ДОГОВІР ПРО РОЗПОДІЛ ПРОДУКЦІЇ: ЦИВІЛЬНО–ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація і реструктуризація економіки України вимагає на даному етапі різкої активізації інвестиційних процесів. У цьому провідну роль повинна відігравати інвестиційна політика держави, як частина загальної економічної політики. Закріпивши пріоритети і цілі такої політики у сфері правового регулювання, можна добитися ефективного функціонування інвестиційних процесів у сфері використання природних ресурсів. Правове забезпечення механізмів ефективного регулювання інвестиційних відносин у такій сфері обумовлює актуальність і практичну цінність даного дисертаційного дослідження.

Використання природних ресурсів завжди відігравало значну роль в економіці України. Однак розвиток виробництва не може відбуватися без вкладення інвестицій, тим більше, коли мова йде про такі виробництва як видобуток мінеральної сировини, нафти і газу. Саме із відсутністю капіталовкладень пов’язано зношення основних засобів виробництва у розвідці і видобутку природних ресурсів, падіння рівнів видобутку у порівнянні з минулими роками, зменшення приросту розвіданих запасів мінеральних ресурсів, необхідних для розробки у майбутньому.

Вирішення проблеми залучення інвестицій вимагає забезпечення високої інвестиційної привабливості України, та посилення мотивації на користь саме інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання у порівнянні з іншими напрямками вкладання вільних коштів.

Діюче законодавство містить багато суперечностей, що не забезпечують інвестору необхідних гарантій і, відповідно, стабільних умов здійснення господарської діяльності. Пов’язане з цим зростання підприємницького ризику, у сукупності із звичайними для користування надрами геологічними ризиками, призводить до скорочення інвестиційної пропозиції і відтоку капіталу з країни. За допомогою адміністративної системи регулювання інвестицій, держава не тільки не може залучити іноземний капітал, але і не стимулює реінвестиції українського капіталу.

Прийнятий у 1999 році Закон України „Про угоди про розподіл продукції” ввів нову форму взаємовідносин між державою та інвестором. Завдяки новому закону стало за можливе встановлення між державою і інвестором рівноправних договірних відносин.

Держава гарантує стабільність умов договору про розподіл продукції (у подальшому – Договір, ДРП), а інвестор зобов’язаний розробляти родовище корисних копалин, спрямовуючи у розробку інвестиції і ділиться з державою частиною продукції.

Запровадження договорів про розподіл продукції дозволяє вирішити проблему з інвестуванням проектів розробки родовищ, які розташовані на континентальному шельфі, у важкодоступних, неосвоєних регіонах, родовищ з низьким рівнем видобутку мінеральної сировини, розробка яких потребує залучення нових дорогих технологій.

За таких умов надзвичайної актуальності і великого науково-практичного значення набуває дослідження правової природи відносин, що складаються у процесі інвестиційної діяльності на основі договорів про розподіл продукції, опрацювання концепції ДРП, яка в найбільшій мірі відповідала б цілям державної інвестиційної політики і враховувала завдання правового регулювання в цій сфері, для досягнення найбільшого економічного ефекту від інвестиційної діяльності в Україні.

На сьогоднішній день прийнято основний пакет нормативних актів, необхідних для реалізації договорів про розподіл продукції, проте ґрунтовні теоретичні дослідження стосовно характеру і правової природи відносин, що виникають за договором про розподіл продукції містяться в основному у роботах російських науковців. Не змінилася ситуація і після введення у дію Господарського кодексу України, який практично лише повторив норму Закону України „Про режим іноземного інвестування”, про те, що формою здійснення іноземних інвестицій є господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції, а отже залишається поза увагою дослідження правової природи договору про розподіл продукції; визначення поняття договору про розподіл продукції, формулювання істотних умов такого договору, з’ясування специфічних ознак договору про розподіл продукції для поширення на нього особливого режиму регулювання, а також додаткових, спеціальних гарантій держави тощо.

В Україні дослідженню проблем цивільно-правового регулювання договору про розподіл продукції не було приділено достатньо уваги. Характеризуючи дослідження, які провадилися останнім часом вітчизняними науковцями, слід зауважити, що окремі питання правового регулювання інвестиційної діяльності суб’єктами цивільних правовідносин розглядались в роботах Л.В. Крупи (2000р.), О.В. Буткевича (2004р.), Ю.Б. Бека (2005р.), С.В. Мостовенка (2005 р.), однак стосувалися вони, головним чином, правового регулювання господарської діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах, і проблеми укладення, виконання та припинення договору про розподіл продукції в них або не були розглянуті взагалі, або – досить побіжно.

Теоретичною базою для висновків дисертації слугували праці дореволюційних і сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених-юристів: С.М. Богданчікова, М.І. Брагінского, О.М. Вінник, В.В. Вітрянского, Н.М. Вознесенської, В.М. Гордона, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, А.А. Конопляніка, Б.С. Лазаряна, В.П. Мозоліна, Н.Л. Платонової, К.П. Побєдоносцева, О.Е. Сімсон, С.А. Сосни, Р.О. Халфіної та ін., а також роботи іноземних вчених: Д. Джонсона, Г. Барроуз та ін.

Усе вищенаведене свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи, спрямованої на дослідження правових особливостей договорів про розподіл продукції, розробку критеріїв їхньої кваліфікації та відмежування від інших договорів, які опосередковують інвестиційні відносини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України” (державна реєстрація за № РК 0102U007078).