ВИВЧЕННЯ ЕКСПРЕС-ГАСТРО-рН-МОНІТОРИНГУ ЯК ЗАСОБУ ДІАГНОСТИКИ ТА КОНТРОЛЮ ЕФЕКТИВНОСТІ КИСЛОТОІНГІБУЮЧОЇ ФАРМАКОТЕРАПІЇ ПЕПТИЧНИХ Н.р.-АСОЦІЙОВАНИХ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Краткое содержание

Матеріал і методи дослідження. Відповідно завданням дослідження всього було обстежено 277 хворих на ПГДЗ: 128 (46,21%) чоловіків та 149 (53,79%) жінок (основна група). Контрольні групи становили практично здорові (31 особа) та хворі на хронічний атрофічний гастрит тіла шлунка (19 хворих). Вік обстежених хворих на ПГДЗ коливався від 15 до 75 років (37,62±0,88 років). Вік практично здорових складав 39,61±2,78 років (p>0,05), а хворих на хронічний атрофічний гастрит тіла шлунка – 53,84±1,55 років (p<0,001). Усі хворі обстежувались амбулаторно в гастроентерологічному центрі м. Вінниці та клініко-діагностичній гастроентерологічній лабораторії Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.

Найбільшу групу обстежених склали хворі на пептичну виразку дванадцятипалої кишки – 109 (39,35%) пацієнтів та пептичні запальні гастродуоденальні захворювання (антральний гастрит В, дуоденіт, гастродуоденіт) – 98 (35,38%) хворих. Серед обстежених були також хворі на функціональну шлункову диспепсію (26 осіб) – 9,39%, пептичні гастродуоденальні ерозії (29 осіб) – 10,46%  та пептичну виразку дистального відділу шлунка (15 осіб) – 5,42%.

Тривалість основного захворювання у обстежених хворих коливалась від 1 до 26 років, становлячи переважно (у 2/3 обстежених) 5-10 років.

Інфікованість Н.р. була діагностована у 121 хворого. Н.р.-негативний статус підтверджено у 38 хворих.

У меншої частини хворих були констатовані супутні захворювання, переважно у фазі ремісії зі сприятливим клінічним перебігом, а саме: ГЕРХ – 54 (19,49%) хворих, хронічний некалькульозний холецистит та дискінезія жовчного міхура – 26 (9,39%), хронічний панкреатит – 19 (6,86%).

Клінічна симптоматика у обстежених хворих на пептичні Н.р.-асоційовані гастродуоденальні захворювання була типовою: періодичний біль натщесерце в епігастрії  під мечоподібним відростком (227 осіб) – 62,88%, періодична печія (116 осіб) – 41,88%, біль в епігастрії вночі та/або вранці (155 осіб) – 55,96%, локальна болючість в епігастрії під мечоподібним відростком (123 особи),  локальна болючість у пілородуоденальній зоні (172 особи) – 62,09%, позитивний симптом Менделя (126 осіб) – 45,49%.

Діагностика інфікованості Н.р. (первинна та контроль ерадикації) здійснювалась переважно за допомогою дихального тесту з 13С-міченою сечовиною на інфрачервоному ізотопному аналізаторі IRIS фірми Wagner (Німеччина). В діагностиці інфікованості Н.р. використовувались також: уреазний тест з гастробіоптатом (Urea Helicobacter pylori тест – Pliva, Хорватія) та серологічний тест для швидкого якісно-кількісного визначення сумарних антитіл до Н.р. (Immunocomb II, Ізраїль).

Усім обстеженим хворим та особам з контрольних груп проводився гастро-рН-моніторинг за різними методиками. Основною методикою гастро-рН-моніторингу був експрес-гастро-рН-моніторинг, показники якого в окремих групах обстежених порівнювались з показниками базального одногодинного гастро-рН-моніторингу та добового гастро-рН-моніторингу (без прийому антисекреторних фармакопрепаратів та з їх прийомом). Гастро-рН-моніторинг розпочинався ранком (до 10:00) натщесерце з перорального введення та виведення рН-мікрозонда (експрес-гастро-рН-моніторинг) або трансназального введення (добовий гастро-рН-моніторинг) та розташування активного електрода на рівні дистальної 1/3 тіла шлунка (топографічна зона максимальної секреції хлористоводневої кислоти).

Гастро-рН-моніторинг виконувався за допомогою оригінального апаратно-програмного комплексу (ацидогастрограф АГ-1рН-М / свідоцтво про державну реєстрацію №6226/2007 від 16.03.2007) для вимірювання, накопичення та відображення результатів внутрішньопорожниннього рН-моніторингу шлунка.

Блокатори Н+,К+,АТФ-ази, зокрема пантопразол, рабепразол або езомепразол, при наявності інфікованості Н.р. приймались у складі трьохкомпонентної схеми ерадикації (блокатор Н+,К+,АТФ-ази + кларитроміцин + амоксицилін) протягом 7 днів. При наявності у пацієнта в анамнезі негативного результату ерадикації використовувалась чотирьохкомпонентна схема ерадикації на протязі 10 днів (блокатор Н+,К+,АТФ-ази + тетрациклін + метронідазол + колоїдний субцитрат вісмуту). Дозування складових частин схем ерадикації відповідало рекомендаціям Маастрихтського консенсусу – 3 2005 (В.Г. Передерій, С.М. Ткач, Б.Н. Марусанич, 2005).

У разі відсутності інфікованості Н.р. блокатор Н+,К+,АТФ-ази приймався у зв’язку з синдромом шлункової нормо-гіперацидності (ФІ рН 3-5 за даними гастро-рН-моніторингу), який супроводжував ПГДЗ.

Обстежений контингент осіб за методиками гастро-рН-моніторингу та чинниками, дія яких вивчалась, розділився на низку груп (загальною кількістю 47) із залученням частини обстежених у різні групи в залежності від поставлених завдань.

Статистична обробка результатів передбачала використання стандартних формул з обчисленням середньої арифметичної та її помилки, а також визначення мінімальних, максимальних значень, медіани, моди та коефіцієнта кореляції. Статистична вірогідність різниці між двома виборками оцінювалась по t-критерію Стьюдента з використанням спеціальних таблиць. Статистична обробка даних виконувалась шляхом застосування персонального IBM-сумісного комп’ютера Pentium S та програми Microsoft Excel 97.

Результати дослідження та їх обговорення. З метою дослідження відтворюваності даних експрес-гастро-рН-моніторингу в групі з 17 осіб  (пептичні гастродуоденальні захворювання) вивчено відтворюваність даних експрес-гастро-рН-моніторингу (рН min, рН max, рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1) в динаміці спостереження: від 1 місяця до 1 року. Відповідно до отриманих даних по жодному з показників експрес-гастро-рН-моніторингу в динаміці вказаного інтервалу спостереження у одних  і тих же хворих не було зареєстровано достовірних відмінностей. Те ж саме констатовано при збільшенні інтервалу спостереження у 10 хворих  більше 1 року.

При порівнянні показників експрес-гастро-рН-моніторингу з аналогічними показниками добового гастро-рН-моніторингу (без прийому антисекреторних ліків) у одних і тих же хворих (24 особи) встановлено, що по низці показників (рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1) була відсутня достовірність відмінності (р>0,05), втім за pH min (3,42±0,44 проти 1,47±0,18, p<0,001) та pH max (5,35±0,41 проти 7,42±0,2, p<0,001) достовірна відмінність спостерігалась, зокрема за показником pH min є підстави стверджувати, що добовий гастро-рН-моніторинг (без прийому антисекреторних ліків) виявляє у одних і тих же хворих більш виражену секрецію хлористоводневої кислоти.

Найбільш виражена кореляція показників експрес-гастро-рН-моніторингу спостерігається при їх порівнянні у одних і тих же хворих з аналогічними показниками при добовому гастро-рН-моніторингу (без прийому антисекреторних фармакопрепаратів), коли коефіцієнт кореляції (r) по всім показникам (pH min, pH max, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1) виявляє стійкий достовірний (р<0,05) прямий позитивний зв'язок середнього ступеня (r=0,45-0,66).

Між узагальнюючою (основною) словесною характеристикою кислотоутворюючої функції шлунка за даними експрес-гастро-рН-моніторингу та патоморфологічною картиною слизової оболонки шлунка (атрофічний гастрит тіла шлунка) спостерігається як закономірність функціонально-морфологічна асоціація (позитивний функціонально-морфологічний зв'язок). Чутливість експрес-гастро-рН-моніторингу  щодо атрофічного гастриту тіла шлунка становить 95,0%, а специфічність – 93,94%.

За результатами проведених обстежень хворі на пептичні гастродуоденальні захворювання незалежно від різновиду даної патології (функціональна шлункова диспепсія, запальні пептичні гастродуоденальні захворювання, пептичні гастродуоденальні  ерозії, пептична виразка дуоденум, пептична виразка дистального відділу шлунка) характеризуються як закономірність посиленою секрецією хлористоводневої кислоти і не мають достовірних відмінностей в усіх показниках експрес-гастро-рН-моніторингу (pH min, рН max, рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1). Достовірність відмінності (р<0,05) всіх показників експрес-гастро-рН-моніторингу порівняно з будь-яким різновидом пептичного гастродуоденального захворювання спостерігається у хворих на атрофічний гастрит тіла шлунка, який характеризується зниженням або навіть відсутністю (анацидність) секреції хлористоводневої кислоти.

У хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання порівняно з практично здоровими особами за даними експрес-гастро-рН-моніторингу спостерігалась суттєво більша секреція хлористоводневої кислоти, але це достовірно можна було простежити вибірково по низці показників, зокрема при функціональній шлунковій диспепсії це стосується показників pH min (1,62±0,08 проти 2,26±0,1, p<0,0001),  Мо-Х (2,21±0,32 проти 3,09±0,26, p<0,05), при запальних пептичних гастродуоденальних захворюваннях – pH min (1,65±0,04 проти 2,26±0,1, p<0,0001), Ме-Х (2,27±0,14 проти 2,89±0,21, p<0,05), Мо-Х (2,18±0,14 проти 3,09±0,26, p<0,05), ФІ рН 3-5 (57,95±5,99 проти 34,58±8,54, p<0,05), при пептичних гастродуоденальних ерозіях – pH min (1,61±0,06 проти 2,26±0,1, p<0,0001), Ме-Х (2,04±0,12 проти 2,89±0,21, p<0,001), Мо-Х (1,9±0,16 проти 3,09±0,26, p<0,001), ФІ рН 3-5 (72,27±9,54 проти 34,58±8,54, p<0,01), при пептичній виразці дуоденум – pH min (1,73±0,04 проти 2,26±0,1, p<0,0001), Ме-Х (2,05±0,1 проти 2,89±0,21, p<0,001), Мо-Х (1,93±0,07 проти 3,09±0,26, p<0,0001), ФІ рН 3-5 (72,21±6,21 проти 34,58±8,54, p<0,001), ФІ рН 0-1 (10,87±4,32 проти 33,75±8,49, p<0,05), при пептичній виразці дистального відділу шлунка - pH min (1,69±0,07 проти 2,26±0,1, p<0,0001).

За даними експрес-гастро-рН-моніторингу достовірної відмінності в секреції хлористоводневої кислоти у чоловіків (78 осіб) та жінок (95 осіб) не існує, втім по низці показників (pH min, pH max, рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 3-5, ФІ рН 0-1) помітна тенденція до збільшення секреції HCl у жінок. Що стосується вікових особливостей, то найбільша секреція Н+-іонів серед хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання спостерігалась у хворих віком до 20 років.

Отримані результати демонструють, що вірогідних відмінностей між підгрупами хворих, у яких спостерігався дефіцит маси тіла та ожиріння, не спостерігалось. Втім, слід відзначити певну тенденцію до зменшення абсолютної величини pH min та збільшення pH max і Δ рН у хворих з дефіцитом маси тіла порівняно з хворими на ожиріння. Пояснення цього факту, зокрема, в наявності більшої секреції HCl при дефіциті маси тіла, очевидно полягає в вірогідних відмінностях (р<0,01) віку хворих з дефіцитом маси тіла (Х±m – 28,83±5,46 років) та ожирінням (Х±m – 49,0±2,11 років). Що стосується результатів вивчення взаємозв‘язку маси тіла та показників експрес-гастро-рН-моніторингу, то по жодному з них не було знайдено достатнього, а тим більше вірогідного ступеню кореляції.

При вивченні взаємозв’язку показників експрес-гастро-рН-моніторингу з результатами 13С-сечовинного дихального тесту нами  обстежено 39 хворих на пептичні, здебільше (23) гастродуоденальні захворювання (антральний гастрит типу В, дуоденіт, бульбіт, гастродуоденіт, гастродуоденальна рубцевовиразкова деформація, ерозії, виразки), а також 12 хворих на хронічний гастродуоденіт, поєднаний з ГЕРХ, та 2 хворих на шлункову (функціональну) диспепсію.

Проведені дослідження надали можливість стверджувати, що вірогідних відмінностей у значеннях показників експрес-гастро-рН-моніторингу в залежності від Н.р.-статусу (інфікованість, неінфікованість) хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання в цілому не спостерігається.

Такого ж висновку можна дійти, аналізуючи корелятивний зв’язок (r) між показниками експрес-гастро-рН-моніторингу та ступенем інфікованості Н.р. Втім, кореляційний зв’язок значно зростає, принаймні по деяким показникам експрес-гастро-рН-моніторингу – рН Х (r=0,4136), Ме (r=0,5081), Мо (r=0,6232), якщо його вивчати у групі хворих (n=9) на пептичні гастродуоденальні захворювання, які мали найвищий серед обстежених ступінь інфікованості (надлишок СО₂ через 30 хвилин 15,8-50,3%).

Таким чином, у цілому вірогідного зв’язку внутрішньошлункового рН із Н.р.-статусом (інфікованість, неінфікованість) або ступенем Н.р.-інфікованості не спостерігається, хоча певна тенденція до взаємозв’язку між згаданими показниками у разі високого ступеня Н.р.-інфікованості все ж існує.

З метою вивчення впливу зондування на показники експрес-гастро-рН-моніторингу у хворих на Н.р.-асоційовану пептичну виразку дуоденум обстежено 22 хворих (9 чоловіків та 13 жінок в віці від 15 до 56 років; Х±m-34±3.12 років) на ПВ ДПК.

Масив даних заміру рН при експрес-гастро-рН-моніторингу розподі­лявся на підмасиви заміру рН при введені та виведені рН-мікрозонду. Отримані результати ілюструють, що в од. рН такі показники як: рН min (2,5±0,3 проти 2,29±0,33, p>0,05), рН Х-М (3,66±0,41 проти 2,98±0,39, p>0,05), Ме-М (2,48 проти 2,04), Ме-Х (3,23±0,35 проти 2,72±0,38, p>0,05), Мо-М (1,8 проти 1,64), Мо-Х  (3,65±0,46 проти 2,79±0,41, p>0,05) мали певну тенденцію до зменшення абсолютних величин, що в цілому характеризує більш активний за концентрацією Н⁺ іонів вміст шлунку при виведені рН-мікрозонду в порівнянні з його введенням. Втім вказані зміни не були достовірними. Однак за показниками рН max (5,79±0,3 проти 4,47±0,38, p<0,01), ∆ рН (3,29±0,37 проти 2,17±0,35, p<0,05), факт більш активного за вмістом хлористоводневої кислоти внутрішньошлункового середовища при виведені рН-мікрозонду в порівнянні з його введенням був цілком достовірним.

Наявність у хворих на ПВ ДПК потужної базальної секреції НСl очевидна саме при виведені рН-мікрозонду, коли відсоток ФІ рН 3-4-5 становив відповідно 38,41+10.37, 7,73±5,69, 10,04±6,52.

Таким чином, слід констатувати, що зондування рН-мікрозондом впливає на внутрішньошлунковий рН при експрес-гастро-рН-моніторингу. Втім сутність цього впливу достовірно (р<0,05) помітна при порівнянні (введення-виведення рН-мікрозонду) лужних та кислих потенцій шлункового вмісту. Згідно показників рН max та ∆ рН більш активне за вмістом НСl шлункове середовище спостерігається при виведені рН-мікрозонду.

Таким чином, показники експрес-гастро-рН-моніторингу хворих на ПВ ДПК слід оцінювати по індивідуальному функціональному максимуму секреції НСІ (окремо при введені та виведенні рН-мікрозонду).

У 141 хворого на пептичні гастродуоденальні захворювання досліджено коливання внутрішньошлункового рН (лужні рефлюкси) при експрес-гастро-рН-моніторингу. Коливанням внутрішньошлункового рН (лужним рефлюксом)  вважалась зміна рН (>0,5 од.) від ФІ рН 3-5 (рН=0,9-2,2) в напрямку лужних значень. Обрахуванню підлягала кількість рефлюксів в цілому (nW), а також окремо при введенні (nW↓) та виведенні (nW↑) рН-мікрозонда.

В результаті проведених розрахунків доведено, що у хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання за даними експрес-гастро-рН-моніторингу при виведенні рН-мікрозонда спостерігається порівняно з введенням достовірно збільшення кількості лужних рефлюксів nW (0,25±0,04 проти 1,01±0,03, p<0,0001) та тенденція до збільшення їх швидкості vW, що може бути пов’язано зі збільшенням секреції HCL саме при виведенні рН-мікрозонда як фактора механічного подразнення та збудження секреторного апарату шлунка.

При вивченні кислотоінгібуючого впливу пантопразолу на показники експрес-гастро-рН-моніторингу всього обстежено 34 хворих на пептичні запальні та ерозивно-виразкові гастродуоденальні захворювання (антральний гастрит типу В, гастродуоденіт, бульбіт, ерозії, виразка, гастродуоденальна рубцевовиразкова деформація), з яких 13 (1 група) отримували пантопразол (зі строком виготовлення у межах трьох місяців від дати вживання пацієнтами) у дозі 40мг 1 раз на добу (вранці, перед сніданком); 5 хворих (2 група) отримували пантопразол у тій же дозі, але зі строком придатності препарату, який наближався до критичного (за 6 місяців та менше до вичерпання строку придатності); 3 групу становили 16 пацієнтів, які вживали пантопразол у дозі 40мг 2 рази на добу (вранці та ввечері перед їжею) з критичним строком придатності препарату (аналогічні групі 2).

Вивчення кислотоінгібуючого впливу пантопразолу у першій та третій групах обстежених надало можливість стверджувати, що збільшення добової дози пантопразолу до 80мг у третій групі обстежених (40мг 2 рази на добу вранці та ввечері) всупереч очікуваному збільшенню кислотоінгібуючого впливу пантопразолу призвело у порівнянні з добовою дозою 40мг (1 раз на день вранці) до парадоксального зменшення такого ефекту, про що вірогідно свідчать показники рН Х-М (5,6±0,12 проти 4,47±0,1, р<0,0001), pH max (7,2±0,2 проти 6,1±0,33, p<0,01), порівняння абсолютних значень Ме-М (6,08 та 4,6 од. рН) та Мо-М (6,92 та 1,56 од. рН), а також стала тенденція саме у даному напрямку по всім іншим показникам.

Таким чином, ступінь кислотоінгібуючого впливу ІПП та зокрема пантопразолу у хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання залежить від індивідуальної реакції пацієнтів та кондицій діючої речовини препарату при тривалих термінах його зберігання, що може бути встановлено за допомогою експрес-гастро-рН-моніторингу.

З метою вивчення у хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання показників експрес-гастро-рН-моніторингу у динаміці лікування рабепразолом («Рабімаком») обстежено 12 хворих (5 чоловіків та 7 жінок віком від 25 до 59 років:  Х±m – 44,33±2,74 роки) на пептичні гастродуоденальні захворювання (пептична бульбарна виразка, гастродуоденіт, у т.ч. ерозивний). Всім хворим перед початком лікування із застосуванням «Рабімаку» виконували експрес-гастро-рН-моніторинг у стандартних умовах. Хворі в подальшому отримували «Рабімак» у дозі 20мг (1 табл.) вранці до сніданку (8:00) та ввечері (20:00) протягом 5,42±0,09 доби.

Порівняння показників стартового та контрольного (у динаміці лікування) експрес-гастро-рН-моніторингів показало, що за середньоарифметичною масиву даних (рН Х-М) «Рабімак» вірогідно (p<0,0001) збільшував абсолютну величину даного показника з 3,32±0,12 до 6,08±0,11. Виражений кислотопригнічувальний вплив «Рабімаку» на показники експрес-гастро-рН-моніторингу у динаміці лікування очевидний також при порівняльному аналізі показників pH min (2,77±0,56 проти 5,31±0,51; p<0,01), pH max (4,33±0,57 проти 6,9±0,39; p<0,01), Ме-Х (3,22±0,59 проти 6,04±0,51; p<0,01), Мо-Х (3,16±0,6 проти 6,05±0,46; p<0,001). Рабепразол у динаміці лікування вірогідно (p<0,01) збільшував відсоток ФІ рН 0-1 (гіпоацидність виражена – анацидність) з 33,33 до 85%, а показник ФІ рН 3-5 (нормо-гіперацидність) з 40% на старті сягав 0% у динаміці лікування.

У хворих на пептичну виразку (ерозію) дванадцятипалої кишки вивчені показники експрес-гастро-рН-моніторингу під впливом езомепразолу в динаміці лікування. Усього обстежено 11 хворих – 5 чоловіків та 6 жінок в віці від 18 до 46 років (Х±m - 32±3,11 років) на пептичну виразку (ерозію) дванадцятипалої кишки, яким перед початком езомепразолотерапії виконувався в стандартних умовах (без фармакологічних модуляторів внутрішньошлункового рН напередодні мінімум трьох діб) експрес-гастро-рН-моніторинг. Пацієнти в подальшому отримували езомепразол у добовій дозі 20 мг (1 таблетка) вранці на протязі 4,72±0,18 діб.

Вивчення кислотоінгібуючого впливу езомепразолу (порівняння показників стартового та контрольного експрес-гастро-рН-моніторингу) надало можливість констатувати, що за середньоарифметичною масиву даних – рН Х-М, езомепразол високовірогідно змінює стартовий рН з 2,65 од. до 4,08, долаючи, таким чином, величину рН 3,5 од. (гіпо-анацидність). Закономірність (вірогідність) кислотоінгібуючого впливу езомепразолу на показники експрес-гастро-рН-моніторингу в динаміці лікування (на п‘яту середньоарифметичну добу) очевидна також по показникам Ме-М (2,16 проти 3,6 од. рН), Мо-М (1,48 проти 3,16 од рН), а також (р<0,05) по показникам Ме-Х (2,49±0,4 проти 4,04±0,58 од. рН), Мо-Х (2,53±0,53 проти 4,08±0,6 од. рН). Езомепразолотерапія в динаміці лікування вірогідно (р<0,05) збільшувала (понад три порядки) відсоток ФІ рН 0-1 (гіпо-анацидності) з 15,45 до 50,46% та призводила до сталої тенденції щодо зменшення нормо-гіперацидності (ФІ рН 3-4) з 60,46 до 28,64%. Під час езомепразолотерапії (в динаміці лікування) спостерігалось вірогідне (р<0,01) збільшення pH max (3.89±0.43 проти 5,77±0,39 од. рН), та очевидна тенденція до збільшення pH min (2.27±0.39 проти 3,9±0,48). Щодо індивідуальної реакції пацієнтів на езомепразолотерапію в динаміці лікування (на п‘яту середньоарифметичну добу) за показниками експрес-гастро-рН-моніторингу (відсоток ФІ рН 0-1 по  тракту шлунку), то у 5 пацієнтів констатований 90-100 відсоткова гіпо-анацидність як прояв достатньої кислотоінгібуючої дії езомепразолу.

Таким чином, езомепразолотерапія у хворих на пептичну виразку (ерозію) дванадцятипалої кишки в добовій дозі 20 мг (1 таблетка) призводить, за даними експрес-гастро-рН-моніторингу, у динаміці лікування (наприклад на п‘яту середньоарифметичну добу лікування) як закономірність до вираженого (достатнього) кислотоінгібуючого ефекту.                   

На підставі проведених комплексних клініко-лабораторно-інструментальних досліджень хворих на пептичні Н.р.-асоційовані захворювання, встановлено, що експрес-гастро-рН-моніторинг є швидким (до 30 хвилин) методом дослідження кислотоутворюючої функції шлунка, який має високу відтворюваність та прямий кореляційний зв'язок середнього ступеня з результатами добового гастро-рН-моніторингу, його чутливість сягає 95,0%, а специфічність 93,94%.

Експрес-гастро-рН-моніторинг дає змогу визначити посилену (порівняно з практично здоровими та хворими на атрофічний гастрит тіла шлунка) секрецію хлористоводневої кислоти у хворих на пептичні Н.р.-асоційовані гастродуоденальні захворювання і визначити таким чином індивідуальні показання до кислотопригнічувальної фармакотерапії із застосуванням інгібіторів Н+,К+,АТФ-ази, зокрема нових генерацій (пантопразолу, рабепразолу, езомепразолу). Експрес-гастро-рН-моніторинг є перспективним діагностичним тестом оцінки кислотопригнічувальної ефективності інгібіторів Н+,К+,АТФ-ази сумарно та індивідуально, що зрештою дає змогу вжити адекватних заходів при недостатньому пригніченні секреції хлористоводневої кислоти.

ВИСНОВКИ

1. Експрес-гастро-рН-моніторинг швидкий (до 30 хв.) метод дослідження кислотоутворюючої функції шлунка, який має за низкою показників (pH min, pH max, Me-X, Mo-X, ФІ рН 0-1, ФІ рН 3-5) в динаміці спостереження 100% відтворюваність, достовірний (р<0,05) прямий кореляційний зв‘язок середнього ступеня (r=0,46-0,66) щодо результатів добового гастро-рН-моніторингу (стандарт), чутливість і специфічність щодо атрофії слизової оболонки тіла шлунка відповідно в 95,0 та 93,94%.

2. При всіх різновидах пептичних гастродуоденальних захворювань середні величини показників експрес-гастро-рН-моніторингу достовірно не відрізняються (р>0,05) і становлять відповідно 1,61-1,73 од. (рН min) 4,25-5,01 од. (pH max), 2,35-2,7 од. (рН Х-М), 2,05-2,27 од. (Ме-Х), 1,9-2,3 од. (Мо-Х), 57,95-72,27% (ФІ рН 3-5), 10,87-20,36% (ФІ рН 0-1), що порівняно з контрольними групами (практично здорові, атрофічний гастрит тіла шлунка) достовірно характеризує посилену секрецію хлористоводневої кислоти. 

3. Секреція хлористоводневої кислоти за даними експрес-гастро-рН-моніторингу при пептичних гастродуоденальних захворюваннях не залежить від статі, маси тіла, і є максимальною в віці до 20 років. Пептичні гастродуоденальні захворювання з високим рівнем Н.р.-інфікованості за даними 13С-сечовинного дихального тесту (надлишок СО2 через 30 хвилин 15,8-50,3%) мають прямий позитивний кореляційний зв‘язок середнього ступеня (r=0,39-0,62) з низкою показників експрес-гастро-рН-моніторингу (рН Х-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 0-1).

4. Індивідуальний функціональний максимум секреції HCl, збільшення кількості лужних рефлюксів при експрес-гастро-рН-моніторингу у хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання спостерігається під час виведення рН-мікрозонду, коли секреція Н+-іонів згідно показників Ме-М та Мо-М збільшується відповідно з 2,48 до 2, 04 од та 1,80 до 1,64 од, а кількість рефлюксів (nW) з 0,25±0,04 до 1,01±0,03 (р<0,00001).

5. За даними експрес-гастро-рН-моніторингу пантопразол (40 мг на добу вранці), вжитий пацієнтами невдовзі після його заводського виготовлення (до 3 місяців), має вірогідні переваги у кислотоінгібуючому ефекті на 5 середньоарифметичну добу (рН Х-М 5,06±0,12 од. проти 4,47±0,1 од., р<0,001; ДКІЕ – 61,5% проти 50,0%) перед аналогічним препаратом з критичним строком придатності, навіть якщо добова доза збільшується у 2 рази.

6. Фармакотерапія хворих на пептичні гастродуоденальні захворювання із застосуванням рабепразолу (20 мг 2 рази на добу) у динаміці лікування (5,42 середньоарифметична доба) за даними експрес-гастро-рН-моніторингу характеризується вираженим кислотопригнічувальним ефектом, коли відсоток ФІ рН 0-1 (гіпо-анацидність) по протягу шлунка становить 85,0±10,3%, а ДКІЕ реєструється у 75% пацієнтів.

7. За даними експрес-гастро-рН-моніторингу езомепразол (20 мг вранці на протязі 4,72+0,18 діб) за величиною рН Х-М змінює у хворих на пептичну дуоденальну виразку стартовий рН з 2,65 до 4,08 од. (p<0,00001) та збільшує відсоток ФІ рН 0-1 (гіпо-анацидності) з 15,45 до 50,46% з ДКІЕ у 45,45% пацієнтів.