ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДВОКАТУРОЮ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ОБВИНУВАЧЕНОГО НА ЗАХИСТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми дослідження. Важливість теоретичного вивчення проблем забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист зумовлена потребами практики реформування адвокатури в Україні і завданням розвитку кримінально-процесуального законодавства, а саме: необхідністю подолання колізійності норм Закону України «Про адвокатуру» і зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи щодо створення відповідно до стандартів Ради Європи професійного самоврядного інституту адвокатури України, розвитку та посилення гарантій діяльності адвокатури, реформування кримінально-процесуального законодавства та оновлення Закону «Про адвокатуру» відповідно до вимог сьогодення.

Правову основу забезпечення адвокатурою суб’єктивного права на захист у кримінальному процесі становлять конституційні гарантії, закріплені у ст. 3 та ст. 59 Конституції України. Проте задекларована в Конституції концепція публічно-правової функції адвокатури не лише не знайшла реалізації в нормах бюджетного, кримінально-процесуального та іншого законодавства, але й залишається одним із дискусійних теоретичних та практичних питань щодо шляхів правової регламентації організації та діяльності адвокатів, місця адвокатури в правовій системі, способів забезпечення виконання адвокатурою публічно-правових функцій в умовах домінування приватноправового інтересу більшості адвокатів як самозайнятих осіб у стосунках з особами, які потребують правової допомоги, тощо.

У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка принципових питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці. Зокрема, в юридичній літературі системне та комплексне дослідження забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України поки що відсутнє.

Слід зазначити, що проблеми забезпечення права обвинуваченого на захист, завжди привертали увагу учених-юристів часів дореволюційної Росії, правознавців радянського періоду, сучасних зарубіжних та вітчизняних науковців. Окремим аспектам цієї проблематики присвячували свої праці, зокрема: Ю.П. Аленін, М.Ю. Барщевський, В.Д. Басай, О.Д. Бойков, Т.В. Варфоломеєва, Є.В. Васьковський, М.М. Видря, І.Ю. Гловацький, В.Г. Гончаренко, С.В. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, О.Л. Жуковська, Л.О. Зашляпін, Я.П. Зейкан, С.В. Ківалов, Н.І. Клименко, О.М. Ларін, Ю.І. Лубшев, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко, М.А. Маркуш, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, А.В. Молдован, В.В. Молдован, В.Т. Нор, О.В. Орлова, І.Д. Перлов, В.О. Попелюшко, В.М. Савицький, О.Д. Святоцький, М.І. Сірий, З.Д. Смітієнко, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, Д.П. Фіолевський, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцов, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, О.Г. Яновська та інші. Втім, і досі багато питань залишається без відповіді.

Так, недослідженість питання щодо місця адвокатури в українському суспільстві, її публічно-правового характеру потребує додаткового вивчення співвідношення права на захист в кримінальному процесі з публічним обов’язком

(конституційною функцією) адвокатури щодо забезпечення права обвинуваченого на захист. Вдосконалення потребують і правові засади гарантій здійснення адвокатської діяльності при реалізації права на захист.

Певне загострення в дослідженні зазначених питань вносить термінологічна і лінгвістична невизначеність, різні методологічні підходи і різні філософські погляди щодо напрямів розвитку адвокатури, реформування досудового розслідування, організації судової системи.

Після прийняття Конституції України це дисертаційне дослідження є одним з перших у сфері забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист. Окремі положення, враховані в ньому, вже розроблялися вітчизняними та зарубіжними науковцями, втім, ці напрацювання не знімають актуальності проблеми, яку здобувачка окреслила та досліджує, оскільки стан реформування адвокатури України та в цілому судово-правової реформи свідчить про відсутність вагомих позитивних досягнень в цій сфері. На це звертається увага в Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, яка ще потребує ретельного осмислення і активного залучення до наукового обігу.

Таким чином, актуальність обраної теми дослідження зумовлена, з одного боку, важливістю створення ефективного державного механізму реалізації адвокатурою завдання з забезпечення права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України, а з іншого – наявністю невирішених теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із реформуванням кримінально-процесуального законодавства та законодавства про адвокатуру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема кандидатської дисертації обговорена на засіданні кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії та затверджена 3.10.2003 р., протокол № 5.

Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до напрямків, визначених комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376/2000. Проблема дослідження є складовою частиною плану науково-дослідної роботи, що виконує ОНЮА «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави» (номер державної реєстрації 01015001195), а також складовою частиною плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу ОНЮА за темою «Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства в сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави» на 2001–2005 роки.