КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ КИСЛОТОЗАЛЕЖНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, АСОЦІЙОВАНИХ З HELICOBACTER PYLORI




  • скачать файл:
Название:
КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ КИСЛОТОЗАЛЕЖНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, АСОЦІЙОВАНИХ З HELICOBACTER PYLORI
Альтернативное Название: Клинико-патогенетические особенности ТЕЧЕНИЯ кислотозависимых заболеваний, ассоциированных с HELICOBACTER PYLORI
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 120 хворих, серед яких у 68 (56,66%) виявлено ВХ ДПК, у 30 (25,00%) - ГЕРХ і у 22 (18,33%)- ХГ типу В. У групі хворих на ВХ ДПК було 51 чоловіків і 17 жінок, серед хворих на ГЕРХ - 26 чоловіків та 4 жінки, а на ХГ типу В -12 чоловіків і 10 жінок. Контрольну групу склали 16 осіб віком від 18 до 43 років.


Діагноз верифікували на основі комплексної оцінки скарг хворих, даних анамнезу, результатів клінічних, лабораторних та інструментальних дос­ліджень. ЕФГДС проводилась усім хворим із допомогою гастроінтестіналь­ного фіброскопу ”Olympus-GIF-10” до і після проведеного лікування. Для морфологічного та електронномікроскопічного дослідження біоптати СО стравоходу, шлунка і ДПК обробляли за загальноприйнятими методами забо­ру, фіксації і виготовлення блоків і вивчали під світловим і трансмісійним електронним мікроскопом ЭМ-100 АК. Лабораторна діагностика хелікобак­теріозу базувалася на результатах уреазного, цитологічного та молекулярно-генетичного обстеження.


Із метою швидкої ідентифікації H.pylori використовували швидкий уреазний тест (м. Дніпропетровськ). Позитивний результат вважали у випадку зміни кольору індикаторного розчину з оранжевого на малиновий.


Для кількісної оцінки інвазії H. pylorі в СО шлунка використовували гістологічний метод з бактеріоскопією нативного мазка. Ступінь обсіменіння СО оцінювали за допомогою критеріїв Л.І.Аруїна з співавт. (1991).


Для виявлення банального і токсигенного штаму H.pylori використали метод ПЛР, користувалися тест-наборами ”НИДРМЕДИК ПЛЮС” (Росія). Матеріалом для постановки реакії служили біоптати СО шлунка, шлунковий сік, слина і зубний наліт.


Дослідження шлункової секреції проведено експрес-методикою комп’ютерної інтрагастральної рН-метрії (індикатор шлункової кислотності ИЖК-2 та рН-мікрозонди ПЭ – рН-2, м. Вінниця) за В.М.Чернобровим, (1999). Використовували абсолютні значення рН при введенні та виведенні мікрозонду, які відповідали 6 функціональним інтервалам (ФІ).


Хворі на кислотозалежні захворювання були розподілені на дві групи залежно від виду терапії. Першу групу склали 36 хворих, в яких виявлений нетоксигенний штам H.pylori. 20 хворих цієї групи отримали 3- компонентну схему, а 16 хворих даної групи отримали 4- компонентну схему. Другу групу склали 72 хворих на кислотозалежні захворювання, в яких виявлений токсигенний штам H.pylori. 37 пацієнтів даної групи отримали 3- компонентну схему, а 35 хворих – квадротерапію іден­тичну пацієнтам першої групи.


3- компонентна схема включала: омепразол по 20 мг 2 рази на добу, амоксицилін 1000 мг 2 рази на добу і кларитроміцин по 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів. 4- компонентна схема складалася з колоїдного вісмуту 120 мг (де-нол або гастронорм) на добу, омепразолу 20 мг 2 рази на добу, амоксициліну 1000 мг 2 рази на добу і кларитроміцину 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів.


Статистичну обробку отриманих результатів проводили за допомогою  ліцензованих статистичних програм Microsoft Excel і Statistica 5.0.


Результати дослідження. Клінічні обстеження хворих показали, що болевий синдром в однаковій мірі виражений при всіх клінічних формах кислотозалежних захворювань і спостерігався в 100% хворих на ВХ ДПК та ХГ типу В та 86,67% хворих на ГЕРХ. Окремі прояви диспепсичного синдрому траплялися в залежності від форми кислотозалежного захворювання. Так, печія найчастіше спостерігалася у хворих на ГЕРХ (96,67%) і дещо рідше при ВХДПК та ХГ (77,94% та 72,73% відповідно). Відрижка кислим переважала при ГЕРХ та ХГ (56,67% та 40,91% відповідно), а при ВХ ДПК - у 38,24% хворих. Нудота частіше турбувала при ХГ (63,64%) та ВХДПК (55,88%). Порушення апетиту найчастіше було у хворих на ВХДПК (39,71%) та на ХГ (36,36%). Ми не виявили суттєвих відмінностей у клінічній картині в залежності від штаму H.pylori.


Пальпаторна болючість у пілородуоденальній ділянці характерна для 97,06% хворих на ВХ ДПК, в епігастрії та мезогастрії – для 95,45% хворих на ХГ типу В і тільки для 16,67% хворих на ГЕРХ.


ВХДПК найчастіше розповсюджена серед осіб із групою крові І (0) Rh+, хворі на ХГ типу В є носіями І (0) та ІІІ (В) групи крові і мають досить високий відсоток резус-негативності, а у хворих на ГЕРХ найчастіше була І(0) група крові Rh+ - 36,67% та ІІ (А) група крові Rh+ - 23,33%. Отримані дані можуть свідчити, що особи з І-ою (0) групою крові мають більшу схильність до ураження ГДЗ.


При оцінці характеру шкідливих звичок надмірне вживання алкоголю виявлено в 22,05% хворих на ВХДПК, у 20,00% хворих на ГЕРХ та у 18,18% хворих на ХГ типу В. Пристрасть до паління спостерігалася у 63,23%, 36,66% та 27,27% хворих відповідно. Гострі та жарені блюда найчастіше вживають хворі на ХГ типу В (50,00%) та ГЕРХ (40,00%). Обтяжена спадковість в одного з батьків спостерігалася в 40,90% хворих на ХГ типу В та в 39,69% - на ВХДПК і лише в 13,33% на ГЕРХ.


 Ендоскопічна картина стравоходу в 30 хворих була характерною для катаральної форми ГЕРХ і проявлялася гіперемією, набряком СО та ознаками недостатності кардії. У 22 хворих виявлені ексудативно-еритематозні прояви запалення СО шлунка. Ерозивні дефекти СО шлунка діагностовано в 27,33%, а геморагічні зміни - в 13,64% хворих. Запальний процес у половини хворих (54,55%) мав характер пангастриту, а в 40,91% пацієнтів - антрального гастриту. У 68 обстежених було загострення виразкового процесу з локалізацією вираз­ки на передній (52,94%) і задній (33,82% ) стінці цибулини. У 91,17% хворих спостерігали одну виразку середніх і малих розмірів (55,88% і 22,05% відповід­но) і тільки у 8,82% - подвійний дефект у цибулині ДПК. У всіх хворих на ВХ ДПК також спостерігали ознаки хронічного гастриту.


У макроскопічній картині СО шлунка спостерігали ознаки запалення, спричинені хелікобактеріозом: потовщення складок СО шлунка, різнока­ліберні нодулярні вибухання СО тіла та антрального відділу шлунка з наяв­ністю набряку та гіперемії, вогнищами ушкодження.


        Морфологічно при хронічному гастриті типу В визначали дифузні дистрофічні зміни ямкового епітелію, зміну кількості та розмірів секреторних клітин. Поряд з набряком строми, привертали увагу повнокрів’я і стаз, діапедезні крововиливи та інфільтрація лімфоцитами, нейтрофілами і еозинофілами. Патоморфо­логічні зміни в СО шлунка характеризувались проліферативними процесами у власній пластинці СО. У просвіті окремих залоз знаходили значну кількість слизу, злущеного епітелію, серед яких містилися Hylori.


         При загостренні виразки зона ексудату і фібриноїдного некрозу в дні і краях дефекту була широкою, утворена поверхневим некротичним і глибоким фібриноїдним шарами. У глибших шарах визначалися ознаки дистрофії, муко­їдного набряку, інтенсивна круглоклітинна інфільтрація, повнокрів’я судин, стаз, тромбоз і периваскулярні інфільтрати навколо дрібних кровоносних судин.


При ГЕРХ спостерігали запально-дегенеративні зміни в стравоході та виражені розлади гемодинаміки (тотальне розширення і повнокрів’я судин артеріального і венулярного типу) в СО.


 Персистенція токсигенного штаму Н. pylori викликала більш важкі гіс­тологічні зміни СО стравоходу, шлунка і ДПК, які могли сприяти розвитку ульцеративних змін.


           На ультраструктурному рівні відмітили деструктивні зміни головних клітин, які були пов’язані, ймовірно, зі всмоктуванням токсинів Н.pylori. Поряд із вираженими деструктивними змінами в клітинах СО ДПК визначалися компенсаторно-пристосувальні процеси вну­трішньоклітинних органел і цитомембран самих клітин.


         Виявлені морфологічні зміни в ланках гемомікроциркуляторного русла, на нашу думку, приводять до розладів мікроциркуляції і виникнення гіпоксії та поглиблюють патоморфологічні зміни в пулі клітин СО шлунка і ДПК, який був скомпроментований токсинами H. pylori. Отримані нами субмікро­скопічні дані свідчать, що токсини, які виділяє H. pylori, проникають через СО шлунка і ДПК, захоплюючи підслизову основу, впливають на ланки гемомік­роциркуляторного русла, що приводить до порушення гемодинаміки.


Аналіз показників рН показав, що для хворих на кислотозалежні захво­рювання, асоційовані з H.pylori зростання інтенсивності кислотоутворення знаходиться в межах значного та помірного, що відповідає ФІ4 та ФІ5. При цьому, гіперацидність відмічена в 79,20%, нормацидність у 20,80% обстежених.


При ВХДПК більш характерним є стан вираженої гіперацидності (69,11%), при ГЕРХ- стан помірної гіперацидності (46,66%), а при ХГ типу В помірна та виражена гіперацидність діагностувалися майже з однаковою частотою (36,36% та 40,90% відповідно).


Особливо характерним було підвищення шлункової секреції у хворих, інфікованих Саg А+ штамом хелікобактерій: 69,11% хворих на ВХ ДПК, 40,90% хворих на ХГ та 16,66% хворих на ГЕРХ. При інфікуванні банальним штамом H.pylori в жодного хворого не виявлено вираженої гіперацидності.


Отримані дані свідчать про зв’язок патогенного впливу токсигенного штаму H.pylori та рівня інтенсивності кислотоутворення. Гіперацидність, особливо значна, більш характерна для кислотозалежних захворювань, асо­ційованих із токсигенним штамом Саg А+ H.pylori.


Для оцінки інфікованості  використовували швидкий уреазний тест, цитоскопію мазків-відбитків та ПЛР.


Швидким уреазним тестом H.pylori виявлений у 80,00%обстежених, а цитоскопією мазків-матричок – у 71,66% хворих. Швидким уреазним тестом H.pylori найчастіше виявлявся в пацієнтів на ВХДПК (91,17%) і майже з однаковою частотою при ХГ та ГЕРХ (63,63% та 53,33% відповідно).


Цитологічні дослідження мазка-відбитка СО позитивний результат най­частіше виявляли у хворих на ВХДПК (82,35%) та на ХГ (72,72%) і менше ніж у половини хворих на ГЕРХ (46,66%). Причому, при ВХ ДПК в 41,17% хворих переважав високий ступінь інфікування, при ХГ переважав середній ступінь обсіювання (31,81%), а в пацієнтів на ГЕРХ - слабкий ступінь хелікобактер­ного заселення (23,33%). Токсигенні штами H.pylori обсіменяють шлунок інтенсивніше, ніж нетоксигенні.


Частота виявлення хелікобактерій була найвищою при використанні ПЛР-100,00% позитивних результатів при ВХ ДПК і ХГ та 60,00% при ГЕРХ. Так, тип І H.pylori (Cag A+ Vac A+) виявлений у 72 (60,00%) пацієнтів, тип ІІ H.py­lori (Cag A- Vac A-) -у 36 (30,00%) хворих на кислотозалежні захворювання. У 12 (10,00%) пацієнтів на ГЕРХ жоден із штамів хелікобактерій не виявлено.


Розподіл маркерів патогенності H.pylori залежав від кислотозалежного захворювання. Так, за даними ПЛР, при ВХ ДПК в середньому в 3,25 рази частіше виявляли штами І типу, при ХГ- штами хелікобактерій І та ІІ типів діагностували приблизно в однаковій кількості, а при ГЕРХ - нетоксигенні штами H.pylori виявляли в 1,25 рази частіше, ніж штами І типу.


Наступним етапом роботи було виявлення хелікобактерій і їх токсиген­них штамів не тільки в біоптатах, а й в іншому клінічному матеріалі за допо­могою ПЛР. Використання ампліфікаційної системи дозволило виявити ДНК H.pylori в слині в 20,58% на ВХ ДПК, в 9,09% хворих на ХГ та 6,66 % хворих на ГЕРХ. У хворих на ВХ ДПК токсигенний штам H.pylori виявлений у слині в 7,35% пацієнтів, при ХГ - у 4,54% хворих і не виявлений у жодного пацієнта на ГЕРХ.


Дослідження зубного нальоту методом ПЛР найчастіше виявляло хелікобактерії при ВХ ДПК (30,88% хворих) та приблизно в однакової кількості пацієнтів на ХГ та ГЕРХ (27,27% і 26,26% відповідно). При цьому, токсигенний штам H.pylori діагностовано в зубному нальоті хворих на ВХ ДПК у 16,17%, а при ХГ -у 13,63% і тільки в 1 (3,33%) хворого на ГЕРХ.


У біоптатах СО шлунка бактеріальна ДНК методом ПЛР виявлена в 100,00% хворих на ВХ ДПК та ХГ та у (60,00%) пацієнтів на ГЕРХ. При досліджен­ні шлункового соку специфічна ділянка ДНК H.pylori виявлена в 92,64% хво­рих на ВХ ДПК, 81,81% хворих на ХГ та в 53,33% хворих на ГЕРХ. Найчастіше токсигенні штами хелікобактерій у шлунковому соці виявляли при ВХ ДПК (69,11%), у хворих на ХГ токсигенні штами H.pylori виявлені в 1,9 рази рідше, а при ГЕРХ - у 5,2 рази рідше, ніж при ВХ ДПК.


У хворих на ВХДПК вищим показникам виявлення H.pylori в СО шлунка відповідали більш високі показники виявлення цього мікроорганізму в слині та зубному нальоті .


Отримані нами дані підтверджують думку ряду авторів про те, що порожнина рота може бути тимчасовим або постійним резервуаром H.pylori, а отже, і джерелом колонізації нижчих відділів травного тракту.


У хворих на кислотозалежні захворювання, незалежно від клінічної форми, проведений курс лікування як трьох так і 4-компонентною антихе­лікобактерною терапією викликає позитивний клінічний ефект, що проявля­ється суттєвим зменшенням болевого та диспепсичного синдромів, однак при використанні квадротерапії позитивна динаміка була більш суттєвою.


Під впливом 3- компонентної терапії зник біль в епігастрії у всіх 100,00% випадків, як при наявності tox+ так і при наявності tox- H.pylori, а біль у ниж­ній третині стравоходу утримувався в поодиноких випадках. Печія зникла в 68,57% хворих з токсигенним штамом і 76,47% пацієнтів із нетоксигенним штамом H.pylori. Відрижка пройшла в половини хворих інфікованих як tox+ так і tox- H.pylori (52,94% і 55,55% відповідно). Пальпаторна інтенсивність больових відчуттів у епігастрії зменшилася в 88,71% хворих, а в пілородуо­денальній зоні –у 86,67% обстежених.


Під впливом квадротерапії зовсім зник біль в епігастрії, пілородуоде­нальній зоні та нижній третині стравоходу, нудота та блювання в пацієнтів, інфікова­них банальним штамом H.pylori. Печія зникла в 92,86% хворих, а відрижка в 75,00% пацієнтів. При інфікуванні токсигенним штамом H.pylori динаміка клінічних проявів виявилася наступною: повністю зникли болі в епігастрії, болі в нижній третині стравоходу утримувалися в 14,28% хворих, печія утримувалася в 7,14% хворих, а відрижка в 22,20% пацієнтів.


Пальпаторна болючість в епігастрії зникла в 100,00% хворих інфікованих tox- і значно зменшилася, але утримувалася в 2,85% хворих із tox+, а в пілородуоденальній зоні зникла в 100,00% хворих інфікованих як tox+, так і tox- штамом H.pylori.


При аналізі контрольної ендоскопії привертає увагу, що в половини хворих інфікованих токсигенним штамом H.pylori, лікованих 3-компонентною схемою, утримуються ознаки запалення – гіперемія та набряк СО в 51,35%, а ексудація в 43,75% випадків.У хворих, інфікованих нетоксигенним штамом H.pylori, дана терапія сприяла більш суттєвому зниженню ознак запалення- гіперемія та набряк СО зберігалися лише в 20,00% хворих, а ексудація тільки в 18,75% пацієнтів. Частота епітелізації ерозій склала 100,00%, а рубцювання виразок - 84,85%. Причому, повну епітелізацію ерозій спостерігали як у пацієнтів інфікованих tox+, так і в хворих інфікованих tox- H.pylori, а повне рубцювання виразкового дефекту виявлено в 7 з 8 хворих інфікованих tox- та в 23 з 27 хворих інфікованих tox+ H.pylori.


Курс антихелікобактерної квадротерапії сприяв більш суттєвому покра­щенню ексудативно- запальних змін СО верхніх відділів травного тракту. Набряк і гіперемія СО до кінця курсу лікування зникли або зменшилися в більшості хворих і спостерігалися тільки в 22,85% пацієнтів, інфікованих токсигенним штамом H.pylori та в 4 хворих з tox-. Після 4-компонентної ера­дикаційної терапії виявили повну епітелізацію ерозій і загоєння виразкових дефектів у всіх обстежених хворих та повне зникнення геморагічних змін у СО шлунка.


Згідно результатів комп’ютерної рН-метрії у всіх хворих відмічена віро­гідна корекція гіперацидного синдрому. У пацієнтів на ВХ ДПК показник рН під впливом 3-компонентної терапії зріс у 3,5 рази, на ХГ типу В більше ніж у 3,5 рази, у хворих на ГЕРХ - у 3,2 рази, (р<0,001) та стали відповідати ФІ рН1.


Аналіз рівня інтрагастрального рН в залежності від наявності в пацієн­тів різних за патогеністю штамів H.pylori встановив, що 3-компонентна терапія має позитивний вплив на пригнічення продукції хлористоводневої кислоти в хворих на ВХ ДПК, ХГ типу В та ГЕРХ, як при інфікуванні токсигенними так і нетоксигенними штамами H.pylori. Однак, при наявності tox+ пригнічення кислотопродукуючої функції шлунка відбувалося менш виражено і до кінця курсу 3-компонентної терапії показники рН знаходилися не тільки в ФІ1- 75,68%, а й у 21,62% хворих у ФІ2 і в 2,70% хворих у ФІ3. При інфікуванні неток­сигенним штамом хелікобактерій показники рН зростали до ФІ1 у 85,00% хворих, у 10,00% до ФІ2 - і до ФІ3 - у 5,00% хворих.


Під впливом квадротерапії відбулося більш вагоме пригнічення кисло­тоутворення в шлунку в хворих на ВХ ДПК, ХГ типу В та ГЕРХ, а показники рН досягли стану вираженої гіпоацидності. Так, показники рН-метрії досто­вірно змістилися в хворих на ВХ ДПК із ФІ5 до ФІ 1, при ХГ типу В та при ГЕРХ- з ФІ4 до ФІ1. Встановлено, що квадротерапія має виражений позитив­ний вплив на пригнічення шлункової секреції, як при інфікуванні tox-, так і tox+ штамами хелікобактерій. При наявності токсигенного штаму показники рН зросли під впливом квадротерапії до ФІ1 у 85,71% хворих, до ФІ2 у 8,57% хворих і в 5,71% до ФІ3. При інфікуванні нетоксигенними штамами дана тера­пія підвищувала показники рН до ФІ1 у 87,50% хворих і в 12,50% обстежених до ФІ2.


Порівняльний аналіз ефективності режимів трійної і квадротерапії при кислотозалежних захворюваннях, викликаних штамами H.pylori I і II типів, виявив наступні результати.


Відмічена достовірна різниця при оцінці результатів швидкого уреазно­го тесту до та після лікування 3-компонентною схемою. Ефективність ерадикації при лікуванні 3-компонентною схемою пацієнтів на ВХДПК становила 88,60%, на ХГ- 83,40%, а на ГЕРХ – 90,00%. Ефективність ерадикації після квадротерапії за результами швидкого уреазного тесту в хворих на ВХ ДПК була 96,70%, на ХГ- 100,00%, а на ГЕРХ - 87,50%.


Результати цитологічного дослідження СО шлунка в мазках-відбитках свідчать, що після проведеної 3-компонентної антихелікобактерної терапії відсоток ерадикації при ВХДПК склав 85,71%, у хворих на ХГ- 91,66%, а при ГЕРХ - 100,00%. Після проведеної квадротерапії в пацієнтів на ВХ ДПК відсоток ерадикації становив 93,94%, а при ХГ та ГЕРХ- 100,00%.


Отже, після проведеного як трьох так і 4-компонентного лікування при кислотозалежних захворюваннях спостерігали зменшення ступеня обсіювання СО і в більшості хворих присутності H.pylori не виявили.


При аналізі частоти ерадикації H.pylori під впливом 3-компонентної терапії, залежно від патогенності бактерії, встановлено, що при інфікуванні банальним штамом H.pylori лікування було ефективним у 87,50% хворих на ВХ ДПК та в 100,00% випадків як при ХГ, так і при ГЕРХ.


При інфікуванні токсигенним штамом H.pylori лікування 3-компонент­ною схемою не привело до ерадикації хелікобактерій у 5 (14,28%) хворих на ВХ ДПК і в 1 (8,33%) пацієнта на ХГ і виявилось ефективним у 100,00% випадків при ГЕРХ.


Квадротерапія сприяла 100,00% ерадикації банального штаму H.pylori неза­лежно від форми кислотозалежного захворювання. При наявності токсиген­ного штаму ефективність ерадикації теж виявилася високою і становила 90,91% хворих на ВХ ДПК та в 100,00% хворих на ХГ та ГЕРХ. Ефективність ерадикації токсигенного штаму H.pylori склала 89,47% під впливом 3-компонентної анти­хелікобактерної терапії та 94,11% під впливом антихелікобактерної квадротерапії.


Таким чином, курс 3-компонентної терапії сприяє повній ерадикації H.pylori в слині хворих незалежно від клінічної форми кислотозалежного захворювання. Крім того, хелікобактерії зникли в зубному нальоті, шлунково­му соці в 100,00% хворих на ХГ типу В та ГЕРХ. У той же час, даний вид терапії не сприяв повній ерадикації H.pylori у хворих на ВХ ДПК і токсиген­ний штам діагностувався в поодиноких випадках як у біоптатах (14,28%), шлунковому соці (4,41%) та зубному нальоті (2,94%) та в біоптаті 1 (8,33%) пацієнта на ХГ.


Квадротерапія сприяла 100,00% ерадикації банального штаму H.pylori незалежно від форми кислотозалежного захворювання. При наявності токсигенного штаму ефективність ерадикації теж виявилася високою і становила 90,91% хворих на ВХ ДПК та в 100,00% хворих на ХГ та ГЕРХ.


При використанні квадротерапії у хворих на ВХ ДПК, ХГ та ГЕРХ ні банальний, ні токсигенний штами H.pylori не виявлено в слині та в шлунково­му соці в жодному випадку. У той же час після квадротерапії у хворих на ВХДПК токсигенний штам H.pylori зберігався в поодиноких випадках у зубному нальоті та біоптаті.


 


ВИСНОВКИ


У дисертаційній роботі одержані нові науково обгрунтовані результати, що в сукупності вирішують актуальну наукову задачу клінічної гастро­ентерології - покращення ранньої діагностики та ефективності лікування кис­лотозалежних захворювань, асоційованих з Helicobacter pylori шляхом вияв­лення природних резервуарів хелікобактерій та дослідження впливу різних за токсигенністю штамів на клініко-ендоскопічні, морфологічні та електрон­номікроскопічні ознаки хвороби і диференційованих підходів до лікування.


 1.Кислотозалежні захворювання в 60,00% викликані Сag A-позитивними, а в 30,00 % випадків Сag A-негативними штамами H.pylori. У 10,00% пацієнтів жоден зі штамів хелікобактерій не виявлявся. При ВХ ДПК в 3,25 рази частіше виявляються штами Helicobacter pylori І типу (76,47%), при ХГ типу В- штами хелікобактерій І та ІІ типів діагностуються приблизно в однаковій кількості (54,54% та 45,45%), а при ГЕРХ - в 1,25 рази частіше виявляються штами H.pylori ІІ типу ( 33,33%).


2.Для верифікації хелікобактерій у хворих на кислотозалежні захворю­вання використаний швидкий уреазний тест, цитологічний метод та ПЛР. Частота виявлення інфекції Helicobacter pylori у хворих на кислотозалежні захворювання швидким уреазним тестом склала 80,00%, цитоскопією мазків-матричок-71,66%, а ПЛР – 90,00%.


3.За допомогою полімеразної ланцюгової реакції виявлено інфікування H. pylori різних біологічних середовищ, а саме: слини у 20,58% на ВХДПК,у 9,09% хворих на ХГ типу В та в 6,66 % хворих на ГЕРХ; зубного нальоту- у 30,88% хворих на ВХДПК і в однакової кількості пацієнтів на ХГ типу В та ГЕРХ (27,27% і 26,26% відповідно). У біоптатах СО шлунка H. pylori виявлений у 100,00% хворих на ВХ ДПК та ХГ типу В і у 60,00% пацієнтів на ГЕРХ; у шлунковому соці- у 92,64% хворих на ВХ ДПК, у 81,81% хворих на ХГ та у 53,33% хворих на ГЕРХ.


        4. У хворих на кислотозалежні захворювання, асоційовані з H.pylori відсутні специфічні клінічні ознаки, а вираженість болевого і диспепсичного синдро­мів не залежить від штаму H. pylori; персистенція токсигенних штамів хелі­кобактерій супроводжується більш вираженими ендоскопічними (запалення по типу пангастриту в 54,54% хворих на ХГ типу В, при ВХ ДПК – в 13,23% пангастрит, в 63,23% антральний гастрит, при ГЕРХ в 16,66% хворих виявлений пангастрит, а в 10,00%- антральний гастрит), морфологіч­ними та ультраструктурними запальними і деструктивно-дегенеративними ознаками та перебудовними змінами СО ГДЗ.


5. При кислотозалежних захворюваннях, асоційованих з H. pylori в 79,20% пацієнтів підвищується шлункова секреція: для хворих на ВХ ДПК більш характерим є стан вираженої гіперацидності (69,11%), для хворих на ГЕРХ- стан помірної гіперацидності (46,66%), а при ХГ типу В помірна та виражена гіперацидність діагностувалися майже з однаковою частотою (36,36% та 40,90% відповідно). Виражена гіперацидність частіше розвивається в інфікованих Саg А+ штамом H. pylori: 69,11% хворих на ВХ ДПК, 40,90% хворих на ХГ типу В та 16,66% хворих на ГЕРХ.


При інфікуванні Саg А- штамом Helicobacter pylori при ВХ ДПК спостерігається нормацидність ( у 13,23% хворих) та помірна гіперацидність ( у 10,29% хворих); при ГЕРХ – у 3,33% та 30,00% хворих відповідно, а при ХГ типу В - у 22,72% пацієнтів нормацидність і помірна гіперацидність.


6. Лікування 3-компонентною схемою було ефективним в 100,00% випадків при інфікуванні банальним штамом H. pylori, як при ХГ, так і при ГЕРХ і у 87,50% хворих на ВХ ДПК. При інфікуванні токсигенним штамом   H. pylori лікування виявилось ефективним в 100,00% пацієнтів ГЕРХ, у 91,67% при ХГ і у 85,72% хворих на ВХ ДПК. Квадротерапія сприяла 100,00% ерадикації банального штаму H. pylori незалежно від форми кислотозалежного захворювання. При наявності токсигенного штаму ефективність ерадикації складала 90,91% у хворих на ВХ ДПК і 100,00% у хворих на ХГ типу В та ГЕРХ.


 


7. Розроблені диференційовані підходи до лікування кислотозалежних захворювань, асоційованих із різними штамами H. pylori. При ХГ типу В та ГЕРХ незалежно від штаму H. pylori достатньо проводити 3-компонентну антихелікобактерну терапію, а найбільш раціональною для лікування хворих на ВХ ДПК із персистенцією токсигенних штамів хелікобактерій є 4- компо­нентна антихелікобактерна терапія.

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)