ДИНАМІКА РЕЗИСТЕНТНОСТІ ШТАМІВ HELICOBACTER PYLORI ДО АНТИБІОТИКІВ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ ПЕПТИЧНОЇ ВИРАЗКИ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ У МЕШКАНЦІВ ЛЬВІВЩИНИ

Краткое содержание

Матеріали і методи дослідження. (базове відділення кафедри терапії №1 факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького). Стаціонарно лікувались 169 (88,5%) хворих, решта пацієнтів – 22 (11,5%) спостерігались амбулаторно. Віковий діапазон пацієнтів був 17-80 років, середній вік склав 44,7±1,1 роки. Серед обстежених хворих чоловіків було 125 (65,5%), жінок – 66 (34,5%).

Перебіг ПВДПК у хворих визначали за критеріями П.Я.Григор’єва (2000). У більшості хворих – 75 (59,1%), що спостерігались, був помірний перебіг захворювання і лише в поодиноких – важкий.

Діагноз ПВДПК верифікували за допомогою ФЕГДС з біопсією СО антрального відділу та тіла шлунка. Біоптати скеровували на бактеріологічне дослідження для підтвердження наявності гелікобактерної інфекції та дослідження чутливості виділених штамів Н.pylori в культурі до антибіотиків. Усім хворим призначали загальноприйняті дослідження крові, сечі та калу. Біохімічний аналіз крові включав визначення вмісту білка та його фракцій, АЛТ, АСТ, тимолову пробу, рівня білірубіну, холестерину. Інші дослідження виконувалися за потребою.

Усі хворі, включені в дослідження, були розподілені на п’ять груп, залежно від складу призначеної схеми лікування. Групи були адекватні за статтю, віком, тривалістю та важкістю захворювання. Хворі 1-ої групи (91 пацієнт) отримували терапію, яка вважається «золотим стандартом» ерадикаційної терапії (комбінація омепразолу 20 мг, кларитроміцину 500 мг, амоксициліну 1000 мг двічі на день протягом 7 днів). Пацієнти 1-ї групи були поділені на 2 підгрупи залежно від складу лікувального режиму у минулому: підгрупа І – 29 пацієнтів зі вперше виявленою ПВДПК, які раніше не приймали кларитроміцин; підгрупа ІІ – 62 пацієнти, які застосовували препарат у минулому в складі АГБТ та при лікуванні інфекцій дихальних органів. Решті пацієнтів (100 осіб) призначались різні модифіковані схеми АГБТ: 2-а група (30 хворих) отримувала комбінацію омепразолу 20 мг, амоксициліну 1000 мг двічі на день та фурамагу 100 мг тричі на день протягом 7 днів; 3-я група (22 пацієнти) – комбінацію рабепразолу 20 мг, кларитроміцину 500 мг та орнідазолу 500 мг двічі на день протягом 7 днів; 4-а група (26 хворих) – комбінацію омепразолу 20 мг, амоксициліну 1000 мг двічі на день протягом 7 днів та азитроміцину 500 мг 3 дні; 5-а група (22 пацієнти) – комбінацію омепразолу 20 мг, амоксициліну 1000 мг та левофлоксацину 250 мг двічі на день протягом 7 днів;

Усім хворим до і після лікування проводилась ФЕГДС з біопсією СО шлунка та визначався Н.pylori-статус. Для встановлення H.pylori-статусу до лікування та через 4-6 тижнів після його завершення використовували наступні методи дослідження: швидкий уреазний тест (CLO-тест) та дослідження культури або виявлення антигенів H.pylori в калі, або ізотопний ¹³С-дихальний тест. Для визначення чутливості штамів H.pylori до антибіотиків застосовували бактеріологічний метод (дослідження культури).

Для того, щоб уникнути хибних результатів, контроль успішності лікування (ерадикації) здійснювали не раніше 4-6 тижнів після завершення курсу АГБТ за умови утримання від лікування антисекреторними засобами в останні 3 тижні.