ЦІННІСНА ДОКТРИНА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИМИ ІНТЕГРАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, сформульовано основні теоретичні положення, що становлять 9 наукову новизну, наведено практичну значущість результатів дослідження та дані щодо їх апробації. У першому розділі – “Концептуальні підходи до ціннісного змісту європейських інтеграційних процесів” – з’ясовано стан наукової розробленості проблеми європейської інтеграції в державно-управлінському дискурсі, розкрито категорійно-понятійний апарат дослідження, визначено підходи до трансформації державного суверенітету в умовах глобалізації. Констатовано, що багатовимірність та багатогранність теоретичних і концептуальних дискусій щодо процесу європейської інтеграції, природи та функціонування Європейського Союзу є основою фундаментальних теоретико- прикладних розбіжностей наукових шкіл на різних стадіях інтеграційного процесу. Конкуренція між двома домінуючими теоріями інтеграції – орієнтованим на суспільство неофункціоналізмом (Е.Хаас) та орієнтованим на державу міжурядовим підходом (С.Гофманн) – сприяла розвитку альтернативних підходів до дослідження європейської інтеграції (аналіз політики, конституціоналізм і врядування). Слід зазначити, що спочатку не було сформовано підходу, у чистому вигляді орієнтованого на людину. Однак конкуренція між цими теоретичними поглядами дала змогу людині скористатися з переваг інтеграційного процесу. З’ясовано складність застосування емпіричного підходу до аналізу політики в наднаціональних утвореннях та обмеженість порівняльних досліджень з огляду на велику кількість змінних, що використовуються в процесі дослідження, та відсутність аналогів. Однак зміна Ф.Шарпфом ракурсу вивчення, коли наднаціональні інститути є незалежними змінними, поставила на порядок денний питання про систему координат для оцінки їх впливу на спосіб упровадження політики в країнах-членах інтеграційного об’єднання. Теорія конституціоналізму здебільшого використовує доробок попередніх течій і концентрується на проблемах нової політико-правової організації інтеграційних угруповань. Пошук інтегрованого підходу до вивчення євроінтеграційних питань призвів до розгляду врядування як окремого концепту, який дає можливість поглянути на інтеграційний процес не тільки з правової або політологічної точки зору, а й перевести його в площину державно-управлінського дискурсу, зробивши основний акцент на суб’єкт-об’єктних відносинах, принципах, правилах, нормах і практиках, на яких вони базуються. Хоча окреслені наукові напрями зосереджують увагу на рушійних силах інтеграційних процесів та умовах ефективного вирішення соціально- економічних та політичних питань, білою плямою залишаються ціннісні засади управління євроінтеграційними процесами. Наголошено, що відповідно до сутності людини та її потреб цінності розглядаються в чотирьох розуміннях – аксіологічних кластерах: ціннісні абсолюти (добро, зло, істина тощо); універсальні модальності та загально- інструментальні (стан речей, який вважається важливим не тільки з особистої точки зору, – свобода батьківщини, особиста свобода, справедливість у соціальних відносинах, рівність перед законом тощо); інструментальні цінності – 10 найпоширеніші зразки поведінки, які використовуються для позитивної чи негативної оцінки гідності людини (або такої оцінки групи громадськістю); утилітарні цінності (власний будинок, машина, гроші, впливові друзі тощо). Аналіз наукових джерел підтвердив нерозривність зв’язку гідності людини з найбільш поширеними моделями поведінки. Водночас задоволення матеріальних потреб за рахунок нематеріальних потребує суспільного узгодження позицій (соціальних виправдань). Державна монополія на застосування примусу для унормування правил поведінки в процесі управління суспільним розвитком дає змогу говорити про дихотомію “страх – гідність”, яка визначає напрям руху системи державного управління. Доведено, що під інтеграційним об’єднанням слід розуміти багатофункціональну та багаторівневу політико-правову, соціально-економічну систему, яка має просторове розташування та відносну незалежність від зовнішнього середовища, складається з кількох компонентів, серед яких: групи елементів, зв’язки та відносини між ними, а також процеси, що відбуваються шляхом реалізації різних комбінацій їх взаємодії. Європейське врядування визначено як взаємопов’язану діяльність органів публічної влади, інститутів громадянського суспільства і груп бізнес-інтересів щодо вироблення та впровадження політики з просування цінностей ЄС шляхом деліберації. Розвиток інтеграційних процесів сформульовано як поняття, структурними елементами якого є політичний, економічний, соціальний, безпековий, екологічний, гуманітарний розвиток у певному просторі. Наголошено, що державне управління інтеграційними процесами стає ключовою ланкою системи державного управління, що формується під впливом багатьох глобальних та регіональних факторів, певна сукупність яких формує контур теоретико-методологічних засад. Проте існують проблеми управління інтеграційним об’єднанням, зумовлені складним взаємопроникненням економічних, політичних, правових та соціальних суперечностей, що пов’язано з різною цінністю державного суверенітету для різних країн, пошуком можливостей доступу до ринку та отримання конкурентних переваг з одночасним зростанням важливості захисту прав людини. При цьому спостерігаються й протиріччя між зацікавленістю учасників регіонального утворення і нормами конституційних актів, утвердженням пріоритету законодавства інтеграційних об’єднань над міжнародними правовими нормами. Процес інституціоналізації системи державного управління інтеграційними процесами має ступеневий характер, незавершеність, оскільки не врегульовано деякі аспекти функціонування таких угруповань (розподіл повноважень, статус правових норм тощо), продовжується процес уніфікації певних політик. Одним із суперечливих трендів сучасності є намагання держав одночасно зміцнити власний суверенітет за рахунок обмеження суверенітету інших держав, що, безперечно, позначається на можливості держави гарантувати певний обсяг прав та обов’язків громадян. Лише останнім часом стала простежуватися тенденція до гуманізації систем державного управління як наслідок академічних дискусій та зростання критичної маси прихильників перегляду традиційних поглядів на державний суверенітет. 11 Визначено особливості інтеграційного об’єднання як системи багаторівневого врядування: динамічність, відкритість, суперечливість, чутливість, багатовекторність інтересів та складність комунікативних зв’язків між його учасниками, що зумовлюють необхідність побудови специфічної моделі управління. Наголошено на можливій неузгодженості ціннісних орієнтацій систем державного управління, що входять до складу інтеграційного об’єднання, і різниці в логіці управлінської діяльності під час інтеграційної взаємодії, що провокує “захисну реакцію” системи державного управління для недопущення внутрішньої нестабільності. Це дає поштовх для руху за одним із напрямів: нав’язування власної логіки для забезпечення внутрішньої єдності (примус до дій), навіть за рахунок якості розвитку, або внутрішньої диференціації управлінських порядків, що надає неузгодженості (незгуртованості) силу правила, завдяки якому забезпечується стабільність системи через внутрішній поділ на домінуючу (центральну, креативну) та підпорядковану (периферійну, реактивну) сфери. Відповідно можна виокремити кілька варіантів державно-управлінської діяльності на полі інтеграційних процесів. Перший варіант базується на згуртуванні та узгодженні ціннісних орієнтацій систем державного управління внаслідок інтеграційних процесів, які дають можливість досягти рівноваги та створити єдину і стабільну систему управління, що спирається на спільні ціннісні установки та норми поведінки і є доволі прозорою та автономною. Другий варіант припускає, що відмінність ціннісних орієнтацій систем державного управління змусить держави, що інтегруються, абсорбувати нові цінності навіть за рахунок їх внутрішньої неузгодженості з уже існуючими, і дасть змогу досягти стабільності управлінської системи в рамках інтеграційного об’єднання, а всі проблеми будуть перекладені на плечі нових держав, які мають на національному рівні своєю поведінкою демонструвати приклад розв’язання конфлікту цінностей. Третій варіант доводить, що неможливо в найближчому майбутньому отримати один із бажаних наслідків, наведений у попередніх варіантах. Тому слід очікувати перегляду деяких ціннісних орієнтацій, що супроводжуватиметься розбудовою містків (соціальних виправдань) та формуванням нових публічних інституцій для впровадження нових напрямів політики. Зазначено, що відокремленість елементів методології управління європейськими інтеграційними процесами, їх недостатня теоретична обґрунтованість є вагомими причинами виникнення та загострення названих протиріч. У другому розділі – “Методологічні засади державного управління європейськими інтеграційними процесами” – проаналізовано зміни в парадигмах та доктринах державно-управлінської діяльності, сформовано методологію управління європейськими інтеграційними процесами, охарактеризовано сутність, структуру та змістовність європейського врядування як нового підходу до управління. Аналіз історичного розвитку державно-управлінської науки свідчить про конкуренцію трьох парадигм: операціональної, системної і синергетичної. 12 Зазначено, що чергування парадигм у державному управлінні як галузі наукового пізнання відбувалось відповідно до Кунівської інтерпретації шляхом реалізації наукових революцій у 60-х рр. ХХ ст. (перехід від класики до теорії систем), у 90-х рр. ХХ ст. (перехід від теорії систем до синергетики). Кожна з них є ілюстрацією чи констатацією методологічних і теоретичних зрушень, які відбувались упродовж наукових революцій. Наголошено, що ключ до розуміння поведінки складної системи, що саморегулюється, полягає в усвідомленні цінностей, які містить така система. Відповідно, крім простих, існують так звані дивні атрактори, які дають змогу говорити про появу динамічних систем. Розгляд державного управління з позицій синергетики дав підстави визначити, що роль дивних атракторів виконують цінності. Згідно з ними управління вже не розглядається як механізм підвищення ефективності функціонування системи за рахунок зміни її параметрів чи навіть структури. Підґрунтям управління інтеграційними процесами з позицій синергетичних засад є структура цінностей системи державного управління, яка є основою руху складних систем, що саморозвиваються. Установлено, що формування управлінських парадигм, адекватних процесам, що відбуваються у світі, супроводжувалось відповідними доктринами. Було виділено щонайменше три управлінські доктрини: управління на основі інструкцій, управління за цілями, управління за цінностями. Перша доктрина притаманна веберівській бюрократії та класичному способу управління. Управління за цілями стало одним із здобутків нового публічного менеджменту, однак дедалі частіше не дає бажаного результату з досягнення цілей. Ціннісна доктрина складає теоретичне підґрунтя державно-управлінської діяльності в умовах демократичного врядування. Довіра стає дедалі важливішою цінністю порівняно з контролем. Зроблено висновок, що основною ідеєю ціннісної доктрини є розгляд учасників управлінського процесу як партнерів, які свої зусилля спрямовують на досягнення спільних цілей, де базові цінності державного управління є гарантією належної реалізації громадянами своїх прав та виконання обов’язків. До головних складових такого підходу можна віднести: - забезпечення необхідної поведінки учасників управлінського процесу на основі права та публічного інтересу, що залежить від стану дотримання цінностей державного управління; - відносність арбітражу під час розпорядження матеріальними благами (спільне створення правил і допомога в їх отриманні); - матеріальні потреби задовольняються “зверху” шляхом визначення умов діяльності, які розглядаються суб’єктом управління в контексті своїх обов’язків із просування цінностей організації; - мінімізацію розбіжностей між цінностями державної організації та індивідуальними виробничими цілями окремих службовців. Функціонування органів державної влади в швидкозмінному середовищі та умовах невизначеності має спиратися на систему цінностей (дивні атрактори) відповідної організації. Має бути знайдено шляхи для інформування внутрішнього та зовнішнього середовища про цю систему цінностей, яка 13 відіграє важливу роль у досягненні цілей державної установи. Державні менеджери повинні мати можливість підлаштувати організаційну структуру та відповідні процеси до цієї системи цінностей. Наголошено, що застосування в управлінні загальнонаукових підходів дає можливість поглиблювати фундаментальні та розширювати прикладні дослідження, вирішувати теоретичні завдання й практичні проблеми інтеграційних утворень, що набувають дедалі складніших конфігурацій в умовах глобалізації. Показано, що методологія державного управління європейськими інтеграційними процесами має використовувати цей базис, оскільки саме він сприяє виявленню і структуризації загальних закономірностей систем, що саморозвиваються, у точках біфуркації. Не слід недооцінювати роль діалектики, оскільки соціосинергетика як наука намагається пояснити міждисциплінарні зв’язки і тим самим доводить справедливість постулатів першої, базуючись на “запереченні заперечення” (рис. 1). Рис. 1. Синергетичні засади державного управління європейськими інтеграційними процесами Зазначено, що рушійною силою існуючої управлінської доктрини є базові цінності державного управління (законність, прозорість, підзвітність, ефективність, відповідальність). Взаємозв’язок елементів системи управління Закони діалектики єдності і боротьби протилежностей взаємного переходу кількості в якість заперечення заперечення Закони формальної логіки тотожності суперечності виключеного третього достатнього обґрунтування Закони управління єдності системи управління поєднання централізації та децентралізації співвідношення рівнів розвитку керуючої та керованої підсистем Принципи синергетики гомеостатичність, самоорганізація, нестійкість, нелінійність, відкритість, емерджентність, спостережність, коеволюція Принципи управління єдність інтересів, субсидіарність, пропорційність, згуртованість, адекватність, інновативність, поєднання позитивного та негативного зворотного зв’язку Цінності інтеграційного об’єднання (мегарівень) повага людської гідності, свобода, демократія, рівність, верховенство права й права людини Цінності державного управління (макрорівень) законність, прозорість, підзвітність, ефективність, відповідальність Найпоширеніші зразки поведінки державних службовців (мікрорівень) 14 інтеграційним процесом дав змогу поглибити змістову сутність принципів, на яких вона базується (єдність інтересів, субсидіарність, пропорційність, згуртованість, адекватність, інновативність). Доведено, що пізнання взаємозв’язків між цінностями державного управління, закономірностей їх впливу на управлінську діяльність дає можливість забезпечити успішність інтеграційного процесу завдяки підвищенню наукової обґрунтованості управлінських рішень, що приймаються на різних рівнях державного управління. Визначено, що розвиток європейського врядування відбувається в умовах постійного впливу на нього цілої низки норм поведінки, які знайшли втілення у відповідних принципах, визначених у державах-членах за їх спільною згодою в процесі інтеграції. Типологізація цих принципів ґрунтується на сукупності основних прав людини та громадянських свобод, що гарантуються національними конституційними законодавствами й основоположними договорами. Саме ці документи визначають напрям формування acquis communautaire та ціннісне підґрунтя державно-управлінської системи. Наголошено, що система багаторівневого врядування виконує важливу роль у процесі прийняття рішень щодо поглиблення та поширення інтеграційних процесів. Вона має неієрархічний мережевий характер, ставлячи під сумнів сам традиційний, централізований підхід до формування та реалізації політики, віддаючи перевагу концепції лідерства, в якій підтримка та просування цінностей ЄС здійснюються наднаціональними структурами, державами, місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями тощо на основі дотримання європейських цінностей державного управління. Доведено, що під час управління інтеграційними процесами органи влади різного рівня вступають у взаємовідносини із групами лобіювання щодо регулювання соціально-економічних процесів, що передбачає послідовність вжиття певних заходів, починаючи з планування цієї діяльності і завершуючи відстеженням її наслідків із залученням громадськості. Наслідком цієї діяльності є: розбудова єдиного ринку, що характеризується високим рівнем стандартизації; процес сегментної лібералізації ринку з одночасною сегментованою гармонізацією; поляризація економіки та різна швидкість руху окремих економік; сталість соціально-економічного розвитку, що визначає соціальну модель інтегрованої держави добробуту. На основі аналізу нормативних документів зроблено висновок, що центральне місце в системі багаторівневого врядування відводиться ціннісному конфлікту між ефективністю та підзвітністю. Фасадність останньої підтверджується хоча б тим фактом, що в Білій книзі немає жодного згадування про забезпечення міжінституціональної підзвітності, однак містяться міжінституціональні стратегії з інституціоналізації відкритості та ефективності. Небажання або невміння його вирішити матиме довготривалі наслідки як для системи державного управління, так і для суспільства. У третьому розділі – “Діагностика системи державного управління європейськими інтеграційними процесами” – на основі використання інструментів неоінституціоналізму проведено аналіз системи багаторівневого 15 врядування, а також розроблено і апробовано систему показників для оцінки якості управління інтеграційними процесами для підтвердження окремих складових вихідної теоретичної гіпотези, пов’язаних із такими питаннями: формування європейських цінностей державного управління, наявність конфлікту базових цінностей. Зазначено, що спроможність виробляти та впроваджувати політику залежить від ефективності співпраці в рамках багаторівневої системи врядування в ЄС. Тому є доцільним використовувати модель “принципал – агент” для дослідження залежності між різними рівнями управління та аналізу важливості міжнародного та наднаціональних чинників, а також ролі владних інституцій у механізмі прийняття рішень. У цьому сенсі модель “принципал – агент” з арсеналу порівняльної політології корисна тим, що допомагає прояснити деталі інституціональної еволюції відносин між Україною та ЄС. Ускладнення та розвиток функцій держави не виключають її майбутньої фрагментації, що в рамках неоінституціоналізму представлятиме мережу агентств, які є достатньо автономними від принципала (політичної влади) на різних рівнях державного управління. Така система розподіленого управління відіграє важливу роль у формуванні та реалізації політик, оскільки рішення приймають фахівці у своїй сфері після консультацій із його виконавцями та бенефіціарами. Констатовано, що намагання реалізувати європейські управлінські підходи в пострадянських системах державного управління пов’язано з підміною понять, коли агентствам доручається виконувати частину функцій міністерств, а вони, використовуючи зразки бюрократичного вертикального управління, створюють ситуацію збільшення кількості різного роду структур без підвищення ефективності управлінської діяльності. Водночас означена модель має обмеження, не даючи можливості вивести аналіз за рамки неоінституціоналізму раціонального вибору. Згідно з раціоналістичним підходом основною мотивацією суб’єктів управління є власні інтереси, які інституціоналізуються в процесі переговорів і укладання угод, а також під час прийняття рішень. Припущення, що суб’єкти керуються відмінностями в позиціях і переконаннях, не узгоджується з теорією раціонального вибору. Наголошено на доцільності використання деліберації, яка є інструментом управління і передбачає колективне обговорення найкращих способів досягнення поставлених цілей та зміни ціннісних орієнтацій учасників цього процесу. Перевага наднаціональних (міждержавних) органів за такої організації полягає в тому, що вони спонукають наднаціональний та національний рівень державного управління враховувати нюанси в позиціях сусідніх держав, на яких поширюється екстериторіальний вплив цінностей та норм ЄС, причому інтереси держав-сусідів неможливо не враховувати. Кожна сторона в процесі обговорення може захищати власні інтереси, але підсумковий документ містить норми, що мають загальну підтримку. Зазначено, що новітні методи управління, які використовуються в ЄС (відкритий метод координації, розподілене управління, комітологія), 16 спираються на широке коло учасників і демонструють тенденцію поступового переходу до мережевого врядування. Протиріччя, яке створює функціонування мережевого врядування, полягає в трьох аспектах: неможливості ідентифікувати експертів, що ускладнює для громадськості контроль за прийняттям рішень; закритості мереж, що унеможливлює зовнішнім спостерігачам ставити під сумнів рішення або пропозиції щодо політики; розмитості відповідальності за прийняття рішення. Аналіз системи багаторівневого врядування дав підстави розширити класифікацію видів європейського врядування врядуванням за сусідства, яке за своїми характеристиками має певну схожість із врядуванням за розширення, однак дія обумовленості є набагато жорсткішою, ніж у попередників, та подолання аномії потребує вибору між цінностями (табл. 1). Таблиця 1 Відмінності між європейським урядуванням, урядуванням за розширення та врядуванням за сусідства Напрями Урядування в ЄС Урядування за розширення Урядування за сусідства Ціннісні орієнтири державного управління просування цінностей актуалізація цінностей вибір між цінностями Відносини в мережах неієрархічні асиметричні, ієрархічні асиметричні, ієрархічні Характер функціону- вання розв’язання проблем, ведення переговорів обумовленість жорстка обумовленість Зазначено, що труднощі точного вимірювання якості управління інтеграційними процесами полягають у необхідності використання дослідниками суб’єктивних суджень. Ці обмеження підкреслюють потребу їх доповнення більш детальною та об’єктивною інформацією. Це може бути зроблено практично для всіх індикаторів за винятком сфери корупції, де є дуже мало фактичної інформації. Незаперечним є факт існування корупції в будь-якій державі. З логіки дослідження під корупцією розуміється ціна, яку платить суспільство за неналежне впровадження ціннісної доктрини управління в державному секторі. Наголошено, що розроблені різними міжнародними організаціями підходи до оцінки системи управління мають кілька спільних рис. Однією з них є те, що незважаючи на культурні і політичні відмінності зазвичай робиться неявне припущення, що західні багатопартійні політичні системи є ідеальними та слугують своєрідним мірилом. Друге питання стосується інституцій, що беруть участь у підготовці рейтингу, і того, наскільки їх процедури є 17 прозорими. Третій наголос робиться на недосконалості методології вимірювання (співвідношення суб’єктивної і об’єктивної інформації, валідність, межі похибки, відносна вага індикаторів). Запропоновано для вимірювання якості управління європейськими інтеграційними процесами використовувати два блоки показників. Перший блок оцінюватиме загальну якість державно-управлінської діяльності, що базується на дотриманні європейських цінностей державного управління. До другого, більш спеціалізованого, блоку необхідно включити показники, що висвітлюватимуть прогрес у відповідних сферах інтеграційної взаємодії. Зроблено висновок, що неучасть України в поглиблених відносинах у рамках зон вільної торгівлі негативно позначається на якості регуляторного середовища та ефективності функціонування уряду в цілому. Фінансова криза змусила збільшити присутність держави в економіці, тим самим збільшився обсяг неналежного витрачання коштів у сфері державних закупівель. Непрозорі правила лобіювання сприяли підвищенню рівня фаворитизму в урядових рішеннях. Можна спрогнозувати збільшення кількості випадків працевлаштування колишніх державних службовців у приватному секторі, взаємодія з яким належала до сфери їх компетенцій, що розглядається як конфлікт інтересів. У четвертому розділі – “Еволюція ціннісних орієнтирів моделей управління інтеграційними процесами” – проведено історико-компаративний аналіз еволюції моделей управління європейськими інтеграційними процесами країн, що не є членами ЄС, та визначено шляхи їх взаємодії із системою багаторівневого врядування. Наголошено на необхідності виокремлення трьох моделей управління інтеграційними процесами (скандинаво-швейцарська, балкано-турецька, східноєвропейсько-російська), які різняться між собою цінністю суверенітету та ступенем шанування європейських цінностей державного управління. Ці моделі також мають різний ступінь привілейованості відносин з ЄС. Підкреслено, що цінність державного суверенітету в рамках скандинаво- швейцарської моделі була сформована довготривалою традицією політики нейтралітету, а також специфікою зовнішньополітичного курсу, який мав спрямованість на протистояння домінуючим силам європейського континенту. Такий стан сприяв створенню альтернативної конфігурації інтеграційної архітектури як на базі багатостороннього (Ісландія, Норвегія), так і двостороннього (Швейцарія) формату відносин з ЄС. Зазначено, що конституційні обмеження країн та суперечливе ставлення громадськості до європейських інтеграційних процесів країн Європейського економічного простору (ЄЕП) сприяли створенню складної “двостовпової” структури в рамках Угоди про Європейський економічний простір, яка дала змогу забезпечити повагу суверенітету країн ЄЕП і можливість брати участь у формуванні та реалізації політик, що стосувалися цього інтеграційного утворення. Водночас країни ЄЕП мають запроваджувати acquis Європейського Союзу, на який мають обмежений вплив. Це супроводжується формуванням двох непримиренних таборів європрихильників та євроскептиків. Одним із 18 головних викликів для системи державного управління став пошук компромісу між масштабами автономії своєї національної політики в чутливих секторах та доступом до єдиного ринку ЄС. Такий імпорт “дефіциту демократії” з ЄС змусив переглянути підхід до державно-управлінської діяльності і більш чутливо реагувати на ініціативи громадянського суспільства. Показано, що пошук власного шляху подолання розколу в суспільстві, викликаного ставленням до європейської інтеграції, привів політико- управлінську еліту Швейцарської Конфедерації до думки щодо розбудови двосторонніх відносин з Європейським Союзом, в якому Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), сформована як альтернатива інтеграційним процесам в ЄС, відігравала досить обмежену роль. Членство в ній дає країні доступ до інформації, яка пов’язана з розвитком правової бази і торговельних та неторговельних стандартів, можливості лобіювання інтересів усього угруповання та дає змогу стрімко розвивати економічні відносини з рештою держав світу шляхом створення зон вільної торгівлі. Підкреслено, що спільною рисою балкано-турецької, східноєвропейсько- російської та середземноморської моделей є віддаленість від європейських принципів державного управління та невисокий рівень включеності в систему багаторівневого врядування, оскільки лобіювання як вид діяльності в країнах, що належать до цих моделей, було започатковано досить недавно і корпоративні представницькі структури наражаються на значний опір з боку державних структур. Наголошено, що у випадку з Туреччиною, яка свідомо обмежила свій суверенітет, можна спостерігати “захисну реакцію” системи державного управління ЄС для недопущення внутрішньої нестабільності. Існує низка внутрішніх та зовнішніх проблем, що перешкоджають інтеграції Туреччини до ЄС (курдська проблема, проблема геноциду вірмен, проблема відносин із Грецією, Іраном та Іраком). Водночас політичне бажання досягнути цілей економічної інтеграції для того, щоб стати повноправним членом ЄС, дало можливість провести основні реформи системи державного управління, що стосуються економічного блоку політик, відповідно до вимог ЄС. Модель, що базується на створенні митного союзу, створила для Туреччини кілька проблем: а) торговельні партнери ЄС, які уклали угоди про зону вільної торгівлі з ЄС чи продовжують переговори про створення зони вільної торгівлі, утримуються від укладення аналогічних угод із цією країною, незважаючи на існування такої можливості в зазначених угодах; б) країна не може вести переговори про зону вільної торгівлі з третіми країнами на тих самих умовах, як це зробив ЄС; в) спостерігається ефект запізнення. Доведено, що започаткування Європейської політики сусідства та її східного та південного вимірів не повною мірою відповідає ціннісним орієнтаціям країн-сусідів ЄС, однак дасть змогу за рахунок нових торговельних угод заохотити ці країни провести реформи в певних секторах і наблизити систему державного управління до сприйняття базових цінностей. Особливим випадком у рамках третьої моделі є Російська Федерація, яка визначила пріоритетом розбудову чотирьох “спільних просторів” на основі 19 узгоджених цінностей та інтересів: 1) спільний економічний простір; 2) спільний простір свободи, безпеки та правосуддя; 3) спільний простір зовнішньої безпеки; 4) спільний простір досліджень, освіти і культури. Наголошено, що головними недоліками цієї моделі, як і у випадку з Туреччиною, є різні ціннісні орієнтації систем державного управління, що не виключає можливості “м’якого” (складності проникнення на європейські ринки для російських компаній, обмеження на свободу пересування робочої сили) тиску з боку ЄС для перегляду цими країнами пріоритетності цінностей державного управління. Також це загрожує обмеженням національного суверенітету, що є неприпустимим для країни, яка не ставить своєю метою просування цінностей ЄС. Основну можливість російська сторона вбачає в активному використанні відкритого методу координації, тобто добровільній орієнтації на узгоджені критерії та еталонні показники в господарських питаннях, без підпорядкування прямій дії європейського права. За допомогою історико-компаративного аналізу зроблено висновок, що успіх управління інтеграційними процесами залежить від налагодження національними урядами транснаціональних відносин та вміння мобілізувати їх для просування спільних цінностей інтеграційного простору, використовуючи систему європейських цінностей державного управління. Водночас від ступеня привілейованості відносин країн, що не є членами ЄС, із наднаціональними утвореннями залежить обсяг імпорту “дефіциту підзвітності” з ЄС, який збільшується внаслідок надання пріоритету ефективності. Країни, що місією своєї євроінтеграційної стратегії обрали вступ до ЄС, значну увагу, крім входження до європейського політичного, правового, економічного просторів, приділяють розбудові спільних цінностей на основі входження до соціального та гуманітарного просторів. У п’ятому розділі – “Шляхи вдосконалення системи державного управління інтеграційними процесами в Україні” – визначено напрями зміцнення ціннісного підґрунтя євроінтеграційних процесів, сутність керівних документів державної політики в цій сфері, перспективні напрями реформування державного управління та системи державної служби в Україні згідно з ціннісними орієнтирами європейського врядування. Зазначено, що на сучасному етапі інтенсифікації євроінтеграційних процесів якісні зміни (трансформації) в національних системах державного управління країн-членів ЄС (так само, як країн-кандидатів та країн-сусідів) залежать від ціннісних настанов та можливості сприймати інші норми поведінки, що зумовлені рівнем соціальної аномії. Успіх участі України в інтеграційних процесах залежить від подолання аномії та запровадження ціннісно-орієнтованого управління в державному секторі, що за приблизними розрахунками потребує 5–7 років. Констатовано, що чинне законодавство України містить деякі суперечності. Так, судячи зі ст. 11 Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” в плані економічної інтеграції віддається перевага створенню зон вільної торгівлі, оскільки митний союз або інші форми інтеграційної взаємодії обмежують суверенітет і ставлять країну в ситуацію 20 залежності від інших держав. Фактично поглиблена та всеохопна зона вільної торгівлі з ЄС є одним із небагатьох варіантів двосторонньої співпраці з цим інтеграційним об’єднанням. Подальше поглиблення відносин можливе лише шляхом укладення двосторонніх угод в окремих сферах, що становлять інтерес для сторін. Тому формулювання, що міститься в дванадцятому абзаці п. 2 ст. 11 цього Закону щодо забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі, суперечить попередньому пункту і потребує внесення відповідних змін. Запропоновано на міждержавному рівні активніше використовувати відкритий метод координації та можливості системи багаторівневого врядування, що дасть змогу уряду України та інститутам ЄС отримувати (і використовувати) імпульс до співпраці навіть усупереч періодичному виникненню напруженості у відносинах, якщо таку провокує внутрішній порядок денний. Це дало б змогу здійснювати політичний контроль над процесом європейської інтеграції в цілому. На міждержавному рівні необхідно налагоджувати широкі контакти представників ділових кіл, профспілок, екологів поряд з організаціями, які захищають права споживачів, і різними групами громадянського суспільства. Це дасть можливість посилити політичну складову та зменшити імпорт “дефіциту підзвітності”. Визначено, що проблема керівних документів державної політики у сфері європейської інтеграції перебуває лише на стадії формулювання гіпотез. Виразний коротко- та середньостроковий характер документів державної політики у сфері європейської інтеграції свідчить про незбалансованість та фрагментарність діяльності в цій царині. Ускладнює ситуацію відсутність Закону України “Про державне стратегічне планування”, який мав би окреслити систему документів державного стратегічного планування. Основою для розв’язання цієї проблеми має стати тріада Концепція → Стратегія → Програма (Проект). Довгострокове бачення головних пріоритетів держави і суспільства, функцій та механізмів державного управління євроінтеграційними процесами має визначатися в межах Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” і наголошуватиме на узгодженості необхідних реформ суспільних інститутів із вимогами європейських інституцій та внутрішньої ситуації в країні. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2000 р., має бути замінена Національною стратегією європейської інтеграції України. Основною метою Стратегії може бути досягнення переваг та мінімізація витрат та недоліків інтеграційного процесу з ЄС, що охоплює політичні й безпекові, економічні та соціальні, культурні і гуманітарні аспекти. Прийняття Національної програми імплементації Угоди про асоціацію, а також визначення інших взаємодоповнюючих напрямів державної політики у сфері європейської інтеграції має здійснюватись на рівні Кабінету Міністрів України з подальшим їх віддзеркаленням у державних цільових програмах або проектах щодо інформаційного та кадрового забезпечення інтеграційних процесів. 21 Коригуючий вплив щорічних і позачергових послань Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України дає можливість у короткостроковому періоді здійснювати управління діяльністю держави у сфері європейської інтеграції. Показано, що розвинені країни протягом останніх двох десятиліть підвищену увагу приділяють саме процесам формування ціннісних засад державної служби як особливої сфери професійної діяльності для забезпечення безперебійної/стабільної, ефективної та результативної діяльності системи державного управління. Функціонуючи безсторонньо (неупереджено), виключно на основі професійного підходу та в рамках законодавчого поля, державні службовці не мають залежати від зміни політичного керівництва. Наголошено, що одним з основних елементів упровадження ціннісно- орієнтованого управління є оновлення змістового та методичного супроводження професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Масове навчання з питань корупційного законодавства, порушення етичних норм на державній службі матиме незначний ефект. Усвідомлення державними службовцями невідворотності покарання хоча й усуне відчуття безкарності, не знищить аномію, а лише тимчасово змінить їх поведінку, що порушує цінності. Фактично і надалі буде спостерігатися стан, за якого цінності існують, але їх не дотримуються, оскільки сформувались соціальні виправдання, які увійшли в базову культуру (корупція стала буденним явищем). Єдиним можливим шляхом є обмеження впливу на державних службовців ситуацій спокуси за допомогою запровадження технологій електронного врядування та використання можливостей он-лайн деліберації. Разом з тим усунення відчуття безкарності за протиправні дії має бути підкріплено відповідальністю чиновників на різних щаблях державної влади та прикладами поведінки керівників і спеціалістів із дотримання європейських цінностей державного управління. Ще не менш складним викликом є блокування процесів примирення виправдань на роботі, вдома тощо. Передусім важливу роль у цьому процесі мають відігравати засоби масової інформації та європейські експертні кола, які забезпечуватимуть блокування соціальних виправдань, узгоджених у вузьких колах фахівців (політиків, лікарів, митників, прокурорів, суддів тощо). Серйозним недоліком є низька обізнаність населення з питань інтеграційних процесів. Перепоною на цьому шляху, у тому числі, є невисокий рівень автономії навчальних закладів, що гальмує процес запровадження нових курсів з європейської інтеграції, спільних навчальних програм. Тільки системність у діяльності ЗМІ, аналітичних установ, навчальних закладів може змінити таку ситуацію. Обґрунтовано, що інформаційне забезпечення процесів європейської інтеграції має будуватися на диференційованому, адресному підході до різних груп цільової аудиторії. Аргументи, які працюють для молодого покоління, далеко не завжди спрацьовують для представників владних структур. Саме 22 тому система аргументів на користь європейської інтеграції має виходити з інтересів того, на кого справляється інформаційний вплив. Наголошено, що європейська соціокультурна інтеграція має стати стратегічним пріоритетом не лише зовнішньої, а й внутрішньої політики, оскільки роль Міністерства закордонних справ України з поглибленням інтеграційних процесів буде тільки зменшуватися, а коло викликів – тільки розширюватиметься.

ВИСНОВКИ Проведене дослідження пропонує розв’язання важливої наукової проблеми щодо обґрунтування теоретико-методологічних засад ціннісної доктрини державного управління європейськими інтеграційними процесами та розроблення відповідних рекомендацій, що забезпечують можливість їх практичного використання. Одержані в процесі дослідження результати свідчать про реалізацію поставленої мети і завдань, дають можливість сформулювати загальні висновки та внести пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення. 1. З’ясовано, що існуючі наукові праці, присвячені проблемі державного управління європейськими інтеграційними процесами, мають фрагментарний характер, а ця сфера лише стає предметом дослідження. В окремих роботах фахівців розглядаються різні аспекти теорії державного управління, функціонування інтеграційних об’єднань, реформування державного управління в контексті європейських інтеграційних процесів. Проте стан наукової розробленості проблеми формування ціннісної доктрини державного управління європейськими інтеграційними процесами є недостатнім, тому гостро відчувається потреба в її теоретико-методологічному обґрунтуванні. 2. Охарактеризовано провідні дефініції, в основі яких лежить феномен “європейських інтеграційних процесів”, що, крім економічної, політико- правової та соціальної складових, має чітко виражене ціннісне підґрунтя. Серед методологічних підходів, що використовуються дослідниками, найбільше поширення отримав концепт “врядування”, що дає змогу поглянути на інтеграційний процес із позицій державно-управлінської взаємодії, зробивши основний акцент на суб’єкт-об’єктних відносинах, принципах, правилах, нормах і практиках, на яких вони базуються. Розбудова та просування інтеграційними об’єднаннями певної системи цінностей за допомогою низки управлінських інструментів ставить країну в доволі жорсткі рамки, коли вплив зовнішньої системи цінностей суттєво коригує внутрішньополітичні процеси в державі, яка одночасно є об’єктом та суб’єктом процесу управління, хоча не обов’язково є учасником або географічним сусідом інтеграційного об’єднання, і позначається на стабільності системи державного управління. 3. Визначено логіку формування та обґрунтовано зміст методології державного управління європейськими інтеграційними процесами. Інтеграційні процеси в державі супроводжуються поступовим відходом від звичайної 23 практики застосування апарату примусу і намаганням забезпечити шанування людської гідності шляхом підсилення просвітницьких та регулюючих функцій (підтримка фінансової стабільності, створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, науки та освіти). Відповідно трансформується зміст державного суверенітету, який є відображенням національної гідності як сукупного показника поваги державою цінностей суспільного розвитку як у зовнішньому, так і внутрішньому вимірах. Домінуючою цінністю, що визначає модель інтеграційної взаємодії держав, є державний суверенітет. Можна виділити два напрями розвитку європейських інтеграційних процесів. Перший пов’язаний із необхідністю збереження більшої частини суверенітету, що підвищує можливості для інтеграційного маневру в умовах швидкозмінного глобалізованого світу, і характеризується одностайністю при прийнятті рішень членами інтеграційного об’єднання. Другий напрям зосереджується на свідомому обмеженні свободи дій на користь отримання економічних, політичних та соціальних переваг інтеграції і характеризується значною кількістю сфер, де рішення приймаються кваліфікованою більшістю шляхом консенсусу. Успіх розвитку інтеграційних процесів в Європі за другим напрямом привів до появи наднаціонального рівня державного управління, який у консолідованому вигляді представляє цінності держав-членів ЄС. Екстериторіальність впливу цього інтеграційного утворення змушує системи державного управління інших країн знаходити власний шлях співпраці з ним. 4. Проаналізовано сучасні державно-управлінські парадигми та визначено сутність доктрин у державному управлінні, які еволюційним шляхом змінювали одна одну. Уточнення змісту, сутності та наукової природи синергетичної парадигми державного управління, яка змінила дві попередні – класичну та системну, дало можливість теоретично обґрунтувати ціннісну доктрину державного управління. За теоретичну основу дослідження взято розроблену ціннісно-орієнтовану модель управління в рамках дихотомії “страх – гідність”, що визначатиме напрям руху системи державного управління в умовах постмодерну. Класична управлінська модель, що здебільшого базувалась на примусі, хоча і довела свою обмеженість та неефективність, усе ж таки продовжує інтенсивно використовуватися в державному секторі, поширюючи свій вплив на інтеграційні процеси. Основою наукової ідеї ціннісної доктрини державного управління є розгляд учасників управлінського процесу як партнерів, які свої зусилля спрямовують на досягнення спільних цілей, де базові цінності державного управління є гарантією належної реалізації громадянами своїх прав та виконання обов’язків. Базові цінності державного управління (справедливість, неупередженість, законність, цілісність/чесність, прозорість, підзвітність, відповідальність та ефективність) виконують роль дивних атракторів і забезпечують сталий розвиток системи державного управління. Успішність розвитку інтеграційного процесу залежить від встановлення пріоритетності зазначених цінностей в управлінській практиці і шляхів розв’язання конфлікту між ними. 24 5. Узагальнено особливості реалізації ціннісних настанов систем державного управління в умовах багаторівневого врядування, що виконує важливу роль у процесі прийняття рішень щодо поглиблення та поширення інтеграційних процесів, а також є одним із важливих продуктів європейської інтеграції. Вона має неієрархічний мережевий характер, одночасно включаючи кілька методів (метод Спільноти, міжурядовий метод, відкритий метод координації) та центрів прийняття державно-управлінських рішень, до складу яких входить безліч експертів і чиновників різних рівнів, а також інститути громадянського суспільства. Такий варіант дає змогу подолати просторові та ієрархічні межі управлінського впливу. При цьому на міжурядовому рівні відносно велику свободу в налагодженні двосторонньої співпраці отримують чиновники середнього рівня, безпосередньо задіяні в таких сферах, як політика конкуренції (антимонопольна), забезпечення захисту персональних даних, митні процедури, ветеринарні стандарти та використання досягнень біотехнології в сільському господарстві. Центральне місце в системі багаторівневого врядування відводиться ціннісному конфлікту між ефективністю та підзвітністю. Фасадність останньої підтверджується хоча б тим фактом, що в Білій книзі немає жодного згадування про забезпечення міжінституціональної підзвітності, однак містяться міжінституціональні стратегії з інституціоналізації відкритості та ефективності. Здатність ЄС до розвитку мережевих відносин із третіми країнами підкріплюється сьогодні відкритим характером його політико-управлінської системи, участь в якій усе ж не настільки дискримінаційна, як у національних системах. Мережі є фундаментом, який забезпечує легітимність багаторівневого врядування та допомагає підвищити довіру громадян до наднаціональних інституцій шляхом скорочення розриву між ними. Визначено основні бар’єри, що перешкоджають формуванню міжінституціональної довіри та впровадженню моделі ціннісно-орієнтованого управління в рамках використання мереж, які полягають у: неможливості ідентифікувати експертів, що ускладнює для громадськості контроль за прийняттям рішень; закритості мереж, що унеможливлює зовнішнім спостерігачам ставити під сумнів рішення або пропозиції щодо політики; розмитості відповідальності за прийняття рішення. 6. Обґрунтовано підхід до оцінки діяльності органів влади з управління європейськими інтеграційними процесами, який полягає у використанні подвійної системи індикаторів (дотримання базових цінностей державного управління, прогрес у політичній, економічній, правовій, соціальній, гуманітарній сферах інтеграційної взаємодії). В основу першої підсистеми покладено набір показників за ключовими цінностями державного управління, що використовуються різними міжнародними та громадськими організаціями. Друга підсистема базується на нормах та показниках, дотримання яких і має забезпечити система державного управління в умовах інтеграції. Установлено, що відсутність поглиблених відносин у рамках регіональних торговельних угод із демократичними країнами має своїм 25 наслідком для України незадовільну якість регуляторного середовища та низьку ефективність функціонування уряду, про що наочно свідчать показники досягнення європейських цінностей державного управління. Фінансова криза змусила збільшити присутність держави в економіці, що поряд із незавершеною реформою системи державного управління сприяло зростанню обсягів неналежного витрачання коштів у сфері державних закупівель. Непрозорі правила лобіювання сприяли підвищенню рівня фаворитизму в урядових рішеннях. Можна також говорити про збільшення кількості випадків працевлаштування звільнених державних службовців у відповідній сфері приватного сектору, що розглядається як конфлікт інтересів. 7. Здійснено історико-компаративний аналіз загальноєвропейських тенденцій еволюції ціннісних засад державного управління інтеграційними процесами, який дав підстави виокремити три моделі управління європейськими інтеграційними процесами (скандинаво-швейцарська, балкано- турецька, східноєвропейсько-російська), які різняться між собою цінністю суверенітету та наміром упровадити європейські цінності державного управління. Ці моделі залежно від ступеня привілейованості відносин здійснюють імпорт “дефіциту підзвітності” з ЄС, який збільшується внаслідок надання пріоритету ефективності як ключовій цінності державного управління. Роль громадянського суспільства в управлінні інтеграційними процесами поступово збільшується, але в основному обмежена консультаціями, які не відіграють вагомої ролі в прийнятті рішень. Єдиним винятком є соціальний діалог, в якому учасники самі опрацьовують можливі варіанти розв’язання проблем. Неповне використання потенціалу громадськості у процесі формування та реалізації євроінтеграційної політики простежується також у країнах-сусідах, де громадські організації здебільшого виключені з процесу планування та розподілу коштів ЄС. Зазначено, що ціннісний вплив європейського врядування на державне управління в країнах-сусідах відбувається в умовах жорсткої обумовленості і майже не враховує аномічний стан посткомуністичних суспільств. Аналіз основних документів Україна – ЄС та односторонніх документів чи ініціатив ЄС, а також практики їх реалізації дає підстави констатувати, що: – вплив ЄС на зміст і спрямованість інтеграційної політики України відбувається за рахунок зовнішніх стимулів, що містяться в односторонніх або двосторонніх документах чи ініціативах, без належної підтримки всередині країни (незначна роль громадськості, орієнтація на євразійський гуманітарний простір); – винагороди та покарання, які пропонує ЄС, формують споживацьке ставлення до реформ (кожна зміна – додаткові стимули), зменшують продуктивність діяльності із впровадження реформ унаслідок низького рівня контролю всередині країни (все одно ЄС пильно контролює будь-яку дію), формалізують діяльність чіткими обов’язками; – побічними наслідками застосування жорсткої обумовленості для країн пострадянського простору з високим рівнем аномії є намагання уникнути кари, сформоване за радянських часів, що формує культ безініціативності, уникнення 26 відповідальності шляхом пошуку виправдань, незадоволеності результатами діяльності. Головний мотив у таких відносинах – це докласти мінімум зусиль та отримати максимум вигоди. Це підтверджує досвід використання органами державної влади коштів бюджетної підтримки ЄС та реалізації низки інших проектів; – секторний підхід до реформ, які, на думку європейських експертів, є ключовими для виконання вимог груп політичних та економічних критеріїв, можуть покращити ситуацію лише у вибраних напрямах, залишаючи практично без змін загальну ефективність функціонування державних структур та рівень їх підзвітності; – Угода про асоціацію, передусім за рахунок посиленої та всеохопної ЗВТ, здатна в асиметричний спосіб наблизити нашу країну до європейського економічного простору, але повноцінне входження до політико-правового простору може відбутися лише за рахунок включення до європейського соціального та гуманітарного просторів. 8. Сформовано модель управлінських рішень з питань реалізації державної політики у сфері європейської інтеграції, яка базується на ієрархії Концепція → Стратегія → Програма (Проект). Без сумніву, європейська інтеграція є національним проектом і безпосередньо пов’язана із середньо- та довгостроковою стратегіями розвитку України, які на сьогодні відсутні. Тому роль концептуального документа може бути відведена Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”. Правовою основою середньої ланки має стати Національна стратегія європейської інтеграції України, що має замінити Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, затверджену Указом Президента України в червні 1998 р., оскільки змінилися реалії інтеграційних процесів на європейському континенті. Однією з головних ідей цього документа, крім організаційного супроводження інтеграційних процесів, політико-правового, економічного та безпекового блоків, має стати інтеграція до європейського соціального та гуманітарного просторів, а також визначення суб’єктами реалізації цієї стратегії не тільки відповідних органів державної влади, а й неурядових організацій, характер діяльності яких безпосередньо пов’язаний із процесом європейської інтеграції. Національна програма імплементації Угоди про асоціацію та інші складові державної політики у сфері європейської інтеграції мають бути прийняті на рівні Кабінету Міністрів України. 9. Запропоновано перспективні напрями реформування державного управління в Україні, які доцільно пов’язувати з ціннісно-орієнтованим управлінням. Такий підхід забезпечує чітке розуміння того, що органи влади працюють для досягнення спільних цілей, задовольняючи нематеріальні потреби своїх працівників, розглядаючи їх та громадян як партнерів. Професійне навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з питань європейської інтеграції має базуватися на спеціалізованих тренінгах, що разом із свідомою діяльністю керівництва державної установи з упровадження стратегії внутрішніх комунікацій дасть можливість зменшити рівень аномії в корпусі державної служби. 27 Запровадження ціннісної доктрини вимагає звернення до права та публічного інтересу, що залежить від стану дотримання цінностей державного управління. Тому підпорядкування принципу прямої дії права ЄС та використання відкритого методу координації, тобто добровільна орієнтація на узгоджені критерії та еталонні показники у господарських питаннях, є досить прийнятним варіантом реформування системи державного управління в Україні, який дасть змогу зменшити імпорт дефіциту підзвітності з ЄС. Орієнтуючись на подібну модель, на міжурядовому рівні національні органи влади, інститути ЄС, держави-члени ЄС отримували б (і використовували) імпульс до співпраці навіть усупереч періодичному виникненню напруженості у відносинах, якщо таку провокує внутрішній порядок денний. Це дало б можливість здійснювати політико-управлінський контроль над процесом європейської інтеграції в цілому. На міждержавному рівні необхідно налагоджувати широкі контакти представників ділових кіл, профспілок, екологів поряд з організаціями, які захищають права споживачів, і різними групами громадянського суспільства. Доцільно також визначитись із стратегічними рамками присутності в європейському медійному просторі. Таким чином, у цьому варіанті йдеться про досить широку політико- економічну та соціально-гуманітарну інтеграцію за відсутності сильних наднаціональних інститутів, що обмежують національний суверенітет.