РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна суспільно-політична ситуація в Україні, кардинальні зміни, які відбуваються в духовній сфері життя соціуму та особистості, суперечливі процеси “релігійного відродження”, відносини між державою і церквою, конфліктний характер міжконфесійних відносин особливо актуалізували в суспільній свідомості одну з головних проблем, що посідає окреме місце в системі прав і свобод людини – проблему свободи совісті. Незалежна Україна визнала свободу віросповідання однією з найголовніших свобод людини, які має гарантувати та захищати держава, що прямо закріплено в Конституції України від 28 червня 1996 р., у ст.3 якої встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Зокрема кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, що включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Засобами реалізації такого права визнано церкву і релігійні організації, які відокремлені від держави (ст. 35 Конституції України). Спілки людей з колективного здійснення свободи совісті, які називаються релігійними організаціями, і досі є певною terra incognitа у вітчизняному цивільному праві.

Провідні вчені-романісти стверджують, що саме колегії релігійного характеру (жрецькі колегії Стародавнього Риму) слугували прообразами юридичних осіб взагалі. Однак за більш ніж двотисячну історію існування їх місце в правовій системі держави визначалось і визначається неоднозначно, а їх правове становище обумовлено нормами як приватного, так і церковного права. Суспільно-політичні процеси в Україні з моменту отримання незалежності докорінно змінили ставлення до релігії та до релігійних громад. Навіть державні діячі звертаються у своїх справах за благословенням церкви. Отже, ці зміни стосовно місця церкви в суспільстві потребують наукового осмислення й виваженого підходу.

З моменту прийняття Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” як засобу реалізації політики соціального партнерства між державою і релігійними громадами він виявив низку внутрішніх суперечностей, а з прийняттям нового Цивільного кодексу України стали виявлятися й зовнішні суперечності. Легітимне поняття релігійної організації не охоплює їх функціональні ознаки як специфічних суб’єктів права. Досить неоднозначна їх дієздатність, специфіка залежності їх діяльності від внутрішніх настанов культу та визнаних світових релігійних центрів. Не чітко визначеною є майнова основа їх діяльності, правова природа пожертв та зборів за відправлення культових обрядів. Їх майнова відокремленість має певну специфіку, яка досі ніким не встановлена. Відсутнє правове поле припинення релігійних організацій. Наведене зумовлює актуальність проблематики, необхідність дослідження правового становища релігійних організацій, а отже і вибір його напрямків, предмета, об’єкта та задач.

Інтерес до проблем організаційного забезпечення свободи совісті, пошуку оптимальних моделей взаємодії держави та релігійних об’єднань не послаблюється. Однак досі, основне спрямування робіт було присвячено аналізу забезпечення конституційних прав громадян на свободу совісті та віросповідання (Т. Ю. Архирейська, І.А. Куніцин, Г. П. Лупарьов, Ю. А. Розенбаум, Г. Г. Черемних та ін.). Значна кількість досліджень стосується також розроблення інституту юридичної особи (С. М. Братусь, І. П. Грешников, О. С. Йоффе, О.О. Красавчиков та ін.). Але комплексні дослідження участі релігійних організацій у цивільних правовідносинах в Україні досі відсутні, тому що специфіка правового становища релігійних організацій як суб’єктів цивільного права окремо на монографічному рівні досі не розглядалась.

У цивілістичній літературі лише останнім часом ця проблематика віднайшла відображення в роботах І.М. Кучеренко, а поряд із нашою темою майже аналогічна затверджена в ОНЮА Кривенко Ю.В., але зіставлення планів досліджень дає підстави вважати, що їх напрями відрізняються.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що питання, пов’язане зі взаємодією держави і релігійних організацій як засобом реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, що має істотну цінність, є актуальним із теоретичної та практичної точок зору, а тому є всі підстави для його дослідження на рівні дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ відповідно до досліджень юридичної науки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України, розділу 1 тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 рр., затверджених наказом МВС України від 30.06.2002 №635, п. 1.7 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ (протокол №4 від 5 січня 2001 р.) та комплексної цільової програми кафедри цивільно-правових дисциплін НУВС “Удосконалення цивільно-правового механізму регулювання приватних відносин в умовах адаптації національного законодавства”.