ЗАХИСТ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ ОБВИНУВАЧЕНИХ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розбудова правової держави передбачає реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому одним із важливих завдань утвердження в Україні правової держави є сучасна судова реформа, яка повинна базуватися на принципах і нормах міжнародного і європейського права у галузі судочинства.

Право кожної людини при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий захист справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону (п.1 ст.6), визначено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), яку Україна ратифікувала 17 липня 1997 р. При виконанні зобов’язань за міжнародним договором слід враховувати тлумачення Європейського суду з прав людини.

Входження України в світове співтовариство вимагає узгодження національного законодавства та правозастосовчої практики з вимогами міжнародно-правових актів, особливо у  сфері забезпечення основних прав людини. Приєднання України до Конвенції про права  дитини зумовило внесення якісних змін до національного законодавства щодо охорони прав неповнолітніх, передбачення нових гарантій їх належного розвитку, особливо у  сфері кримінально-процесуальної діяльності.

Стандарти здійснення судочинства, і зокрема захисту прав дитини, містяться і в інших міжнародно-правових документах, насамперед  Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (1985).

Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний. Але аналіз правозастосовчої практики свідчить про те, що в практичній діяльності правоохоронних органів і в юридичній науці невиправдано мало уваги приділяється захисту прав неповнолітнього обвинуваченого.

Однією з гарантій охорони неповнолітніх є забезпечення їм права на захист у кримінальному судочинстві, і зокрема права на кваліфіковану правову допомогу з боку захисника. Ефективність інституту захисту значною мірою визначаєьться якістю правових норм, які регулюють механізм забезпечення права на захист у кримінальному процесі і діяльність захисника. Проте мають місце деякі недоліки у правовому регулюванні захисту в кримінальному судочинстві у справах неповнолітніх, і зокрема у забезпеченні можливості реалізації процесуальних прав захисника, його допуску до справи тощо.

Останнім часом зросла кількість протиправних дій,  вчинених неповнолітніми. Особливо небезпечним є те, що спостерігається тенденція зростання кількості злочинців, вчинених особами віком до 18 років. Але на жаль, відмічається відсутність чітко визначеного правового статусу та механізму реалізації наданих їм прав у кримінально-процесуальному законодавстві.

З огляду на це актуальною є проблема захисту прав неповнолітніх обвинувачених. Вона вимагає осмислення і вироблення механізмів адаптації принципів і норм національного законодавства до міжнародного і європейського законодавства у даній сфері, наукового узагальнення практики застосування чинного кримінально-процесуального законодавства України при розслідуванні кримінальних справ, порушених щодо неповнолітніх.

У наукових працях (зокрема, М.С.Строговича, Г.П.Саркісянца, О.Л.Ципкіна, Ю.І.Стецовського та ін.) з питань забезпечення неповнолітнім права на захист, розглядалися переважно загальні проблеми участі захисника на досудовому слідстві. Деякі аспекти захисту у справах неповнолітніх досліджували у дисертаційних роботах В.В.Леоненко, А.В.Титаренко, Г.О.Омельченко А.Б.Романюк,  А.Є.Голуб’єв та ін.

Значний внесок у розробку питань забезпечення обвинуваченому права на захист внесли такі вчені і практики, як Г.З. Анашкін, Л.О. Богословська, П.Д.Біленчук, В.Д. Бринцев, Л.В. Головко, І.І. Дудоров, А.Я. Дубінський,  А.І.Жулинський, А.В. Іщенко, А.Ф. Коні, М.В. Костицький, Л.Д. Кокорєв,  М.Й.Коржанський, В.С. Кузьмичов, О.М. Ларін, В.К. Лисиненко  Г.М.Омельяненко, Д.П. Письменний, М.І. Сірий, Н.В. Сибільова, С.М.Стахівський, Л.Д. Удалова, Б.А. Філімонов, Ю.В. Хоматов, М.Т. Чверткін, М.О. Чельцов, В.С. Шадрін та інші.

Важливе значення для розробки розглянутих у дисертації проблем мають фундаментальні праці В.Г. Асташенкова, П.Д. Біленчука, В.М. Бурдіна, М.В.Джиги,  Я.П. Зейкана, О.Х. Галімова, Н.А. Громова, Е.Б. Мельникової, Н.С. Макєєва, Г.О. Омельченка, М.І. Панова, Ю.І. Стецовського, М.С.Строговича, А.П. Круглікова, Н.В. Калмикової, П. Кінга,  В.О.Коновалової, О.М. Ларіна, А.С. Лондо, Є.Д. Лук’янчикова, С.І. Лук’янець, М.М. Міхеєнка, В.Я. Рибальської, О.Л. Ципкіна, В.П. Шибіко, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила та ін.

Однак подальше наукове дослідження процесуальних гарантій права неповнолітнього обвинуваченого на захист, а також місця забезпечення права на захист у системі принципів кримінального процесу України; процесуальних гарантій права неповнолітнього обвинуваченого на захист під час досудового розслідування і в судовому провадженні у кримінальних справах ще залишається недостатнім.

Далеко не всі аспекти проблеми належним чином вивчені, а деякі базуються на застарілому законодавстві й узагальненнях слідчої та судової практики минулих років, або розкривають лише загальні положення цієї проблеми. Не узагальнений досвід участі адвоката-захисника неповнолітнього обвинуваченого у різних стадіях кримінального процесу. Вимагає вдосконалення і кримінально-процесуальне законодавство в даному питанні. Робота над проектом нового КПК України вимагає комплексного наукового дослідження правового регулювання захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві, зокрема права на захист неповнолітніх обвинувачених, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Усе це і зумовлює актуальність даної теми та необхідність її розробки у рамках дисертаційного дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.

Обраний напрям дослідження спрямований на виконання основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376. дисертація виконана відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001-2009 роки (наказ МВС України від 5 липня 2004 року № 755), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1997-2004 роки, основних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 роки, Концепції розвитку органів внутрішніх справ у ХХІ столітті, багатьох інших державних і відомчих програм.