ХІМІКО-ТОКСИКОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛОРАТАДИНУ : Химико-токсикологическое исследование лоратадина

Краткое содержание

Дезлоратадин (ІІ) (дезкарбоетоксилоратадин, еріус) –4-(8-хлор-5,6 дигідро-11Н-бензо[5,6]циклогепта[1,2-в]піридин-11-іліден)-1-піперидин. Загальна фор-мула – C₁₉H₁₉ClN₂, молекулярна маса 310,83.

Лоратадин та його активний метаболіт – дезлоратадин – блокатори гістамінових Н₁-рецепторів.

Об'єкти та методи досліджень

Для хіміко-токсикологічного дослідження як об`єкти вибрані лоратадин, дезлоратадин та деякі інші антигістамінні препарати (димедрол, дипразин, діазолін, фенкарол, терфенадин, супрастин, тавегіл, астемізол), які при лікуванні алергії можуть використовуватись сумісно; об`єкти біологічного походження (печінка, кров, сеча, мозок, нирки, легені, селезінка, серце, кишечник та шлунок із вмістом).

З методів, обраних для дослідження, використовувались загальноприйняті у хіміко-токсикологічному аналізі методи ізолювання О.О. Васильєвої, В.П. Крамаренка, Стаса-Отто, осадові, кольорові, мікрокристалоскопічні реакції, електрофорез на папері, ТШХ, УФ-, ІЧ-спектроскопія, екстракційна фотометрія, ВЕРХ, та дослідження на тваринах.

Виявлення лоратадину та дезлоратадину

В хіміко-токсикологічному аналізі для ідентифікації речовин, виділених з біологічного матеріалу, проводять комплекс досліджень, який включає різні методи аналізу, що значно підвищує надійність одержаних результатів.

В нашій роботі ідентифікацію лоратадину і дезлоратадину ми проводили хімічними (осадові, мікрокристалоскопічні, кольорові реакції) та фізико-хімічними методами (електрофорез на папері, ТШХ, УФ-, ІЧ-спектроскопія, ВЕРХ).

При проведенні осадових реакцій ми встановили, що з більшістю реактивів лоратадин та дезлоратадин утворюють аморфні осади. Найчутливішими серед осадових реактивів для обох препаратів виявились реактиви Драгендорфа в різних модифікаціях, які дозволяють виявити 1 мкг препарату в пробі (граничне розведення 1:50000). Реактиви Бушарда та Вагнера, 1 % розчини калій перманганату і амоній дихромату мають меншу чутливість (межа виявлення 2 мкг в пробі).

Кристалічні осади спостерігаються з піридин‑роданідним комплексом та 5 % розчином купрум (ІІ) сульфату, але кристалізація проходить повільно і мікрокристалоскопічна картина нехарактерна.

З кольоровими реактивами лоратадин та дезлоратадин не дають чутливих реакцій (забарвлення не виникає і не змінюється).

При ненаправленому дослідженні лоратадину та його метаболіту ми проводили ТШХ-скринінг речовин, що ізолюються полярними розчинниками, за схемою, розробленою на кафедрі клінічної біохімії та судово-медичної токсикології Харківської медичної академії післядипломної освіти, із внесенням власних підтверджуючих ТШХ-досліджень лоратадин та дезлоратадину (часткова система розчинників – хлороформ, проявник – бромтимоловий синій). В результаті проведених досліджень в біологічному матеріалі можна визначити лоратадин і дезлоратадин в присутності інших отруйних речовин кислотного і основного характеру.

Вивчено умови виявлення лоратадину та дезлоратадину методом хроматографії в тонких шарах сорбенту з використанням різних шарів-носіїв (пластинки Силуфол, Сорбфіл та ВЕТШХ). Запропонований метод дозволяє ідентифікувати і розділити лоратадин та дезлоратадин при їх сумісній присутності і в присутності інших антигістамінних препаратів, які можуть застосовуватися разом з ними.

Оптимальні значення R_f лоратадин має в системах хлороформ – ацетон (8:2) (пластинка Сорбфіл, R_f = 0,53) та н-бутанол – оцтова кислота – вода (4:1:5) (пластинка Силуфол, R_f = 0,46); дезлоратадин – в системах н-бутанол – оцтова кислота – вода (1:1:1) (пластинка Сорбфіл, R_f = 0,48) та етанол – оцтова кислота –вода (5:3:2) (пластинка ВЕТШХ, R_f = 0,51). Найефективніше здійснюється розділення лоратадину, дезлоратадину та інших препаратів аналогічної дії в системах хлороформ – ацетон (8:2), метанол – амоніак (25%) (100:1,5) (пластинка Сорбфіл, Силуфол, ВЕТШХ), н-бутанол – оцтова кислота – вода (1:1:1) (пластинка Сорбфіл).

Для проявлення плям лоратадину та дезлоратадину на хроматографічних пластинках використовували реактиви Драгендорфа в різних модифікаціях (чутливість 1 мкг для обох препаратів), пари йоду (чутливість 1 мкг для обох препаратів), бромфеноловий синій (чутливість для лоратадину – 1 мкг, для дезлоратадину – 5 мкг), бромтимоловий синій (чутливість 1 мкг для обох препаратів). Плями дезлоратадину, на відміну від лоратадину, проявляються в УФ-світлі (чутливість 1 мкг).

Досліджено застосування розроблених умов хроматографування лоратадину для його виявлення у витяжках з біологічного матеріалу та очищення від співекстракивних речовин. Встановлено, що придатною для цієї мети є система хлороформ – ацетон (8:2) та хлороформ.

Вивчено можливість ідентифікації лоратадину та його метаболіту методом УФ-спектроскопії в різних розчинниках: етанолі, 0,1 М розчині кислоти хлоридної, хлороформі. Встановлено, що спектри досліджуваних препаратів характеризуються наявністю однієї смуги поглинання (в етанолі для лоратадину λ_max=244 нм, для дезлоратадину λ_max=246 нм; в 0,1 М розчині кислоти хлоридної для лоратадину λ_max=272 нм, для дезлоратадину λ_max=280 нм; в хлороформі для лоратадину λ_max=260 нм, для дезлоратадину λ_max=248 нм) і практично збігаються, що не дозволяє їх використовувати для ідентифікації і розділення лоратадину та його метаболіту в присутності один одного.

Методом електрофорезу на папері вдалося ідентифікувати і розділити лоратадин та дезлоратадин. Довжина шляху форезу (ДШФ) лоратадину становила 60±0,5 мм, дезлоратадину – 95±0,5 мм.

Встановлено характерні смуги коливання лоратадину в ІЧ-області спектра, см^‑1: 3036 (ν _{С–Н аром.} ), 2860 – 2900 (ν _{С‑Н аліф.}), 1703 (ν _С=О ).

Крім наведених методів для ідентифікації лоратадину та дезлоратадину використовували метод високоефективної рідинної хроматографії. Хроматографічний аналіз проводили на рідинному хроматографі “Hewlett Packard” MP 1100 (США) з використанням УФ-детектора. Умови хроматографування: колонка Exslipse XDB C8 довжиною 150 мм, діаметром 4,6 мм, заповнена октасилілсилановим сорбентом з розміром частинок 5 мкм. Рухома фаза – метанол–фосфатний буферний розчин з рН 3,0 (70: 30). Швидкість рухомої фази – 1,5 мл/хв. Температура термостату колонки 40 ^оС. Детектування при довжині хвилі 220 нм. Об’єм проби 10 мкл.