ІМУННИЙ СТАТУС КОРІВ І НОВОНАРОДЖЕНИХ ТЕЛЯТ ТА ЙОГО КОРЕКЦІЯ : ИММУННЫЙ СТАТУС КОРОВ И новорожденных телят И ЕГО КОРРЕКЦИЯ

Краткое содержание

Вибір напрямків досліджень

Виходячи з наявного стану тваринництва, ефективності ветеринарно-профілактичних заходів щодо отримання життєздатного молодняка, аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури ми обрали напрямки своїх досліджень такі:

-         вивчення імунного статусу тільних корів та його роль у формуванні імунобіологічної реактивності народжуваних телят;

-         дослідження феномену імунодефіцитних станів у глибокотільних корів та новонароджених телят і можливості їх корекції; застосування з цією метою трекрезану, герматранолу та сапоніту;

-         опрацювання критеріїв оцінки імунного гомеостазу у корів та телят та ефективності його корекції.

Загальна методика та методи досліджень

Досліди проводили протягом 1990…2004 років на кафедрі інфекційних і інвазійних хвороб, у науковій лабораторії мікробіології та імунології Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту (нині – Подільський державний аграрно-технічний університет, ПДАТУ), кафедрі мікробіології та вірусології та проблемній лабораторії біотехнології відтворення тварин Національного аграрного університету, Кам’янець-Подільському м’ясокомбінаті та його філіях, господарствах Хмельницької, Тернопільської, Рівненської, Волинської, Закарпатської та Київської областей.

Імунний статус піддослідних тварин визначали шляхом проведення морфологічних, біохімічних та імунологічних досліджень крові, їх змін під впливом досліджуваних чинників.

Становлення неспецифічного імунітету у телят в пре- і постнатальний періоди вивчали на плодах та плодових водах, добутих на м’ясокомбінаті при забої тільних корів, а також на народжених телятах у першу, 7, 15, 30, 60 та 90-у добу.

Вивчення впливу рівня годівлі тільних корів на імунобіологічну реактивність народжуваних ними телят проводили на двох групах тільних корів з різною поживністю раціону (різниця 20 %).

Дослідження впливу прегравідарної патології у тільних корів на імунобіологічну реактивність народжуваних телят проводили на двох групах корів – контрольній (з нормальним перебігом попереднього отелу та післяотельного періоду) і дослідній (у яких до запліднення реєструвалося затримання посліду, субінволюція матки та гнійно-катаральний ендометрит) і народжуваних ними телят з визначенням тих же показників імунного статусу.

Мікробне забруднення повітря тваринницьких приміщень та довкілля ферм вивчали седиментаційним способом Коха на м’ясо-пептонному агарі (МПА) в чашках Петрі; контамінацію молока, питної води і кормів мікроорганізмами – шляхом висіву на стерильний МПА в чашках з отриманням чистої культури за Дригальським і її видової ідентифікації. Антибіотикорезистентність виділеної мікрофлори визначали методом стандартних дисків (К.Є. Конаржевський та ін., 1998; Z.Rolinski, 1994) з серологічною ідентифікацією виділених штамів у реакції аглютинації (РА) із використанням кольорових діагностикумів за методом В.М.Нікітіна і В.А.Нахаби (1982); патогенність і вірулентність штамів визначали методом біопроби на білих мишах. Мікрофлору кишечнику (нормофлору) виявляли шляхом висіву проб фекалій із прямої кишки телят на м’ясо-пептонний бульйон (МПБ) з подальшою інкубацією та відповідним мікробіологічним дослідженням.

Матеріалом для дослідження внутрішньоутробного інфікування телят слугували плоди, отримані в цехах м’ясокомбінату від тільних корів, що поступали на забій.

Видову ідентифікацію виділених мікроорганізмів проводили за їх морфологічними ознаками, тинкторіальними, культуральними і біохімічними властивостями згідно визначника мікроорганізмів Бергі (1980).

Імунний статус піддослідних тварин визначали за показниками природної резистентності (В.Е. Чумаченко и др., 1990), морфологічної картини крові (Карпуть И.М., 1986), кількістю та динамікою у їх крові та плодових водах телят імунокомпетентних клітин.

У сироватці крові визначали загальний білок за (Е.А. Васильева, 1982), вміст імуноглобулінів (Ig) класів G, M, A (М.А. Костина, 1983), її лізоцимну (ЛАСК) активність (И.Ф. Храбустовский, 1974 в модифікації П.А. Емельяненко и др., 1980); бактерицидну (БАСК) активність (О.В. Смирнова та Т.А. Кузьмина, 1966 в модифікації П.А. Емельяненко и др., 1980); у крові – фагоцитарну активність (ФА) лейкоцитів (Е.А. Кост, 1985), динаміку Т-лімфоцитів (Т-л) визначали за методом M. Jondal, G. Holm, H. Wigzell (1972) в модифікації П.Д. Зуєва і ін. (1978) в реакції спонтанного розеткоутворення з 1 %-вим розчином еритроцитів барана; їх субпопуляції (В.М. Суровас, Ю.К. Пешкус, В.И. Тамошюнас, 1980); В-лімфоцити (В-л) – в реакції комплементарного розеткоутворення з еритроцитами барана (В.Л. Солодовников, 1979; Г.Ф. Коромислов и др., 1980). Суспензію лімфоцитів для визначення В-, Т-лімфоцитів і їхніх субпопуляцій (Тγ- та Tμ-) отримували із стабілізованої гепарином крові (В.Л. Солодовников, 1979), додаючи до неї суміш із 9 %-вого водного розчину фіколу (“Pharmacia”, Швеція) і 38 %-вого водного розчину верографіну (“Спофа”, Чехія) у співвідношенні 16 : 7. Т-індекс (ТІ) визначали за В.А. Савіновим (1989), глибину імунних розладів (Д) – за В.Г. Передерієм, А.М. Земсковим та ін. (1995). Оцінку імунного статусу тварин проводили з використанням запропонованих нами інтегральних показників: індекс неспецифічної резистентності (ІНР), індекс імунного гомеостазу (ІІГС), рівень імунної недостатності (РІН), рівень імунної стимуляції (РІС).

При клінічній інтерпретації результатів досліджень користувалися загальновизнаними параметрами фізіологічних та біохімічних показників свійських тварин (В.І. Левченко, І.П. Кондрахін та ін., 1997).

Параметри мікроклімату тваринницьких приміщень визначали за М.В. Демчуком з співав. (1985).

Досліди по вивченню імунотропної ефективності трекрезану, герматранолу та сапоніту проводили у три етапи: перший – in vitro, в лабораторних умовах протягом 60 хв інкубації в досліджуваній крові при 37ºС, з визначенням впливу препаратів на імунокомпетентні клітини; другий – на коровах чорно-рябої породи віком 5–7 років з визначенням оптимальної схеми застосування препаратів, з оцінкою їх імунного статусу; третій – на народжених піддослідними коровами телятах з визначенням оптимальної схеми та ефективності застосування препаратів.

Оптимальною дозою трекрезану для корів виявилася доза в 2 мг / кг у формі 1 %-вого водного розчину (100 мл), герматранолу – 0,5 мг / кг у формі 0,1 %-вого водного розчину (250 мл), сапоніту – 100 г на голову на добу.

Оптимальною схемою застосування трекрезану телятам виявилося випоювання їм, починаючи з 5-денного віку, у формі 0,01 % та 0,1 %-вого водного розчину з розрахунку 0,5 мг/кг маси тіла, один раз в тиждень до двомісячного віку; герматранол застосовували за такою ж схемою у формі 0,01 та 0,1 %-вого водного розчину, з розрахунку 0,15 мг/кг маси тіла один раз в тиждень, до 2-місячного віку; сапоніт задавали щоденно, починаючи з добової дози 5 г, яку на 15-й день збільшили до 10, а з 30-го дня – до 15 г. Дослід тривав два місяці. За телятами вели клініко-фізіологічні спостереження і проводили відповідні біохімічні та імунологічні дослідження.

Досліди по вивченню можливості використання трекрезану, герматранолу та сапоніту для стимулювання імунобіологічної реактивності, росту та розвитку телят-гіпотрофіків проводили на телятах, віднесених за шкалою Апгара (Г.В. Зверева и др., 1985) та клініко-фізіологічним станом до гіпотрофіків.

Вивчення бактерицидних властивостей трекрезану, герматранолу та сапоніту проводили in vitro та in vivo на білих мишах, заражених S. enteritidis, виділеною з трупів телят, що загинули. Із серця, шлунка, печінки, тонкого та товстого кишечника, трубчастої кістки мишей робили мазки для простого та диференціювального фарбування і висіви на прості та спеціальні диференціювально-діагностичні середовища для отримання чистої культури і вивчення видового складу мікрофлори та її властивостей.

Отримані штами мікроорганізмів досліджували на резистентність до 16 антибіотиків.

Ефективність застосовуваних препаратів визначали за їх імунотропною дією, впливом на фізіологічний стан та імунний статус тварин, показниками маси тіла новонароджених телят, їх життєвістю, середньодобовими приростами маси тіла, результатами клінічного та імунологічного обстеження тварин.

Результати досліджень обробляли біометрично (Н.В. Плохинский, 1969; И. Александрова, Т. Цуканова, 1995). Оцінку вірогідності здійснювали за критеріями Стьюдента (t) і Фішера (F). Вірогідною вважали різницю при Р < 0,05 при порівнянні з вихідними даними чи з контролем.