ВИСВІТЛЕННЯ ПРОБЛЕМ ІСТОРІЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ-РУСІ (ПРАВОСЛАВ’Я ДАВНЬОРУСЬКОГО ПЕРІОДУ) НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ “ТРУДЫ КИЕВСКОЙ ДУХОВНОЙ АКАДЕМИИ” : ОСВЕЩЕНИЕ ПРОБЛЕМ ИСТОРИИ ЦЕРКВИ УКРАИНЫ-РУСИ (ПРАВОСЛАВИЕ древнерусского периода) на страницах журнала \"ТРУДЫ Киевской духовной академии\"

Краткое содержание

o       У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження,  його актуальність, наукову новизну та практичну значимість; викладено мету і завдання роботи; визначено її хронологічні рамки, об’єкт та предмет дослідження; охарактеризовано джерельну базу та ступінь дослідженості проблеми; розкривається теоретико-методологічна база дослідження; окреслені можливі перспективи використання його результатів; зазначено форми апробації та структуру роботи.

У першому розділі  - “Історіографія та джерела” – представлено докладний огляд літератури і джерел. З огляду на те, що дане дисертаційне дослідження тематично і концептуально написано на стику двох проблем: 1) журнал ТКДА та його роль в історії українського релігієзнавства і 2) висвітлення історії давньоруської Церкви на сторінках цього наукового видання, історіографію досліджуваної теми можна умовно поділити на такі групи: загальні праці з історії Церкви,  історіографічні студії з цієї проблематики і праці, присвячені часопису ТКДА та пов’язаним з ним персоналіям.   

До першої групи належать праці, важливі для нашого дослідження тим, що розкривають загальні тенденції генези церковно-релігійної системи Київської Русі, сприяють глибшому розумінню проблем давньоруської Церкви, мають загальнометодологічне значення для висвітлення поставлених у дисертації проблем. До них належать дослідження митрополита Макарія (Булгакова), Є.Голубинського, які стали важливим підґрунтям для подальших досліджень історії давньоруської Церкви. 

Значну кількість проблем церковно-політичної історії Київської Русі розглянуто у працях Л. Гетца,  М. Грушевського,  А. Карташева, Л. Мюллера,    М. Нікольського, І. Огієнка, А. Поппе,  М. Приселкова,  О. Шахматова,                М. Чубатого.

Неабиякий інтерес являють собою новітні праці українських вітчизняних релігієзнавців В. Брехуненка,  А.Глушака, І.Марголіної, В.Рички,                           Є. Харьковщенка, Н.Шип, які розглядають найдавніший період релігійного і церковного життя в Україні.

Ще одну групу наукових праць становлять розробки, що безпосередньо торкаються розглядуваних у дисертації проблем. Дослідженням етапів утвердження християнства на наших землях займалися: В. Татищев, митрополити Макарій (Булгаков), Євгеній (Болховітінов), А. Шльоцер, Л. Мюллер, М. Брайчевський. Місію апостола Андрія вивчали: Є. Голубинський,                          В. Васильєвський, С. Петровський, В.Болотов, О. Седельников, А. Погодін, А. Кузьмін, І. Чичуров, М. Мур’янов, Г. Подскальський. Значення діяльності Кирила та Мефодія в рецепції християнства в Русі-Україні проаналізовано у працях Н. Нікольського. Обставини хрещення княгині Ольги вивчали  Д. Багалій, Г. Литаврін , А. Назаренко.

Проблемам хрещення Русі-України приділена значна увага у студіях В. Васильєвського, В. Розена,  О. Шахматова, С. Бєляєва, О. Рапова,  А. Поппе.

Важливими для розуміння впливу західно- і східнохристиянської традиції в утвердженні християнства в Русі-Україні є наукові розробки М. Левченка, М. Приселкова, М. Тихомирова, Б. Рамма, В. Абрагама, Альтанера, А. Азовського,     К. Горського, Н. Шашкевича, К. Добровольського,  І. Домбровського, Б. Келара, В. Пашуто, Н. Щавлєвої.

Проблеми устрою та діяльності Церкви Русі-України вивчали, серед  іншого,  А. Шахматов, М. Приселков, А. Кузьмін, Н. Нікольський, Д. Лихачов,  Б. Рибаков, Я. Щапов, М. Брайчевський, І. Морошкін, А. Будилович, Н. Шип, А. Поппе, В. Ричка.

Інтерес до київських старожитностей, проблем формування сакрального середовища Києва досліджуваного періоду виявили дослідники ХІХ  – першої половини ХХ ст., праці яких  мають здебільшого довідково-фактологічний характер: М. Берлинский, Є. Болховітінов, М.Максимович, М.Закревський, П. Лашкарьов,  П. Лебединцев, К.Шероцький.

          Наукові києвознавчі розробки радянського та пострадянського періодів зазвичай являють собою спеціальні праці, що торкаються проблем археології, історії архітектури та мистецтва, написів-графіті, що ллють світло на церковно-історичні питання. Цим питанням присвятили свої праці М.Каргер, Б.Рибаков, П.Толочко, В. Богусевич, Н. Нікітенко,  І. Марголіна, Г. Івакін, І. Мовчан, Ю.Асєєв та ін.

Найважливішими дослідженнями з історіографії давньоруської Церкви є праці В. Астахова, Д. Багалія, О. Вайнштейна, В. Вебера,    К.  Гломозди, Е. Городецького, В. Iллерецкого, В. Сарбея,  А.Сахарова.

§           Питання важливості історичної періодики у вітчизняній історіографії було поставлено В.Бекетовим Е. та Черновим,   Л.Бєляєвою, Н. Варнеке, Я. Гореликом, Н.Дашкевичем,  C. Дмитриєвим, Н. Дубровиним, А. Кияном,   M. Мешковим  та М. Сокуровою, О. Тодійчук,  В. Матях.

Проблемам історії давньоруської Церкви велика увага приділялася в історичній періодиці. В Україні матеріали з цієї проблематики  друкувалися у часописах “Киевская старина”, “Чтения в историческом обществе Нестора-летописца”, “Киевские епархиальные ведомости”. В них найбільшу увагу приділено церковній проблематиці XVI – XVIII ст. Повідомлення про історію давньоруської Церкви з’являлися фрагментарно і безсистемно. Більшість публікацій з даної тематики стосувалася київських церковних старожитностей і археології.

Деякі з названих видань вже стали предметом дослідження, щоправда, не з церковної тематики, а з історії України XVI – XVIII ст. Натомість поза увагою науковців залишилися публікації в ТКДА, в яких історія Церкви Київської Русі розглядалася значно ширше, у загальноєвропейському контексті, до того ж з аналізом  конфесійних моментів, що зумовлювалось специфікою видання.

Слід зауважити, що до останнього часу друкованих праць, присвячених історії журналу ТКДА, а також історикам, які публікували свої наукові дослідження на його сторінках, майже зовсім не було. Однією з перших праць, присвячених історії журналу, та аналізу його місця в історії вітчизняної науки стала книга І. Королькова, яка є не лише своєрідним тематично-аналітичним оглядом ТКДА,  її також можна розглядати як історію ТКДА за весь час їх існування.

Проте спеціальної праці, присвяченої аналізові численних публікацій часопису з історії Церкви Київської Русі немає, науковий доробок ТКДА, присвячений Православ’ю давньоруського періоду, не використаний належним чином , що зумовлює доцільність даних студій.

Джерельною базою дисертації передусім є комплекс друкованих та архівних матеріалів, дотичних історії Київської духовної академії, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше. Дослідження базується перш за все на ґрунтовному вивченні повного комплекту журналу ТКДА за 1861-1917 рр. Специфіка цього джерела полягає в тому, що журнал одночасно виступає як історіографічним, так і історичним джерелом.

Значний інтерес становлять матеріали про життя та наукову діяльність істориків, матеріали, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві та в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського НАН України.

Щодо наукової спадщини учених, які публікувалися на сторінках ТКДА, то тут головним джерелом інформації були власні твори істориків, а також критико-бібліографічні огляди їхніх праць, здійснені пізнішими дослідниками. 

Крім того, джерельна база дисертації включає:

- Вітчизняні літописи, а також інші пам’ятки давньоруської літератури: Лаврентіївський, Іпатіївський, Никонівський, Новгородський перший літописи, Літопис за Воскресенським списком, Рогожський літописець; “Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона, Києво-Печерський Патерик.  Зазначена група джерел містить документальний матеріал щодо суспільно-політичного, економічного і культурного життя давньоруської держави і Церкви, а також фіксує вузлові моменти проникнення християнства на терени нашої держави, появу і локалізацію найперших язичницьких капищ, християнських святинь, розвиток сакральної топографії християнського Києва; містить інформацію про оформлення давньоруської церковної організації, про видатних церковних діячів тієї доби.

- Іноземні джерела. Серед візантійських джерел було використано твори, що належать перу патріарха Фотія, імператора  Константина VII Багрянородного, істориків і царедворців Лева Диякона, Михаїла Пселла, які містять цінну інформацію щодо історії Київської Русі, проникнення на її терени християнства, русько-візантійських церковно-політичних взаємин. Східні джерела представлені відповідними повідомленнями арабського автора Ях’ї Антіохійського. З ряду західноєвропейських джерел було використано німецьку хроніку єпископа Титмара Мерзебурського, яка містить повідомлення про Київ початку ХІ ст., його сакральні споруди. Цінну інформацію повідомляють і пізньосередньовічні автори. Наприклад, польський історик Ян Длугош згадує про місію польських домініканців на Русі. Описи києво-руських храмів наводять архідиякон Павло Алеппський, німецькі мандрівники Мартин Груневег і Еріх Лясота.

- Сакральні споруди Києва давньоруської доби, серед яких Десятинна церква, Софія Київська, Золоті ворота, Києво-Печерський монастир, церква Спаса на Берестові, Кирилівська церква та ін. Дана група джерел дає можливість зрозуміти  сакральну топографію стародавнього Києва, з’ясувати роль і місце київських святинь у становленні давньоруської держави і Церкви.

          Отже, джерельна база означеної теми, зважаючи на її видову різноманітність та змістову насиченість, відкриває можливості для глибокого та різнобічного дослідження історіографічної проблематики давньоруської Церкви.

o           У другому розділі  - “ТКДА як осередок церковно-історичної науки” - розглянуто комплекс питань, пов’язаних з заснуванням і виданням у Києві першого українського церковно-історичного журналу, визначенням його місця у дожовтневій українській історіографії та богословському релігієзнавстві. Дисертант вважав за доцільне дослідити ці питання на тлі загального історичного процесу, який відбувався в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Це дозволило зробити висновок про зародження і розвиток  на цьому етапі української церковно-історичної думки, осередком якої стала Київська духовна академія. Саме цим автор пояснює появу на початку 60-х рр. ХІХ ст. такого унікального явища як часопис ТКДА

          Далі розглянуто історію заснування журналу і процес вироблення його оригінальної концепції. Автор доводить, що академічна корпорація спочатку не наважувалася виступити з окремим самостійним журналом, а лише мала на меті видавати переклади творів Отців Східної і Західної Церков, а також і свої наукові праці у вигляді додатків до “Воскресного Чтения”. Але Синод не згодився на це, доручивши їй перекладати лише твори Отців і Вчителів Західної Церкви, давши новому журналу назву “Труды Киевской духовной Академии”.

Засновниками часопису було вирішено, що він поділятиметься на два головні розділи: перший складатимуть переклади Отців давньої Західної Церкви, у другому будуть розміщуватися наукові статті сучасних авторів. Річне видання журналу буде складатися з чотирьох книжок, кожна до 20 і більше друкованих аркушів, з окремою нумерацією сторінок для кожного розділу. В програмі також зазначалося, що редакція з подякою прийме статті від науковців з інших установ. 

       Більшість статей перших номерів журналу відзначається широтою наукових інтересів, через те ТКДА 1860 р нагадували радше наукову збірку, ніж науковий журнал.

        З 1870 р. почалося друге десятиріччя існування ТКДА, яке збіглося з реорганізацією Київської духовної академії за новим статутом. Цей збіг справив великий вплив на характер та зміст статей академічного журналу протягом усього наступного часу.

Автор звертає увагу на те, що у ТКДА того часу стали друкувати у великих кількостях  дисертації, написані на  здобуття вчених ступенів: кандидата, магістра та доктора богослов’я, преміальні дослідження, а також академічні лекції, іноді й цілі курси з тієї чи іншої наукової дисципліни, що викладалася в Академії. 

 Окрім того, була ще одна вельми важлива обставина, що стала приводом для розміщення у журналі досліджень, яких не було в попередній період його існування. Маємо на увазі відкриття при Академії у 1873 р. Церковно-Археологічного Товариства, з приводу чого в ТКДА з’явилося багато цікавих повідомлень. 

На третьому десятиріччі свого існування ТКДА, пройшовши певний шлях і набувши значного досвіду, повернулися до свого початкового ідеалу. Журнал, зберігши свій науково-академічний статус, став цікавішим, доступнішим, а тому і життєздатним. З 1879 р. в ТКДА, крім перекладів Отців Церкви, наукових досліджень і лекцій професорів та студентів Академії, було опубліковано чимало цікавих праць, написаних у популярній формі.

На основі вивчення повного тиражу журналу протягом всього часу його існування дисертантка доходить висновку, що особливе місце серед публікацій журналу посіли наукові розробки з історії давньоруської Церкви, котра була виділена його засновниками в окрему тему. Здебільшого розглядалися проблеми церковної історії. Узагальнюючи зміст статей з цієї проблематики, можна виокремити такі концептуальні питання:

1.       Проблема християнізації Русі-України.

2.       Устрій та діяльність Церкви Київської Русі.

3.       Київські храми і монастирі у розбудові давньоруської держави і Церкви.

o                У третьому розділі – “Проблема християнізації Русі-України” -   проаналізовано публікації часопису з проблематики хрещення Русі. У даній темі найбільшу питому вагу займають дослідження, де вивчаються питання: історичних передумов хрещення (доволодимирові хрещення язичників, місії апостола Андрія, Кирила і Мефодія); навернення князя Володимира і Русі; зносин Русі з християнським Сходом та Заходом. 

Християнізація Русі-України в історичній школі Київської духовної академії розглядалася як один з найважливіших пунктів вітчизняної історії (в контексті тодішньої ідеології – історії Росії).  Неоднозначність повідомлень у джерелах про події, пов’язані з цим процесом, не могли не спричинити розходження думок дослідників щодо підходів у його вивченні та інтерпретації. На їхніх поглядах не могли не позначитися й ідеологічно-конфесійні чинники.

Автором дисертації аргументовано, що публікації ТКДА, серед яких значний пласт складають дослідження професорів Київської духовної академії,  й донині зберігають цінність завдяки введенню в науковий обіг основних джерел та їх грунтовному аналізу. Проблематика хрещення Русі розглядається на сторінках ТКДА фактично з перших його номерів.  Так,   П.  Знаменський  у  статті “История Российская” Татищева В.Н. в отношении к русской церковной истории” аналізує значення “Истории” і підходи до використання цього твору, яким послуговуються і сучасні науковці.

Процесові християнізації Русі присвятив увагу у своїх дослідженнях професор Київської духовної Академії, відомий історик Церкви І. Малишевський. Вчений  в основному притримувався традиції  церковної історіографії ХІХ ст., за якою вважалося, що Русь пережила п’ять хрещень, або “проповідей Євангелія”.

 Загалом, у своїх основних висновках професори Київської духової академії започаткували історіографічну традицію витлумачення початкового періоду становлення Церкви Київської Русі, яка не втратила своєї актуальності і донині.

          Важливе місце в публікаціях ТКДА з історії Церкви Русі-України посідають дослідження, в яких переглядались усталені погляди на час та обставини хрещення Русі. По-новому реконструювався хід подій, що були безпосередньо пов’язані з хрещенням Русі.  Прикладом такого дослідження є стаття В. Завитневича “О месте и времени крещения св. Владимира и о годе крещения киевлян”.

Своєрідним концептуальним підсумком публікацій щодо проблематики хрещення Русі є відома стаття І. Лінніченко “Современное состояние вопроса об обстоятельствах крещения Руси”. На його переконання, деталі хрещення Русі не були висвітлені належним чином через дві головні причини: стан джерел і традиційне некритичне ставлення до них, що заважало правильному підходу до висвітлення цих подій.

Іншим важливим напрямом досліджень істориків наукового осередку КДА були взаємини Русі з християнським Сходом і Заходом. На дожовтневу церковну історіографію довгий час впливав сучасний їй стан речей: Руська Церква, як гілка і спадкоємиця Константинопольської, протистояла Риму. Показово, що представники церковної історіографії - викладачі Київської духовної академії розуміли складність і неоднозначність процесу утвердження християнства на теренах Русі, тому підходили до вивчення історії хрещення комплексно, враховуючи тодішню геополітичну ситуацію розташування Русі-України між християнським Заходом і Сходом. Такий підхід до проблеми демонструють вищезгадані роботи  В. Завитневича та І. Лінніченка, а також А. Лук’яненка “Культурно-историческая роль Болгарии в судьбах славянства вообще, России –  в частности”, І. Малишевського “Сказание о посещении русской страны св. Апостолом Андреем”, його ж – “Варяги в начальной истории христианства в Киеве” та “Кто был первым митрополитом киевским”.

У сучасній історіографії з давньоруської проблематики існує декілька основних версій хрещення Русі: візантійська, болгарська, західнослов’янська, римо-католицька, причому до формування цих версій, поза сумнівом, долучилися автори публікацій у ТКДА.

           Глибокому аналізові даної проблеми присвятив ряд своїх праць, опублікованих у ТКДА,  І. Малишевський. 

        Узагальненням досліджень І. Малишевського, присвячених цій проблематиці, є стаття “Отношение Руси к церкви римской при св. князе Владимире”, яка складає майже 100 сторінок, тому її можна розглядати як монографію, в якій викладено концептуальні положення вченого з проблематики утвердження християнства на Русі.

Говорячи про науковий доробок І. Малишевського у цій царині, не можна обминути увагою його фундаментального дослідження, частинами опублікованого на сторінках ТКДА “Доминиканец Яцек Одровонж, мнимый апостол земли Русской”. У своїх дослідженнях історії домініканського ордену на Русі І. Малишевський доходить висновку, що трактування цієї історії польськими конфесійно заангажованими істориками має легендарний характер.                             І. Малишевський переконаний, що панегіричне ставлення до святого в католицизмі було основою міфотворення.

Отже, як бачимо, проблема хрещення Русі посіла чільне місце на сторінках журналу ТКДА. Як показує аналіз публікацій професорів Київської духовної академії, їхні дослідження характеризуються пильною увагою до джерел, а звідси і випливає багатоаспектний підхід до проблеми та незаангажованість їхніх висновків. Будучи представниками духовного навчального закладу, вони, тим не менше, відходять від ортодоксальних поглядів на хрещення Русі, висуваючи оригінальні нові концепції, які залишаються актуальними і донині.

§     У четвертому розділі – “Устрій та діяльність Церкви Київської Русі” – розглядаються публікації часопису ТКДА, присвячені проблемам формування давньоруської церковної організації, а також церковно-політичної та суспільної діяльності давньоруських ієрархів.

Відсутність сталої точки зору на процес запровадження християнства на Русі спричинило різні  версії щодо того, яким було влаштування Церкви після хрещення Київської держави. Це питання неодноразово порушувалось ученими ХІХ ст., не втратило воно своєї актуальності й донині. Такі сучасні дослідники, як                     М. Брайчевський, Б. Рибаков вважають, що після Аскольдового хрещення з Візантії було прислано митрополита, і вже тоді Київська Церква стала митрополією у складі Константинопольського патріархату. У цьому вони солідаризуються з рядом учених ХІХ ст., зокрема, певною мірою їх погляди перегукуються з висновками  професора Є. Голубинського ,

 Натомість дехто з дослідників ХІХ ст., в тому числі професор КДА                В. Калінніков, заперечували думку багатьох церковних істориків, що митрополія на Русі була заснована за часів правління Константинопольського патріарха Фотія. У своїй великій праці, присвяченій даній проблемі, В.Калінніков, вказуючи на помилку літописців, котрі сплутали  хрещення, яке мало місце за Аскольда і Діра та хрещення за часів правління Володимира, вважав, що першим митрополитом був Михаїл Сирін, який перебував на митрополичій кафедрі до  991 р. 

Однак В. Калінніков застерігав, що вся інформація про діяльність митрополита Михаїла, який прибув на Русь з князем Володимиром, базується на переказах.

Проблемними є й питання про шляхи формування давньоруської церковної організації. Хрестоматійна дискусія про початкову організацію давньоруської Церкви розглядала лише візантійську чи римську форми, а тому залишалися непоміченими вказівки літопису на реальний стан речей. Як показують сучасні дослідження, стійкість общини і общинного самоуправління передвизначила і стійкість традицій ранньої Церкви на Русі.

          Ще одна концептуальна проблема становлення давньоруської церковної організації, на яку звертає увагу В. Калінніков, - це виникнення та діяльність давньоруських єпархій. На питання кількості давньоруських єпархій даються різні відповіді. В церковній історіографії ХІХ ст. панувала думка, що спочатку Церкву було поділено на шість єпархій.

На думку В.Каліннікова, діяльність єпископів на початкових етапах утвердження християнства на Русі мала виключно місіонерсько-просвітницький характер, і тому не випадково прив’язувалась до території.  Коли євангелізація завершилась і був підготовлений грунт для створення постійних центрів релігійного життя – єпископських кафедр, давньоруська територія була поділена на єпархії.

Низка великих концептуально позначених статей в ТКДА присвячена важливій проблемі церковно-політичної діяльності давньоруського вищого духовенства, його ролі у суспільно-політичному житті. Дисертант зупиняється, зокрема, на працях Г.Маркевича та Ф Терновського. Автори вказують на те, що давньоруська Церква, прийнявши християнську віру з Візантії, запозичила в неї чин церковного богослужіння, закони та церковне управління, суд і разом з тим правила заміщення церковних посад. Хоча виборна система у Візантії, як зазначає Г. Маркевич, була сильно обмежена світською владою, тим не менше, принцип виборності утримувався, головним чином, на периферійних окраїнах імперії. Саме ці правила (Номоканон), як вважає автор, були прийняті для керівництва Руською Церквою і дали народу право брати участь в обранні священно- і церковнослужителів. 

Щодо виборного начала, то воно, на думку Г. Маркевича, випливало безпосередньо із общинно-земського ладу слов’ян. Він зауважує, що юридичне становище ієрархів було різним,  тому їх вплив та характер участі в громадсько-політичних справах також був неоднаковим. Соціальний статус ієрархів на окраїнних територіях Київської держави також був неоднозначним. З приводу цього Ф. Терновський пише, що владика вільного Новгорода брав набагато більшу участь у суспільних справах своєї пастви, ніж всі інші давньоруські архієреї разом узяті. Причина, на думку автора, полягає в тому, що у Новгородській землі 1156 р. була запроваджена система виборності ієрархів; з того часу почався період значної участі владик у суспільних справах, що тривав 325 років (1156-1480 рр.).

 Проблемою церковно-політичної діяльності Церкви Київської Русі цікавився І. Малишевський, котрий вперше детально проаналізував питання найдавніших Київських церковних соборів. Передусім автор детально аналізує історію виникнення церковних соборів у давньоруській Церкві. Церковна традиція, як вважав І. Малишевський, приходить на Русь з Візантії, де з V ст. існували постійні єпископські собори, які збирались у столиці. Візантійська традиція помісних соборів і соборних нарад перейшла в давньоруську Церкву. Це були звичайні собори, на яких обирали єпископів згідно з церковними канонами. Крім звичайних соборів, у давньоруській Церкві практикувались надзвичайні екстраординарні церковні собори.

Отже, важливою ознакою наукових розробок, результати яких були представлені на сторінках ТКДА, було залучення якнайширшого спектру джерел, що випливає з ґрунтовної філологічної підготовки науковців; намагання проаналізувати події і явища комплексно, враховуючи геополітичні та культурно-історичні особливості тогочасної Західної та Східно-Центральної Європи, зіставлення моделей утвердження християнства і початкової організації Церкви у країнах, які були найближчими сусідами Русі-України; урахування існуючих на той час християнських ідеологій і аналіз шляхів їх проникнення на Русь.