МОЧЕКАМЕННАЯ БОЛЕЗНЬ ДОМАШНИХ КОШЕК (ПАТОГЕНЕЗ, ДИАГНОСТИКА И ЛЕЧЕНИЕ) : Сечокам\'яна хвороба ДОМАШНІХ КОТІВ (ПАТОГЕНЕЗ, ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ)

Краткое содержание

Аналіз літературних даних показав, що до сьогодні немає єдиної точки зору на механізми виникнення і розвитку уролітіазу домашніх кішок. Нашу увагу привернули роботи в гуманній медицині щодо властивостей глікозаміногліканів - природних компонентів сечі.  Було з’ясовано, що ці речовини є могутніми інгібіторами кристалізації оксалату кальцію та відіграють значну роль у запобіганні утворення каменів у нирках та сечовидільних шляхах (Grover P.K.,1992). Аналогічних публікацій щодо патогенезу СКХ домашніх кішок немає. Відсутні також дані про застосування препаратів на основі глікозаміногліканів для лікування цього захворювання.

Робота виконувалася протягом 2003 - 2005 рр. на базі кафедри клінічної діагностики Харківської державної зооветеринарної академії; в акредитованому відділі проблем лабораторної діагностики й імунології Інституту патології хребта і суглобів ім. М.І. Ситенка, у відділі з вивчення хвороб дрібних домашніх тварин Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН; ветеринарних клініках “Айболіт” та “ВЕТСЕРВІС” м. Харків; притулку для собак і кішок товариства  захисту тварин “SOS” м. Києва.

Об'єктами досліджень були домашні кішки (Felix domesticus) з симптомами сечокам’яної хвороби. Контрольну групу складали клінічно здорові домашні кішки. Проводили клінічне, лабораторне та ультразвукове дослідження тварин. За час проведення роботи було обстежено 159 кішок із захворюваннями сечовидільної  системи, серед яких  67 тварин, хворих на уролітіаз. При дослідженні враховували анамнестичні дані, показники габітусу, термометрії, проводили аускультацію серця, пальпацію і перкусію ділянки нирок, пальпацію сечового міхура. Досліджували фізичні властивості  сечі (n=67) – колір, прозорість, запах, відносну густину;  водневий показник рН (за допомогою рН-метра) та проводили мікроскопію осаду. Виконували біохімічний аналіз сечі здорових (n=15) та хворих на уролітіаз котів (n=30): визначали вміст сечовини (за колірною реакцією з діацетилмонооксимом), креатиніну – за колірною реакцією Яффе (метод Поппера), окремих фракцій ГАГ та їхньої суми. Фракційний склад глікозаміногліканів сечі визначали за методом, розробленим О.П. Тимошенко зі співавт. (НДІ патології хребта і суглобів ім. М.І. Ситенка). У сироватці крові котів (n=25) визначали вміст: загального білка – рефрактометрично, загального кальцію - комплексонометричним методом з індикатором мурексидом (Луцький Д.Я.), сечовини (за колірною реакцією з діацетилмонооксимом), креатиніну – за колірною реакцією Яффе (метод Поппера); холестеролу - за методом Ілька, бета-ліпопротеїнів – турбідиметричним методом за Бурштейном і Самаєм. Активність аланінової та аспарагінової трансфераз визначали за допомогою уніфікованого динітрофенілгідразинового методу за Райтманом і Френкелем, уміст глікопротеїнів (ГП) – за методом Штейнберга і Доценка, хондроїтинсульфатів (ХС) – за методом Nеmеth–Csoka у модифікації Л.І.Слуць-кого, фракцій ГАГ  у сироватці крові - за Штерном зі співавт.

Ультразвукові дослідження (n=67) проводили на базі відділу з вивчення хвороб дрібних домашніх тварин ІЕКВМ УААН за допомогою ультразвукового діагностичного комплексу «Радомір» (перетворювач частотою 7,5 і 5 МГц).  Гістологічне дослідження нирок і сечового міхура виконували на базі ЦНДЛ Національного фармацевтичного університету. Були обстежені органи трьох тварин: нирки і сечовий міхур двох котів, що загинули внаслідок СКХ (вік 3 та 4 роки, затримка сечовипускання 4 доби); нирки і сечовий міхур кота (вік 2 роки), ниркова патологія у якого була відсутня.

При лікуванні тварин проводили комплексне обстеження через 7 і 30 днів та через 6 міс. з початку лікування (враховували фактор появи чи відсутності рецидивів захворювання). Лікування котів було наступним: перша група - консервативне (n=20); друга - оперативне усунення непрохідності сечовивід-них шляхів (цистотомія) із наступним консервативним лікуванням (n=5); третя - консервативне лікування із додатковим використанням препарату сулодексид (n=15). Консервативне лікування проводили за такою схемою: усунення обструкції (спазмолітичні препарати), застосування антиазотемічних, антигеморагічних і регідратаційних засобів, відновлення фільтраційної функції нирок, у окремих – антибактеріальна терапія. Для формування груп були відібрані тварини з подібними фізіологічними показниками: вік 2-4 роки, самці, що знаходилися в стані загострення СКХ. Тип годівлі у тварин до початку лікування був змішаний - концентровані сухі корми та м’ясо.

Препарат сулодексид (виробник Вессел Дуэ Ф, «Alfa Wassermann», Італія)  призначали котам третьої групи в дозі 0,3 мл внутрішньом’язово один раз на добу протягом 30 діб  (сулодексид складається на 80 % з гепариноїду і  20 % – дерматансульфату).