ЗАСТОСУВАННЯ ФІТОСОРБЕНТІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ РАН У ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Краткое содержание

Дослідження проводилися протягом 1999–2002 рр. в умовах навчально-дослідного господарства Луганського НАУ, на кафедрі анатомії і хірургії, у лабораторіях факультету ветеринарної медицини Луганського НАУ та імунологічній лабораторії дитячої клінічної лікарні міста Луганська.

У базовому господарстві протягом року проводили хірургічну диспансеризацію поголів’я великої рогатої худоби (усього було обстежено 3195 тварин). При цьому з'ясовували умови годівлі, утримання та експлуатації тварин, частоту і причини виникнення травм залежно від пори року і віку тварин, види і місця їх локалізації.

Для вивчення складу мікрофлори випадкових гнійних ран у 9-ти бичків і 7-ми корів зі стінок і дна ран відбирали проби ранового ексудату, який висівали на МПА, кров'яний агар, середовища Ендо і Кітта-Тароцці. Ізольовані культури вирощували та ідентифікували загальноприйнятими бактеріологічними методами. Вірулентність виділених культур кишкової палички, стафілококів та стрептококів досліджували постановкою біопроби на білих мишах. Чутливість виділених бактерій до 8 антибіотиків визначали методом дифузії в агар із використанням паперових дисків. Бактерицидну дію фітосорбенту ехінацеї пурпурової на культури Staph. aureus і Str. pyogenes вивчали інкубуванням їх з фітосорбентом, вирощуванням на МПА і кров’яному агарі та постановкою біопроби на білих мишах.

Для вивчення клінічних змін в організмі, морфологічних, фізичних і біохімічних показників, а також стану природної резистентності у великої рогатої худоби із гнійними шкірно-м’язовими ранами нами було відібрано 14 бичків і 8 телиць віком 14–16 місяців з цією патологією. При відборі враховували загальний стан тварин, температуру тіла, частоту пульсу та дихання. Досліджуючи рани, звертали увагу на ознаки місцевої запальної реакції: температуру, болючість, набряк тканин, консистенцію, характер гнійного ексудату.

Крім клінічних, проводили лабораторні дослідження крові: визначали загальну кількість еритроцитів і лейкоцитів та лейкограму – загальноприйнятими методами; уміст гемоглобіну – геміглобінціанідним методом (Кондрахин И.П. с соавт. 1985); ШОЕ – методом Т.П. Панченкова; загальний білок – рефрактометрично методом Рейса (1976); білкові фракції – нефелометричним методом; уміст загального кальцію – трилонометричним методом з мурексидом; уміст неорганічного фосфору – методом Dусе; фагоцитарну активність нейтрофілів – за методикою В.С. Гостєва в модифікації С.І. Плященка і В.Т. Сидорова (1979), використовуючи як тест-культуру Staph. aureus (штам 209 Р); бактерицидну активність сироватки крові – фотоелектроколориметричним методом за А.В. Смирновою і Г.А. Кузьміною (1966) з використанням як тест-культури E. coli (штам О-139); лізоцимну активність сироватки крові – фотоелектроколориметричним методом за В.Г. Дорофейчиком у модифікації співробітників відділу зоогігієни УНДІЕВ, використовуючи в якості тест-культури M. lysodeikticus (штам 2655).

Одержані результати порівнювали з аналогічними показниками 10-ти клінічно здорових бичків.