НЕФРОТИЧНИЙ СИНДРОМ У ВИСОКОПРОДУКТИВНИХ КОРІВ І НОВОНАРОДЖЕНИХ ТЕЛЯТ (ПАТОГЕНЕЗ, ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ)

Краткое содержание

Робота виконувалася протягом 1998–2000 та 2003–2004 років на базі восьми господарств Київської, Дніпропетровської та Вінницької областей. Дослідження крові та сечі проводилися в лабораторії НДІ внутрішніх хвороб тварин, гістологічні - у лабораторії кафедри патологічної анатомії та ветсанекспертизи Білоцерківського ДАУ. Бактеріологічне дослідження нирок і сечі виконано у лабораторії анаеробних інфекцій та ветеринарно-санітарної експертизи ІВМ УААН. Матеріалом для дослідження були високоудійні корови (6–9 тис. кг молока за лактацію) голштинської та української чорно-рябої породи періоду сухостою та протягом 1–3 місяців після отелення, і 35 телят з одноденного до місячного віку. Для вивчення поширення і причин нефропатій проведено дослідження 447 корів, з яких 40 - клінічно здорові, 97 - з ознаками нефротичного синдрому, 189 - з ознаками гепаторенального синдрому і 121 - з ураженням печінки. При узагальненні отриманих результатів і викладенні їх у подальших розділах аналізувалися лише показники крові і сечі від 326 корів (клінічно здорових, з ознаками нефротичного і гепаторенального синдромів). Показники корів з ознаками ураження печінки (121 гол.) ми не брали до уваги.

Експериментальна частина роботи складалася з таких етапів: а) вивчення показників функціонального стану нирок у клінічно здорових високоудійних корів (40); б) вивчення інформативності показників функціонального стану нирок і печінки для діагностики нефротичного (97) і гепаторенального синдромів (189) у високопродуктивних корів; в) вивчення ефективності застосування паранефральної новокаїнової блокади в комплексному лікуванні високопродуктивних корів з ознаками гепаторенального синдрому (6 голів);    г) вивчення показників функціонального стану нирок у 20 клінічно здорових телят на 1-й, 3-, 5-, 10-, 15-, 20- і 30-й дні життя та їх інформативності для діагностики нефротичного синдрому у 15-ти телят, хворих на колібактеріоз, у динаміці розвитку патологічного процесу та під впливом лікування (1-й, 3-, 5-, 10- і 15-й дні від початку хвороби).

Стан нирок у тварин оцінювали за допомогою клінічного дослідження та лабораторного аналізу крові і сечі. Сечу відбирали у чистий посуд і одразу (за допомогою індикаторних смужок “Pentaphan”) проводили експрес-аналіз на визначення величини рН, вмісту білка , глюкози, кетонових тіл, гемоглобіну. У крові тварин визначали вміст гемоглобіну (геміглобінціанідним методом), величину гематокриту – мікроцентрифугуванням (за Шкляром), кількість еритроцитів та лейкоцитів – меланжерним методом у камерах із сіткою Горяєва; на базі цих даних розраховували вміст гемоглобіну в одному еритроциті (ВГЕ).

         Функціональний стан нирок оцінювали за показниками білкового, вуглеводного та ліпідного обміну. Для цього визначали: залишковий азот у сироватці крові - з реактивом Неслера; вільний амінний азот - за реакцією з нінгідрином; креатинін у сироватці крові і сечі - в реакції Яффе (метод Поппера); сечовину в сироватці крові і сечі - з діацетилмонооксимом; глюкозу в обох субстратах – глюкозооксидазним методом, а в сечі, крім того, - якісною пробою Гайнеса та універсальними індикаторними смужками; загальний білок у сироватці крові - рефрактометрично, білкові фракції - нефелометрично, у сечі білок визначали експрес-методами (індикаторними смужками, якісними реакціями з 20%-ною сульфосаліциловою та 5 %-ною азотною кислотами); загальні ліпіди та холестерол у сироватці крові - тест-набором Simko Ltd, Україна. Стан проксимальних ниркових канальців оцінювали за концентрацією у сечі гамма-глутамілтранспептидази (гамма-глутамілтрансферази), яку визначали колірною реакцією з L-гамма-глутаміл-4-нітроанілідом.

Крім того, досліджували фізичні властивості сечі - колір, консистенцію, прозорість, запах, відносну густину (за допомогою уреометра), водневий показник (рН) за допомогою індикаторних смужок та рН-метра; проводили мікроскопічне та мікробіологічне дослідження сечі. Для бактеріологічного дослідження ранкову сечу відбирали у стерильний посуд наприкінці акту сечовиділення. Проби охолоджували і негайно відправляли в лабораторію для підрахунку кількості мікроорганізмів та їх ідентифікації.

Концентраційну, фільтраційну та реабсорбційну функції нирок оцінювали за такими показниками: концентраційний індекс креатиніну (КІ), фактор концентрації сечовини (ФКС), співвідношення білок/креатинін, коефіцієнт канальцевої реабсорбції (R).

         У корів з ознаками гепаторенального синдрому функціональний стан гепатоцитів оцінювали за показниками білкового обміну (у т. ч. сулемової і формолової проб), сечовиноутворення, активністю індикаторних для печінки ферментів - аспарагінової (АСТ) та аланінової (АЛТ) трансфераз (методом Райтмана і Френкеля), гамма-глутамілтрансферази (ГГТ) (колірною реакцією з L-g-глутаміл-4-нітроанілідом).

Провели патолого-анатомічне дослідження органів 5 вимушено забитих і загиблих тварин, гістологічне - 10 нирок та 8 ниркових біоптатів. Біопсію нирки виконували у 12-му міжреберному проміжку з правого боку на долоню нижче поперекових відростків грудних хребців у напрямку лівого маклака.

         Для лікування корів з ознаками гепаторенального синдрому застосовували внутрішньовенне введення 20 %-ного розчину глюкози - 250 мл, 10 %-ного розчину кальцію глюконату - 100 мл і 25 мл триприму; 20 %-ного розчину кофеїну - підшкірно; Е-селен і тетравіт - внутрішньом’язово. Двічі, з інтервалом 7 діб, виконували паранефральну блокаду 0,5 %-ним розчином новокаїну в дозі 0,5 мл/кг маси тіла (за М.М.Сенькіним). Ефективність терапевтичних заходів контролювали лабораторним аналізом крові й сечі до проведення блокади і через 7 днів після першої та другої новокаїнових блокад.

         Для відновлення функціонального стану нирок у хворих на колібактеріоз телят на фоні традиційного лікування застосовували черевинне введення розчину урсоліту (5 г натрію хлориду, 5,6 натрію гідрокарбонату, 24,4 глюкози на 1 л води) до 2-х літрів на добу протягом 3–5 днів. Ефективність лікування визначали за клінічними ознаками, результатами дослідження крові та сечі.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Функціональний стан нирок у клінічно здорових високопродуктивних корів

Функціонування нирок високопродуктивних корів у різні фізіологічні періоди має деякі відмінності, що підтверджується результатами лабораторного дослідження крові і сечі. Так, період сухостою характеризувався розвитком глюкозурії та незначної протеїнурії. Глюкозурію можна пояснити підвищеним рівнем фільтрації глюкози в клубочках, що характерно для періоду тільності, при цьому канальцева реабсорбція її залишається незмінною.

Вміст сечовини у сироватці крові клінічно здорових корів протягом 3-х місяців після отелення підвищувався на 21 % (4,36 ± 0,24 ммоль/л), а в сечі  зростав на 28 % (216,5 ± 35,2 ммоль/л), що свідчить про значні функціональні можливості нирок до екскреції сечовини, оскільки фактор концентрації сечовини (ФКС) має тенденцію до зростання (р<0,5). Вміст креатиніну в сироватці крові здорових корів протягом періоду ранньої лактації залишався стабільним, а концентраційний індекс креатиніну (КІ) мав тенденцію до підвищення, порівняно з періодом сухостою (табл. 1).

Активність ГГТ у сечі корів періоду ранньої лактації коливалася в межах від 0,12 до 0,9 мккат/л і в середньому становила 0,32 ± 0,14 мккат/л, що майже не різнилося з показником у сухостійних корів. Про незалежність реабсорбційної здатності проксимальних ниркових канальців від фізіологічного стану корів свідчить величина коефіцієнта канальцевої реабсорбції, яка не відрізнялась від показника у глибокотільних корів (98,6 ± 0,1 %).

         Відносна густина сечі у корів протягом перших трьох місяців лактації зростала (р<0,05), що свідчить про посилення концентраційної функції нирок, а величина рН сечі була більшою, порівняно з показниками у період сухостою. У сечових осадах корів обох фізіологічних груп виявляли поодинокі лейкоцити (1–2 в полі зору мікроскопа), еритроцити (1–3) та епітеліальні клітини (1–5).

Отже, у корів у період ранньої лактації функціональний стан нирок характеризується посиленням їхньої концентраційної здатності та можливості до екскретування речовин, а також деяким порушенням процесів фільтрації в клубочках. Фільтраційна і реабсорбційна функції нирок не залежать від фізіологічного стану корів.

Нефротичний синдром у високопродуктивних корів

Серед 447 досліджених корів (176 - глибокотільних, 271 - у період ранньої лактації) було виявлено 97 (21,7 %) з ознаками нефротичного синдрому, а саме 43 (24,4 %) сухостійних корови та 54 (19,9 %) - протягом перших трьох місяців після отелення. З 54 дійних корів у 11,2 % відмічали розвиток катарально-гнійного ендометриту, у 18,6 % − ураження кінцівок, у сечі 9,3% корів виявляли кетонові тіла.

         Клінічно у корів спостерігали пригнічення загального стану, у більшості - зниження еластичності шкіри та її сухість, у 46,7 % сухостійних і 29,7 % дійних корів виявляли тахікардію, у 50,6 % - послаблення серцевих тонів, у 5,2 % - розщеплення першого тону, в окремих тварин – підвищення мінімального артеріального тиску. При проведенні вібраційної перкусії ділянки нирок болючість спостерігали лише у 11,4 % корів. Отже, типові симптоми нефротичного синдрому виявляються в обмеженої кількості корів, тому для його діагностики важливими є результати лабораторного аналізу крові та сечі.