ПОШИРЕННЯ, БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЗБУДНИКА ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ САЛЬМОНЕЛЬОЗУ СВИНЕЙ

Краткое содержание

            Робота виконана у період з 1997 по 2004 роки на базі наукової лабораторії кафедри анатомії і фізіології с.-г. тварин Полтавської державної аграрної академії, лабораторії епізоотології Полтавського філіалу Інституту ветеринарної медицини (м. Київ), бактеріологічних відділів Полтавської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини і В.-Багачанської районної лабораторії ветеринарної медицини та свинарських господарств Полтавської області, де було зареєстровано захворювання свиней на сальмонельоз. При цьому застосовували ретроспективний епізоотологічний та епідеміологічний аналіз, епізоотологічний і біологічний експеримент, клінічний, патологоанатомічний, бактеріологічний, гематологічний, біохімічний, серологічний та імунологічний методи досліджень.

При вивченні епізоотичної та епідемічної ситуацій щодо сальмонельозу з’ясовували його поширення та спектр домінуючих сероварів збудника серед тварин і людей у Полтавській області протягом 1980 — 2000 років. Для цього були використані дані звітності державних установ і лабораторій ветеринарної медицини і Полтавської обласної державної санітарно-епідеміологічної станції та матеріали власних епізоотологічних та бактеріологічних досліджень, проведених у господарствах області за 1997 - 2000 роки.

Проби органів і патологічного матеріалу для бактеріологічних досліджень відбирали на свинофермах господарств Полтавської області, які були зареєстровані у звітній документації державних установ ветеринарної служби як неблагополучні щодо сальмонельозу свиней. При цьому наявність захворювання в цих господарствах підтверджували результатами власних клініко-епізоотологічних, патологоанатомічних  та лабораторних досліджень.

Бактеріологічні дослідження здійснювали за прийнятими методиками [Антонов Б.Н., 1986; Коротченко Н.В., 1987; Черкасский Б.Л., 1990].

При проведенні бактеріологічнх досліджень були використані такі живильні середовища: МПБ, МПА, МПЖ, Ендо, Плоскірєва, ВСА, Олькеницького, Кіліана, магнієве середовище, жовчний бульйон, цитратний агар Симонса, середовище з малонатом натрію, Кларка, Гіса з цукрами: глюкозою, сахарозою, лактозою, мальтозою, арабінозою, рамнозою, рафінозою, галактозою і багатоатомними спиртами: манітом, дульцитом, сорбітом, інозитом, гліцерином, середовища з амінокислотами: лізином, аргініном, орнітином, фенілаланіном.

Ступінь патогенності (вірулентність) епізоотичних культур сальмонел визначали шляхом підшкірного введення білим мишам живою масою 18-22 г 0,1-0,2 мл зависі добової агарової культури у фізіологічному розчині з концентрацією 50 – 100 млн. мікробних тіл/см³, використовуючи скляний стандарт каламутності.

Чутливість виділених культур сальмонел до антибіотиків визначали методом дифузії в агар із застосуванням дисків, що містять антибіотики.

Біологічні властивості 12 епізоотичних культур сальмонел порівнювали з властивостями 2 вакцинних (референтних) штамів: S.choleraesuis штам 370 та S.typhimurium штам 371,  які ми одержали із Національного центру штамів мікрорганізмів КФДНДКІ ветпрепаратів і кормових добавок (зараз ДНКІБШМ).

Досліди по удосконаленню профілактики сальмонельозу свиней проводили у ТОВ “Довіра” В.-Багачанського району Полтавської області на клінічно здорових поросятах-сисунах (546 голів), з яких було сформовано по 5 груп  за методом аналогів. При цьому щеплення поросят формолвакциною проти сальмонельозу (паратифу) проводили на фоні застосування біологічно активних добавок до раціону: настою з відсівів сім’янок ехінацеї пурпурової (Е.п.) разом з рослинною масою, розсолу бішофіту полтавського (Б.п.) і мінеральних солей (М.с.): цинку сульфату, марганцю сульфату, міді сульфату, кобальту хлориду та калію йодиду) згідно схеми, наведеної у таблиці 1.

 В першому досліді ми застосували в якості джерела вітамінів групи В хлібні дріжджі у вигляді суспензії, прогрітої протягом 30 хвилин при 80°С.

Добавки згодовували груповим  методом, починаючи з 18 – 23-добового віку протягом 14 діб. У другому досліді дріжджі не застосовували.

Перше щеплення вакцини проти сальмонельозу проводили через 7 діб від початку дачі добавок поросятам у віці 25 – 30 діб; другий раз вакцину вводили через 7 діб після 1-го щеплення. У 2-му досліді поросят 5-ї групи не вакцинували.

Впродовж дослідів (з 18 — 23-ї доби до 6-місячного віку) за поросятами було встановлене постійне клінічне спостереження, при якому визначали захворюваність та загибель тварин від сальмонельозу при спонтанному зараженні. Діагноз підтверджували мікробіологічними дослідженнями. В 1-му досліді визначали середню живу масу тіла поросят у віці 18 — 23 та 60 діб.

Економічні збитки, спричинені сальмонельозом, та економічну ефективність заходів профілактики сальмонельозу на фоні застосування добавок до раціону поросят визначали у ТОВ “Довіра” В.-Багачанського району Полтавської області [Панасенко А.К., 1977].