ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОРУКИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні в умовах здійснення економічних реформ, які, безперечно, є підвалиною побудови правової держави та громадянського суспільства, спостерігається підвищення ролі зобов’язань у цивільному обігу і поряд з цим значно збільшується кількість випадків їх невиконання. Тому cуб’єкти цивільних правовідносин сьогодні проявляють все більшу заінтересованість у застосуванні різного роду гарантій виконання зобов’язань, значення яких незмінно зростає. З цією метою у цивільному праві розроблена складна і різноманітна система способів забезпечення виконання зобов’язань, провідне місце серед яких займає традиційний, відомий ще з часів римського права інститут поруки.

Сучасний цивільний обіг засвідчує велику потребу у використанні цього забезпечувального інструменту на практиці, особливо при укладенні кредитних договорів. Його функціональне призначення в сучасних умовах важко переоцінити.

У той же час законодавство і доктрина певною мірою відстають від потреб цивільного обігу. Головним чином це пов’язано з тим, що в радянській цивілістиці порука не посіла достойного місця, оскільки в правозастосовчій практиці радянського періоду історії нашої держави вона не одержала поширення через невідповідність принципам планування. Останні ґрунтовні дослідження інституту поруки були здійснені наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.ст. у працях А.М. Нолькена “Вчення про поруку за римським правом та новітніх законодавствах” у 2-х томах (1884 р.) та І.Б. Новицького “Порука. Науково-практичний коментар” (1927 р.).

На сучасному етапі розвитку юридичної науки в Україні поруці як способу забезпечення виконання зобов’язань також приділяється недостатня увага в порівнянні з іншими інститутами цивільного права. Сьогодні в Україні немає жодного сучасного монографічного дослідження, присвяченого особливостям правового регулювання поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань. Праці по цій темі обмежуються поодинокими статтями у періодичних виданнях, які носять несистемний характер, стосуються лише невеликого кола проблем, в основному практичного характеру. Виняток становить дисертація П.М.Федосєєва “Інститут поруки за римським правом та його рецепція у цивільному праві України” (2002 р.), предметом дослідження якої є порука у римському праві. Частково питанням правового регулювання поруки у проекті ЦК України приділяв увагу Ю.І.Чалий у дисертації на тему “Договір банківського кредиту і правові засоби забезпечення повернення кредитних грошей” (1997 р.).

У ЦК України, який набрав чинності 1 січня 2004 р., матеріально-правові норми, що регулюють відносини поруки, сформульовані більш повно і систематизовано. Тобто уже з певністю можна констатувати, що сьогодні визначена законодавча основа досліджуваного інституту як самостійного способу забезпечення, яка дозволила частково вирішити проблеми із правовим регулюванням інституту поруки і практикою його застосування. Проте загалом нормативне регулювання відносин поруки потребує подальшого вдосконалення та уніфікації. До того ж багато положень ЦК України не знайшли свого теоретико-правового обґрунтування. Останнім часом під впливом змін, пов’язаних із переходом до ринкової економіки, постала потреба у переосмисленні правової природи, змісту, функціонального призначення, а також перебудови забезпечувальних механізмів поруки, застосування нових підходів на практиці.

Вищезазначені обставини обумовили необхідність комплексного дослідження інституту поруки у цивільному праві України та вирішення проблем, пов’язаних з застосуванням поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань учасниками цивільного обігу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в межах бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725).