КОН’ЮНКТИВАЛЬНО-СИНОВІАЛЬНИЙ СИНДРОМ МІКОПЛАЗМОЗНОГО ПОХОДЖЕННЯ У МОЛОДНЯКУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ : Конъюнктивально-синовиальный СИНДРОМ МИКОПЛАЗМОЗНОГО происхождения В Молодняка крупного рогатого скота

Краткое содержание

Дисертаційна робота виконана в 2001−2004 рр. безпосередньо у господарствах та в умовах кафедри хірургії ім. проф. І. О. Поваженка Національного аграрного університету.

         Експериментальні дослідження проводили у весняно-літньо-осінній період на молодняку великої рогатої худоби 2–12-місячного віку.

         Поряд із звичайними клінічними методами використовували для дослідження очей кератоскопію, бокове фокусне освітлення. Стан кінцівок визначали за загальноприйнятими в хірургії методиками, цитологічні дослідження препаратів-зскрібків та мазків синовіальної рідини за методом Романовського-Гімза. Характерною ознакою мікоплазм слугувала їх мембранотропність; крім того, проводили відповідні серологічні дослідження.  Матеріал для гістологічного та гістохімічного дослідження отримували безпосередньо   після   забою   тварин.  Фіксацію  проводили  у  нейтральному  10 %-му формаліні, кальцій-формолі, рідині Карнуа.

         Гістологічні препарати фарбували гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за Ван Гізон, Малорі, Гейденгайну. Гістохімічно визначали ДНК, РНК, білки, протеоглікани, глікопротеїди, лужну та кислу фосфатази (Лилли Р., 1969; Кононский А. И., 1976; Пирс А., 1979).

         Дослідження крові включали вивчення вмісту гемоглобіну (гемоглобін-ціанідним методом), кількості еритроцитів і лейкоцитів (у камері Горяєва); лейкограму вивчали у мазках крові, пофарбованих за Романовським-Гімза; кількість Т- і В-лімфоцитів та субпопуляцій Т-лімфоцитів визначали у тесті розеткоутворення (Кондрахін І. П., 1985; Чумаченко В. Ю.,          Судаков М. О., Береза В. І., 1987; Меньшиков В. В., 1987); фагоцитарну активність (ФА, %) – за методикою В. Ю. Чумаченка (1991).

         Серологічні дослідження включали проведення реакції пасивної гемаглютинації (РПГА).

         Весь цифровий матеріал статистично обробляли за програмою „Статистика”.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Клінічні ознаки кон’юнктивально-синовіального синдрому. При клінічному дослідженні 315 голів молодняку великої рогатої худоби виявлено 61 тварину (19,36 %) з ураженнями очей і суглобів, 32 тварини (10,16 %) з ураженнями очей і суглобових піхв грудних і тазових кінцівок; у 16 тварин (5,08 %) виявили комбіновані ураження (артрит-тендовагініт).

Хвороба найчастіше починається кон’юнктивітом, який незабаром ускладнюється поверхневим інфільтративно-десквамативним кератитом. При відсутності ефективного лікування можливі ускладнення (глибокий кератит, ірит, увеїт тощо), які зумовлюють сліпоту.

При мікроскопії препаратів-зскрібків і препаратів-відбитків  виявляли великі (8–22 мкм) кулястої форми мікроорганізми, які за своїми розмірами значно переважали звичайну кокову мікрофлору. Характерною була виражена мембранотропність, що розглядається як диференціальна ознака мікоплазм (молекут).

Через 6–19 днів симптоми кон’юнктивокератиту ускладнювалися ознаками ураження суглобів і сухожилкових піхв (табл. 1).

Втягнення в патологічний процес суглобів і сухожилкових піхв супроводжувалося посиленням пригнічення тварин, підвищенням ректальної температури на 0,5–1,2 ⁰ С. У хворих тварин зменшувався апетит, спостерігалася атонія шлунково-кишкового тракту. Частота дихання збільшувалася в 1,5–1,8 разів; дихання ставало поверхневим; спостерігався періодичний кашель. У хворих тварин мало місце зменшення приростів живої маси на 35−65 %, схуднення, 11 тварин були вимушено забиті.

Встановлена така частота уражень суглобів: на грудній кінцівці – плечовий (3 випадки), ліктьовий (3 випадки), зап’ястний (22 випадки), путовий (3 випадки), вінцевий (2 випадки), копитцевий (1 випадок); на тазовій кінцівці – кульшовий (1 випадок), колінний (3 випадки), заплесневий (5 випадків), путовий (2 випадки), вінцевий (1 випадок). Таким чином, на грудній кінцівці ураження зап’ястного суглоба відмічали у 50 % випадків, а заплесневого суглоба у 29,4 % випадків; відносно високу частоту уражень саме цих суглобів  пояснюємо широкою амплітудою згинально-розгинальних рухів, що сприяє надходженню сюди мікоплазм.

Найбільш часто на грудній кінцівці спостерігали ураження сухожилкових піхв зап’ястя (13 випадків, 65 %) і пальцевої сухожилкової піхви (7 випадків,  35 %); на тазовій кінцівці – сухожилкових піхв заплесна (9 випадків, 75 %), пальцевої сухожилкової піхви (3 випадки, 25 %).

Ураження суглобів і сухожилкових піхв починалося із симптомів ексудативного запалення. Як артрити, так і тендовагініти, мали негнійний характер, що було зумовлено вираженим пригніченням таксису нейтрофільних гранулоцитів, найбільш вірогідно, продуктами життєдіяльності мікоплазм.

Синовіти ускладнювалися периартикулярним та перитендовагінальним фіброзитом. Кроки хворих тварин укорочувалися, тварини залежувалися, спостерігали артрогенні та тендогенні контрактури.

Більша частота синовітів  на грудній кінцівці, ніж на тазовій,  зумовлена  вираженою ортостатичною функцією грудних кінцівок. Грудні кінцівки переважно  знаходяться в спокійному стані, в той час як тазовими кінцівками тварини частіше переступають, що зменшує в них застійні явища і осідання   мікоплазм.