| Краткое содержание: | На підставі одержаних результатів встановлено, що ЛД50 Т-2 токсину для моделювання експериментального хронічного токсикозу щурів у наших умовах становить 6,75, для курей – 5,6 мг/кг маси тіла.
Клінічні симптоми та морфогенез змін у органах імунної системи щурів за тривалої дії Т-2 токсину і впливу розчину натрію гіпохлориту (НГХ),
виготовленого на установці ДЕО-01-МЕДЕК
За введення 1/10 та 1/20 ЛД50 Т-2 токсину протягом десяти діб клінічні ознаки не мали чіткого прояву. У щурів ІІ і ІV груп шерсть втрачала блиск, слизові оболон-ки бліді, тварини погано поїдали корм. З розвитком Т-2 токсикозу відзначали тремор скелетних м'язів, сонливість, порушення координації рухів. Щури ІІІ і V дослідних груп рухливі, апетитно поїдали корм. Зважуванням на 10, 20 та 30-у доби встановлено затримку росту та втрату маси тіла у щурів ІІ групи на 16,8, ІV –12,2 % (р<0,01), тоді як у щурів ІІІ і V груп – на 9,8 та 7,8 % (р<0,05) порівняно з початковою.
На 10-у добу після щоденного введення Т-2 токсину у щурів ІІ та ІV груп відзначали вірогідне зниження вмісту гемоглобіну, відповідно, на 13,9 і 9,4 % кількості еритроцитів – 8,5 і 8,4 % (р<0,05) і лейкоцитів – 24,4 і 18,4 % (р<0,05) та збільшення частки, порівняно з контролем, еозинофілів на 0,25 % (р<0,05), моноцитів, відповідно, у 1,8 і 1,5 рази (р<0,01), нейтрофілів на 1,65 і 0,55 %. У разі випоювання щурам ІІІ і V груп розчину НГХ на тлі застосування Т-2 токсину протягом 10 діб проявлялася тенденція щодо наближення гематологічних показників до результатів контрольної групи. Проте кількість еозинофілів була вірогідно більшою у 1,5 (р<0,05) і 2 (р<0,01) рази від показників контролю. На 20-у добу Т-2 токсикозу у щурів ІІ та ІV груп встановлено вірогідне зменшення концентрації гемоглобіну на 30,8 і 28,3 % (р<0,001), кількості еритроцитів – 23,7 (р<0,01) і 14 (р<0,05), лейкоцитів – 30,2 і 29,7 (р<0,001), лімфоцитів – 6,95 і 8,2 (р<0,01) та моноцитів – на 0,5 і 0,52 % (р<0,01) порівняно з контрольними групами. У щурів ІІІ і V груп, яким застосовували розчин НГХ, відзначали зниження рівня гемоглобіну до показників контрольної групи, відповідно на 15 і 12 % (р<0,01), лейкоцитів – на 28 і 20,6 % (р<0,01) і тенденцію до зменшення кількості еритроцитів, відповідно на 6,1 та 5,1 %. На 30-у добу хронічного експерименту у крові щурів ІІ і ІV груп встановлено вірогідне зниження концентрації гемоглобіну – на 27,5 (р<0,001) і 18,3 % (р<0,01), кількості еритроцитів – на 17 і 15,4 (р<0,05), лейкоцитів – 31,7 та 25,1 (р<0,01), лімфоцитів – 8,4 і 8,3 % (р<0,05) та вірогідне збільшення кількості нейтрофілів, відповідно, на 15 і 17 % (р<0,01). Випоювання щурам ІІІ та V груп розчину НГХ сприяло наближенню перерахованих показників до відповідних у інтактних тварин, що характеризувало деяке покращення та поступове відновлення кровотворних процесів в організмі щурів. У тварин ІІІ і V груп встановлено зворотний зв’язок між кількістю еритроцитів та рівнем гемоглобіну, тобто із зменшенням кількості еритроцитів зростала їхня насиченість гемоглобіном.
У процесі дослідження білкового складу сироватки крові у щурів ІІ та ІV груп на 10-у добу досліду встановлено вірогідне зниження концентрації загального білка, відповідно, на 8 і 9 % (р<0,05) відносно контролю. Склад глобулінових фрак-цій змінювався незначно, однак спостерігалася тенденція до зростання вмісту a1-глобулінів з одночасним вірогідним зниженням a2-глобулінів на 1,02 і 1,17 % (р<0,05) у щурів ІІ та ІV груп. Рівень β-глобулінів підвищувався у тварин ІІ та ІV груп на 3,07 і 1 % (р<0,05), проте дещо знижувався у щурів ІІІ і V груп, відповідно, на 1,85 і 2 % (р<0,05), але залишався в межах норми.
На 20-у добу досліду відзначали зниження вмісту загального білка у щурів ІІ групи на 41%, ІV – 40 (р<0,01), ІІІ – 9,5 і V груп – на 8 % (р<0,05) порівняно з контролем. Характерним для тварин ІІ групи було вірогідне (р<0,01) зменшення вмісту α1-глобулінів на 2,92 % відносно контролю. У тварин ІІІ і V груп відзначали вірогід-не збільшення вмісту g-глобулінів, відповідно на 2,64 і 1,12 % (р<0,05) і зменшення b-глобулінів – на 5,05 (р<0,01) і 4,0 % (р<0,05). Вміст альбуміну був вірогідно вищим у тварин усіх дослідних груп.
У щурів ІІ і ІV груп 30-добове надходження Т-2 токсину в організм спричинило зниження синтезу загального білка на 36,8 і 28,6 % (р<0,001) та збільшення вмісту глобулінів, що відбувалося внаслідок зростання фракції b-глобулінів на 3,15 і 4,1 % (р<0,05), водночас рівень a2-глобулінів зменшувася (р<0,05). Під час застосування розчину НГХ хворим щурам ІІІ і V груп показники білкових фракцій наближалися до фізіологічних величин, а вміст загального білка сироватки зростав, відповідно, на 19,8 та 12,5 % щодо показників у тварин ІІ та ІV груп.
Отже, тривале надходження Т-2 токсину до організму щурів спричинило вірогідне зниження показників еритроцитопоезу, синтезу білка та деяких його фракцій, а це свідчить про порушення функцій окремих органів та пригнічення гумо-ральної імунної відповіді. На тлі пригнічення Т-2 токсином імунологічних показників організму застосування розчину НГХ вже на 20-у добу токсикозу сприяло нормалізації показників крові і наближенню їх на 30-у добу до норми, що вказувало на покращення імунологічної реактивності організму.
У ході макроскопічного дослідження органів імунної системи щурів ІІ і ІV груп виявляли: тимус дещо зменшений, консистенція в’яла, забарвлення змінювалось на сіре, в окремих місцях – крапкові крововиливи. Маса тимуса щурів ІІ і ІV груп на 10-у добу досліду становила, відповідно, 1,49±0,08 і 1,63±0,08 г проти 1,79±0,04 г у контролі, на 20-у – 0,82±0,09 і 1,32±0,03 г проти 1,81±0,06 г та на 30-у добу – 0,54±0,03 і 0,79±0,05 г порівняно з 1,81±0,09 г у контролі. У щурів III та V груп відзначали збереження анатомічної будови тимуса: його маса становила на 10-у добу, відповідно, 1,56±0,06 і 1,68±0,03 г, на 20-у – 1,62±0,12 і 1,67±0,07 г, а на 30-у – 1,22±0,06 та 1,51±0,07 г. Маса тимуса корелювала з показниками його індексу, які складали: в контролі – 2,43±0,08; II групі – 1,67±0,06; III – 2,25±0,12; IV – 1,69±0,16 і V – 2,30±0,09.
За гістологічного дослідження тимуса щурів ІІ і IV груп на 10-у добу Т-2 токсикозу відзначали зменшення об’єму часточок внаслідок виселення лімфоцитів із кіркової та мозкової зон, формування в мозковій зоні тимічних тілець Гассаля. Виявляли набряк і розволокнення сполучної тканини та PAS-позитивне забарвлення стінок судин, що вказувало на фібриноїдне набухання. Кіркова речовина у тимусі щурів ІІ і IV груп займала, відповідно, 64,7 і 62,6 % від загальної площі часточки, а строма – 5,4 і 4,7 %. Часточкова будова тимуса щурів ІІІ і V груп збережена. Границі між кірковою та мозковою зонами добре проглядалися. Кіркова речовина тимуса щурів ІІІ і V груп займала, відповідно, 64,9 і 63,8 %, мозкова – 31,1 та 32,2 % від загальної площі часточки, на строму припадало – 4,0 і 4,0 %.
На 20-у добу досліду у тварин II і IV груп тимічні часточки втрачали свою полігональність, набували витягнутої форми, зменшувалися в об’ємі, внаслідок посиленої делімфатизації та зниження проліферативної активності лімфоцитів. Кіркова зона звужена, слабо заселена тимоцитами та макрофагами. У великих стільникоподібних пустотах мозкової зони дифузно розташовувались епітеліальні нашарування – тільця Гассаля. У щурів ІІІ і V груп часточки полігональної форми розділені вузькими сполучнотканинними перегородками, кіркова речовина потовщена внаслідок заселення її тимоцитами. Кровоносні судини строми помірно наповнені кров’ю. Строма органа у ІІІ та V групах становила 0,7±1,3 і 0,65±0,96 %, кіркова речовина – відповідно 60,19±1,07 і 55,48±0,87 %, мозкова – 36,4±1,15 та 41,72±1,07 % відносно об’єму тимуса. Випоювання щурам розчину НГХ приводило до зменшення проявів інволюції органа зі стійкою тенденцією до нормалізації структурно-функціо-нального стану вже на 20-у добу Т-2 токсикозу.
На 30-у добу токсикозу у щурів ІІ і ІV груп гістологічно відзначали виражене спустошення органа. Серед епітеліоретикулоцитів кіркової зони рідко розміщува-лися тимоцити, а в центральній зоні часточки у вигляді великих, неправильної фор-ми, утворень розташовувалися тільця Гассаля. Границі між кірковою і мозковою зо-нами погано проглядалися. Під час дослідження тимуса щурів ІІ та ІV груп встановлено, що кіркова речовина займала, відповідно, 56,5 і 58,2 % (контроль – 63,6 %). Атрофія тимуса і лімфоцитопенія характеризували недостатність Т-системи імунітету. Випоювання розчину НГХ щурам сприяло збільшенню об’єму часточок, помірному заселенню кіркової речовини тимоцитами, зменшенню вмісту тілець Гассаля.
Отже, довготривале надходження в організм тварин Т-2 токсину в дозі 1/10 та 1/20 ЛД50 спричинило пригнічення діяльності центрального органа імуногенезу, що супроводжувалось делімфатизацією, фібриноїдним набуханням стінок судин і строми, утворенням тілець Гассаля. Виявлені зміни вказували на розвиток набутого імунодефіциту. Випоювання щурам розчину НГХ сприяло відновленню гістострук-тури тимуса, зростанню маси органа за рахунок збільшення загальної кількості лімфоцитів, наближенню морфометричних показників до контролю, що підтвер-дило корегувальний вплив досліджуваного препарату.
У процесі вивчення вагових коефіцієнтів встановили, що на 10-у добу експерименту маса селезінки у щурів усіх дослідних груп зростала: у щурів ІІ групи становила 3,4±0,05 г (р<0,05); ІІІ – 3,32±0,03 (р<0,05); ІV – 3,18±0,02; V групи – 3,11±0,08, у контролі – 3,1±0,06 г. У щурів ІІ і ІV груп на 10-у добу Т-2 токсикозу лімфатичні вузлики рідко заселені лімфоцитами, які переважно концентрувались у періартеріальній зоні, що вказувало на вагоме зменшення вмісту білої пульпи. Одночасно зменшувався у червоній пульпі вміст мікро- та макрофагоцитів. У щурів ІІ групи відзначали розширення судин та їх повнокрів’я, явища стромального і периваскулярного набряків, що вказувало на порушення гемодинаміки. Характер зазначених змін на 10-у добу Т-2 токсикозу, очевидно, спричиняв зростання вагових коефіцієнтів селезінки щурів ІІ групи. Порівнюючи морфометричні показники структури селезінки щурів ІІ і ІV дослідних груп, встановили, що співвідношення пульпи до строми складало, відповідно, 8,9:1 та 9,6:1 (контроль 10,6:1), червона пульпа займала 65,2±0,79 і 72,5±1,07 % (контроль – 63,0±0,77 %), біла – 24,7±0,33 та 18,1±0,54 % (контроль – 28,4±0,12 %). Водночас у щурів ІІІ і V груп пульпа селезінки займала, відповідно, 93,3±0,12 і 95,1±1,07 %, на білу пульпу припадало, відповід-но, 38,6±0,54 та 48,7±0,64 %, червону – 54,7±0,51 і 46,4±0,74 %.
На 20 добу Т-2 токсикозу маса селезінки у щурів ІІ та ІV груп була вищою, ніж у тварин контрольної групи (3,22±0,21 г), і становила, відповідно, 3,53±0,07 і 3,93±0,20 г (у щурів ІІІ і V груп – 2,73±0,24 і 3,12±0,24 г), що зумовлено набряком та розпушенням капсули, трабекул і ретикулярного каркасу селезінки. У тварин ІІ та ІV дослідних груп пульпа селезінки займала, відповідно, 87,32±1,08 і 88,41±2,02 % (у контролі – 92,11±1,12 %), на білу пульпу припадало – 36,12±0,77 та 33,81±2,01 % (у контролі – 30,21±1,05 %), червону – 51,2±0,92 і 54,6±1,02 % (контроль – 61,9±0,72 %), що зумовлено різким зменшенням кількості лімфоцитів. Співвідношення між пульпою і стромою становило у щурів ІІ групи – 6,9:1; ІV – 7,62:1 (у контролі – 11,6:1). Лімфатичні вузлики не мали чітко окресленої межі, розміри їх маленькі, мантійна зона витончена. Вміст РНК та активність лужної фосфатази в клітинах різко знижені (рис. 1). Слід зауважити, що в цей період у червоній пульпі зростала кількість мегакаріоцитів. За гістологічного дослідження селезінки щурів ІІІ і V груп вираженими були гіперпластичні процеси, зумовлені зростанням лімфопоетичної активності органа. Збільшувалась кількість лімфатичних вузликів із світлими центрами, в яких виявлялись клітини із піронінофільною цитоплазмою і великим ядром. У пульпарних шнурах червоної пульпи інтенсивно зростала кількість клітин плазмоцитарного ряду із збагаченою на РНК цитоплазмою. У місцях локалізації B-лімфоцитів відзначали високу активність лужної фосфатази і посилене утворення плазматичних клітин, що синтезують гамма-глобуліни (рис. 2). У ході морфометричного аналізу пульпа селезінки щурів ІІІ та V дослідних груп займала, відповідно 94,50±1,64 та 93,58±1,56 %, на білу пульпу припадало 60,30±1,20 і 41,38±1,76, червону – 34,20±2,07 і 52,20±1,58 %.
На 30-у добу Т-2 токсикозу відмічали певну кореляцію маси селезінки щурів: у тварин ІІ і ІV груп маса органа, порівняно з контрольною, значно зменшилась і становила 2,90±0,13 і 3,18±0,21 г, у контрольній групі – 3,79±0,37 г, тоді як у щурів ІІІ і V груп вона наближалась до показників контролю і складала, відповідно, 3,13±0,20 і 3,65±0,29 г. Під час гістологічного дослідження селезінки щурів ІІ та ІV груп спостерігали розпушення червоної пульпи. Ретикулярний каркас добре проглядався, а в його структурі виявляли вузенькі шлейфи з мікро- та макрофагоцитів. Лімфатичні вузлики невеликі, рідко заселені малими лімфоцитами та окремими макрофагоцитами. Морфометричним аналізом селезінки щурів ІІ та ІV груп встановлено, що пульпа займала 86,68±1,67 та 88,25±1,55 %, біла – 34,39±1,34 і 21,3±1,97, червона – 52,29±1,71 та 66,95±2,01 %. Співвідношення між пульпою і стромою становило у ІІ групі – 6,65:1; ІІІ – 8,52:1; ІV – 7,54:1; V – 9,04:1, а в контролі – 11,42:1. Гістологічно у щурів ІІІ та V груп лімфопоетична активність селезін-ки зростала, збільшувалась кількість лімфатичних вузликів з реактивними центрами. Під час фарбуванні за Браше добре виділялися бластні форми лімфоїдних клітин із піронінофільною цитоплазмою, а в пульпарних тяжах селезінки різко зростала кіль-кість плазматичних клітин, що свідчило про посилення бар’єрної функції органа.
Отже, тривале введення Т-2 токсину щурам зумовило декомпартменталі-зацію селезінки, яка на ранніх етапах токсикозу (10-а доба) характеризувалась набряком, розволокненням стінок судин і строми, інтенсивним виселенням лімфоцитів із білої пульпи; на 20-у добу – зростанням кількості мегакаріоцитів як прояв компенсаторно-адаптативних процесів, на 30-у добу оголювався ретикулярний каркас, що зумовлено різким зменшенням вмісту білої та червоної пульпи селезінки. У щурів, яким випоювали розчин НГХ, встановили виражені гіперпластичні процеси в селезінці, супроводжувані збільшенням кількості та величини лімфатичних вузликів, зростанням у клітинах активності лужної фосфатази, збільшенням кількості клітин плазмоцитарного ряду, мікро- і макрофагоцитів у червоній пульпі, що означало імуноморфологічну перебудову органа.
За гістологічного дослідження лімфатичних вузлів щурів ІІ і ІV дослідних груп на 10-у добу Т-2 токсикозу встановлено дилятацію синусів і набряк трабекул, набухання й злущення ретикулярних та ендотеліальних клітин. Лімфатичні вузлики зменшувались, активність лужної фосфатази в клітинах знижувалась. Паракорти-кальна зона спустошувалась, а м’якушеві шнури звужувались. У щурів ІІ і ІV груп кіркова речовина складала, відповідно, 37,02±1,31 і 37,54±0,96 % (контроль – 39±0,94 %), мозкова – 43,9±1,34 і 46,16±1,17 (контроль – 50,78±1,26 %), строма становила, відповідно, 17,0±0,87 (р<0,001) і 14,82±0,36 % (р<0,01) (контроль – 10,22±0,28 %). Аналіз морфометричних показників лімфатичних вузлів щурів ІІІ та V груп свідчив про незначне потовщення кіркової зони, відповідно, на 0,41 та 4,66 % відносно контрольної групи. Світлооптично відзначали збільшення розмірів лімфатичних вузликів та плазматизацію м’якушевих шнурів.
На 20-у добу Т-2 токсикозу відбувалась посилена міграція лімфоцитів, на що вказує пригнічення фолікулоутворення, відсутність світлих центрів та реакції плазматизації. У мезентеріальних лімфатичних вузлах щурів ІІІ та V груп відзначали помірну гіперплазію лімфоїдної тканини, збільшення кількості бластів з яскраво вираженою піронінофільною цитоплазмою і заселення м’якушевих шнурів плазматичними клітинами.
Аналізуючи морфометричні показники лімфатичних вузлів щурів на 30-у добу токсикозу, відзначали тенденцію до зниження кіркової та мозкової зон у тварин ІІ та ІV дослідних груп, тоді як у щурів ІІІ та V груп ці показники вирівнювалися до значень контролю. Кіркова зона становила у тварин ІІ та ІV груп, відповідно, 39,9 та 38,8 %, а у тварин ІІІ та V – 40,9 та 49,9 %. Густота заселення лімфоцитами кіркової речовини та лімфатичних вузликів у щурів ІІІ та V груп була вірогідно вищою, ніж у ІІ та ІV. Мозкова речовина представлена м’якушевими тяжами, інфіль-трованими лімфоцитами та плазматичними клітинами. У лімфатичних вузлах щурів ІІІ і V дослідних груп збільшувалась кількість лімфатичних вузликів із світлими центрами. Яскравіше ці процеси відбувались у тварин V групи.
Отже, у мезентеріальних лімфатичних вузлах щурів, яким вводили Т-2 токсин протягом 30 діб, відзначали виснаження активності лімфоїдного компонента органа, зменшення паракортикальної зони та кількості лімфатичних вузликів. Застосування розчину НГХ сприяло збільшенню розмірів лімфатичних вузликів, зростанню кількості Т- і В-лімфоцитів, плазматичних клітин, мікро- та макрофагоцитів, що позитивно впливало на показники крові і загальний стан організму тварин. |
