ГОСТРИЙ АСЕПТИЧНИЙ МІОЗИТ У КОНЕЙ (патогенетичне обґрунтування застосування препарату Моваліс) : Острый асептический миозит у лошадей (патогенетическое обоснование применения препарата Мовалис)

Краткое содержание

Клінічні та гематологічні дослідження крові показали, що кількість формених елементів у крові коней перебувала у межах фізіологічної норми, хоча в окремих тварин спостерігалися індивідуальні коливання (табл.1).

Із біохімічних показників крові здорових коней вивчали вміст загального білка та співвідношення його фракцій, уміст калію, натрію, кальцію, фосфору та активність ферментів креатинкінази та її ізоферментів – ВВ, МВ, ММ; активність лактатдегідрогенази та її ізоферментів – LDH₁, LDH₂, LDH₃, LDH₄; АсАТ, АлАТ.

Кількість лейкоцитів відповідала нормі, але була дещо вищою за середні величини. Уміст загального білка, його фракцій та електролітів у крові клінічно здорових коней не мали великих індивідуальних коливань і не виходили за межі фізіологічної норми.

Активність ферментів CK, LDG, АсАТ і АлАТ також знаходилась у межах фізіологічної норми, що свідчило про фізіологічне функціонування м'язів у контрольної групи тварин.

Лікувальна ефективність препарату Моваліс при терапії міозитів у коней

У 2004–2007 роках нами було диспансерно обстежено 788 коней різних вікових груп і порід. Із загальної кількості хвороб, зумовлених травмами, захворювання м'язів складало 37,3% (294 гол.), у тому числі грудних кінцівок – 80,6% (242 гол.), тазових кінцівок – 17,7% (52 гол.), спини і попереку – 1,7% (5 гол.).

Діагноз ставили на основі характерних клінічних ознак. При огляді у стані спокою тварини оберігали кінцівку: тримали її в напівзігнутому положенні, частково опиралися на зачіп або підводили її під тулуб для зменшення навантаження на неї. Якщо кінь не міг стояти, а періодично переступав з ноги на ногу, це свідчило про одночасне захворювання м'язів грудної і тазової кінцівок з одного боку тіла. За результатами клінічних спостережень, хвора тварина при русі по сипучому ґрунті не викидала з-під копита пісок. При проведенні провокаційної проби поява больової реакції коня на максимальне розгинання ліктьового і плечового суглобів свідчила про локалізацію патологічного процесу у двоголовому, дельтоподібному або триголовому м'язах плеча. Прояв больової реакції при витягуванні кінцівки вперед свідчив про ураження плечоголовного і передостного м'язів. Проведення больової проби шляхом витягування тазової кінцівки вперед і відповідна реакція коня свідчили про ураження м'язів задньостегнової групи, поперекових м'язів чи пальцевих згиначів. Розгинання заплесневого, колінного і кульшового суглобів зумовлює напруження великогомілкового переднього, малогомілкового третього, чотириголового, середнього сідничного м’язів та пальцевих розгиначів, а тому прояв при цьому больової реакції вказував на локалізацію патологічного процесу саме в цих м'язах.

При місцевому дослідженні уражених м'язів виявляли припухлість у ділянці ураження, болючість, підвищення місцевої температури. При цьому за гострого асептичного міозиту на 3-ю добу запального процесу (1-у добу лікування) місцева температура становила 37,25±0,2^оС (р<0,001). На 5-у добу (2-у добу лікування) у коней першої дослідної групи виявляли зниження місцевої температури до 35,05±0,58^оС.

У тварин другої дослідної групи на 5-у добу запального процесу місцева температура, навпаки, підвищувалася до 37,38±0,36^оС (р<0,001). У цих коней при подальшому лікуванні спостерігали поступове зниження показників місцевої температури, що тривало до 14-ї доби запального процесу (11-ї доби лікування).

При застосуванні тваринам препарату „Моваліс” спостерігали зникнення кульгавості на 7-8-у добу. У групі тварин, яких лікували традиційним методом, кульгання зникало на 15-16-у добу. Лікування тварин другої дослідної групи було у 2-3 рази тривалішим, ніж тварин першої дослідної групи (табл. 2)

Зміни гематологічних показників крові коней, хворих на гострий асептичний міозит

При гострому асептичному міозиті у крові коней спостерігається зменшення кількості еритроцитів і вмісту гемоглобіну та збільшення кількості лейкоцитів. Зокрема, на 3-ю добу запалення кількість еритроцитів зменшилася на 22,07% (p<0,001) і становила 5,4±0,09 Т/л, а кількість лейкоцитів, навпаки, зросла до 16,01±0,28 Г/л (p<0,001) і була вищою за норму на 60,1%. Кількість гемоглобіну зменшилася на 21,97% (p<0,001) і становила 98,0±1,4 г/л.

На початку лікування запалення (2-а доба лікування) кількість лейкоцитів була вірогідно вищою і становила: 15,62±0,28 Г/л – у першій групі та 15,78±0,30 Г/л – у другій.

Упродовж наступних днів лікування ці показники нормалізувалися до рівня клінічно здорових тварин: у першій дослідній групі – до 10-ї доби запалення (7-а доба лікування), у другій – відповідно до 21-ї доби запалення (18-а доба лікування).

Крім змін кількості лейкоцитів, у лейкограмі виявляли порушене співвідношення кількості нейтрофілів, лімфоцитів та моноцитів. Так, відносна кількість лімфоцитів на 3-ю добу захворювання становила 30,75±1,08% (p<0,001), що була менше за норму на 8,91%. Після 2-ї доби лікування їх кількість у тварин першої дослідної групи становила 36,08±1,03% (p<0,001), у другій – 36,16±0,98 (p<0,001). У тварин, яких лікували традиційним методом, нормалізація відсотка лімфоцитів настала поступово до 21-ї доби (39,16±0,69%), а у тварин, яким застосовували препарат Моваліс, – уже до 10-ї доби (39,08±1,22%).

У лейкограмі досить вираженою була також зміна співвідношення нейтрофілів. Так, на 3-ю добу захворювання кількість сегментоядерних нейтрофілів становила 58,29±1,35% (p<0,001). Після 2-ї доби лікування спостерігалася тенденція до нормалізації відносного вмісту сегментоядерних нейтрофілів: у тварин першої дослідної групи цей показник знизився і становив 55,12±0,95% (p<0,001), у тварин другої – 55,66±1,06 % (p<0,01). Подальша нормалізація цього показника у тварин першої дослідної групи настала на 10-у добу запалення (7-а доба лікування), у другій дослідній – відповідно на 21-у добу запалення (18-а доба лікування).

На 3-ю добу запалення відсоток у лейкограмі моноцитів підвищувався до 2,91±0,22%, що було на 0,3% більше, порівняно з клінічно здоровими тваринами. У подальшому цей показник зменшувався у першій дослідній групі до 7-ї доби лікування, а у другій – до 11-ї доби лікування.

Зміни вмісту загального білка сироватки крові та співвідношення його фракцій у процесі лікування коней, хворих на гострий асептичний міозит

Досліджуючи вміст загального білка та білкових фракцій у сироватці крові, виявили незначне підвищення його концентрації та зміни процентного співвідношення між альбумінами та глобулінами. Так, на 3-ю добу запалення вміст загального білка збільшився із 71,98±0,69 г/л до 74,03±0,54 г/л (p<0,05), вміст б-глобулінів становив 18,5±0,29% (p<0,001), в-глобулінів – 26,54±0,39% (p<0,001), а вміст г-глобулінів знизився до 17,05±0,47% (p<0,001). Відсоток альбумінів становив 37,91±0,62 (p<0,001), порівняно з показниками клінічно здорових коней.

Починаючи із 7-ї доби запалення (5-а доба лікування), спостерігали поступову нормалізацію вищезазначених показників в обох дослідних групах тварин. При цьому на 7-у добу лікування у тварин першої дослідної групи співвідношення фракцій білків відновилося до показників фізіологічної норми. У другій групі рівень загального білка становив 73,82±0,36 г/л, б-глобулінів – 17,5±0,38%, в- глобулінів – 24,8±0,41%, г-глобулінів – 18,6±0,37%, альбумінів – 39,1±0,41%.

Нормалізація рівня загального білка сироватки крові, процентного співвідношення альбумінів та фракцій глобулінів у коней другої дослідної групи настала на 21-у добу запального процесу (18-а доба лікування).

Динаміка активності ферментів сироватки крові коней при лікуванні міозитів

На 3-ю добу запалення активність СК становила 194,96±6,48 од/л (p<0,001); LDH – 421,78±14,49 од/л (p<0,001); АлАТ – 2,2±0,036 ммоль/л (p<0,001), що було відповідно більше: креатинкінази – в 1,19 раза, лактатдегідрогенази – на 75,79%, аланінамінотрансферази – у 4,5 рази. Активність креатинкінази в сироватці крові другої дослідної групи продовжувала зростати до 7-ї доби і становила 209,45±5,86 од/л (p<0,001), що на 14,04% більше за показники клінічно здорових тварин (табл. 3).

Активність лактатдегідрогенази зросла майже удвічі і була стабільно високою у тварин обох дослідних груп до 5-ї доби: у першій групі – 372,46±4,72 (p<0,001), у другій – 407,93±18,5 од/л (p<0,001). У процесі лікування виявили зниження рівня активності креатинкінази, лактатдегідрогенази та аланінамінотрансферази. Активність аспартатамінотрансферази у сироватці крові коней при міозиті лишалася незмінною.

Фізіологічна активність ферментів сироватки крові при традиційному методі лікування відновилася лише до 21-ї доби запалення (18-а доба лікування) і становила: СК – 93,7±6,5 од/л, LDH – 252,66±14,82 од/л, АлАТ – 0,59±0,014 ммоль/л. При застосуванні препарату „Моваліс” відновлення активності названих ферментів завершувалося до 10-ї доби запалення (7-а доба лікування).

Динаміка активності ізоферментів у плазмі крові при лікуванні коней, хворих на міозит

У крові коней міститься три види ізоферментів креатинкінази: тип ВВ проявляє активність за аеробного перебігу обмінних процесів, ММ відповідає за анаеробний перебіг обмінних процесів, а МВ займає проміжне становище. На рис. 2а показано нормальну електрофореграму ізоферментів креатинкінази в плазмі крові клінічно здорових коней, які становили: ВВ – 74,33±0,41%; МВ – 16,04±0,88%; ММ – 9,65±0,55%.

На 3-ю добу запалення виявляли зміни співвідношення ізоферментів у плазмі крові, що, імовірно, є характерним для патології м'язів. Так, на фоні підвищення загальної активності креатинкінази (табл. 4) у крові збільшився вміст фракцій, що характеризують патологію м'язів, а саме: МВ-СК становила 41,3±1,39% (р<0,001); ММ-СК – 14,4±1,2% (р<0,01).

При цьому спостерігалося зменшення процентного співвідношення вмісту фракції ВВ- СК – 44,3±1,86% (p<0,001) (рис.2б).

На 5-у добу запалення (2-у добу лікування) виявляли незначні зміни процентного співвідношення ізоферментів, порівняно із 3-ою добою запалення (рис.3). Так, у першій дослідній групі процентне співвідношення окремих фракцій було таким: ММ-СК – 11,07±0,66% (р>0,1); МВ-СК – 37,79±1,62% (р<0,001) та ВВ-СК – 51,13±1,97% (р<0,001). У другій дослідній групі на фоні подальшого зростання загальної активності креатинкінази фракції співвідносилися таким чином: ММ-СК – 15,2±1,01% (р<0,001); МВ-СК – 41,11±1,48%(р<0,001); ВВ-СК – 43,68±1,35%(р<0,001), що було вищим за норму: фракції ММ-СК – на 5,61%, фракції МВ-СК – на 14,93% та зниження фракції ВВ-СК – на 30,53%. На 10-у добу запалення (рис. 4) у першій дослідній групі процентне співвідношення ізоферментів нормалізувалося і становило: ММ-СК – 9,69±0,58%; МВ-СК – 15,56±0,96%; ВВ-СК – 74,75±1,67%. У другій дослідній групі ці показники становили: ММ-СК – 13,26±1,09% (р<0,025); МВ-СК – 32,30±1,91% (р<0,001); ВВ-СК – 54,42±1,34% (р<0,001).

Нормалізація співвідношення ізоферментів креатинкінази у крові до рівня клінічно здорових тварин у другій дослідній групі настала до 21-ї доби запалення (18-ї доби лікування) і становила: ММ-СК – 9,29±0,7%; МВ-СК – 16,37±0,85%; ВВ-СК – 74,36±0,61%.

Ізоферменти лактатдегідрогенази. У коней зустрічається п’ять ізо-ферментів. Зокрема, LDH₁ та LDH₂ відповідають за перетворення молочної кислоти в аеробних умовах, LDH₄ та LDH₅ – в анаеробних, а LDH₃ займає проміжне місце.

Співвідношення вмісту ізоферментів лактатдегідрогенази було таким: LDH₁ – 25,79±1,25%; LDH₂ – 31,2±0,96%; LDH₃ – 31,15±1,3%; LDH₄ – 11,85±1,86%                  ( рис. 5а).

На 3-ю добу запалення (рис. 5б) процентний уміст ізоферментів лактат-дегідрогенази становив: LDH₁ – 13,4±0,26% (р<0,001), LDH₂ – 28,32±0,27% (р<0,05); LDH₃ – 37,01±0,37% (р<0,001); LDH₄ – 21,29±0,80% (р<0,001). Фракції LDH₅ не виявлено.

На 10-у добу запалення (рис. 6) у тварин першої дослідної групи процентне співвідношення ізоферментів лактатдегідрогенази нормалізувалося і становило: LDH₁ – 22,40±0,52% (р<0,05); LDH₂ – 31,84±0,63 %; LDH₃ – 31,73±0,59%; LDH₄ – 14,00±0,89%.

У тварин другої дослідної групи співвідношення процентного вмісту ізоферментів нормалізувалося лише на 21-у добу запалення і становило: LDH₁ – 24,14±0,44%, LDH₂ – 31,95±0,56%, LDH₃ – 30,86±0,65 %, LDH₄ – 13,05±0,96% (табл. 5).

Динаміка вмісту електролітів у крові коней при лікуванні асептичних міозитів

Уміст натрію у хворих коней першої і другої дослідної груп коливався в межах 139,25–144,4 ммоль/л. Зміни цього показника мали невірогідний характер. Уміст калію в плазмі крові поступово знижувався, зокрема на 3-ю добу запалення – на 17,7% (р<0,001), і становив 4,09±0,095 ммоль/л. Затухання процесу запалення характеризувалося відновленням вмісту калію в плазмі крові: у першій дослідній групі – на 7-у добу запалення (5-а доба лікування), у другій – на 10–14-у добу запалення (7-11-а доба лікування).

Уміст кальцію і фосфору в крові коней, хворих на гострий асептичний міозит, змінювався у межах фізіологічної норми і становив 3,23–2,22 та 1,39–1,5 ммоль/л відповідно.

Зміни електричної активності м’язів при лікуванні асептичних міозитів у коней

У клінічно здорових тварин електроміограма характеризувалась амплітудою 50-100 мкВ, відсутністю фасцикуляцій чи появою піків спонтанної активності (рис. 7а).

 

У хворих тварин на 3-ю добу запалення (рис. 7б) спостерігали максимальне пригнічення електричної активності, що проявлялося на міограмі незначними коливаннями ізоелектричної лінії (1) та спалахами спонтанної активності (2) з інтервалом 10-15 мс та амплітудою 30-50 мкВ.

Електроміограма у першій дослідній групі нормалізувалася до 10-ї доби запалення (7-ї доби лікування) (рис. 8а), у другій групі –до 21-ї доби запалення (18-ї доби лікування) (рис. 8б).

Гістоморфологічні зміни м'язової тканини при лікуванні експериментальних міозитів у коней

На 3-ю добу експериментального запалення в біоптатах м’язової тканини, фарбованих гематоксилін-еозином, спостерігали симптоми, характерні для гострого запального процесу, а саме: м'язові волокна і перимізій були набряклими, окремі з них некротизовані й перебували у стадії глибокого розпаду (некрозу). У дилятованому просторі венули спостерігалась агрегація еритроцитів. В інфільтратах переважали лімфоцити, мононуклеарні клітини, рідше – нейтрофіли та еозинофіли.

На гістозрізах чітко виявлялося розволокнення структури м'язових пучків різної інтенсивності, зумовлене накопиченням у просвіті між ними ексудату. При дослідженні зрізів виявляли крововиливи у товщу перимізію, що було характерним при сильно вираженій кульгавості тварин та гострому перебігу захворювання.

Отже, патогенетичними факторами при гострому асептичному міозиті в коней є підвищення загальної активності креатинкінази, лактатдегідрогенази, а також їхніх фракцій, які проявляють активність при анаеробних умовах перебігу обміну речовин у м’язі. Гіперферментемія спричинюється порушенням цілісності клітинної мембрани міозитів, що підтверджується зростанням активності аланінамінотрансферази в сироватці крові. Зміна концентрації калію спричинює порушення біоелектричних процесів у м’язі, ступінь якого залежить від показника дефлексії електроміограми. Застосування препарату „Моваліс” у комплексній терапії міозитів у коней перериває циклооксигеназний шлях перетворення арахідонової кислоти, відновлюючи простагландини, лейкотрієни та хемотаксичні ліпіди, які є медіаторами запалення.