ЗАСТОСУВАННЯ ЕКСТРАКОРТИКАЛЬНОГО ОСТЕОСИНТЕЗУ ТА ГІДРОКСИЛАПАТИТУ \"КЕРГАП\" ПРИ ПЕРЕЛОМАХ КЛУБОВОЇ КІСТКИ У СОБАК : Применение ЕКСТРАКОРТИКАЛЬНОГО ОСТЕОСИНТЕЗА И гидроксилапатита \"КЕРГАП\" ПРИ ПЕРЕЛОМАХ ПОДВЗДОШНОЙ КОСТИ У СОБАК

Краткое содержание

Дисертаційна робота виконана протягом 2003–2008 рр. в умовах кафедри хірургії Білоцерківського НАУ, навчальної науково-виробничої ветеринарної клініки НУБіП України (м. Київ) та приватної клініки ветеринарної медицини „Добродій” (м. Київ).

        Матеріалом для досліджень були клінічно здорові собаки (10 гол.) та собаки (60 гол.) із переломами кісток таза, які надходили на амбулаторний прийом.

       Робота включала три етапи клініко-експериментальних досліджень. 

       На першому етапі вивчалися поширеність, характеристика та клінічні ознаки переломів кісток таза в собак.  Попередньо була проведена  апробація існуючих і розробка нових оптимальних методів остеосинтезу за різноманітних переломів. Вибір методів остеосинтезу залежав від характеру перелому кісток.

       На другому етапі досліджень, враховуючи попередні результати, застосовували методику екстракортикального остеосинтезу за переломів клубової кістки в собак. Під час надання хірургічної допомоги на основі клінічних даних і рентгенологічних досліджень відбирали пацієнтів однакових вікових груп (від 3-х до 5-ти років) із переломами клубової кістки. Загалом було відібрано 28 собак. Усі травмовані тварини були поділені на дві групи – дослідну (n = 14) та контрольну (n = 14).                      

       Собакам дослідної групи після оперативного втручання, залежно від форми кісткового дефекту, у місце зламу імплантували гранули, блоки, стержні тощо з композитного матеріалу – гідроксилапатиту (фірмова назва „КЕРГАП”) як замінника зруйнованих і втрачених ділянок кісток.

        Під час операції використовували стандартний набір хірургічних інструментів для остеосинтезу та додаткові інструменти й матеріали – електродриль, свердла, мітчик, торцеві ключі, пластини та шурупи.           

        Методика екстракортикального остеосинтезу із застосуванням гідроксилапатиту (ГАП). Попередньо введеним у наркоз тваринам (суміш каліпсолу 5%-ного та ксилазину 2%-ного у співвідношенні 2:1) проводили оперативний доступ. Після зміщення групи сідничних м’язів досягали ділянки перелому, примірювали фіксуючу пластину та просвердлювали у відламках кісток отвори для шурупів. Ділянки кісткового дефекту максимально заповнювали простерилізованою  гідроксилапатитною керамікою „КЕРГАП” різної форми і маси (6–9 г).

       ГАП – мінеральний компонент кісткової тканини [Са10(РО4)6(ОН)2(ГАП)], який містить приблизно 45,0 об’ємних відсотків і 65,0 вагових відсотків кортикальної кістки людини. Гідроксилапатит швидко включається у природний метаболізм, оскільки структура його кристалів мало відрізняється від ГАП нормальної кісткової тканини.

       Контрольній групі тварин застосовували екстракортикальний остеосинтез без імплантації гідроксилапатиту.

       У післяопераційний період тварини знаходилися в господарів. Собакам, крім місцевої обробки рани з використанням спиртового розчину календули, проводили курс антибіотикотерапії: лінкоміцину гідрохлорид 30%-ний у дозі 10 мг/кг з інтервалом 12 год внутрішньом’язово протягом 7–10 діб.

        Третій етап досліджень включав вивчення впливу методів остеосинтезу на морфологічні і біохімічні показники крові та структуру кісткової мозолі.     

       Наявність та характер переломів кісток таза і ступінь розвитку кісткової мозолі після проведення остеосинтезу визначали за рентгенограмами, отриманими за допомогою рентгенівського апарата „РУМ–20”. Для детального дослідження структури кісткової мозолі проводили рентгенографію з різною експозицією (від 0,03 до 2 сек), напругою струму на трубці – від 35 до 65 кВ, анодним струмом – від 5 до 150 мА та фокусною відстанню 800–1000 мм.

       На 4, 6, 15, 25 та 30-у добу після проведення оперативних втручань одночасно з клінічним проводили морфологічне дослідження крові за загальноприйнятою методикою. Кров у собак (об’ємом 2,0 мл і стабілізованої 3,8 %-ним розчином натрію цитрату) відбирали з поверхневої вени передпліччя в умовах клініки та в господарів удома. Кількість еритроцитів і лейкоцитів визначали підрахунком у камері з сіткою Горяєва; лейкограму виводили в мазках, фарбованих за Романовським-Гімзою.

       До групи життєво необхідних (біотичних) елементів належать, зокрема, кальцій, фосфор та манган, які беруть безпосередню участь у процесі репаративного остеогенезу. За їх нестачі або в разі неправильного співвідношення процеси осифікації порушуються.

       На 1, 2, 4, 6, 10, 15, 20, 25, 27, 30 та 35-у добу післяопераційного періоду досліджували біохімічний склад сироватки крові щодо активності загальної лужної фосфатази, вмісту кальцію загального, фосфору неорганічного  та марганцю. Дослідження проводили спектрофотометричним методом на приладі „Мікролаб-200” – спектрофотометрі закритого типу з проточною кюветою. Для роботи використовували готові реактиви (реагенти та стандарти фірм „SIGMA”, „HUMAN”, „RANDOX”). Вимірювання проводили за відповідної для кожного показника довжини хвилі (340–546 нм). Для біохімічних досліджень у пацієнтів відбирали 5,0 мл чистої крові, з якої потім отримували сироватку.

       На 5, 10, 15, 20 та 27-у добу після операції для гістологічних досліджень проводили діагностичну біопсію кісткової тканини – за методикою, розробленою В.Б. Борисевичем та Б.В. Борисевичем з урахуванням даних посібника Н.В. Родіонової. Біопсію виконували оперативним шляхом після застосування тваринам наркозу, а діагностичну біопсію – за згодою власників собак. Отримані зразки фіксували в 10 %-ному розчині нейтрального формаліну за прописом Ліллі протягом 48–72 год, промивали у проточній водопровідній воді упродовж 24 год, після чого декальцинували за кімнатної температури в   10 %-ному розчині трилону-Б при рН 7,0–7,2. Після декальцинації шматочки кістки зневоднювали у спиртах зростаючої міцності (по 24 год) і після витримки у хлороформі заливали в парафін. Зрізи виготовляли на мікротомі-кріостаті, фарбували гематоксилін-еозином за загальноприйнятими методиками й досліджували за допомогою світлового мікроскопа „Біолам–ЛОМО” з бінокулярною насадкою „АУ-12, У-42”, стереоскопічною „МБС-10” із пристроєм для фотографування.

       Усі дослідження на собаках були проведені з дотриманням правил біоетичної експертизи.

       Результати досліджень представлені в роботі у вигляді рисунків і таблиць. Отриманий цифровий матеріал оброблено методами варіаційної статистики за програмами, складеними О.Т.Усовичем, П.Т.Лебедєвим (1970), О.П.Мінцером, Б.М.Угаровим та В.В.Власовим (1982). Оцінку вірогідності різниці середніх показників двох варіаційних рядів виконували за t-критерієм Стьюдента. Цифровий матеріал оброблено методами варіаційної статистики на персональному комп’ютері за допомогою прикладного програмного забезпечення Microsoft Exel XP.