Поширення маститів у корів, розробка засобів їх профілактики і терапії з використанням йодофорів

Краткое содержание

Робота виконувалась у 1983–2003 рр. на базі лабораторій санітарії молока, мікробіології та імунології Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, а також обласної ветеринарної станції, на молочно-товарних фермах підприємств з виробництва молока Харківської області.

Для досліджень були підібрані господарства з виробництва молока в Чугуєвському (ім. Кірова, «Зоря комунізму», «Мартовське»), Дергачівському (ім. 60-річчя Радянської України, «Проходянське», Харківська птахофабрика), Ізюмському (ім. Жданова, ХХІІІ Партз’їзду), Вовчанському (ім. Куйбишева) районах Харківської області. У середньому по всіх господарствах раціон годівлі корів включав: силос 15–20 кг, солому — 10–15 кг, комбікорм чи дерть — 1,5–2 кг.

Діагностику субклінічного маститу проводили шляхом дослідження молока (секрету) за допомогою швидких діагностичних маститних тестів: димастину, мастидину, а також проби відстоювання. Від корів із позитивною чи сумнівною реакцією одержували молоко (секрет) з кожної четвертини вимені з наступним дослідженням 2% мастидином чи 5% димастином, а також ставили пробу відстоювання.

Для оцінки якості збірного молока використовували редуктазну пробу з метиленовим синім і резузарином. Загальну кількість бактерій визначали на МПА із доданням 1% глюкози в чашках Петрі. Молоко розводили в стерильному фізіологічному розчині (від 1: 100 до 1: 10000), після чого робили посіви (1 см³) на дев’ять бактеріологічних чашок.

За середнім арифметичним числом колоній визначали загальне мікробне обсіменіння досліджуваної проби молока. Аналогічним методом визначали обсіменіння молока бактеріями кишкової палички і коковою мікрофлорою, використовуючи для цього агар Ендо і МПА з 7,5 % хлористого натрію. Посіви на кров’яному і сольовому агарі, а також середовищі Ендо інкубували при 37 °С протягом 24 годин, а на МПА — протягом 48. Потім враховували кількісний і якісний ріст мікрофлори.

З окремих однотипних колоній, що виросли на кров’яному і сольовому агарі, робили мазки, що забарвлювали за Грамом, і мікроскопіювали. Виділена чиста культура досліджувалася на каталазну активність. Для вивчення штамів стафілококів, виділених із молока, застосовували метод фагоцитування, використовуючи міжнародний набір (22 фаги).

Гемолітичну активність стрептококів вивчали на кров’яному агарі, враховуючи характер зони гемолізу. Для диференціації стрептококів групи В (St. Agalactiac) використовували Камп-тест (пробу), описану Даниленко І.П. із співавт., 1977. Виділення й ідентифікацію бактерій групи кишкової палички проводили за загальноприйнятими в ветеринарії методиками. Для виділення синьогнійної палички проби молока чи колонії з кров’яного агару висівали на МПА і МПБ, а потім вирощували їх при 37 °С дві доби.

З метою вивчення джерел обсіменіння молока проводили бактеріологічне дослідження змивів із доїльного устаткування, молочного інвентарю, шкіри сосків вимені. Ці ж дослідження проводилися при вивченні ефективності різних  йодофорів.

Визначення чутливості основних збудників до антибіотиків проводили шляхом бактеріологічного дослідження молока (секрету).

Патогенність стрептококів і стафілококів, виділених з молока (секрету) хворих на субклінічний мастит корів, визначали в досліді на білих мишах масою 18–20 г шляхом внутрішньочеревного їх зараження змивом добової агарової культури на фізіологічному розчині.

Антибактеріальну (бактеріостатичу і бактерицидну) дію синтайоду визначали стосовно різних груп грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Антимікробну активність визначали  також по відношенню до спорової кокової і грамнегативної мікрофлори, виділеної із секрету вимені хворих на мастит корів. Пробірка з мінімальною концентрацією синтайоду, висів з якої не дав росту мікроорганізмів, відповідала рівню бактерицидної активності препарату по відношенню до відповідних мікроорганізмів.

Фармакодинаміку і фармакокінетику, а також нешкідливість синтайоду вивчали в гострих і хронічних дослідах на лабораторних тваринах.

Хронічну токсичність синтайоду визначали в досліді на 30 кроликах шляхом щоденного нанесення його на вистрижену поверхню шкіри протягом двох місяців, а гостру – на 300 білих мишах, яким вводили препарат перорально із наступним визначенням ЛД₅₀^, і ЛД₁₆ і ЛД₈₄.

Фармакодинаміку і фармакокінетику синтайоду вивчали також в досліді на 15 коровах, яким регулярно протягом одного місяця на шкіру сосків вимені наносили синтайод, що містить 0,5 % активного йоду. Вміст йоду в молоці і плазмі крові визначали за методом Драгомирової і Лагіна (1972), а також Степанова Г. С. (1965).

            РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Вивчення поширення маститу в корів у сухостійний і лактаційний періоди. Результати проведених нами досліджень показали, що в лактаційний період клінічна форма маститу виявляється в 3,5 % (3–6,2 %), а субклінічна в 18,6 % (14,2–34 %) корів (таблиця 1). Таким чином, субклінічний мастит зустрічається приблизно в 4–6 разів частіше, ніж клінічний. У різних господарствах співвідношення цих форм маститу коливається у широких межах. Виявлено певні сезонні коливання прояву маститу в лактаційний період. Відзначалася також тенденція до збільшення кількості маститів у корів у літній і осінній сезони, особливо в періоди з несприятливими кліматичними умовами. У період табірного утримання тварин, при відсутності твердого покриття в зоні годівлі і на переддоїльних майданчиках, під час інтенсивних літніх дощів, клінічні мастити виявлялися у 8 %, а субклінічні у 46 % тварин. У сухостійний період спостерігається більша кількість корів з маститами в клінічній і субклінічній формах, ніж у лактуючих. Так, клінічний мастит у сухостійних корів виявлявся в середньому в 7,2 % (5–12,5 %), а субклінічний у 28,9 % (19,0–35,0 %) тварин. Масштаби поширення цього захворювання в різних корівниках також варіювали в широких межах – від 4,5 до 23,3 %, що обумовлено як віковим складом тварин, так і  виробничими факторами.