“Вплив сибіркового антигену на імунну систему молодняка великої рогатої худоби”

Краткое содержание

Наукова робота виконана протягом 1997-2001 років в лабораторіях кафедри епізоотології, нормальної та патологічної фізіології сільськогосподарських тварин Сумського НАУ, Сумської біологічної фабрики, лабораторії імунології обласної дитячої лікарні (м. Суми) та в лабораторії біохімії ІЕКВМ (м. Харків), а також у спеціалізованому навчальному господарстві Сумського національного аграрного університету.

Матеріалом для досліджень служили: сироватка і кров від щеплених проти сибірки та нещеплених (контрольних) телят віком 2-3 місяці. Всього в досліді було задіяно 62 телят.

Для щеплення використовували рідку живу вакцину із штаму К-79Z виробництва Херсонської біофабрики, рідку живу спорову вакцину із штаму “СБ” виробництва Сумської біологічної фабрики та суху російську вакцину із штаму “55 - ВНИИВВиМ”; 24-годинну культуру M. lysodeikticus – для визначення лізоцимної активності сироватки крові, латекс – для визначення фагоцитарної активності, сироватку і кров барана, кров білих мишей, морських свинок.

Двомісячних телят прищеплювали вакциною із штаму К-79Z у ділянці підколінної складки внутрішньошкірно і підшкірно в дозах відповідно 0,4 і 0,5 см³ та підшкірно в дозах 1,0 і 1,5 см³. Тримісячних телят – вакцинами із штамів “СБ” і “55 - ВНИИВВиМ” відповідно до настанов по застосуванню цих вакцин.

Специфічність вакцини із штаму К-79Z визначали в реакції диск преципітації за А.І. Завірюхою, О.П. Степанюком (1979). Вивчення імуногенних властивостей вакцини із штаму К79- Z проводилось на морських свинках. Усіх попередньо щеплених дослідних тварин заражали вірулентною заражаючою культурою із штаму ІВМ-92Z другої вакцини Ценковського в дозі 1,0±0,1 млн. життєздатних спор. Культуру вводили підшкірно в ділянці живота в об’ємі 0,5±0,05 см³ кожній тварині. Спостереження проводились протягом 10 діб.

Зміни складу формених елементів крові вивчали у зразках, взятих через 3, 6, 9, 12, 24, 48, 72 години і через 14 діб.

Визначення кількості лейкоцитів і еритроцитів проводили класичним методом камер за Горяєвим, кількість гемоглобіну – за методом Салі.

Для характеристики клітинного і гуморального імунітету застосовували реакцію розеткоутворення (Е-РУК і Е-РОК) за Е.Ф. Чернушенко і Л.С. Когосовою (1978). Для визначення Т-лімфоцитів використовували несенсибілізовані еритроцити барана, а В-лімфоцити виявляли в реакції комплементарного розеткоутворення з еритроцитами миші.

Для фіксації лімфоцитів використовували глютаровий альдегід і залишали на 15 хвилин.

Визначення кількості теофілінрезистентних (Т-хелперів) і теофілінчутливих (Т-супресорів) Т-лімфоцитів проводили за В.В. Меншиковим (1987).

Для визначення Т-теофілінрезистентних і Т-теофілінчутливих лімфоцитів використовували свіжовиготовлений розчин теофіліну. До 0,05 мкл лейкоцитарної суміші додавали 0,05 мкл розчину теофіліну (1,8мг/см³ рідини у середовищі 199).

Визначення фагоцитарної активності крові проводили за методикою  В.Ю. Чумаченко (1990) з використанням латексу. У стерильних пробірках змішували 0,15 мкл крові, стабілізованої гепарином, і 0,05 мкл робочого розчину латексу (1/500 тис. в 1 мкл). Вираховували відсоток нейтрофілів (фагоцитарна активність або фагоцитарний індекс), які поглинали латекс, а також кількість часток латексу в кожному із нейтрофілів (фагоцитарне число або інтенсивність фагоцитозу).

Принцип методу визначення імунних комплексів за В.В. Меншиковим (1987) базується на селективній преципітації комплексів антиген-антитіло у 3,75 %-ному поліетиленглюколі з молекулярною масою 6000 та з наступним фотометричним визначенням щільності преципітанта. Низькі концентрації поліетиленглюколю (до 3 %) осаджують комплекси великих розмірів, а високі концентрації (більш 4%) – низькомолекулярні з’єднання. 3,75 %-ний розчин поліетиленглюколю осаджує найбільш розповсюджені “проміжні” комплекси середніх розмірів.

Визначення кількості загального білка та імуноглобулінів класу G і М у сироватці крові проводили методом радіальної імунодифузії за Манчіні (РІД) (Методичні рекомендації, 1983).

Лізоцимну активність сироватки крові визначали за відсотком лізису     M. lysodeikticus за Е.Ф. Чернушенко і Л.С. Когосовою (1978).

Статистичну обробку результатів досліджень проводили за загальноприйнятими методами (Н.А. Плохінський, 1961).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Епізоотологічна ситуація щодо сибірки в Україні (1996-2000рр.). За даними офіційної статистики Державного департаменту ветеринарної медицини в Україні взято на облік близько 10 тис. населених пунктів, неблагополучних щодо сибірки, та біля 6 тис. місць захоронення сибіркових трупів (ґрунтові вогнища). З метою оцінки ситуації щодо сибірки в нашій державі за п’ять років (1996-2000 рр.) ми провели аналіз епізоотичного стану за показниками річних звітів.

Протягом вказаного періоду захворювання тварин сибіркою було зареєстровано в 78 населених пунктах України. Переважна більшість таких пунктів (61,55 %) розташована на території семи областей (Вінницька – 8, Луганська – 8, Донецька – 5, Київська – 8, Одеська – 5, Хмельницька – 5, Черкаська - 10). Не виявлено захворювань на сибірку в АР Крим, Житомирській та Сумській областях. В інших 15 областях тварини хворіли в    1 – 4 населених пунктах.

В цілому по Україні захворіло 192 голови сільськогосподарських тварин. У переважній більшості неблагополучних пунктів під час раптових спалахів інфекція вражала 1-2 тварини, тому великої різниці між кількістю тварин, що захворіли, і кількістю неблагополучних пунктів у таких областях ми не виявили. Однак, спалахи сибірки в окремих областях характеризувались значним ураженням тварин. Так, в Одеській області в 2000 р. лише в одному населеному пункті захворіло 48 голів великої рогатої худоби. В Херсонській області в одному пункті одночасно сибіркою захворіло більше 20 голів великої рогатої худоби.

Відчутний спалах сибірки, що охопив десятки тварин, зареєстровано в Донецькій області. Однією з основних причин таких спалахів є застосування недоброякісних імпортних протисибіркових вакцин (Херсонська, Донецька області) та порушення термінів протисибіркових щеплень молодняка.

Як і в попередні роки (1920-1980рр.), у досліджувані п'ять років переважну більшість тварин (88 %), що захворіли на сибірку, складає велика рогата худоба.

Аналіз вікового складу цього виду тварин підтвердив, що 70-80 % захворілих сибіркою це — молодняк, в середньому віком 4-12 місяців. Переважно це тварини, яким на день щеплення проти сибірки ще не виповнилось трьох місяців, або ж дощеплення молодняка в господарстві здійснювалось нерегулярно, і частина його залишалась неімунною до осені.

На другому місці по кількості захворілих на сибірку знаходяться свині. До 1990 року із загальної кількості по Україні на цей вид припадало близько     8 %, тобто по захворюваності сибіркою свині знаходились на третьому місці.

Серед дрібної рогатої худоби сибірку зареєстровано лише в одному пункті (Одеська область). По кількості захворілих сибіркою тварин цього виду в попередні роки припадало 16,3 %. Знищення у господарствах України дрібної рогатої худоби внаслідок труднощів, пов'язаних з енергетичною кризою, сприяло різкому зменшенню захворюваності.

Із загальної кількості худоби, що захворіла на сибірку в Україні до 1990 року (більше 2,6 тис.), на коней припадало близько 5 %. За останні роки їх чисельність, особливо в приватному секторі держави, збільшилась в десятки разів, але протягом 1996-2000 рр. сибіркою захворіла лише одна тварина (Рівненська область). Зменшення захворюваності сибіркою серед коней при одночасному збільшенні поголів’я можна пояснити ретельністю виконаних профілактичних щеплень дуже важливого в економіці приватних господарств виду тварин.

Виявлення збудника сибірки в патологічному матеріалі від трупів двох лосів у Чернігівській області (1999 р.) свідчить про те, що підтримання популяції збудника в природі може відбуватись і без участі сільськогосподарських тварин, а лише за участю травоїдних дикої фауни.

Переважна більшість тварин на сибірку хворіє у весняно-літній період. Так, із загальної кількості (192 гол.) захворілих сибіркою тварин 100 (55 %) були уражені саме у весняно-літній період року. У зимові місяці сибірка була зареєстрована у Вінницькій, Луганській, Запорізькій та Одеській областях. В осінній сезон нею захворіло 28 голів, що складає 15 % від всього поголів’я враженого сибіркою в цілому за п’ятирічку.

Отже, в комплексі протисибіркових заходів, профілактичні щеплення необхідно здійснювати весною, на початку пасовищного періоду (квітень), що пов’язано з особливостями екології збудника цього захворювання.

Короткий аналіз епізоотичного стану щодо сибірки в Україні протягом досліджуваного періоду дає підставу зробити такі узагальнення:

·        незважаючи на виконання протисибіркових заходів, хвороба продовжує вражати сільськогосподарських тварин і людей;

·        переважну більшість тварин, що захворіли на сибірку, складає велика рогата худоба (88 %) і, зокрема, молодняк у віці 4-12 місяців;

·        з метою удосконалення заходів профілактики сибірки необхідно вивчити процес формування поствакцинального імунітету у молодняка великої рогатої худоби.