КЛІНІКО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ДІАГНОСТИКА НЕФРОПАТІЇ У КОНЕЙ : Клинико-функциональная диагностика нефропатии у лошадей

Краткое содержание

Порівняльна оцінка різних методів дослідження сечі у коней

Важливим елементом, від якого залежить достовірність результатів, є правильний відбір сечі. Ґрунтуючись на результатах нашої роботи, одержання сечі у кобил краще проводити катетеризацією (ефективність – 85–90%). У жеребців сечу краще збирати у спеціальні сечозбиральні мішки. Єдиним недоліком цього методу є забруднення сечі мікроорганізмами (визначали пробою Брауде), спермою, клітинами уротелію, що може давати завищені результати при дослідженні на білок та нітрити. Перед дослідженням сечу відстоювали 2–3 години, верхній шар фільтрували і лише потім проводили її аналіз.

При дослідженні сечі дорослих коней на наявність білка якісними реакціями найбільш показовою виявилася проба з кипґятінням. Інші  проби  (з  20 %-ною  сульфосаліциловою кислотою та кільцева з азотною кислотою) непридатні через присутність слизу та муцину в сечі. Із кількісних реакцій визначення вмісту білка в сечі дорослих коней найбільш інформативним є фотометричний метод із 3 %-ною сульфосаліциловою кислотою. Встановлено, що максимальна кількість білка в сечі у клінічно здорових коней має не перевищувати 0,23 г/л.

На відміну від дорослих коней, сеча більшості лошат до 5-місячного віку  рідка і прозора, в інших – нагадує рідкий кисіль із незначним помутнінням. Колір її – від світло-лимонного до насиченого жовтого. Такі фізичні властивості дають змогу проводити хімічне дослідження сечі у лошат без попередньої підготовки (відстоювання, підкислення чи фільтрування) та використання проби з 20 %-ною сульфосаліциловою кислотою для визначення білка в сечі. Проба із азотною кислотою непридатна для дослідження, оскільки біло-коричневе кільце утворювалося навіть в розведенні її 1:20. Найбільш надійним є визначення білка в сечі фотометричним методом з 3 %-ним розчином сульфосаліцилової кислоти.

В умовах господарства для визначення білка в сечі використовують індикаторні смужки, тому ми порівняли їх інформативність з 3 %-ним розчином сульфосаліцилової кислоти. Проведена робота дає змогу зробити наступний  висновок: за вмісту білка в межах 0,01–0,23 г/л (фотометричний метод) індикаторні смужки  фірми „LaChema” показували негативний результат (5,8 % коней) або давали показання в межах 0,3–1 г/л (79,6 %) і навіть 3–10 г/л (14,5 % коней). Виходячи з цих даних, можна припустити, що результати, одержані індикаторними смужками, не завжди об’єктивні, а щодо вмісту білка в межах до 1,0 г/л є такими, що відповідають фізіологічним величинам (до 0,23 г/л).

Визначення глюкози в сечі коней можна проводити індикаторними смужками, а за їх відсутності – пробою Гайнеса з попереднім видаленням білка шляхом кипґятіння (до повного згортання білка).

Наявність білірубіну в сечі найбільш практично визначати індикаторними смужками та пробою Фуше. Однак, для підвищення контрастності й оцінки кольорів під час підкислення сечі слід додавати декілька крапель 3 %-ного перекису водню. Проба Розіна виявилася непридатною, оскільки при оцінці результатів реакції неможливо розрізнити наявність кільця на межі двох рідин.

При визначенні уробіліногену в сечі проба Флоренса (з ефірною витяжкою) та індикаторні смужки показували одні й ті ж результати. Проба Богомолова, за нашими дослідженнями, виявилася непридатною, оскільки при додаванні до сечі міді сульфату утворювалися коричневі пластівці і реакція припинялася (згідно з методикою, за наявності уробіліногену хлороформ забарвлюється в рожево-червоний колір). Утворення цих пластівців, імовірно, зумовлено окисненням міді індиканом, жовчними пігментами, сечовою кислотою та кетоновими тілами.

Вміст гемоглобіну в сечі коней слід визначати за допомогою індикаторних смужок та пробою з амідопірином. Проба з амідопірином специфічна на гемоглобін, тоді як індикаторні смужки виявляють в сечі як гемоглобін, так і еритроцити, які нерідко важко розрізнити при оцінці реакції. Тому при появі в сечі гемоглобіну (при дослідженні смужками) необхідно перевіряти осад сечі на наявність еритроцитів та порівнювати зміни кольору сечі до і після відстоювання.

Для виявлення міоглобіну інформативною є проба з кристалічним амонію сульфатом.

При визначенні кетонових тіл в сечі слід  застосовувати  індикаторні  смужки та пробу Легаля. Пробою Легаля виявляють кетони у свіжовідібраній сечі, а індикаторними смужками можна досліджувати сечу протягом доби. Проба з розчином Люголя не придатна для визначення кетонових тіл у сечі коней.

Особливе місце при дослідженні сечі у коней, на нашу думку, має зайняти проба з азотною кислотою на фільтрувальному папері. Її використовують для дослідження білірубіну. При потраплянні азотної кислоти на фільтрувальний папір (попередньо змочений сечею) утворюються кільця різного кольору. Ми вважаємо, що білий колір на початку реакції вказує на наявність білка в сечі, але оскільки його у більшості випадків незначна кількість і реакція не припиняється, то білий колір через певний час замінюється на більш насичені, зокрема зелений (вказує на наявність білірубіну), фіолетовий та коричневий (індикану та уробіліну). Перевірка цього методу іншими якісними пробами та індикаторними смужками давала ідентичні результати, що дає змогу використовувати його у практичній ветеринарній медицині. Єдиний недолік цієї реакції – необхідність ретельно стежити за зміною забарвлення, оскільки за незначної  кількості тієї чи іншої речовини можна побачити лише відтінок певного кольору, який швидко змінюється на більш інтенсивний.