КЛІНІКО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СОБАК ІЗ ХРОНІЧНИМ ЗАПАЛЕННЯМ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА : Клинико-экспериментальное обоснование принципов ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ СОБАК С ХРОНИЧЕСКИМ воспаление наружного уха

Краткое содержание

Вибір напрямків досліджень, матеріали та методи виконання роботи. Робота виконана у 2004–2007 рр. на  кафедрі хірургії ім. проф. І.О. Поваженка навчально-наукового інституту ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва Національного аграрного університету та базах Центральної міської лікарні ветеринарної медицини і Подільської РДЛВМ       м. Києва.

Матеріалом для досліджень слугували собаки різних вікових груп і порід. На основі клінічних досліджень були відібрані тварини із запаленням зовнішнього слухового ходу і клінічно здорові.

При відборі здорових і хворих на запалення зовнішнього вуха тварин нами було проведене комплексне обстеження, яке включало клінічні, гематологічні та бактеріологічні дослідження. При необхідності  проводились рентгенографія та гістологічні дослідження. Клінічні дослідження включали ретельний збір анамнезу за загальноприйнятими методами, термометрію, загальний огляд тварин на наявність симптомів зовнішнього отиту. При гематологічному дослідженні визначали морфологічний (еритроцити, лейкоцити, гемоглобін, вміст гемоглобіну в еритроциті, лейкоцитарна формула) і біохімічний (активність АсАТ, АлАТ, загальний білок, амілаза, азот крові, сечовина, креатинін, білірубін, тимолова проба) аналізи. Кров для лабораторних досліджень відбирали із підшкірної вени передпліччя вранці перед годівлею тварин.

Бактеріологічні дослідження включали мікроскопію виділень із зовнішнього слухового ходу. Мікроскопію нативного матеріалу проводили методом  „розчавленої краплі” з метою виявлення друз гриба при підозрі на мікоз. У всіх випадках досліджень фарбування мазків проводили за Грамом. Оскільки хронічний гнійний отит викликається різноманітними мікроорганізмами, то в перший день досліджень проводили посів виділень із зовнішнього слухового ходу  на декілька середовищ (5 %-й кров’яний агар, середовище Сабуро, середовище для контролю стерильності). Для визначення чутливості виділених мікроорганізмів  до антибактеріальних препаратів використовували диско-дифузійий метод.

Всього було обстежено 171 собаку, у т. ч. 36 клінічно здорових та 135 із запаленням зовнішнього вуха. Серед останніх було виявлено 53 (39,3 %) з однобічним запаленням зовнішнього вуха та 82 (60,7 %) із двобічним.

Таким чином, нами було досліджено 342 вуха, серед яких 72 вуха  клінічно здорових тварин, 53 вуха хворих тварин з однобічним запаленням зовнішнього вуха та 217 вух собак із двобічним  зовнішнім отитом.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХНІЙ АНАЛІЗ

Особливості діагностики отиту. У хворих на запалення зовнішнього вуха собак спостерігали: гіперемію шкіри вушної раковини, підвищення місцевої температури, болючість у ділянці вуха, виділення ексудату, вимушені рухи головою (тварина трясла вухами, нахиляла голову в бік хворого вуха, терлася головою об сторонні предмети). При термометрії у всіх дослідних собак температура тіла була у межах фізіологічних коливань (37,5–39,5 С).

Серед досліджених 135  собак, хворих на запалення зовнішнього вуха, гострий перебіг захворювання ми спостерігали у 24 (17,7 %) тварин різного віку. У 111 (82,3 %) собак хвороба перебігала хронічно з різною кількістю рецидивів. Причому, у 39 % випадків хронічне запалення зовнішнього вуха перебігало на фоні загальносоматичних захворювань. Отже, переважну кількість випадків (82,3 %) становило саме хронічне запалення зовнішнього вуха.

         Аналіз зв’язку кількості рецидивів залежно від віку хворих собак показав, що найчастіше на запалення зовнішнього вуха хворіли тварини віком від 3 до 5 років (37,5 %), а рецидиви (більше 5) виникали переважно у тварин старше 5 років (43,7 %). У 37 (27,41 %) собак хронічна форма отиту спостерігалася тривалий час з періодичними загостреннями навесні та восени.

Нами також встановлена  залежність частоти  захворюваності собак на запалення зовнішнього вуха від породи. Так, схильними до запальних хвороб зовнішнього вуха є: кокер-спанієлі, лабрадори (собаки з висячими вушними раковинами), а також пуделі та деякі тер’єри, які мають волосяний покрив у зовнішньому слуховому ході.

Бактеріологічні дослідження

Бактеріальне дослідження виділень зовнішнього слухового ходу  тварин контрольної групи (20 собак – 40 вух) без клінічних ознак захворювання показали наявність незначної кількості сапрофітної мікрофлори. Так, у 17-ти випадках нами не було виявлено росту мікрофлори, у 17-ти мав місце незначний ріст St. epidermidis,  у 7-ми – St. saprophyticus. У 31-му випадку нами були висіяні асоціації сапрофітних мікроорганізмів, переважно – St. epidermidis + St. saprophyticus та інші.

Аналіз зв’язку запалення зовнішнього вуха з виявленою бактеріальною флорою показав, що у 130 собак (59,9 %) це було обумовлено наявністю моноінфекції,  у 87 (40,09 %) – асоціації мікроорганізмів.

Таким чином, причиною зовнішнього отиту бактеріального походження частіше є моноінфекції і меншою мірою асоціації мікроорганізмів. Нами виділено 14 видів збудників зовнішнього отиту у собак, серед яких були представники грампозитивної та грамнегативної мікрофлори, а також дріжджові гриби. Поміж усіх збудників запалення зовнішнього вуха на кокову грампозитивну мікрофлору припадало 59,4 % випадків з перевагою золотистого стафілокока (25,4 %). Нами було встановлено, що основним синдромом стрептококової інфекції є поверхнева піодермія, яка проявляється у формі імпетиго, що характеризується появою в поверхневому шарі епідермісу наповнених гноєм міхурців і пустул, з яких при розтині витікає ексудат. Гній підсихає у вигляді кірочок жовтого або коричневого кольору.

 Грамнегативну мікрофлору виявляли в 22,6 % випадках, у 8,6 % вона була представлена P. vulgaris.

 У монокультурі St. aureus і St. saprophуticus висівали відповідно у       23,5 % і 13,82 % випадків. При цьому у 4,15 % випадків виділяли                   Ps. aeruginosae, у 3,69 % –  Pr. mirabilis і Pr. vulgaris, а у 2,30 % − Candida p. Щодо іншої мікрофлори, то ріст  St. epidermidis відмічали у 9,22 % досліджуваних собак, а Candida brumptii виявляли лише у 0,92 % тварин.

Аналізом частоти виявлення окремих видів мікрофлори  залежно від віку нами було виділено чотири групи хворих тварин. До групи А віднесені собаки віком до 1,5 років,  до групи В  – 1,6 – 5 років, до групи С –  5,1 – 10 років і групи  D – старше 10 років.

Як показали наші дослідження, запалення, викликані асоційованою мікрофлорою, найчастіше виникали у собак старше 10 років (52,0 %) і найменше (32,0 %) – віком до 1,5 років.

Таким чином, існує залежність видового складу мікрофлори, яка викликає запалення зовнішнього вуха,  від віку собак.

Дослідження видового складу мікрофлори, виділеної нами із зовнішнього слухового ходу у собак, хворих на запалення зовнішнього вуха, показали її тісний зв’язок з їх породою. Так, у собак породи кокер-спанієль найчастіше висівали асоціації мікроорганізмів (43,7 %). Найменшу кількість асоціації мікроорганізмів висівали у пекінесів (2,3 %) та ердельтер’єрів (1,15 %).              У метисів, доберманів, боксерів, далматинців, чау-чау та чорних тер’єрів росту асоційованої мікрофлори нами не виявлено. У пуделів спостерігався ріст Candida brumptii у 100 % випадків. У шарпеїв (6,9 %), мопсів (3,45 %) і  ердельтер’єрів (1,15 %) виростала лише асоційована мікрофлора.

 У стафордширських тер’єрів (28,1 %) і у такс (21,8 %) переважала монофлора, а саме St. aureus (9,8 %) та St. saprophуticus (5,8 %). У 100 % пуделів  висівали Candida brumptii, у кокер-спанієлів і німецьких вівчарок у     40 % випадків  висівали Candida  parapsilosis; ріст Ps. аeruginosae відмічався у кокер-спанієлів та німецьких вівчарок (по 37,5 %) ; St. saprophyticus спостерігали найчастіше у стафордширських тер’єрів (28,1 %).

Таким чином, нами встановлена залежність видового складу мікроорганізмів, які є збудниками запалення зовнішнього вуха, від породних особливостей тварин. Причому, серед мікроорганізмів найчастіше висіваються бактерії роду Staphylococcus, а саме St. aureus та St. saprophyticus відповідно у 23,5 % та 13,82 % випадків. Запалення зовнішнього вуха стафілококової етіології діагностувалися частіше у кокер-спанієлів (35,71 %), німецьких вівчарок (19,1 %), французьких бульдогів (14,28 %) і пуделів (4,76 %). Монофлора була виявлена у 59,9 % випадків. При цьому переважно висівалися бактерії роду Staphylococcus, а саме: St. aureus і St. saprophyticus – відповідно 23,5 % та 13,82 %.

Отже, отримані нами дані свідчать про те, що стафілококова інфекція є одним із основних етіологічних чинників виникнення запалення зовнішнього вуха у собак.