Клинико-экспериментальное обоснование лапароскопической овариоэктомия В СУК И СВИНОК : КЛІНІКО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ОВАРІОЕКТОМІЇ У СУК ТА СВИНОК

Краткое содержание

Робота виконувалася на кафедрі хірургії Білоцерківського державного аграрного університету протягом 2005–2007 років на тваринах, які надходили в клініку кафедри. Матеріалом для досліджень були клінічно здорові тварини – суки різних порід віком 1–2,5 роки (попереджався розвиток еструсу) і свинки великої білої породи віком 4,5–5 місяців із СТОВ ”Піщана” Білоцерківського району Київської області.

Перший етап роботи передбачав удосконалення техніки лапароскопічної оваріоектомії в сук та свинок. Собак було розділено на три групи. У першій виконували торзування судин яєчника за допомогою петлі Рьодера (10 голів), другій – електрохірургічним генератором (ЕХГ) (10 голів), третій – ендокліпером (5 голів). У дослідах на суках нами встановлено, що торзування судин яєчника найбільш доцільно виконувати за допомогою ЕХГ. Саме тому цей спосіб ми й використали щодо свинок (15 голів).

На другому етапі досліджень у порівняльному аспекті вивчалася ефективність лапароскопічної та лапаротомічної оваріоектомії за клінічними, морфологічним та біохімічними складом крові в сук та свинок. Для цього сук було розділено на три групи. Першій групі тварин лапароскопічна оваріоектомія виконувалася з використанням петлі Рьодера (10 голів), другій – оваріоектомія із застосуванням ЕХГ (10 голів), третій – лапаротомічна оваріоектомія (10 голів) загальноприйнятим методом. Клінічні дослідження проводили і в сук, у яких торзування судин яєчника проводили ендокліпером (5 голів). Свинок було поділено на дві групи: першій групі тварин виконувалася лапароскопічна оваріоектомія з використанням ЕХГ (15 голів), другій – лапаротомічна оваріоектомія (15 голів) через розтин черевної стінки в ділянці правої здухвини (найбільш поширений у практиці метод).

Третій етап роботи включав вивчення ускладнень при проведенні лапароскопічної та лапаротомічної оваріоектомії в сук і свинок та розробку методів їх профілактики.

При проведенні лапароскопічних втручань використовувалися ендовідеокамера, інсуфлятор, монітор, відеомагнітофон, галогеновий освітлювач, ЕХГ; із інструментів – лапароскоп діаметром 5 мм, голка Вереша, троакари діаметром 5 та 10 мм, атравматичний затискач, L-подібний електрод, ендоскопічні ножиці, дисектор, петлепровідник петлі Рьодера, ендокліпер та інші загальнохірургічні інструменти.

Для наркозу за 20 хв до операції сукам внутрішньом’язово ін’єктували 1%-ний розчин ацепромазину (0,5 мг/кг), а безпосередньо перед оперативним втручанням – внутрішньовенно суміш (0,3 мл/кг), яка містила в 1 мл 7,5 мг пропофолу і 12,5 мг кетаміну. Свинкам за 20 хв до операції внутрішньом’язово ін’єктували 1%-ний розчин ацепромазину в дозі 1,0 мг/кг маси тіла тварини, а безпосередньо перед оперативним втручанням внутрішньовенно вводили 5%-ний розчин кетаміну в дозі 5 мг/кг маси тіла. Анестезіологічне забезпечення здійснювалося за методиками Рубленка С.В. (2005, 2006).

Перед наркозом та після оваріоектомії проводили загальне клінічне обстеження тварин, а для більш детальної оцінки перебігу післяопераційного періоду відбирали проби крові для лабораторних досліджень.

При клінічному обстеженні звертали увагу на загальний стан тварин та моторну функцію кишечнику – до оперативного втручання та через 6, 12, 24 і 48 год після нього. Останню визначали аускультацією, враховуючи силу, характер і тривалість перистальтичних шумів. Крім того, вивчали процес загоєння операційних ран, звертаючи увагу на прилеглі тканини, їх колір, набряк місцеву температуру та рухомість у ділянці пошкодження.

Дослідження крові проводили до оперативного втручання, на 2, 6, 10 та 15-ту добу після нього, підраховуючи еритроцити, лейкоцити, тромбоцити – загальноприйнятими методами, та вміст гемоглобіну – гемоглобінціанідним методом.

У сироватці крові визначали вміст загального білка – рефрактометрично; альбумінів – бромкрезоловим синім, креатиніну – колірною реакцією Яффе, сечовини – в реакції з діацетилмонооксином (тест-наборами фірми „Sіmkо LTD”), церулоплазміну – методом Равіна (1961), С-реактивного білка – серологічною реакцією, глюкози – ортотолуїдиновим реактивом.

Стан ендогенної інтоксикації та антиоксидантний захист оцінювали за рівнем молекул середньої маси за В.В. Ніколайчиком зі співавт. (1991), малонового діальдегіду з тіобарбітуровою кислотою – за Л.І. Андреєвою зі співавт. (1988), супероксиддесмутази – за Чварі із співавт. (1985), каталази – за Королюк із співавт. (1988). Показники обміну сполучної тканини за вмістом глікопротеїдів та глюкозаміногліканів – реакцією з орциновим реактивом, сіалових кислот – за Гессом (1954).

Результати досліджень узагальнені й подані в роботі у вигляді таблиць та рисунків. Цифровий матеріал оброблено методами варіаційної статистики на персональному комп’ютері з використанням програми MS Excel.

результати досліджень та їх аналіз

Техніка виконання лапароскопічної оваріоектомії в сук та свинок

Лапароскопічна оваріоектомія складається з таких етапів: 1) накладання пневмоперитонеума; 2) введення в черевну порожнину троакара з перехідником та лапароскопом в нього; 3) огляду органів черевної порожнини; 4) введення робочих троакарів; 5) фіксації яєчника, торзування його судин, відсікання й евакуації статевої залози; 6) видалення повітря з черевної порожнини і накладання швів на рани черевної стінки.

Перед операцією тварину фіксують на столі в спинному положенні, а після накладання пневмоперитонеума передню частину опускають на 20–25⁰. Для видалення правого яєчника стіл повертають уліво на 15–20⁰, а лівого – управо на стільки ж градусів.

Для накладання пневмоперитонеума голку Вереша вводять по білій лінії на 1–2 см каудальніше пупка і вмикають інсуфлятор для подачі вуглекислого газу. У місце, де була голка Вереша, обертальними рухами в напрямку до тазової порожнини вводять перший троакар, а через перехідник – лапароскоп. У подальшому введення троакарів та проведення будь-яких маніпуляцій виконують під візуальним контролем лапароскопа. Робочі троакари вводять відповідно зліва і справа у здухвинну ділянку на рівні 3–4-го поперекових хребців: у сук – на відстані 3–5 см від білої лінії, у свинок – на 5–7 см .

Використання методів торзування судин при лапароскопічній оваріоектомії, на нашу думку, має визначатися не тільки наявністю сучасної апаратури, а й простотою виконання.

У першому випадку для торзування судин яєчника використовують ендопетлю Рьодера, яка після затягування переміщується лише в одному напрямку і не послаблюється. Вузол для неї формують ззовні. Петлю вставляють і просовують через петлепровідник у черевну порожнину. У сформоване кільце петлі вводять атравматичний затискач, захоплюють яєчник і відтягують у напрямку протилежної черевної стінки. Накладають петлю на мезоваріум, вузол щільно затягують, після чого ендоскопічними ножицями відсікають яєчник, залишаючи культю довжиною  4–5 мм. Таку методику практикують щодо молодих тварин зі слабким розвитком яєчникової сумки, оскільки у старих сук цю петлю накласти складно і, відповідно, надійно торзувати судини яєчника. Тривалість операції –   20–30 хв.

Одним із методів торзування судин є використання ЕХГ. Яєчник разом з яєчниковою бурсою атравматичним затискачем відтягують у напрямку протилежної черевної стінки. У місцях проходження судин дисектором у монополярному режимі здійснюють їх коагуляцію, а потім відрізають статеву залозу L-подібним електродом. Операція триває 15–20 хв.

У третьому випадку фіксацію яєчника проводять аналогічно, як у попередньому способі, а для гемостазу в місцях проходження судин накладають титанові кліпси. Яєчник відрізають ендоскопічними ножицями. Таку методику використовують щодо тварин зі слабким розвитком яєчникової сумки. Тривалість операції – 20–30 хв.

У попередніх дослідах на суках нами встановлено, що торзування судин яєчника найдоцільніше здійснювати за допомогою електрохірургічного генератора, тому саме цей спосіб ми й використовували у свинок. Для цього у місцях проходження судин дисектором у монополярному режимі проводять їх коагуляцію (тканини мезоваріуму при цьому набувають сірого кольору в місці дії), а потім відрізають статеву залозу L-подібним електродом.

Евакуацію яєчника при всіх методах проводять десятиміліметровим троакаром, перевівши лапароскоп в один із робочих торакопортів, а за неможливості виконання цієї маніпуляції гонади ріжуть на дві або три частини. Після закінчення операції вуглекислий газ із черевної порожнини поступово стравлюють через клапани в троакарах. На рану від десятиміліметрового торакопорту накладають ситуаційний вузлуватий шов, який знімають через шість-сім днів. На місці робочих троакарів шви не накладають.