АНЕСТЕЗІЯ ДИКИХ ТВАРИН І ПТАХІВ В УМОВАХ ЗООПАРКУ

Краткое содержание

Дисертаційна робота виконувалася протягом 1998–2005 рр. у Київському зоопарку та на кафедрі хірургії й акушерства Полтавської державної аграрної академії. Матеріалом для виконання дисертаційної роботи були дикі тварини, що утримуються в Київському зоопарку, а також деякі тварини Одеського та Харківського зоопарків, біосферного заповідника “Асканія-Нова”. Гематологіч-ні дослідження проводилися на базі лабораторії клінічної діагностики інституту отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України.

Нині у Київському зоопарку утримується понад 3500 рідкісних тварин – представників 400 видів. Співробітники зоопарку докладають чимало зусиль для створення необхідних умов утримання і розведення різних за способом життя та біологічними особливостями тварин і птахів. Вони ведуть спостереження за поведінкою тварин, вивчають питання відтворення і вирощування молодняку в умовах зоопарку, розробляють раціони годівлі, різнобічні методи лікування. У 1998 р. Київський зоопарк став дійсним членом Європейської асоціації зоопарків та акваріумів (EAZA), ветеринарні фахівці – членами Європей-   ської асоціації ветеринарів із захворювань зоопаркових та диких тварин.

Особливістю роботи наукових працівників ветеринарної медицини в умовах зоопарку є те, що проведення досліджень щодо ефективності використання

різних препаратів, особливо анестетиків, на тваринах значно обмежені, оскільки вони частіше зустрічаються в одиничних екземплярах. Для диких тварин недостатньо вивчені дози протизапальних, анестезувальних та інших препаратів, методика їх застосування, контроль за перебігом анестезії, що й зумовило вибір відповідного напряму досліджень.

Наукова робота виконувалася за такими напрямами:

1. Опрацювання методів загальної анестезії людиноподібних мавп. У дослідах було шість тварин віком від 19 до 34 років, масою тіла 45–50 кг.

Перша група (n=3): шимпанзе Гаммі, Епоні і Міксі для загальної анестезії застосовували суміш кетаміну гідрохлориду 10%-ного і ксилазину  2%-ного у дозах відповідно 5 і 1 мг на 1 кг маси тіла та атропіну сульфату 0,1%-ного у до-

зі 1 мл на тварину.

Друга  група (n = 3): шимпанзе Бетті, Мауглі і Чінгізу загальну анестезію проводили за допомогою ін’єкції “хелабрунівської суміші” в дозі 0,02 мл на      1 кг маси тіла (2,5 мг ксилазину і 2 мг кетаміну).

2. Опрацювання методів загальної анестезії диких котячих.

У дослідженнях були задіяні чотири європейські рисі (Felis linx), п’ять леопардів (Panthera pardus), сім амурських тигрів (Panthera tigris altaica) і лев (Panthera leo). Хижаки були поділені  на дві групи.

Перша  група (n=6): для загальної анестезії застосовували 10%-ний розчин кетаміну гідрохлориду в дозі 10 мг/кг у комбінації з 2%-ним розчином ксилазину – 1 мг/кг і 0,1%-ним розчином атропіну сульфату – 1 мл на тварину.

Друга група (n=11): для загальної анестезії застосовували “хелабрунівську суміш” у дозі від 0,8 до 3 мл. В обох випадках анестезувальні препарати вводили дистанційно на  відстані  до 10 метрів за допомогою “літаючих” шприців або у фіксуючій клітці “з руки”.

3. Опрацювання методів загальної анестезії ведмедів.

У дослідженнях із загального знеболювання були використані два уссурійських білогрудих ведмеді (Ursus thibetanus ussuricus), один бурий (Ursus arctos), один бурий карпатський (Ursus arctos), один тянь-шанський (Ursus arctos isabellinus) та п’ять малайських ведмедів (Helarctos malayanus). Тварини були поділені на дві групи.

Перша група (n=3): для загальної анестезії застосовували 5- та 10 %-ний розчини кетаміну гідрохлориду в дозі 5 мг/кг у комбінації з 2 %-ним розчином  ксилазину (3 мг/кг) і 0,1%-ний розчин атропіну сульфату (1 мл на тварину).

Друга група (n=7): для загальної анестезії застосовували “хелабрунівську суміш” у дозі від 0,9 до 3 мл  на дорослу тварину.

4. Опрацювання методів загальної анестезії диких конячих.

У дослідженнях були використані три зебри Гранта (Eguus burchelli boehmi), 13 коней Пржевальського (Eguus przewalskii) та шість куланів (Eguus

hemionus). Тварини були поділені на дві групи.

Перша група (n=6): для загальної анестезії та знерухомлення застосовували іммобілон (в 1 мл іммобілону – 2,5 мг еторфіну гідрохлориду та 10 мг аце- промазину малеату) у дозі 1,2–2,0 мг еторфіну на 100 кг маси тіла тварини в об’ємі від 1 до 2,5 мл.

Друга  група (n=16): для загальної анестезії  та знерухомлення застосовували іммобілон у дозі 1,2–2,0 мг еторфіну на 100 кг маси тіла тварини в об’ємі від 1 до 2,5 мл у суміші з ксилазином у дозі 25 мг/ 100 кг маси тіла. Антагонізація іммобілону здійснювалася ревівоном (дипренорфін 3,26 мг/мл) у співвідношенні з анестетиком 1:2 інтравенозним введенням. Ін’єкції наркотичних сумішей проводилися за допомогою “літаючих” шприців та духової трубки дистанційно на відстані 10 метрів до тварини.

5. Опрацювання методів загального знеболювання слонів.

У дослідах використаний індійський слон (Elephas maximus) Бой, за-      гальна анестезія якого проводилася з метою лікування та видалення бивня.

6. Опрацювання методів загального знеболювання денних хижих птахів і папуг. У дослідженнях використано 37 птахів, які були поділені на три групи.

Перша група: канюк звичайний (Buteo buteo), жако (Psittacus erithacus), яким застосовували 5- та 10%-ний розчин кетаміну гідрохлориду в дозі 20 мг/кг (n=2 і n=5).

Друга  група: канюк звичайний (n=5); яструб-тетерев’ятник (Accipiter gentiles; n=7); зеленокрилий ара (Ara cbloroptera; n=3) – суміш 5%-ного розчину кетаміну гідрохлориду в дозі 10 мг/кг  та 2%-ного розчину ксилазину у дозі       3 мг/кг, а також суміш 10%-ного кетаміну гідрохлориду в дозі 30 мг/кг та      2%-ного ксилазину – 3 мг/кг.

Третя група: канюк звичайний (n=5); великий жовточубий какаду (Cacatua galerita;  n=5); зеленокрилий ара (n=5), котрим для загального знеболювання застосовували   “хелабрунівську суміш”  у  дозах:  денним  хижим   птахам  –  0,04 мл/кг (кетамін 4 мг/кг і ксилазин – 5 мг/кг), папугам – 0,1 мл/кг (кетамін  10 мг/кг і ксилазин – 12,5 мг/кг).

Стадії загальної анестезії визначалися за наступними критеріями: тривалість індукції, толерантності та відновлення. Період індукції – це проміжок між ін’єкцією та падінням (знерухомленням) тварини. Толерантність проявляє перші ознаки із втратою поверхневої чутливості та закінчується з першою захисною реакцією відносно маніпуляції. Час відновлення розпочинається з пробуд-ження тварини та її спроб утекти.

Клінічний стан тварини під час перебігу загальної анестезії контролювався виміром артеріального тиску, визначенням внутрішньої температури тіла (РТТ), частоти дихання (ЧД) і серцевих скорочень (ЧСС) та контролем за насиченням гемоглобіну (SpO₂) киснем. Останні два показники визначали за допомогою пульсоксиметра Heart Vision (OXYVET) виробництва “Innomed” (Угорщина), датчик якого прикріплювали до  язика тварин під час перебігу глибокої стадії наркозу. В цей час виконували клінічне обстеження тварин за наступною схемою:

– дослідження лімфатичних вузлів, очей, слухових каналів, стану шкіри, ротової порожнини та зубів;

– пальпація кінцівок та рухливість суглобів (дрібні та середні за розміром тварини);

– пальпація черевної стінки на виявлення збільшення органів;

– аускультація грудної клітки для визначення роботи серця та легень;

– спеціальне дослідження (пульсоксиметрія);

– зважування (дрібні та середні за розміром тварини).

Для визначення впливу наркотичних препаратів на глибокій стадії наркозу проводили забір крові для біохімічного і морфологічного дослідження. Виз-начали кількість еритроцитів і лейкоцитів – меланжерним методом у лічильній камері з сіткою Горяєва, лейкограму – підрахунком 200 лейкоцитів у мазках, пофарбованих за Романовським-Гімзою, вміст сечовини – за реакцією з діацетилмонооксимом, креатиніну – за колірною реакцією Яффе, глюкози – глюкозооксидазним методом, загального білка – рефрактометрично, активність аспарагінової (AST) і аланінової (ALT) трансфераз – за методом Рейтмана і Френкеля.

У кожному випадку одержані результати підлягали аналізу та заносилися до протоколів досліджень.