| Краткое содержание: | Дисертаційна робота виконана в 2000 – 2003 рр. на кафедрах: епізоотології та інфекційних хвороб; організації, економіки, менеджменту та маркетингу у ветеринарній медицині Національного аграрного університету, у чотирьох господарствах Київської і Дніпропетровської областей.
Методологія виконання роботи: вивчення взаємодії рушійних сил епізоотичного процесу.
При виконанні роботи проведено: 17692 алергічних, клінічних, гематологічних та післязабійних досліджень; аналіз даних Державної служби ветеринарної медицини України і областей, офіційні дані МЕБ та ВООЗ, Міністерства охорони здоров’я України, інших доступних джерел щодо захворюваності великої рогатої худоби і людей туберкульозом.
Вивчення епізоотологічних особливостей туберкульозу великої рогатої худоби проводили поетапно: проведення епізоотологічного моніторингу в різних країнах світу і в Україні; вивчення закономірностей розвитку епізоотичного процесу в просторі і часі на різних континентах, а також в Україні і в розрізі 25 адміністративних регіонів та в окремих господарствах країни; вивчення епізоотологічних особливостей туберкульозу великої рогатої худоби в межах природно-географічних територій та окремих господарств, а також паралелізму між напруженістю епізоотичної та епідемічної ситуацій в Україні; оцінка результативності та удосконалення прижиттєвих методів діагностики інфекції.
Використовували епізоотологічний, історико-статистичний, клінічний, гематологічний, імунологічний, патологоанатомічний методи досліджень (Урбан В.П. і співавт., 1984; Литвин В.П. і співавт.,1995; Левченко В.І. і співавт., 1995), та фотогістохімічний метод прижиттєвої діагностики туберкульозу проводили за методичною розробкою Є.І.Суслова і співавт.(2000).
Прижиттєвий діагноз ставили на підставі тестів, регламентованих “Інструкцією про заходи з профілактики та оздоровлення тваринництва від туберкульозу” (1994). Внутрішньовенну туберкулінову пробу проводили відповідно до настанови щодо застосування (ППД) туберкулінів для ссавців та птиці, (затверджена Департаментом ветеринарії МСГП РФ, 1999), а внутрішньочеревну–за розробленою нами методикою.
Математичну обробку результатів досліджень проводили за методикою М.Г.Таршиса і В.Г.Константинова (1975) з використанням програми MS EXСEL.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Епізоотологічний моніторинг туберкульозу великої рогатої худоби в країнах світу
Вивчення закономірностей напруженості епізоотичного процесу з туберкульозу великої рогатої худоби показало, що вона була найбільш високою в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Захворюваність з розрахунку на 100000 тварин була: в Англії - 25000–40000, Угорщині - 12200–52000; Бельгії–48800; Швейцарії–40000 –50000; Данії–24000; Норвегії–590–840; Швеції –30700; Німеччині–57000–84000; Австрії – до 40000, Росії –24000.
У 50-ті роки минулого століття стандартизований показник захворюваності тварин туберкульозом сягав в Італії - до 25000, Австрії–9800, Бельгії–13800, Іспанії –12000, Індопакистані–25000, США–4100, Югославії–16000, у Чехословаччині–18900.
У 1996–2001 рр. із 179 досліджуваних країн світу туберкульоз постійно діагностували в 107 країнах. Інші 72 країни за станом епізоотичної ситуації поділено на 3 групи: 16 країн були стабільно благополучними, 15 мали стан благополуччя лише 1–4 роки, 40 країн не мали достовірної інформації щодо результатів діагностики туберкульозу. Із 32 країн, які оголошували благополуччя з туберкульозу великої рогатої худоби в останні 55 років тільки п’ять країн мали стабільне благополуччя 20 років і більше; п’ть–9–10 років; дев’ять–5–9 років; три країни–24 роки. В 10 країнах благополуччя щодо інфекції тривало 1–2 роки. Якщо на Європейському континенті 43,2% країн в 1996 – 2001 рр. були визнані постійно або в окремі роки благополучними з туберкульозу, то в Австралії і Океанії їх було лише 11,7 %, Азії–25,7 %, Америці–20,0 %, Африці–9,5 %.
Вивчення епізоотологічних особливостей туберкульозу великої рогатої худоби показало, що цю хворобу постійно реєстрували на території всіх континентів світу і вона мала нерівномірне розповсюдження. У Європі за даними середньорічного стандартизованого показника захворюваності тварин країни поділили на 4 групи: до 50 хворих (Австрія, Албанія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Литва, Македонія, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Швейцарія, Югославія); 51–100 (Великобританія, Італія, Мальта, Молдова); 101–150 (Росія); 151 і більше (Греція, Ірландія, Іспанія, Румунія, Україна). Дев’ять країн мають статус благополучних п’ять років і більше (Данія–1988 р, Естонія–1968, Ісландія–1959, Латвія–1989, Норвегія–1986, Словаччина–1968, Фінляндія–1982, Чехія–1995, Швеція–1997р.). Оголошено оздоровлення скотарства від туберкульозу в 2000 р. у чотирьох країнах (Австрія, Молдова, Нідерланди, Швейцарія).
Закономірності еволюції напруженості епізоотичної ситуації з туберкульозу великої рогатої худоби в світі характеризуються: широким і нерівномірним перебігом з повільною тенденцією до зниження захворюваності, незалежно від природно-кліматичних особливостей континенту. В оздоровлених від інфекції країнах середньостатистичний показник захворюваності великої рогатої худоби зменшувався щорічно на 0,31–0,09 %.
Еволюція епізоотичного процесу туберкульозу великої рогатої худоби в Україні
За даними ретроспективних епізоотологічних досліджень Україна є стаціонарно неблагополучною з туберкульозу великої рогатої худоби. Найбільш напружена епізоотична ситуація була в кінці ХІХ та на початку ХХ ст. Серед забитих тварин туберкульоз виявляли у 15–20 із 100 оглянутих м’ясних туш. До 1925–1926 рр. цей показник зріс до 26,7 %. Впровадження туберкулінодіагностики та системи протитуберкульозних заходів у масштабі країни поклали початок етапу зниження захворюваності: у 1933 р. інфікованість стад знизилась до 13,6%, а 1948р. до 0,79%. В цей період напруженість епізоотичної ситуації щорічно сповільнювалась на 0,85%. З 1948 р. по 1981р. середньорічна інфікованість великої рогатої худоби мікобактеріями туберкульозу послаблювалась щорічно на 0,007%, а в наступні два десятиліття відповідно на 0,008 та 0,0015% (рис.1).
В еволюційному процесі епізоотичної ситуації встановлено три періоди: максимальної напруги (кінець ХІХ–30-ті роки ХХ ст.), перманентного поліпшення епізоотичної ситуації (1950–1990 рр.), мінімальної активності епізоотичного процесу (з 1991 р.).
Проспективне вивчення епізоотичної ситуації в кожній із 24 областей та АР Крим вказує на наявність в більшості регіонів країни достатньо високого потенціалу джерел збудника туберкульозної інфекції, що сприятиме стаціонарності туберкульозу великої рогатої худоби. У 2001 р. найбільш висока частота виявлення уражень туберкульозного характеру у забитої великої рогатої худоби (на 100 тис. гол.) була в областях: Київській–275,4 тварин; Кіровоградській–415,8; Луганській–529,1; Миколаївській–370,0; Сумській–435,7; Черкаській–488,0 тварин.
Наявність в Україні адміністративних регіонів зі стабільно (АР Крим) та відносно благополучною (переважно західні області) епізоотичною ситуацією, а також з високими показниками захворюваності та виявлення патологоанатомічних змін, характерних для туберкульозу, вказує на недосконалість існуючих протиепізоотичних, ветеринарно-санітарних та організаційно - господарських заходів в системі ліквідації мікобактеріальної інфекції в окремих адміністративних регіонах України.
Епізоотологічні особливості туберкульозу
великої рогатої худоби
Дослідженнями встановлено, що епізоотологічними особливостями туберкульозу великої рогатої худоби в Україні є: стаціонарність та нерівномірність показників інцидентності і превалентності захворюваності в просторі і часі. Вивчення причинності такої закономірності просторового розповсюдження туберкульозу та кількісного прояву інфекції за допомогою багатофакторного й інформаційно-логічного аналізу вказує на відсутність взаємозв’язків напруженості епізоотичної ситуації та виникнення мікобактеріальної інфекції у великої рогатої худоби з 23 основними природно-кліматичними факторами у Степовій, Лісостеповій і Поліській зонах. Захворюваність туберкульозом великої рогатої худоби (гол. на 100 тис. тварин) була у: 1996 р. у першій зоні 267,5±86,5; другій–291,6±145,9; третій–276,2±224,8; у 2000 р., відповідно, 234,2±56,6; 128,6±55,6; 45,2±28,2; у 2001р.–187,3±72,9; 186,1±95,7; 98,6±83,7. В усі роки досліджень ступінь зв’язку між захворюваністю в різних природно-кліматичних зонах була статистично недостовірною (Р<0,95), за винятком 2000 р., між показниками зони Полісся і Степу (Р>0,95). Не встановлено впливу періодів року на прояв епізоотичного процесу.
У 1947–2001 рр. мали місце підйоми і спади показників захворюваності (тварин в усіх категоріях господарств). У 1948 р. виявляли 310,0 хворих на 100 тис.тварин; 1981–209,0; 1987 р.–376,8 хворих тварин. У наступні три роки мало місце стабільне щорічне зниження захворюваності. Середньорічний стандартизований показник виявлення інфікованих збудником туберкульозу тварин був у 1991–1994 рр. 149,9±13,5., у 1995–1998 рр.–194,5±13,5 тварин, а в 2001 р. він зменшився до 122,0±7,46.
Більш детальне вивчення епізоотологічних закономірностей туберкульозу великої рогатої худоби в період з 1987 по 2001 рік показало, що в Україні було два перманентно перебігаючих цикли підйому і спаду напруженості епізоотичної ситуації – мінімальна захворюваність була в 1991–1993 і 1999–2001 рр.
Вивчаючи можливий зв’язок встановленої закономірності з природними, ветеринарно-санітарними і організаційно-господарськими факторами, встановлено зворотний паралелізм між показниками захворюваності туберкульозом та сонячною активністю (за одиницями Вольфа).
Отже, сонячна активність є одним із природних абіотичних факторів, які впливають на епізоотичний процес, переважно завдяки дії на збудника інфекції в зовнішньому середовищі та організм тварин, сприйнятливих до хвороботворних мікобактерій. Наші дані співпадають з результатами досліджень С.В.Родіонова, Ю.М.Скороходова (1993), Н.А.Шкиля (1998) та ін.
При визначенні епізоотологічної ролі природних біотичних факторів в кожному адміністративному регіоні вивчено взаємозв’язок між напруженістю епізоотичної ситуації в часі і просторі та розселенням таких диких гризунів, як річковий бобер (Castor fiber L.), крапчастий ховрашок (С.suslikus), малий ховрашок (C.pygmaeus), європейський ховрашок (С.citellus), степовий байбак (Marmota bobak), сірий пацюк (R. hozvegicus), звичайний хом’як (Cricetus crisetus) і ондатра (Ondatra zibetika L.). Нами не виявлено причетності виникнення епізоотичної ситуації до ареалу заселення вказаних видів тварин, за винятком ондатри. АР Крим є регіоном благополучним щодо прояву інфекції та з відсутністю розселення цього гризуна. Встановлена епізоотологічна закономірність та дані літератури (R.S.Morris, D.I.Pfeiffer, 1995; G.O.Denny, J.W.Wilesmith, 1999) щодо ролі дикої фауни в підтримці неблагополуччя територій з туберкульозу дає підставу започаткувати в країні епізоотологічні та бактеріологічні дослідження у визначенні ролі цього та інших видів тварин у підтримці епізоотичного процесу. |
