НAУКОВО-МЕТОДОЛОГIЧНI ОСНОВИ МОДЕРНIЗAЦIЇ ЕКОНОМIКИ РЕГIОНIВ УКРAЇНИ

Краткое содержание

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи модернізації економіки регіонів» досліджено генезис підходів до розвитку теорії модернізації, обґрунтовано сутність та економічну природу модернізації економіки в умовах трансформаційних змін, визначено основні параметри здійснення модернізаційного процесу по етапах еволюційного розвитку, систематизовано теорії модернізації економіки регіонів, що вивчають специфічні прояви в їхньому розвитку.

Модернізація є частиною глобальної багатоаспектної трансформації світу. Особливості цього процесу на кожному історичному етапі розвитку теорії модернізації систематизовано в роботі за окремими напрямами: класична теорія модернізації (50-ті – початок 80-х років ХХ ст.); неомодернізаційна теорія модернізації (80-ті роки XX ст.); постмодернова  теорія модернізації (з кінця 80-х років XX ст.).

Визначено особливості модернізаційних процесів на етапах еволюції теорії модернізації: згідно з класичною теорією модернізації суспільство формується відповідно до одних і тих же закономірностей, а відмінності між окремими країнами пояснюються історичним етапом їхнього розвитку; відповідно до неокласичної теорії кожне суспільство має власний унікальний шлях розвитку, що не піддається шаблонному поясненню, йому властиві риси унікальності й традиційності одночасно; постмодернова теорія характеризується вивільненням світу від уніфікованої монокультури і виходом до культури різноманіття, від принципу універсальності історичного розвитку, визначаючи модернізацію як зміну системи інтересів, цінностей і пріоритетів у параметрах заданого вектора розвитку світового співтовариства.

Економічна природа модернізації виявлена в процесі проведення категоріального й міждисциплінарного аналізів. Вивчення наведених у спеціалізованій літературі визначень продемонструвало, що вони не повною мірою відображають особливості розвитку цього процесу. Поняття внутрішньої сутності модернізації настільки диференційовано (модернізацію визначають як оновлювальні реформи, форму адаптації й трансформації, особливу культуру тощо), що практично будь-які процеси, які проходять у суспільстві, можна віднести до модернізаційних. Це визначило необхідність виділення відмінних ознак модернізації економіки. Для вирішення цього завдання використано міждисциплінарний підхід, у межах якого доведено, що модернізація є не стільки метою, скільки засобом формування нової моделі економіки, що має у своєму розпорядженні потенціал довгострокового динамічного зростання і збереження цілісності та гарантування безпеки країни. На відміну від інших ринкових механізмів реформування економіки, модернізація є процесом осучаснення, оновлення економіки, тобто впровадження високоефективних інновацій.

Згідно з дослідженими підходами до сутності модернізаційних перетворень в Україні, модернізація економіки розглянута в дисертації як процес формування сучасної моделі економіки на основі інноваційних перетворень, орієнтований на якісні зміни в суспільстві відповідно до нової системи інтересів, цінностей і пріоритетів. Виходячи із запропонованого трактування, метою модернізації економіки є формування сучасної моделі економіки; сутністю – якісні зміни, що відповідають новій системі національних інтересів, цінностей і пріоритетів; механізмом – інноваційні перетворення.

Обґрунтовано основні параметри здійснення модернізаційного процесу: завдання, інтереси, цінності й пріоритети, способи здійснення, ресурси, рушійні сили, альтернативні шляхи здійснення модернізації економіки. Завдання реалізації цього процесу визначено по етапах еволюційного розвитку; інтереси, цінності й пріоритети – по рівнях модернізації економіки (макро-, мезо- і мікрорівнях). Запропоновано авторську систематизацію розроблених в економічній літературі класифікацій альтернативних шляхів модернізації: залежно від рівня розвитку суспільства, від використовуваного механізму модернізації, від напряму вектора здійснення процесів модернізації. Узагальнюючи проведені дослідження щодо виявлення економічної природи модернізації, цей процес можна визначити як рух по цивілізаційній висхідній, коли в стислі історичні терміни формується нове співтовариство, у якому поступово розчиняються застарілі принципи господарювання, технології, політичні, ідеологічні та економічні інститути.

На основі систематизації теорій модернізації економіки регіонів автор дійшов висновку, що універсальних теорій модернізації (і регіонального розвитку) не існує. Характерною для всіх парадигм є їхня обмеженість цивілізаційними рамками, більш того, їх поява завжди ініційована визначеними координатами простору і часу. Вивчення одного і того ж предмета різними науками обумовлює активізацію міждисциплінарних досліджень і адаптацію теоретичних конструкцій. Необхідно відзначити, що все частіше пізнання і осмислення процесів регіонального розвитку реалізується на основі конвергенції доповнюючих одна одну макро-, мезо- і мікротеорій (економічних, соціологічних, політичних та ін.). Досліджено, що формування нових наукових напрямів будується на синтезі або поділі наявних наукових знань із різних сфер. Подано в роботі типологію теорій модернізації регіонів: перша група теорій – представлена урбаністичними і географічними теоретичними конструкціями; друга група – політичними і геополітичними теоретичними конструкціями; третя група (виокремлена автором) – соціоприродні (антропоекологічні) теоретичні конструкції, які дозволяють розглядати модернізаційні процеси в контексті коеволюції суспільства і природи, формують з’єднання, що максимально наближають до розуміння просторових процесів, які відбуваються в країні.

Узагальнення теоретичних основ модернізації економіки створюють методологічну базу для подальшого дослідження.

У другому розділі  «Методичні засади та інструментарій оцінки модернізаційного потенціалу економіки регіонів» обґрунтовано сутність, специфіку та фактори впливу на формування модернізаційного потенціалу економіки регіонів, систематизовано методичні підходи до оцінки модернізаційного потенціалу економіки регіону, розроблено інструментарно-методичний апарат оцінки ступеня необхідної модернізації економіки регіонів.

Просторова система країни загалом не може тривалий час ефективно і стійко прогресувати, спираючись на слабку «базу» регіонів. Необхідна опора на сильні регіони, повне врахування територіальних чинників господарювання, що є суттєвими для сучасної України, для якої характерні певні регіональні відмінності. Сьогодні регіони знаходяться в умовах зростаючої міжнародної та глобальної економічної конкуренції, що висуває нові вимоги до їхньої конкурентоспроможності. Одним із головних питань у сфері організації системи управління регіонами стає здатність ефективно розпоряджатися наявними ресурсами територій. Це слід враховувати, коли мова йде про необхідність комплексної модернізації економіки регіонів, побудови відповідної стратегії та планування заходів, спрямованих на її реалізацію. У зв’язку з цим вбачається доцільним виокремлення поняття економічного потенціалу модернізації, зокрема модернізації, що здійснюється на регіональному рівні.

Здійснивши аналіз понятійного апарату в науковому дискурсі, уточнено, що модернізаційний потенціал економіки регіонів – це сукупність виробничо-технічних, фінансово-економічних, людських ресурсів, інфраструктурних можливостей територій, що визначають їх готовність до впровадження новітніх науково-технічних досягнень і технологій, здійснення прогресивних структурних зрушень та інституційних перетворень, націлених на підвищення ефективності економіки та забезпечення її конкурентоспроможності. Поняття «модернізаційний потенціал економіки» включає в себе не тільки сукупність ресурсів, а й якісні характеристики самих регіональних соціально-економічних систем, що дозволяє визначати, наскільки система виробничих відносин, пріоритети розвитку, соціальна політика в регіонах спрямовані на вирішення завдань модернізації.

Розкрито структуру модернізаційного потенціалу економіки регіону та характер взаємозв'язку формуючих її компонентів: 1) виділено базову й модернізаційну компоненти наявного ресурсного потенціалу економіки регіону: до базової віднесено виробничо-технічну, фінансово-економічну та інфраструктурну складові потенціалу; до модернізаційної – науково-дослідну та інноваційну складові. Обґрунтовано, що людський потенціал, з одного боку, сам виступає як невід’ємний елемент модернізаційного потенціалу, а з другого – поряд із факторами зовнішнього середовища (політичними, інституціональними, економічними та ін.) визначає здатність регіонального господарства використовувати наявні ресурси за його складовими (рис. 1).

Визначено вплив найбільш суттєвих факторів на модернізаційний потенціал економіки регіонів та доведено, що успішність модернізації в регіоні залежить не тільки від зовнішніх факторів, але й багато в чому від стану та рівня розвитку модернізаційного потенціалу регіональної економіки.  

Приведення масштабів, форм та інструментарію регіональної політики у відповідність зі специфічними особливостями і потребами різних регіонів, а також з її довготривалими орієнтирами можливе лише при здійсненні типізації потенціалів економіки регіонів. При розробці системної моделі визначення економічного потенціалу регіону необхідно враховувати такі основні аспекти аналізу в межах системного підходу: елементний, структурний, функціональний, інтегративний, історичний.

Систематизовано основні підходи до оцінки економічного потенціалу (з урахуванням методу експертних оцінок; нормативного методу; вартісного методу; економіко-математичного моделювання; рейтингового методу; методу «максимум-мінімум»; методу стандартизації показників) та здійснено їх критичний аналіз з позиції застосування саме до оцінки модернізаційного потенціалу економіки регіону як збалансованого комплексу ресурсів і потенційних можливостей для їхньої реалізації.