Єськова Т.Л. Виховання працелюбності дітей дошкільного віку на заняттях з ручної праці (1917 - 1941 рр.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, методи дослідження, теоретико-методологічні засади, схарактеризовано джерельну базу, розкрито наукову новизну, практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Теоретичні питання виховання працелюбності дітей дошкільного віку на заняттях з ручної праці” розглянуто історіографію досліджуваної проблеми, схарактеризовано передумови становлення та розвитку ідеї виховання працелюбності дошкільників, проаналізовано погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів щодо виховання працелюбності дітей дошкільного віку. Наголошено, що ставлення особистості до праці зумовлюється не тільки формуванням трудових умінь та навичок, а й розвитком морально-психологічних якостей, зокрема працелюбності, котра, як базова риса особистості, необхідна для існування в суспільстві, де вона в усі часи була предметом його пильної уваги. Працелюбність формувалася і диференціювалась відповідно до суспільних вимог, потреб життя та виробництва. Увагу на формування в дошкільників працелюбності звертали не лише батьки, а й суспільні інституції досліджуваного періоду, важливе місце в роботі яких посідала і ручна праця.

Вивчаючи ступінь розробки проблеми виховання працелюбності дошкільників, нами було з’ясовано, що в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях (Н. Ждан, Р. Заіченко, О. Кононко, М. Машовець, В. Нечаєва, Я. Неверович, Л. Образцова, В. Павленчик, Т. Поніманська, Л. Порембська, Г. Шатова та ін.) вчені розглядають працелюбність як базову рису особистості, котра характеризує насамперед ставлення дитини до праці, готовність виконувати роботу та володіти певними трудовими вміннями і навичками.

Особливого значення в контексті дослідження набуло питання розвитку педагогічної теорії виховання працелюбності дошкільників в Україні, що ґрунтується на таких провідних засадах: здобутках української народної педагогіки, в якій виховання працелюбної особистості вважалося найважливішим завданням; ідеях прогресивних зарубіжних педагогів щодо трудового виховання підростаючого покоління (П. Кергомар, Я.А. Коменський, М. Монтессорі, Й.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фребель, та ін.); доробку вітчизняних педагогів, де наголошувалося на важливості виховання працелюбності саме в дошкільному віці, як у родині, так і в суспільних дошкільних закладах засобами ручної праці (Є. Водовозова, О. Духнович, Н. Лубенець, С. Русова, К. Ушинський, Л. Шлегер та ін.), значення праці у процесі вихованні особистості, детально вивчалися особливості використання ручної праці для формування готовності дитини до майбутньої трудової діяльності.

Визначено, що у 1917 – 1919 рр.  було створено нову національну педагогічну систему дошкільного виховання. Її основоположники, зокрема О. Дорошенко, Н. Лубенець, С. Русова, розглядали працю як морально-освітній фактор розвитку підростаючого покоління, надавали їй першорядного значення і визнавали ручну працю пріоритетною, бо саме завдяки їй у дітей виховувалися такі важливі риси особистості, як потреба в праці, працелюбність, акуратність, сумлінність та ін. Порівняльний аналіз поглядів тогочасних українських та російських педагогів на проблему використання ручної праці для виховання працелюбності дошкільників дає підстави стверджувати, що вони мали багато спільного.

На початку ХХ ст. педагоги (Н. Альмединген, Л. Тезавровська, Є. Тихеєва, Г. Тумім, Л. Шлегер та ін.) наголошували на особливій ролі праці у вихованні дітей, надаючи вирішального значення формуванню особистості саме засобами ручної праці, оскільки вважали, що вона впливає не лише на фізичний розвиток дитини (поставу, силу, координацію рухів тощо), а й на важливі риси особистості, зокрема працелюбність. Це було пов’язано з тим, що праця визнавалася основою життя і найважливішим чинником формування гармонійної особистості. Ці педагоги створили методику організації занять з ручної праці для дошкільників і вважали, що в роботі дитячого садка необхідно використовувати фребелівські заняття, спрямовані на розвиток дрібної моторики, що готували руку дитини до більш складних видів ручної праці, зокрема вишивання, плетіння, нанизування та ін. Такі заняття матимуть виховну цінність за умови виконання робіт охайно та з обов’язковим супроводом спеціальними бесідами чи розповідями.

У 20 – 30 рр. ХХ ст. працелюбність визначалась педагогами як важлива моральна риса особистості з такими складовими компонентами: повага до праці інших, розуміння її суспільної цінності, звичка до трудового зусилля, бажання виконувати із задоволенням різні види трудової діяльності та доводити розпочату справу до кінця, оволодіння життєво необхідними трудовими вміннями та навичками. У 30-х рр. значна роль у вихованні дітей дошкільного віку на нових засадах, відводилася  праці, яка стала стрижнем усієї освітньо-виховної роботи дошкільних закладів. Науковці та педагоги-практики цього періоду (П. Блонський, П. Волобуєв, В. Греченко, Л. Горшелева, Є. Тихеєва, С. Шацький та ін.) пропонували активно залучати дітей до трудової діяльності, обов’язково використовувати в роботі дитячого садка ручну працю.

Отже, в педагогічному доробку вітчизняних та зарубіжних педагогів увага акцентувалась на вихованні працелюбності, що впливала на готовність дитини до активної участі у трудовій діяльності в майбутньому.

У другому розділі „Досвід виховання працелюбності дітей дошкільного віку на заняттях з ручної праці (1917 – 1941 рр.)” проаналізовано офіційно-нормативну базу, соціально-економічні умови розвитку системи дошкільного виховання в досліджуваний період, науково-методичні дослідження з проблеми виховання працелюбності; висвітлено досвід виховання працелюбності дошкільників на заняттях з ручної праці; визначено види, зміст, методи, форми організації занять; узагальнено позитивний досвід виховання працелюбності дітей дошкільного віку, окреслено перспективи його впровадження в практику сучасних дошкільних закладів.

Як свідчить аналіз першоджерел, у дитячих садках, котрі функціонували на початку ХХ ст., з дітьми здійснювалася певна виховна робота в досліджуваному аспекті, зокрема, педагоги проводили бесіди, різноманітні заняття, серед яких значне місце посідали заняття з ручної праці, що впливали не лише на розвиток рухів, дрібної моторики, а й творчості та формування важливих моральних рис, особливо працелюбності. Але на той час у вихователів не було чіткого уявлення про методику проведення занять. Вони користувалися рекомендаціями Є. Водовозової, А. Симонович, Ф. Фребеля, М. Монтессорі, П. Кергомар та ін. щодо організації роботи з ручної праці. Лише згодом з’явилися перші орієнтовні програми (Н. Лубенець, С. Русова), де було визначено зміст та особливості проведення занять з ручної праці, що вплинуло на виховання працелюбності у дітей.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів з досліджуваної проблеми свідчить, що значні зміни в системі дошкільного виховання відбулися починаючи з 1917 року,  що було пов’язано з потужними політичними перетвореннями в Україні. Стрижнем тогочасної освітньої політики проголошувалося національне виховання, яке започатковувалося з першої його ланки – дошкільного виховання, включеного до державної системи освіти. У період короткотривалої державної незалежності України (1917 – 1919 рр.) освітні проблеми, зокрема завдання виховання дітей дошкільного віку, розглядали на демократичних засадах, задекларованих в офіційно-нормативних документах: „Регламент дитячих садків”, „Декларація з дошкільного виховання”, численних інструкціях та методичних листах. Не залишились поза увагою тогочасної науки і питання організації занять з ручної праці, що мали в той час здебільшого стихійний характер. Пропагувалися ідеї „вільного виховання”: створення спеціальних умов для організації занять з ручної праці, превалювання непрямих методів педагогічного керівництва трудовою діяльністю дошкільників. Ідеї національного дитячого садка, розроблені у виховній концепції С. Русової, реалізовувались і на заняттях з ручної праці, зокрема дітей знайомили з національною вишивкою, витинанням, різьбленням, особлива увага зверталась на національний колорит оформлення виробів.

Завдання і зміст трудового виховання, а також форми організації дітей на заняттях було визначено у програмних документах для дошкільних установ (1928, 1932, 1933, 1934, 1938) та методичних листах, де висвітлювались й особливості організації ручної праці. Основні положення цих документів спрямовували діяльність вихователя на організацію занять з ручної праці, знайомили з методикою їх проведення, особливостями виховання працелюбності як важливої моральної риси особистості, відображаючи тенденції розвитку трудового виховання дошкільників. Розробка програм стала позитивним явищем. У роботі дошкільних закладів заняття з ручної праці були спеціально організовані, систематичні та відповідали програмним вимогам.

Аналіз першоджерел засвідчив, що у 20 – 30-х рр. ХХ ст. в дошкільній педагогіці відбувалися активні наукові пошуки змісту та методик виховання працелюбності, здійснювалося вивчення впливу ручної праці на розвиток особистості та її використання в навчально-освітньому процесі дошкільних установ. Дослідниками (В. Греченко, Л. Горшелєва, Р. Жуковська, А. Суровцева, Е. Краснопольський, Ф. Левін-Щиріна та ін.) було встановлено, що виховання любові до праці буде більш ефективним за умов створення спеціальних умов для проведення занять з ручної праці (обладнання майстерень, куточків відповідає віковим особливостям дітей, гігієнічним вимогам; використовується різноманітний матеріал); усвідомленого отримання дітьми знань, вмінь, навичок та формування в них мотивації трудової діяльності; систематичності, спланованості, чіткої структури занять; активної участі вихователя у проведенні занять.

Ураховуючи зв’язок виховання й навчання дітей з реаліями політичного життя, ознайомлення їх з подіями в країні та світі, актуальним стало виховання в дітей позитивного ставлення до будь-якої праці. У цей період зміст ручної праці дітей дошкільного віку на заняттях збагачувався за рахунок використання різноманітних матеріалів; з дітьми проводили такі види занять: тематичні, які були окреслені планом роботи педагога, та за бажанням дітей. Як позитивне в досвіді тогочасного керівництва ручною працею слід відзначити прагнення педагогів розвивати в дітях вміння ставити мету діяльності, розв’язувати трудові завдання, співпрацювати, що впливало на виховання працелюбності.

У 30-х рр. у зв’язку із запровадженням політехнізації в дитячих садках „робітні” кімнати заповнили механізованими верстатами, що не відповідало рівневі психічного та фізичного розвитку дітей і нерідко призводило до вилучення з виховного процесу ігрової діяльності. Значна увага приділялася підготовці педагогів-інструкторів, які проводили заняття з дітьми в „робітних” кімнатах разом з вихователями. Дошкільники виготовляли різні речі, які потім використовували для потреб групи, дитсадка або навіть виробництва (ящики, підставки, полички, древка для прапорців тощо). У ці роки стали особливо помітними значні недоліки в організації занять з ручної праці: невідповідність змісту цієї діяльності віковим особливостям дітей; важливість формування трудових вмінь та навичок не завжди усвідомлювалася дітьми; нехтування індивідуальними особливостями дошкільників (інтересами, нахилами, здібностями); невдало дібрані форми організації дітей з чітко зумовленою регламентацією роботи (ланки, бригади, комісії, збори); перевага фронтальних занять, навіть із дітьми молодшого дошкільного віку; недооцінка впливу ігрової діяльності на формування особистості. У цей період починає зароджуватись навчально-дисциплінарний підхід до виховання.

Аналіз педагогічного досвіду виховання працелюбності на заняттях з ручної праці в дошкільних закладах у 20 – 30 рр. XX ст. свідчить про його особливості, які були пов’язані з необхідністю підпорядкування всього педагогічного процесу ідеологічним настановам того часу, що не сприяло покращенню роботи з виховання працелюбності.

З 1937 р. (після виходу наказу Наркомосу УРСР „Про відміну ручної праці, занять у майстернях і на пришкільних земельних ділянках”) актуалізувалася тенденція до відмови від попередніх педагогічних надбань з питань трудового виховання та ручної праці зокрема: починають закриватися майстерні, „робітні” кімнати у дитячих садках, з яких вилучають обладнання; інструменти та матеріали стають більш одноманітними (папір, картон, природний матеріал); менше уваги звертається на якість виконання дитячих робіт. Ігнорування попереднього позитивного досвіду організації трудової діяльності призвело до змін у змісті, формах, методах виховання працелюбності та згасання дитячої активності в різних видах діяльності.

Аналіз архівних документів та історико-педагогічної літератури досліджуваного періоду дав підстави для виділення основних етапів розвитку проблеми виховання працелюбності дошкільників, де зміст, форми і методи використання ручної праці у освітньо-виховному процесі диференціювалися залежно від особливостей державної освітньої політики щодо трудового виховання дітей.

Перший етап (1917–1929 рр.) характеризується активними пошуками освітян у галузі дошкільного виховання. У ньому варто виділити особливі 1917 – 1919 рр., пов’язані зі становленням національної системи освіти, першою ланкою якої визнавалося дошкільне виховання. Ідея національного дитячого садка, проголошена С. Русовою, знайшла втілення і на заняттях з ручної праці, де вихователі особливу увагу приділяли виготовленню виробів з елементами декоративно-прикладного характеру, що мали національний колорит.

У подальші роки (1920 – 1929 рр.) відбувалося формування провідних засад у теорії та практиці дошкільного виховання. З’являються перші ,,Порадники”, ,,Інструкції”, методичні листи з порадами щодо організації трудової діяльності та занять з ручної праці. У 1928 р. в Україні виходить проект програми ,,Дошкільне виховання. Матеріали до порадника”, який був першою спробою вітчизняних науковців створити програму для дошкільних закладів, в якому увага вихователів акцентувалася на самостійній діяльності та колективній праці. Характерною особливістю цього етапу є перехід від системи „вільного виховання” в роботі дошкільних закладів до застосування методів прямого впливу на дитину, які чітко регламентували трудову діяльність.

Другий етап (1930 – 1936 рр.) характеризується активізацією роботи педагогів з трудового виховання: в контексті ідеї політехнізації праця визнається головним засобом участі дітей у „соціалістичному будівництві”; в дошкільних установах ця робота тісно пов’язувалася з конкретним підприємством; зміст, форми, методи ручної праці спрямовувалися лише на досягнення суспільно корисної мети. На жаль, у процесі трудової діяльності не завжди враховувались індивідуальні та вікові можливості дітей, недооцінювалося значення національної культури в контексті виховання працелюбності. Життєдіяльність дітей була зарегламентована і заполітизована.

Третій етап (1937 – 1941 рр.) пов’язано із кардинальними змінами в політиці держави в галузі трудового виховання. У дошкільних закладах ліквідувалися майстерні та ,,робітні” кімнати, з яких вилучалося обладнання, зменшувалася кількість годин для занять з ручної праці. Тематика виробів була одноманітна і спрямовувалася на виготовлення іграшок-саморобок з паперу та природного матеріалу. Переважали словесні методи керівництва роботою дітей, яким не надавалося можливості самостійно обирати вид праці, матеріал та шляхи виконання роботи, що не сприяло вихованню інтересу до трудової діяльності, працелюбності. 

У ході дослідження доведено, що прогресивні ідеї вітчизняних педагогів та позитивний досвід практичної роботи з проблеми виховання працелюбності дошкільників на заняттях з ручної праці слід розглядати як джерело подальшого розвитку організаційно-методичної роботи дошкільних навчальних закладів. На нашу думку, організація та проведення занять з ручної праці у сучасному дошкіллі будуть сприяти вихованню працелюбності  за умов: створення розвивального оточуючого середовища для занять (обладнаних майстерень, куточків праці, добору необхідних інструментів і матеріалів); організації постійно діючих виставок та музеїв дитячої праці, творчих форм роботи дошкільних установ із сім’єю (різні конкурси на виготовлення дитячої іграшки, подарунків до свят, залучення батьків до гурткової роботи з ручної праці, спільні екскурсії, спостереження за трудовими процесами тощо); відповідна професійна підготовка вихователів з ручної праці; орієнтація педагогів на виготовлення дошкільниками виробів з елементами національного декоративно-прикладного мистецтва та розвиток креативного мислення, здібностей та інтересів дошкільників до певних видів ручної праці; надання можливості дітям самостійного вибору засобів, матеріалів та інструментів під час роботи; організації співпраці дітей з однолітками на заняттях та свідомого засвоєння суспільно-корисного значення праці.

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації здійснено аналіз проблеми виховання працелюбності дітей дошкільного віку на заняттях з ручної праці у 1917 – 1941 рр.,  що виявляється у визначенні й узагальненні теорії та практики  виховання працелюбності дошкільників на заняттях з ручної праці, виокремленні та обґрунтуванні основних етапів розвитку зазначеної проблеми, виявленні напрямів творчого використання позитивного історичного досвіду виховання працелюбності дошкільників на заняттях з ручної праці в сучасних дошкільних навчальних закладах.

2. Проведений історіографічний аналіз дає підстави стверджувати, що ставлення особистості до праці зумовлюється не тільки формуванням її трудових умінь та навичок, а й розвитком, морально-психологічних якостей, зокрема працелюбності. Це ставлення протягом історичного розвитку суспільства суттєво розвивалось, уточнювалось відповідно до потреб життя та виробництва

У дослідженні доведено, що розвиток педагогічної теорії та практики виховання працелюбності дошкільників в Україні мав такі витоки: здобутки української народної педагогіки, де виховання працелюбної особистості вважалося найважливішим завданням; ідеї прогресивних зарубіжних педагогів щодо трудового виховання підростаючого покоління (П. Кергомар, Я.А. Коменський, М. Монтессорі, Й.Г. Песталоцці, Ф. Фребель); наукові надбання вітчизняної педагогічної думки щодо виховання працелюбності саме в дошкільному віці як у родині, так і в суспільних дошкільних закладах (Є. Водовозова, А. Симонович, К. Ушинський, Н. Лубенець, С. Русова, К. Ушинський, Л. Шлегер та ін.). У подальші роки педагоги, науковці (П. Блонський, П.Волобуев, В. Греченко, Л. Горшелева, А. Макаренко, Є. Тихеєва, С. Шацький та ін.)  розробляли теоретичні засади виховання гармонійної особистості, де першочергове місце посідали питання працелюбності дітей.

Сучасні психолого-педагогічні дослідження засвідчують можли-вість формування працелюбності у дітей уже в дошкільному віці, тому що в цей період зароджуються суспільні мотиви діяльності (В. Вольцис, Д. Дзінтере, Я. Неверович, Т. Поніманська та ін.). Дітям старшого дошкільного віку доступне розуміння працелюбності як однієї з найважливіших позитивних якостей особистості (З. Єфименко-Єсарєва, Я. Коломинський, Р. Кузьміна, Л. Таллер, С. Якобсон). Шляхи розвитку працелюбності пов’язано із систематичним і цілеспрямованим впливом дорослих на дитину (Д. Сергєєва), вихованням готовності до праці на основі її привабливості (Г. Касперська), вихованням інтересу до праці, бажання працювати на користь людям (Л. Образцова), залученням кожної дитини до праці за допомогою трудових доручень (Т. Кісельова, А. Тулегенова, А. Шатова). У дітей дошкільного віку визначено такі компоненти працелюбності: позитивне ставлення до праці (прийняття та самостійна постановка мети, досягнення результату, якість виконаної роботи, емоційний стан під час роботи та після її закінчення); знання, володіння трудовими вміннями та навичками, інтерес і повага до праці інших, розуміння суспільної цінності праці; готовність брати участь у діяльності; вміння доводити справу до кінця. 

3. Визначено, що внесок вітчизняних і зарубіжних педагогів у розробку теорії досліджуваної проблеми полягав у доведенні важливості виховання працелюбності саме з дошкільного віку, який є найсприятливішим для виховних впливів. Вирішення проблеми виховання працелюбності дитини пов’язувалося із завданнями підготовки підростаючого покоління до життя. Педагоги збагатили педагогічну науку розробкою педагогічних засад виховання працелюбності дошкільників: визначено сутність працелюбності як важливої моральної риси особистості, складовими компонентами якої є: повага до праці інших, розуміння її суспільної цінності, звичка до трудового зусилля, бажання виконувати із задоволенням різні види праці та доводити розпочату справу до кінця; визначено особливості методики проведення занять з ручної праці в дошкільних закладах, їх зміст, структуру, послідовність використання матеріалів та інструментів; доведено  необхідність спеціальної підготовки дошкільних працівників, які повинні володіти методикою ручної праці та організацією роботи з батьками з цієї проблеми. Цей теоретичний доробок вітчизняних та зарубіжних педагогів став базисом, на якому будувалася вітчизняна теорія і практика виховання працелюбності дітей дошкільного віку в досліджуваний період.

4. Виділено й теоретично обґрунтовано основні етапи розробки проблеми виховання працелюбності дошкільників на заняттях з ручної праці. В їх основу покладено зміни офіційної політики держави щодо трудового виховання підростаючої особистості та особливостей змісту й організації ручної праці дошкільників.

Перший етап (1917 – 1929 рр.) – визначення змісту, форм і методів трудового виховання. Ручна праця посідала важливе місце серед інших видів трудової діяльності. Характерною особливістю цього етапу є зв’язок усієї роботи дитячого садка з суспільно-політичним життям держави. Особливо виділено 1917 – 1919 рр., пов’язані із становленням національної системи освіти, першою ланкою якої на державному рівні визнавалося дошкільне виховання. Ідея національного дитячого садка знайшла своє втілення і в роботі дошкільних закладів, де заняття з ручної праці посідали важливе місце та значно впливали на виховання працелюбності дошкільників.

Другий етап (1930 – 1936 рр.) – активізації розвитку теорії та практики виховання працелюбності дітей на заняттях з ручної праці в дошкільних закладах. Це були роки політехнізації, коли ручна праця дошкільників тісно пов’язувалась з конкретним підприємством, виготовленням суспільно корисної продукції. Питання організації ручної праці стали предметом активних пошуків науковців і практиків у розробці програмно-методичних рекомендацій для вихователів.

Третій етап (1937 – 1941 рр.) – етап кардинальних змін в освітній політиці держави щодо трудового виховання дітей. Було переглянуто традиційні підходи до змісту, видів, форм організації ручної праці. Знизився пріоритет праці у вихованому процесі, вихованню працелюбності дошкільників приділялося недостатньо уваги, нехтувався попередній педагогічний досвід.

5. Узагальнено позитивний досвід використання ручної праці для виховання працелюбності дітей у різних типах дошкільних закладів України у період 1917 – 1941 рр. та обґрунтовано напрями його використання в сучасних умовах. Це передусім виховання інтересу до праці дорослих з використанням різних форм організації дітей (екскурсії, спостереження, експериментування тощо); створення розвивального оточуючого середовища; самостійний вибір дітьми засобів, матеріалів для виготовлення виробів; організація виставок та музеїв дитячих робіт, залучення батьків до гурткової роботи з ручної праці; залучення дітей до різних напрямів національного декоративно-прикладного мистецтва; організація колективної співпраці дітей на заняттях тощо.

Здійснене дослідження не претендує на вичерпний аналіз проблеми. Предметом подальшого вивчення можуть стати питання впливу організації ручної праці на формування інших базових рис особистості (сумлінність, людяність, ініціативність тощо); розвиток теорії і практики використання ручної праці в дошкільних закладах різних регіонів України в різні часові проміжки.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Єськова Т. Л. К.Д. Ушинський про трудове навчання та виховання підростаючого покоління / Т.Л. Єськова // Зб. наук. пр. Бердян. держ. пед. інституту (Педагогічні науки). – Бердянськ : БДПІ, 1999. – № 2. – С. 139–142.

2. Єськова Т. Л. Про використання ідеї педагогів минулого в сучасній практиці трудового виховання дітей дошкільного віку / Т. Л. Єськова // Зб. наук. пр. Бердян. держ. пед. ун-ту (Педагогічні науки). – Бердянськ : БДПУ, 2002. – С. 162 – 172.

3. Єськова Т. Л. Ідеї християнської моралі як основа трудового виховання в працях К. Д. Ушинського / Т. Л. Єськова // Наук. записки НаУ „Острозька академія” (Серія „Психологія і педагогіка” (Моральне виховання на християнських цінностях). – № 2 – Острог, 2001. – С. 30 – 38.

4. Єськова Т. Л. Проблема професійної підготовки студентів до керівництва художньою працею в дошкільних закладах / Т. Л. Єськова // Зб. наук. пр. Бердян. держ. пед. ун-ту (Педагогічні науки). – № 2. – Бердянськ : БДПУ, 2005. – С. 174 – 181.

5. Єськова Т. Л. Ідеї С. Русової про використання навчально-виховного простору у вихованні працелюбності дошкільників / Т. Л. Єськова // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка : Педагогічні науки. – 2006. – № 16. – С. 97 – 103.

6. Єськова Т.Л. Ідеї Ф. Фребеля про виховання працелюбності в історії вітчизняної  дошкільної педагогіки / Т. Л. Єськова // Наук. часопис Нац. пед. ун-ту імені М.П. Драгоманова. Серія №5. Педагогічні науки: реалії та перспективи: / Укладач Машовець М.А. – Вип. 8. – К. : НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. – С. 45 – 49.

7. Єськова Т. Л. Проблема виховання в дошкільників праце-любності у вітчизняній педагогічній теорії та практиці у першій третині ХХ ст. / Т. Л. Єськова // Зб. наук. пр. Бердян. держ. пед. ун-ту. – № 2. – Бердянськ : БДПУ, 2007. – С. 8 – 12.

8. Єськова Т. Л. Використання ручної праці у вихованні праце-любності дітей (у програмах дошкільних установ 20-30 рр. ХХ ст. / Т. Л. Єськова // Гуманітар. вісн. ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т імені Григорія Сковороди” : Наук.-теор. зб. – Переяслав-Хмельницький, 2008. – Вип. 14. – С. 75 – 78.

9. Єськова Т. Л. Ручной труд дошкольника как фактор развития его личности / Т. Л. Єськова // Гармонизация психофизического и социального развития детей : материалы ІІ Респуб. науч.-практ. конф. студ. и молодых учёных, Минск, 26 апр. 2007 г. / Бел. гос. пед. ун-т им. М. Танка. – Минск : БГПУ, 2007. – С. 51–53.

10. Єськова Т. Л. Проблема использования образовательного пространства в воспитании трудолюбия дошкольников в первой четверти ХХ ст. (на материале развития дошкольного воспитания в Украине) /  Т. Л. Єськова // Мир детства и образования : материалы Междунар. науч.-практ. конф. – Магнитогорск : МаГУ, 2007. – С. 29 – 32.

11. Єськова Т. Л. Використання ідей педагогів минулого в сучасній практиці трудового виховання дітей дошкільного віку / Т. Л. Єськова // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень І Всеукраїнського з’їзду працівників освіти і виступу Президента України Л.Д. Кучми : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / Укл.: П. В. Дмитрен-ко та ін. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2002. – С. 33 – 36.

12. Єськова Т. Л. Проблема професійної підготовки майбутніх вихователів до керівництва художньою працею / Т. Л. Єськова // Наука і освіта’2004 : Матеріали VІІ Міжнар. наук.-практ. конф. – Том 37. Проблеми підготовки фахівців. – Д. : Наука і освіта. – 2004. – С. 3 – 5.

13. Єськова Т. Л. Підготовка до творчої діяльності майбутніх вихователів дошкільних закладів при вивченні курсу „Художня праця” / Т. Л. Єськова // Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.  (16-17 листоп. 2006 р.). – Мелітополь : МДПУ, 2006. – С. 52 – 54.

Єськова Т.Л. Виховання працелюбності дітей дошкільного віку на заняттях з ручної праці (1917 – 1941 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2010.

Дисертацію присвячено історико-педагогічному аспекту проблеми виховання працелюбності дітей дошкільного віку на заняттях з ручної праці. Розкрито передумови становлення досліджуваної проблеми. Проаналізовано та систематизовано теоретичні ідеї виховання працелюбності дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині вітчизняних та зарубіжних діячів освіти, виявлено прогресивні думки, що вплинули на використання ручної праці для виховання працелюбності дошкільників. Визначено й обґрунтовано особливості змісту, форм, видів занять з ручної праці в дошкільних установах у період 1917 – 1941 рр. Окреслено провідні шляхи виховання працелюбності в освітньо-виховному процесі дошкільних установ, схарактеризовано перспективи творчого використання надбань минулого в умовах сучасного дошкілля.

Ключові слова:  працелюбність, ручна праця дошкільників, зміст, форми, методи організації занять з ручної праці в дошкільних закладах.

Еськова Т.Л. Воспитание трудолюбия у детей дошкольного возраста на занятиях по ручному труду (1917 – 1941 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. – Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Луганск, 2010.

Диссертация посвящена историко-педагогическому аспекту проблемы воспитания трудолюбия дошкольников на занятиях по ручному труду в дошкольных учреждениях в период 1917 – 1941 гг.

В ходе исследования было установлено, что развитие теории и практики воспитания трудолюбия дошкольников имело свои истоки: опыт трудового воспитания в народной педагогике, развитие отечественной и зарубежной педагогической мысли о важности воспитания трудолюбия с детства. В результате научного поиска были обобщены теоретические взгляды педагогов (О. Дорошенко, П. Кергомар, Я. Коменский,  Н. Лубенец, М. Монтессори, Й. Песталоцци, С. Русова, Ж.- Ж. Руссо, К. Ушинский, Ф. Фребель, Я. Чепига и др.) на проблему воспитания трудолюбия у дошкольников, что позволило определить их вклад в разработку исследуемой проблемы. Обязательным они считали привлечение к трудовой деятельности детей уже с раннего возраста; подчеркивали влияние ручного труда на развитие всех психических процессов и новообразований личности; акцентировали внимание на воспитательной функции ручного труда и его влиянии на формирование трудолюбия.

Установлено, что важное значение для развития дошкольного воспитания в Украине имели взгляды отечественных педагогов (О. Дорошенко, Н. Лубенец, С. Русова др.), отстаивающих концепцию национального воспитания.

В диссертации выявлены особенности содержания, видов, форм организации занятий по ручному труду в зависимости от политики в сфере образования.

Исследования, проведенные в 20-30-х гг. ХХ ст., значительно расширили понятие о трудовой деятельности дошкольников. В них были определены цели, содержание, средства, особенности организации и занятий по ручному труду (П. Блонский, Р. Жуковская, В. Греченко, А. Суровцева, Ф.  Левин-Щирина и др.)

В диссертации обоснованы этапы разработки проблемы воспитания трудолюбия дошкольников на занятиях по ручному труду в рамках исследуемого периода: первый (1917 – 1929 гг.) – этап активных наработок в сфере трудового воспитания, обоснование содержания, средств, методов воспитания дошкольников в труде. Особое место на этом этапе занимают 1917 – 1919 годы национального возрождения всей системы образования, в том числе и дошкольного. Идея создания национального детского сада, отразилась и на занятиях по ручному труду. Второй этап (1930 – 1936 гг.) активизации теории и практики воспитания трудолюбия. Это годы политехнизации, когда труд был главным средством воспитания и участия детей в „социалистическом строительстве”. Созданные в детских садах мастерские, оборудовались станками, появлялись новые инструменты и материалы. Содержание, формы и методы детского труда не всегда соответствовали возрастным и индивидуальным особенностям детей, что привело к нивелированию понятия „трудолюбие”. Жизнь детей становилась зарегламентированной, заполитизированной. Третий этап (1937 – 1941 гг.) связан с коренными изменениями в политике государства относительно трудового воспитания. Труд как средство воспитания потерял своё приоритетное значение. Отвергался предшествующий опыт, что отразилось и на воспитании трудолюбия дошкольников при проведении занятий по ручному труду.

В исследовании установлено, что идеи учёных и опыт практических работников 1917–1941 гг. заслуживают творческого использования в работе современных дошкольных учебных заведений. К педагогически ценным наработкам в воспитании трудолюбия на занятиях по ручному труду относятся: организация развивающего пространства, способствующая воспитанию интереса к трудовой деятельности: оборудованные мастерские, комнаты для труда, подбор инструментов и разнообразных материалов; организация экскурсий; наблюдение за трудом взрослых; использование нетрадиционных форм проведения занятий по ручному труду; привлечение к проведению занятий педагогов-инструкторов; использование элементов национального декоративно-прикладного искусства в работах детей.

Основные результаты, положения и выводы исследования могут быть использованы в процессе преподавания курсов историко-педагогической направленности, в практической  работе дошкольных учреждений при организации занятий по ручному труду.

Ключевые слова: трудолюбие, ручной труд дошкольников, содержание, формы, методы организации занятий по ручному труду в дошкольных учреждениях.