ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ДУХОВОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ (ВІД ВИТОКІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ДУХОВОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ (ВІД ВИТОКІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ)
Альтернативное Название: ПУТИ РАЗВИТИЯ Духовой музыкальный ИСКУССТВА В УКРАИНЕ (От истоков до начала XX века)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі визначено актуальність, методологію, наукову новизну, цілі, завдання дослідження, його значення.


Розділ І «Духові інструменти стародавнього населення на території сучасної України» присвячено узагальнюванню матеріалів, які стосуються духових інструментів періоду кам'яного віку — палеоліту, духового інструментарію Скіфії, античних міст-держав Північного Причорномор'я і Київської Русі.


У підрозділі 1.1 "Духовий інструментарій періоду первіснообщинного ладу" розглядається ряд археологічних знахідок, що належать до періоду кам'яного віку — палеоліту. Три із них дають розкопки Дністровської археологічної експедиції Інституту суспільних наук Львівської філії Академії наук України, які проводилися на правому березі Дністра біля сел Молодове й Атаки Кельменецького району Чернівецької області. Тут в 50-ті й 60-ті роки XX ст. доктор археології О. Черниш виявив три кроманьйонські флейти.


Перші дві, знайдені в 1953 і 1954 рр. біля села Молодове — то вироби із рогу північного оленя. Особливості першої із них (розміри 21x1, 3x1,2см, поздовжній штучний отвір, чотири поперечних у вузькій мундштучній частині, смужки-сліди, очевидно, від поперечного обв'язування, а також ще два отвори в нижньому кінці) дають змогу вважати знахідку музичним інструментом зразку флейти, першим із знайдених на палеолітичній стоянці сучасної території України. Ріг з відростком другої флейти мав довжину 19,5см, середній діаметр його 14 мм. Інструмент мав десять вертикальних і один отвір в основі, що свідчить про технічну складність його, розрахованого на відтворення більшого числа звуків. Знайдена флейта — найскладніший і найстародавніший музичний інструмент палеолітичних стоянок, відомий за теперішнього часу.


У 1965р. археолог О. Черниш проводив польові роботи на правому березі Дністра біля села Атаки. Тут він виявив третю флейту з гомілкової кістки північного оленя. Даний виріб належить до поперечних флейт. Знайдену флейту О. Черниш датує часом пізнього палеоліту Придністров'я.


У 1931р. на лівому березі ріки Кальміус у Приазов’ї проводилися розкопки Маріупольського могильника. Тут, поряд з іншими предметами, археолог М. Макаренко знайшов сім дудочок, що належали до нового періоду кам'яного віку — неоліту. Зроблені вони з пташиної кістки з дуже тонкими стінками. Зверху дудочки прикрашено поперечними нарізами. Отворів вони не мали. Є підстави для висунення гіпотези щодо тлумачення цього архаїчного інструмента, як зразка флейти Пана. Вищезгадані сім дудочок могли бути далеким прообразом українського народного музичного духового інструмента — кувікл, багатоствольної флейти.


Всі ці знахідки є доказом не тільки побутування у палеолітичний час музичних інструментів, але й того, що в ту далеку епоху музичні інструменти поступово вдосконалювалися і збільшувалась кількість їх різновидів.


Підрозділ 1.2 "Духові інструменти Скіфії". Відомо, що античні письменники, насамперед Геродот, залишили цінні відомості з історії й географії скіфів. Історико-археологічні дослідження багатьох вчених свідчать: скіфи були серед найбільш розвинених народів тих епох. До нашого часу дійшли відомості про скіфського співака — композитора і легендарного виконавця гімнів Олена, деякі струнні й інші музичні інструменти, що були у побуті скіфів. На жаль, ні в трактатах того часу, ні в пам'ятках народного епосу, ні у витворах літератури й мистецтва не збереглися історичні дані про те, які саме духові інструменти побутували у скіфів, де і як вони застосовувалися й використовувалися в їхньому повсякденному житті.


Плутарх у трактаті "Учта семи мудреців" наводить такий діалог: "Ардал, син бога Гефеста, який вважався винахідником флейти, спитав у скіфського мудреця Анахарсіса, чи мають скіфи флейтисток — Той відповів, що в них немає навіть лоз". З цієї відповіді можна зробити висновок, що в Скіфії за тих часів не було винограду, не було вина й бенкетів, на яких грали б флейтистки, тобто у скіфів були відсутні не флейти, а звичаї й обряди, аналогічні грецьким. Разом з тим можна припустити, що в них був певний духовий інструментарій, як і в інших суспільно-економічних формаціях того часу. Очевидно, він був суворо лімітований у своєму використанні у зв'язку з географічними й історичними умовами, формою побуту, а також духовною культурою народу.


Підтвердженням наведеної гіпотези може бути те, що у військовій організації й ряді звичаїв скіфів участь духових інструментів, зокрема флейт, авлосів і труб, була обов'язковою: велике, добре озброєне й дисципліноване військо, де цінувалися військова доблесть і мужність в бою; щорічні свята на честь бога війни, якого Геродот назвав по-грецькому Аресом, втіленням якого служив стародавній металевий меч; щорічні свята на честь "золотих священних дарів" плуга, ярма, сокири й чаші, що нібито впали з неба; похоронні ритуали, що супроводжувалися пожертвою, переможні святкування, палацові церемонії тощо.


Відомо, що серед археологічних знахідок скіфського часу велику цінність мають ювелірні пам’ятки. Зокрема, золотий перстень з Неаполя Скіфського (Крим), де на гемі зображений музикант, що грає на подвійному авлосі. Судячи з одягу, він не грек (взутий у високі чоботи), але перстень зроблений грецькими ювелірами. Дана знахідка свідчить про побутування у скіфів духових інструментів, зокрема авлосів. Отже, духові інструменти, зокрема флейти, авлоси і труби, скіфи мали, хоч їх використання порівняно з іншими народами було обмеженим.


У підрозділі 1.3 "Духовий інструментарій античних міст-держав Північного Причорномор’я" розглядається по збереженим зображенням (настінним, скульптурним, розписам посудин тощо) й іншим історичним матеріалам. Важливим документом про музичний інструментарій народів Чорноморського узбережжя, є фреска пантикапейської катакомби (Керч, друга половина ІV ст. до н.е.), знайдена в 1842 р. і описана 1845 року одеським археологом Ант. Ашиком. На ній зображені музиканти двох груп: мішаний ансамбль — дві труби і флейта Пана і хор трубачів — двічі по чотири труби. Обидві групи трубачів є учасниками однієї похоронної процесії. Мішаний ансамбль (дві труби і флейта Пана) не мав відношення до похорону, а готувався до гри на учті після похорону і під час жертвоприношень. З цього можна зробити висновок, що музиканти тих часів, які грали на духових інструментах, відігравали важливу роль у похоронних обрядах й ритуалах, присвячених уславленню богів.


До другої половини ІV ст. до н.е. археологи зараховують стелу з вапняку, яку знайшов В. Шкорпило у 1906 р. біля Нового Карантину при розкопках некрополя Мирмекій. На ній надпис "Пасафіліката-флейтист". До перших століть нашої ери належить виявлена у Пантикапеї частина флейти зі слонової кістки; до II ст. н.е. — зображення на пантикапейському саркофазі двох музикантів з подвійним авлосом. Як і стела з Нового Карантину, так і вищезгадані пам'ятки для дослідника є особливо цінними, оскільки дають підстави твердити, що флейти, авлоси і труби були відомі грекам Причорномор'я, а виконавці на них мали пошану.


Отже, у Північному Причорномор’ї у музичній практиці духовий інструментарій широко застосовувався. Античні держави на території Північного Причорномор'я існували протягом майже тисячі років. Тисячолітня епоха античної цивілізації глибоко відбилася у житті й культурі поколінь наступних часів. Модифіковані під впливом римсько-візантійської музичної культури, зокрема й духової, античні традиції через ранньосередньовічні міста, що виникли на місці деяких давніх центрів, дійшли певною мірою і до Київської Русі.


У підрозділі 1.4 "Духові інструменти Київської Русі" розкривається їх важлива роль у житті однієї із найбільших держав середньовічної Європи. Дійсно, музика у Київській Русі використовувалася при княжому дворі у вигляді світського музикування, у ратній справі і в народному побуті. В першому випадку вона супроводжувала й розгульні учти й урочисті церемонії, зокрема прийоми послів, укладання миру, урочисті виїзди князів і їх супроводу. Винятковим документом, який підтверджує важливу роль музики у побуті Київської Русі, є фреска Софійського собору, побудованого у XI ст. Ярославом Мудрим. На ній зображено поміст, де йде театралізована вистава, у якій беруть участь танцюристи, акробати і стародавній ансамбль, до складу якого входять виконавці на органі, духових, струнному й ударному інструментах.


У літописах неодноразово вказується про широке побутування в Київській Русі військової музики. Відомо, що до складу кожної військової дружини входила група труб, сурн, сопелі нарівні з ударними інструментами. Все це свідчить про велику організуючу роль духових інструментів у військах Київської Русі. Отже, як усюди в світі, інструменти мали певну соціальну символіку, що її визначали традиції. У зв'язку з цим ратна труба була в пошані як активізуючий героїко-патріотичні почуття інструмент. Як символ ратної доблесті вона протиставилася гуслам і іншим поширеним у народі інструментам.


Християнство принесло до Київської Русі аскетичні погляди на світ і його принади, які з роками ставали дедалі суворішими. До числа принад було віднесено й музику як сталий атрибут колишніх язичницьких обрядів. Гусла й інші народні інструменти почали вважатися гріховними. Суворі адміністративні заходи, що їх вжила церква і правляча верхівка наприкінці ХVІ — початку ХVІІ століть, проти скоморошества — носіїв народної музичної культури, певно, й були однією з причин зникнення багатьох духових і струнних інструментів минувшини. Ті, що залишилися, — трансформувалися в процесі їх реконструкції у "культурні" інструменти і лише в поодиноких випадках залишилися надбанням народної музичної практики.


У ХІІІ ст. Київська Русь занепала від міжусобиць і татаро-монгольської навали. Завдавши величезної шкоди культурі Києва й інших міст, завойовники не змогли її цілком знищити. Розвиток староукраїнської музичної культури зазнав значного гальмування, але великі культурні здобутки часів Київської Русі збереглися й після її розпаду в народній традиції і з плином часу стали основою для виникнення і подальшого розвитку музичної, зокрема й духової, культури східнослов’янських народів.


Отже, стародавнє населення, яке мешкало на території сучасної України, у повсякденному житті застосовувало такі духові музичні інструменти: в період первіснообщинного ладу – примітивні духові інструменти — вироби із рогу північного оленя і пташиних кісток; у Скіфії — стародавні флейти, авлоси і труби; в античних містах–державах Північного Причорномор’я — флейти, авлоси і труби; в Київській Русі — сурни, сопелі, труби і ударні інструменти.


Розділ 2 "Духове інструментальне мистецтво України в період розвитку музичної грамотності й освіти (пepшa половина ХV — перша половина ХІХ ст.)". Розвиток української музичної культури даної епохи, зокрема й духової, стимулювався, поза загальнодержавними заходами, взаємодією двох факторів: а) становленням і розвитком музичної освіти; б) активізацією громадського життя, зокрема і музичного.


Підрозділ 2.1 „Братства”. Першими «вогнищами» музичної освіти в Україні слід визнати так звані братства. Виникнувши у першій половині ХV ст. у середовищі міського населення України й насамперед на західноукраїнських землях, що їх раніше захопила феодальна Польща, вони поступово формувалися в багатьох містах України. Потреба в братствах була викликана необхідністю більш тісного згуртування городян-українців в умовах активізації антифеодальної і національно-визвольної боротьби. Вони включали міщан, селян, окремих представників української шляхти.


Розуміючи значення культури як могутньої зброї у суспільно-політичному житті, братства вважали одним з основних завдань піднесення освітнього рівня українського населення. Відомостей про навчання грі на духових інструментах на початковому етапі становлення музичної освіти в Україні немає, але факт організації музичної освіти, підготовка вчителів співу, регентів, майстрів композиції, музично грамотних людей слід вважати посилкою до освоєння мистецтва гри на духових інструментах, оскільки процес оволодіння виконавською майстерністю на них уже полегшувався і зводився лише до опанування техніки. У такому випадку братські школи формували кадри виконавців на духових інструментах.


Підрозділ 2.2 "Глухівська музична школа". Одним з наслідків культуртрегерської політики Петра І, зміцненням зв'язків із західноєвропейськими країнами, стало захоплення аристократії салонним музикуванням. У першій половині ХVІІІ ст. в Росії різко зросла потреба в музикантах різних фахів, зокрема й духовиках. Тому указом російської імператриці Анни від 14 вересня 1738 р. було відкрито школу в Глухові Чернігівської губернії. В ній навчалося 20 осіб, з яких 10 кращих повинні були щороку вирушати до Петербурга. Відкриття такого закладу в Україні було явищем не випадковим. Документи підтверджують, що з середини ХVІІ ст. до столиці вивозили як співаків, так і хорові капели з майбутніми композиторами (М. Березовський, Д. Бортнянський й ін.). Протягом тривалого часу Малоросія постійно була основною постачальницею кращих голосів (дорослих і дитячих) для царського двору і його вельмож, а також для інших відомств. Потреба в музикантах при царському дворі не зменшувалася, а зростала, деякі випускники Глухівської школи змушені були спеціалізуватися в галузі інструментальної музики, зокрема і духової. Про це свідчить указ імператриці Анни від 10 січня 1740 р. У дисертації подано лише частину з виявлених матеріалів, що стосується цієї дивної "кузні" кадрів. Однак і їх досить, щоб зрозуміти, що неповним було уявлення про неї раніше. Глухівська музична школа — одне з переконливих свідоцтв культурних взаємозв'язків України і Росії причому таке, що дає підставу говорити про значну роль українських діячів у розвитку російської музичної культури середини ХVІІІ ст., й зокрема духової.


Підрозділ 2.3 "Харківський колегіум і його вокально-інструментальні класи". В 1768 р., тобто через сорок один рік після відкриття Харківського колегіуму, при ньому почало функціонувати училище або "додаткові класи", у яких у 1773 р. було відкрито класи вокальної й інструментальної музики. Керувати цими класами був запрошений М. Концевич, котрий був непересічною особистістю: композитор, поет, диригент, музикант, викладач, адміністратор. Керівництво музичними класами він здійснював до 1796 р. Після нього клас вокальної музики очолив А. Ведель — самобутній композитор, диригент, співак, скрипаль, а заняттями з інструментальної музики керував німець Я. Цих.


В Україні на той час навчання музикантів-духовиків мало різні форми. Вони складалися в певну систему навчання й підготовки необхідних кадрів для інструментального виконавства в Харкові, яке швидко розвивалося. Програму й систему навчання на духових інструментах у класі інструментальної музики слід охарактеризувати так: учні засвоювали спосіб видобування звуку на інструменті та його звукоряд, аплікатуру, метроритм, їм прищеплювали певні музично-виконавські й технічні навички, а також необхідність постійного їх вдосконалювання. З відкриттям в 1780 р. у Харкові театру учнівська капела вокально-інструментальних класів за наказом губернатора зобов'язана була грати на кожній виставі двічі на тиждень. За гру там музиканти одержували винагороду. Поряд із комедіями й іншими спектаклями в театрі ставили й опери. Серед них "Нещастя від карети" і "Скупий" В. Пашкевича, "Сбитенник" В. Булландта, "Мельник-чаклун, обманщик і сват" М. Соколовського, "Розана і Любим", "Аркас і Іриса" М. Керцеллі, "Добрі солдати" Г. Раупаха, "Земіра і Азор" А. Гретрі, "Два мисливці" Є. Фоміна й ін. Зазначений репертуар вимагав неабиякого володіння інструментом і технічної рухливості від виконавців партії духових. Цей професійний рівень у духовиків інструментальних класів був, оскільки вони грали не тільки в театрі, але й під час проведення всіляких інших заходів. Двадцятирічне існування вокально-інструментальних класів при Харківському колегіумі стало одним з важливих етапів розвитку гри на духових інструментах в Україні.


Підрозділ 2.4 "Інструментальна музика в Києво-Могилянській академії". Активізація музичного хорового й інструментального мистецтва у великих містах України зажадала виховання своїх музичних кадрів, професійний рівень яких відповідав би вимогам часу. Навчальним закладом, де проводилася професійна підготовка музикантів різних спеціальностей, стала Києво-Могилянська академія (відкрита в 1632 р., а з 1701 р. — Академія для наук вільних) — один з найвидатніших центрів освіти ХVІІ-ХVIIІ ст. Вперше згадка про організацію в академії "інструментальної музики" належить до початку ХІХ ст. Ця ідея належала митрополиту Гавриїлу, який у листі академічному правлінню від 17 жовтня 1801 р. рекомендував відшукати вчителя музики, закупити необхідні інструменти і залучити бажаючих студентів для навчання на різних інструментах. Музичні інструменти придбали, а 15 грудня 1802 р. уклали контракт із капельмейстером С. Цесарським, в обов'язок якого входило навчання учнів музиці, грі на струнних і духових інструментах, розучування із ними п’єс, а також керівництво академічною капелою. До навчання учнів на різних інструментах залучалися також кращі музиканти цехової й магістратської капел, які існували в той час у Києві.


Інструментальна музика мала різні прояви у житті академії: при святах і урочистих ритуалах, при зустрічах високопоставлених осіб, у зв'язку з випуском кадрів академії, з нагоди вчених диспутів тощо.


Підрозділ 2.5 "Музичні класи Харківського університету". З відкриттям в 1805р. у Харкові університету навчання на різних інструментах, зокрема й духових, звелося ще на один щабель. Цей учбовий заклад відіграв важливу роль у вихованні музичних кадрів і в розвитку музичного життя міста, оскільки заняття тут були поставлені цілком серйозно і давали відмінні результати. Першим викладачем в інструментальних класах був І. Вітковський. Йому значною мірою зобов'язана своїм розвитком музична культура Харкова, а також інших міст України того часу.


Участь студентів у відповідальних публічних концертах, вказує не тільки на високий рівень виконавської кваліфікації, але й на правильну, в цілому, методику навчання у музичних класах, а також і на високий професіоналізм їх викладачів. Про це свідчить і старанність у роботі над репертуаром, вдумливість і новаторська сміливість при доборі творів і та величезна робота вчителів музики з пропаганди класичної музики. Викладання у музичних класах університету здійснювалося професійно, а його забезпечення як інструментами, так і нотною літературою проводилося постійно — і це давало відмінні результати, що стало величезною заслугою університету. Музичні класи були закриті в 1859 р., але добрі музичні традиції і любов до оркестрового виконавства, закладені викладачами і учнями, сприяли вихованню молодих виконавців на різних інструментах, зокрема й духових, вже в музичному училищі, відкритому в 1883 р.


Таким чином, братства, Глухівська музична школа, вокально-інструментальні класи при Харківському колегіумі, інструментальна музика в Києво-Могилянській академії й музичні класи Харківського університету відіграли величезну роль у підготовці музичних виконавських кадрів, зокрема і на духових інструментах.


 








³äîìèé â Óêðà¿í³ äèðèãåíò, ï³àí³ñò, äîñë³äíèê Ê.ªðåìåíêî íà îñíîâ³ âîñêîâèõ çë³ïê³â çðîáèâ ã³ïñîâ³ äóáë³êàòè ïåðøèõ äâîõ ôëåéò, âèÿâëåíèõ Î.×åðíèøîì. Ó õîä³ åêñïåðèìåíòó îòðèìàíî òàê³ ðåçóëüòàòè. Øëÿõîì ïîñë³äîâíîãî â³äêðèâàííÿ çâóêîâèõ îòâîð³â íà ã³ïñîâîìó äóáë³êàò³ ïåðøî¿ ôëåéòè áóëî âèäîáóòî çâóêè "äî", "ðå-áåìîëü", "ðå", "ì³-áåìîëü" òðåòüî¿ îêòàâè. Äàëåêî æ ðîçòàøîâàí³ ùå äâà îòâîðè, íåçâàæà&tho ;÷è íà öå, ïðîäîâæó&tho ;òü ïîñë³äîâíèé õðîìàòè÷íèé çâóêîðÿä — "ì³" é "ôà". Ïîäàëüøå æ ïîñë³äîâíå çàêðèâàííÿ îòâîð³â, óòâîð&tho ;º òàêó æ ïîñë³äîâíó íèñõ³äíó õðîìàòè÷íó ãàìó. Ïîä³áíèé åêñïåðèìåíò áóâ ïðîâåäåíèé é ³ç ³íøèì ã³ïñîâèì äóáë³êàòîì — äðóãî&tho ; ôëåéòî&tho ;. Öå íàäຠïðàâî Ê. ªðåìåíêó ïî-íîâîìó ³íòåðïðåòóâàòè çíàéäåí³ Î. ×åðíèøîì ôëåéòè, ùî íàëåæàòü äî ïåð³îäó ðàíí³õ öèâ³ë³çàö³é, à ñàìå: àâòîð äຠíîâó êîíöåïö³&tho ; ³ñòî𳿠âèíèêíåííÿ é ðîçâèòêó çâóêîðÿäíîñò³ â³ä ïðèðîäíî¿ õðîìàòèêè äî ä³àòîí³÷íî¿ ¿¿ îáðîáêè.




Ïðàöÿ Àíò. Àøèêà ìຠâèíÿòêîâó ö³íí³ñòü, îñê³ëüêè çãàäàíà ôðåñêà çãîäîì çíèêëà.




Ó òðàâí³ 1804 ð. êàïåëüìåéñòåð Ñ. Öåñàðñüêèé áóâ çâ³ëüíåíèé çà éîãî ïðîõàííÿì, à êåðóâàòè ³íñòðóìåíòàëüíî&tho ; ìóçèêî&tho ;, çà âêàç³âêî&tho ; êåð³âíèöòâà àêàäå쳿, ìîæå îäèí ç³ ñòóäåíò³â, ùî ìàâ äî öüîãî ³ çíàííÿ é áàæàííÿ.




Êàïåëà, î÷åâèäíî, ³ñíóâàëà àæ äî 1817 ð. — ïî÷àòêó ðåôîðì íàâ÷àëüíîãî ïðîöåñó â àêàäå쳿 ³ ïåðåòâîðåííÿ ¿¿ â 1819 ð. ó äóõîâíó, áî ³íñòðóìåíòàëüíà ìóçèêà íå â³äïîâ³äàëà ïðèíöèïàì äóõîâíî¿ àêàäå쳿 ³ ïðàâîñëàâíî¿ öåðêâè.




ϳñëÿ çâ³ëüíåííÿ ². Â³òêîâñüêîãî íà âàêàíòíå ì³ñöå âèêëàäà÷à ìóçèêè çà êîíêóðñîì ïðîéøîâ ². Ëîçèíñüêèé. Ç 1830 ð. â÷èòåëåì ìóçèêè ðàçîì ç ². Ëîçèíñüêèì äî 1833 ð. ïðàö&tho ;âàâ ß. Çåíüêåâè÷. Ó 1837 ð. ï³øîâ ó â³äñòàâêó ². Ëîçèíñüêèé, íà éîãî ì³ñöå ïèíçíà÷èëè Â. Àíäðººâà, êîòðèé ïðàö&tho ;âàâ â óí³âåðñèòåò³ äî 1842 ð. ϳñëÿ Â. Àíäðººâà ì³ñöå â÷èòåëÿ ìóçèêè çàéíÿâ Ô. Øóëüö, ä³ÿëüí³ñòü éîãî ÿê ïåäàãîãà ³ ïîïóëÿðèçàòîðà êëàñè÷íî¿ ìóçèêè â Õàðêîâ³ áóëà âèçíà÷íî&tho ;.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины