УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОЛОГО-ЕСТЕТИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ АРХІТЕКТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА ВЕЛИКИХ МІСТ (ЛАНДШАФТНИЙ АСПЕКТ) : СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ЭКОЛОГО-эстетические свойства Архитектурная среда БОЛЬШИХ ГОРОДОВ (ЛАНДШАФТНЫЙ АСПЕКТ)

Краткое содержание

У вступі розкривається актуальність теми, мета і завдання роботи, визначаються об’єкт і предмет дослідження, а також методика, новизна наукового підходу до теми, аналізуються існуючі публікації.

У першому розділі «Теоретичні передумови дослідження еколого-естетичного удосконалення архітектурного середовища міста» узагальнені матеріали щодо становлення, розвитку і еколого-естетичного удосконалення АС. Встановлено, що в сучасній теорії архітектури, містобудування та ландшафтної архітектури досі остаточно не сформований чіткий понятійний апарат у сфері удосконалення еколого-естетичних властивостей АС міста. Проведений у роботі аналіз існуючої термінології дозволив уточнити блок понять і термінів, необхідних для визначення сутності досліджуваних питань.

Виявлено, що АС міста є сукупністю усіх відкритих ландшафтних і забудованих просторів, які на основі принципів інтегрованої взаємодії компонентів формують композиційно-планувальну і об’ємно-просторову структуру міста. Удосконалення еколого-естетичних властивостей АС – це зміна композиційно-планувальної і об’ємно-просторової структури міських територій з метою підвищення функціональної комфортності їх використання, естетичної виразності, економічної ефективності та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності. Необхідність першочергового удосконалення саме еколого-естетичних властивостей АС великих міст зумовлена тим, що високі екологічні параметри середовища сприяють збереженню фізичного здоров’я населення, а гармонійне і естетично виразне АС сприяє формуванню  яскравої особистості.

Встановлено, що в процесі удосконалення еколого-естетичних властивостей АС міста найактуальнішою є проблема розвитку його ландшафтної складової. Ландшафтні території сприяють нормалізації параметрів мікроклімату й очищенню атмосферного повітря. Разом з тим завдяки багатству кольору і розмаїттю форм природні компоненти АС позитивно впливають на його естетичні характеристики, посилюють архітектурно-художню виразність та образність середовища.  

Аналіз композиційно-планувальних структур найбільших міст світу показав, що існує два варіанти розвитку ландшафтної складової АС міста – залежно від соціально-економічних умов, збільшення площі ландшафтних територій міста відбувається або внаслідок освоєння навколишніх земель, або за рахунок внутрішніх територіальних резервів (вторинного використання міських територій). Розвиток ландшафтної складової міста за рахунок зовнішніх територіальних резервів відбувався: 1) з найдавніших часів до ХVІІІ ст. (необмежена кількість вільних земель); 2) друга пол. ХІХ-ХХ ст. (загальне збільшення площі міста через інтенсивний розвиток промисловості й зростання чисельності населення). Період розвитку ландшафтної складової міста за рахунок внутрішніх територіальних резервів: 1) кін.ХVІІІ-поч.ХІХ ст. (ландшафтні об’єкти на місці знесених міських стін); 2) кін.ХХ-поч.ХХІ ст. (реорганізація територій нераціонального використання).

Виходячи з проведеного аналізу і спираючись на закони теорії систем та еволюціоніки, з’ясовано, що постійний розвиток, реструктуризація, оновлення та еколого-естетичне удосконалення АС міста є його генетичною властивістю, зумовленою необхідністю адаптації композиційно-планувальної і об’ємно-просторової структури міста до нових соціально-економічних умов. Згідно з теорією систем будь-який об’єкт, у тому числі місто, необхідно розглядати як об’єкт-систему (закон системності). Разом з цим згідно з основним законом теорії систем та еволюціоніки – законом системних перетворень – об’єкт-система (місто) завдяки своєму існуванню і зв’язкам з оточенням невідворотно переходить або в себе, або в іншу систему (зі зміною кількості, якості й відношень структурних елементів). При цьому закон доводить, що перетворення спричиняють два види сил: 1) внутрішні – існування атрибутивно властивої містам (об’єктам-системам) мінливості; 2) зовнішні – фактори середовища, які своєю дією (позитивною чи негативною) стимулюють процес перетворення. Виходячи з класифікації систем, міста належать до стійких систем, що розвиваються (переходять в себе і змінюються під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх сил).  

У роботі з’ясовано, що в процесі еколого-естетичного удосконалення необхідно диференціювати структуроутворюючі елементи АС на константні (базові) й змінні (такі, що підлягають реорганізації і удосконаленню). Належність об’єктів і територій до того чи іншого класу елементів АС визначається їх роллю в композиційно-планувальній і об’ємно-просторовій структурі міста, художньо-архітектурною та історико-культурною цінністю. Виходячи з того, що в роботі досліджується удосконалення еколого-естетичних властивостей АС, до константних елементів слід віднести пам’ятки архітектури, історії та культури; будівлі й архітектурні ансамблі, задіяні в історично сформованій системі візуальних домінант і панорамі міста; цінні ландшафтні території. Тобто незмінними мають залишатися ті компоненти АС, які формують образ міста. До елементів АС міста, еколого-естетичні властивості яких необхідно удосконалювати, належать насамперед промислові території, громадська і житлова забудова.

У другому розділі «Закономірності удосконалення еколого-естетичних властивостей архітектурного середовища міста» розглянуто фактори, що впливають на формування, розвиток і удосконалення АС міста, визначено основні блоки задач удосконалення еколого-естетичних властивостей АС та уточнено критерії його комфортності.

Встановлено, що розвиток і умови удосконалення еколого-естетичних властивостей АС міста залежать від чотирьох основних факторів. Еколого-містобудівельний фактор, категоріями якого є рівень забруднення середовища, територіальна забезпеченість і транспортні зв’язки, зумовлює характер композиційно-планувальної структури ландшафтних елементів АС міста (цілісність чи дисперсність). Ландшафтний фактор (наявність чи відсутність зелених масивів і водойми та характер рельєфу) дозволяє формувати водно-зелену структуру міста на основі існуючих природних компонентів (високий рівень екологічного й естетичного комфорту АС), або змушує створювати штучну систему водойм і зелених насаджень (низький рівень еколого-естетичного комфорту). Естетичний фактор змушує враховувати існуючу систему візуальних домінант, архітектурно-художню цінність середовища й регіональні особливості архітектури і ландшафтного мистецтва. Основною категорією соціально-економічного фактору є рівень фінансування: фінансування з державного бюджету дозволяє проводити еколого-естетичне удосконалення АС на загальноміському рівні, а з місцевого – тільки удосконалення невеликих територій.

Визначено, що основними територіальними резервами для подальшого розвитку ландшафтної складової АС великих міст є ТНВ: 1) малоефективні території (території з малоцінною і зношеною забудовою, промислові території, прирельсові території); 2) бросові території (території зі складним і порушеним рельєфом, невикористані території набережних, резервні території). Під дією вищезгаданих факторів впливу, а також через історичні й соціально-економічні особливості розвитку в структурі АС найбільших міст України (Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, Львова) переважають такі типи ТНВ, як території зі складним і порушеним рельєфом, території з малоцінною і зношеною забудовою, території малоефективних промислових підприємств.

Встановлено, що головними проблемами сучасних великих міст України, які створюють дискомфорт людині й спонукають до удосконалення еколого-естетичних властивостей АС в цілому і його ландшафтної складової зокрема, є: 1) еколого-містобудівельні (руйнація природного каркасу, відсутність територіальних резервів для ландшафтного будівництва, функціональне і транспортне перевантаження історичних центрів міст); 2) художньо-естетичні (відсутність архітектурно-художньої виразності, знеличення міст, візуальний хаос середовища); 3) соціальні (необхідність функціональної адаптації архітектурних об’єктів, відсутність сучасних ландшафтно-рекреаційних територій для щоденного короткочасного і тривалого відпочинку, мінімізація виховного впливу ландшафтної архітектури на дітей та молодь); 4) економічні (низька економічна ефективність ТНВ).

Виходячи з факторів впливу й враховуючи проблеми АС сучасних міст, визначено головні напрями (блоки задач) удосконалення його еколого-естетичних властивостей: 1) екологічний; 2) естетичний; 3) соціально-економічний. Екологічні задачі – це оптимізація екологічної ситуації завдяки розвитку ландшафтної складової АС. До екологічного блоку належать такі задачі: 1) санітарно-гігієнічна – захист від загазованості повітря, вітру, шуму та інших несприятливих факторів; 2) мікрокліматична – підтримання постійних мікрокліматичних характеристик території; 3) природоохоронна – збереження природного біорозмаїття. Естетичні задачі – це формування виразного архітектурно-художнього образу міста (або архітектурно-ландшафтного комплексу) завдяки гармонізації архітектурних і ландшафтних компонентів і підвищенню рівня дизайну середовища. До блоку естетичних задач еколого-естетичного удосконалення АС належать: 1) виявлення існуючих або створення нових візуальних домінант, що організують об’ємно-просторову структуру міста; 2) формування зон композиційного впливу архітектурно-ландшафтних комплексів (АЛК); 3) створення «візуальних коридорів», що об’єднають окремі комплекси в цілісне архітектурне середовище; 4) організація активних світло-кольорових акцентів; 5) подолання «знеличення» міст; 6) ліквідація монотонності й відновлення «людського масштабу» середовища. При цьому три перші складові умовно можна назвати задачами композиційно-планувальними, а три останні – художньо-архітектурними. Соціально-економічні задачі – це підвищення економічної ефективності і соціальної значущості ТНВ. У цьому блоці виділено дві основні задачі: 1) створення зон економічної активності в периферійних районах міста (на ТНВ); 2) створення комфортних умов для відпочинку в природному оточенні різних вікових груп населення.

З метою забезпечення основи для розробки принципів організації АС в умовах удосконалення його еколого-естетичних властивостей, в роботі уточнені основні критерії еколого-естетичної комфортності АС життєдіяльності людини, до яких віднесені: 1) екологічна безпека; 2) естетична виразність; 3) функціональна збалансованість. Екологічна безпека АС – це сукупна якість природних компонентів та мікрокліматичних показників, що забезпечує безпеку життєдіяльності людини в міському середовищі. Естетична виразність – це образна насиченість АС, забезпечена високим рівнем дизайну. Функціональна збалансованість – це гармонійне поєднання в місті в цілому чи в окремих АЛК рекреаційних територій та інших функцій.

Для визначення рівня екологічної безпеки пропонується оцінювати такі параметри середовища, як радіаційний фон, радіаційне забруднення ґрунту, забруднення повітря, забруднення водойм і рівень шуму. Основою оцінки критерію естетичної виразності АС є метод Азгальдова, анкетування провідних фахівців у галузі архітектури й місцевого населення. Рівень функціональної збалансованості АС можна визначити завдяки оцінці відсотку соціально необхідних об’єктів у структурі території, пішохідної доступності до найближчих ландшафтно-рекреаційних об’єктів (щоденного відпочинку), а також транспортної доступності до найближчих ландшафтно-рекреаційних об’єктів (періодичного від-

починку).

У третьому розділі «Методика еколого-естетичного удосконалення архітектурного середовища міста» визначені особливості сукупного (рекреаційного й економічного) потенціалу різних типів ТНВ, основні вимоги до їх еколого-естетичного удосконалення, перспективні напрями інноваційного розвитку промислових територій, а також розроблені принципи удосконалення еколого-естетичних властивостей АС на загальноміському і локальному рівнях.

Виявлено, що доцільність і ефективність удосконалення еколого-естетичних властивостей ТНВ зумовлюється їх сукупним потенціалом. Сукупний потенціал ТНВ – це прогнозована здатність території забезпечити комфортні умови для відновлення фізичних і психічних сил людини та високий рівень економічної ефективності. Він є сумою рекреаційного й економічного потенціалів. Рекреаційний потенціал оцінюється за такими характеристиками, як екологічна ситуація, архітектурно-художня і історико-культурна цінність навколишньої території, естетичні якості самої території, ступінь збереження природнього ландшафту. Економічний потенціал ТНВ характеризують розміщення в структурі міста, транспортна і пішохідна доступність, функціональна насиченість, соціальна необхідність.

Рівень рекреаційного і економічного потенціалу ТНВ залежить від їх колишнього функціонального призначення та розташування в структурі міста. Рекреаційний потенціал територій зі складним і порушеним рельєфом за більшістю параметрів є дуже високим, а економічний потенціал зростає з наближенням до центру міста. Території з малоцінною і зношеною забудовою в центральному планувальному районі міста характеризуються високим економічним і помірним рекреаційним потенціалом; у периферійних районах економічний потенціал залежить від зв’язку території з транспортною мережею та центрами суспільної активності. Сукупний потенціал територій малоефективних промислових підприємств у більшості випадків є досить високим як за рекреаційними, так і за економічними показниками – завдяки розташуванню в структурі міста, санітарно-захисним зонам і матеріальній базі (будівлі й інженерні мережі).

Враховуючи складну екологічну ситуацію в сучасних великих містах, пріоритетним напрямом подальшого розвитку ТНВ має бути формування АЛК рекреаційного профілю (з переважанням в їх структурі природних компонентів). Разом з тим на територіях, низький рекреаційний потенціал яких зумовлений повністю зміненим природнім рельєфом, доцільне використання штучних засобів ландшафтного дизайну та різноманітних водойм, що дозволить активно використовувати їх в рекреаційних цілях і включити до композиційно-планувальної структури ландшафтних елементів АС міста.

Виявлено, що композиційно-планувальні вимоги до еколого-естетичного удосконалення ТНВ також залежать від їх колишнього функціонального при-

значення, площі й розташування в структурі міста.

Території зі складним і порушеним рельєфом переважно розміщуються на околиці міста, мають велику площу і частково збережений природній ландшафт. Території з малоцінною і зношеною забудовою розміщуються в центральному планувальному районі міста, мають відносно невелику площу і межують з цінною в художньо-архітектурному й історико-культурному значеннях забудовою. Території малоефективних промислових підприємств можуть розміщуватися в будь-яких районах міста і характеризуватися при цьому низьким рівнем дизайну АС, неспівмасштабністю споруд і відкритих просторів людині й складною екологічною ситуацією.

Виходячи з цього, визначено, що основною вимогою до еколого-естетичного удосконалення територій зі складним і порушеним рельєфом є максимальне збереження природнього ландшафту, під час удосконалення еколого-естетичних властивостей територій з малоцінною і зношеною забудовою – пропорційна, колористична і стилістична гармонізація нових компонентів АС з історично сформованою забудовою, а в процесі реорганізації малоефективних промислових територій – збереження промислових будівель і споруд, які мають архітектурно-художню чи історико-культурну цінність.

Встановлено, що оптимальними напрямами подальшого ефективного розвитку територій зі складним і порушеним рельєфом у центральній частині міста є організація ландшафтно-рекреаційних об’єктів короткочасного відпочинку, а в периферійних районах – тривалого.

Ефективними й раціональними методами композиційного моделювання АС на території малоцінної і зношеної забудови є: 1) максимальне збереження – відтворення зовнішнього вигляду історичної забудови та традиційна для даного міста організація ландшафту; 2) збереження об’ємно-планувальної структури території – перенесення пропорцій і колористики старої забудови на нову, використання стилізації, сучасний дизайн ландшафту; 3) радикальна реконструкція – нове за функціонально-планувальною організацією середовище, контрастне до навколишньої забудови.

Провідними напрямами оновлення промислових територій у великих і найбільших містах України є: 1) комплексна реконструкція економічно ефективних промислових підприємств; 2) реорганізація малоефективних промислових територій. Мета комплексної реконструкції – екологізація та естетизація промислового підприємства, тобто модернізація технологічного процесу і дизайн АС промислового об’єкту. Реорганізація малоефективних підприємств спрямована на соціально-економічну й художньо-естетичну адаптацію промислових територій.

Визначено, що критеріями вибору промислових територій для реорганізації є: 1) розташування у структурі міста (центральний планувальний район чи периферія міста) – впливає на умови доступності й художньо-архітектурний образ міста; 2) площа санітарно-захисної зони – рекреаційний потенціал території промислового підприємства; 3) економічна ефективність підприємства – доцільність винесення за межі центрального планувального району чи міста; 4)

клас шкідливості промислового підприємства – вплив на екологічну ситуацію.

Встановлено, що особливості організації ландшафту на промислових територіях залежать від напряму оновлення і еколого-естетичного удосконалення промислових підприємств. В умовах реконструкції промислового підприємства основними умовами є: 1) різний рівень дизайну санітарно-захисної зони (високий в частині, що межує з житловою чи громадською забудовою, і мінімальний у віддаленій частині); 2) гармонійне поєднання великомасштабної промислової забудови з внутрішніми ландшафтними зонами відпочинку. При реорганізації промислової території виділяються такі особливості: 1) розташування зон відпочинку в центральній частині ландшафтної території (з метою зменшення негативного впливу зовнішнього оточення); 2) невеликий відсоток озеленення території або рослини на штучній основі; 3) можливість перенесення «промислового стилю» на малі архітектурні форми та інші засоби ландшафтного дизайну.

Встановлено, що в процесі удосконалення еколого-естетичних властивостей АС великих міст треба виділяти два етапи – еколого-естетичне удосконалення АС на загальноміському рівні й удосконалення на локальному рівні. Принципи організації АС міста в умовах удосконалення його еколого-естетичних властивостей є спільними для обох рівнів: 1) принцип екологічної ефективності; 2) принцип структурованості; 3) принцип композиційної цілісності; 4) принцип інформативності. Особливості організації АС на різних рівнях зумовлені масштабом робіт з еколого-естетичного удосконалення і полягають у застосуванні різних композиційно-планувальних прийомів для реалізації одних і тих самих принципів.

На загальноміському рівні реалізацію принципу екологічної ефективності забезпечують прийоми збалансованості архітектурних і ландшафтних компонентів середовища, формування водно-зеленого каркасу міста й збереження та перетворення ландшафтів. При цьому прийом збереження і перетворення ландшафтів передбачає створення нових ландшафтних елементів АС на територіях, докорінно змінених внаслідок людської діяльності. Втіленню принципу структурованості сприяють прийоми диференціації ландшафтів за еколого-естетичними властивостями та функціональної варіативності. У цьому аспекті диференціація полягає в розподілі усіх міських ландшафтів на ландшафтні території, що відповідають за стабілізацію і формування екологічного балансу міста, й ландшафтні об’єкти, що впливають на формування архітектурно-художньої виразності міста. Відповідно до результатів диференціації, рівень дизайну АС рекомендується варіювати від найнижчого в «екологічних» ландшафтних об’єктах до найвищого в «естетичних». Реалізації принципу композиційної цілісності сприяють прийоми рівноваги міського силуету та візуальної єдності. При цьому візуальна єдність забезпечується завдяки формуванню системи візуальних осей (бульвари, проспекти) між окремими фрагментами середовища, організації панорамних розкриттів (загальноміського або локального значення), формуванню перетікаючих просторів (пішохідних вулиць і площ з високим рівнем ландшафтного дизайну) та максимальному наближенню ландшафтно-рекреаційних об’єктів до місць проживання, роботи і навчання. Втілення принципу інформативності на загальноміському рівні забезпечує прийом видовищності АС.

Локальний рівень удосконалення еколого-естетичних властивостей АС відповідає організації АЛК. Оскільки АЛК є тими фрагментами АС, які безпосередньо сприймаються людиною, на реалізацію принципів їх організації спрямована значно більша кількість композиційно-планувальних прийомів.

Реалізацію принципу екологічної ефективності на локальному рівні забезпечують прийоми біологічного розмаїття (збагачення породного складу і використання фітоактивних рослин) й збалансованості штучних і природних компонентів комплексу. Прийом збалансованості компонентів має враховувати, що в комплексах з високою активністю відвідувачів функція ландшафтної зони може бути декоративною чи транзитною, тому переважати мають штучні засоби ландшафтного дизайну. В комплексах з низькою і помірною активністю відвідувачів, де ландшафтна територія формується як повноцінна рекреаційна зона, перевагу слід надавати природним компонентам середовища.

 До композиційно-планувальних прийомів, що сприяють реалізації принципу структурованості, належать чітка композиційно-планувальна структура, раціональне комбінування функцій, взаємозв’язок композиційно-планувальної структури з рельєфом території та моделювання візуального сприйняття комплексу. Чітка структура на рівні АЛК – це розподіл його на території, де безпосередньо розміщені об'єкти тяжіння відвідувачів, території-розподільники і ландшафтно-рекреаційні території. Виявлено два типи композиційно-планувальної структури АЛК: 1) розчленована – декілька пов'язаних між собою відкритих, напівзамкнених або замкнених просторів (будівлі, розташовані на значній відстані одна від одної); 2) компактна – об'єм будівель організовує прилеглий простір. У межах компактної планувальної структури виділяється п'ять варіантів розміщення забудови: центричне, периметральне, кутове, торцеве і флангове. Тип структури і варіант розміщення забудови зумовлюються характером рельєфу: на пагорбі оптимальною є центрична забудова, в долині – периметральна, на рівнині – кутова, на схилах і в балках – торцева і флангова, а також розчленована композиційно-планувальна структура.

Визначено, що візуальне сприйняття, а відповідно і рівень дизайну різних

частин АЛК залежить від його композиційно-планувальної структури (типу розміщення забудови). У разі периметральної забудови з ландшафтною зоною в атріумі чи курдонері людина знаходиться в центрі комплексу, тому засобами дизайну акцентується внутрішній простір (ландшафтні композиції і фасади). У разі кутового, торцевого, флангового і периметрального розміщення забудови людина рухається уздовж комплексу. Це зумовлює необхідність забезпечення візуальної проникності забудови з розкриттям на композиційно активні фрагменти ландшафту. Якщо людина перетинає комплекс (розчленована композиційно-планувальна структура, кутова або флангова забудова), то найвищий рівень дизайну ландшафту повинен бути уздовж цього маршруту. Крім того, дана ситуація вимагає акцентування домінанти на завершенні композиційної осі. У разі центричного розміщення забудови людина сприймає архітектурний об'єкт з деякої відстані (силуетно), тому максимально розробляються ландшафтні композиції на першому плані.

Втілення принципу композиційної цілісності забезпечують виявлення природної домінанти території, підпорядкування композиції комплексу єдиній архітектурній домінанті і стилістична єдність АЛК (усі архітектурні об’єкти у складі комплексу повинні мати чіткі стилістичні риси, ландшафт організовується відповідно до принципів регулярного чи пейзажного методу планування).

Реалізацію принципу інформативності забезпечують активне використання кольору і світла, зручність огляду ландшафтно-рекреаційної зони,  індивідуальність середовища, інформаційна насиченість АЛК і мобільність АС. Вони забезпечують високий рівень психо-емоційного комфорту в АЛК: 1) зручність огляду комплексу (ландшафтно-рекреаційної зони) – розкриття найцікавіших фрагментів середовища шляхом створення оглядових майданчиків і візуальних коридорів, а також чергування «куліс» і акцентних ділянок; 2) індивідуальність АС (ландшафтно-рекреаційної зони)  – наявність унікальних дизайнерських розробок, які є домінантами на тлі «звичних» компонентів ландшафту; 3) інформаційна насиченість – кількість інформації, яку можна отримати, оглядаючи АЛК, або як довго можна розглядати оточення, не втрачаючи інтересу до нього; 4) мобільність АС – комбінаторний потенціал ландшафтно-рекреаційної зони (можливість трансформації засобів ландшафтного дизайну).

Виходячи з проведеного в роботі аналізу закономірностей еколого-естетичного удосконалення і спираючись на визначені задачі й принципи, розроблено структурно-логічну схему удосконалення еколого-естетичних властивостей АС міста, в якій визначено обов’язкові складові процесу удосконалення та їх черговість: 1) аналіз композиційно-планувальної і об’ємно-просторової структури АС міста (визначення основних проблем АС конкретного міста, виявлення територіальних резервів – основних типів ТНВ); 2) формулювання пріоритетних задач еколого-естетичного удосконалення; 3) виявлення особливостей процесу удосконалення еколого-естетичних властивостей (композиційно-планувальні вимоги, сукупний потенціал ТНВ, перспективні напрями розвитку); 4) визначення джерела фінансування та рівня еколого-естетичного удосконалення; 5) розробка проекту еколого-естетичного удосконалення на загальноміському та (чи) локальному рівнях; 6) удосконалення еколого-естетичних властивостей АС міста.