ХУДОЖНЄ ТКАЦТВО ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ, ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ) : Художественное ТКАЧЕСТВО ЛЬВОВА ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ ВЕКА (Художественные особенности, Традиции и новации)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її мета й завдання, об’єкт і предмет, вказуються хронологічні та територіальні межі, методологічна основа та джерельна база, розкривається наукова новизна, практичне значення роботи, подається інформація про апробацію основних результатів дослідження.

Перший розділ “Аналіз літератури, джерела та методика дослідження” містить огляд джерел з обраної теми, висвітлює сучасний стан наукового опрацювання проблеми. У розділі також розглядається методика дослідження.

Актуальність цього дослідження та принцип комплексного підходу, покладений в основу методики дисертації, зумовили використання значної кількості літературних джерел. У теоретичному осмисленні обраної теми важливе значення мали колективні праці, монографії, періодичні видання.

Важливої уваги заслуговують колективні праці в царині українського народного мистецтва, де значна увага приділяється художньому ткацтву, його історії, традиціям, реґіональним особливостям. Так, суттєву інформацію знаходимо у таких працях, як “Історія українського мистецтва” (1960-1968), “Нариси з українського декоративно-прикладного мистецтва” (1969), “Народні художні промисли УРСР” (1986), “Українське народне мистецтво. Тканини і вишивки” (1960). Вивчення цих джерел дозволяє з’ясувати специфіку та основні тенденції розвитку українського ткацтва впродовж тривалого часу, розкрити особливості формування образно-пластичної системи цього виду декоративно-ужиткового мистецтва, що особливо важливо в контексті досліджуваної теми.

Важливим внеском у дослідження українського ткацтва та килимарства є монографії відомих дослідників І.Гургули (1966), А.Жука (1966, 1973, 1985), Я.Запаска (1969, 1973), І.Сакович (1975), С.Сидорович (1979). Об’єктом наукових зацікавлень учених була історія ткацтва, художні особливості народних тканин, проблеми становлення та характер художніх традицій у провідних ткацьких центрах і осередках. Науковці проводять мистецтвознавчий аналіз творів, досліджують його стилістичні особливості, визначають роль природно-географічних та історичних умов у формуванні орнаментально-декоративної системи, а також розглядають техніку виготовлення килимових виробів різного типу та їх функціонування в побуті.

З огляду на характер поставлених у дисертації завдань, на особливу увагу заслуговують монографії львівської дослідниці О.Никорак, присвячені вивченню художніх тканин Українських Карпат (1988, 2004). Дослідниця класифікує тканини за функціональним призначенням і системою декорування, аналізує художні особливості тканин провідних центрів народного мистецтва і, що особливо важливо, досліджує вплив традицій народного мистецтва на творчість професійних художників.

У процесі написання роботи важливе значення мали дослідження Н.Велігоцької (1973, 1989, 2002), Г.Кусько (1986-1987, 1989, 1993, 1998), В.Савицької (1979, 1983, 1995), Т.Стриженової (1978, 1982), присвячені проблемам художнього текстилю, зокрема, гобеленам і тематичним килимам другої половини ХХ ст. Роль творів художнього ткацтва в оформленні сучасного інтер’єру висвітлювала Н.Гассанова (1979, 1984, 1987), Л.Жоголь (1973, 1982, 1986). Аналізуючи український художній текстиль, дослідниці приділяють увагу проблемі монументальності в цьому виді декоративно-ужиткового мистецтва.

Оскільки в дисертації розглядається роль спеціальної мистецької освіти, у контексті досліджуваних проблем важливими були джерела, що містять матеріали про стан художньої освіти у Львові, адже тут, у мистецьких навчальних закладах, формувалися фахівці-професіонали в галузі художнього ткацтва. Важливий внесок у вивчення ролі професійної мистецької освіти зробив Р.Шмагало (2002, 2005), всебічно проаналізувавши розвиток української мистецької освіти від моменту її становлення на професійному рівні. У його монографіях знаходимо матеріали щодо навчального процесу в ЛДКДУМ ім.І.Труша та ЛНАМ, про викладачів, які працювали у цих навчальних закладах тощо.

У дисертації проблеми львівського художнього ткацтва розглядаються на тлі суспільно-політичної ситуації в Україні, тому в цьому контексті важливими є дослідження О.Голубця (1986, 2000-2002), який подав ґрунтовний аналіз подій, що відбувались у культурно-мистецькому середовищі Львова другої половини ХХ ст. та мали незаперечний вплив на розвиток мистецтва  загалом.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми, зокрема, роль традицій, аналіз новаційних рішень у художньому ткацтві, а також проблеми творчості провідних львівських митців художнього ткацтва висвітлювалися в низці періодичних видань. Це статті А.Будзана (1971), Б.Бутник-Сіверського (1972), І.Гургули (1960), Т.Кара-Васильєвої (1980, 2003), Ю.Лащука (1993), О.Никорак (1984, 1987, 1998), Т.Печенюк (1992, 2003), Г.Семенова (1963), Г.Стельмащук (1998, 2002), З.Чегусової (1997, 2003), Є.Шимчук (1992, 1997, 1998) та інших.

Аналіз літератури свідчить про недостатню дослідженість проблем розвитку львівського художнього ткацтва другої половини ХХ століття. У мистецтвознавчій науці відсутні спеціальні праці, де би ці питання ґрунтовно висвітлювалися. Переважно в опрацьованих джерелах вони розглядаються фраґментарно, у контексті українського декоративно-ужиткового мистецтва. Це ще раз наголошує актуальність нашого дослідження, де вперше розглядається комплекс чинників й факторів, що впливали на розвиток художнього ткацтва Львова зазначеного періоду.

 У процесі дослідження застосовувався принцип комплексного аналізу, оскільки об’єкт і предмет дослідження потребували саме такого підходу для виконання поставлених завдань.

Під час розгляду процесів і явищ, що відбувалися в декоративному мистецтві України, у руслі якого розвивалося львівське художнє ткацтво, використовувався історичний метод дослідження. Це дозволило простежити еволюцію художнього ткацтва Львова впродовж досліджуваного періоду та визначити важливі чинники, що впливали на цей процес. В аналізі основних тенденції розвитку художнього ткацтва Львова та визначенні спільних і диференційних рис у творчості митців різних поколінь застосовувалися методи мистецтвознавчого аналізу: описовий, порівняльний, метод узагальнення фактологічного матеріалу, індукції та дедукції. Це допомогло виявити специфічні риси львівського ткацтва, проаналізувати індивідуальні прийоми формо- та образотворення, що їх застосовують митці  у своїй творчості.

У другому розділі “Центри професійної освіти львівського художнього ткацтва другої половини ХХ століття” розглянуто та проаналізовано особливості формування та основні напрямки навчального процесу відділу художнього текстилю ЛДКДУМ ім. І.Труша та кафедри художнього текстилю ЛНАМ.

2.1. Відділ художнього текстилю Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І.Труша: основні напрямки навчального процесу. Упродовж багаторічної (від 1876р.) історії існування відділ художнього ткацтва ЛДКДУМ ім. І.Труша виробив певні напрямки в навчальному процесі, розгляду яких присвячено цей підрозділ. Аналіз діяльності відділу показує, що його головним спрямуванням було відродження, вивчення та творче осмислення багатовікових традицій українського народного ткацтва та килимарства, а також народного мистецтва загалом. У розділі проводиться аналіз навчальних програм з композиції – фундаментальної навчальної дисципліни, що формує професійного митця.

У 1950-х – 1960-х рр. увага зосереджувалася на виконанні проектів жакардових і портьєрних тканин для оформлення житлових інтер’єрів, орнаментальних ворсових і сюжетно-тематичних килимів, яким було притаманне наслідування станкових форм мистецтва. Від 1970-х рр. і в наступні десятиліття в курсових і дипломних завданнях щораз більше з’являється декоративних гладкотканих килимів і гобеленів з домінуванням площинно-узагальненого вирішення композиції. Аналіз навчальних програм засвідчує, що впродовж усього досліджуваного періоду простежується спрямування на виконання декоративно-орнаментальних рушників, сервет, пошивок. Прикметно, що в композиційних завданнях з виконання орнаментальних килимів студентів орієнтували на традиційні для Західної України геометричні орнаменти, навчали особливостям побудови народної орнаментики та колористичній культурі, творчому підходу до переосмислення традиційних візерунків і відтворення їх у новому мистецькому трактуванні.

У 1980-х – 1990-х рр. у навчальні програми вводиться низка завдань, що спонукають студентів до експерименту. Це, зокрема, створення об’ємних та об’ємно-просторових текстильних композицій, вивчення різних технік батику. Важливим спрямуванням навчального процесу в 1990-х рр. стало звернення до релігійної тематики, що знайшло відображення в навчальних програмах з композиції та втілювалося в курсових і дипломних роботах, що розглядаються у дисертації.

 У підрозділі також відзначається, що викладачі відділу є активними учасниками художнього процесу. Своєю творчістю, власним мистецьким досвідом вони суттєво впливають на творче становлення молодої генерації, спрямовуючи на професійний розвиток і переосмислення традицій відповідно до естетичних вимог сучасності.

2.2. Роль традицій та новаційні пошуки в діяльності кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв. Аналіз навчального процесу кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв показує, що впродовж усіх років її діяльності перелік дисциплін, що викладалися, фактично не змінювався: зміни торкалися лише методики викладання та високого рівня вимог. Визначальними аспектами в діяльності кафедри є вивчення традицій народного мистецтва як першооснови професійної творчості.

Дослідження навчального процесу кафедри показує, що у 1950-х – 1960-х рр. увага зосереджувалася переважно на виконанні декоративних інтер’єрних тканин для масового випуску в текстильній промисловості. Навчальні програми з композиції містили завдання на розроблення декору та кольору, виявлення їх ролі в ужиткових тканинах. Опрацьовувалися також завдання на створення сюжетно-тематичних килимів і гобеленів, але лише в проектному варіанті. Аналіз тогочасних навчальних програм показує спрямування на вирішення композицій у дусі творів станкового малярства, коли засобами килимових технік зображувалися монументи або портрети визначних особистостей з обов’язковим орнаментальним обрамленням. Такі вирішення відповідали вимогам часу з його “станковізмом” у декоративно-ужитковому мистецтві.

Від середини 1960-х – 1970-х рр. сюжетно-тематичні килими й гобелени виконуються не лише в проектах, а й у матеріалі. Змінюється й підхід до розроблення сюжетно-композиційної основи творів: реалістичні картинні зображення поступаються місцем узагальнено-декоративним вирішенням монументального характеру. Аналіз навчальних програм доводить, що у практику почали запроваджуватися завдання, які спрямовували студентів на вивчення напрямів сучасного художнього текстилю, на використання різноманітних нетрадиційних технік, фактур, матеріалів. У курсовому та дипломному проектуванні з’являються роботи об’ємно-просторового характеру.

Від 1980-х рр. – 1990-х рр. у навчальні програми включаються завдання, спрямовані на практичне та теоретичне засвоєння тенденцій світового художнього текстилю, була також методично опрацьована програма проектування та виготовлення творів сакрального призначення.

Отже, діяльність відділу художнього ткацтва ЛДКДУМ ім. І.Труша та кафедри художнього текстилю ЛНАМ стали важливим фактором у розвитку та становленні львівського художнього ткацтва другої половини ХХ ст.

Третій розділ “Тенденції розвитку львівського художнього ткацтва 1960-х – першої половини 1980-х років” складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються важливі питання розвитку цього виду декоративно-ужиткового мистецтва.

3.1. Львівське художнє ткацтво у контексті декоративно-ужиткового мистецтва України. Простежуючи тенденції, притаманні українському образотворчому та декоративно-ужитковому мистецтву 1960-х – першої половини 1980-х рр. відзначимо, що прагнення до монументального формотворення, характерне для тогочасного мистецтва, вплинуло і на львівське художнє ткацтво.

1960-ті рр. характеризуються новим етапом у розвитку художнього ткацтва Львова: зміни торкаються не лише формальних прийомів і засобів, а й внутрішньої, змістової структури твору. Розширюється тематична та образна палітра творів, усе відчутнішою стає тенденція до збагачення декоративної мови художніх вирішень: декоративність стає однією з провідних тенденцій, що вирізняє львівське художнє ткацтво цього періоду.

Характерним для львівських митців, зокрема, М.Біласа, І.Винницької, Л.Крип’якевич, Н.Паук, М.Токар, Є.Фащенко, С.Шабатури та інших, є звернення до великих форм, широких образних узагальнень. Ці тенденції найбільше проявилися у створенні килимів, гобеленів і сценічних завіс, адже ці види художнього ткацтва успішно поєднують у собі декоративність і монументальність.

Важливою рисою українського декоративно-ужиткового мистецтва цього періоду є широке звернення художників до комплексу традицій народної художньої творчості. Аналізуючи в цьому контексті творчу практику львівських митців, відзначаємо, що на формування їхньої творчості мало вагомий вплив народне мистецтво як джерело поступу професійної художньої культури.

Зазначено також, що на розвиток новаторських пошуків у професійному художньому ткацтві Львова 1970-х – першої половини 1980-х рр. впливав  динамічний розвиток ткацтва у світі. Незважаючи на вузькі рамки соцреалізму, інформація про нові прогресивні тенденції проникала й до львівських митців художнього ткацтва. У підрозділі зауважується, що важливим фактором, який суттєво вплинув на активізацію творчих пошуків у львівському художньому ткацтві, були давні традиції міцних зв’язків Львова з художньою культурою Західної Європи, що складались історично. Сплав європейської художньої культури з національними традиціями зумовив стилістичні особливості львівського художнього ткацтва. Увібравши в себе національні традиції та поєднавши їх з інноваційними тенденціями, образно-пластична структура творів львівських митців суттєво збагачується.

 3.2. Основні напрямки пошуків художньої виразності та оновлення образної системи в авторських творах провідних майстрів Львова. Образно-стильова своєрідність львівської школи художнього ткацтва 1960-х – першої половини 1980-х рр. визначається не лише характером загальних тенденцій її розвитку, а й тим, як саме ці тенденції втілювалися в діяльності провідних майстрів, котрі складали основу цієї школи.

Упродовж зазначеного періоду львівське художнє ткацтво динамічно розвивалося. На зміну візерунковим обрамленням і натуралістичному трактуванню образів 1950-х рр. приходить прагнення до узагальнення пластичної мови. У 1960-х – першій половині 1980-х рр. у художньому ткацтві Львова, як і в українському загалом, найпоширенішими були монументально-декоративні та декоративні килими й гобелени в усій їхній багатоманітності: львівські митці художнього ткацтва працюють над створенням фігуративних, нефігуративних, орнаментальних композицій.

Аналіз творчості художників львівського ткацтва показує, що у досліджуваний період утверджується низка яскравих індивідуальностей, що активно шукають нових художніх і технічних засобів для втілення своїх творчих задумів. У роботі аналізуються твори художників старшого та середнього покоління, зокрема, С.Бабкова, М.Біласа, І.Винницької, Л.Крип’якевич, О.Куцої, О.Парути-Вітрук, Н.Паук, О.Риботицької, Є.Фащенко, С.Шабатури, М.Шеремети, З.Шульги, відзначається, що кожний з них ішов своєю дорогою пошуків, але спільним було прагнення до оновлення образної системи та декоративної виразності творів.

Художники досягають декоративності такими засобами, як графічність, площинність, колір, фактура. У композицію творів часто включаються образи-символи, використовуються мотиви традиційних килимових орнаментів, візерунки народних плахт і верет, застосовуються традиційні ткацькі техніки виконання. Творам львівських митців властива сюжетна наповненість, монументальна виразність форм. Але в кожному випадку талант і внутрішні духовні ресурси митця реалізовувались індивідуально, що й відрізняє роботи одного автора від іншого.

Дослідження пошуків художньої виразності та оновлення образної системи в авторських творах провідних митців Львова 1960-х – першої половини 1980-х років доводить, що найхарактернішими рисами львівського ткацтва цього часу слід вважати відхід від станковізму в напрямку декоративно-площинного трактування композиції, умовність форми та кольору, асоціативність і монументальність образів.

3.3. Орнаментальна тканина інтер’єрного призначення у творчій практиці львівських художників. У підрозділі досліджується важливий напрямок діяльності митців – створення унікальних декоративних орнаментальних тканин для інтер’єру. Основним фактором, що стимулював інтенсивний розвиток і активні пошуки львівських митців у цьому напрямку, були численні соціальні замовлення на оздоблення художніми тканинами житлових і громадських інтер’єрів. Показовою в розробленні композиційних схем і виконанні орнаментальних тканин інтер’єрного призначення була діяльність ткацької майстерні Львівського художньо-виробничого комбінату при художньому фонді УРСР, яка довший час залишалася основною творчою базою для професійних художників. Серед них добре знані сьогодні М.Білас, І.Винницька, Н.Паук, М.Токар, Є.Фащенко та маловідомі митці – К.Бондар, Я.Борис, Г.Вербинець, О.Головід, М.Звірко, М.Іваницька, Є.Крохмальна, Г.Кузик, М.Мацьківська, О.Охримик, С.Чериба, Б.Стрельбицька та інші. У підрозділі аналізуються художні особливості орнаментальних художніх тканин інтер’єрного призначення, техніки та технологія виготовлення, досліджується творчість львівських митців, котрі працювали над створенням художніх тканин для масового тиражування.

Відзначено, що композиції художніх тканин переважно ґрунтувалися на елементах традиційного ткацького візерунка, принципах народного ремізного ткацтва та ручного перебору. Серед орнаментальних мотивів найпоширенішими були геометричні, рослинно-геометричні, лінійні. Декоративні тканини львівських митців художнього ткацтва вирізняються багатством орнаментального декору та досконалістю технічного виконання. Простежується органічний зв’язок професійних художників з народними майстрами, які у спільній діяльності взаємозбагачувалися новими творчими концепціями та формальними прийомами. У результаті з’являлися зразки унікальних тканин, побудованих на традиційній орнаментиці.

У четвертому розділі “Львівське художнє ткацтво другої половини 1980-х – 1990-х років” досліджуються процеси, що вплинули на розвиток провідних тенденцій художнього ткацтва Львова, а також висвітлюються актуальні проблеми мистецької практики вказаного періоду. Зазначається, що формування провідних тенденцій відбувається під впливом важливих чинників: основою розвитку львівського професійного ткацтва залишаються традиції народного мистецтва, важливу роль відіграють новаційні мистецькі процеси у світі, естетичні вимоги часу.

4.1. Особливості розвитку художнього ткацтва другої половини 1980-х – 1990-х рр.: спадковість традицій і новаційні процеси. Зміни в суспільно-політичному житті України, що кардинально вплинули на культурно-мистецький процес загалом, наповнили новими образно-змістовими якостями і львівське художнє ткацтво, що як і інші види мистецтва другої половини 1980-х рр. – 1990-х рр., перебуває у стані активних пошуків нових засобів виразності. Прикметною рисою львівського художнього ткацтва цього періоду є утвердження індивідуального підходу до вирішення мистецьких проблем. У розв’язанні творчих завдань визначальною ознакою є виразне національне спрямування в образно-тематичній сфері. Такі тенденції притаманні творчості М.Біласа, І.Винницької, Л.Крип’якевич, Н.Паук та інших.

Характерним для львівського художнього ткацтва є й те, що трансформації піддається композиційна структура твору. Це виявляється в динаміці чи підкресленій статичності композицій залежно від вирішуваних образно-змістових завдань, в ускладненні кольорових вирішень, часом – у деформації форм, тобто для розкриття теми митці шукають таких засобів художнього виразу, які спрямовують на контекстуальне, багатозначне сприйняття твору. Усе частіше в образну мову твору включаються символіка, алегорія, метафора. Інтелектуальна наповненість стає визначальною рисою художніх творів львівських митців.

Характерною тенденцією у творчості львівських митців художнього ткацтва кінця 1980-х – 1990-х рр. є звернення до сакральної та релігійно-філософської тематики. Художники активно працюють над творами для численних церковних інтер’єрів і новозбудованих, і діючих храмів. Давнє українське сакральне мистецтво стало вагомим джерелом творення у виконанні робіт виставкового характеру. Характерно, що в цьому випадку автори у трактуванні теми надають перевагу вільній інтерпретації сюжетів, наповнюючи твір глибоким філософським змістом.

Знайомство зі світовими досягненнями в галузі текстилю, нові матеріали та технічні засоби, можливість вільного обміну ідеями також знайшли своє відображення у творчості митців львівської школи художнього ткацтва. Відзначено, що художники, зокрема, С.Бурак, Л.Гошовський, О.Парута-Вітрук та багато інших, часто звертаються до об’ємно-пластичних і просторових вирішень, використовують різноманітні матеріали – текстильні та синтетичні.

Аналіз творчої практики провідних львівських митців у ділянці художнього ткацтва засвідчує, що з кінця 1980-х рр. майже зовсім припиняється масове виконання декоративних орнаментальних тканин інтер’єрного призначення. Це було пов’язано з відсутністю соціальних замовлень, що стимулювало діяльність львівських митців у попередній період. З іншого боку, це приводить до активізації виставкової діяльності, що стає прикметним явищем 1990-х рр.: традиційними стають виставки художнього текстилю, які орієнтують митців на подальший творчий пошук, сприяють поступальному та динамічному розвитку ткацького мистецтва. Характерною є також участь в акціях, спрямованих на відродження та збереження ткацьких традицій в осередках народного ткацтва, інтерес до екологічно чистих природних барвників для пряжі. Прикладом цього є, зокрема, акції “Відродимо глинянський килим” та проект ”Екологічний ракурс”, які ініціювали викладачі кафедри художнього текстилю ЛНАМ З.Семак і З.Шульга.

4.2. Актуальні проблеми творчої практики львівських майстрів художнього ткацтва другої половини 1980-х – 1990-х років. Львівське художнє ткацтво цього періоду вирізняється різноманітністю композиційних вирішень і багатогранністю художньо-виражальних засобів. Аналіз творчості художників показує, що у другій половині 1980-х рр. поширеним було виконання фігуративних декоративних гобеленів, натомість у 1990-х рр. переважає тенденція до створення декоративних гобеленів абстрактного характеру. Пошуки приводять художників до філософського осмислення теми, що стало характерною ознакою мистецтва цього десятиліття. Митці включають у свої композиції образи-символи. На відміну від попередніх років, коли орнамент використовувався виключно як декоративний засіб, сьогодні художники намагаються осягнути сутність космогонічних образів і знаків, трансформуючи їх у своїх творах у нову образно-символічну виразність.

Аналіз художніх творів засвідчує, що львівських митців у творчості постійно супроводжує народне мистецтво: художники довільно інтерпретують традиційні схеми, відбираючи з арсеналу народного мистецтва те, що необхідне для сучасного звучання твору. Такі тенденції простежено на прикладі аналізу творчості художників різних поколінь, зокрема, М.Біласа, С.Бабкова, С.Бурак, Г.Кусько, Н.Паук, О.Риботицької, Т.Печенюк, М.Шеремети, З.Шульги та багатьох інших.

Відзначено, що характерною рисою львівського ткацтва досліджуваного періоду є те, що художники надають особливої уваги розкриттю декоративних якостей ткацького матеріалу, природна краса якого підкреслюється використанням різноманітних фактур – меланжування, перебірне ткацтво, ворс, тощо. Збагачення структури тканого виробу досягається і за рахунок використання мішаних технік ткацтва та поєднання їх з різними текстильними техніками. Такі риси притаманні творчості С.Бурак, В.Ганкевич, Л.Гошовського, О.Парути-Вітрук та інших митців.

Сакральна тематика посідає важливе місце у творчості митців 1990-х рр. У художніх творах релігійного змісту порушуються проблеми глибинних взаємин людини і світу, відображаючи їхню органічну єдність. Такі твори вирізняються особливою духовністю, філософським наповненням. У виборі сюжетів художники звертаються до українських іконописних традицій. Святе Письмо митці трактують як філософію життя, що і прагнуть відобразити засобами художнього ткацтва.

У цей період поширюється виконання об’ємно-просторових композицій. Простежується тенденція до синтезу та взаємодії ткацтва з іншими видами мистецтва, що особливо виразно виявляється у малих формах. В одному творі часто співіснують традиційні та новаторські способи формотворення, поєднуються різноманітні текстильні та нетекстильні техніки виконання, розробляються авторські техніки. У гру вступають різні структурні, фактурні та живописні ефекти. Поширеним стає прийом контрастів: суцільна й прорізна ткана поверхня, крупні фактури грубого переплетення і щільне гладке ткання. Зауважено, що в композиціях подекуди митці використовують матеріали, що самі по собі неестетичні в класичному розумінні (цвяхи, метал, мішковина, дріт тощо), але творча фантазія автора, високий професіоналізм і досвід розкривають фактурні та пластичні можливості цих матеріалів.

Аналіз творчості львівських митців художнього ткацтва досліджуваного періоду переконує в тому, що створення високохудожніх творів можливе за умови творчого переосмислення національних традицій у поєднанні з сучасними мистецькими тенденціями.