КОМПОЗИЦИОННО-ПРОСТРАНСТВЕННЫЕ ПРИНЦИПЫ ФОРМИРОВАНИЯ АНСАМБЛЕЙ 30 – 50-Х ГГ. ХХ В. В ИСТОРИЧЕСКИХ ЦЕНТРАХ ГОРОДОВ ДОНБАССА

Краткое содержание

         У першому розділі СТАН ТЕОРЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПРАКТИЧНИХ РОБІТ З ФОРМУВАННЯ АНСАМБЛІВ 30 – 50-ИХ РР. В МІСТАХ ДОНБАСУ, в підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми дослідження»  розкрита загальна характеристика дослідження архітектурного та містобудівного досвіду Донбасу 1930 – 1950-их рр. Знайдені та узагальненні історичні джерела, що висвітлюють досвід створення ансамблів у центрах міст, надана їх класифікація. Зроблено аналіз архівних матеріалів та порівняльна характеристика їх зі здійсненими ансамблями. Вперше узагальнено матеріал щодо ансамблів. Показаний ступінь вивченості ансамблевого будівництва 30 – 50-их. рр. ХХ ст. на основі літературних джерел та наукових праць. Зроблено аналіз архівних та електронних джерел інформації. Як результат встановлено, що спеціальної роботи, яка б відображувала формування ансамблів міст             Донбасу – немає. Але в джерелах, частково наявна така інформація:                   1) відображені загальні теоретичні та практичні відомості про ансамблеву забудову в центрах міст на різних історичних етапах; 2) способи забудови в центрах міст; 3) загальні відомості, що стосуються класифікації площ населених пунктів, формування їх забудови за типами, плануванню та розмірам, а також відомості про суспільні центи взагалі; 4) досвід та рекомендації з проектування міст; 5) відомості про монументи та пам’ятки, про кольорове рішення та оздоблювальні матеріали забудови, про благоустрій ансамблів; 6)  відомості про типове проектування житлових та суспільних будинків того часу, які використовувались в забудові України;                                 7) ілюстративний та деякий теоретичний матеріал, що відображував забудову міст Донбасу тих часів; 8) відомості про події та дати будівництва в окремих містах; 9) відомості, що відображують практику будівництва в містах Донбасу; 10) відомості що відображують критику архітектурного процесу 30 – 50-их. рр. ХХ ст. в містах Донбасу.

        Розглянуті літературні та архівні джерела стали основою для виявлення особливостей виникнення, планування та забудови ансамблів, що сформувались в центрах міст Донбасу в 30 – 50-і рр. ХХ ст..

         У підрозділі 1.2. «Розвиток містобудування у Донбасі, як одна з передумов зародження архітектурного ансамблю 1930 – 1950-их рр. цього регіону» розглядається комплекс чинників, що вплинули на появу та розвиток міст Донбасу. Встановлено, що найбільш значними факторами є: 1) наявність корисних копалин; 2) наявність дешевої робочої сили; 3) поява залізниці. Ці фактори сприяли залученню капіталу та зародженню промисловості у регіоні, а з часом на базі неї була сформована велика система міст та селищ, різних за галузевою ознакою.

         У підрозділі 1.3. «Вітчизняний та зарубіжний досвід збереження та використання архітектурної спадщини в сучасних умовах» розглянуто прогресивний вітчизняний та зарубіжний досвід з охорони, використання та модернізації історичної забудови.

         Аналіз вітчизняного досвіду показав, що в країнах СНД, у тому числі в Україні, поки що теорія випереджає практику. Хоча, окремі нечисленні практичні приклади у вітчизняній практиці є, але вони звелися до регулювання висотності (регламентації) в районах історичної забудови, відокремлення її в якості заповідних територій або зон особового регулювання нового будівництва на території з історичною спадщиною не торкаючись рішення питань на архітектурно-художньому рівні забудови. У вітчизняній практиці також є окремі позитивні приклади будівництва нових та реконструкції вже існуючих об’єктів, що відносяться до історичної забудови, але більшість з них поки що далека від ідеальних.

        Аналіз зарубіжного досвіду показав, що він ґрунтується на практичних результатах, на науковому підході та ощадливому збереженні існуючої спадщини, за умовами обережного включення нових об’єктів до такого середовища. Величезне значення в зарубіжній практиці надають традиціям в архітектурі, збереженні її національних та регіональних особливостей, природі та ландшафту, тенденціям створення середовища «людського масштабу» і тощо. Також аналіз закордонного досвіду показав, що історична забудова при її оптимальному використанні може приносити велику економічну вигоду як державі, так і приватним власникам.

        У другому розділі РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ АНСАМБЛІВ В ІСТОРИЧНИХ ЦЕНТРАХ МІСТ ДОНБАСУ В 30 – 50-ТІ РР. ХХ СТ., в підрозділі 2.1. «Ансамбль у теорії містобудівництва 30 – 50-их. рр. ХХ ст.» розкриті погляди архітекторів в розумінні ансамблю та відображено їх у теорії. Теорія ансамблю того часу висвітлювалась багатьма теоретиками та практиками: А.В. Буніним, В.А. Лавровим, Л.А. Іліним, І.В. Жолтовським,        В.В. Бабуровим, Н.К. Поляковим, Н.В. Барановим, Н.Я. Коллі, М. Бархіним, В.А. Шквариковим, Н.П. Билінкіним та іншими, але найбільш значний внесок був зроблений И.В. Жолтовським. Він вважав, що тільки при суворому виконанні ряду основних законів чи принципів побудови архітектурної форми може бути логічне та правильне вирішення поставленої задачі. Таких законів або принципів можна відмітити кілька – це перш за все «принцип єдності» усіх численних елементів, що входять в комплекс споруджень, принцип «тектонічної правдивості» архітектурних форм, принцип «рухомості та органічного зростання», який є принципом дійсно «живих архітектурних організмів», і принцип «несподіваності» розгортання перед глядачем окремих елементів архітектурного ансамблю. Ці вищеподані принципи вченого були враховані при виконанні даного дослідження.

       У підрозділі 2.2. «Основні етапи і особливості формування ансамблів у історичних центрах міст Донбасу в 1930 – 1950-і рр.» послідовно розглядається історичний процес виникнення і розвитку ансамблів в центрах міст Донбасу в 1930 – 1950-і рр., розкриті та узагальнені особливості формування ансамблів. У розділі подана коротка характеристика знайденим у ході дослідження найбільш значним ансамблям, що сформувалися в центрах міст Донбасу в 1930 – 1950-і рр.

        Встановлено, що весь цей період можна розділити на три етапи: з поч. 1934 р. і до кін. 1940-их рр. (зародження), з кін. 1940-их і до 1955 років (розквіт) і з 1955 по 1959 роки (загибель). Встановлено, що процес ансамблевого будівництва в центрах міст Донбасу в цей час цілком залежав від важливої постанови «Про генеральне планування реконструкції м. Москва», прийнятої урядом у 1935 році. На першому етапі – індустріалізації і підйому народного господарства дуже швидко розвиваються старі і будуються нові міста. В Донбасі зароджується велика система промислових міст, в яких на рівні з будівництвом підприємств велика увага приділяється забудові їх в центрах. В результаті цього всі центри міст Донбасу можна класифікувати за характером їх виникнення та розвитку, спираючись на дані класифікації міст                              А.І. Станіславського і А.В. Вергелеса:

І – центри міст, що виникли на базі заводів, фабрик і шахт, які виникли до 1917 р. Цю групу можна розділити на три підгрупи:

А) центри міст, що виникли і розвинулись в наслідок добутку корисних копалин. Найбільш численна підгрупа, до якої належать Свердловськ, Сніжне, Дзержинськ, Горлівка, Стаханов та інші міста;

Б) центри міст, що виникли і розвинулись на базі металургійного виробництва: Єнакієве, Алчевськ, Костянтинівка;

В) центри міст, що виникли і розвинулись на базі фабрик і заводів: Авдіївка, Амвросіївка, Красногорівка,  Часів Яр та ін.

ІІ – центри молодих міст, що з’явились у 1920 – 1950-і рр. на базі енергетичних, хімічних, вугільних та інших підприємств: Сєверодонецьк, Рубіжне, Зугрес, Курахово, Вуглегірськ, Добропілля та ін.

ІІІ - центри міст, що виникли і розвинулись на базі залізничних перевізок: Іловайськ, Дебальцеве, Ясинувата, Красний Лиман та ін.;

ІV - центри міст, що виникли і розвинулись на базі металургійного чи іншого виробництва, але у 1930-і роки перепрофільованого на машинобудівництво. Це Луганськ, Дружківка, Харцизьк, Краматорськ;

V - центри міст, що виникли у старих містах при їх реконструкції. У 1920 – 1950-і рр. вони вже розвинулись завдяки розташованій у них промисловості. Це Артемівськ, Слов’янськ, Маріуполь, Луганськ;

VІ – центри багатофункціональних міст: Донецьк, Макіївка. Вони з кінця            1930-их рр. розвинулись на ґрунті різних взаємопов’язаних промислових комплексів.

        Згідно з наданою класифікацією було встановлено, що процес формування ансамблів у їх центрах був тісно пов’язаний з містоутворюючими підприємствами, їх положенням у структурі економіки Донбасу. Встановлено, що в першій групі в центрах міст підгрупи А забудова, як правило, створювалась кількома підприємствами-забудовниками. Тому виконувати умови формування ансамблів в таких містах було важко. В центрах таких міст головним чином формувались розрізнені ансамблеві вузли у вигляді рядів, груп суспільних та житлових споруджень, розташованих на площах та головних вулицях.

         У центрах міст підгрупи Б, забудова за звичай вирішувалась урочисто, за індивідуальними проектами, оскільки підприємства-забудовники в свій час були великими підприємствами, на замовлення яких переважно і вирішувався облік площ і вулиць міст, що формувались поряд з ними. Найбільш яскраві приклади, створені ансамблі в центрах Алчевська і Єнакієвого.

         У центрах міст підгрупи В, у більшості відсутня забудова, створена згідно з принципами ансамблевого будівництва. Незважаючи на те, що їх міські центри були реконструйовані у 1930 – 1950-их рр., тим не менш, вони отримали невиразну 1-2 поверхову, різнохарактерну забудову. Виключенням в цій підгрупі є центр у місті. Амвросіївка.

        У містах другої групи, що з’явилися при енергетичних і хімічних підприємствах, переважно робились спроби рішення забудови за ансамблевим принципом. Найбільш вдалим прикладом з погляду тематики, що розглядається ансамбль центральної частини міста Сєверодонецька. В інших містах цієї групи, переважно створених на ґрунті нових шахт, копальнях та збагачувальних фабриках, в їх центрах забудова також здійснювалась з урахуванням ансамблевого принципу, але в більшості випадків за типовими проектами.

        У містах третьої групи центри були невиразними, як в архітектурно-планувальному, так і в композиційному рішенні забудови, яку формували різнохарактерні споруди.

        Міста четвертої групи в цей час отримали упорядковані центри, що сформувались з урахуванням ансамблевого принципу забудови. Вона в центрах міст цієї групи вирішувалась головним чином за індивідуальними чи типовими проектами, розробленими у вигляді серій будинків, які використовувались для забудови в центрах тільки одного міста. Найбільш значні приклади – Краматорськ, Дружківка.

        У містах шостої групи, процес створення центрів такий як і в містах першої групи. Але через швидкий розвиток мережі різних взаємопов’язаних промислових комплексів і росту населення цих міст, їх центри стали лінійними, що являють собою протягнуту вісь. На цій осі-магістралі закріплені окремі, відносно самостійні площі і комплекси суспільних та житлових будинків, що сформовані з урахуванням принципів будівництва ансамблів.

        Встановленно, що в 1930 – поч. 1940-их рр. в Донбасі за ансамблевим принципом проектувались та забудовувались головним чином центри другої групи. В містах усіх інших груп, центри яких почали формуватися ще в 20-их – поч. 30-их рр. ХХ ст., забудова до, а в деяких випадках і після Великої Вітчизняної війни, в більшості випадків здійснюються вибірково. Вона здійснюється на незабудованих частинах площ і вулиць, або замість зруйнованої дореволюційної забудови, без потягу до створення єдиного ансамблю. Для значних суспільних будинків інколи обираються не дуже вигідні місця, що заважає їм повністю розкрити свої архітектурно-художні і композиційні якості. В наслідок цього встановлено, що головними причинами були: 1) відсутність загальних проектів планування і забудови для важливих частин центру (площ, вулиць і кварталів, що межують з ними) та недостатня їх розробленість; 2) забудова могла здійснюватись різними забудовниками на окремих земельних ділянках, в різний час, за індивідуальними проектами. Але, незважаючи на всі ці недоліки, елементи ансамблів, які здійснені за індивідуальними проектами (переважно будинки та їх окремі групи, що розташовані на площах і центральних вулицях) в центрах цих міст все ж таки наявні.

        В ході дослідження встановлено, що складанням генеральних планів в 1930 – 1950-і рр. для міст Донбасу і їх розробкою займався, головним чином, проектний інститут Діпромісто (м. Київ). Хоча деякі з розроблених проектів так і не були здійснені з різних причин.

        Встановлено, що в центрах міст Донбасу в 1930 – поч. 1940-их рр. будівництво здійснювалось в більшості за індивідуальними проектами. Будинки не були перенасичені архітектурними деталями. Мав наслідки важкий перехід від конструктивізму до класицизму, і лише в останні два, три роки перед війною з’являються будинки з прямими, яскраво відображеними рисами класицизму. Кращі з них відрізнялись підходом до використання класичних форм. Значним з них, з точки зору постанови об’єкту з урахуванням ансамблевих принципів, є театр опери і балету в м. Донецьк (1935 – 1940 р., арх. Л.І. Котовський).

        На другому етапі – з 1943 – по 1955 роки – відновлення промисловості і міст зруйнованих під час війни. Уряд приділяє важливе значення промисловості Донбасу і надає в 1944 – 1946 рр. велику кількість коштів на його відбудову і розвиток.

         Проектні інститути, в тому числі і Діпромісто, який як і раніш залишався ведучим проектним органом, зразу починають розробку генеральних планів відбудови і реконструкції міст і селищ Донбасу.

        Одночасно з реконструкцією і відбудовою наявних міст і селищ приділяється велика увага проектуванню і будівництву нових. Для цього завершується в 1947 році робота з районного планування Донбасу, яка почалась ще до Великої Вітчизняної війни.

         В цих умовах ансамблевий принцип забудови стає обов’язковою умовою для проектувальників, особливо в центрах міст, які повинні були займати головне положення в місті. В середовищі архітекторів це коло задач сприймалося як престижне і найбільш значиме для професійної репутації. Ідейний зміст забудови центру архітекторам прямо диктувався тоталітарним урядом країни. Він вважав, що ансамблі центральних вулиць і площ у всіх містах повинні відображувати високі художні та ідейні принципи епохи, і бути підкріпленими темою всесвітньо-історичної перемоги народу в кровавій війні,виступаючи одночасно пам’ятками великим жертвам.

        Пафос відродження стає головним мотивом архітектурної діяльності в другій частині 40-их років ХХ ст. Особливе значення у цій ситуації має звернення до цінностей культури минулого, у тому числі і до національних рис архітектури.

        У процесі дослідження було встановлено, що в конкретних умовах Донбасу пошуки національних архітектурних форм в 40 – 50-ті рр. ХХ ст. були дуже важкими. Ті риси архітектури, які почали зароджуватись в епоху промислового розвитку в сер. ХІХ поч. ХХ ст. повністю не сприймаються урядом. В результаті цього архітектура Донбасу в радянський період набуває головним чином риси характерні для Москви і лише частково Києва. Національні риси української архітектури в архітектурі Донбасу з найбільшою силою почнуть проявлятися лише з появою проекту реконструкції і відбудови головної магістралі України – Хрещатику в м. Київ.

        Під час дослідження встановлено, що на поч. 1950-их рр. в забудовах центрів міст Донбасу в цей період широко застосовувався прийом використання облицювання силікатною цеглою. Цей засіб в оформленні будинків з’явився в процесі будівництва деяких будинків в м. Києві і під час здійснення реконструкції його головної магістралі – Хрещатика. Він значно вплинув на будівництво в центрах багатьох міст Донбасу в цей час.

         На подальший процес розвитку архітектури значний вплив мала прийнята 4 листопада 1955 р. постанова «Про усунення надлишків у проектуванні і будівництві», яке символізує початок третього етапу, який продовжувався приблизно до 1959 р. У подальшому відбулась повна відмова від яких-небудь великих містобудівних ансамблів, від їх художньої образності. Гнетуча одноманітність набула широкого розповсюдження.

        У період цього еволюційного процесу в архітектурі і містобудівництві міст Донбасу спостерігалися деякі характерні тенденції, які вплинули, у тому числі, і на формування ансамблів у центрах міст. Цей вплив виявився  у наступних характерних особливостях: галузевих, композиційно-планувальних і стилістичних. Перші обумовлені галузевою специфікою підприємств Донбасу. Другі, в основному пов’язані з розміщенням ансамблів у центрах міст та їх просторової організації, які відображають їх зв’язок з промисловими об’єктами, що було виявлено і підтверджено під час проведення натурних та архівних досліджень. Встановлено, що елементи промисловості одночасно служили відображенням особливостей індустріальних міст і в більшості випадків вказували на місце розташування прохідної на підприємстві. 

       У підрозділі 2.3. «Принципи та прийоми планувальної і композиційної організації ансамблів, що сформувались в історичних центрах міст Донбасу»      на основі проведених досліджень виявлені і послідовно розглянуті основні принципи і прийоми формування ансамблів в центрах міст Донбасу, які можна поділити на три основні види: планувальні, просторові і принципи об’ємного спорудження будинків. 

        Планувальні принципи і прийоми визначають характер розміщення центру міста, його планувальної організації, громадських споруд і окремих елементів житлової забудови, які включають розміщення монументів і вхідних зон у міський парк.

        Встановленно, що на розміщення ансамблю центру міста мали вплив особливості планування міст Донбасу (більшість міст була сформована завдяки об’єднанню старих поселень), а також особливості ландшафту даного регіону.

        У ході проведеного аналізу встановлено,  що центри, які сформувались у кінці 1950-их рр. являють собою розвинуту систему , включає окрім головної площі також межуючі з нею відрізки вулиць, парк, сквер, бульвар. У малих і середніх містах центр, головним чином, включає головну площу і невеликі відрізки центральних вулиць, що прилягають до неї. У великих містах – це вісь-магістраль, на якій закріплені окремі, відносно самостійні площі і комплекси житлових та суспільних будинків з різними функціями. В результаті встановлено, що в центрах міст Донбасу сформовані в цей час ансамблі та їх елементи можна класифікувати наступним чином: 1) центр міста створений як повноцінний ансамбль або була сформована його значна частина (Сєверодонецьк, Алчевськ, Дружківка та ін.); 2) в центрі міста сформувались окремі, не пов’язані один з одним, розрізнені ансамблеві вузли. Це можуть бути площі, відрізки вулиць, окремі будинки та їх групи (Донецьк, Горлівка, Макіївка, Маріуполь, Артемівськ та ін.).

       З цього випливає, що всі складові цих груп можна розділити на два архітектурно-планувальних типи організації ансамблів та їх елементів:                    а) компактний – ансамблі або ансамблеві вузли, що сформувались біля ядра центру міста – головної площі; б) лінійний – ансамблі або ансамблеві вузли, що сформувались упродовж центральної магістралі міста. Перший більш характерний для малих і середніх міст, другий – для великих і дуже великих.

       За допомогою графічного аналізу встановлено, що більшість центрів проектувалось та створювалось з урахуванням чітко зображеної композиційної осі симетрії, якій підлягали всі їх планувальні структури, в тому числі і прилеглі квартали. В більшості випадків така вісь збігається з віссю симетрії центральної площі. Її початок і кінець часто закріплені суспільними будинками або входом у парк.

        Головна площа є осередком практично будь-якого центру. Тому під час дослідження встановлено, що:

-        площі геометрично правильних обрисів найбільш часто зустрічаються в центрах міст Донбасу (переважно прямокутної форми). Цей вибір був не випадковий, тому що, окрім переваг, які є у цієї форми площі по відношенню до інших. Великий вплив на таке рішення мала Червона площа в Москві – як головна площа СРСР, а також інші історичні приклади;

-        більшість центральних площ знаходиться в центрі забудови, а тому, вони проектувались як замкнутий простір, але практично завжди знаходяться поряд з центральними парками. Як слідство, архітектурно-просторова організація таких площ в цей час головним чином зводилась до рішення фасадів будинків і той частини простору, який вони оточують;

-        більшість центральних площ міст Донбасу симетричні за своєю будовою. Їх вісь зазвичай закріплена планувальною композицією міста (часто в нових містах) або підкріплена рельєфом;

-        найбільша кількість складових площі з пропорційними співвідношеннями сторін в межах від 1 : 1 до 1 : 1,2;

-        залежність розмірів площі від розміру міста не встановлювалось пропорційно.

        Композиційна побудова площ того часу характеризувалася тим, що одна з будівель (Будинок Ради чи Палац культури) ставала їх головним композиційним ядром, яка організовувала усі інші прилеглі будинки.

       Встановлені прийоми розташування громадських будинків у периметральній забудові площ. Застосовувались три прийоми розташування «будинків  великого громадського значення» БВГЗ як головних елементів: 1) на одній зі сторін площі, замикаючи перспективу вулиці; 2) основне             розташування (в середині площі); 3) розміщення БВГЗ один перед одним. На центральних вулицях розміщення громадських будинків здійснювалося за тими ж принципами, що й на площах, за виключенням використання основного розташування, але  додаванням кутового розташування.

        Під час проведення натурних досліджень і графічного аналізу з’ясовані планувальні прийоми розташування окремих житлових будинків. Одним з важливих прийомів планування, що закріплював підходи на площах, акцентуванні частин вулиць в районі розташування курдонерів, громадських будинків було розташування кутових симетричних секцій житлових будинків.

        Просторові принципи і прийоми визначають розміщення елементів ансамблів по відношенню один до одного, а також особливості їх рішення. Це з’ясовані під час дослідження прийоми оформлення кута в симетрично розташованих кутових секціях житлових будинків, які можуть бути двох видів: без завершення баштою та з завершенням баштою.

        Під час проведення натурних досліджень встановлено, що розташування башти на даху житлових будинків здійснювалось на кутових секціях, розташованих на площах та перехрестях вулиць. На громадських будинках башти розташовували як на кутах, так і на осі будинку над вхідним портиком, що придавало особливе композиційне звучання ансамблям періоду, що розглядався.

        У результаті графічного аналізу, вивчення літературних джерел, а також проведення натурних досліджень була складена ієрархічна класифікація всіх містобудівних орієнтирів, що входять до ансамблів 1930 – 1950-их рр. Класифікація складається з чотирьох груп, головною з яких є перша – домінанти. Усі інші – це акценти, оцінені відносно їх ролі в ансамблях.

        Принципи об’ємного спорудження розкривають особливості рішення основних об’ємів будинків і споруд формуючих ансамбль. Під час проведення досліджень було встановлено, що об’ємне рішення цих будинків, споруджених у 1930 – 1950-их рр. в центрах міст можуть бути класифіковані за трьома типами: вісьове, кутове та комбіноване. Кожному з типів громадських будинків належить свій характер використання.

         На основі натурних досліджень і графічного аналізу був виявлен принцип рішення входу в міський парк, який, звичайно входив до центру міста. Як і в громадських будинках, рішення входу у міський парк припускає декілька рішень починаючи з простих і закінчуючи складними, які поділяються на три типи композиції: компактну, нейтральну, розгорнуту.

        У третьому розділі ПРОПОЗИЦІЇ І РЕКОМЕНДАЦІЇ ЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ АНСАМБЛІВ 30 – 50-ИХ РР. ХХ СТ. В ЦЕНТРАХ МІСТ ДОНБАСУ., в підрозділі 3.1. «Сучасний стан і проблеми збереження і використання ансамблів в центрах міст Донбасу» розкриваються причини порушення цілісності і сучасний стан ансамблів.  

        Проведені натурні дослідження дали змогу з’ясувати, що причини  вище зазначених порушень  полягають у наступному: 1) під час будівництва і проектування практично не додержуються вимоги нормативних законодавств, що стосується спадщини; 2) умови проектування підлягають тезі «замовник завжди правий»; 3) відсутність потрібних знань історії архітектури у населення; 4) відсутність конкретних методів будівництва в умовах історичної забудови 1930 – 1950-их рр. і її реконструкції. Як наслідок відбувається порушення історичного середовища на містобудівничому рівні і порушення композиційного строю будинків трьома видами заходів: 1) під час нового будівництва; 2) під час реконструкції; 3) під час розміщення рекламної інформації.

         У підрозділі 3.2. «Пропозиції і рекомендації зі збереження і використання ансамблів в центрах міст Донбасу» надані заходи зі збереження, використання і реконструкції забудови і ансамблів 1930 – 1950-их рр.

        На основі прогресивного вітчизняного і зарубіжного досвіду розроблені комплексні заходи, які дозволять здійснити мінімальні зміни у зовнішньому обліку забудови: 1) освоєння підземного простору під складовими елементами ансамблю (площами, кварталами, будинками); 2) реконструкція зони перших поверхів зі зміною їх функцій; 3) освоєння горищного простору житлових і громадських будинків через перебудову їх під мансарди; 4) реконструкція житлових кварталів, що входять до ансамблю і передбачають відповідні зміни в їх забудові; 5) реконструкція різностильової забудови більш характерної  для періоду становлення (1930 – поч. 1940-их рр.); 6) відповідним розміщенням рекламної інформації, що не протирічить композиційному строю ансамблю і його основних складових елементів.

        З метою ефективного і комплексного використання цих методів рекомендується розробка вимог і містобудівного закону, який би регламентував роботу архітекторів, органів міського управління та замовників.

        У підрозділі 3.3. «Методика зі збереження і використання ансамблів 30 – 50-их рр. ХХ ст. в центрах міст Донбасу» надана розроблена автором методика з охорони, використання і реконструкції здійснених ансамблів. Ця методика базується на урахуванні таких складових: галузевої специфіки міст; існуючої правової бази збереження ансамблів; принципів формування ансамблів; наявної вітчизняної і світової практики з охорони історико-архітектурної спадщини. Спектр проектних заходів запропонованої методики забезпечує комплексний підхід до рішення проблеми збереження, реконструкції і використання ансамблів 1930 – 1950-их рр. у сучасних умовах розвитку міст.