ОБ\'ЄКТИ МЕДІА-ДИЗАЙНУ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА МІСТА

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ОБ\'ЄКТИ МЕДІА-ДИЗАЙНУ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА МІСТА
Альтернативное Название: ОБЪЕКТЫ МЕДИА-ДИЗАЙНА В КОНТЕКСТЕ ФОРМИРОВАНИЯ ОБЩЕСТВЕННОГО СРЕДЫ ГОРОДА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 


У вступі обґрунтовується актуальність теми; визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, його часові й територіальні межі; вказано на теоретичне та практичне значення отриманих результатів, можливості їх використання; подано інформацію про апробацію основних результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.


Перший розділ «Наукове підґрунтя явища медіа-дизайну. Методи дослідження» містить огляд інформаційних джерел та обґрунтування щодо застосованих методів дослідження.


У підрозділі 1.1. «Відображення проблематики медіа-дизайну громадського середовища в наукових дослідженнях» показано, що, не зважаючи на те, що медіа-дизайн розглядається як нове явище, основні ознаки якого до останнього часу знаходяться у стані формування, саме виставкове мистецтво та проектування експозицій /Р. Клікс, В. Шпак, С. Сільвестрова, В. Литвинов/ лежать в основі даного виду діяльності. Перенесення набутої методології та використання технічних засобів у галузь дизайну міського середовища відкриває широкі можливості сприйняття продукту такої творчості, забезпечуючи як функціонально-змістовні та зорові зв’язки між елементами об’єкту, групою об’єктів, оточуючим середовищем, так і реальну взаємодію людей. Відсутність сучасного мистецтвознавчого аналізу медіа-дизайну – з одного боку та особливості його синтетичної природи, які знаходяться на межі досягнень науки, техніки та багатьох видів мистецтв – з іншого, зумовили виокремлення основних аспектів вивчення даного явища, а саме: історичного, взаємодії архітектурного середовища з об’єктами дизайну, естетичного, колористичного, синтезу кольору – світла – руху – музики, інформаційного, технологічного, соціокультурного та психологічного. В свою чергу, це дозволило окреслити важливість завдань (інформаційно-комунікативних, естетичних, психологічних, соціально-культурних), покладених на об’єкти медіа-дизайну в громадському середовищі.


Огляд історичних аспектів включення елементів дизайну в міське середовище засвідчив не лише їх виняткову роль у формуванні художнього вигляду міста, відображенні його культурних процесів /С. Хан-Магомедов/, а й виявив тенденцію до сталого розширення сфери функціонування всього середовищного мистецтва через збагачення засобів художньої діяльності та виокремлення тих чи інших його видів /Є. Заєва/. Аналіз численних робіт, пов’язаних з питаннями взаємодії архітектурної забудови та дизайнерських об’єктів /Д. Азрікан, Є. Асс, О. Бєляєва, В. Ангелов, С. Хан-Магомедов, В. Шимко, Ю. Легенький, О. Сазіков, М. Бевз, П. Нагорний/ зумовив віднесення інформаційно-комунікативних складових сучасного середовища до найактуальніших проблем, що на сьогоднішній день досліджені недостатньо й потребують серйозної наукової уваги до виявлення й узгодження формоутворюючих факторів середовищних об’єктів медіа-дизайну.


З’ясовано, що естетичне сприйняття дизайнерських об’єктів, систем і комплексів предметно-просторового середовища /А. Іконніков, В. Ангелов, В. Родін, М. Сараф, С. Арзуманян, О. Мостепаненко, І. Стронцова, А. Григорницька, Н. Богачева/ залежить від ряду супутніх настанов (функціональних, образних, соціокультурних, психологічних, семіотичних тощо), якими вони наділені, та від конкретних ситуаційних особливостей і чуттєво-психологічного стану людини.


Значущість створення оптимального колірного клімату предметно-просторового середовища людини доводиться у дослідженнях Л. Миронової, А. Єфімова, В. Каменського. Виявлено, що естетичні можливості кольору /Е. Лущенко, О. Ковєшникова, І. Шевченко/ як невід’ємної властивості візуального сприйняття форми об’єкту, потужного засобу в роботі над площиною, об’ємом, простором, створенням певної емоційної виразності, ознаки стилю та показника рівня емоційної культури народу можуть набувати нового звучання в сучасних видах дизайн-діяльності.


Аналітичний розгляд досліджень, присвячених питанням синтезу кольору – світла – руху – музики /В. Колєйчук, О. Лаврентьєв, О. Мостепанєнко, Б. Галєєв, В. Михайленко/ виявив, що таке поєднання досягнень різних галузей науки, техніки з надбаннями мистецтва в дизайн-об’єктах, яке відбувається завдяки матеріально-технічному розвитку людства, спрямоване на пошук якісно нових підходів до формування предметно-просторового оточення людини, знаходження додаткових можливостей вирішення естетичних, емоційно-психологічних, організуючих та інформаційних завдань. Останні, в свою чергу, стосовно дизайн-об’єктів були умовно розподілені на внутрішні та зовнішні, тобто на інформацію, яку безпосередньо містить у собі форма та інформацію спеціальну, яка є додатковим функціональним навантаженням форми /М. Афасіжев, А. Іконніков/.


Важливість врахування психологічних аспектів візуалізації інформації /В. Рач/ та ефективності комунікативного впливу /М. Тепляков/ визначається її відбиттям на емоціях, почуттях, думках, можливих рішеннях тих, хто дану інформацію сприймає, їх поведінці та ставленні до самих повідомлень. Серед найменш вивчених проблем дизайну інформаційних об’єктів виявлено технологічні /І. Воскресенський, І. Добрицина, С. Вергунов/ та соціокультурні його аспекти /О. Єрмолаєв, О. Сибірякова, О. Оленіна/. Складність технології представлення інформаційних повідомлень, її оптимального узгодження з іншими формоутворюючими факторами інформаційних об’єктів полягає не лише в урахуванні чи поєднанні доступних на сьогодні експозиційних засобів, прийомів та технологій, а й у можливості підкорення самого технологічного аспекту певному дизайнерському задуму. Зумовлені особливостями функціонування в громадському середовищі та найактивнішою участю в сучасних питаннях ідентифікації, естетизації, глобалізації тощо, такі об’єкти потребують подальших досліджень свого соціально-культурного впливу.


Важливість кожного з розглянутих аспектів доводить значну відповідальність питання розташування інформаційних об’єктів у середовищі міста. Специфіка процесу проектування таких об’єктів обумовлює необхідність його виділення в окремий вид дизайн-діяльності, котрий узагальнював би зусилля графічного, промислового (предметного) та середовищного видів дизайну, де вивчення означених аспектів проблеми має стати неодмінною передумовою формування дизайн-концепції. Поняття середовища в даному випадку пов’язує між собою завдання формоутворення й організацію життєдіяльності людини.


Підрозділ 1.2. «Методика дослідження» розкриває доцільність застосування системного підходу, який сприяв розгляду медіа-дизайну сучасного громадського предметно-просторового середовища в контексті історичних, соціокультурних та технологічних чинників, де об’єкт дослідження постає елементом цілісної системи, яка співвіднесена з художньо-проектною культурою.


Комплексний метод використовувався під час опрацювання різних інформаційних джерел з метою дослідження наукового осмислення проблематики медіа-дизайну. Він уможливив врахування великої кількості факторів, а також широкого спектру проблем як художньої, так і позахудожньої сфер. Залучення цього методу також дало можливість проаналізувати особливості представлення й сприйняття інформації у громадському міському просторі та визначити соціально-культурну роль середовищних інформаційних об’єктів.


Методи абстрагування та екстраполяції застосовувалися для формулювання визначення понять медіа-дизайну, його об’єктів. Метод абстрагування полягав в узагальненні та виокремленні найбільш суттєвих ознак, які є характерними для медіа-дизайну громадського середовища в цілому та інформаційних об’єктів зокрема. Метод екстраполяції, зумовлений завданнями дослідження та характером зміни тенденцій розвитку художньо-проектної культури, дозволив, спираючись на характерні узагальнені ознаки сучасного явища медіа-дизайну, підійти до визначення його дефініції.


Залучення історичного підходу сприяло забезпеченню цілісного вивчення медіа-дизайну, розгляду його становлення та етапів розвитку у хронологічній послідовності. Застосування порівняльно-історичного методу, прийомів історико-генетичних порівнянь дозволили розглянути тенденції становлення і розвитку мистецтва експозиції, його поступового включення в міське середовище паралельно з виявленням особливостей розвитку взаємопов’язаного з ним явища медіа-дизайну. Вжиті прийоми історико-типологічних порівнянь дали можливість зіставити дизайн-діяльність по відношенню до інформаційних об’єктів з графічним, промисловим та середовищним видами дизайну, виявити загальні та специфічні риси дизайну медіа-об’єктів. Типологічний метод у цьому дослідженні було використано в процесі розробки класифікації об’єктів медіа-дизайну та виявленні основних факторів впливу на їх формоутворення.


Метод системно-порівняльного аналізу застосовувався для виявлення зв’язку особливостей спадковості проектної культури Радянського Союзу з сучасними тенденціями її формування в Україні. Залучення цього методу сприяло співставленню прикладів існуючої інформаційно-середовищної політики країн Європи та США, окресленню можливих напрямів розвитку медіа-дизайну в Україні та їх перспектив в контексті формування сучасної проектної культури.


В загальнотеоретичному осмисленні порушених у дисертації проблем автор апелював до фундаментальних робіт В. Даниленка, Г. Мінервіна, О. Генісаретського, В. Сидоренка, В. Глазичева, А. Іконнікова, С. Хан-Магомедова, О. Шлієнкової, В. Ангелова, В. Устіна.


В другому розділі «Медіа-дизайн громадського середовища як явище художньо-проектної культури» проаналізовано особливості представлення інформації в сучасному громадському середовищі, виявлено значення її соціально-культурної ролі, запропоновано визначення медіа-дизайну та прослідковано історію його розвитку.


У підрозділі 2.1. «Визначення інформації та її загальнокультурного значення» окреслено характерні ознаки формування сучасного інформаційного суспільства та проаналізовано різні підходи до визначення поняття інформації. Узагальнення існуючих концепцій інформації дозволило розглядати її як відомості, які отримує суб’єкт про оточуюче середовище, та, які слугують духовним підґрунтям (знаннями) його практично-перетворювальної діяльності. Легкодоступні, для безпосереднього використання, інформація та знання становлять інформаційний ресурс суспільства. За ступінню доступності розрізняють актуальний інформаційний ресурс – підготовлене для ефективного використання у конкретній сфері діяльності людства представлення інформації та знань і потенціальний – сукупність інформації та знань, які для свого використання потребують певних затрат і зусиль для їх перетворення у ресурс актуальний. Вважається, що інформаційний ресурс суспільства є його інтелектуальною власністю, складовою частиною соціальних інвестицій та безпосередньою основою інформатизації суспільства, яка, в свою чергу, впливає на формування рівня його інформаційної культури.


Розглянута специфіка мистецтва, як носія художньої інформації /М. Афасіжев/, надала підстави розглядати об’єкти дизайну як унікальне матеріально-естетичне втілення сенсу та певних цивілізаційно-культурних досягнень людства. Погоджуючись з тим, що всі форми, об’єкти живої і неживої природи є носіями інформації, підкреслено, що відносно лише до форм та об’єктів штучного середовища, створених людиною, можливо вживати поняття актуального інформаційного ресурсу суспільства.


Підрозділ 2.2. «Інформація в міському середовищі: особливості та суб’єкти її представлення» виявляє зміни, які останнім часом відбулися в громадському просторі, його внутрішньому змісті та зовнішніх формах. Рівень розвитку технологічних можливостей сприяв орієнтації дизайнерських інформаційних об’єктів у середовищі міста на максимум по відношенню до задіяних органів сприйняття людини, потужності виразності, інтенсивності й яскравості подачі інформації, що викликало необхідність перегляду звичних принципів функціонально-просторової організації громадського середовища та проблем його сприйняття. Неконтрольоване збільшення зорових акцентів, перенасичення візуального простору у поєднанні з гомогенними та агресивними полями сучасної архітектури та малих архітектурних форм зумовили загострення уваги навколо питань відеоекології – взаємодії людини з видимим оточенням.


З’ясовано, що функціональні навантаження громадського міського простору, які полягають у забезпеченні певних функціональних призначень середовищних об’єктів, сприянні процесам спілкування та комунікації, мобільному реагуванні на соціальні та культурні зміни суспільного життя, забезпеченні важливою спеціальною інформацією, дотриманні необхідного рівня психофізіологічного та естетичного комфорту сприйняття та відчуття людини, обумовлюють специфіку вимог щодо представлення у ньому тих чи інших дизайнерських об’єктів. Розглянуті групи утилітарно-практичних, естетичних, психофізіологічних та змістовно-смислових завдань середовищних інформаційних об’єктів окреслюють важливість їх соціокультурної ролі, вимагаючи відповідного уважного ставлення до вирішення питань якості та суб’єкту їх представлення.


У підрозділі 2.3 «Визначення дефініцій медіа-дизайну та його об’єктів» розглянуто принципові підходи до формулювань назв існуючих видів дизайну, проведено порівняльний аналіз доцільності використання в галузі сучасного мистецтвознавства термінів «інформаційний дизайн» та «медіа-дизайн». Вибір на користь останнього дозволив запобігти можливості різного тлумачення, яке обумовлюється багатозначністю самого поняття інформації. Крім того – підкреслити направленість даного виду дизайн-діяльності на реалізацію його зростаючої комунікативної функції та охоплення нею всіх доступних на сьогоднішній день засобів, прийомів і технологій створення, донесення та презентації інформації. Запропоноване визначення медіа-дизайну передбачає його розуміння як синтетичної художньо-проектної діяльності, спрямованої на створення різноманітних інформаційних повідомлень (вербальних, візуальних, віртуальних чи мультисенсорних), їх представлення за допомогою відповідних засобів і технологій в громадських просторах міста, й зорієнтованої при цьому на формування гармонійного та комфортного середовища для життєдіяльності людини. Результатом такого процесу, об’єктами медіа-дизайну можна вважати дизайн-об’єкти з наявно домінуючою інформаційною функцією.


У підрозділі 2.4. «Медіа-дизайн громадського середовища: від передумов становлення до розвитку сучасної практики» показано, що передумовами становлення явища медіа-дизайну слугували виникнення найважливіших засобів трансляції інформації, яка завжди шукала форм втілення, прийнятних для того чи іншого часового періоду. Винаходи книгодрукування, фотографії, радіо, телебачення та ЕОМ – різноманітних способів і технологій її представлення, – сприяли забезпеченню прагнення людини до візуальної фіксації навколишнього світу та подій, можливості збереження та передачі інформації. Початок історії розвитку середовищного медіа-дизайну, нового професійного підходу можна віднести до діяльності перших радянських дизайнерів: В. Татліна, Г. Клуциса, Л. Лісіцького, О. Родченко та інших. Поєднання можливостей медіа, доступних у ХХ столітті (media-art, video-art, digital-art, public-art), з набутими досягненнями виставкового та експозиційного мистецтв, досвідом естетичного оформлення міста в дизайні інформаційних об’єктів громадського міського середовища дозволяє охарактеризувати таку діяльність як окремий вид художньо-проектної творчості, що набуває все більшого поширення й активності виразних засобів.


Третій розділ «Класифікація об’єктів медіа-дизайну громадського середовища та їх основні формоутворюючі фактори» ставив за мету з’ясувати можливості класифікації великої кількості різних інформаційних (медіа) об’єктів у сучасному міському середовищі, виявити та систематизувати фактори, які впливатимуть на їх формоутворення в процесі проектування.


Підрозділ 3.1. «Класифікації об’єктів медіа-дизайну в міському середовищі» уточнює, що різноманітні середовищні інформаційні об’єкти вже є згрупованими за принципом їх основного функціонального призначення (загальної класифікації). Подальші оперативні класифікації передбачають їх розподіл за часовими межами дії на постійні, періодичні та епізодичні; за умовними рівнями розташування у середовищі міста – нижнім, середнім, верхнім; за технологічно-матеріальними особливостями – на світлові та несвітлові, статичні та кінетичні, візуальні, аудіовізуальні та мультисенсорні. Поява нетрадиційних технологічно-дизайнерських вирішень представлення інформаційних повідомлень, зумовлена залученням до використання нових матеріалів і технологій, сприяє формуванню та доповненню класифікацій оперативних. Останні, в свою чергу, є важливою умовою вивчення впливу тих чи інших технологічно-матеріальних особливостей на формоутворення об’єкта медіа-дизайну, виявлення їх взаємозв’язку з іншими формоутворюючими факторами.


Підрозділ 3.2. «Основні формоутворюючі фактори об’єктів медіа-дизайну» розкриває особливості специфіки формоутворення інформаційних об’єктів у громадському міському середовищі. Вона полягає у виявленні, аналізі та врахуванні низки взаємозалежних формоутворюючих факторів як сукупності об’єктивних обставин, які під час проектування підлягають творчому переосмисленню дизайнера задля подальшого вирішення тієї чи іншої життєвої проблеми. В процесі дослідження виявлено п’ять основних таких факторів: образне вирішення, функціональні призначення, матеріально-технологічні особливості, кінетика та середовище.


«3.2.1. Образ та образні засоби як фактори формоутворення об’єктів медіа-дизайну». Образне вирішення того чи іншого середовищного об’єкту медіа-дизайну розглядалося як початок складного процесу одночасного врахування об’єктивних формоутворюючих факторів, відбиття у формоутворенні емоційно-чуттєвого уявлення дизайнера про дійсність, представлену функціональними призначеннями об’єкту, його матеріально-технологічними особливостями, умовами оточуючого середовища тощо. Разом з тим, виявлені психологічно-соціальні, культурологічні, стильові, дизайнерські та архітектурно-містобудівні аспекти розгляду проблеми образності предметно-просторового середовища вказують на її вирішальну роль у створенні просторових та поведінкових стереотипів, якісного рівня взаємодії дизайну з архітектурою, формуванні сприйняття та відчуття оточуючого світу людиною.


«3.2.2. Функціональні призначення об’єктів медіа-дизайну як фактор їх формоутворення». В основу розуміння функціональних призначень форми інформаційного об’єкту лягло розширене поняття функції, весь спектр покладених на нього утилітарних та художньо-психологічних завдань: від інформування та орієнтації до створення сприятливого естетичного враження та психологічного відчуття, вираження внутрішньої та зовнішньої семантичної цілісності, забезпечення можливості соціальної та культурної комунікації між людьми й предметно-просторовим середовищем. Дана сукупність обумовлених фізіологічними та емоційно-психологічними особливостями людського організму завдань, співвідносячись з образним вирішенням інформаційного об’єкту, його матеріально-технологічними умовами, обставинами оточуючого середовища, і спричиняє в результаті відповідний вплив на процес формоутворення.


«3.2.3. Матеріально-технологічні фактори формоутворення об’єктів медіа-дизайну». З’ясовано, що дія матеріально-технологічного формоутворюючого фактору проявляє себе у розглянутій залежності вибору застосування матеріалу від поєднання його необхідних властивостей (фізичних, механічних, технологічних, споживчих тощо), котрі визначатимуть якісні показники та характер форми. Тобто, створення образного вирішення форми інформаційного об’єкту, виконання його функціональних призначень, відповідність конкретним умовам середовища розташування, втілення тих чи інших кінетичних можливостей потребуватимуть від дизайнера знань щодо властивостей матеріалів, різних технологій візуалізації та способів реалізації інформаційних повідомлень.


«3.2.4. Кінетичний фактор формоутворення об’єктів медіа-дизайну». Доцільність розгляду кінетики в якості необов’язкового, але важливого і перспективного формоутворюючого фактору обґрунтована спорідненістю засад та підходів у створенні інформаційних об’єктів з об’єктами кінетичного мистецтва. Рішення про залучення одного або декількох типів руху оптично-психологічного чи механічного характеру повинно відбуватися ще на стадії формування дизайн-концепції та бажаного образу форми, оскільки забезпечення певних її кінетичних елементів вимагатиме не лише використання відповідних засобів, технологій чи матеріалів, а й узгодження з образом безпосереднього предметно-просторового оточення такого об’єкту.


«3.2.5. Середовище як формоутворюючий фактор об’єктів медіа-дизайну». Громадське середовище міста, представляючи особливу обставину розміщення та функціонування інформаційних об’єктів, синтезує у собі та перевіряє життєздатність усіх вищерозглянутих формоутворюючих факторів. Разом з тим, вимагаючи обов’язкового врахування низки таких конкретних умов, як місце розташування, форма та розмір простору, форма, розмір та кількість компонентів-складових оточення, образний зміст та характер оточуючого середовища, його колірна гама та температурно-кліматичні особливості, середовище впливатиме на загальне вирішення форми об’єкту, його об’ємно-просторову організацію, уточнення функціональних завдань, розміри, а також на вибір матеріалу й технології, колірне, образне та стильове вирішення характеру форми інформаційного об’єкту.


У четвертому розділі «Перспективи розвитку медіа-дизайну в контексті формування сучасної проектної культури України» проаналізовано зв’язок особливостей спадковості проектної культури Радянського Союзу з сучасними тенденціями її формування в Україні. Окреслено можливі напрями розвитку медіа-дизайну в їх співвідношенні, а також представлено та охарактеризовано найбільш яскраві світові та українські зразки даного виду дизайн-практики.


Підрозділ 4.1. «Особливості становлення проектної культури в Україні» виявляє, що ідейне формування проектної культури (яке охоплювало весь простір країн Радянського Союзу) відбувалося головним чином навколо екологічних, образо-життєвих та соціально-культурних проблем взаємодії людини та предметно-просторового оточення. Одним з головних здобутків такої проектно-культурної активності 70-х – початку 90-х років ХХ століття в галузі дизайну міського середовища визначено розробку середовищного підходу проектування, зорієнтованого на забезпечення не лише побутового, а й фізіологічно-психологічного, соціального та естетичного комфорту людини. Надалі, загальна розгубленість дизайну, яка мала місце в зв’язку з розвалом СРСР, розпадом наукових та творчих взаємовідносин, зміною курсу державної політики та втрати економічної зацікавленості, призвели до послаблення його сфери впливу та сприяли тим самим некерованому розвитку рекламізованого, часом неестетичного та незручного міського середовища.


З’ясовано, що для проектної культури, що формується сьогодні в Україні, характерним є не тільки збереження чи відновлення кращого з раніше набутого в проектуванні людиновідповідного середовища, а й пошук власного бачення суто українських рис і пріоритетів національно зорієнтованого дизайну, що безумовно має розповсюджуватися, в тому числі, й на сучасні його різновиди.


У підрозділі 4.2. «Основні напрями розвитку медіа-дизайну в громадському міському середовищі: можливості українського вибору» визначено, що нарощування теоретичної основи медіа-дизайну має включати в себе напрацювання загальної концепції дизайнерської рефлексії на процеси інформатизації суспільства та реальних механізмів її втілення, як у вигляді конкретних поступових кроків, напрямів дизайн-діяльності сьогодення, так і у вигляді розробки проектів футуристичного характеру. Серед основних положень такої концепції повинні бути окреслені принципові позиції формування складової інформаційного забезпечення громадського простору міста, які б відображали наступні проблемні питання:


– загальна пріоритетність семантичної, змістовно-смислової, історично-значимої інформації перед спеціальною (рекламною тощо) в тій чи іншій частині міста або в місті в цілому;


– диференціація потрібно-можливої активності (з точки зору сприйняття людиною) спеціальної інформації за ступінню її соціально-культурної важливості, необхідності життєзабезпечення;


– забезпечення потрібного рівня мобільності спеціальної міської інформації, її функціональної необхідності застосування тих чи інших (в тому числі й нових) технологій та засобів представлення, естетично-етичної доцільності форми та змісту інформаційного повідомлення.


Практична потреба впровадження професійного дизайнерського медіа-продукту в громадські простори міст на сьогоднішній день підтверджена не лише критичними статтями, а й заявленими концепціями програм, конкурсами. Основним докладанням можливостей медіа-дизайну в громадському середовищі міста має стати проектування форм інформаційних об’єктів з урахуванням фундаментальних здобутків сучасної проектної культури та основних засад концептуального бачення інформаційно-середовищної суспільної політики. Характерною особливістю таких об’єктів повинно бути гармонійне поєднання дизайну інформації та форми її матеріального носія, узгодження інформації – змісту спеціального повідомлення зі змістовно-семантичною інформацією форми.


 


Узагальнення наведених у підрозділі прикладів демонструє, що перспективи подальшого розвитку медіа-дизайну полягатимуть у розробці теоретичної сфери (дослідження, методологія та методика) й практичної (проектної) його сфери, котра в свою чергу, може розподілятися за напрямами (арт, футуристичний, концептуальний, технологічно-інженерний) і видами (конкурсна, освітня, виставкова) діяльності дизайну медіа-об’єктів.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины