ЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЖИТЛА КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО В УРБАНІСТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
ЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЖИТЛА КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО В УРБАНІСТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ
Альтернативное Название: ЭВОЛЮЦИЯ СРЕДНЕВЕКОВОГО ЖИЛЬЯ Каменец-Подольский В урбанистической КОНТЕКСТ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Аналіз історико-бібліографічних джерел. Науковий інтерес до середньовічного житла виник в Європі у ХІХ ст. У практичну площину він перейшов після Другої світової війни внаслідок руйнацій забудови історичних міст і необхідності її ревалоризації. Дослідження середньовічного міського житла проводились у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії, країнах Балтії, Росії. Найбільш вагомих результатів досягли польські дослідники. З польською науково-дослідницькою школою за рівнем ґрунтовності споріднена литовська школа.


Наявна історіографія нерівномірно висвітлює походження й розвиток міського житла Центрально-Східної Європи. Переважають предметні історико-архітектурні дослідження, на основі яких сформовано еволюційну картину житлобудівництва. Основними напрямами досліджень середньовічного житла є: а) фактографічно-описова фіксація будівельних традицій в проекції на функціональну структуру житла; б) вивчення еволюції архітектурних форм житла як результату взаємодії загальноєвропейських та місцевих традицій; в) вивчення функціональної та архітектурної організації житла за теоретичними трактатами ХVІ–ХVІІ ст.; г) вивчення структури житла за матеріалами натурних досліджень.


Стан досліджень середньовічного міського житла в Україні поки що не дозволяє зробити науково обґрунтовані узагальнення. Наразі у проблематиці досліджень української архітектури й урбаністики вагоме місце посідає теорія впливів Північного Сходу та Заходу на розвиток  західноукраїнських міст. Хронологія та ступінь цих впливів у проекції на проблематику середньовічного міського житла знаходять відображення у недостатньо обґрунтованих фактографічним матеріалом концепціях російських та польських вчених, що стверджують вторинність архітектурно-містобудівних процесів на землях середньовічної Русі-України, залишаючи їй малопомітне місце на узбіччі потужної течії європейської урбанізації. Якщо майже синхронна поява мурованого житла в містах Польщі, Чехії та країн Балтії датується кінцем ХІІІ ст., то в Україні це явище (як і регулярне розпланування міст) зарубіжні дослідники відносять до ХVІ ст., призначаючи Україні роль користувача досвідом сусідніх держав. На жаль, з огляду на  малочисельність джерел і збережених об’єктів середньовічне міське житло України досі є слабо вивченим, а дослідження його регіональних особливостей відсутні. Поодинокі розвідки з цього питання належать О.Бойко, М.Долинській, Т.Казанцевій, А.Мартинюк, В.Накопалу, К.Присяжному. Окремі глибинні зондажі в проблематику житла м. Львова зроблено Т.Трегубовою та Р.Могитичем. Концептуальна неопрацьованість  цього питання вповні проявилась у виданій 2003 р. „Історії української архітектури”.


З огляду на це середньовічне житло Кам’янця-Подільського становить цікавий особливий  інтерес, оскільки історично сформувалася на пограниччі між Сходом і Заходом.


Як об’єкт дослідження середньовічне житло Кам’янця-Подільського має доволі скромну історико-літературну базу, демонструючи розбіжності в поглядах на датування та еволюцію. В 1970-ті рр. Ю.Нельговський, ще не посідаючи матеріалів натурних досліджень, відніс появу мурованого житла до ХVІ–ХVІІ ст., розглядаючи його як типологічне запозичення польського досвіду житлобудівництва. Це датування увійшло в науковий обіг і має прихильників серед вітчизняних та зарубіжних дослідників (М.Петров, Г.Ківільша, М.Лукач). Урбаністичний розвиток Кам’янця розглядається дослідниками також за схемою запозичення досвіду північно-східних та західних земель  (Т.Толвінський, Г.Мокеєв, М.Петров, М.Лукач).


Аналітичний розгляд архівних матеріалів. Корпус архівних джерел включає текстові та іконографічні матеріали (архівні плани міста, кресленики та описи будинків, гравюри, фотографії) з архівів Кам’янця-Подільського, Києва, Львова, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Кракова. Текстові джерела включають описи міста та будинків ХVІ – ХІХ ст. (зберігаються у Варшавському Архіві Давніх Актів, Державному архіві Кракова, ЦДІА України в Києві та Львові, Кам’янець-Подільському міському державному архіві, Київському обласному та Одеському міських державних архівах). Найбільшу цінність становлять матеріали, синхронні до хронологічних меж дослідження – рукописи ХVІ–ХVІІІ ст. та іконографія кін. ХVІІ – ХVІІІ ст. 


Методика дослідження середньовічного житла Кам’янця-Подільського.  З огляду на незначний відсоток збереженості об’єктів середньовічного житла автором дисертації застосовано паралельно кілька методик дослідження: аналітичне опрацювання архівних джерел ХVІ-ХVІІІ ст., натурне обстеження, дослідження та фіксація житлової забудови Старого міста (зокрема її  підземних залишків), урбаністичні, архітектурно-стилістичні, функціонально-типологічні, термінологічні, графо-аналітичні, метрологічні та петрографічні дослідження, на основі яких опрацьовано наукову статистику отриманих результатів.


Дослідження включало чотири методичні етапи: аналітичне опрацювання історико-літературної та архівної бази; формування робочої гіпотези на основі ґрунтовних натурних  досліджень окремих споруд; її статистичну перевірку шляхом  багатоаспектного комплексного дослідження значної кількості об’єктів середньовічної забудови Старого міста; теоретичне узагальнення результатів дослідження та формування концептуальних положень роботи.


 


Розділ  2. УРБАНІСТИЧНИЙ КОНТЕКСТ ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА 


Особливості еволюції урбаністичної структури міста. В історії міста встановлено шість підйомів будівельної активності, яким відповідали шість етапів еволюції урбаністичної структури (ІХ-ХІ ст.; ХІІ - пер. пол.  ХІІІ ст.; др. пол. ХІІІ - пер. пол. ХІV ст.; сер. ХІV ст. - пер. тр. ХV ст.; др. тр. ХV - кін. ХVІІ ст.; ХVІІІ ст. На формування макро- і мікроурбаністики Кам’янця-Подільського вплинуло те, що від моменту залюднення місто мало визначені глибоким скелястим каньйоном р.Смотрич межі (близько 50 га), а відтак – резерв природно укріпленої території. Типологічно Кам’янець належить до двокомпонентних структур європейського типу („замок-місто”), а не до трикомпонентних „кремль-торг-посад”, як вважають деякі дослідники.  Розпланувальний каркас міста визначили: характер комунікації поселення на острові з замком на скелястому останці; ортогональність вододілів острова та розташування в’їздів. Специфікою Кам’янця є  відмінне розпланування трьох частин міста – регулярне в центрі, терасоване нерегулярне в південній частині та змішане в північній.


У др. пол. ХІІІ - пер. тр. ХV ст. (в ординський та литовський періоди) в центрі Старого міста на попередній розпланувальній основі сформувався соціотопографічний центр - ринок (у текстових документах сер. ХV ст. „головний”, в ХVІ ст. „кам’янецький”, і лише з поч. ХVІІ ст. „Польський”), який археологічно простежується за залишками дерево-глинобитних жител ХІІ - сер. ХІІІ ст. та мурованої забудови др. пол. ХІІІ - ХVІ ст., а також за слідами розпланування. Відкриті на ринку взаємоперпендикулярні лінії забудови доординського періоду, що співпадають з червоними лініями середньовічного ринку за концепцією автора належать квадратній площі, що виникла на першому етапі еволюції міста. Регулярність розпланування ординсько-литовського періоду пояснюється впливами процесу локації міст, який у ХІІ – ХІІІ ст. поширився в Європі.


Першу містобудівну регуляцію головного ринку з оточуючими його по периметру кварталами здійснили за часів правління литовських князів Корятовичів (др. пол. ХІV ст.). Ринок з прилеглими по периметру кварталами постав на плані квадрату, що покривається сіткою квадратів-модулів (6 х 6) зі стороною 54 м. Габарити площі (216 х 216 м) мають в основі чотири „модулі” по 54 м (або 200 давньоруських сажнів-ліктів по 1,08 м; або 60 модулів по 12 стіп). Модуль 54 м включав п’ять ділянок-парцел завширшки по 10,8 м (10 “сажнів-ліктів” по 1,08 м, або 20 “великих ліктів” по 0,54 м, або 3 модулі по 12 стіп). З урахуванням трьох вулиць – на рогах та по осях сторін – парцели зменшувались до 9,72 м  (або  9 ліктів по 0,54 м). Ширину вулиць становили традиційні два модулі по 12 стіп.


Первісне розпланування вірменської частини  міста, зокрема місце локалізації  раніше невідомих її структурних елементів – головних вулиць Попрічної та Вірменської, а також “Старого вірменського ринку” („antiquo circulo Armenorum”), визначено автором на основі описів ХVІ ст., графічного аналізу архівних планів та натурних досліджень підвалів будинків.


У пер. пол. ХV ст. Кам’янець як столиця Подільського воєводства перейшов до складу Польщі й зазнав другої містобудівної регуляції, здійсненої вже на засадах польських мір (зокрема  хелмінського шнура 43,2 м, що становив 75 хелмінських ліктів по 0,576 м).  Розмір ринку   виявився сумірним до п’яти “шнурів” 43,2 м. Втім, при модулі „шнура” 43,2 м немає такого чіткого, як при модулі 54 м, збігу внутрішньоквартальних вулиць з парцеляційною сіткою. Це свідчить, що ринковий простір 216 х 216 м розпланували під час першої містобудівної регуляції і згодом, в процесі повторної парцеляції, адаптували до модуля 43,2 м.


В ХІV - на поч. ХV ст. вірменська громада, яка зросла чисельно, освоїла територію вздовж вододілу острова схід-захід, первісно непридатну для використання через топографію місцевості (наявність яру). Після засипання яру тут утворився довгий Вірменський ринок. В цілому в др. тр. ХV - др. тр. ХVІІ ст. простежено тенденцію збільшення сельбищної території шляхом розширення прилеглих до ринків кварталів забудови за рахунок зменшення простору ринків. Це спричинило перетрасування відтинків вулиць П’ятницької, Троїцької, Татарської, Вірменської.


Внаслідок економічних чинників і перерозподілу території верхнього міста на користь польської громади українське населення поступово перемістилося в каньйон („долину”), де на межі ХVІ–ХVІІ ст. постала забудова, характерна для подільських містечок. 


Засади формування сельбищних зон та формоутворення кварталів. На формування вуличної мережі й ринків та структурну організацію кварталів і садиб впливали динаміка змін чисельності населення, освоєння нових сельбищних територій та їх занепад. Аналіз динаміки чисельності населення в ХІ–ХVІІІ ст. свідчить про його поступове  збільшення  з  2100 до 7000. Тенденція  змін характеризується постійним зростанням:  в ХІ–ХІІІ та в ХІV - тр. чв. ХVІІ ст. приріст становив близько 1000 осіб за одне століття. Лише в період ординської окупації спостерігається зменшення на 1000 осіб та у зв’язку з турецькою окупацією 1672–1699 рр. – різке зменшення на 4,67 тис. осіб, яке привело чисельність мешканців до рівня доординського часу. Процес освоєння міської території тривав до початку ХVІІ ст. і характеризується поступовим збільшенням сельбищної зони:  10,5 га  в   ХІ–ХІІ ст.,  26 га  в  кінці ХІІІ ст. (заснування вірменського поселення), 30,15 га упродовж  ХІV ст.  та 45 га в сер. ХV – ХVІ ст. (з утворенням нижнього містечка в каньйоні). В ХVІІ ст. цей процес припиняється. Паралельно з освоєнням міського простору відбувалася мікроурбаністична структуризація міської забудови.


Зонування урбаністичної структури. На початкових стадіях ареали сельбищних територій визначала національно-релігійна диференціація населення. Території первісного розселення встановлено за ареалами розміщення храмів православних українців, вірмен та поляків-католиків. Вірменські храми були сконцентровані на півдні острова, в основному ареалі первісного розселення вірмен. Українські православні храми розміщувалися по всій території міста, первісно заселеного українцями-русинами. Костьоли розміщуються вузькою смугою завдовжки 900 м уздовж західної бровки острова. Незбіг цього обмеженого ареалу з територією розселення польського населення у ХVІ–ХVІІ ст. свідчить, що велика сельбищна територія поляків сформувалася на пізніх етапах еволюції міста (ХVІ – ХVІІ ст.) шляхом перерозподілу житлового фонду.


 


Розділ  3.  АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ЖИТЛА  ХІІ–ХVІІст.


Типологія та структура забудови парцел і ділянок. Матеріалами для дослідження типології і структури забудови парцел і ділянок стали текстові та архівні джерела. В центрі міста ділянки-парцели були прямокутними в плані і при пересічній глибині периметральних ринкових кварталів 54 м поділялися за шириною на малі – від 8,1 до 9,8 м (15–16–16,5–17 ліктів); середні – від 10,4 до 11,6 м (18–19–20 ліктів); великі – від 12,8 до 15,1 м (22–24–26 ліктів). Відмінність перших двох груп пояснюється ступенем заможності власників, походження третьої – пізнішим об’єднанням сусідніх парцел при купівлі суміжних ділянок, а також містобудівними трансформаціями ХVІІІ ст. Модулем первинної парцеляції ХІV ст. був великий лікоть 0,54 м, а типорозмірами парцел – 16 ліктів (8,64 м), 18 ліктів (9,72 м) та 20 ліктів (10,8 м). Парцели в центрі міста були забудовані двома будинками. Передній займав повну ширину парцели; тильний, менший, з часом прибрав функцію господарської офіцини.


В північній частині міста парцели були прямокутні та трапецієподібні, а передні будинки не займали всієї їх ширини, залишаючи проходи. У південній частині міста садиби були прямокутні, трапецієподібні, полігональні в плані, з вільнішим розташуванням будівель.


За магістратськими книгами ХVІ-ХVІІІ ст. структурними складовими кварталів були: ділянка, садиба, плац, ґрунт, обійстя, господа, домоволодіння. На них розміщувалися великий та малий (передній та задній) будинок, шопа, лазня, стайня, вбиральня, комора, льох. Садиби розділяли межові мури.  Між межовими мурами сусідніх садиб були проходи (сутки) завширшки 2 лікті  (116 см). З актових книг можна зробити висновок, що межові мури ділянок згідно з магдебурзькими нормами були обов’язковими на всьому терені міста.


Особливості розвитку архітектурно-просторової структури житлових будинків. У розвитку типології кам’янецького житла простежено два періоди еволюції. Перший період представлено каркасним та зрубним житлом домонгольського часу (ХІІ – сер. ХІІІ ст.). Аналогом  каркасних жител був поширений у південних регіонах з рубежу нашої ери тип житла з дерев’яним каркасом і глинобитним заповненнямМетрична основа жител сумірна до давньоруського „великого ліктя” 0,54 м. За даними археології вертикальна структура будинків визначається схемою „підкліт–поверх–горище”, горизонтальна – схемою „сіни–кімната”.


Другий період (др. пол. ХІІІ - др. тр. ХVІІ ст.)  пов’язаний з появою мурованого житла і включає три етапи еволюції.  І етап (др. пол. ХІІІ – пер. пол. ХІV ст.) припадає на „ординський” період і характеризується наслідуванням доординського розпланування парцел, забудованих двома одно-двокамерними будинками з однокамерними підвалами, що займали всю площу будинку. Доординська вертикальна структура „підкліт–поверх–горище” трансформувалась у схему „напівпідвал–поверх–горище”: над склепінчастим напівпідвалом, що становив одне суцільне приміщення під будинком, знаходились кімната й сіни (аналогічно житловому поверху на господарському підкліті). На ІІ етапі (др. пол. ХІV – пер. тр. ХV ст.) структура забудови парцел зберігалася. Між парцелами постали межові мури. В цей час відбулася функціональна диференціація парцел на передню ремісничо-торгову та тильну житлову частини, забудовані відповідно торговою “кам’яничкою” та житловим “домом”. Водночас у ремісничо-купецьких „кам’яничках” з’явились підсіння. Вертикальна структура жител наслідувала доординську. Ґенезу житла вбачаємо  в асиміляції давньоруських та вірменських будівельних традицій.


Дослідженням встановлено, що „кам’янецький тип” підсінньового будинку порівняно з європейським має глибшу хронологію. Про це свідчить археологічно встановлена поява підсінь і передпоріжь вже в кін. ХІV – пер. тр. ХV ст., на ІІ будівельному етапі (на відміну більшості західноєвропейських міст, де підсіння прибудовано на пізніших етапах). Поява підсінь як атрибуту ремісничо-купецького житла перетворює двокамерну схему горизонтального поділу „сіни–кімната” на трикамерну  - „підсіння–сіни–кімната”.


ІІІ етап  (др. тр. ХV – кін. ХV ст.) характеризується розбудовою житла ІІ етапу – об’єднанням переднього й тильного будинків у великий будинок одно-дворядної три-чотиритрактової структури, розширений до ширини парцели. Межові мури парцел перетворюються на спільні стіни сусідніх будинків. У першій фазі ІІІ етапу, в результаті об’єднання будинків ІІ етапу формується структура багатотрактового підсінньового житла. Її подібність до європейської спричинила помилкове твердження про те, що кам’янецьке житло є запозиченням типології польського багатотрактового житла. Поруч зі звичайними  житловими будинками у ХV ст. постав тип “веж-кам’яниць” – дво-триповерхових мурованих будинків з високими аттиками (за документами ХVІ ст. вони називались “ламуси”). Протягом другої фази ІІІ етапу (ХVІ – др. тр. ХVІІ ст.) урізноманітнюється типологія будинків, які стають багатокамерними за рахунок збільшення поверховості  та внутрішнього поділу. Встановлено 10 типів мурованих будинків та 5 типів жител містечкової забудови каньйону.


Функціональна організація розвинених форм середньовічного житла за даними архівних джерел.  На матеріалах описів ХVІ–ХVІІІ ст., складених старопольською, латинською та вірмено-кипчацькою мовами, встановлено зв’язок понад 100 назв будівель і приміщень з характером забудови ділянок та вертикальною та горизонтальною структурою будинків, їх функціональними програмами, розпланувальною типологією, складом приміщень, архітектурним виглядом (будівельним матеріалом, оздобленням тощо). Основними типами будинків були: дім (dom), „великий дім”, „передній дім”; „малий дім”, „задній дім”; кам’яниця (kamienica), крамниця (kram) з їх похідними – домик (domek), дім будований (dom budowany), кам’яничка (kamieniczka), крамничка,  тощо. В результаті дослідження описів, вперше проведеного на українському матеріалі, встановлено: а) відмінності функції будівель;  б) їх розпланувальну та просторову структуру г) характер оздоблення будинків і приміщень. З’ясовано, що назви будинків були зумовлені переважно їх призначенням (функціональною типологією),  значно менше – архітектурним виглядом і опосередковано – розплануванням і будівельним матеріалом. 


На підставі аналізу десятків об’єктів встановлено, що при розпланувальній тотожності торгових „кам’яниць” та житлових „домів” у „кам’яницях” приміщення першого поверху з боку вулиці (площі) мали торговельне призначення ( „склепи”), а в “домах” – житлове („ізби”).  Отже, відмінність між „домами” і „кам’яницями” визначала виключно функція, а не будівельний матеріал і розпланування, як вважали попередні дослідники. В ХVІ–ХVІІ ст. торгові будинки називали „кам’яницями” (лат. „lapidea”) або „крамницями”. „Кам’янички” складалися лише з одного „склепу”. У вірменських житлових кварталах переважали ”малі” та „великі доми”. Деякі назви мали тимчасовий характер, оскільки споруди набували і втрачали тих або інших функцій. „Будинками” називали будинки в процесі зведення або незаселені будинки.  За матеріалами описів 1700, 1734, 1739 та 1789 рр. Простежено зміну назв „домів” („домів будованих”) на „кам’яниці” („кам’янички”), „двориків” та „помешкань” – на „доми” в зв’язку зі зміною їх функції. Для уточнення зміненої функції, нетипової для даного виду будівель, вживалися назви на кшталт „lapidea habita” (кам’яниця житлова). 


Конструктивні,  архітектурно-стилістичні та будівельно-технологічні особливості житла. Доординські житла ХІІ-ХІІІ ст.  будувалися переважно у каркасно-стовповій конструкції з глиняною обмазкою стін. Не виключений суміщений варіант каркасної конструкції житлового першого поверху з господарським зрубом-підклітом.


Перехід до мурованого житла за археологічними даними відбувся наприкінці ХІІІ ст. На підставі дослідження мурувальних розчинів значного числа  підземних залишків середньовічних будинків, співставлених з чітко датованими об’єктами-аналогами, встановлено факт масового поширення в Кам’янці мурованого житла в ХІV–ХV ст.  За дослідженнями розчинів встановлено хронологію їх еволюції. Глинисто-карбонатні розчини мурованого житла І будівельного етапу (др. пол. ХІІІ - пер. пол. ХІV ст.)  змінили вапняно-карбонатні розчини ІІ етапу (др. пол. ХІV – пер. тр.ХV ст.): у складі їх в’яжучого глину замінило вапно, а в якості заповнювача залишився карбонатний пісок). На ІІІ будівельному етапі (з др. тр. ХV ст.) постав вапняно-кварцево-карбонатний тип розчинів (карбонатний пісок було замінено кварцевим з домішкою карбонатного). Зниження міцності мурувань спричинило повернення з кін. ХV ст. до технології з більшим вмістом карбонатної складової (вапняно-карбонатно-кварцеві розчини). Встановлена багатофазовість технології житлобудівництва в ХІІІ – ХV ст. позбавляє опонентів аргументації щодо формування багатотрактового мурованого житла протягом одного етапу в ХVІ–ХVІІ ст. Писемні джерела також підтверджують значний розмах мурованого будівництва в ХVІ ст. Отже, твердження опонентів щодо істотної переваги в ХV – ХVІ ст. дерев’яного житла над мурованим суто декларативні і не мають доказової бази.


Муровані будинки зводилися з вапняку на стрічкових фундаментах. Несучі стіни мурували в бутовій конструкції, завтовшки від 1,1 до 1,8 м, внутрішні стіни – завтовшки від 0,9 до 1,6 м. Їх поверхню в інтер’єрі затирали товстим шаром розчину (на ранніх стадіях глинистого, згодом вапняного). Збереглися залишки поліхромних розписів по затирці. Будинки на суміжних ділянках зводились при спільних межових мурах. При складній топографії стіни  підвалів зводили на розвантажувальних арках. Склепіння мурували переважно циліндричні завтовшки 0,3 – 0,5 м. У житлі І–ІІ етапів склепіння мають прогін від  1,5 – 2,5 м до 4,0 – 4,5 м при висоті камер в шелизі до 3 м. На ІІІ–ІV етапах прогони коливаються в межах 2,5 – 8,0 м при висоті 1,9 – 3,9 м. П’яти склепінь знаходяться пересічно в межах нижньої третини висоти приміщень, а при значних розмірах приміщень – на рівні підлоги. Рідше зустрічаються коробові склепіння та склепіння з трикутним абрисом кривої. Розпалубки склепінь – різної глибини, кутові, а також зустрічні, що майже сходяться в шелизі. Сходи до підвалів муровані, укладені на суцільну муровану основу або на землю. Сходи між верхніми та нижніми підвалами часто мають криволінійну вісь. Зустрічаються оригінальні конструкції душників у вигляді комбінації тромпів за типом вірменського азарашена. Будівельні прийоми мають переконливі аналогії з давньовірменським будівництвом.


Дерев’яне житло в ХV-ХVІІ ст. будували у двох конструктивних варіантах: а) дерев’яний каркас з заповненням брусами, хмизом, вальками, обмащеними глиною; б) зруб, обмащений вапняним розчином. Його відсоток, порівняно з мурованим, з часом зменшувався.


Дослідження архітектурної стилістики житла за збереженими у монументальному будівництві фрагментами каменярки та фрескових розписів, архівними описами тощо свідчить, що архітектура житла орієнтувалася на пануючі мистецькі канони.  На ранніх етапах спостерігається гранична стриманість декору й відсутність пишних форм. Орнаментика впроваджується в період Ренесансу, коли з’являється різьблена каменярка вікон і порталів, скульптурні елементи, поліхромія фасадів та інтер’єрів. У ХVІІІ ст. їх доповнюють штукатерії. Орнаментика декору свідчить, що сницарською справою займалися переважно майстри-вірмени. Дослідження підтверджують також існування школи вірменських майстрів-живописців („малярів”), що працювали поряд з живописцями українського походження.


Урбаністи і будівничі Кам’янця дотримувалися певних метрологічних канонів. Зафіксовано використання метричних систем, уживаних у давньоруському, литовському, вірменському та польському будівництві. Встановлено наявність׃ вірменської метрологічної системи (ВМС), основаної на модулі √3; системи подвійного квадрату (СПК), основаної на модулі співвідношення √5; системи квадрату (СК), основаної на модулі √2. Пропорція „золотого перетину” вживалася значно рідше. Статистичний аналіз майже 300 співвідношень вимірів параметрів приміщень призвів до висновку, що у південній та північній частині міста домінує ВМС (зі значним переважанням у вірменських кварталах); у центральній частині міста переважає СПК; найменш поширена СК. Метричними модулями ВМС є вірменський фут (0,2664 м) та п’ять типів вірменських ліктів (0,3333, 0,3996, 0,4329, 0,4660, 0,5328 м), сумірні до більшості параметрів обміряних приміщень. Перевага ВМС спостерігається в будинках, що з’явилися на І та ІІ будівельних етапах. Це підтверджує висновок щодо заснування школи мурованого будівництва вірменськими переселенцями за ординської доби. Встановлено, що зазначені системи мір проникали і в урбаністичні процеси, і у цехові норми будівничих, що дає підстави розглядати архітектурно-містобудівну діяльність як цілісну систему.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Атюнина Ирина Валентиновна. Реактивность и ауторегуляция церебрального кровообращения при разных вариантах ортостатических гипотензивных реакций у больных артериальной гипертензией старших возрастных групп с цереброваскулярной патологией
Аксенов Игорь Игоревич. Совершенствование решетного стана зерноочистительной машины
Авдеева Елена Юрьевна. Фармакогностическое исследование растений рода Saussurea Dc. флоры Сибири и разработка на их основе новых остеогенных средств комплексной терапии остеомиелита
Абасс Ахмед Зкеар Абасс. Исследование режимов гибридных систем электроснабжения с использованием возобновляемых источников энергии (на примере Республики Ирак)
Юрлов Иван Александрович. Спектроскопия и особенности широкополосного «белого» излучения наноразмерных диэлектрических оксидных и фторидных частиц, легированных редкоземельными ионами Pr3+, Dy3+, Er3+, Yb3+