ЕМОЦІЙНА СФЕРА У ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ: МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНІ ТА ВИКОНАВСЬКІ АСПЕКТИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ЕМОЦІЙНА СФЕРА У ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ: МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНІ ТА ВИКОНАВСЬКІ АСПЕКТИ
Альтернативное Название: Эмоциональной сферы у вокального творчества: Музыкально-эстетическому и исполнительского АСПЕКТЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, формулюються методологічні засади дослідження, наукова новизна, з’ясовується теоретичне і практичне значення одержаних результатів, характеризується структура дисертації.


Розділ 1 «ЕМОЦІЙНА СФЕРА У ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ» присвячений обґрунтуванню значущості дисертаційної проблематики як предмету наукового аналізу.


У підрозділі 1.1. «Історіографія та сучасний стан дисертаційної проблематики» висвітлюється розвиток науково-теоретичних питань щодо специфіки емоційної сфери у вокальному мистецтві. Аналізуються наукові праці з загальної (Л. Виготський, В. Небиліцин) і музичної (Б. Теплов, О. Костюк, В. Петрушин) психології, природничих наук (П. Симонов, В. Морозов, Р. Юссон), мистецтвознавства (М. Каган, В. Шестаков, С. Раппопорт), театрознавства (К. Станіславський, П. Єршов) і музикознавства (Б. Асаф’єв, В. Медушевський, Є. Назайкінський, В. Холопова, М. Смирнов). Особливу увагу приділено розгляду наукових і методичних праць у галузі вітчизняного вокального мистецтва, насамперед роботам Н. Гребенюк, О. Стахевича, В. Антонюк, О. Мишуги, М. Микиші, П. Голубєва, Д. Євтушенка, теоретичним роботам представників історично пов’язаної з українською російської вокальної школи (Д. Аспелунд, Л. Дмитрієв, О. Зданович, В. Юшманов), а також літературно-мемуарній спадщині уславлених співаків ХХ ст.


Зазначено, що питання психології творчості співака стали предметом ретельного наукового вивчення лише з другої половини ХХ ст. Визначено, що, незважаючи на необхідність і важливість емоційно-почуттєвих чинників у вокальному мистецтві, проблематика емоційної специфіки в мистецтві співу дотепер залишається малодослідженою цариною в українському музикознавстві, що й обумовило актуальність теми дослідження і необхідність створення даної дисертаційної роботи.


У підрозділі 1.2. «Методологія дисертаційного дослідження» викладено основні методологічні засади пропонованого дослідження, визначені провідні джерела наукового аналізу дисертаційної проблематики та базові наукові підходи і методи, використані авторкою.


Загальною методологічною ознакою дисертації є комплексно-інтегративний підхід до емоційних проблем співацької творчості, поєднання історико-культурологічного, психофізіологічного та музично-виконавського напрямів розв’язання поставлених питань.


Методологія дослідження базується на використанні як фундаментальних, загальнонаукових, так і спеціальних – мистецтвознавчих – підходів і методів. Суттєву роль у вивченні вокально-емоційної сфери відіграють сучасні мистецькі (зокрема, театрознавчі) методи моделювання емоцій у виконавській творчості. Відправним культурологічним пунктом дисертаційного дослідження є акцентуація гуманістичного начала вокального мистецтва та його емоційної позитивності (зокрема, психофізіологічного впливу на самого співака). Запропоновано методологічну класифікацію досліджень проблематики емоційно-психологічної сфери у вокальній творчості (за І. Польською). Таким чином, визначено основні напрямки розвідок у царині дисертаційної проблематики: історико-культурологічний, музично-естетичний, музично-психологічний, методико-педагогічний, виконавський та мемуарний.


Визначено, що питання емоційної специфіки вокального виконавства є одними з найактуальніших та найперспективніших, пов’язаних із професійною діяльністю співака, що й обумовило головний напрямок дисертаційного дослідження.


Теоретичну основу дослідження склали: праці в галузі філософії (Аристотель, Р. Декарт, Г. Гегель); культурології (М. Каган, Є. Гуренко, В. Шейко); природничих наук (Ч. Дарвін, І. Павлов, П. Симонов, Р. Юссон, В. Морозов); загальної (Л. Виготський, В. Небиліцин, А. Ольшаннікова) і музичної (Б. Теплов, В. Петрушин, О. Костюк) психології; мистецтвознавства (Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Р. Ролан, А. Лосєв, С. Раппопорт, В. Шестаков), зокрема, театрознавства (К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, П. Єршов). Особливе методологічне значення для дисертаційного дослідження мають спеціальні праці з музикознавства – теоретичного та історичного (О. Сєров, Б. Асаф’єв, А. Сохор, М. Друскін, В. Конен, В. Холопова, Є. Герцман, В. Медушевський, Є. Назайкінський, М. Черкашина, І. Іванова, І. Польська), а також теорії та історії музичного виконавства (Г. Коган, Л. Гінзбург, В. Григор’єв, О. Катрич, В. Білоус, Т. Сирятська, Ю. Попов), насамперед вокального. Цей напрямок репрезентовано як аналітичними дослідженнями вітчизняних науковців (Н. Гребенюк, О. Стахевич, Т. Мадишева, В. Антонюк), так і науково-методичною спадщиною видатних виконавців і педагогів (О. Мишуга, О. Муравйова, М. Микиша, П. Голубєв, Д. Євтушенко, Б. Гнидь). Методологічним підґрунтям дисертації є також наукові та методичні праці представників російської вокальної школи (В. Багадуров, І. Назаренко, Д. Аспелунд, Л. Дмитрієв, А. Яковлева, В. Юшманов) та зарубіжних вокальних шкіл (М. Гарсіа (син), Ф. Ламперті). Джерельну базу дослідження прикрашають імена видатних співаків, зокрема Ф. Шаляпіна, Ф. Литвин, Дж. Лаурі-Вольпі, І. Алчевського, Л. Собінова, М. Голинського, С. Лемєшева, Б. Гмирі, Є. Нестеренка, О. Образцової, ін. Для теоретико-методологічної бази дисертації суттєву роль відіграють праці з основ сучасної наукової діяльності А. Лудченка, В. Шейка та Н. Кушнаренко, Л. Ніколаєвої, ін.


Загальною методологічною установкою дисертації є семантична диференціація емоційного начала вокального мистецтва як багатогранного явища, що розглядається насамперед у музично-естетичному та виконавському аспектах. Завдяки інтегративній методології аналізу емоційної сфери вокальної творчості запропоновано цілісну історико-теоретичну концепцію емоційного начала як однієї з детермінант функціонування музичного мистецтва в цілому.


Розділ 2 «ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ВОКАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ: МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНІ АСПЕКТИ» присвячений аналізу еволюції змістовних аспектів емоційності у вокальному мистецтві, насамперед крізь призму історичного розвитку західноєвропейської музично-естетичної думки.


У підрозділі 2.1. «Становлення емоційної семантики вокальної творчості в західноєвропейській музичній естетиці (до середини ХVІІІ ст.)» визначаються семантико-культурологічні аспекти формування емоційної складової вокального мистецтва в культурі західноєвропейських країн у зазначений період.


Музика як вид мистецтва є моделюванням емоційних процесів і станів, що відбувається, обминаючи предметність і вербальність. Вокальна музика не є виключенням. Хоч спів майже завжди безпосередньо пов’язаний із словом, втім головним чинником у ньому залишається музика. Сама звукоінтонаційна природа співаючого голосу встановлює психологічний емоційний контакт із слухачем, що демонструє насамперед гуманістичні основи вокальної творчості, іманентно пов’язаної з емоційним світом людини. Підкреслено, що однією з найхарактерніших рис музичного мистецтва є емоційність, і споконвічною формою прояву внутрішнього емоційного світу людини був саме спів.


Шлях самовизначення музики є і шляхом самоосягання її емоційної природи, що відобразилося в теоретико-естетичній думці Західної Європи.


З’ясовано, що проблема вираження емоцій, почуттів, настроїв засобами вокального мистецтва досліджувалася філософами, ученими, музикантами західноєвропейської традиції від часів античності. Питання змістовно-виражального характеру музики і співу, їх емоційного впливу на людину посідали значне місце у Платона, Аристотеля. Античне вчення Давньої Греції про морально-виховне та пізнавальне значення музики стало цінним надбанням музичних культур багатьох країн і народів у наступні сторіччя. У добу Середньовіччя музику, і насамперед спів, більше пов’язують із духовним спілкуванням людини з Богом, емоційний вплив співу на душу людини вважався найприємнішим і найлегшим засобом засвоєння християнської моралі (Рабан Мавр). У ХІV ст. (Ars Nova) музика поступово звільняється від теології і обмежується власною цариною. У епоху Ренесансу музиканти і філософи визнають в співі та музиці мистецтво, що має велике емоційне і гедоністичне значення. У цей період через появу нових філософських теорій (учення про темперамент) концепція музичного етоса отримує нового обґрунтування (Дж. Царліно). У добу бароко в зв’язку з появою опери спів, глибоко насичений експресивністю, стає основним елементом музичного театру, з’являється новий тип вокаліста – співак-актор. Вокальне мистецтво набуває все виразніших емоційних рис. Втіленням нового раціоналістичного розуміння природи, призначення музики та її впливу на психологію людини стає барокове вчення про афекти, що вимагає від музиканта здатності самому переживати відповідні почуття для сильнішого впливу на слухацьку аудиторію (К. Ф. Е. Бах, ін.).


Отже, з’ясовано, що яскравим віддзеркаленням роздумів про характер емоційно-психологічних властивостей музики і співу, їх етичної та естетичної ролі стала низка фундаментальних теоретичних концепцій (античне вчення про музичний етос і його середньовічні модифікації, ренесансні гуманістичні ідеї, вчення про афекти, яке стало підґрунтям емоційно-семантичного поля європейського музичного мистецтва XVІІ–XVІІІ ст., теорій наслідування та вираження тощо). Таким чином, становлення емоційно-семантичного поля вокальної музики в культурі Західної Європи від часів античності до середини XVІІІ ст. відбувалося через його кристалізацію у численних музично-естетичних ученнях, а також всебічне розширення виражальних (музично-драматичних) можливостей співу, формування загальної естетичної специфіки музичного мистецтва європейської традиції.


У підрозділі 2.2. «Естетично-емоційна специфіка вокального мистецтва другої половини ХVІІІ – початку ХХІ ст.» міститься розгляд історичного розвитку емоційно-семантичного поля вокального мистецтва, зокрема, в дзеркалі музично-естетичної думки в західноєвропейській культурі у відповідний період.


Висвітлено, що загальне піднесення музично-теоретичної думки у Франції в другій половині ХVІІІ ст. щільно пов’язане з діяльністю філософів-енциклопедистів, які, зокрема, вважали емоційну складову однією з основоположних ознак музичного мистецтва, насамперед вокального (Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо). Саме питання про музичну виразність і емоційний характер стає центральним у художньо-естетичній полеміці ХVІІІ ст. між адептами теорій наслідування (мімезісу) та вираження, де останні наполягають на пріоритеті ролі вираження людських пристрастей і почуттів в музиці як такій. Поступово емоційність починає витісняти раціоналістичність часів Просвіщення, і на межі ХVІІІ–ХІХ ст. формується новий художній напрямок – романтизм. Романтична музична естетика, яка проголошує домінування почуття над розумом, кардинально змінює баланс зображальності й емоційної виразності в музичному мистецтві та розуміння самого почуття і його ролі в музиці та співі. У цей історичний період емоційна складова вокального мистецтва поступово розширюється, стає значно вагомішою та ефективнішою. Романтизм відкриває шляхи співіснування різноманітних художніх течій, напрямків, стилів, серед яких провідними творчими позиціями, що лежать в основі музичної культури кінця ХІХ–ХХ ст., музикознавці визначають «імпресіоністичну» та «експресіоністичну», де остання виявилася ближчою для музики. Підкреслено, що в ХХ ст. вокальна музика, розвиваючи власні засоби вираження найтонших емоційних особистісних процесів, великою мірою розкрила глибинні душевні рухи та почуття сучасної людини.


Визначено високий ступінь використання емоцій та почуттів у співі, їх впливу на людину – з загальною тенденцією зростання від античної монодії до виразної вокальної декламаційності перших dramma per musica – через віртуозний стиль XVІІІ ст. – до романтичної експресії ХІХ ст., експресіонізму та інших напрямків ХХ – початку ХХІ ст. Відзначено, що складність сучасного стану музичного мистецтва і культури взагалі визначається сукупністю чинників суспільно-економічного, політичного й соціально-психологічного характеру. Підкреслено, що прагнення до відмови від емоційної змістовності музики в ХХ ст. (більш або менш сильне в різних країнах та в різні періоди) не визначало загального характеру розвитку музичного мистецтва. Зазначено, що проблематика емоційної сфери вокального виконавства міститься в самій природі музики та співу.


Отже, естетично-емоційна специфіка західноєвропейського вокального мистецтва другої половини XVІІІ – початку ХХІ ст., тісно пов’язана з відбиттям особливостей різних художніх напрямів і мистецьких стилів, міститься в концентрації почуттєво-змістовного поля, розширенні виразних музично-драматичних можливостей і вокально-технічних прийомів виконавця-співака і, таким чином, суттєво впливала на загальний характер еволюції музичного мистецтва та його емоційної сфери в цілому.


Розділ 3 «ЕМОЦІЙНА СПЕЦИФІКА ВОКАЛЬНОГО ВИКОНАВСТВА» присвячений висвітленню ролі емоційної сфери у виконавській творчості співака-актора та у вокально-педагогічній практиці.


Підрозділ 3.1. «Вокальна творчість як різновид музично-виконавської творчості» присвячений характеристиці та визначенню специфічних ознак виконавської творчості співака-актора.


Вокальне виконавство підпорядковане загальним закономірностям функціонування людського організму. Творчий процес у вокаліста є активним емоційним процесом, що вимагає від виконавця наполегливих пошуків і відбору різноманітних виразних засобів. Дисертантка визначає поняття «вокальна творчість» як інтерпретування вокального твору співаком, обумовлене сукупністю всіх особистісних і професійних якостей його творчої індивідуальності. Отже, авторкою це поняття трактується як один з різновидів музично-виконавської творчості. Підкреслено, що найактуальнішими напрямками сучасного дослідження вокальної творчості є саме виконавські (діяльнісно-креативні), що є менш вивченими порівняно з композиторськими, більш пов’язаними з аналізом музичних творів.


Зазначено деякі загальні риси творчої особистості та підкреслено зв’язок людських здібностей, серед яких – співацький голос, з типологічними особливостями вищої нервової системи людини. Висвітлено надзвичайну важливість почуття радості під час вокального виконання у зв’язку із спонукальним характером позитивних емоцій. Як приклад неперевершеної досконалості вокально-сценічної творчості стисло розглянуто деякі характерні риси виконавського мистецтва геніального співака Ф. Шаляпіна.


Підрозділ 3.2. «Емоційні фактори виконавської творчості співака-актора: психофізіологічні аспекти» присвячений розгляду ролі емоційної складової у вокальній творчості через об’єктивні психофізіологічні закономірності функціонування механізмів емоцій, уточнено специфіку взаємодії останніх із суто виконавськими аспектами творчості вокаліста.


Відзначено зв’язок типів темпераменту і специфічно людських типів вищої нервової діяльності (І. Павлов) із професійними якостями вокаліста. Висвітлено глибинні основи акторського мистецтва переживання через розуміння природних механізмів емоцій. Зазначено, що сучасні наукові розвідки у сфері психології демонструють суттєве превалювання в музично-сценічній сфері позитивних емоцій над негативними. Підкреслена необхідність активного використання стимулюючої дії позитивних емоцій у вокально-виконавській і вокально-педагогічній творчості.


У вокальному виконавстві через його специфічність, пов’язану з особливістю цього виду мистецтва, музичний інструмент якого – співацький голос – знаходиться «всередині» самого виконавця, – психофізіологічний стан останнього відіграє вирішальну роль у досягненні художньо-творчого результату, а емоції та емоційність загалом є одними з найважливіших якостей фахової діяльності вокаліста.


Зважаючи на величезне значення емоційно-почуттєвої сфери для творчості співака-актора, на саму природність і необхідність присутності достатньої емоційності у вокальному виконавстві, на визначений високий рівень емоційного начала у вокальній музиці європейської традиції, на змістовну важливість емоцій, почуттів і настроїв для самої музики як такої (за Б. Тепловим)¹, вважаємо за доцільне використання словосполучення «вокальні емоції» в якості спеціального терміну у вокально-виконавській та вокально-педагогічній практиці. Спираючись ___________________________


¹ Теплов Б. Психология музыкальных способностей / Б. Теплов. – М. : Наука, 2003. – С. 8.


на з’ясовані В. Медушевським¹ основні ознаки загальних музичних емоцій, на запропоновані В. Холоповою² класифікацію найважливіших типів емоцій в музиці та визначення провідної особливості співацьких музичних емоцій, дисертантка пропонує власне визначення поняття «вокальні емоції»: «вокальні емоції» як різновид професійних суб’єктивних емоцій виконавця-вокаліста є специфічними емоціями, притаманними психофізіологічному стану співака під час виконання вокального твору, особливі ознаки яких детерміновані, з одного боку, їх позитивним знаком, а з іншого – унікальністю самого механізму фонаційного співацького процесу (неподільністю “музичного інструменту” – голосу – та самого виконавця – співака).


Підкреслено, що саме шляхом відтворення доцільних фізичних дій створюється підґрунтя для виникнення сценічних переживань і цей принцип (за П. Симоновим) лежить в основі відомого «метода фізичних дій» К. Станіславського. Визначено, що в музиці знаходження вірного сценічного втілення художнього образу відбувається шляхом, відмінним від мистецтва драматичного, а саме: від логіки музично-сценічних почуттів до логіки драматичних дій. І особливістю виконавської творчості співака-актора є здатність знаходити характер образу, природність переживань в самій музиці.


Отже, творча специфіка вокального мистецтва функціонально обумовлена самою виконавською природою співу, пов’язаного, перш за все, з емоційною сферою людини. Тож, емоційні фактори творчості співака-актора, які базуються на психофізіологічних закономірностях функціонування людського організму, відіграють найважливішу роль у вокальному мистецтві – насамперед, у діяльнісному (дієвому), художньо-естетичному (образостворюючому) та виконавсько-фонаційному (технологічному) аспектах.


У Підрозділі 3.3. «Емоційна виразність співацького голосу та шляхи її розвитку» характеризується емоційність як одна з найважливіших ознак вокального виконавства і визначаються методологічні підходи до розвитку емоційної виразності професійного співацького голосу у виконавській та педагогічній практиці.


З’ясовано визначну роль видатного вченого В. Морозова в дослідженні особливого місця емоцій у вокальному мистецтві (насамперед, у біофізичному й акустичному аспектах). Підкреслено, що позитивні емоції, які виникають під час співу, збільшують саму ___________________________


¹ Медушевский В. О закономерностях и средствах художественного воздействия музыки / В. Медушевский. – М. : Музыка, 1976. – С. 55–105.


² Холопова В. Музыка как вид искусства / В. Холопова. – СПб. : Лань, 2000. – С. 124–145.


енергетику вокаліста, підвищують його життєвий тонус. Емоційність проявляється у вокальному мистецтві одночасно на рівнях художньої виразності та досягнення вокально-технічної досконалості. З’ясовано, що емоції та емоційність як психофізіологічні властивості вокаліста є одними із найзначніших якостей його професійної діяльності, а вокальна творчість як така потребує високого ступеню емоційної обдарованості співака. Відзначено пріоритетність естетичної та дидактичної ролей емоцій у вокальній творчості. Самі позитивні емоції, виникаючи під час співу і впливаючи на процес фонації та настроювання голосового апарата, посилюють дієвість виконавської творчості, сприяють вдосконаленню вокальної техніки.


 


Емоційна виразність співацького голосу є однією з найважливіших характеристик виконавської творчості співака-актора, параметри якої залежать від трансформацій різноманітних емоційно-психологічних рухів, творчих нюансів у процесі співу. Підкреслено в зв’язку з активізуючою роллю позитивних емоцій, а також з метою розвитку емоційної виразності співацького голосу і формування його виконавських якостей значення оптимістичного психологічного настроювання співака. Проаналізовано з наукового боку належність застосування образно-емоційної вокальної термінології. Авторкою запропоновано визначення методу спеціального застосування художніх образів і емоцій у процесі формування професійного співацького голосу та вокально-технічних навичок як методу емоційного настроювання співацького голосу. Цей метод, доцільність якого, на наш погляд, зумовлена самою емоційною природою співу, багато в чому є співзвучним психотехнічним методам К. Станіславського, спрямованим на розвиток акторської майстерності в театрально-драматичній сфері.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины