ПРИНЦИПИ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНОГО ФОРМУВАННЯ ФОРТИФІКАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВОЛИНІ : Принципы историко-архитектурный ФОРМИРОВАНИЕ Фортификационного комплекса ВОЛЫНИ

Краткое содержание

У першому розділі «Стан і методика наукового дослідження, виникнення та розвиток фортифікаційних комплексів Волині» розглянуто природно-географічні характеристики території Волинської землі, проведено аналіз та систематизацію літературних і архівних джерел, узагальнено результати науково-дослідних робіт попередників і сучасників з питань формування та розвитку замків і фортець Волині; викладено використані методи для дослідження фортифікаційних комплексів; визначено територіальні межі досліджень, розглянуто історичні аспекти формування замків та фортець регіону.

Волинь представляє собою фізико-географічну область, яка охоплює територію північно-західних земель України з чітко вираженими границями. Вона включає: Волинську, Рівненську, Житомирську, частину Хмельницької і Тернопільської областей.

Збережені до наших днів пам’ятки історії і культури України, зокрема XIV – першої половини XVIII ст., дають можливість уявити рівень розвитку продуктивних сил суспільства, відтворювати історію боротьби за державно-політичну єдність України, національно-визвольний рух українського народу проти гноблення польськими і литовськими феодалами, захоплення українських земель іноземними поневолювачами.

Перші описи замків і монастирів-фортець, ревізії та люстрації почали проводитися в XVI ст. Члени Одеського товариства історії старовини видали кілька книг, в яких наведено історико-культурні та архітектурні характеристики окремих фортець та замків областей України, в тому числі і Волині.

Значну роботу з дослідження фортифікаційних комплексів Волині наприкінці XIX – початку XX ст. здійснили мистецтвознавець Ю. Дуткевич, мистецтвознавець і етнограф А. Прусевич, археолог О. Дверницький, історики В. Собецький та А. Яблоновський, краєзнавці А. Хотинський, С. Коретніков, священик А. Сендульський. В публікаціях цих авторів, щоправда без ілюстративного матеріалу, описані фортифікації в Луцьку, Володимир-Волинському, Олиці, Клевані, Ізяславі, Острозі, Новомалині, Корці.

У другій половині XIX ст. в Україні активно почали проводитися археологічні розкопки. Результати їх проведення, зокрема опубліковані, стали невід’ємною частиною при дослідженні фортифікаційних споруд, особливо їх зруйнованих частин.

  Археологічні дослідження на місці замку у Володимир-Волинському і Зимному були виконані В. Антоновичем, який у 1887 р. опублікував свої наукові результати, а у 1900 р. видав археологічну карту Волинської губернії, що супроводжувалася текстовим матеріалом на 130 сторінках.

  Археолог О. Цинкаловський у 1936 р. в журналі “Життя і знання” дав історико-архітектурну характеристику окремих монастирів-фортець Волині. Дослідником Л. Масловим у 1937 р. в журналі “Наша культура” було опубліковано ряд статей, присвячених архітектурі Луцького замку і оборонних веж Волині.

  Археолог М. Кучінко опублікував свої наукові результати в серії праць «Нариси стародавньої і середньовічної історії Волині» та «Археологічні пам’ятки Волині» у 1994 р., які супроводжуються планами, фотофіксацією та замальовками.

Дослідженням замкових комплексів і монастирів-фортець України в наш час присвячені роботи Ю. Асєєва, М. Бевза, С. Бессонова, С. Гаврилюка, М. Говденко, О. Годованюк, Ю. Диби, В. Єжова, В. Заболотного, М. Кучінка, О. Лесика, Г. Логвина, В. Луця, О. Мацюка, О. Михайлишин, І. Могитича, Р. Могитича, Ю. Нельговського, Є. Осадчого, О. Пламеницької, П. Раппопорта, В. Субчука, І. Фуголя та ін., дали оцінку і фортифікаціям Волині. Поглиблення наукових досліджень пам’яток фортифікаційного мистецтва базувалося не лише на вивченні історико-архітектурних матеріалів та археологічних даних, а й на натурних обстеженнях і подальших обмірних кресленнях планів.

Вагомий внесок у розширення досліджень пам’яток оборонної архітектури України зробили фундаментальні праці таких науковці як О. Годованюк, В. Заболотний, О. Лесик, І. Могитич, присвячені замкам, фортецям, оборонним монастирям Волині.

Велика робота з пристосування пам’яток оборонної архітектури для сучасних цілей проводилася М. Барановським, В. Заболотним, Є. Заваровою, О. Лесиком, І. Могитичем, С. Подяпольським та іншими.

Аналіз літературних джерел про фортифікаційні комплекси Волині засвідчив, що найбільша кількість наукових праць, присвячені замкам у Дубно, Корці, Луцьку, Олиці, Острозі; монастирям-фортецям у Бердичеві, Зимно, Межирічі; найменша – замкам у Губкові, Ізяславі, Новомалині, Степані, Тайкурах.

Архівні документи, картографічні та іконографічні матеріали, що частково використовувались як основне джерело для вивчення композиційної, архітектурно-планувальної структури фортифікаційних комплексів, потребували перевірки натурними дослідженнями, так як вони не точно відображають обміри та наявність перелічених в них споруд.

Узагальнення результатів аналізу наукових досліджень допомогли конкретизувати ті питання, які залишились не висвітленими. Виявлено, що комплексне дослідження фортифікаційних комплексів Волині не проводилося. Залишаються не виявленими принципи формування оборонних комплексів, не визначеними фактори, які впливали на архітектурні рішення фортифікаційних споруд.

В силу історичних причин замки, фортеці, оборонні монастирі краще збереглися на території Західних областей України. На Волині розміщені наступні фортифікаційні споруди: замки в Луцьку, Острозі, Олиці, Володимимир-Волинському, Клевані, Новомалині, Корці, Дубно, Старокостянтинові, Ізяславі, Губкові, Степані, Кременці, Тайкурах, оборонна вежа князів Чарторийських в Луцьку; монастирі-фортеці в Дермані, Бердичеві, Межирічі, Зимно; міські укріплення – Малий замок (синагога) в Луцьку, Луцькі ворота в Дубно, в’їзні ворота в Олиці.

Методологічною основою для вивчення фортифікацій Волині автору слугували як загальнонаукові методи дослідження: теоретичні (аналіз, узагальнення) та емпіричні (спостереження, обстеження, опис), так і спеціальні архітектурні методи дослідження: порівняльно-типологічний, метод натурних досліджень (візуальне обстеження, фотофіксація, архітектурні обміри), архітектурно-композиційного та архітектурно-планувального аналізу. Для виконання поставлених завдань було застосовано наступні методи: вивчення, аналіз першоджерел (наукових джерел, архівних матеріалів); метод натурних досліджень (візуальне обстеження, фотофіксація, архітектурні обміри); метод архітектурно-планувального та композиційного аналізу.

Метод натурних досліджень дозволяє впевнитись у достовірності історико-бібліографічних досліджень, виявити сліди добудов, встановити ступінь руйнувань оборонних комплексів. Візуальне обстеження дозволяє схематично зафіксувати планувальну структуру фортифікацій, виявити мистецьку цінність елементів декору пам’яток, що збереглися. Проведені натурні дослідження фортифікаційних комплексів, які повністю або частково збережені в замках Луцька, Дубно, Острога, Корця, Новомалина, Клевані, Губкова, Ізяслава, Старокостянтинова, Олиці, монастирях-фортецях Зимно, Бердичева, Межиріча, Дермані дали можливість проаналізувати архітектурно-композиційні особливості як окремих споруд, так і всього комплексу.

З загальнонаукових методів використано порівняльний аналіз в аспекті композиційних, просторових, топологічних та стильових особливостей.

Комплексний порівняльний аналіз та практичне вивчення композиційної та архітектурно-планувальної структури фортифікаційних споруд дозволяє визначити характерні риси та особливості їх архітектурно-просторової організації на всіх етапах розвитку.

Автором проведена детальна історико-мистецька характеристика досліджуваних замків, монастирів-фортець. Встановлено, що замки, монастирі-фортеці Волині є унікальними пам’ятками історії та культури, невід’ємною складовою частиною архітектурної спадщини нашої держави.

Проведена класифікація оборонних споруд Волині:

-        за статусом (приватні замки, замки-палаци, монастирі-фортеці, оборонні укріплення міст);

-        за формою плану (трикутні, квадратні, прямокутні, трапецієвидні, п’ятикутні, багатокутні, неправильної форми);

-        за площею забудови (дуже малі, малі, великі й дуже великі комплекси);

-        за стильовими характеристиками споруд (ренесанс, бароко, романо-готичний стилі);

-        за конструкцією матеріалів (дерев’яні, муровані);

-        за рівнем інженерних досягнень (товщина, висота оборонних стін та веж).

У другому розділі «Основні принципи формування замків, фортець Волині» викладено принципи розташування замків і фортифікаційних комплексів на теренах Волині, проаналізовано етапи розвитку та періоди будівництва фортифікаційних споруд регіону, виявлено композиційно-мистецькі характеристики і принципи архітектурно-планувальних вирішень, зафіксовано стан збереженості досліджуваних пам’яток архітектури.

Розташування кожного фортифікаційного комплексу або окремої споруди проводилось з максимальним врахуванням можливостей використання навколишнього середовища. Здебільшого замки, оборонні монастирі, органічно вписані в природній ландшафт території, становлять невід’ємну частину населених пунктів.

Дослідження містобудівних характеристик замків, монастирів-фортець дозволило виділити основні особливості розташування їх у системі містобудівних утворень:

1.      Розташування замків в системі населених пунктів:

-    оборонні споруди, оточені історико-архітектурною забудовою, в яких функціонують музеї, заповідники (Луцьк, Острог, вежа кн. Чарторийських в Луцьку);

-    відокремлені, оточені більш пізньою рядовою забудовою й окремими історико-архітектурними пам’ятками (Дубно, Володимир-Волинський, в’їзні ворота в Дубно, синагога (Малий замок) у Луцьку);

-    розміщені в живописному ландшафті, беруть активну участь в композиції та формуванні архітектурного силуету населеного пункту (Старокостянтинів, Бердичів).

2.      Замки та фортеці, розташовані за межами населених пунктів:

-    розміщені в живописному ландшафті на значній відстані від населених пунктів (Тайкури, Губків);

-    розташовані в живописному ландшафті поблизу населених пунктів, мають зручний транспортний доступ (Новомалин, Степань, Межиріч).

3.      Замки та монастирі-фортеці розташовані на окраїнах населених пунктів:

-    пам’ятки, які знаходяться в живописному ландшафті, відокремлені та частково оточені історико-архітектурною забудовою (Корець, Кременець, Олика, Дермань, Зимно);

-    відокремлені і частково оточені рядовою забудовою (Клевань, Ізяслав, в’їзні ворота в смт. Олика).

На основі історичних та суспільно - політичних обставин, вивченні архівних джерел та натурних досліджень, у результаті архітектурно - просторового аналізу запропоновано автором три основні етапи розвитку та будівництва фортифікаційних комплексів Волині.

I період – «Початковий етап» (XIV – I-а пол. XVI ст.) – відбувається перебудова від частково дерев’яних замкових комплексів до мурованих;

II період – «Розквіт стилю» (ІІ-а пол. XVI – І-а пол. XVII ст.) – період розквіту будівництва, появи приватних замків, коли стилістика в архітектурі відіграє неабияке значення;

III період – «Завершальний етап» (ІІ-а пол. XVII ст. – до 1750 р.). – період обмежень будівництва фортифікацій і перебудови оборонних споруд під палацові комплекси.

Замки, фортеці, оборонні монастирі Волині в залежності від їх місця розташування, характеру рельєфу, об’ємно-просторових вирішень, реконструкції внаслідок історичних причин мають наступні композиційні характеристики :

-        замкнуті композиції;

-        компактні композиції;

-        блоковані композиції;

-        павільйонні композиції.

У фортецях, об’єднаних в групу замкнутих композицій, об’єм споруди групується навколо внутрішнього двору. Зв’язок внутрішнього простору з зовнішнім середовищем здійснюється через проміжний елемент – відкритий простір, який включений в об’єм споруди.

Для споруд даної композиції властиві чітко виражені домінанти: вежі та масивні оборонні стіни. Ландшафт території диктує їх конфігурацію:

-        квадратну;

-        п’ятикутну;

-        неправильної форми.

Простір внутрішніх подвір’їв відкритий і підпорядковується формам веж, які здебільшого трохи вищі за оборонні стіни.

Замки, об’єднані в групу компактних композицій розміщувалися зазвичай на підвищенні, створюючи при цьому ефект неприступності й сприйняття як цільного об’єму. Домінантою є оборонні вежі з контрфорсами і кутовими бастіонами масивної форми. Зустрічаються приклади, коли композиційним центром замку є палац або собор (замки в Острозі, Старокостянтинові, Ізяславі, Дубно, Корці, Новомалині).

Для фортифікаційних споруд блокованої композиції властивий широкий простір внутрішніх подвір’їв, на яких по периметру оборонних стін з вежами розміщені різноманітні будівлі. Їх об’єм залежить від домінант веж або культових забудов, розміщених в центрі замкового двору, а також зблокованих з спорудами по периметру оборонних стін.

Фортифікаційні споруди оборонного комплексу павільйонної композиції мають ще більш розкритий простір внутрішнього подвір’я, на якому розміщені різноманітні споруди. Їх об’єми залежать від домінант оборонних веж зі стінами, об’єднаних між собою по периметру прямокутного двору, розміщених на складному рельєфі. Вони займають значну площу забудови і композиційний взаємозв’язок їх окремих об’ємів сприймається не завжди цілісно і взаємопов’язано. Характер рельєфу території в композиціях даної групи замків використовується максимально (замок в Луцьку).

Дослідження композиційних прийомів в замках та монастирях-фортецях дозволили встановити ряд типів композицій:

-        пам’ятки з простором соборної площі;

-        пам’ятки, в яких споруди розташовуються в одну лінію на центральному дворі;

-        пам’ятки, в яких композиційним центром виступає об’єм собору;

-        пам’ятки, в яких споруди групуються компактно біля собору.

В залежності від функціонального призначення будівель визначено наступні схеми архітектурно-планувальних вирішень:

-        коридорні з одно- чи двохстороннім розташуванням приміщень;

-        анфіладні, зальні, секційні, змішані.

Проведені дослідження архітектурно-планувальних вирішень будинків та споруд в замках та оборонних монастирях Волині дозволили автору виявити ряд характерних особливостей :

-        в більшості пам’яток архітектури чітко сформувалася типологія будинків і споруд, необхідних для функціонування комплексу;

-        кожна типологічна група будинків має свої стильові характеристики, планувальні вирішення, місце в структурі замку чи монастиря-фортеці;

-        планувальні вирішення будинків і споруд диктувались їх функціональним призначенням;

-        кожному будинку та споруді характерні свої, індивідуальні риси архітектури та планування;

-        всі ансамблі будинків та споруд мали єдине: із обмеженої кількості будівельних матеріалів, інженерно-конструктивних можливостей споруджувались різноманітні високохудожні твори архітектури.

На території Волині замки, фортеці, оборонні монастирі мають наступний стан збереженості:

-        пам’ятки відреставровані і мають задовільний технічний стан, їх приміщення використовуються для сучасних потреб (замок Любарта в Луцьку, Зимно, Остріг, Межиріч, оборонна вежа кн. Чарторийських в Луцьку, Дубно, Олика, Дермань, Бердичів, синагога (Малий замок) в Луцьку, в’їзні ворота в Дубно);

-        фортифікаційні споруди частково відреставровані, технічний стан дозволяє використовувати для сучасних цілей окремі споруди (Клевань, Старокостянтинів, в’їзні ворота в Олиці);

-        пам’ятки архітектури, які знаходяться в незадовільному стані. (Володимир-Волинський, Тайкури, Кременець, Губків, Корець, Степань, Новомалин, Ізяслав).

  Комплексний порівняльний аналіз та практичне вивчення об’єктів фортифікаційного мистецтва дозволяє виявити наступні принципи спорудження замків, монастирів-фортець: містобудівні, композиційні, архітектурно-планувальні, технічні, технологічні.

У третьому розділі «Архітектурна творчість у формуванні фортифікаційних комплексів Волині» проаналізовано фактори, які впливають на архітектурні вирішення фортифікаційних споруд, їх архітектурно-конструктивні особливості, відслідковується роль творчості майстрів-цеховиків волинської школи на архітектуру фортифікаційних комплексів; виявлено історико-мистецьку цінність пам’яток оборонної архітектури Волині.

Аналіз праць науковців та архівних матеріалів дав можливість визначити об’ємно-просторову структуру різних типів споруд, так як вони будувалися народними майстрами і професійними зодчими (Томазо Костеллі, Якуб Бріано, Бенедикт Моллі, Ян де Віт, Мусій Майк, Анджей Ахрон, Павло Гіжицький, Генріх Тарнавський).

Для проведення науково-обґрунтованої характеристики композиційно-мистецьких якостей фортифікацій автором запропоновано враховувати наступні аспекти:

-        історико-мистецький;

-        містобудівне розташування;

-        характеристику ландшафту;

-        планувальні вирішення;

як допоміжні:

-        стан збереженості;

-        сучасне використання ;

-        якість реставраційних робіт.

В дисертації автором визначено основні показники екологічної проблеми, які впливають на збереження історично сформованого вигляду оборонного комплексу:

-        відсутність науково обґрунтованої програми розташування виробництв в регіонах держави;

-        необґрунтоване розташування численних промислових підприємств не в промислових зонах міст;

-        відсутність очисних споруд на багатьох промислових виробництвах;

-        відсутність закону про реалізацію генпланів забудови та ПДП;

-        відсутність відділів ландшафтної архітектури та нестача даних фахівців.

-        негативний вплив кислотних дощів, підвищеної ультрафіолетової радіації (“озонові діри”), вібрації від транспорту, зміни рівня ґрунтових вод.

Проведене комплексне дослідження дозволило виявити особливості архітектурно-технічної своєрідності фортифікацій Волині, їх характерні риси.

  Перші фортифікаційні споруди на основі давньоруських городищ у X – XI ст. на території Волині, як і в межах всієї України споруджувались із дерева. Цьому сприяла наявність великих лісових масивів у більшості регіонів України. На Волині при зведенні оборонних укріплень для різних структурних елементів широко використовувалися наступні породи дерев: сосна, ялина, дуб, липа, граб, ясен.

Спорудження мурованих фортифікацій на Волині з особливостями архітектурно-конструктивних елементів також проводилося з врахуванням місцевої сировинної бази та виробничих можливостей. Природні багатства з різноманітними породами каменю та глини сприяли активному добуванню кам’яних матеріалів, приготуванню різноманітних розчинів, на основі яких вони монтувались, виготовленню в цій місцевості цегли та плінфи.

Як стверджують науковці та реставратори, технологія виготовлення плінфи прийшла на Волинь із Заходу. Регіональні особливості матеріалу, технологія виготовлення, певні розміри дали підстави називати цю плінфу, а пізніше цеглу так: Брускова, Литовська, Бороздчата, Пальчатна. В процесі ремонтно-реставраційних робіт в пам’ятках архітектури львівські реставратори називають дану цеглу Волинська.

Аналізуючи процес спорудження фортифікаційних комплексів в цілому слід виділити наступні характерні моменти:

-        при будівництві фортеці в бригадах кожен працівник мав свою основну професію;

-        технологічний процес зведення фортифікаційного комплексу був безперервний; всі члени бригад в межах своєї професійної діяльності були задіяні у виконанні певних робіт;

-        незважаючи на локальну професійну спеціалізацію, у бригадах між майстрами була взаємозамінність;

-        при бригадах народних умільців обов’язково мали працювати молоді помічники, які виконували різні допоміжні роботи.

Пам’ятки архітектури, які раціонально включені в сучасне життя, в більшості випадків реставровані, забезпечується їх фізичне та моральне збереження, проводяться роботи по збереженню навколишнього ландшафту.

Практика сучасного використання пам’яток архітектури, дослідження широкого кола фахівців показують, що найбільш виправданим є пристосування пам’яток історії та культури під різноманітні музеї. Таке використання не тільки сприяє фізичному та  моральному збереженню об’єктів старовини, а й всебічно популяризують пам’ятки історії та культури, доводять їх сутність та художньо-естетичну цінність до широких мас населення (замки в Луцьку, Острозі, Олиці, Дубно, Старокостянтинові, монастирі-фортеці в Зимно, Межирічі).

Чисельні пам’ятки, використання яких не відповідає умовам збереження, як правило не реставруються і знаходять в запустінні. Вони “старіють” фізично та морально (замки в Клевані, Ізяславі, Новомалині, Губкові, Тайкурах, Степані).

При цьому слід зазначити, що окремі пам’ятки архітектури пристосовані для сучасних потреб з умовами збереження фасадів споруд, а в інтер’єрах проводяться певні зміни (замки в Олиці, Старокостянтинові, Дубно, монастирі-фортеці в Бердичеві, Дермані).