Музична діяльність Гната Хоткевича в контексті української культури першої третини ХХ століття (за матеріалами Центрального Державного історичного архіву, м. Львів)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Музична діяльність Гната Хоткевича в контексті української культури першої третини ХХ століття (за матеріалами Центрального Державного історичного архіву, м. Львів)
Альтернативное Название: Музыкальная деятельность Гната Хоткевича в контексте украинской культуры первой трети ХХ века (По материалам Центрального Государственного исторического архива, г.. Львов)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, доведено її актуальність, визначено мету й завдання та методологічні підвалини, окреслено хронологічні межі дослідження, подано основні завдання, які виносяться на захист. Підкреслено новизну результатів праці та її практичне значення, передусім тому, що використовано невідомі рукописи особистого архіву Г. Хоткевича.


Перший розділ“Джерелознавча база та історіографія вивчення матеріалу” – містить характеристику та історико-джерелознавчий аналіз спадщини Г. Хоткевича, а також архівно-археографічний аналіз документів та матеріалів архіву як комплексного джерела з історії української культури і мистецтва. Об’єктивні обставини не сприяли концентрації творчої спадщини в єдиному фонді. Так, Центральний державний історичний архів України, окрім документів ділового спілкування, містить листи до        М. Сумцова (8 одиниць). В архіві Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ зберігаються листи  Х. Алчевської, О. Пчілки, О. Слатіна, статті “Дещо про С. Гулака-Артемовського”, “В Москве”, лекція “Українські бандуристи і лірники” і листи до редакції журналу “Киевская Старина” (9 одиниць); деякі матеріали зберігаються у відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. T. Рильського НАНУ, Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАНУ (листи Г. Хоткевича до                      В. Барвінського та В. Гнатюка). У Харківському обласному архіві знаходяться протоколи засідань науково-літературного відділення Товариства ім. Г. Квітки-Основяненка, ділові документи. Листи Г. Хоткевича до П. Синиці та В. Бєляєва зберігаються у фондах Центрального державного музею музичної культури ім. М. Глінки (20 одиниць). Більшість надрукованих у 1920-х роках солоспівів, обробок українських народних пісень та оригінальних хорових композицій зберігаються в архіві Музею театрального мистецтва (Київ) та бібліотеці Національного музею (Львів). Варто зазначити, що у фондах Національного музею у Львові зосереджено весь малярський спадок (150 одиниць). Зустрічі і творче спілкування з майстром народних інструментів В. Андрєєвим залишили слід у документах архівів Санкт-Петербурга.


Найбільше документів зберігається в ЦДІА України (Львів). Фонд № 688 складається з 398 архівних справ-документів, що висвітлюють різноманітні сфери діяльності Г. Хоткевича [5]. Хронологічний діапазон цих матеріалів охоплює 1891–1942 роки. Різного ступеня збереженості матеріали – рукописи, копії листів, першодруки, ін. – розкривають цікаві деталі життя і творчості митця. Опрацювання джерелознавчого матеріалу ускладнила відсутність датування рукописів та обмежена інформаційність особистої епістолярної спадщини, проте, критичні та публіцистичні матеріали систематизовані за графологічними ознаками. Результатом цієї праці став, зокрема, найповніший на сьогодні каталог музичної спадщини Г. Хоткевича, систематизований за основними напрямами діяльності та жанрово-стильовими принципами [1].


Основна частина архіву – це рукописи літературних творів митця. З 34 справ основою є Шевченкіана. До цього блоку належать і рукописи із чернетками романів “Довбуш”, “Богдан Хмельницький” та ін. Творчий доробок митця містить також переклади українською і російською мовами, зроблені задля поповнення драматичного репертуару театрів, з якими співпрацював Г. Хоткевич. Інтерес до східного епосу відтворився у перекладі драм індійського поета V ст. Калідаси “Шякунталя” і “Маггадута”, доповнений поясненнями і музичними ілюстраціями. Літературно-критичний спадок Г. Хоткевича з теоретичними розробками сповнений безліччю цікавих деталей, влучних спостережень, тощо. Вивчаючи естетико-філософську літературу, Г. Хоткевич залишив численні нотатки з питань ролі мистецтва в суспільстві, художника в оточуючому світі, критичні роздуми з приводу праць Е. Канта, Платона, А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, В. Соловйова, В. Троїцького, ін [4, 9, 10]. Значне зацікавлення викликає мистецтвознавча спадщина Г. Хоткевича. Найкраще збережено його театрознавчий спадок (рукописи монографій “Театр народний і середньовічний”, надрукованої 1932 р. “Театр народний в Галичині”). Не опрацьовано працю “З історії галицького театру” та матеріали про спілкування митця з видатними діячами українського театру початку ХХ ст.


Представлена науковими студіями, підручниками, статтями і рецензіями музикознавча діяльність митця становить безпосередній інтерес для пропонованого дослідження. Досі не втратили актуальності матеріали про кобзарів і лірників, мову сліпців (спр. 187-197), ґрунтовне дослідження “Музичні інструменти українського народу” (1930) тощо. До цього ж блоку належать матеріали про функціонування театральних труп, хорових гуртків та інструментальних ансамблів. Рецензії і музично-критичні статті Г. Хоткевича, як органічна частина української музичної культури, дають чітке уявлення щодо його фаховості у цій галузі мистецтва.


Невідомі факти суспільно-громадської діяльності Г. Хоткевича відображає значна частина документів. Так, окрім студентських організацій, митець був членом Виконавчого комітету Харківської Губернської Української Ради, головою комісії по врятуванню українців Українського товариства, членом залізничної комісії з пенсійних реформ та головою Центрального Залізничного Комітету в 1905 р., делегатом від Харкова на Всеросійському з’їзді у Москві, кореспондентом Думи (1917–18). Його культурно-просвітницьку діяльність висвітлюють документи, у яких відображено участь, а потім головування в Українському Комітеті, у комісії Народного Дому з організації Народних Концертів, Гуртку для видання українських книжок, “Товаристві Грамотності”. Г. Хоткевич працював редактором видань “Просвіти” в Галичині, головою оргкомітету товариства у Харкові (1917), був членом видавничого комітету Союзбанку, Опікунської Ради (Попечительского Совета) бібліотеки ім. Б. Грінченка, товариства “Українська Культура” та багатьох культурно-мистецьких угруповань, таких як: “Митуса”, Спілка радянських письменників, “Культура і життя”, “Рідне слово”, “Крайовий ревізійний союз” у Львові, Літературно-етнографічне товариство ім. Г. Квітки-Основ’яненка у Харкові тощо. Епістолярна спадщина репрезентована листами до дружини, родичів і дітей. Декілька справ фонду містять зібрані дружиною П. Хоткевич відгуки, рецензії та критичні матеріали сучасників щодо публікацій праць митця.


Історіографія вивчення творчості Г. Хоткевича починається з характеристики дослідження С. Єфремовим стилю його ранніх творів та критичних статей “В поисках новой красоты (заметки читателя)” (1902). У наступні десятиліття було проаналізовано літературний та публіцистичний доробок Г. Хоткевича (монографія В. Коряка, де автор ставить його поряд з М. Вороним та відносить до “перших модерністів”). Вичерпним аналізом літературного стилю Г. Хоткевича у 1930-х роках була передмова до зібрання творів у семи томах, авторство якої належить головному редакторові видавництва “Рух” у Харкові О. Березинському. Театральну діяльність митця, повязану передусім з Гуцульським театром, було проаналізовано у монографії режисера театру “Бесіда” у Львові С. Чарнецького (1934). Важливу частину досліджень творчої особистості Гната Хоткевича становлять численні спогади про нього та друкований епістолярій. Серед авторів – визначні діячі української культури, сучасники та однодумці. Найперші спогади про діяльність митця надруковані у монографії П. Карманського “Українська Богема”.


У період 1960–70-х рр. істотно активізувалося вивчення різних сфер діяльності митця, простежуються спроби подолання однопланово-тенденційних, уривчастих оцінок його праці. Так, видрукувані ще у 1922–1928 рр. Держвидавом України оригінальні вокальні твори і хорові обробки народних пісень Г. Хоткевича чи не вперше проаналізували музикознавці Я. Полфьоров та М. Тіц у 60-х роках, які, зокрема, відзначали солоспіви композитора на вірші І. Франка. Ґрунтовним дослідженням індивідуальності композитора, характеристикою його етномузикознавчої діяльності та окремих жанрів творчості є праця Н. Супрун (1997). Зокрема, описавши в цілому типи універсальності, музикознавець визначила специфіку індивідуального універсалізму Г. Хоткевича та „механізм” його композиторської творчості. Створена Н. Супрун теоретична база для характеристики творчості Гната Хоткевича і дослідження рис театральності у його музичних композиціях є цінним внеском в українське музикознавство. Науково-популяризаторське спрямування мали опубліковані у спеціалізованій пресі її статті та виступ на Першій конференції дослідників народної музики, де музикознавець торкалася музичної спадщини Гната Хоткевича. Ці праці Н. Супрун (а також А. Мельничук) стали віхами у дослідженні фольклористичної та етнографічної галузі діяльності митця.


Дослідження кінця ХХ ст. позначені прагненням аналізувати творчість ГХоткевича у культурно-мистецькому контексті. Так, на сторінках підручникаІсторія української літературиза редакцією В. Дончика (1998) достатньо виразно окреслено риси стилю літературних творів митця. Серед різноманітних театрознавчих розробок вирізняється монографія І. Черничка, в якій проаналізованоГуцульський театрГХоткевича як базову модельнародного театрув Україні на рубежі століть. Гуцульському театрові присвячено й дисертаційне дослідження О. Шлемко. Дослідженням театральної діяльності митця у контексті української культури періодузламу столітьє дисертація Я. ПартолиГ. М. Хоткевич і українська театральна культура кінця XIХ –початку XX століття” (Х., 2003).


Виявлена науково-дослідницька та методологічна база у процесі вивчення історіографії питання дала змогу чітко окреслити актуальні завдання, розв’язані на подальших етапах дисертаційного дослідження.


У другому розділі „Віхи життя і творчості Гната Хоткевича” розкрито його подвижницьку діяльність у процесі розвою національного життя України. Основним зацікавленням на початковому етапі творчої праці Г. Хоткевича був театр. Мистецький досвід митця пов’язаний з традиціями Харківського театрального життя як частини культури України. Інтелектуальна та мистецька атмосфера Харкова кінця ХІХ – початку ХХ ст. найбільше вплинула на формування світогляду Гната Хоткевича.


У підрозділі 2. 1. „Перший Харківський період: формування громадського та творчого світогляду митця” окреслено становлення світоглядних позицій Г. Хоткевича. Закінчивши реальну школу і Харківський технологічний інститут (1900), він деякий час працював інженером-технологом на Харківсько-Миколаївській залізниці, де організував акторські колективи та грав у студентських трупах. Дебют Г. Хоткевича на сцені відбувся у 1899 р. Юнацький абсолютизм спонукав до активних творчих спроб та переосмислення класичного надбання. Організацію аматорського театру у Печенігах (1900), створення студентського драматичного гуртка у Харкові, вистави на Харківщині та Полтавщині митець вважав наступним етапом у своїй театральній діяльності [2]. Організація нових театральних гуртків стала наступною сходинкою у формуванні Хоткевича-режисера. Керування хором робітників у харківському Народному Домі, знайомство з молоддю Недільної школи Х. Алчевської, досвід роботи у гуртку увінчалися організацією першого постійного українського театру при Народному Домі (1903–1905). Репертуар колективу складався переважно з творів українських класиків. Тогочасні режисерські пошуки          Г. Хоткевича базувалися на традиціях народної містерії і шкільної драми, що синтезувалися з пізньоромантичними і модерними засобами. Композиція його драматичних постановок будувалася за законами наскрізного розвитку, задля яскравішого змалювання образів автор використовував різноманітні стилі. Акторський досвід також формував певні режисерські критерії. На противагу поширеній думці щодо імпровізаційності в акторській грі, він обстоював необхідність репетиційного шліфування ролі, точності передачі тексту і драматургійних нюансів [6].


Виданням 1897 р. розпочалася літературна творчість Г. Хоткевича. Цікаво, що тогочасні його роботи публікувалися не тільки у Харкові (окремим накладом - перша збірка оповідань “Поезія в прозі”; 1902 р. – новела “Похорон” та пісня “Дівчині українці” в альманасі “За красою”), а й у Галичині (йдеться про появу в галицькій “Зорі” першого твору “Грузинка”; на сторінках “Літературно-наукового вісника” у 1899–1900 рр. – робіт “Біля вікна”, “Блудний син”, “Біла береза”). Варто наголосити, що Г. Хоткевич на той час писав під впливом філософсько-естетичних праць Ф. Ніцше, А. Шопенгауера,                  М. Троїцького, В. Соловйова та ін., які істотно відтворилися у його творчому світогляді і, вочевидь, спонукали до активного перегляду відомих йому мистецьких традицій.


Інакше складалися обставини з музичною творчістю. На думку істориків, у кінці ХІХ – початку ХХ ст. щодо “музики Харків був більш відсталим містом, ніж у відношенні драматичного театру”. Формування виконавської майстерності та композиторських здібностей Гната Хоткевича відбувалося паралельно з визріванням у митця рис драматурга, режисера й актора. Проте академічні основи музичних знань здобувалися досить принагідно. Так, техніку гри на скрипці, теорію музики та гармонію він вивчав у проф. Ільницького. Доленосне значення мало знайомство з кобзарем Василем Мовою, у якого Г. Хоткевич брав початкові уроки гри на бандурі. Згодом бандурне мистецтво стало ще одним важливим напрямом його діяльності.


Зустріч з М. Лисенком, з хором якого 1899 р. у статусі “соліста-бандуриста” Хоткевич подорожував Україною, помітно вплинула на його етномузичну і композиторську діяльність [8]. Ймовірно, у цей час він взяв собі й артистичний псевдонім – Галайда. Від М. Лисенка молодий митець перейняв особливе ставлення до українського фольклору – “єдино непорушного, єдино правдивого і оригінального перед лицем цілого світу”. А розвиток народно-музичних традицій став для нього “єдиним вірним для становлення музичного мистецтва” напрямом, що відбилося й у інших сферах діяльності. Вочевидь, що саме у цей час викристалізувалися його погляди на принципи композиторського опрацювання фольклору, закладалися підвалини індивідуальної композиторської творчості.


Ùå ó ïåð³îä íàâ÷àííÿ ãðîìàäñüêà ä³ÿëüí³ñòü Ãíàòà Õîòêåâè÷à ïðèâåðòຠïîñèëåíó óâàãó ïîë³ö³¿. Ó÷àñòü ó ðåâîë&tho ;ö³éíèõ çàâîðóøåííÿõ äàëà éîìó ìîæëèâ³ñòü óñâ³äîìèòè îñîáëèâîñò³ òîä³øíüî¿ ïîë³òèêè ³ ïðîòÿãîì ö³ëîãî æèòòÿ âðàõîâóâàòè ¿õ. Çîêðåìà, ó â³äïîâ³äü íà çàáîðîíó óêðà¿íñüêî¿ ³ñòîðè÷íî¿ òåìàòèêè, Ã. Õîòêåâè÷ ìàêñèìàëüíî é ³íòåíñèâíî âèêîðèñòîâóâàâ ó ñâî¿é ïðîñâ³òíèöüê³é ä³ÿëüíîñò³ âñå, ùî ïîâ’ÿçàíî ç ³ñòîð³º&tho ; Óêðà¿íè àáî òàê ÷è ³íàêøå ñïðèÿëî ãëèáîêîìó ¿¿ çàñâîºíí&tho ;. Ñàìå öå çíà÷íî&tho ; ì³ðî&tho ; ìîòèâóâàëî àêòèâíå âèâ÷åííÿ òà ïðîïàãàíäó êîáçàðñüêîãî ìèñòåöòâà.


Підрозділ 2. 2. „Галицький період: посилення національних чинників і розвиток творчих задумів” містить характеристику нового періоду життєдіяльності Гната Хоткевича. Після подій 1905 р., митець з допомогою Лесі Українки виїхав до Галичини. Цей період відіграв дуже важливу роль у кристалізації його громадських і творчих поглядів. Одразу долучившись до суспільного життя, прискіпливо приглядаючись до напрямів і особливостей діяльності різних організацій краю, він розгорнув активну суспільно-громадську діяльність. Концерти, виступи у пресі, лекції та консультації стали невідємними складовими його творчої діяльності.


У Галичині Гнат Хоткевич познайомився з багатьма репрезентативними особистостями. Головним джерелом пізнання особливостей культурно-мистецького життя краю, натхненниками творчості стали І. Франко, М. Павлик, О. Кобилянська, Н. Кобринська, О. Маковей, В. Стефаник, В. Гнатюк, І. Труш та Л. Курбас. Різнобічні контакти з представниками мистецької еліти Галичини істотно вплинули на його творчість. Серед них – промовисте спілкування із С. Людкевичем, який уперше побував на концерті бандуриста 5 травня 1906 р. (Перемишль). Від Хоткевича Людкевич записав історичні пісні (про Швачку, Харка та інші), які опісля опрацював для хору або голосу з супроводом фортепіано. Намагаючись популяризувати бандуру в Галичині, Людкевич написав статтю „Відродження бандури”, надруковану в журналі молодомузівців „Світ” за 1906 р. Розвитку особистості Г. Хоткевича сприяла й зустріч з К. Гриневичевою, автором модерністських творів, майбутнім редактором відомого дитячого журналу ”Дзвінок”, у салоні якої І. Франко, П. Карманський, В. Пачовський, М. Яцків, А. Крушельницький та  Г. Хоткевич сперечалися про особливості літератури і мистецтва [10].


Ïîñòóïîâî, ó òâîð÷èõ äèñêóñ³ÿõ, êîðåãóâàëèñÿ ïîãëÿäè Ã. Õîòêåâè÷à, òÿæ³ííÿ äî åêñïåðèìåíò³â çäîáóâàëî ´ðóíò ó ïîñòðîìàíòè÷íèõ â³ç³ÿõ, ÿêèìè áóëî “íàïîâíåíå” ïîâ³òðÿ ìèñòåöüêî¿ Ãàëè÷èíè. Ó çáàãà÷åíí³ õóäîæíüîãî äîñâ³äó ïîêàçîâî&tho ; áóëà éîãî ñï³âïðàöÿ ç Ëåñåì Êóðáàñîì. “ßñêðàâî âèðàæåíà àíòèïàò³ÿ äî ïàôîñó é ñåíòèìåíòàëüíîñò³”, ñòàâøè îñíîâî&tho ; åñòåòè÷íèõ ïîøóê³â ðåæèñåðà, íàâ³òü ãðó “ïðîñòèõ” ïîáóòîâèõ ñöåí íàïîâíèëà “³íòåë³ãåíòí³ñò&tho ;”. Éîãî øóêàííÿ çäîáóëè ñàìîáóòí³é âèðàç ó Ãóöóëüñüêîìó òåàòð³ (1909–1911) – àïîãå¿ ðåæèñåðñüêî¿ ³ òåàòðàëüíî¿ òâîð÷îñò³. Ïðîñëàâèâøè Ã. Õîòêåâè÷à, öåé ìèñòåöüêèé ôåíîìåí ñòàâ îðãàí³÷íî&tho ; ÷àñòêî&tho ; ìîäåðíèõ çì³í ³ âí³ñ óí³êàëüíèé ñòðóì³íü ó ðîçâèòîê óêðà¿íñüêî¿ êóëüòóðè.


Галицький період, окрім насиченої концертної та режисерської діяльності, був позначений багатьма ініціативами у літературній справі. Під заголовком “З російської України” на сторінках “Літературно-Наукового Вісника” в цей час друкувалися виступи митця з критичним оглядом розвитку мистецтва. Співпрацюючи з автором побутових новел та символістичних нарисів М. Яцковим, активним діячем угрупування “Молода Муза” А. Крушельницьким, поетом-ліриком і новелістом Б. Лепким, автором віршів й оповідань у народницькому дусі О. Плющем, Г. Хоткевич у цей час декларує гасло “Красота – це насамперед істина”. Як і “молодомузівці”, в прагненні до психологізму він намагався відійти від етнографізму і побутописання, в його народницький світогляд вростали елементи модернізму; його увага концентрувалася на відтворенні комплексу ідей і настроїв особистості. Пасіонарна особистість Гната Хоткевича знайшла своєрідну “підтримку” і в тезах монографії видатного французького критика Е. Геннекена, яку на той час вивчав митець. Щонайближчими для нього виявилися думки про суб’єктивізм творчості, який має „родитися самою природою душі, не надуманий і відшуканий, який виринув відкілясь з глибин” душі.


Ставши власними поглядами, ці враження різнобічно відтворювалися у його музичній творчості галицького та другого харківського періоду. Твори та аранжування солоспівів на вірші І. Франка для різних складів симфонічного оркестру становлять головну частину музичної спадщини митця у цей період (як і численні програмні композиції для оркестру) [7]. Просвітницька діяльність Г. Хоткевича ознаменувалася виданням (1910 р., м. Львів) першого друкованого твору для бандури – “Одарочки” (танцю для бандури), що в історії української музики було видатною подією.


Загалом, збагачена впливом культурно-мистецьких традицій Галичини періоду зміцнення модерністських позицій, діяльність Г. Хоткевича 19071911 рр. заклала багату основу для його майбутньої діяльності.


Суспільно-громадську зрілість та багатий культурно-мистецький досвід митця розкриває підрозділ 2.3. „Другий Харківський період”. По приїзді до Харкова (1912) Гнат Хоткевич продовжує активну музично-просвітницьку діяльність. На відміну від доеміграційних років вона головним чином спрямовується на популяризацію українського мистецтва. Митець доклав багато зусиль для зростання авторитету місцевого Товариства грамотності, виступаючи з лекціями для студентів та у літературно-музичних вечорах для широкої аудиторії, знову поринаючи у вир національно-громадської діяльності, співпрацюючи з провідними діячами української культури (Х. Алчевською, І. Слатіним, П. Кравцовим, С. Дрімцовим та ін.). Разом з В. Ступницьким Г. Хоткевич репрезентує фонографічні записи народних пісень на перших учительських курсах українознавства (1918); згодом влаштовує виступи сільських хорів з репертуаром із „пісень-примітивів”. В цей час він працює над тетралогією „Богдан Хмельницький”, романом „Берестечко”, видає першу частину підручника „Історія України” для початкових і середніх шкіл (Полтава, 1918), історичний нарис „Григорій Савич Сковорода” (Харків, 1920), 1925 – „Спогади з революції 1905 р.” (Х.), 1928 – „Малу історію України”, кілька статей у журналі „Музика – масам”. Видавництво „Рух” упродовж 1928–1932 запланувало видання майже усіх його праць.


У музичній царині, продовжуючи розробляти гуцульську тему, він 1919 р. створив для Харківського національного хору „В’язанку з коломийок галицьких” для мішаного хору в супроводі струнних інструментів. Промовистим визнанням його етнографічно-музичного досвіду стала підтримка Московською Музично-етнографічною комісією Імператорського Товариства вивчення антропології та етнографії концепції етнографічних концертів, репрезентованої працеюК вопросу о цикле передвижных этнографических концертов” (Харків, 1916).


1920-і роки відзначені клопотанням Г. Хоткевича щодо збереження спадщини М. Лисенка та спілкуванням з П. Сеницею; важливими зусиллями до посилення українських позицій в Харківському культурному житті (зокрема, організації різних концертів з творів сучасних українських композиторів, ансамблів бандуристів, театрального репертуару, товариства “Митуса” тощо). Популярність Хоткевича-композитора зросла настільки, що молоді композитори надсилали йому на відгук свої твори. Тривала й педагогічна діяльність. Протягом 1926–1928 рр. він викладав курс бандури у Харківському музично-драматичному інституті. На запрошення В. Кабачка консультував ансамбль полтавських кобзарів, який через рік співпраці набув статусу капели. Окрім цього, він був активним діячем Товариства прихильників вокальної та інструментальної музики”, УТОДІК”, виступав у пресі і на радіо.


Проте, різнобічна діяльність Гната Хоткевича, його внесок до скарбниці національної культури в час завершення курсу на українізацію та сумнозвісного процесу “Спілки визволення України” обернулася для нього трагічними наслідками. Так, уперше заговорили про діяльність Г. Хоткевича на об`єднаних зборах Спілки радянських музик України та МК композиторів Харкова у січні 1934 р. В офіційному рапорті акцентовано на небезпеці” на “музичному фронті”, до якої призвела група “націонал-ухильників”. У провину покладалася навіть “ідеалізація минулого сліпцівського мистецтва кобз та бандур”, не кажучи вже про відверті протести митця проти ідеологічних нав’язувань: “під нашу ідеологію підроблятися не буде” (Радянська музика. – 1934. – №1). Наслідки не забарилися. За трагічних особистих обставин (1934) Г. Хоткевича не тільки позбавили пенсії по інвалідності, але й зарахували до нетрудових елементів”, забравши право у нього і його сім’ї на продовольчі карточки. Відсутність будь-яких засобів до існування та допомоги спонукала митця до написання листа Й. Сталіну. На початку 1938 р. апарат ЦК ВКП(б) доручив Держвидаву УРСР розглянути питання про можливість публікацій творів Г. Хоткевича, на які тривалий час було накладено заборону. 22 лютого цього ж року – видано аванс за повість про Т. Шевченка, а 23 лютого – за санкцією військового прокурора – арештовано за звинуваченням у шпіонажі. 29 вересня 1938 р. визначного діяча української культури засудили до розстрілу на засіданні особливої трійки УНКВД. Вирок було виконано 8 жовтня того ж року.


У третьому розділі – „Музична творчість” розглядається багатопланова і складна проблематика, пов’язана з істотним переглядом як поширених щодо його творчості висновків, так і методологічних критеріїв, застосовуваних раніше. У дисертації охоплено якнайширше коло різножанрових творів та проаналізовано їхні особливості, враховано як величезні стильові зсуви, що сталися в українській музиці на початку ХХ ст., так й існуючі на той час сутнісні традиції, притаманні українській музичній культурі.


Істотно, що базовим для пропонованої роботи є “новий” нотний матеріал, – зокрема, 76 невідомих науковцям та широкому культурно-мистецькому колу оригінальних творів, чимало ескізів та незакінчених композицій, які зберігаються у ЦДІА України у Львові (фонд 688, справи 198-201). Ці музичні композиції доповнюють уяву про Г. Хоткевича-композитора, хоча відсутність у більшості з них вказівок про дату написання ускладнила їхню систематизацію і формулювання висновків про можливу еволюцію стилю композитора [1, 3, 5]. До того ж, значна кількість його оригінальних творів – художньо оформлених і композиційно викінчених – залишилася у чорновому варіанті. Потребували авторських атрибуцій також тексти, що зберігаються у фонді під назвою “Ноти музичних творів невстановлених композиторів. Більшість цих нот переписана Гнатом Хоткевичем”. Тому виникла потреба у здійсненні також графологічних та археографічних досліджень кожної одиниці зберігання, з метою встановлення авторства, відмежування копій від оригіналів, об’єднання розрізнених фрагментів одного твору тощо.


Загалом музичний доробок Г. Хоткевича доволі значний – це 106 творів, записи автентичних одноголосних фольклорних мелодій, обробки народних пісень (85) для різних вокальних та інструментальних складів [1]. Безперечну цінність становлять твори для бандури, аналізу яких присвячено чимало наукових досліджень (22). Їх докладний опис здійснено на сторінках джерелознавчого покажчика “Гнат Хоткевич. Музичні твори та мистецтвознавчі матеріали” (Л., 2004). У зв’язку з цим дослідження проводилось за такими напрямами:


· виявлення українських традицій (фольклорні та авторські) як стильової основи музичної творчості Г. Хоткевича;


· аналіз різножанрових композицій, показових для стилю митця;


· систематизація попередніх результатів та висновків і випрацювання адекватної стильової концепції, що узагальнила характерні ознаки творчості Г. Хоткевича.


Найяскравіше обдарування Г. Хоткевича виявилося у питомій для нього сфері творів для бандури (підрозділ 3. 1.), для якої композитор створив численні обробки та аранжування (для різних виконавських складів). В особистому архіві митця збереглись фрагменти аранжування для капели бандуристів Квартету старців (“Ми тільки плачем, плачем, не бачим, бідні каліки”), і Балада (“Балляда”), написана у формі варіацій. Творчість та артистично-виконавські ініціативи Г. Хоткевича були тією основою, на якій розвивалося українське бандурне мистецтво у наступні роки. Відіграючи до певної міри вторинну роль в самій Україні, де довгий час насаджувалися принципи т.зв. академізації” фольклору, вони стали повноцінним джерелом для українських митців за кордоном. Детальний аналіз більшості композицій для бандури, здійснений у роботах Н. Супрун, В. Дутчак, В. Мішалова та О. Ваврик (Дубас), та їх ґрунтовні висновки щодо цієї проблеми створили можливість у пропонованій дисертації сконцентрувати увагу на інших сторонах композиторської творчості Г. Хоткевича.


У підрозділі 3. 2. “Вокальна творчість” аналізується чисельно найбільша група оригінальних творів – хорова, вокально-ансамблева творчість та солоспіви Г. Хоткевича – позначена сильним впливом творчості М. Лисенка і традицій української музики ХІХ ст. Саме цей стильовий аспект творчості митця беззаперечно прийнятий всіма дослідниками його творчості. У тематизмі ранніх творів переважають кантиленні чинники, що певним чином повязані із стихією сольного виконання, особливо близького йому естетично-стильовими засадами. Хоровим, ансамблевим та сольним композиціям Г. Хоткевича властиві наспівність і “зручність виконання” (навіть в оркестровому варіанті виявляється відсутність незручних для співу інтервалів), архітектонічно врівноважений рельєф, пов`язаний із природою народного мелосу. Стилізація народної манери виконання (форшлаги, морденти, акценти, довгі ноти без вібрато) застосовується і у мелодиці, і у фактурній та ладо-гармонічній площині.


Велику роль у наближених до народних пісень солоспівах відіграють поліфонічні прийоми та поєднання стилів. Поліфонічний тип мислення зумовив використання поліфактурних пластів. Цей прийом, який у літературних творах митця відзначає               І. Приходько як “полілоговий спосіб письма”, характерний змістовою об’ємністю, “поєднанням в зображенні широкого зовнішнього світу і глибокого внутрішнього”, присутній у музичних творах композитора. У вокальних творах відчутно синтезування романтичних та деяких модернових рис. Так, привабила Г. Хоткевича ідея Т. Осьмачки про “поезію відтінків, натяків, що шукає суто емоційного впливу на читачів, що намагається стерти межі між поезією і музикою, не даючи певних слів-назв речам, а вкорінюючи лише “ідею” про них” (О. Білецький).


Яскравою сторінкою композиторської спадщини є вокальні твори на вірші М. Філянського. Тут Г. Хоткевич поглиблює змістовність прийомів та виражальних засобів, знайдених у творах періоду формування стилю. Ці композиції відображають глибокі підсвідомі порухи, насичені психологічними деталями. Експресивність вислову, багатство відтінків, свобода розгортання думки, значне смислове навантаження усіх складових музичної тканини, – так можна окреслити згадані твори. Кульмінацією цієї “медитативно-асоціативної” (термін І. Приходько) лінії є солоспів “Липнева ніч”.


Усі композиції, навіть великі інструментальні епізоди у вокальних творах Гната Хоткевича, або пов’язані з зоровими образами, або асоціюються з пластичними танцювальними рухами чи пантомімою, отож так чи інакше виявляють свою залежність від них. Очевидна театральність присутня, втім, не у всіх творах  “побутового спрямування”. Іноді Гнат Хоткевич вдається до радикального жанрового переосмислення поетичної основи. Зразком такого підходу є солоспів “Покірна” (на сл. Я. Щоголіва) – побутова замальовка з традиційним для української народної пісні колоритом.


Підрозділ 3. 3. “Інструментальна творчість” висвітлює невідому науковцям і широкому мистецькому загалу жанрову групу творів митця. Культивування засад узагальненої програмності, зокрема, виявляється у симфонічних творах композитора. Більшість з них – програмні (більше того, деякі є аранжуванням вокальних творів для різних складів оркестру). Домінуючою основою образності в них є теми природи. У насичених постромантичними рисами творах (Сипле сніг”, Дивувалась зима” та ін.) яскраво виявились оригінальні риси стилю Г. Хоткевича – колоритність, багата образність, асоціативність, динамічна “калейдоскопічність” змін.


Експериментальні твори для сцени проаналізовано у підрозділі 3. 4. Театральні жанри”. Сирітка”, “Містерія” і “Етапи”, ймовірно, були віхами, які знаменували сходження до нереалізованого твору оперно-ораторіального жанру. Маючи досвід створення численних пєс і перекладу, Г. Хоткевич випробував себе і в музичній драмі. Серед інших зразків музично-сценічного жанру, найяскравіше виявляються модерні пошуки композитора у “Містерії”. У цій композиції виявились тенденції, що панували на початку ХХ ст.: стильова фрагментарність музичної тканини і граничний суб’єктивізм висловлювання; відмова від цитування народного мелосу на користь “ментального резонансу” (Д. Дувірак), пануючий ліризм та послідовне змальовування принад смерті, що виокремлюється в окрему драматургічну лінію; загальна плинність та наскрізність розвитку тощо [4, 10].


Педагогічна діяльність Гната Хоткевича, що становила суттєву частину його музичного життя, висвітлена у підрозділі 3. 5. Музика для дітей”. Справжня майстерність композитора проявилася в написанні творів для майбутніх музикантів. У цих творах поєднується простота виконання і мистецька досконалість музичного оформлення твору. Вальс “Жук” для скрипки соло, “Кізлик” для фортепіано (бандури), Козачок “Таранина” чи “Сопливець” для скрипки соло, “Торжественний урочистий марш” для віолончелі і фортепіано – ось неповний перелік інструктивних і оригінально виконаних п`єс для юних музикантів, які написав Г. Хоткевич. Безумовно, що і в цій сфері композитор намагався втілити свої знахідки з театральної царини. Саме такі композиції утворюють найрепрезентативніші сторінки цього жанру. Так, згадувана у листі до            П. Калюжного композиція “Сирітка” є твором, у якому, як і в “Містерії”, Г. Хоткевич шукав можливості переосмислення засад і стилістики оперного жанру. Це одночастинна музично-хореографічна композиція для дитячого хору, фортепіано і струнного квартету, у якій митець прагне не тільки відтворити художні ідеї, але й закцентувати на особливостях дитячої психології. Втілення аналогічних принципів спостерігаємо у “Чижиковому весіллі” – яскравій, динамічній “дитячій опері” для хору і струнного квартету.


Важливою складовою творчого універсуму Г. Хоткевича є його музикознавча, зокрема етномузикознавча, діяльність (підрозділ 3. 6), представлена науковими розвідками та підручниками. Рецензії і музично-критичні статті Г. Хоткевича були даниною суспільним потребам часу та наслідком пасіонарної особистості митця. Соціопросвітницька спрямованість аналітичної частини робіт не зменшує наукової цінності музикознавчої спадщини Г. Хоткевича. Найбільш ранньою вважаємо рецензію “Мазепа” – опера П. Сокальського”, найціннішим у якій є висвітлення історії написання іншими композиторами опер на пушкінський сюжет. Підписану до друку 19. 11. 1924 р. рецензію “Тарас Бульба” – опера М. Лисенка” було написано для газети “Чорноморський шлях”. За побажанням редактора Г. Хоткевич згодом доповнив рецензію оглядом творів на сюжет М. Гоголя, що могло б вважатися окремою статтею – “Сюжет “Тараса Бульби” у російських композиторів”. До музикознавчих праць також належать виступи Гната Хоткевича, котрі передували його тематичним концертам. В архіві є два такі зразки: передмови до виступів Українського художньо-вокального квартету і Харківського національного хору.


У Попередніх висновках (підрозділ 3. 7) констатуються основні позиції щодо поглядів Г. Хоткевича, що яскраво віддзеркалювали віяння межі ХІХ–ХХ ст. Музичні твори митця, зокрема, характерно доповнюють портрет цієї епохи “fin de siecle”. Вочевидь, загалом композитор гнучко реагував на зміни світосприйняття та світовідчуття; набуті традиційні знання та досвід збагачували його творчу манеру. Його композиторська творчість розгорталася в різних сферах, де так чи інакше виявляється професіоналізм чи, навпаки, відсутність необхідного для того чи іншого жанру досвіду.


Романтична основа стилю Гната Хоткевича проявляється у домінуванні вокальних жанрів, та, зокрема, творів ліричного змісту. Витоки цього виявляються не тільки у композиторській творчості ХІХ ст., але й у кобзарсько-лірницькому досвіді митця, величезній кількості дум і “баляд”, які прослухав і вивчив композитор.


Як у літературних композиціях, так і в музичних творах помітна тенденція до „змішування” жанрів. “Вінок галицьких коломийок”, покладена на музику поема              Т. Шевченка “Сирітка”, музика до драми індійського поета Калідаси “Шякунталя”, а також, судячи зі спогадів, цикл етнографічних концертів – це задуми, драматургія яких увібрала риси сценічного мистецтва, зокрема ораторіального та оперного жанрів. Специфічний спектр елементів музичної мови композитора значною мірою зумовлений саме бажанням випрацювати оригінальну драматургію в царині синтетичних жанрів. На цій підставі можна навіть говорити про специфічне відображення у творчості Г. Хоткевича вагнерівської ідеї синтетичного мистецтва.


Загалом музична творчість відтворює типові для особистості Г. Хоткевича мистецько-естетичні та стильові тенденції, виявляючи його оригінальність і наполегливість в освоєнні нових царин музичної практики.


У Висновках підсумовано результати дослідження за основними напрямами. Розглянувши, поряд з друкованим спадком, рукописні твори і значну базу нових джерельних матеріалів з його особистого архіву, після встановлення авторства, проведення систематизації та апробації окремих текстів, з’ясування їхньої автентичності, кардинально переглянуто сформовану характеристику творчої особистості Г. Хоткевича та, на підставі музикознавчого аналізу окремих творів і виявлення відтворених у них його художньо-естетичних поглядів, – реального значення доробку композитора.


На підставі цього зроблено такі висновки.


У процесі зясування невідомих раніше обставин, уточнення та систематизації розрізнених біографічних даних, достовірного реконструювання невідомих сторінок життя і творчості, виразно окреслено діяльність Г. Хоткевича як органічну частку українського культурно-мистецького процесу кінця ХІХпоч. ХХ ст. Усвідомивши значення ідеалів часу та важливість національних засад для її розвитку (активного підвищення інтересу провідних митців до етногенетичних засад власних національних культур), Хоткевич не тільки долучався до розгортання її репрезентативних напрямів, але й істотно впливав на тогочасний культурний процес. Про це промовисто свідчить його діяльність як кобзаря (у т.ч. – віртуоза-виконавця та композитора), організатора перших кобзарських колективів, мистецтвознавця та театрального режисера.


Здійснивши атрибуцію нововиявлених зразків, вдалося створити цілісний каталог музичних творів, повно окреслити жанровий спектр та характер еволюції музичної творчості композитора. Зясування особливостей творчого методу майстра вирізнило місце його композиторської творчості у мистецьких процесах України першої третини ХХ ст.: вона уявляється досить специфічною, але органічною ланкою між творчістю митців лисенкової епохи та його безпосередніх послідовників і новими естетично-стильовими шуканнями генерації 1920-х років.


Стильові засади його музики в різних жанрах виявляють промовисте домінування національного колориту в більшості опусів. Збереження і продовження фольклорних традицій було засадничим положенням не тільки у творчості для бандури чи у вокальній музиці, про що наголошувалося в попередніх дослідженнях його творчості, але й інших площинах його композиторської праці. Риси стилю Хоткевича, який сформувався на основі української класичної спадщини, виявляють інколи напрочуд цікаві, часом суперечливі тенденції. Так, у його творчості відображені художньо-естетичні ідеї періоду зламу століть, які сприяли апробуванню нетипової для української музики тематики (“орієнтальна лінія”), прихильності до наскрізної драматургії та композиції у сценічних, інструментальних творах та музиці для дітей, тяжінню до стилістичних експериментів.


Однією із найважливіших засад авторських концепцій Г. Хоткевича став синкретизм, властивий українському фольклору неписемної традиції. Народні обрядові дійства мали безпосередній вплив на театральну драматургію, композицію творів вокально-сценічного жанру, а також на певні виражальні засоби. Винятково важливим фактором у цьому ракурсі є те, що формування Г. Хоткевича-композитора відбувалося паралельно з режисерською, письменницькою та виконавською діяльністю, а літературні, драматичні та музичні твори Г. Хоткевича знаходяться у безпосередньому взаємозвязку та взаємовпливі. Так, аналогічно до відзначеної критикоюмузичності мовилітературних творів, на мелодику музично-сценічних композицій Г. Хоткевича вплинула декламаційність драматичних монологів його театральних опусів. Водночас, як представник генерації митців початку ХХ ст., він поєднував властиві українській музиці стильові засади романтизму з авангардними для того часу задумами їх втілення.


Синтез романтичного світогляду та експериментальних модерних рис відтворився у специфічному стилі Г. Хоткевича, у якому домінує ілюстративність, використані нетипові для української музики початку століття ладо-гармонічні засоби, які вплинули на формотворні елементи його творів. Романтична поемність знайшла відображення у колоритних вокально-сценічних та інструментальних композиціях, а солоспіви народно-жанрової тематики набули рис сценічних мініатюр.


Мистецька діяльність Г. Хоткевича репрезентує досить специфічний універсалізм, який додав цікаві і плідні задуми в українську музику, особливо – музикознавство (органологія), та в організаційну розбудову культурного простору; його музично-просвітницька діяльність стала щонайважливішою складовою особистісного універсуму. Не підтвердилися тези про однозначну непрофесійність його композиторської діяльності, яка насправді поєднує в собі риси дилетантської та професійної творчості, містить оригінальні і цікаві ідеї, що загалом відтворюють важливі тенденції розвитку української музики періоду кінця ХIХ – початку ХХ ст. Його рідкісне відчуття прогресивних завдань та вимог часу, що виявляється з історичної дистанції, демонструє неабияку перспективність його ідей, методології, методики та досліджень і в процесі розвитку мистецтвознавства отримує щораз грунтовніше визнання наступними поколіннями вчених.


 


Широта наукових і творчих інтересів, неосяжність започаткованої та виконаної роботи, надзвичайний ентузіазм вирізняє багатогранну особистість талановитого виконавця, хормейстера, диригента, критика в галузі музики і театру, актора, режисера, фольклориста-етнографа, історика, педагога, прозаїка, драматурга, літературознавця Гната Хоткевича. Віднайдені біографічні дані, музичні твори та музикознавчі матеріали митця є важливим внеском для поповнення знань про всю багатогранність, складність творчо-організаційних процесів, які відбувалися в українській культурі, зокрема музичній, у часи діяльності Г. Хоткевича

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины