ЕСТРАДНО-ДЖАЗОВА МУЗИКА В АКОРДЕОННО-БАЯННОМУ МИСТЕЦТВІ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: КОМПОЗИТОРСЬКА ТВОРЧІСТЬ І ВИКОНАВСТВО



Название:
ЕСТРАДНО-ДЖАЗОВА МУЗИКА В АКОРДЕОННО-БАЯННОМУ МИСТЕЦТВІ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: КОМПОЗИТОРСЬКА ТВОРЧІСТЬ І ВИКОНАВСТВО
Альтернативное Название: Эстрадно-джазовая МУЗЫКА В акордеонной-баянные искусства УКРАИНЫ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ - начала XXI века: Композиторское творчество и ИСПОЛНИТЕЛЬСТВО
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, розкрито стан наукової проблематики, визначено обєкт і предмет дослідження, його мету й завдання, методологічну базу, наукову новизну, практичне значення, охарактеризовано структуру роботи.


Розділ 1 – «ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ» присвячений аналізу сучасного стану наукової розробки теми та характеристиці джерел, використаних для досягнення мети і виконання завдань, всебічне висвітлення яких стало можливим лише за умови залучення цілого комплексу наукової літератури, зокрема праць окресленого періоду, досліджень сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених. Докладне й обєктивне вивчення наявних у нашому розпорядженні джерел сприяло виявленню особливостей естрадно-джазової музики та зясуванню еволюції стильових напрямків її розвитку в акордеонно-баянному мистецтві України другої половини ХХ – початку ХХІ століття.


У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» систематизовано наукові праці за фаховими напрямками дослідження. Історико-музикознавча література включає праці В.Бичкова, М.Давидова, Є.Іванова, М.Імханицького, М.Кравцова, А.Мірека, Л.Понікарової, А.Сташевського. У наукових розвідках названих авторів представлено загальні питання історії виникнення та побутування гармоніки, закономірностей розвитку музики для народних інструментів, інтонаційно-виражальних можливостей баяна й акордеона.


Значний інтерес викликають праці навчально-методичного спрямування (І.Алексєєва, В.Власова, П.Говорушка, Л.Горенка, М.Давидова, М.Коцюби, А.Полетаєва, В.Самітова, П.Серотюка, А.Сташевського), що розглядають проблеми методики навчання і виховання музиканта, головних складових репертуару.


Науково-теоретичні аспекти композиторської творчості та виконавства висвітлені в роботах М.Давидова, М.Імханицького, Ф.Ліпса, М.Максимова, О.Міщенка, М.Різоля, А.Семешка, А.Сташевського. На їхню думку, саме академічний напрямок музики традиційно репрезентує сучасний європейський інструменталізм, постійне зростання його творчих здобутків та активне функціонування в музичній культурі багатьох країн світу.


Одне з провідних місць у роботі займає аналіз проблем естрадно-джазової музики. Його здійснюють О.Баташев, М.Добрюхіна, М.Імханицький, Д.Коллієр, В.Конен, Л.Мархасєв, О.Медведєв та О.Медведєва, В.Оякяер, Ю.Панасьє, У.Сарджент, В.Фейєртаг. У цих працях значну увагу звернено на еволюцію джазових стилів, дано добірку інформаційних матеріалів, які знайомлять читачів з творчою діяльністю найвидатніших музикантів.


Підрозділ 1.2. «Джерельна основа роботи» включає комплексні  матеріали, що дозволили різнобічно дослідити музичні явища, детальне вивчення яких з позицій історичної обєктивності дало змогу грунтовно проаналізувати процес розвитку естрадно-джазової музики в акордеонно-баянному мистецтві України другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Основу джерельної бази становить література автобіографічного змісту (аналітичні есе, діалоги, спогади, творчі портрети), публікації в енциклопедичних виданнях, довідкові та методично-практичні видання (праці А.Басурманова, М.Давидова, Б.Єгорова, М.Кравцова, А.Мірека, М.Серебряного, В.Симоненка, О.Корольова). Багато фактів, які торкаються проблеми дослідження, почерпнуто з фондів Музею російської гармоніки Альфреда Мірека, колекцій приватних зібрань, зі спогадів сучасників та очевидців. Довідково-інформативний матеріал знайдено на сторінках української і зарубіжної періодики  (журнали «Музика», «Джаз», «Народник», «Играй, гармонь») та фахових періодичних виданнях (серія збірників «Баян і баяністи», наукові мистецтвознавчі вісники), обкладинках грамплатівок, компакт-дисках та web-сторінках мережі «Інтернет».


Сучасні підходи до музичної педагогіки і виконавства широко репрезентовані в матеріалах міжнародних науково-практичних конференцій, організованих навчальними музичними закладами в Україні та за кордоном. Представлені у збірниках теми доповідей дозволяють виокремити пріоритетні напрямки розвитку сучасної наукової думки з актуальних питань виконавства і педагогіки, композиторського стилетворення, інтерпретації, становлення акордеонно-баянних шкіл тощо.


Широкий спектр наукової проблематики джазу предметно розглядається у дисертаційних дослідженнях сучасних науковців, які складають додатковий шар джерельно-інформативного матеріалу. До окресленого кола питань зверталися Б.Гнілов, В.Романко, В.Олендарьов. Серед наукових праць, окремі розділи яких перетинаються з нашим дослідженням, відзначимо дисертації А.Гончарова, В.Князєва, С.Платонової, Н.Попович, О.Спешилової, А.Сташевського.


Віддаючи належне науковому і практичному значенню розглянутих праць, присвячених висвітленню різних аспектів естрадно-джазової музики, слід констатувати відсутність в українському музикознавстві узагальнюючої наукової роботи щодо цієї проблеми. Проте це не зменшує інформаційну важливість наявних публікацій, що містять необхідний фактологічний матеріал з найширшим ракурсом його репрезентації у науковому дослідженні.  Аргументованість наукового вивчення цього питання обумовила вибір теми дисертаційного дослідження, всебічне висвітлення якої може істотно розширити уявлення про її мистецьку структуру та культуротворчу ефективність.


Багатогранність обєкта дослідження спонукає до використання сукупності методів сучасної науки, основні засади яких викладені у підрозділі 1.3. «Методи і напрямки дослідження». Методологічний аналіз проблеми дозволяє обгрунтувати внутрішній звязок між різними галузями музичної науки. Для отримання результатів і досягнення мети були застосовані фундаментальні, загальнонаукові, загальні і конкретнонаукові методи пізнання: історичний, аналізу і синтезу, системного підходу. У дослідженні класифіковано і узагальнено факти, дано їм оцінку, виявлено характерні особливості й тенденції. Наукова розробка представлених питань дозволила вникнути у сутність та специфіку як окремих явищ, так і загально мистецьких процесів у цілому. Необхідність вирішення поставлених завдань спонукала до використання теоретичних напрацювань і досягнень таких галузей науки, як історія, мистецтвознавство.


Розділ 2 – «ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ЕСТРАДНО-ДЖАЗОВОЇ МУЗИКИ В АКОРДЕОННО-БАЯННОМУ МИСТЕЦТВІ УКРАЇНИ Й ЗАРУБІЖЖЯ ХХ СТОЛІТТЯ» складається з чотирьох підрозділів, які охоплюють проблеми еволюції стильових напрямків естрадно-джазової музики, основні етапи її розвитку в контексті виконавської творчості вітчизняних та зарубіжних акордеоністів-баяністів. Простежується динаміка розвитку естрадно-джазового репертуару та його впровадження до програм міжнародних конкурсів і фестивалів.


У підрозділі 2.1. «Еволюція стильових напрямків естрадно-джазової музики» зясовано відмінність понять «естрадна» і «джазова» музика. Естрадна («легка», розважальна) музика вбирає в себе багатство жанрів, стилів, манер, способів виконання і належить до виду музичного мистецтва, що обєднує різні форми вокального та інструментального виконавства. Її характерними ознаками є простота форми і змісту, доступність для сприйняття, розважальне призначення. З появою джазових оркестрів суттєвішою стала різниця між «легкою» естрадною і «серйозною» джазовою музикою, яка виявляється у специфічності музичної мови, імпровізаційній основі джазу, оригінальному звуковидобуванні та фразуванні, складній багатоплановій ритмічній структурі, інтонаційному строю, що допускає відхилення від темперації. Все це сформувало джаз як самостійний напрямок професійного музичного мистецтва.


В загальних рисах розкривається історія створення нових жанрів музики в негритянському середовищі США, зокрема трудових пісень, балад, релігійних гімнів (спірічуелс), різновидів блюзу тощо. Підсумовано, що вокальна та інструментальна творчість негрів суттєво вплинула на розвиток нового виду мистецтва, який отримав назву «джаз» і став могутнім каталізатором всієї американської музики. Глибокі зрушення, що відбулися в естетиці джазу під впливом новаторських експериментів, викликали появу великої кількості різноманітних його напрямків. Надано розгорнуту характеристику періоду свінгу, «традиційного» (новоорлеанський, диксиленд) та «сучасного» стилів джазової музики (бі-боп, кул, прогресив, третя течія, нова хвиля, джаз-авангард і т. ін.). Дослідження естрадно-джазової музики спонукало нас до співставлення її еволюційних процесів з виконавською творчістю акордеоністів-баяністів, що дозволило розглянути представлену проблему комплексно, з урахуванням її характерних особливостей.


У підрозділі 2.2. «Виконавська творчість вітчизняних та зарубіжних акордеоністів-баяністів: етапи становлення і розвитку» висвітлюється мистецька діяльність музикантів, узагальнення досвіду якої вносить суттєві корективи в сучасну наукову теорію і практику професійної академічної культури.


Еволюція виконавської творчості вітчизняних та зарубіжних акордеоністів-баяністів відбувалася протягом певного історичного періоду, який поділяється на три етапи. Перший етап (1920-ті – 1940-ві рр.) повязаний зі стадією професійного становлення естрадно-джазової музики в акордеонно-баянному мистецтві України. До цього періоду ми відносимо перші спроби акордеонно-баянного музикування у популярних пісенно-танцювальних жанрах; цілеспрямоване використання акордеона як сольного й акомпануючого інструмента у джаз-оркестрах, концертних фронтових бригадах.


В результаті проведеного дослідження зясувалися причини естрадно-джазової спеціалізації акордеона, «входження» якого в музичне середовище було епізодичним. Орієнтація на естрадне музикування повязана з очевидною диференціацією функцій між акордеоном і баяном, які виявилися протилежними. Навязане радянською системою сприйняття акордеона як «представника» буржуазної ідеології і чужої культури мало негативні наслідки: не була налагоджена система освіти, не усвідомлювалася потреба у створенні оригінального репертуару, не робилися спроби щодо удосконалення професійної майстерності акордеоністів. Класове протиборство привело до розмежування між інструментами з перевагою для баянного мистецтва, процес розвитку якого відбувався в академічному напрямку.


Акордеон на естраді вважався елітним інструментом і тому був відокремлений на деякий час від цілісного гармонно-баянного виконавства. Крім того, він як своєрідна форма протесту здобуває нішу в естрадно-джазовій музиці. Зясовано, що активній популяризації акордеона сприяли засоби масової інформації (радіопередачі, грамзаписи) та корінна зміна ставлення до «легкого» танцювального жанру (модні фокстроти, танго та ін.), через що він став пізнаваний. Відсутність якісної вітчизняної моделі сприяло впровадженню акордеона європейського типу, що позначилося на акордеонному виконавстві новою фазою його розвитку як інтернаціонального музичного інструмента, адаптації і закріпленні в музичному мистецтві естради (кінець 1920-х – початок 1940-х рр.). Однак, сприйняття і засвоєння акордеона закордонного виробництва підлягало корінному переосмисленню, в якому щораз виразніше проявлялися відчутні національні традиції, оновлені легкою танцювальною музикою зарубіжних країн.


Простежено причини ствердження акордеона як професійного концертного інструмента, які виявляють соціально-естетичні критерії його статусу: демократичність, доступність, відповідність видовищно-музичним функціям. Такі специфічні якості акордеона, як багатотембровість, співучість, театралізація, виходили з художніх і технічних характеристик інструмента. До ознак видовищності можна додати новизну інструмента (виробництво закордонних фірм), зовнішнє оформлення (привабливий вигляд), портативність (зручність у використанні під час гри стоячи), характерно-пронизливий і гучний тембр (налаштування деяких регістрів у «розлив»), виконавську манеру (впровадження театралізованих ефектів), що позитивно відобразилося на визнанні акордеона, закріпленні його вагомих позицій на концертній естраді.


В період війни багато джаз-оркестрів проводили велику концертну роботу серед військових частин. Використання баяна й акордеона у концертних фронтових бригадах сприяло їх зближенню і номенклатурному входженню останнього в групу інструментів, визначену як «народно-інструментальна». У післявоєнні роки відбувалося масове захоплення серед «народників» естрадними ансамблями в стилі «Шалаєва» чи «Тихонова». Нова хвиля зацікавлення молоді естрадно-джазовою музикою справляла велике враження і викликала у музикантів бажання слухати і відтворювати її.


Впровадження естрадно-джазової музики у професійну виконавську практику акордеоністів-баяністів дозволяє говорити про другий етап, в процесі якого формувалася стадія філармонійної спеціалізації (1950-ті – 1980-ті рр.). Він повязаний з утвердженням самостійного статусу акордеона та баяна як професійних інструментів у сольному й ансамблево-оркестровому виконавстві філармонійних естрадно-джазових колективів. В цей період акордеонно-баянне мистецтво вітчизняних музикантів набуває самобутніх рис, удосконалюється рівень професійної майстерності.


Дослідження показало, що важливим фактором розвитку естрадного мистецтва стало визнання джазу в середині 1950-х років як однієї з провідних форм сучасної інструментальної музики. Особливо це стосується імпровізаційного джазу, який помітно відмежувався від розважальних музичних жанрів і все частіше почав звучати на грамплатівках, по радіо, на фестивалях та в спеціальних джаз-клубах. Широкого розповсюдження набули джаз-оркестри – «симфоджази», які поєднували в собі елементи комерційного джазу і легкої симфонічної музики.


Зясувалося, що закріплення статусу акордеона та баяна в естрадно-джазовій музиці позитивно вплинуло на розвиток філармонійної спеціалізації.  Період 1950-х – 1960-х років характеризується якісними змінами у напрямку вдосконалення виробництва вітчизняних інструментів, налагодження системи музичної освіти, появи нової плеяди професійних виконавців на концертній естраді, усвідомлення необхідності створення оригінальних зразків репертуару. Його жанрова спрямованість, як правило, була зорієнтована на народну та побутову музику і перекладення шедеврів музичної класики, які відрізнялися певним рівнем професійності. Свою артистичну діяльність продовжили акордеоністи довоєнного періоду (Є.Виставкін, М.Глубоков, М.Макаров, Ю.Шахнов). Кінець 1950-х – перша половина 1970-х років відзначається поширенням «легкого» розважального жанру, використанням джазових елементів (гармонія, синкопований ритм, зміщення акцентів) у творах  В.Грідіна, К.Мяскова, В.Подгорного, Г.Шендерьова.


На початку 1960-х років при філармоніях почали функціонувати окремі концертні бригади, у складі яких створювалися естрадні інструментальні ансамблі (квартети). Вони виконували не лише естрадно-джазову музику, але й твори популярної класики. В процесі аналізу було зясовано, що стильові напрямки розвитку українського акордеонно-баянного мистецтва тісно повязані з акордеонною естрадно-джазовою школою американського континенту, яка представлена композиторсько-виконавською творчістю таких  акордеоністів, як Арт Ван Дам, брати П. і Г.Дейро, Д.Контіно, Ч.Маньянте, П.Фроссіні. Своїми виступами вони стимулювали творчу активність молодих вітчизняних музикантів, зокрема Б.Векслера, М.Макарова, В.Ковтуна, Я.Табачника.


Таким чином, на стадії філармонійної спеціалізації естрадно-джазова музика у виконавській творчості вітчизняних і зарубіжних акордеоністів- баяністів зазнала якісних змін: сформувалися філармонійні оркестрові колективи, де акордеон та баян посіли місце сольних інструментів; зявилася оригінальна нотна література, у якій закладалися основи стильових напрямків естрадно-джазової музики в акордеонно-баянному виконавстві; результатом творчих пошуків і досягнень вітчизняних виконавців стало підняття акордеонно-баянного мистецтва на новий рівень професійності.


Третій етап (1970-ті роки – до нашого часу) характеризується активним зростанням статусу філармонійної спеціалізації, що викликало появу нової стадії розвитку – академізації. В цей період відбувається активне поширення акордеона та баяна у концертній діяльності музикантів, зявляються перші професійні оригінальні естрадно-джазові твори, в музиці академічного напрямку використовується естрадно-джазова специфіка, акордеонно-баянне мистецтво досягає високого художнього еталону на міжнародному рівні. До його характерних тенденцій належать: становлення методичних засад професійної майстерності; опора на оригінальну музику; індивідуалізація художньо-виконавських традицій; формування джазово-академічного напрямку акордеонно-баянного мистецтва, представниками якого є С.Абкерімов, Р.Гальяно, С.Грінченко, В.Дукальтетенко, В.Зубицький, Ю.Калашников, О.На Юн Кін, В.Мурза, В.Новіков, С.Осокін, К.Стрельченко, В.Ушаков, Є.Черказова.


Підрозділ 2.3. «Динаміка розвитку естрадно-джазового репертуару для акордеона та баяна» окреслює ретроспективу створення вітчизняного та зарубіжного оригінального репертуару, нотних видань концертних творів та навчально-методичної літератури. У зв’язку з введенням у музичних школах і училищах класу акордеона (1960-ті рр.) відділом навчальних закладів Міністерства культури СРСР були складені програмні вимоги і видані навчальні посібники, до яких включалися також легкі естрадні пєси. Поява цих посібників закономірна, адже акордеон здобув широку популярність, і спрямованість навчання набула професійних ознак.


Разом з тим, в народно-інструментальному мистецтві відбувалися протилежні тенденції, суть яких полягала в тому, що, з одного боку, методика викладання не була зорієнтована на естрадно-джазовий репертуар і відповідну манеру виконання. На стадії філармонійної спеціалізації формувалися в основному початкові ланки музичної освіти по класу акордеона. З іншого – відбувалося суцільне поглинання професійними музикантами західноєвропейської оригінальної літератури, де були представлені різні напрямки популярної музики. Все це зумовило зростаючу популярність інструмента завдяки таким естрадним виконавцям, як В.Арафаілов, Б.Векслер, В.Власов, Е.Газаров, Ю.Гранов, В.Данилін, М.Двілянський, В.Ковтун, Ю.Пешков, Я.Табачник, В.Тамман, Б.Тихонов, Ю.Шахнов та ін.


Позитивні зміни торкнулися й удосконалення якості інструмента, напрямків освіти, науково-методичного забезпечення. Оригінальний естрадно-джазовий репертуар виходить на рівень провідних академічних інструментальних жанрів, що повязано з появою численної кількості творів із залученням акордеона та баяна до нових форм ансамблевого музикування. Одна з тенденцій цього періоду – виникнення джазово-академічного напрямку в акордеонно-баянній літературі, введення стилістичних елементів естрадно-джазової музики у твори класичного зразка, що суттєво вплинуло на композиторську творчість і виконавство вітчизняних, в тому числі й зарубіжних акордеоністів-баяністів.


Зі стадією академізації також повязані процеси, що відбуваються у концертно-виконавській діяльності та конкурсно-фестивальних змаганнях. Цій проблемі присвячений підрозділ 2.4. «Естрадно-джазова музика у міжнародних конкурсах і фестивалях акордеонно-баянного мистецтва». В ході дослідження зясувалося, що починаючи з кінця 1980-х та у 1990-ті роки на найвідоміших міжнародних конкурсах відбувається виокремлення виконавців естрадної музики в окрему номінацію, яка в кожній країні отримує свою назву, але суть її не змінюється. Найчастіше в міжнародному творчому спілкуванні в останні роки для назви цієї номінації використовується найбільш сталий і універсальний термін «музика варєте» (естрадно-джазова). Конкурсні змагання стали вагомим стимулом для студентів та учнів музичних навчальних закладів, виховують у виконавців сценічну стабільність і витримку, виявляють нові таланти серед молодих музикантів. Ці заходи допомагають визначити стан інструментального виконавства у світі, перспективи окремих акордеонно-баянних шкіл та сучасний рівень музичного професіоналізму. Кінець ХХ – початок ХХІ століття позначений появою на концертній естраді нового покоління перспективних виконавців, які продовжують і доповнюють досвід своїх попередників оригінальними інтерпретаціями творів сучасної музики. Серед вітчизняних і зарубіжних акордеоністів-баяністів молодого покоління відзначено Є.Гаврилюка, Б.Йовановіча, І.Квашевича, О.Кочетова, Б.Мирончука, Н.Масутьє, В.Сабатьє, О.Ширунова, О.Шувалова.


У розділі 3 – «ЕСТРАДНО-ДЖАЗОВА МУЗИКА ДЛЯ АКОРДЕОНА ТА БАЯНА В ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ І ВИКОНАВЦІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ» – визначено особливості модернізації музичної мови акордеонно-баянних творів сучасних українських композиторів, охарактеризовані стильові засади оригінальної естрадно-джазової музики для баяна й акордеона в творчості В.Власова, проаналізовано специфіку відтворення естрадно-джазових прийомів гри та їхнє використання в практиці акордеонно-баянного виконавства, обгрунтовано художньо-мистецькі аспекти інтерпретації естрадно-джазової музики у співтворчому процесі композиторського стилетворення та виконавського стилю.


Особливостям «Модернізації музичної мови акордеонно-баянних творів сучасних українських композиторів» присвячений підрозділ 3.1. Прояви модернізації  стосуються напрямків розвитку новаторських формотворчих ідей музики. Своєрідна екстраполяція жанрів у нові звуковиражальні, технічні та тембрально-акустичні пласти (від простих за формою та змістом до розгорнутих масштабних полотен) стала помітною тенденцією модернізації. Зясувалося, що вплив фольклорних витоків у поєднанні з джазовими ритмами породжує виникнення нових художніх напрямків у розвитку жанрових та стильових систем. Такий синтез – один з шляхів появи «неофольклоризму» як стильового напрямку другої половини ХХ століття, яскраво представленого в акордеонно-баянній творчості  українських композиторів А.Білошицького, В.Власова, А.Гайденка, В.Зубицького, В.Подгорного, В.Рунчака, А.Сташевського, Г.Шендерьова та ін., де знайшли своє відображення провідні тематичні лінії сучасного музикування. Їхня суть полягає у стилізації елементів ладогармонічної основи, ритму, фактури, тематизму, різноманітних виконавських прийомів, у взаємопроникненні напрямків (фольклорний – естрадно-джазовий – камерно-академічний) і створенні на цій основі нового джазово-академічного напрямку музики.


Тенденція, позначена в естрадно-джазовій музиці другої половини ХХ століття, знайшла відображення у творчості В.Власова. Це питання розглядається окремим підрозділом 3.2. «Стильові засади естрадно-джазової музики Віктора Власова для баяна, акордеона», що пояснюється унікальністю музичного доробку композитора, адже В.Власов залишається одним із перших, хто розвинув цей напрямок на високому професійному рівні. Досліджено композиторсько-виконавський стиль В.Власова та відзначено кілька фундаментальних засад авторського письма. Перша – системне використання стильових напрямків естрадно-джазової музики у відповідності до їх поступального розвитку та вільне оперування ними. Друга – чітке дотримання ритмічної основи того чи іншого стилю, яка стає підвалиною для пошуків специфічного звуковидобування та характерної штрихової техніки. Третя – формування акордеонно-баянної школи як носія професійних музичних традицій, що забезпечує їхню передачу на практиці шляхом створення відповідної моделі та визначених критеріїв естрадно-джазового акордеонно-баянного виконавства. Ці критерії поєднують в собі характерні ознаки сучасної музики зі специфікою індивідуального мистецтва виконавця, відкривають нові виражальні можливості баяна, акордеона, розширюють їх звукову і колористичну палітру, вводять музикантів у нові сфери художньої образності та технічної досконалості. Індивідуально-стильові пошуки В.Власова визначають в загальному контексті характерні риси авторської школи та її представників як стильового явища у розвитку вітчизняного та європейського акордеонно-баянного мистецтва.


Підрозділ 3.3. присвячений «Специфіці відтворення естрадно-джазових прийомів гри в практиці акордеонно-баянного виконавства». Як показало дослідження, розширення та збагачення музичної мови в естрадно-джазових творах для акордеона і баяна відбувається шляхом опанування широкого кола художньо-виражальних засобів. Специфіка відтворення естрадно-джазових прийомів гри потребує врахування цілого комплексу артикуляційно-штрихових, тембрально-фактурних можливостей інструмента, ударно-колористичних та сонорних комбінацій, інтервально-акордових співзвучь, гострих акцентувань, синкоп, імпровізаційних розгортань, шумових ефектів тощо. Переважна більшість естрадно-джазових прийомів та композиторських технік, які зустрічаються в оригінальній музиці, представлена на прикладах творів А.Білошицького, В.Власова, В.Грідіна, Є.Дербенка, В.Зубицького, К.Мяскова, В.Новікова, В.Подгорного, В.Чернікова, Г.Шендерьова. Їхнє відтворення вимагає від виконавця не лише високого рівня професійної майстерності і добре розвинутого почуття ритму, але й певних навичок гри, досягнення яких є неможливим без ідейно-духовного, естетичного філософсько-життєвого бачення образу та артистичного досвіду виконавця-інтерпретатора в акторсько-театральному, індивідуально-звуковому прочитанні авторського тексту.


Художньо-мистецькі аспекти відтворення естрадно-джазової музики тісно повязані з інтерпретацією як формою переосмислення її художнього змісту, що безпосередньо впливає на індивідуальний стиль виконання. Ця проблема знайшла своє відображення у підрозділі 3.4. «Художньо-мистецькі аспекти інтерпретації творів естрадно-джазової музики: від композиторського стилетворення до виконавського стилю». У рамках порушених питань актуальною стає творча позиція виконавця-інтерпретатора, за яким залишається вибір варіантності тлумачення задуму композитора. Інтерпретація будь-якого напрямку музики, в тому числі й естрадно-джазової, грунтується на двох невідємних складових цього процесу: композиторське стилетворення та виконавське стилевідтворення. Його структурна модель підтверджена багатьма конкретними прикладами творів В.Власова, В.Грідіна, Є.Дербенка, К.Мяскова, В.Новікова, В.Подгорного, В.Чернікова, Г.Шендерьова. Теоретичне моделювання композиторського стилетворення реально відображене виконавським стилем таких баяністів, як С.Грінченко, В.Зубицький, Ф.Ліпс, В.Мурза, О.На Юн Кін, П.Фенюк, О.Шаров, Ю.Шишкін та ін. Витончена віртуозність, артистизм, технічна довершеність лідерів акордеонно-баянного виконавства виявляють стабільний комунікативний ресурс професійної майстерності, повязаний з особливою притягуваністю цих виконавських компонентів для широкої аудиторії. Отже, композиторське стилетворення, закладене у високопрофесійній музиці вищеназваних авторів, стало природним чинником формування нових тенденцій у виконавському мистецтві акордеоністів-баяністів завдяки неординарним компонентам артистично-театрального самовияву.


 


Музична практика показала, що виконавський стиль багато в чому залежить також від оркестрового мислення музиканта-інтерпретатора, його здатності співставити інструмент з ансамблем чи оркестром, відчувати і відтворювати свінгову манеру. Виконавець-імпровізатор є водночас і композитором, авторство якого проявляється в імітації різних стилів минулого й сучасності. Отже, інтерпретація творів естрадно-джазової музики на акордеоні та баяні – це особлива інтонаційна сфера, що повязує композиторське стилетворення з творчим пошуком власної моделі виконавсько стилю.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины