АКТОРСЬКЕ “ПЕРЕЖИВАННЯ В РОЛІ” ЯК ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС : Актерский \"ПЕРЕЖИВАНИЯ В РОЛИ\" КАК ТВОРЧЕСКИЙ ПРОЦЕСС

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи; визначено її об’єкт і предмет, зв’язок з науковими програмами, методи дослідження, наукову новизну і практичне значення результатів дослідження, наведені дані про їх апробацію та публікації.

У Розділі першому “Акторське “переживання ролі” як предмет наукового осмислення” викладаються результати аналізу культурологічної, філософської, психологічної, мистецтвознавчої літератури з даної тематики, узагальнюються основні теоретичні підходи до осмислення творчого процесу акторського мистецтва та в зв’язку з цим – феномена акторського переживання; уточнюються ключові поняття дослідження.

Починаючи з античних часів, театральне мистецтво, зокрема акторський його чинник, формувалося на переживанні актора як атрибуті та феноменальному явищі, притаманному людині. Епоха реалізму в мистецтві надала поштовх до осмислення “акторського переживання” як своєрідного мистецтва переживання.

З огляду на багатоаспектний зміст слова та поняття переживання та з тих причин, що наукового осмислення самого поняття “переживання”, яке вжито К. Станіславським до мистецтва актора, до цих пір ще не проводилось, виникла необхідність більш чіткого його наукового з’ясування.

Термін “переживання” (утворене від дієслова пережити, тобто прожити певний час, подолавши те, що випало людині: пережити горе, стихійне лихо, тощо) означає певний емоційно-інтелектуальний стан, викликаний якимись зовнішніми чи внутрішніми подіями.

Як науковий термін “переживання” визначається у філософії (Е. Гуссерль, Г. Гадамер, В. Дільтей, П. Наторп, Ф. Шляйєрмахер, А. Бергсон, Г. Зіммель та ін.) як певний стан (процес) свідомості, у психології (Л. Виготський, С. Рубінштейн, Є. Ільїн, Ю. Трофімов, Ф. Василюк, В. Вілюнас, Л. Дорфман та ін.) як емоційний стан (“хвилювання”).

Переживання як стан (процес) мислення означає фіксування будь-яких реальних чи нереальних моментів, які потрапляють у потік свідомості людини (Е. Гуссерль). Актуалізовані з тих чи інших причин процесом усвідомлення об’єкти і є переживанням. Всі інші являють собою лише предмет рефлексій.

Переживання як емоційний (чуттєвий) стан є тим самим процесом усвідомлення речей та дій, з тією різницею, що вони виступають для суб’єкта як подія його власного життя, що призводить до реагування його організму в формі реакцій, які називаються емоційними (Ф. Василюк).

Емоційно-інтелектуальний стан (процес), який означується словом “переживання”, може виникати і без реального контакту з “дійсністю”: його “механізм” може запускатися силою самої уяви. Більше того: уявлювані події переживаються зазвичай сильніше і яскравіше, ніж правдешні.

Особливість “переживання ролі” (К. Станіславський) як фундаментальної складової акторського мистецтва саме і полягає в тому, що воно, це “переживання” (специфічний емоційно-інтелектуальний стан) викликається, створюється уявою актора.

Проте, творчий процес актора в ролі не вичерпується тільки презентацією переживання персонажа як його внутрішнього емоційно-інтелектуального стану, а проявляється також у акті зовнішнього вираження дії персонажа п’єси, його прикметних рис та ін.. Водночас переживання є атрибутом мистецтва не тільки в реалістичному театрі. Якщо в реалістичному театрі стосунки та поведінка персонажів зовнішньо виражаються наближено до життєвих, і в зв’язку з цим природнішим видається переживання актора, то в “нереалістичному” образотворенні переживання персонажа також може бути чинником внутрішнього стану актора. Так в п’єсах “абстрактного реалізму” (В. Шекспір, Ф. Шіллер) ролі теж переживаються акторами.

У дисертації вводиться визначення акторського переживання ролі. “Преживання ролі” – це і є створений (штучно викликаний уявою) емоційно-інтелектуальний стан (процес), з приводу дій уявної особи (персонажа ролі). Акторське мистецтво переживання полягає у вмінні створювати даний стан відповідно до умов ролі.

Отже, аналіз явища “переживання” як феномена, притаманного людській природі, попри різне ставлення до його значення у акторській діяльності, дає підстави стверджувати, що акторське “переживання ролі” є складовою психологічного стану актора в процесі імітації ним дій уявної особи (персонажа п’єси).

У Розділі другому “Акт переживання ролі як процес творення образу персонажа п’єси” викладаються результати аналізу штучного збудження актором в собі емоційно-інтелектуального стану, який відповідав би зовнішнім характеристикам поведінки “дійової особи”.

У підрозділі 2.1. Формування образу як складовий процес акту переживання ролі проведено аналіз творчої праці актора над образом персонажа п’єси; методом психологічного аналізу діяльності (О. Леонтьєв) простежуються особливості процесу формування образу в акті переживання ролі; на основі та за методикою психофізіологічних досліджень В.М. Бехтєрєва викладаються результати проведених спостережень за процесом закріплення та “оживлення” в підсвідомості актора переживань персонажа п’єси; розкривається сутність засад емоційно-інтелектуальних змін актора в акті творчості.

У ході аналізу процесу акторського переживання (в тому числі самоспостережень), на основі свідчень та зауважень відомих акторів (К. Станіславський, М. Чехов, Т. Сальвіні, В. Топорков) та дослідників мистецтва актора (П. Якобсон, Р. Натадзе, Н. Рождественська, Л. Грачова, Е. Бутенко) виявлено, що в процесі переживання ролі проявляється фактор усвідомлення даного процесу як акту відтворення сформованого в уяві образу. Однак особливості такого “роздвоєного” існування актора в ролі залишаються все ще малодослідженими.

Методом психологічного аналізу діяльності людини (за О. Леонтьєвим) виявлено, що в акторському творчому акті актуалізується “іпостась” актора як суб’єкта діяльності-творчості, яка взаємопов’язана з іншою його “іпостассю” як суб’єкта життєвої діяльності (діяльності-життя). Діяльність-творчість є однією із складових діяльності-життя актора і полягає у відображенні діяльності персонажа п’єси, натомість її мотивом є відтворення в особі актора “справжнього” емоційно-інтелектуального стану персонажа (переживання ролі). Водночас діяльність-життя актора під час творчого акту реалізується через діяльність суб’єкта діяльності-творчості, відповідно з тим самим мотивом.

Однак особливістю акторського переживання ролі є фактор його творення. Тому це переживання як певний емоційно-інтелектуальний стан, що виникає в особі актора, розпізнається ним на основі власного, набутого в процесі здійснення діяльності-життя та творчості, досвіду. У зв’язку з цим, участь актора як суб’єкта діяльності-життя в акті творення переживання проявляється через зіставлення процесу здійснення його діяльності на сцені з утворюваним, відносно цього процесу, власним станом переживання.

У ході виконання творчого акту природно загострюється психічна активність актора, викликана бажанням досягти стану переживання ролі, з одного боку, та “уболіванням” за його правдоподібність, у зв’язку з фактором відображення, – з другого боку. Це призводить до подвійної актуалізації процесу мислення (свідомості), викликаного прагненням актора осмислити одночасно дію та свій емоційно-інтелектуальний стан.

Методом самоспостережень дисертанта та спостережень за творчістю інших акторів з’ясовано психологічний процес функціонування та узгодження акторських діяльностей в акті творення образу персонажа п’єси.

Встановлено, що в ході виконання ролі фактори суб’єктів діяльності-життя та діяльності-творчості відмежовуються актором від актуального процесу свідомості (переживання). Вони функціонують автоматично, завдяки механічній пам’яті. Процес даних відмежовувань є зумисне створеним психологічним станом актора, який можна віднести до того, що в психології означений терміном “установка” – вихідна реакція на протидію ситуації (Д. Узнадзе). Завдяки відмежуванню цих діяльностей від актуального процесу свідомості, відбувається її “вивільнення” та зосередження актора на уявних діях ролі як єдиних, що опосередковуються мисленням.

Зважаючи на психологічний фактор відмежовування діяльностей в акторському мистецтві переживання та беручи його до уваги, відстежено механізм зосередження актора на діях ролі в процесі її виконання. Оскільки діяльність-творчість як процес відображення здійснюється діями, які адекватні діям ролі, то ці дії суміщені. Суміщення дій призводить до заміщення мотивів: мотив суб’єкта творчості та життя заміщується мотивом ролі. Заміщення мотивів відбувається в зв’язку з невпинним процесом психорефлективної діяльності головного мозку людини та триває як оживлення “слідів психорефлексів” ролі, набутих актором під час підготовки цієї ролі (В. Бехтєрєв). До слідів психорефлексів належать усі події та дії, які пережиті актором в уяві у процесі підготовки ролі, зокрема аналізу переживання персонажа п’єси. Сліди психорефлексів ролі зберігаються в нервовій системі актора як сліди минулих подразнень, пов’язаних з аналізом та “відтворенням” діяльності ролі. Даний психорефлективний процес відображається як дія “ролі” на аналогічних діях актора, спрямованих на відображення діяльності ролі, що створює психофізичний стан актора, аналогічний до психофізичного стану ролі.

Процес переживання ролі зумисне не припиняється актором до закінчення творчого акту. Актор заздалегідь передбачує власний нервопсихічний процес та пов’язані з ним психофізичні зміни.

У підрозділі 2.2. “Акторський “ігровий” досвід як підсвідома основа відтворення образу персонажа п’єси” викладаються результати дослідження фактора підсвідомого утворення в грі актора необхідного переживання, саме такого, яке заздалегідь набуте (нажите) як людський та акторський (ігровий) досвід (в ході аналізу та репетицій вистави).

Оскільки в процесі своєї творчості актор (його психофізика) перебуває в життєво реальних психофізичних станах, які однак розуміються ним та глядачем як несправжні у співвідношенні з життєвими подіями актора, а отже, вони ігрові, – то саме такий досвід актора проявляється в його підсвідомості як рольове переживання під час відтворення образу персонажа.

У зв’язку з цим, на основі методу психологічного аналізу діяльності
(О. Леонтьєва), в дисертації досліджується ігровий аспект творчої діяльності актора, який походить від наближеної аналогічності життєвих реальних психофізичних станів актора з його (створеним ним самим) станом переживання в ролі, що теж усвідомлюється актором (фіксується в пам’яті) в процесі переживання.

Сутність ігрової діяльності актора в мистецтві переживання проявляється через “удавання” актором життя-діяльності персонажа ролі як “справжнє” його життя ( не як діяльність-життя актора і не як його діяльність-творчість), що виявляється через психологічний стан переживання актором ролі, аналогічний до стану персонажа.

У зв’язку з таким “удаванням”, процес усвідомлення творчої діяльності як ігрової виникає та триває на рівні пам’яті актора як одна із складових його психологічного стану в ролі. Оскільки творча діяльність втілюється діями ролі, то дана складова як ігрова діяльність відображається на психологічному процесі виконання цих дій. Вона стимулює “почуття правди та віри” в “запропоновані обставини” через виконання дій ролі як подібних (тотожних) до життєвих.

Ігрова діяльність сприяє відмежуванню діяльності-життя і діяльності-творчості та проявляється в зосередженні на вираженні мотиву діяльності-ролі. Зосередження на вираженні мотиву діяльності-ролі призводить до заміщення мотивів актора на мотив ролі. Заміщення мотивів відбувається внаслідок природних “узгоджень між собою” внутрішніх процесів психорефлективної організації головного мозку.

Оскільки попередні переживання актора є різноманітними та “об’ємними”, і в зв’язку з багатовекторністю минулих діяльностей актора як їх суб’єкта, ігрова діяльність виступає як психічно концентруюча, психорефлективна, збуджуюча константа відмежування актора від усіх інших “вимірів” його діяльності-життя та діяльностей-ігор для оживлення слідів минулого переживання, необхідного саме для цього випадку. Цим переживанням є випадок, пов’язаний з попереднім творчим процесом аналізу ролі та “вживання” у неї.

У Розділі третьому “Робота актора “над собою” в умовах публічної творчості” викладаються результати аналізу творчості актора в акті переживання ролі як публічному процесі.

У підрозділі 3.1.“Актор як матеріал власного твору” йдеться про те, що в акторському мистецтві переживання, в зв’язку з його особливою мистецькою спрямованістю “переживати роль”, матеріалом цього мистецтва виступає саме “переживання” як феномен людини, її невід’ємна складова. Однак даний матеріал не існує у готовому вигляді, а “виготовляється” актором за допомогою його вольових зусиль, уяви та пам’яті. Прикладом такого “виготовлення” матеріалу може служити кіномистецтво, де “будівельним” матеріалом, який ще треба виготовити, служить зображення (С. Безклубенко).

Методом спостережень за діяльністю організму актора у творчому процесі відстежено механізм “виготовлення” переживання ролі. З огляду на природну здатність організму людини самостійно подразнюватися та реагувати (В. Бехтєрєв), та в зв’язку з тим, що переживання ролі є уявним станом, “подразнення” організму актора як організму персонажа ролі відбувається за рахунок внутрішніх подразників – уявних дій персонажа, які збуджуються шляхом їх репродукції. Така репродукція здійснюється фізичним актом актора, спрямованим на відображення прикметних ознак персонажа, його характеру в діях та характеру цих дій, що в цілому складає копіювальні (наслідувальні) дії актора.

На підставі аналізу діяльності актора (за О. Леонтьєвим), зважаючи на той факт, що зовнішні рухові виявлення реакцій персонажа фізично відображаються актором, його природне реагування відбувається тільки у внутрішній соматичній (секреторній) “системі організму” та, за самоспостереженнями дисертанта, проявляється як зміна стану самопочуття відповідно до заздалегідь уявленого в ході підготовки ролі самопочуття (переживання) персонажа п’єси. Такі довільні зміни у внутрішній діяльності “організму” пояснюються як наслідок його перманентного функціонування та вольових відмежувань актором своїх діяльностей, що призводить, у зв’язку із суміщенням дій персонажа із аналогічними копіювальними діями актора, до мимовільних заміщень мотивів та оживлення в головному мозку слідів психорефлексів ролі (іншими словами – оживленні в пам’яті раніше уявленого).

Внутрішні зміни організму актора як емоційний стан його переживання відображаються на цих копіювальних фізичних діях та створюють враження для глядача зовнішніх рухових реакцій персонажа.

Психологічний стан актора в процесі природного подразнення та реагування організму можна визначити як стан творчого самопочуття.

Стан творчого самопочуття актора є його передбаченим психологічним станом, який створюється завдяки умисному невтручанню актора в природну діяльність свого “організму”, що відповідає заздалегідь передбачуваному актором саме такого, доцільного вияву властивостей його організму.

У підрозділі 3.2. “Акторська органіка в акті публічного усамітнення” викладаються результати аналізу “роботи актора” над станом його органічного самопочуття в процесі публічного відтворення образу персонажа п’єси.

Зважаючи на фактор впливу публічної творчості актора на стан його органічного самопочуття в ролі (рефлективні думки, страх, хвилювання і т. ін., у зв’язку з ідентифікацією об’єктивності), на основі психофізіологічних досліджень В. Бехтєрєва, здійснено аналіз шляхів управління актором власною “органічною природою” (організмом) у процесі публічного відтворення образу персонажа п’єси.

Реальними публічними обставинами, через які “подразнюється організм”, можна вважати сценічних колег-акторів, які є своєрідним “внутрішнім публічним світом”, але найбільшою мірою це стосуються глядачів, що виступають “cуддями” акторської майстерності як “зовнішній публічний світ”, і тому їхня присутність дає найсильніший імпульс до такого мимовільного подразнення.

У ході самоспостережень дисертанта за процесом діяльності організму актора в ролі з’ясовано, що актор, завдяки заздалегідь передбаченій позиції об’єктивно реальних сценічних обставин – як необхідних підставних (ігрових, сценічних), “ніби” зовнішніх подразників його дій, які насправді служать для акту відображення перебігу життєвих подій персонажа, “запобігає” процесу подразнення в діяльності свого організму. Таке “запобігання” проявляється в акторській ігровій поведінці, яка для здійснення акту мистецтва переживання зумовлює актора вести себе так, “ніби” зовнішні дії є його власними. Ці дії “на органічному рівні” зумисне видаються глядачеві та партнерам як спонтанні зовнішні реакції його організму (“зовнішні рухові реакції” за В. Бехтєрєвим), “ніби” викликані цими зовнішніми подразниками, та насправді не є такими, а є відображенням передбачених дій персонажа. Така ігрова поведінка “на психологічному рівні” викликає стан ігрового ставлення актора як до його особи та організму, так до реального публічного фактору, та при сприянні відомих вольових відмежувань діяльностей (зумисне “ігнорування” реальних обставин) призводить до заблокування ідентифікації свідомістю як його особи, так і цих реальних зовнішніх публічних подразнень. Натомість зовнішні дії актора та зустрічні дії через органи чуття організму служать збудниками уявних подразнень – заздалегідь пережитих в ході уяви та репетицій дій персонажа. Нагадаємо, що даний механізм запускається в дію завдяки усвідомленню актором, на підставі самоперевірок, природної здатності організму до самостійної діяльності. Психологічний стан ігрового ставлення актора до реальних публічних обставин може бути визначений як стан ігрового самопочуття актора в ролі.

Стан ігрового самопочуття поширюється і на доігрову діяльність актора, яка полягає в мобілізації актором природних властивостей діяльності його організму до необхідних подразнень під час акту творчості. Як показали самоспостереження та спостереження, така мобілізація здійснюється через зовні непомітну для оточення ігрову поведінку актора. Така поведінка проявляється, наприклад, в штучно спровокованому спілкуванні деяких акторів з іншим акторами. Сутність цієї поведінки полягає у зумисному викликанні психологічного стану самопочуття процесу гальмування свідомістю акту сприйняття діяльності-життя.

Розділ четвертий “Вистава як презентація актором своїх творів. Вернісаж органічної природи актора” присвячений осмисленню характеру інтелектуально-емоційного стану актора в сценічному акті “переживання ролі”.

Незважаючи на те, що механізм виникнення реакцій організму актора в процесі творчої діяльності в принципі адекватний процесу виникнення реакцій організму людини в процесі життя-діяльності, все ж вони мають істотні відмінності. Механізм виникнення реакцій організму актора “приводиться в дію” свідомо, зумисне – для вираження їх як ознак, за якими акторське мистецтво вирізняється з-поміж інших мистецтв саме як “мистецтво переживання”. Відповідно даний механізм виникнення реакцій – як свідомо організований та заздалегідь передбачений – є підконтрольним та фіксованим. Однак, таке фіксування актором власного емоційного стану, викликаного ігровою творчою діяльністю як його детермінант, у зв’язку з “невтручанням” актора як суб’єкта діяльності-життя в даний змінений свій стан, може бути кваліфіковане як подібне до того, що називається спогляданням.

З цих причин факт споглядання актором власного емоційного та інтелектуального стану, викликаного ігровою творчою діяльністю, можливо, варто було б розглядати як естетичне явище, викликане художньою (мистецькою) діяльнісю актора, а його переживання – як естетичне.

Таким чином, у зв’язку з фактом свідомого відмежування актора як суб’єкта діяльності-життя від своєї ігрової творчої “іпостасі”, емоційні реакції, які виникають в процесі переживання актора в ролі, не належать (принаймні цілком) йому як суб’єкту діяльності-життя. Виявлена “естетична складова” діяльності актора сутнісно належить до споглядання актором як суб’єктом діяльності-життя реакцій свого організму в штучному, уявному, іноді – фантастичному вимірі. Відповідно, у зв’язку з усвідомленням необхідності вираження акту переживання та необхідності функціонування ігрової творчої діяльності, емоційний стан актора є таким, який не співвідноситься ні зі станом персонажа ролі, ні з особою актора як людини і громадянина (принаймні повною мірою), а отже, може бути визначений як співпереживання.

Внаслідок аналізу за методом “визначення емоційного стану катарсису” (Л. Виготський) процесу переживання актором ролі з точки зору “споглядальної” іпостасі актора, можемо зробити висновок про те, що емоційний ефект переживання актором ролі належить до різновидів катарсису.