ЮРИДИЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА: ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ідентифікація України як європейської країни, її інтеграція у світовий правовий простір можливі за умов визнання, відстоювання та захисту національних інтересів, рецепції універсальних цінностей на засадах збереження і розвитку національної своєрідності, що спонукає до пошуків адекватних форм осмислення процесів плюралізації та глобалізації у праві, переорієнтації стратегій філософії права та методології правознавства.

Зазначені та інші подібні проблеми має розв’язувати порівняльне правознавство, яке виникло і розвивалося загалом в межах класичної і некласичної науки, причому протягом середини – кінця ХХ століття переважала його практична спрямованість на забезпечення процесів творення права, суддівської та іншої правозастосовної практики. Домінування модерністського або постмодерністського типів мислення призвело до абсолютизації універсального чи, навпаки, плюралістичного праворозуміння, які не змогли адекватно відбити, пояснити та спрогнозувати процеси, що відбуваються на «правовій карті» світу. Поза увагою вчених, як правило, залишалися теоретичні та методологічні проблеми порівняльно-правових досліджень, їх міждисциплінарні зв’язки з іншими соціально-гуманітарними науками, формування спільних для них світоглядних та філософських підвалин.

Численні спроби проведення порівняльно-правових досліджень без їх достатнього філософського та наукознавчого осмислення призвели до переважної інтерпретації порівняльного правознавства як порівняльно-правового методу, вивчення окремих аспектів розвитку правових сімей (кіл, типів, класів), їх співвідношення між собою або з міжнародним правом, «розпорошення» за окремими юридичними науковими дисциплінами.

Актуальність теми дисертації зумовлена: по-перше, особливостями розвитку філософії права та методології юридичної науки в умовах постмодерну; по-друге, плюралізмом правових культур, процесів глобалізації у праві та необхідністю їх адекватного осмислення; по-третє, пошуком шляхів поєднання універсального та унікального в розвитку вітчизняного і світового філософсько-правового мислення; по-четверте, доцільністю виокремлення особливостей української філософсько-правової традиції у співвідношенні з модифікаціями основних течій сучасного філософського праворозуміння, виявлення спорідненості української правової культури з іншими національними культурами.

Отже, актуальність дослідження сучасного правового розвитку зумовлена як реаліями українського права, його інтеграцією до європейського та світового правового простору, збереженням вітчизняних правових традицій, так і проблемами філософського осмислення забезпечення юридичною наукою подальшого правового розвитку України, удосконалення її методології, зокрема на засадах юридичної компаративістики.

В Україні відновлюється інтерес до порівняльного правознавства, що викликає необхідність вивчення традицій вітчизняних порівняльно-правових досліджень, досвіду їх організації і здійснення в інших країнах, з урахуванням тенденцій розвитку юридичної науки й правової реальності в епоху постмодерну.

Проблеми порівняльного правознавства в різних аспектах висвітлювалися у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, зокрема:

–    у загальнотеоретичних та історичних дослідженнях порівняльного правознавства (О. Бигич, Р. Давід, В. Денисов, В. Забігайло, Л. Константинеску, О. Лисенко, П. Мартиненко, М. Марченко, В. Оксамитний, А. Саїдов, Ю. Тихомиров, К. Цвайгерт);

–    у розвитку методології порівняльно-правового методу (Е. Врублевскі, В. Казимирчук, І. Мішина, Л. Міцкевич, А. Тілле, Р. Циппеліус);

–    у розробці «правової карти світу», дослідженнях особливостей правових систем, культур, традицій (П. Гленн, М. Глендон, О. Зайчук, Л. Корчевна, Л. Луць, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун, Л. Сюкіяйнен);

–    у здійсненні порівняльно-правових досліджень у галузевих юридичних науках, а також науках міжнародного і європейського права (І. Кисельов, О. Мережко, В. Молдован, Х. Осакве, Є. Тихонова, В. Шаповал).

Зазначені автори зробили вагомий внесок у розвиток порівняльного правознавства, але, як правило, розглядали його в межах традиційної проблематики юридичних наук. Звернення до концепту компаративістики можна визначити як одну з особливостей сучасного стану соціально-гуманітарних наук та їх методології, зокрема:

–    спроби концептуалізації компаративістики як сфери соціально-гуманітарних досліджень та її методології були здійснені: Г. Брагіним, Л. Вербицькою, А. Колесніковим, О. Медушевською, М. Румянцевою;

–    методологічні проблеми компаративних досліджень у соціально-гуманітарних науках розроблялися в сферах: порівняльної філософії (М. Коренєв, Х. Накамура, Н. Пякташева, П. Раджу, М. Степанянц, В. Шохін), релігієзнавства (А. Баркер, М. Єліаде), історії (Д. Бентлі, А. Іскандеров), порівняльної політології, геополітики, політичної географії (О. Бабкіна, К. Гаджієв, О. Дугін, О. Ісаченко, Н. Каледін, І. Крєсіна, В. Колосов, М. Мироненко, Ю. Тихонравов), соціології, економіки, етнології, етногеографії, антропології (С. Гурін, А. Бузгалін, С. Лур’є, Ю. Римаренко, Н. Смелзер), лінгвістики, літературознавства, мистецтвознавства (В. Діанова, І. Ільїн, Ю. Прадід).

Проте, незважаючи на давні традиції проведення порівняльних досліджень у правознавстві та інших соціально-гуманітарних науках, можна константувати таке: лише в окремих науках зроблено перші спроби осмислення компаративістики як сфери міждисциплінарних соціально-гуманітарних досліджень; не існує загальновизнаної концепції порівняльного правознавства, натомість спостерігається плюралізм підходів до його інтерпретації, не досліджено форми зв’язків зі спорідненими юридичними та соціально-гуманітарними науками; не розроблено філософські засади порівняльного правознавства; багатьма вченими відзначається необхідність вдосконалення методології порівняльного правознавства, зокрема на засадах постнекласичної науки; не визначено особливості порівняльно-правових досліджень у контексті постмодерну, глобалізації і плюралізації права, його «неуніверсальності», зростання значущості інших соціальних регуляторів; потребують подальших досліджень особливості вітчизняного порівняльного правознавства.

Розв’язання зазначених та інших проблем порівняльного правознавства потребує пошуку та розробки нової парадигми компаративних наукових досліджень, яка б відповідала сучасному стану розвитку права та реаліям пізнього постмодерну. У зв’язку з цим методологічне значення для цього дослідження мають праці вчених щодо:

–    філософського і соціального осмислення науки, закономірностей її розвитку (М. Вебера, Ю. Габермаса, М. Гайдеггера, Т. Куна, Л. Лескова, І. Лакатоса, Є. Мирського, А. Огурцова, Т. Парсонса, В. Степіна, П. Фейєрабенда, В. Швирьова);

–    філософських і методологічних аспектів пізнання права (В. Бабкіна, О. Бандури, В. Бачиніна, І. Бичка, О. Гвоздіка, К. Жоля, М. Козюбри, А. Козловського, М. Костицького, С. Максимова, Л. Петрової, С. Синхи, С. Сливки);

–    особливостей праворозуміння в епоху постмодерну (В. Баранова, Ю. Оборотова, А. Полякова, І. Честнова);

–    своєрідності правової реальності України та її інтеграції в міжнародний і європейський правовий простір (Т. Бондарук, Ю. Бисаги, О. Висоцького, А. Георгіци, О. Копиленка, В. Лемака, В. Ляшенко, О. Мурашина, О. Петришина, В. Селіванова, І. Усенка, С. Шевчука, Ю. Шемшученка).

Отже, можна констатувати актуальність і необхідність філософсько-правових досліджень концептуальних засад юридичної компаративістики як сучасного етапу розвитку порівняльного правознавства в умовах пізнього постмодерну.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях: Загальнодержавної програми і адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV; Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 р., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 р. № 344; Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002–2005 рр., затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт НАВСУ на 1997–2004 рр.; пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 рр.