КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вирішення комплексу задач, пов’язаних з розбудовою в Україні правової держави, викликає, насамперед, проблему розробки фундаментальних теоретичних понять та підходів. Серед надзвичайно широкого комплексу питань, які стоять у цьому ряду, одне з провідних місць займає розробка теоретичних основ боротьби зі злочинністю.

Важливе місце в цій сфері належить кримінально-правовій політиці, яка визначає основні параметри об’єкту впливу і є системоутворюючим елементом усієї правової політики у сфері боротьби зі злочинністю.

Теоретичні основи кримінально-правової політики були закладені у ХІХ ст. у працях видатних вчених криміналістів Феррі, Ліста, Принса, Тарда.

У вітчизняній науці перше ґрунтовне дослідження проблем кримінальної політики належить М. П. Чубинському. Саме йому вітчизняна наука зобов’я­зана теорією цієї наукової дисципліни.

В українській науці окремі кримінально-політичні питання розроблялись вченими-криміналістами починаючи ще з XVIII ст. (С. Десницький,                    І. Тимкіський та ін.)

Значний внесок у розвиток ідей кримінально-правової політики у ХІХ – на початку ХХ ст. внесли Л. С. Бєлогриць-Котляревський, Л. Є. Владимиров,        Г. С. Гордієнко, І. М. Данилевич, О. Ф. Кістяківський, І. О. Максимович,           К. П. Паулович та ін.

У Радянському Союзі у 20—30 рр. ХХ ст. розвиток кримінально-правової політики пов’язаний з іменами видатних учених – М. М. Гернета,                       А. А. Герцензона, О. Я. Естріна, А. А. Піонтковського, М. Д. Шаргородського, О. С. Шляпочнікова. В Україні в цей час проблемі кримінальної політики присвятив свою увагу М. О. Скрипник.

Однак найбільш активний розвиток наука кримінально-правової політики набула починаючи з 70-х років ХХ ст. З цього часу на Україні питанням кримінальної політики присвятили свої праці М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін,  Я. М. Брайнін, В. І. Борисов, Ф. Г. Бурчак, С. Б. Гавриш, В. К. Грищук,  І. М. Даньшин,  О. М. Джужа, В. С. Зеленецький, А. Ф. Зелинський,  М. В. Костицький, О. М. Костенко, О. М. Литвак, П. С. Матишевський, П. П. Михайленко, В. О. Навроцький, М. І. Панов, В. М. Смітієнко, В. В. Сташис, Є. Л. Стрєльцов, В. Я. Тацій, В. П. Тихий, В. І. Шакун та інші вчені-криміналісти.

Їх праці заклали теоретичні основи для формування та розвитку науки кримінально-правової політики в Україні, лягли в основу приватних кримінально-правових концепцій.

В країнах СНД в ці роки розвиток кримінально-правової політики був пов’язаний з науковою діяльністю Г. А. Аванесова, М. А. Бєляєва, М. М. Бабаєва, В. А. Владимирова, С. Ю. Віцина, І. М. Гальперіна, Л. Д. Гаухмана, П. Ф. Грішаніна, П. С. Дагеля, А. І. Долгової, А. Е. Жалінського, М. І. Загороднікова, І. А. Ісмаилова,  І.  І.  Карпеця, В. Я. Квашиса, О. І. Коробєєва, В. М. Куд­рявцева, Н. Ф. Кузнєцової, В. В. Лунєєва, Ю. І. Ляпунова, О. В. На­умова,   П. М. Панченко, Е. Ф. Побєгайло, В. П. Рєвіна, О. Б. Сахарова,  М. О. Стручкова, А. Я. Сухарева, О. М. Яковлєва та інших учених-криміналістів.

Особливе місце в розвитку теорії правової політики у сфері боротьби зі злочинністю загалом та кримінально-правової політики зокрема, належить Г. М. Мінь­ковсь­кому, ідеї якого лягли у фундамент сучасних поглядів на зміст та перспективи розвитку кримінальної політики.

Незважаючи на значний обсяг наукових праць, присвячених проблемам кримінально-правової політики, в яких розглядаються важливі концептуальні питання, до цього часу не існує комплексного монографічного дослідження, присвяченого розробці теоретичних основ цієї науки стосовно умов існування незалежної Української держави. Єдиним дослідженням в цьому ряду є монографія та дисертація А. А. Митрофанова, яка, тим не менш, не охоплює всього масиву проблем. Здійснені лише розробки окремих питань кримінально-правової політики в межах правової політики у сфері боротьби зі злочинні­стю. Визначення її предмету, задач, системи, джерел, типів, принципів, методів реалізації, основних напрямків розвитку кримінально-правової політики, на ду­мку дисертанта, дасть можливість визначити місце цієї науки у комплексі наук кримінально-правового циклу та накреслити комплекс проблем, які стоять пе­ред нею.

Як свідчать статистичні дані, за останні десятиріччя, незважаючи на зни­ження рівня злочинності в Україні, її структура залишається складною. Так, у 2004 р., як і у минулі роки, в ній переважали крадіжки й грабежі, частка яких складала 54,2 %. Збільшились на 16, 2 % злочини у сфері господарської діяль­ності, на 14,5 % у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення. Залиша­ється надзвичайно високою питома вага тяжких і особливо тяжких злочинів, які у структурі злочинності сягають 49,5 %. Показник засуджених в Україні – один з найвищих у світі і становить 413 осіб на 100 тисяч населення. За досліджен­нями автора ситуація в базовому регіоні (Західна України – Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька області) характеризується ідентичними показниками.

Таке становище вимагає активізації механізмів кримінально-правової дії на злочинність. А це, у свою чергу, викликає об’єктивну потребу комплексного вивчення проблем предмету та системи наукових основ української криміна­льно-правової політики, її місця у загальній правовій політиці у сфері боротьби зі зло­чинністю, теоретичних засад криміналізації та декриміналізації діянь, визна­чення основних, перспективних напрямків розвитку норм та інститутів кримі­нального права.

Боротьба зі злочинністю, яка є однією із найважливіших державних задач, від успішного вирішення якої суттєво залежать всі питання життя держави, по­винна будуватись на науковій основі, мати свою теоретичну базу. Така концеп­ція утворюється при формуванні наукових засад правової політики у сфері боротьби зі злочинністю в цілому, складовим, системоутворюючим елементом якої висту­пає кримінально-правова політика.

Формування нового наукового напрямку у нашому правознавстві мало би і відповідне практичне значення. Мова йде про посилення теоретико-правової основи боротьби зі злочинністю та її правильне застосування, про успішну реа­лізацію програм контролю над злочинністю. На цій базі виникають нові мож­ливості і для подальшого вдосконалення системи вузівської професійної підго­товки кадрів, системи післядипломної перепідготовки спеціалістів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов’язаний з основними положеннями Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, за­твердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року №837, Ком­плексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376. Враховуючи потреби у розвитку теорії кримінально-правової політики, рішенням Ученої Ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №2 від 2004 р.) була затверджена тема даної дисертації, яка виконувалась відповідно до теми наукових досліджень кафедри кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Актуальні проблеми кримінального права та кримінології. Кримінальна політика”, затвердженої Вченою Радою університету (протокол №5 від 17 січня 2002 р.), яка як цільова комплексна програма, включена Академією правових наук України до планів науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю (на період до 2006 р.)

Тема дисертації відповідає тематиці фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2005 рр. (п. 2.4.9 Рішення Колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. №4км/2 та п. 1.1.2 Наказу МВС України від 3 вересня 2002 р. №653).