РОЗВИТОК КНИГОВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
РОЗВИТОК КНИГОВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНИ
Альтернативное Название: РАЗВИТИЕ книгоиздательского дела В НЕЗАВИСИМОЙ УКРАИНЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, наведено дані про зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, сформульовано мету і завдання, визначено його об’єкт, предмет, хронологічні межі. З’ясовано методи дослідницької роботи, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію результатів наукового дослідження та публікації.


У першому розділі – „Книговидавнича справа в культурі незалежної України як предмет наукового дослідження” – викладаються результати аналізу літератури з теми дослідження, уточнюються ключові поняття та терміни з наукового апарату. Так, зокрема, зазначається, що людина протягом століть добирала якнайпридатніший матеріал для фіксації тексту. Більшість дослідників схильні вважати книгою лише дві інтерпретації: сувої (незалежно від характеру матеріалу, з якого вони зроблені) й кодекси („сaudex”). Останні являли собою з’єднані таблички для чорнових записів, які існували ще в культурі стародавньої Месопотамії.


Поступово, зі зміною матеріалу для листа (носія тексту), змінювався й зовнішній вигляд книги. Якщо папірусна книга – це сувій, то вже пергаментна виступає „кодексом”. Поява на Русі перших документів з паперу датується, як відомо, серединою XІ ст.; найбільш рання ж із збережених паперових книг – 1381 роком. Тотожне сучасному значенню слово „книга” в Київській Русі закріпилося значно пізніше - у XІІІ ст. Тоді ж, імовірно, випуск рукописної книги стали пов’язувати зі словами „здавати”, „издаваго” (віддавати, відпускати).


Сьогодні видавничу справу доцільно розглядати як систему, яка складається із чотирьох основних, взаємопов’язаних елементів:


авторà видавництвоàсистема маркетингуàспоживач.


Згідно такої системи, видавництво виступає виробничою ланкою видавничої справи та системи книжкової справи. Видання ж — це витвір друку, який має самостійне поліграфічне оформлення, встановлені вихідні дані й призначений для поширення вміщеної в ньому інформації. Поняття „видавнича продукція” включає в себе книги, брошури, календарі, газети, журнали, листівки (текстові й зображальні), плакати, буклети, альбоми, атласи, карти, етикетки, офорти, гравюри тощо. Первинними формами видавничої справи були тексти на різноманітних матеріалах — кам’яних брилах, мідних, глиняних та дерев’яних пластинках, кістках тварин, бамбукових зрізах, папірусі, пергаменті, папері.


Термін „книгознавство” запровадив у вжиток російський громадський діяч В. Анастасович, який уперше в 1820 р. використав термін „книгознавство”. Значний внесок у розвиток книгознавства зробив М. Лісовський. В Україні питання книгознавства вперше висвітлювалися П. Ярковським. У 1909-1914 рр. у Києві виходив журнал „Мистецтво й друкарська справа” (редактор і видавець К. Шульженко), який вміщував й матеріали з книгознавства. В розробку окремих проблем книгознавства й книжкової справи вагомий внесок зробили Б. Беднарський, А. Лов’ягін, М. Рубакін, А. Фомін, А. Мезьєр, А. Сидоров та ін. У 1922-1936 рр. окремі аспекти книжкової справи розроблялися в Українському науково-дослідному інституті, що видавав журнали „Наукові записки” та „Бібліологічні вісті”. Фундаментальні дослідження з книгознавства в Україні належать С. Маслову, П. Попову, І. Свєнцицькому, Ю. Меженку, Я. Запаску, Я. Ісаєвичу, І.Качакову, Н. Королевич та ін.


З метою організації та впорядкування друкарської діяльності у Радянському Союзі неодноразово ухвалювалися законодавчі акти (Декрети „Про друк”, „Про державне видавництво”, Постанова Верховної Ради УРСР „Про видавничу роботу”, „Про подальше удосконалювання організації управління промисловістю і будівництвом”, Постанова Ради Міністрів УРСР „Про схему управління державного комітету УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі” тощо). Функціонувала навіть державна установа з питань книгодрукування, якій послідовно надавалися різноманітні назви („ОГИЗ”, „Центропечать”, „Главиздат” тощо).


У дослідженні питань управління книговидавничою справою в СРСР та Радянській Україні можна виділити загалом 2 напрями вивчення особливостей адміністративно-партійного управління книговидавництвом та економічних чинників цього процесу. Серед дослідників цієї проблеми - російські та українські вчені – Г. Абрамова, Д. Гнатюк, Ю. Меженко, М. Рудь, В. Маркус та ін.


Цінним історичним документом у цьому контексті є довідник „Книгоиздание в СССР”. Керівництво видавничою справою, поліграфією і книжковою торгівлею в радянський період здійснював Державний Комітет Ради Міністрів СРСР у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі (Держкомвидав СРСР). У його безпосередньому підпорядкуванні знаходилася більшість центральних спеціалізованих видавництв, Всесоюзний науково-дослідний інститут комплексних проблем поліграфії з філією в Києві. Науково-дослідна робота в галузі поліграфічної промисловості велася й Українським науково-дослідним інститутом поліграфії (Львів), що перебував у підпорядкуванні Держкомвидаву УРСР.


У віданні Держкомвидаву знаходилася Всесоюзна Книжкова палата (заснована у 1917 році у Петрограді), що була центром державної реєстрації продукції друку і її бібліографічної обробки, науково-дослідний Інститут із проблем друку, видавничої справи, книгознавства, державної бібліографії, статистики друку, книжкової торгівлі. В складі Держкомвидаву УРСР із 1968 року працювало Центральне бюро науково-технічної інформації і техніко-економічних досліджень із поліграфічної промисловості, видавничої справи і книжкової торгівлі (ЦБНТІ з друку). Всесоюзна Книжкова палата вела централізовану каталогізацію видань (складала друковані бібліографічні картки на всі друковані книги), статистику друку, готувала щорічні статистичні довідники. ЦБНТІ з друку через видавництво „Книга” публікувало техніко-економічні й аналітичні огляди, щомісячні реферативні збірники. Державну бібліографію і статистику республіканських видань здійснювали на місцях Книжкові палати союзних і автономних республік, зокрема в Україні Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова (заснована 1922р. у Харкові).


Нині в Україні книговидавничою справою відають Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення, Департамент видавничої справи та преси, підпорядковані Кабінету Міністрів України. Реєстрацію та облік друкованої продукції веде Книжкова палата України ім. І.Федорова.


Над перспективами розвитку видавничої галузі України активно працюють О.Афонін, О.Афанасенко, І.Копистинська, М.Сенченко, Т.Семистяга та ін.


Фундаментальною працею доби державної незалежності України є монографія М. Тимошика „Історія видавничої справи” (К., 2003 р.), інші праці цього дослідника – „Історія українського друкарства” (К., 1994), „Її величність книга. Історія видавничої справи Київського університету ім. Т.Г. Шевченка 1834-1999 рр.” (К., 1999) та ін.


Навчальна література з цієї проблеми репрезентована підручниками й посібниками, курсами й конспектами лекцій, методичними вказівками (роботи З.Холод, Н.Передерієнко, Б.Никифорук, Н.Сухолитка, М.Тимошика та ін.).


Загалом різні проблеми книгознавства та книговидавництва в Україні досліджувалися за такими напрямами: управлінський (Г.Абрамова, О.Афонін, Г.Глотова, Л.Швайка, В.Шпак), економічний (В.Маркус, З.Холод, О.Сухорукова, Я.Влодарчик, Н.Білецька), історико-культурологічний (М.Тимошик, А.Каждан, В.Карпенко, Ж.Ковбо, А.Погрібний), інформаційний (О.Афанасенко, Г.Ключковська, О.Кохановська, А.Крок, І.Остапова, М.Сенченко, В.Яковлєв та ін.). Водночас тенденції розвитку книговидавничої практики в культурі незалежної України ще не піддавався цілісному теоретичному аналізу в історичному аспекті, що й зумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.


У другому розділі „Соціокультурні аспекти розвитку книговидавничої справи” розкривається поліфункціональна роль книги в культурі суспільства, розглядаються елементи структури книговидавничої галузі, від конструктивної взаємодії яких залежить не тільки формування книжкового ринку України, а й подальший розвиток національної культури загалом.


У підрозділі 2.1.Поліфункціональна роль книги в культурі суспільства” зазначається, що книга виступає як інструмент формування культурних цінностей та установок, будучи унікальним, історично сформованим й універсальним засобом фіксації, збереження й передачі у часі та просторі соціокультурних цінностей і установок. Причому вона виступає не лише носієм та засобом акумуляції останніх, але й генератором-трансформатором цінностей індивідуальних у суспільні, національних — у загальнолюдські протягом усієї історії людства.


Феномен книги позначений органічною єдністю змісту й знакової  (матеріально-конструктивної) форми книги. При цьому кожен новий культурно-історичний тип книги не відміняє функціонування попередніх, а забезпечує ефективніший ступінь впливу на читацьку аудиторію (від одиничного користувача до масового).


Суспільно-культурне призначення книги й книговидання інтерпретується нами в кількох аспектах: 1) як фактор культури; 2) як інструмент формування культурних цінностей і установок; 3) як засіб поширення культури у просторі та часі; 4) як механізм впливу на суспільство.


Загалом книговидавнича справа залишається функціонально дієвою в умовах сучасного поширення нових форм інформаційного буття. Якщо друкована книга, що прийшла на зміну рукописній, стала матеріальним носієм здобутків історії культури, то комп’ютерна книга по суті безмежно розширює соціокультурний діапазон її впливу на новій технологічній основі.


Традиційна книговидавнича справа в сучасному світі продовжує залишатись прерогативою національної культури, тимчасом як її новітня, електронна форма – культури глобальної. В країнах так званого „третього світу” відбувається поступове витіснення друкованих видань електронними. У розвинених же державах домінуючою залишається друкована книга, переваги якої забезпечує гнучка інфраструктура книжкової справи, що відображає динаміку запитів населення.


Якщо традиційна книга з її жорстко фіксованим текстом виступала провідником монологової культури, то екранні видання якісно відрізняє динамічний, діалоговий характер автора з читачем. Це явище базоване на термінах полілогу (широкий обмін думками та оцінками, до якого залучається кожен новий автор і новий текст) та інтертексту (взаємодії між текстами), які пов’язані із появою в літературі та мистецтві явища поліфонії.


У дисертації зазначається, що культура комп’ютерної книги є трансформованою книжковою культурою, виступаючи своєрідним завершенням еволюції традиційної книги і в умовах прогресуючої  інформатизації суспільства та наявності глобальних інформаційних мереж вона дедалі більше стає складовою частиною глобального полілогу.


Книга завжди являла собою засіб формування суспільної свідомості, виховання й освіти, збереження і поширення знань, національних та загальнолюдських духовно-культурних цінностей. Особливо зросла ця роль книги в останні десятиліття, що характеризувалося прискореним розвитком телекомунікацій, зростанням кількості комп’ютерів, потужність яких безупинно збільшується, оновленням технічної та технологічної бази традиційного книговидання.


У даному контексті набуває особливої актуальності проблема подальшого вдосконалення книговидавничої галузі в Україні. Добрим знаком щодо цього є Закон „Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік та інших законодавчих актів України”, що передбачає фінансування програми “Українська книга” у сумі 20 млн. грн. Лише за умов державної підтримки вітчизняного книговидавництва може відбутися „оновлення” книжкового ринку та успішне виконання книгою свого історичного культурного „покликання”.




У підрозділі 2.2. „Структура книговидавничої сфери” розглядаються елементи книговидавничої галузі, конструктивна взаємодія яких забезпечує не тільки процес формування книжкового ринку України, а й сприяє подальшому розвитку національної культури.


У дисертації викладаються результати аналізу діяльності українських видавництв за такими параметрами:


1) формою власності (державні, приватні і колективні);


2) підпорядкованістю (самостійні видавництва різних форм власності, філії та об’єднання).


Як зазначається в тексті дисертації, галузевим органом координації діяльності підприємств книговидавничої сфери є Державний комітет із телебачення і радіомовлення. До елементів структури книговидавничої сфери належать також суб’єкти економічної діяльності різних форм власності та підпорядкування. Якщо за радянських часів видавничу структуру складали лише державні видавництва й друкарні (системи колишнього Держкомвидаву) та кілька малопотужних відомчих видавництв, розміщених переважно в столиці та найбільших обласних центрах, то нині її формують різні за соціально-економічним статусом і формами власності суб’єкти видавничої діяльності (державні видавництва; приватні, засновані на власності окремих громадян  та з правом найму працівників; колективні видавництва, засновані на власності трудового колективу, кооперативу, певного статутного товариства, громадської чи релігійної організації; спільні підприємства, засновані на базі інтеграції майна різних власників; видавництва, засновані на власності юридичних осіб), найпоширенішими з-поміж яких є: фірми й асоціації; спільні підприємства; приватні підприємства; редакції газет та журналів; редакційно-видавничі підприємства; поліграфічні підприємства; наукові організації; науково-дослідні інститути; навчальні заклади; громадські, релігійні організації та товариства тощо.


У роботі наголошується, що структура національного книговидання відповідає потребам випуску продукції (книг, газет, журналів) мовами основних груп населення України.


У дисертації окреслюються видо-типологічні характеристики сучасного видавничого розмаїття. Зазначається, що останнім часом спостерігається тенденція до зростання читацького попиту на літературу ділової, професійно орієнтованої тематики. Продовжують домінувати навчальна й довідкова література, фахові наукові видання. Першість за назвами й накладами зберігають видання, адресовані учням загальноосвітніх шкіл, студентам та вчителям. Тематично розмаїтішою стала навчальна література з права, економіки, менеджменту, маркетингу. В тематичній структурі видань художньої літератури цілком виправданим є зростання питомої ваги творів сучасних молодих авторів (письменників, поетів, публіцистів, вчених).


Автором робиться наголос на необхідності створення якісно нового масиву довідкових видань, які б позначалися структурною розмаїтістю, втілювали в собі нестандартні видавничі рішення, враховуючи художнє оформлення й поліграфічне виконання. Реальним є прогнозування появи нових видів і типів книжкових видань, подібно до того, як виникли й закріпилися у видавничій практиці дайджест, кіпсек, пейпербек тощо.


У третьому розділі „Тенденції розвитку книжкового ринку в Україні” розглядається динаміка формування книжкового ринку України, характеризується розвиток правових засад книговидання в Україні, з’ясовуються інформаційні технології у вітчизняній книговидавничій сфері.


У підрозділі 3.1. „Формування книжкового ринку” ринок друкованої продукції України розглядається як динамічне системне утворення із власною структурою, механізмами саморегуляції, закономірностями розвитку та функціональними зв’язками.


До показників, що характеризують динаміку становлення книжкового ринку, автор відносить функціонування та розвиток книговидавничих організацій, обсяг, типологію і попит на друковану продукцію.


У дисертації вказується, що наприкінці  80-х рр. минулого століття на ринку функціонувало майже 200 державних видавництв, 6 центральних оптових книготорговельних постачальників та біля 170 регіональних оптових підприємств. У середині 90-х рр. ситуація суттєво змінилася: книжковий ринок перетворився в конкурентний, некоординований, з недостатньою поінформованістю про сукупні запити покупців, наявність товарних запасів й асортимент популярних видань. Процеси трансформації державної системи управління позначилися і на кількісному, і на якісному показниках суб’єктів книговидавництва, на відміну від 80-х років ХХ ст. У 2005р. в Україні функціонувало 36 видавництв з державною формою власності, 267 видавництв з іншими формами власності, 524 видавничі організації з державною формою власності та 764 видавничі організації з іншими формами власності.


Незважаючи на Укази Президента України щодо підтримки видавничої сфери, Постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України з цих питань, процеси, що відбуваються в галузі, свідчать про поступовий, але неухильний занепад книжкового ринку, наслідком чого може бути цілковита втрата його як інгредієнта національної економіки і культури.


Більшість видавництв сьогодні випускає книги за кількома тематичними напрямами. Однак значна частина з них спеціалізується на випуску літератури одного виду або ж вузької тематики. Скажімо, „Махаон-Україна”, „Деснянська правда” і „Веселка” видають лише дитячі книжки, а „Урожай”, „Аграрна наука” – сільськогосподарську літературу. Виготовленням підручників для ВНЗ займаються „Вища школа”, „А.С.К”, „ВЦ „Академія”, „Кондор”, „Центр навчальної літератури”, „МАУП”, „КНЕУ” та ін.; на ділову тематику - „Баланс-клуб”, „Золоті сторінки” та ін.; на юридичну тематику – „Ін Юре”, „Юрінком Інтер” та ін., а „Український письменник” видає лише художню літературу, причому переважно твори сучасних вітчизняних авторів. За обсягом і попитом друкованої продукції в Україні передує навчальна література, на другому місці – художня й дитяча. Поза увагою названих видавництв лишаються туризм, фізична культура і спорт, преса та книгознавство, природничі науки тощо.


Рівень розвитку демократичних процесів загалом і освіти зокрема в країнах Заходу визначають, як правило, цифровим показником випуску друкованої продукції на душу населення. В Україні цей показник вказує на досить невисокий духовний рівень розвитку держави (у 2005 році - 1,15 книги у примірниках на душу населення). Цей показник є дуже принизливим для країни, яка свого часу серед перших у Європі запровадила книгописання, а згодом і книгодрукування, книгами якої захоплювалася пізніше вся Європа.


Показовою для сучасного книжкового ринку стала зміна демографічно-професійного складу покупців. Книгарні стали рідше відвідувати пенсіонери, жителі сільської місцевості, військовослужбовці, робітники, дрібні службовці. Відчутно скоротилося число бібліофілів, осіб, що збирають домашні бібліотеки, активістів громадської організації книголюбів. Одночасно збільшилася кількість покупців з кола віруючих різних конфесій, прихильників філософських течій та екзотичних східних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм тощо). Різко зросло число зацікавлених іноземними мовами й літературами, а також виданнями з питань права, бізнесу, фінансових відносин. Такі зрушення відбулися внаслідок зміни державного устрою, що призвело до перерозподілу соціальних статусів значної частини населення України і як наслідок, – формування у нього нових інтересів.


Разом із тим скоротився продаж книг за централізованими замовленнями, забезпеченими загальнодержавними фінансовими інвестиціями, зменшився загальний роздрібний книжковий товарообіг. Послабилося бібліотечне комплектування й постачання шкільних підручників. Суттєво підупала справа передплатного книговидання. Все менш доступною й за собівартістю стала книга для масового читача в усіх регіонах країни. Розпад інфраструктури оптової торгівлі на початку 90-х рр. ХХ століття, а також дефіцит обігових коштів призвели майже повсюдно до відчутного збільшення товарних запасів книжкової продукції й уповільнення товарообігу.


Аналіз діяльності книгарень протягом останніх років дозволяє зробити висновок, що найсуттєвіших результатів домоглися ті з реалізаторів книжкової продукції, хто спромігся втримати на мінімальному рівні накладні витрати, налагодивши прямий зв’язок із видавництвами або оптовими структурами, відмовившись від послуг посередників, забезпечивши широкий та відповідний кон’юнктурі регіонального ринку асортимент.


Одним з основних каналів поширення книжкової продукції продовжує залишатися комплектування державних бібліотек. Бібліотека виступає в ролі „колективного покупця”. Проте, доводиться констатувати загальне погіршення функціонування бібліотечного каналу поширення книжкової продукції після 1991р. Це спричиняється вкрай недостатніми бюджетними асигнуваннями, ліквідацією централізованої системи збору й забезпечення попередніх замовлень на книжкову продукцію, відсутністю тематичних видавничих планів.


У роботі наголошується, що останнім часом спостерігається зростання обсягів випуску вітчизняної друкованої продукції. У 2004 році випуск книжкових видань за тиражами збільшився у порівнянні з 2003 роком на 13341,8 тис. прим., або на 33,8 відсотка. Випуск видань українською мовою збільшився з 63,3% (у 2002 році) до 66,3% (у 2004 році). Намітилась тенденція до збільшення випуску наукових видань, художньої та дитячої літератури як за назвами, так і за тиражами.


Незважаючи на економічні негаразди, в суспільстві існує стабільно високий попит на добротну книгу — навчальну, наукову, довідкову, художню. Тому внаслідок нестачі пропозицій від видавців вітчизняної книги, покупці віддають перевагу продукції Росії та Білорусії. За даними лише митних органів близько 55 млн. книжок щороку завозяться в Україну саме з цих країн.


Серед першочергових завдань оптимізації галузі книговидавництва можна назвати вирішення проблем фінансового та організаційного порядку в контексті програм розвитку видавничої політики з метою встановлення європейських стандартів функціонування книжкового ринку України й посилення позитивних тенденцій у розгортанні національного книговидавництва, серед яких на сьогоднішній день можна відзначити зближення запитів споживача книжкової продукції та пропозиції з боку її виробника, проведення видавничої політики, орієнтованої на споживчий попит й відшкодування витрат на виробництво та реалізацію, насичення ринку продукцією високоякісного рівня.


У підрозділі 3.2. „Законодавче забезпечення книговидавництва в Україні” викладаються результати аналізу законодавчого забезпечення національного книговидавництва як правових гарантій функціонування книжкового ринку України.


Підсумовуючи аналіз процесу формування законодавчої бази у книговидавничій сфері незалежної України автор виокремлює чотири періоди її становлення: 1991-1993 рр. – етап „несвідомої” законодавчої підтримки видавничої галузі; 1994-1999 рр. – час „свідомого знищення” видавничої галузі або період „ввезеної книги”; 2000-2003 рр. – початок законодавчої підтримки видавничої галузі; починаючи з 2004р. – період поступового відродження національного книговиробництва на ринкових засадах.


У роботі зазначається, що правозахисна система видавничої справи сучасної України перебуває на початковій стадії становлення. Розробка правових і нормативних актів та документів здійснюється безсистемно, фрагментарно, шляхом „проб і помилок”. З усього обширу друкарської галузі (періодична преса, книговидання, книгопоширення й поліграфія) у законах, указах та постановах мова йде лише про книговидання. Причому, останнє розглядається не самостійно, а в поєднанні зі ЗМІ та навіть службовою документацією.


Докладно аналізуючи кожен із періодів, автор проводить критико-аналітичний аналіз становлення правового законодавства у книговидавничій галузі, даючи оцінку нормативно-правовим документам із точки зору їх ефективності щодо розвитку книговидавництва в Україні.


У системному підході до формування інформаційно-правової бази книги й друку в цілому пріоритетного значення набуває розробка Закону про друкарську справу в Україні. Ефективність правового захисту книги й усієї друкованої продукції можливі лише за його виваженості й наукової обґрунтованості.


У підрозділі 3.3. „Матеріальна база та технологічний процес книговидавництва в сучасній Україні” викладаються результати аналізу матеріально-технічного забезпечення книговидавничої галузі, зокрема застосування інноваційних технологій.




В умовах системної інтеграції сучасна видавнича система неухильно ускладнюється. Цей процес характеризується зростанням діапазону функцій, притаманних видавничим системам, а також появою нових можливостей використання таких систем. Поряд із розв’язанням традиційних завдань технологічного процесу (набір, верстка, обробка ілюстрацій, підготовка фотоформ) вирішуються чимало спеціалізованих: розміщення видання в мережі Інтернет, отримання матеріалів із супутникових каналів зв’язку, створення різноманітних архівних та довідкових систем, друкування видань за вимогою у присутності замовника (читача, користувача). Саме це сприяє появі і щорічному зростанню кількості спеціалізованих сервісних бюро.


У дисертації виокремлено деякі типові недоліки діючої інформаційно-рекламної системи підготовки видань. Вона зорієнтована в основному на отримання бібліографічних відомостей про видання (автор, тираж, тема, видавництво, коло читачів, яким воно рекомендується). Однак фактично відсутня товарознавча інформація (продавець, ціна, можливість замовлення, умови експедитування і розрахунків, час надходження на ринок). Товарознавча інформація надається винятково за вертикаллю (від центру до периферії). Вкрай нерозвиненим є обмін інформацією про наявну у продажу літературу за горизонталлю (між регіонами) та із закордонними фірмами. Відсутня координація зусиль і засобів, необхідних для створення  сучасної інформаційної системи. Існує невідкладна потреба в пільгових тарифах  щодо розміщення реклами на ТБ та в періодичній пресі, що практикується в більшості закордонних країн.


Найпроблемнішим у сучасній інформаційно-рекламній системі є пошук книг, випущених раніше. Досвід закордонних країн засвідчує, що кардинально розв’язати цю проблему можливо лише за умови взаємодії трьох компонентів: штриха-кодування, комп’ютерних зв’язків, постійної взаємодії головних книготоргуючих структур. Створення сучасної ефективної інформаційно-рекламної системи вимагає об’єднання зусиль органів державного управління книжковою справою, галузевих асоціацій, а також безпосередніх суб’єктів видавничої і книготоргівельної діяльності.


Технологічний розвиток й посилення конкурентоспроможності видавничо-поліграфічного комплексу останнім часом стали предметом уваги на найвищому державному рівні. Однак ще не розроблено струнких юридичних основ його функціонування, остаточно не врегульований рівень податкових відрахувань й митних тарифів на ввезення устаткування та друкованої продукції. Це відчутно уповільнює процеси налагодження книговидання в сучасній Україні, а отже стоїть на заваді й розвиткові інтелектуального потенціалу її народу.


У дисертації зазначається, що завдяки впровадженню державних програм та приватній ініціативі в республіці складаються сприятливі передумови для модернізації вже існуючих вітчизняних поліграфічних підприємств, а також для відкриття багатьох нових, побудованих за принципом системної інтеграції. Диференціюються функції, якими володіють видавничі системи, що супроводжується появою нових можливостей їхнього застосування. В Україні існує перспектива єдиного інформаційного книговидавничого простору, в межах якого, поряд із традиційними завданнями технологічного процесу, спроможні вирішуватись завдання розміщення видань в Інтернет, отримання матеріалів із супутникових каналів зв’язку, створення різних архівних та довідкових систем тощо. У зв’язку із цим слід приділити увагу формуванню й суворому дотриманню системи державних стандартів у книговидавничій сфері.


 


Вищенаведене сприятиме усуненню недоліків діючої інформаційно-рекламної системи, її модернізації з метою створення відповідаючого сучасним умовам новоутворення. Адже це дасть змогу споживачеві здійснювати ефективний пошук та замовлення не лише книжкових новинок, а й раніше випущених видань. Даний процес супроводитиметься підключенням додаткових механізмів ефективного адресного збуту продукції.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины