СТИЛЬОВІ ВИМІРИ ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ БАРВІНСЬКОГО



Название:
СТИЛЬОВІ ВИМІРИ ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ БАРВІНСЬКОГО
Альтернативное Название: стилевые ИЗМЕРЕНИЯ ТВОРЧЕСТВА Василия Барвинского
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, формулюються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її практичне значення, подано огляд наукових джерел за обраною темою, наводяться відомості щодо апробації результатів дисертації та публікації автора.


Розділ 1 Формуючі засади композиторського стилю В.Барвінського складається з двох підрозділів.


1.1. Категорія стилю в сучасному музикознавстві та адаптація засад менталітету до розгляду творчої постаті митця. Індивідуальний стиль композитора розглядається в контексті інноваційних аспектів сучасного музикознавства, окреслюється ареал “мета-стилю” митця як наслідок його багатогранної діяльності. Обґрунтовується позиція щодо провідних стильових вимірів творчості В.Барвінського.


Ідеї етноцентризму в ракурсі національної проблематики трактують менталітет як основу націотворчих ідей та світоглядних засад української культури. В. Барвінський виявляє в різних аспектах своєї діяльності ментальні особливості українства: кордоцентризм, інтровертивний екзистенціоналізм, універсалізм з чільними архетипами матері та лицаря; феномен природи, фольклор як “ментально-креативні фактори” (МКФ) - складові творчої сфери (А.Лєсовіченко). Виміри в часовому континуумі (минуле-сучасне-майбутнє), горизонтальній площині (рівень локальний - пан-національний - світовий), стильовій динаміці, пов’язаній з життям та творчістю композитора впродовж зміни кількох суспільно-історичних формацій обгрунтовують закономірності стилю В. Барвінського як “індивідуальної, історично нової, досконалої і цілісної художньої системи, що визначається соціо-культурними умовами та рисами особистості автора, як один з факторів типізації музики” (В.Холопова).


1.2. Первні творчої особистості: автентичний, релігійний, світський. За ознаками соціальної ролі музики виділяється кілька блоків, що охоплюють все поле музичної культури. В різних історичних епохах сталими залишаються три провідні блоки, які визначаються як первні творчої особистості: а) соціогенетичний блок; b) блок релігійного мистецтва; c) блок світського мистецтвa.


В.Барвінський - один з перших професійних композиторів Галичини поруч з С.Людкевичем, Н.Нижанківським, В.Витвицьким, Б.Кудриком, З.Лиськом, М.Колессою та ін. створює нову соціально-культурну площину в західноукраїнській музиці. Його творчість розвивається передусім як професійна індивідуальна композиторська діяльність на базі світського первня. Релігійний первень, формуює світоглядні засади та творчі інтенції митця. Автентичний первень демонструє нове співвідношення “фолькор і композитор” – переорієнтовуючись в сторону глибинного індивідуалізму у стосунку до етногенетичних начал. Розгляд творчості у трьох аспектах став провідним у визначенні стильових пріорітетів музики В.Барвінського та дозволив окреслити “мета-стиль” композитора.


Розділ 2 Автентичний первень творчості В.Барвінського має два підрозділи.


2.1. Концепт природи в музично-виразовій системі В.Барвінського. Звукова вербалізація природного ландшафту, пейзажистика - одна з визначальних рис творчості В.Барвінського, який “змальовує звуками всю пасторальність української психіки. Його музика – це інтимне стоплення з красою природи” (І.Ковалів). Виходячи з світовідчуття сковородинівського типу – антеїзму – В.Барвінський постає в суголоссі націо-культурного процесу свого часу, трактуючи природу як рівноправний персонаж, що перестає бути тлом, отримуючи тлумачення онтологічної життєтворчої сили, наділеної індивідуальністю (М.Коцюбинський, Леся Українка, Г.Хоткевич, І.Стравинський, А.Вернадський). Злам звукового стереотипу відбувся в одному з перших творів композитора – Пасторальній прелюдії Fis-dur для фортепіано. Антеїстичне трактування природного середовища у вимірі національного світобачення пояснює “специфічний український імпресіонізм” В.Барвінського.


Способи втілення образів природи в творчості композитора - натуралістичний (імітативно-сонорний); фольклористичний (глибинно-архетипний); імпресіністично-вітаїстичний (лірико-живописний); символістичний (знаково-семантичний) - дають імпульси до новаторства. Віталістичне (А. Бергсон) звуковідтворення спричиняє кластери (“Жаб’ячий вальс”) та багатоканальну, сповнену голосів природи, перцептивну просторову площинність. Фольклор як звукова “стенографія” співжиття етносу та біосу виявляє глибинні закони природи через архітектоніку автентичних моделей, імітація народного інструментарію фактурно і фонічно збагачує звукову матерію. Ліризація природного простору в етноментальному світовідчутті проявилася на рівні імпресіоністично-вітаїстичного звукопису: пульсуюча статика, мерехтіння ладо-гармонічних нюансів, колоризація з виходом в несподівані гармонічно-тональні структури, згущення чи розрідження хроми, техніка світлотіні (“Колискова” на сл.Г.Чупринки). Міфологеми, символи природи (семантичні знаки “хвилі”, “вітру” та ін.) дозволяють вибудувати складні семантично-змістовні конструкції з метафоричним підтекстом, що визначає В. Барвінського як представника символізму. Феномен природи як питома ментальна універсалія присутній в епіцентрі творчості композитора, піднімається на гносеологічний рівень пізнання природи і буття людини в ній (“Місяцю-князю” на сл.І.Франка, “Ой, поля, ви, поля” на сл. О.Кониського).


2.2 Фольклорний ареал творчості В. Барвінського. Задіяння композитором майже всієї жанрової палітри українського фольклору виявляє своєрідну розосереджену епічність. Визначаються провідні концентри стильових тяжінь композитора в автентичній сфері. Звернення до колискових пісень (один з улюблених жанрів композитора, в якому В.Барвінський дає цікаві різновиди) на світоглядному рівні втілює архетип Матері; на музичному – архаїчність, скупі коливні контури статично пульсуючого простору, осягнення рівня синтезії та ретроспективних станів. Яскравою ознакою колядок стає ладова комбінаторика, білінгвіальність фольклорного та церковного. Весільні ладканки, приспівки, пісні, втілені через жанр етнографічних картин (“Українське весілля”) демонструють спосіб прирощення чільного обряду українців до великої часової перспективи. Ліричні пісні експонують глибинну екзитенцію та кордоцентризм, позначений експресією, яка доходить гіпер-, пост-, над-експресивних станів; лірико-пісенна природа мелодизму є однією з домінантних рис. Думи, лірницькі пісні виявляють рівень історичної пам’яті, символіка знаково-семантичних кодів (думний лад, імітація бандурної чи лірницької гри) відіграє суттєву смислову функцію в багатьох творах (“Лірники”, “Дума про Нечая”, Віолончельна соната). Імпровізаційність виявляється на рівні типу фактури та драматургії (поемність, рапсодичність). Історико-патріотичні пісні (козацькі та пісні визвольних змагань) разом з попередніми епічними жанрами “працюють” на архетип лицарства, особливо проявляючись в зоні творчості соціалітарного блоку, а закличні маршово-поступальні інтонації стають одним з пан-знаків індивідульного почерку. Галерея народних танків демонструє синтез автентичних первістків з новим баченням руху та пластики як способу “динамічно-рухового упорядкування цілості” (Е.Жак-Далькроз), коломийка постає як один з архетипів руху (В.Гошовський), що знайде своє втілення в творчості Н.Нижанківського, М.Колесси, М.Скорика.


Продовжуючи традиції, закладені М.Лисенком, В.Барвінський виходить на рівень “багатоканального кореспондування” з народними першоджерелами, стаючи одним з представників неофольклоризму поряд з Б.Бартоком, К.Шимановським, М.де Фалья, Я.Сібеліусом, Е.Вілла-Лобосом та ін. Композитор знаходить індивідуальні шляхи “єднання” з фольклорним світом. Втілення фольклорних первістків в художньому цілому проявляються на рівні жанру. “Портрет пісні” (І.Земцовський) транслюється на “портрет стилю”( жанр обробки, типи мініатюр - Пісня; Колискова; частини циклів фольклорної орієнтації, варіації на народну тему). У тематичних структурах превалює поспівковий тематизм, ладо-мелодична формула стає конструктивною одиницею, розшаровуючись у фактурній вертикалі, фігураційний тематизм виявляє риси імпровізаційно-варіантних інструментальних награвань. У способах тематичного розвитку переважають варіантно-варіаційний, екстенсивний (колоризування, мікрозміни) типи. Використання прийомів контрасної поліфонії, стрічкового багатоголосся; принципів повторності (динамічної, остінатної, репетитивної), підголосокової техніки формує особливі знаки авторського письма: характерний каданс-доспівування з терцевою або секстовою вторами на тлі утриманих октав, орнаментальну “мережку”, що виростає з теми та огортає її. Перемінні метри, акцентуація, ритмічне моделювання, варіативність метро-ритмічного чинника виходять з принципів народної метро-ритміки. Ладогармонічному мисленню В. Барвінського притаманні ладова варіантність і перемінність, використання характерних ладів, розщеплення ступенів, одночасне накладання натуральних та змінених (змішані лади), ефекти висотної змінності (з народного виконавства). Поліладові, політональні сполучення, акордові паралелізми, гармонічні педалі, інтеграція горизонталі та вертикалі за принципом інтонаційної спільності творять своєрідне розуміння В. Барвінським “етнічного тембро-звукового ідеалу” (І.Земцовський).Ударність (“бомбастика”) та дзвоновість (радше дзвоніння голосів природи) постають як прамузичні темброві форми.


У світлі тогочасних пошуків виміру національного фольклоризму (М.Леонтович, О.Кошиць, В.Косенко, Л.Ревуцький) спостерігається спрямованість В.Барвінського і до “нової простоти” через спосіб втілення фольклорних примітивів, і до постановки глобальних питань екологічного порядку – збереження біо- та етносфери в урбанізованому цивілізаційному просторі ХХ ст.. Дані ідеї фокусуються в музиці для дітей, позначеній рисами етнопедагогіки.


Розділ 3: Духовно-етичні домінанти творчості В.Барвінського.має три підрозділи:


3.1. Витоки формування та становлення релігійної свідомості митця. Представник подвижницького християнського роду, В.Барвінський став послідовником його національно-християнських ідеалів. Свідченнями цього є епістолярна спадщина, згадки сучасників і учнів В.Барвінського, життєвий шлях, творча позиція та багатогранна діяльність митця. Так постає психологічна модель персональної релігійності В.Барвінського – алоцентризм інтегрального типу (за Ю.Макселоном).


Значний вплив на духовно-ідейні засади та творчість мали стосунки А.Шептицького та В.Барвінського, якому композитор присвятив Урочисту кантату та цикл Пісень з Богогласника. В надзвичайно скрутних умовах життя, апелюючи до найголовнішого інстинкту життєзбереження, релігійність постає провідною аксіомою, свого роду “архе” цього інстинкту. Одним з перших творів, написаних у концтаборі є молитва Отче наш, а листи цього періоду є незаперечним свідченням віри митця. Незважаючи на важкі випробування долі (чи не єдиний в світі композитор, твори якого було знищено режимом ще за життя), В.Барвінський після повернення додому займає свідому культурно-суспільну позицію. Будучи “ворогом народу”, звертається з листом до О.Корнійчука з проханням вшанувати премією ім.Т.Шевченка посмертно М.Лисенка та Ст.Людкевича. Життєвий приклад композитора підтверджує високу духовність В.Барвінського, що є домінантою світоглядного стилю, і безпосередньо впливає на музичний стиль.


3.2. Твори В.Барвінського на релігійну тематику. В циклі “Пісень з Богогласника” (1944 р.в.) композитор, спираючись на богогласницькі наспіви оперує широкою шкалою засобів хорового письма: середньовічна мозаїчна техніка, мікро-фуга (викладена в перших 5 тт. пісні “Про Пилата”), принципи барокового концертуючого письма та кантового багатоголосся, поєднання різних типів поліфонії - контрасної, імітаційної, підголоскової, характерне для ХХ ст. накладання хорових масивів, мінімалізм як прояв сакрального музичного мислення.


Урочиста кантата на честь Митрополита А.Шептицького (1917 р.) є цікавим зразком необарокової модифікації кантатного жанру. Принципи партесного концерту та лірницько-думний компонент єднаються з засадами західноєвропейського поліфонічного письма (фугато). Лірико-емоційна співність мелодики з насиченою гармонічною вертикаллю надає драматичної експресії, що дозволяє вибудувати спадкоємну лінію: А.Ведель - М.Лисенко – Д.Січинський – В.Барвінський. Особливою сонорною барвою кантати стає хорова імітація дзвонових звучань (подібно до С.Рахманінова).Цей прийом створює враження одночасного звучання дзвонів багатьох церков, як алегорію зустрічі звільненого з полону митрополита цілодобовим дзвонінням у всіх церквах краю.


В.Барвінський створює унікальний цикл фортепіанних мініатюр “Колядки і щедрівки”. Користуючись принципом в’язанки, композитор нанизує одну за одною мініатюри, які рефлективно відтворюють ауру Різдва, осягаючи рівень настроєво-психологічної ретроспетиви – розважання-медитації над народженням Христа. В ньому представлені архаїчні колядки з Галичини, Лемківщини, Закарпаття і Великої України, церковні коляди та народні щедрівки, маланкові пісні, охоплюючи весь цикл зимових святкувань українців.


3.3. Особливості прояву релігійного в музиці композитора. У світських творах виявляється взаємодія двох типів свідомості – релігійної та світської, передбаченої досвідом європейської культури як стосунок Антропоса (за С.Авєрінцевим) до світу та “світські моделі онтологізму” (за Л.Зайцевою). Пограничними межами екстраполяційного об’єму внутрішнього відчуття Бога виступають в творчості В.Барвінського два світські солоспіви.


Псалмодування-речитація, риси театрального монологу, наближення до кобзарської манери виконання, маршові елементи, барокові тирати, рокотання литавр, бандурні гліссандо, хорал, гімн в наскрізній драматургічній лінії творять грандіозне симфонічне полотно – монументальну вокальну поему “94 Псалом Давида” (в переспіві П.Куліша). Для фактурно-просторового вирішення екстатичної концепції “Пісні пісень” (сл. В.Маслова-Стокіза – представника галицької неотомістичної групи “Логос”) В.Барвінський задіює три площини (арфові переливи в партії фортепіано, речитатив голосу та винятково високе звучання засурдиненої скрипки), що символізують земне-людське-небесне, зливаючись в середньому розділі у співне фугато, а повертаючись до початкового викладу стрімко осягають жаданий екстаз – зустріч з Творцем.


Серед характеристичних ознак релігійного світобачення мистецької одиниці є втілення містично-екстатичних станів (І.Арістова), які засвідчують рівень духовного розвитку. У В.Барвінського це а) злиття душі з Богом-суб’єктом - релігійно-містичний екстаз (“Пісня пісень”, фрагменти Фортепіанної сонати, сольні обробки коляд “Що то за Предиво”, “Ой, дивнеє нарождення”); b) єднання індивідуальної душі з Природою - антеїстичний екстаз-апофеоз (динамічно піднесений у Фортепіанному концерті та медитативно-просвітлений у Пасторальній прелюдії, звукописний у Скерцо Фортепіанної сонати. c) боготворіння людини, досягнення духовної гармонії з іншою людиною -любовний екстаз (фортепіанний цикл “Любов”, кульмінаційні зони Віолончельної сонати, “Щаслива будь” на сл. Б.Лепкого); d) апофеотичне злиття з оточуючим світом, як втілення істини в реальних явищах - емблемах духовного життя та діалог земного і небесного – характерні для В.Барвінського (піднесено-гімнічні кульмінації: кантата “Наша туга, наша пісня”, вокальна поема на сл. І. Франка “Сонет”, Фінал “Української сюїти”, Кода Фортепіанного концерту).


Творчість композитора репрезентує два типи онтологічних моделей картини світу та людської д:уші мозаїчно-станова у розмаїтих проявах (цикл Прелюдій, Секстет, цикл Обробок народних пісень для фортепіано) та динамічно-активна з принципами сходження, осягнення, здобуття та осмислення явищ (“Українська сюїта”, Фортепіанний концерт, Фортепіанна соната). Схрещуючись між собою, особливо у масштабних полотнах, проектується концепційний рівень синергетичної моделі.


Національна духовна традиція втілюється у В.Барвінського крізь призму релігійної української професійної музичної культури тривалої традиції з опорою на паралітургічні жанри в синтезі західноєвропейських технік та фольклорних первістків.“Ментальна релігійність” (О.Марченко) дозволяє простежити зв’язок української релігійності з національною культурою, а за В.Янівим релігійність українців є неодмінною константою етнопсихологічної структури. В.Барвінський виявляє наступні ознаки ментально-релігійного порядку:


 - кордоцентризм – кардіогнозія (пан-ліризація музичного простору виходить з ментальних засад і приводить до одного з кардинальних типів релігійного “бачення серцем” (Т.Шпідлік), продовжуючи національні традиції типово української “філософії серця” Г.Сковороди, П.Юркевича, А.Шептицького, Й.Сліпого);


 - двовір’я (за І.Огієнком) - у музичному вимірі автентика постає у тісному сплаві з сакральним, що типове для східноукраїнської традиції (церковні твори М.Леонтовича, К.Стеценка, О.Кошиця). Архетип матері змикається в релігійно-духовному значенні з Богородичним культом (Коляди і Колискові). Архетип лицаря-подвижника виявляється в ідеї національного самостановлення крізь призму індивідуального виміру особистості за допомогою релігійних чинників (Прелюдія b-moll названа ученицею В.Барвінського піаністкою М.Крушельницькою “Молитвою за Україну”, “94 Псалом Давида”).


Антропософські, неотомістичні ідеї проявилися і через евритмію як пластику духу, і нову систему символів (духовна значимість семантики дзвону, тиші). Релігійні пошуки символізму (срібно-змережані Богородичні образи О.Новаківського, релігійні константи Б.Лепкого) та новий містицизм вітаїзму-антеїзму підтверджують, що В.Барвінський сповідував “ідею перетворення світу силою мистецтва” (М.Хвильовий) на релігійних засадах.


Розділ 4 Світський первень в творчості Василя Барвінського має 4 підрозділи, перший з них ділиться на три підпункти.


 4.1.1 Переломлення художньо-естетичних напрямків ХХ ст. в творчості композитора. В.Барвінський в контексті епохи модернізму. Визначаючи себе як «поміркованого модерніста», композитор здобув освіту в Празі, формуючись в аурі європейських культурних процесів. Неоромантизм, імпресіонізм, сецесія, експресіонізм, фольклоризм, вітаїзм, тенденції “нової простоти”, цілий ряд нео-векторів сплелися в стилістиці композитора. Ускладнює процес типологізації автономність більшості творів, для яких автор обирає комбінації несподівано різноманітних засобів, однак, завжди доцільних у втіленні ідеї.


У В.Барвінського яскраво виявляються провідні засади модернізму. Експериментаторство проявилося вже в перших творах Празького періоду, даючи винахід кластеру та варіабельних швидкостей, ладо-тональна свободу, конструювання нових співвідношень компонентів форми через багатоплощинні фактурні вирішення, демонструючи пошуки нових систем організації звуку та звукового простору. Культ краси та естетика стилю приводить до декоративності, яка в музиці В.Барвінського постає як провідна видова риса - емансипація мелодичних ліній та їх переплетень в звукових орнаментах (орнаментальна мережка). Полімелодизм відкриває нові горизонти перед гармонічним та поліфонічним баченням форми. Деталізація прогресує на всіх параметрах музичної мови, стає потужним виразовим засобом, впливаючи на логіку розвитку фактури. Індивідуалізація часу є характерною ознакою композиторського звуковідчуття. викликає іноді враження Полістилістича строкатість спричинена асиміляцією моделей різних культурних в стилістичній системі одного твору. Провідним типом є полімелодична дихаюча, мінлива, переливна фактура, мірилом якої у Барвінського стає підголоскова техніка, що виходить з національних джерел. Такий тип тканини диктує новий вимір – комплементарність, щільність якої досягається зонами згущення і розрідження, а зітканість найменших деталей творить неподільність, що вцілості тяжіє до статики.


4.1.2Символістичні тенденції творчості В.Барвінського. Ідеї символізму композитор прочитує в національному вимірі через власну художню концепцію. Довголітня співпраця Б.Лепкого та В.Барвінського дозволяють провести спільний знаменник під ідейно-естетичною платформою “молодомузівців” та творчими інтенціями композитора. Символізм В. Барвінського тяжіє і до метафоричності, і до імпресіоністичної манери, і до експресіоністичного вислову, виявляючи при цьому стилізацію та синтез найрізноманітніших елементів. Характерні риси символізму присутні в творчості композитора: синкретизм різних видів мистецтв (літературність сюжетів, живописний пейзаж, жанр настроєвої вокальної картини: “В лісі” на сл.Б.Лепкого, малярське трактування хроми); поляризація способів висловлювання - наявність в одному творі антиномічних начал, поєднання непоєднуваного, гіперконтрастність. що призводить до багатоканальності, витончено-делікатної манери письма у масштабних жанрах (фреска і детальне нюансування). Музична мова набирає рис психографічності, сповнена емоційних“психологічних жестів” (А.Чехов). Ознакою є і звукові символи: тиша, дзвін, фанфара-заклик, рокотання литавр, хвиля, бандурна або лірницька перегра, мінорний сумовитий “золотий хід” рогів-трембіт.


4.1.3 Національна природа вітаїзму і В.Барвінський. Мислення себе невід’ємною, неподільною часткою цілої України, сповідуючи ідеї соборності, композитор прагне збалансувати культурні процеси та виробити єдину лінію розвитку національного мистецтва. В загальнонаціональній площині культури найближчими до В.Барвінського постають ідеї вітаїзму, як уособлення віри в життя, енергії національного самоутвердження. Асимілюючі та життєствердні тенденції вітаїзму зуміли синтезувати найрізноманітніші течії і напрямки, виробляючи власний національний образ світу - український вимір модернізму. Багатоманітність тогочасних мистецьких процесів зводиться під знаменник вітаїзму, в якому “серце-всесвіт” крізь “ горобину ніч” творить “вогнистий дієз” – “цільний образ нецільного, роздертого, антитетичного життя” (Ю.Лавріненко). Феноменом українського модернізму як великого синтезу, що й репрезентує вітаїзм, є творчість П.Тичини, де відбувається злиття гри, пластики, кольору, символу і руху. До цього прагне і В.Барвінський в ренесансній одухотвореності націотворчої ідеї, сприйнятті життя як найбільшого дару, відкритті етногенетичного начала з велетенською історичною традицією через центробіжну вісь козацької доби (необароко). Вітаїстичні закономірності світобачення проявилися у: a) кордоцентричній основі лірики, співмірній з осердям вітаїзму; b) багаточисленних, сповнених світлоритмами і життєрадісною енергією гри, танцювально-народної стихії, сторінок творчості; d) концепції per aspera ad astra з поетизацією життєствердного начала – однією з найбільш типових рис стилю композитора (Прелюдії, Фортепіанна соната, цикл “Любов”, “Українська сюїта”). Естетично-художнім універсалом В.Барвінського можна вважати Фортепіанний концерт, увінчаний вітаїстичною кодою з всеперемагаючою темою Pronunciata – темою благої вісті.


4.2 Роль традиції в індивідуальному стилі композитора. За рівнем перетворення традицій В.Барвінський – один з найцікавіших митців першої половини ХХ-го ст. в українській музичній культурі. Причини багатої “полістилістики” в аспекті кореспондування з минулим полягають в: - універсалізмі та відкритості монізму української психіки - ментальні риси, які дозволяють охоплювати широкий спектр історичної традиції та вільно оперувати всіма здобутками людської культури;


- геополітичному положенні Галичини (Львова), яке виявляється у схрещенні багатьох національних культур;


- європейській професійній музичній освіті, що уможливила розширення горизонтів українського композитора у пізнанні минулих культурних епох та сучасних світових тенденцій.


Засвоєння традицій у В.Барвінського проходить на рівнях синтаксичних елементів, музичного знаку, прямої цитати, узагальних через логіко-композиційні прийоми. Перетворення традиції в сплаві різнорідних елементів характеризується як полілінгвіальний принцип (Я.Сібеліус).


4.3 Проекція нових технік ХХ ст. у творчості В.Барвінського.Яскраве новаторство проявляється на рівні технік, які задіяні композитором практично на всіх площинах музичної мови. В категоріях часу і руху – варіабельні або прогресуючі швидкості, динамічна варіативна, іноді тотальна остінатність, зони ритмічної щільності (В. Задерацький), ритмічне варіювання, комбінаторика та метро-ритмічне моделювання (сольні обробки “Вийшли в поле косарі”, “Ой, ходила дівчина”, Фуга Фортепіанної сонати, “Дощик”, хор “Шевченкова хата”). Ознаками музичної матерії є мікротематизм, опора на фольклорні первістки, екстенсивний тип викладу. Паралелізми (К.Дебюссі, М.Равель), кластери (“Урочиста Кантата”), тонке нюансування, що при стабільності мотиву проектує хромоформи, як в О.Мессіана (сольна обробка “Ой, зійди, зійди”); розширення тональних меж до наддалеких тональностей (М.Регер, О.Скрябін), еліптичні ланцюги, почасти гіпертрофована гармоніча вертикаль (Віолончельна та Фортепіанна сонати, Прелюдія F-dur); емансипація секунди, що приводить до явища гіперпростору, стереофонічних ефектів (сольна обробка “По садоньку ходжу”) та міні-кластерів – новаторські прозріння композитора. Характерними є також континуальний тип викладу, використання поліфонічних технік давніх майстрів та нова поліфонічно-фактурна площинність (співна поліфонія через підголосковість). На рівні формотворення превалює площинна драматургія, ущільнення форми через тип монтажної техніки (передбачення кліпу – розробка Фортепіанного концерту, сольна обробка “Полетів бим на край світа”); аугментування форми через зони пульсуючої статики. Ознаки медитативного мислення гравітують до- проекції концептуальної “тихої форми” (1 ч. Фортепіанної сонати).


 


4.4 Вплив комплементарного характеру діяльності В.Барвінського на стиль композитора. Постать В.Барвінського в українській культурі набуває символічного значення, адже він охопив різні види діяльності, кожен з яких має дотичність до стилю композитора. Високий піанізм вплинув на рівень висловлювання у фортепіанній музиці, нове бачення партії інструменту в камерних та вокальних творах. Факти диригування В.Барвінським хорами просвітянського типу пояснююють виникнення популярних хорів, обробок, засвідчуючи соціалітарну заангажованість в суспільно-культурних процесах. Ще одним доказом цього є громадсько-суспільна позиція митця: здобувши грунтовну європейську освіту, В.Барвінський свідомо приймає обов’язки ректора ВМІ ім. М.Лисенка, очолює СУПроМ, активно пропагує українську музику, займається проблемами освіти, є ініціатором розширення сітки філій ВМІ по всій Галичині, що стало артефактом в європейській освіті (Ст.Людкевич). Плеяда учнів композитора (а це видатні піаністи свого часу) засвідчують В.Барвінського як фундатора української піаністичної школи Галичини. Педагогічна діяльність спричинилася і до появи низки дидактичних творів для дітей, що становлять високохудожні мистецькі зразки. В критично-публіцистичній спадщині фокусуються світоглядні та мистецькі погляди В.Барвінського, а отже, мають безпосередній стосунок до стильових пріоритетів. Власне багатогранність діяльності митця стала однією з причин збереження музики композитора у живому звучанні (акціональність). В час повного мовчання на Батьківщині, його твори виконувалися на сценах майже всіх континентів. Завдяки відданим учням, виконавцям, сподвижникам творчості композитора, його музика повертається додому, де починає нове життя у звуковому просторі України.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины