Інструментальні концерти львівських композиторів у ментальному просторі Галичини (1970 – 2000 рр.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Інструментальні концерти львівських композиторів у ментальному просторі Галичини (1970 – 2000 рр.)
Альтернативное Название: Инструментальные концерты львовских композиторов в ментальном пространстве Галичины (1970 - 2000 ГГ.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір, актуальність теми, об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її практичне значення, подано огляд наукових джерел, відомості щодо апробації результатів дисертації та публікацій автора.


У розділі I „Ментальні аспекти галицької художньої творчостіокреслюються сучасні дефініції багатоскладової категорії ментальності та її визначального компоненту  художньої ментальності. На матеріалі праць К.Г. Юнга, Е. Берна, Р. Інгардена, А. Гуревича, А. Моля, Л. Виготського, В. Медушевського, М. Варія, Д. Чижевського, І. Крип’якевича, В. Витвицького, С. Павлишин, Л. Кияновської, О. Шишки, О. Забужко здійснюється спроба розгляду ментальності в загально-філософському сенсі.


У підрозділі 1.1 „Ментальність як психологічна та соціокультурна категорія з’ясовується природа психічного континууму колективного несвідомого, який зумовлює зміст і форму його суспільного функціонування у конкретному хроногеографічному ареалі, формує психічні моделі, що керують поведінкою народів, суспільних груп, індивідуумів. Сума індивідуальних ментальностей творить колективну пам’ять – менталітет конкретної спільноти у конкретному часі. Через ментальність виявляє себе людський вимір історичного процесу. Чільними психофізичними ознаками ментальності є: емоційність, вербальність, поведінка.


Завдяки окресленим ознакам у ментальному просторі синтезуються результати психічної діяльності нації, народу, ідеальні та матеріальні форми їх реалізації, що у дискурсі історії отримують статус ментальних цінностей і визначають сутність суспільних ідеалів. Детермінантою буття виступає духовність, безпосередньо пов’язана з етичними пріоритетами національного мистецтва. Національна художня ментальність, як саморегулююча система творить інтелектуально-емоційне середовище, що актуалізується культурою у мистецьких формах.


Психологічний зміст галицької ментальності розкривається в проекції на суспільний розвиток, зокрема, на культурно-мистецьку практику сучасних композиторів. Ментальна парадигма західноукраїнського культурного ареалу зумовила формування концептуального простору та принципів його втілення у системі концертних та камерно-ансамблевих жанрів, а на рівні смислоутворення – в ідеях національної самоідентифікації, відродження духовних універсалій, оновлення ліричної сфери, іронічної смислогри.


Підрозділ 1.2 „Віхи становлення західноукраїнської культурної пам’яті відтворює зміст кількасотлітньої галицької культурної пам’яті, об’єктивною підставою чого є матеріали та документи з історії Львівщини та Галичини; містить аналіз концепції маргінесу та аргументацію позитивної ролі процесу, що зумовив формування маргінального галицького психотипу. Ментальне пограниччя Львова, строкатість його соціальної інфраструктури відіграли колосальну роль в процесі інтегрування мистецьких здобутків, асимільованих у місцевий інтелектуальний контекст національною ідеєю.


Геополітична ситуація та ремісничо-торгівельний уклад Галичини сформували ментальні цінності індивіда, що координували розвиток місцевої культури з огляду на індивідуальний психотип галичанина. В результаті склався полінаціональний, врівноважено-стабілізований, динамічний, позитивно-асимілятивний тип культури, передусім, музичної, в якій взаємодія самозануреності та відкритості реалізувалась у полівимірному обширі естетичної категорії концертності.


Підрозділ 1.3 „Особливості західноукраїнського художнього менталітету розкриває витоки і зміст суверенного ментального феномену Галичини у полі загальноукраїнської ментальності, досліджує процес послідовного творення у галицькому ареалі полігранного, самобутнього художнього висловлювання, формування складної та диференційованої системи національно-художньої символіки у контексті світових ментальних потоків. Формування української ментальності у світовідчутті соціальної волі, політичної розкутості з визначальною функцією економічного фактору зумовило провідні ознаки художнього менталітету української нації. Історично землеробська специфіка сприяла розвитку індивідуалізму як типової риси українського характеру, а поряд з тим самозаглибленості, ліризму, філософічності та естетизму як характерних ознак інтровертного психофізичного типу. Дух радикального експериментаторства настільки ж не притаманний українській культурі, наскільки сердечність, м’яка лірика, тісний зв’язок з фольклорною обрядовістю, споглядальна зосередженість на вічних проблемах буття становлять її найістотніші прикмети. Багатонаціональний склад Галичини визначив органічну єдність у художній ментальності контрастних традицій (візантійських, іудейських, вірменських, французьких, німецьких, австрійських). Процес інтенсифікації духовного внутрішнього життя живився енергетикою перетину інтелектуалізму „сутінкового” Заходу та соціального оптимізму „молодої” України. Інтеграція галицького художнього простору у царину європейської культури пов’язана з діяльністю геніальних творчих постатей: І. Франка, Л. Стаффа, С. Людкевича, а згодом і С. Лєма.


У розділі ІІ Концертність в контексті сучасної музичної культури Галичини сформульовано власну версію естетичної категорії концертності, окреслено її зміст та функції, онтологічний та філософський ракурси інтерпретації цієї музикознавчої універсалії в аспекті теоретичного та виконавського аналізу творів концертного жанру.


Підрозділ 2.1 Концертність як естетичний феномен досліджує категорію концертності як цілісність вищого порядку, характеризує її як осягнення і осмислення світу через звукову матеріалізацію абстрактних ідей. Культурно-мистецький та жанровий простір концертності вирізняється рядом ознак, що уможливлюють створення т. зв. „концертної ситуації” (А. Ахмедходжаєва). Серед них: міра спрямованості твору на публічне виконання, міра здатності виконавців (інтелектуальної, психологічної та технічної) до публічної діяльності, міра загальнокультурного розвитку, тобто готовності публіки до сприйняття класичних та модерних творів.


Концертність тяжіє до широких узагальнень і здатна до кореляції з естетичними, психологічними, соціологічними поняттями, які по суті є характеристиками ментального світу людини. Своїми іманентними ознаками концертність кореспондує з певним колом смислових моделей, виступає цілеспрямованим виявом мистецького менталітету та духовних інституцій конкретного часу, конкретного соціального осередку. Це дозволяє віднести її до онтологічних категорій. Суспільні ознаки концертності зумовлені:


-        духовною інтенсивністю середовища як основного „замовника” мистецтва;


-        рівнем економічної стабільності;


-        повнотою та розвиненістю мистецької інфраструктури;


-        рівнем освіти, послідовним і системним вихованням духовних потреб слухацької аудиторії.


Отже, концертність постає естетичним феноменом, здатним багатогранно втілити ментальну та індивідуально-стильову позицію як окремого композитора, так і певної композиторської школи. Концертність матеріалізується через креативну (композиторська діяльність) та репродуктивну (інтерпретаційну) функції, що віддзеркалюють синтез психологічних механізмів творення та сприйняття.


У підрозділі 2.2 Жанрова персоніфікація концертності досліджується жанрове втілення естетичної багаторівневості концертності та концертування, а саме, концерт як самодостатня музична композиція з регламентованими структурно-лексичними особливостями. На відміну від інструментальної монологічності симфонізму, оркестрова семантика концерту історично ґрунтується на діалогічності і тембровій персоніфікації суперництва та згоди, тематичного протистояння та взаємодоповнюючого розвитку, тези та антитези. Ігрова логіка виступає спільним знаменником між концертуванням та старовинними карнавально-обрядовими формами мистецтва.


Впродовж ХХ століття львівські композитори зверталися до жанру інструментального концерту спорадично, трактуючи його радше як супутній до симфонічної та камерно-інструментальної музики (Концерт для фортепіано з оркестром В. Барвінського (1938), Скрипковий (1945) та Другий фортепіанний (1955) концерти С. Людкевича, фортепіанні концерти А. Кос-Анатольського, Д. Задора та Р. Сімовича (60- 70 рр.)). Унікальні в лексичній та структурній площині твори концертного жанру 80-90-х років ХХ століття засвідчили зміни естетики концертування, тенденції жанрової дестабілізації. Втрата типологічної нормативності циклу, вільне оперування інтонаційно-стильовими знаками різних епох, активні комбінації співвідношень „соліст-оркестр” перетворили концерт на художній символ з необмеженою семантичною трансформацією усіх параметрів, зокрема, сполученням „жанрового архетипу” з ознаками інших жанрових моделей: concerto grosso, sinfonia-concertante, концерт для оркестру, концерт-камерна симфонія , концерт-дует , концерт-діалог , концерт-монолог.


Широкий спектр драматургічних принципів та прийомів розвитку нової концертності репрезентують: токатність, темброва сонористичність, вокальна декламаційність, розгорнуті каденції.


Гіперактивний розвиток галицької концертної ситуації на зламі тисячоліть був зумовлений вивільненням суб’єктивного особистісного висловлювання, що виступило критерієм естетичної досконалості твору, появою нової генерації публіки, відкритої назустріч новаціям, асиміляцією в мистецькому просторі культурних потоків Схід–Захід та деполітизацією, деідеологізацією академічного мистецтва.


Підрозділ 2.3 Аспекти смислоутворення великої інструментальної форми окреслює складні енергетичні взаємообміни між звуковою організацією та смислом, вмотивовує змістовність інструментальної музики у сучасному ментальному просторі. Нове втілення концертної ідеї в творчості львівських композиторів характерне синтезом архаїчного символу гри та новітніх принципів будови великої композиції. Складні проблеми філософського та морально-етичного порядку розширили художньо-семантичне поле інструментального концерту на шляху осягнення нового концептуального простору. В орбіті задумів опиняється ментальний тезаурус сучасника на тлі епохи, складний багатощаблевий пошук нових способів втілення універсальних сенсів буття. Деструкція традиційних форм та жанрових координат, синусоїда динамічних напружень і спадів знаходять відповідні архітектонічні та структурні рішення. З поетики контрастування, що лежить в основі концертного жанру, драматургічний акцент свідомо зміщується в бік єдності, цілісності образу.


У виконавстві на перший план виходять функції музичної мови, посилюється увага до артикуляційних, агогічних, динамічних компонентів; кожний окремий випадок звучання нотного тексту є особистісно забарвленим. Це зумовлює деталізованість фактури, а відтак, і певний елемент камерності. У формуванні смислових домінант інструментальних концертів композиторів львівської школи безперечною є роль ментального підґрунтя (лірична філософічність, іронічна смислогра, свіжість та незвичність інтерпретацій фольклору). Вагомим смислотворчим аспектом виступає культурно-історична пам’ять, своєрідно інтерпретована кожним митцем тенденція „вслуховування” в національну історію, що часто породжує медитативний тип драматургії – „стан тиші в собі, коли можна почути голос тиші” (К. Г. Юнг).


У розділі ІІІ Концептуальний простір інструментальних концертів композиторів львівської школи розглянуто інструментально-концертний доробок львівських композиторів крізь призму провідних тенденцій національної самоідентифікації, відродження духовних універсалій, оновлення ліричної сфери та іронічної смислогри.


У підрозділі 3.1 Втілення ідеї національної самоідентифікаціїаналізується група концертів, пов’язаних з національною ідеєю, а відтак ‑ опорою на іманентні ознаки регіонального фольклору, ладові та мелодико-ритмічні архетипи. Свідомість митця здійснює відбір художніх взірців, сублімуючи національну культуру в просторі власного мікрокосму. Відтак національна ідентичність перетворюється у „Я-концепцію”. Якщо у 20-30-ті роки ХХ століття фольклористична традиція творчих пошуків галичан (С. Людкевич, М. Колесса) не виключала впливу західноєвропейських класиків (Б. Барток, Д. Мійо, І. Стравінський), то у 40-60-ті роки експансію переживає метод прямолінійного цитування фольклорних джерел (шляхом узгодження з законами класичної сонатності, варіаційності або рондальності). Авторів приваблює романтика народності, пов’язана з ідеалом величавої краси, стремління репрезентувати фольклорний матеріал в парадному, пишному „вбранні”. Твори 80-90-х років, більш нейтральні в сенсі втілення національно-фольклорних первнів, узагальнюють ідею ментальної самоідентифікації у самій органіці музичного смислотворення.


Концерт для цимбал у супроводі симфонічного оркестру Д. Задора (1982) відзначається гармонійним поєднанням здобутків європейської тембрально-сонористичної драматургії (Б. Барток, В. Лютославський) з фольклорною стилістикою прикарпатських та закарпатських слов’ян в новітньому структурно-лексичного синтезі. Твір позиціонує нову ментальну якість, пов’язану з утвердженням свободи творчої думки, невимушеності самовиразу, що втілено через алюзію на лістівську симфонічну поемність як форму реалізації романтичної ідеї. Своєрідність ладового забарвлення та ритмоінтонацій, безперечно, вказує на практику народного музикування. Яскравим символом краси традицій та звичаїв карпатського краю сприймається тембр цимбал. Твір демонструє здатність тембрових та ритмоінтонаційних компонентів художнього цілого реформувати стереотипи темо- і формоутворення, тим самим здійснивши смислову деконструкцію усталеної жанрової моделі інструментального концерту.


Концерт для скрипки з оркестром № 1 (1969) М. Скорика репрезентує виразні стильові ознаки „нового фольклоризму”: інтонаційний колорит лідійського, гуцульського ладів, а також відповідні ритмічні (прихована коломийковість) та структурно-виконавські особливості – сонорні нашарування (музикування народних інструменталістів), нестримні хвилі віртуозних пасажів фіналу (імпровізації народного скрипаля) тощо. Нове трактування концертного жанру виявляє себе у специфіці формобудови (жодна з частин ‑ „Речитатив”, „Інтермецо”, „Токата” ‑ не містить ознак чітко вираженої сонатності, відсутня віртуозна каденція), співставленні неокласицистичної (відлуння барокових співставлень tutti-solo) та урбаністичної (джазова стилістика) тенденцій при збереженні діалогічної природи блискучого змагання-протистояння соліста й оркестру.


Concerto Rutheno О. Козаренка (1990)  взірець нового, своєрідного відчуття давнього гуцульського фольклору, маніфест індивідуального композиторського стилю. Речитативно-імпровізаційний зачин та запальна моторика коломийки в динамічно організованому двочастинному циклі кореспондують з семантикою Думки-Шумки, Лашана-Фрішки. Для відтворення невимушеного, безпосереднього струменю народного музикування, непідвладного академічним нормам, автор обрав нетрадиційний оркестровий склад з використанням реальних та ілюзорних тембрів (препароване фортепіано, натуральне звучання глиняних горщиків, наслідування звучань цимбал та ансамблю сопілкарів). Жоден з учасників оркестрового дійства не потрактований у статусі соліста. Образно-інтонаційне багатство об’єднується експансивним лейтритмом, що домінує у багатовимірному виразовому комплексі концерту. Дискретність мелодичного розгортання, як характерна ознака гуцульських інструментальних награшів, на противагу східноукраїнській пісенній кантилені, зумовила специфіку формування тематизму. В контексті втілення ідей національної ідентичності, символізації історичної пам’яті народу, інваріантні риси концертності в даному творі набувають неповторно локального колориту.


 


У підрозділі 3.2 Відродження духовних універсалій розглядається група інструментальних концертів, об’єднаних ідеєю духовного пошуку, збагачення ментального світу через причетність до художніх надбань світової культури. Переосмислення та асиміляція культурних пластів минулого як активної естетичної цінності засвідчує толерантність індивідуально-художньої свідомості представників львівської композиторської школи до чужого. У контексті історико-культурного розвою Галичини барокові, неокласичні та романтичні алюзії виникають одночасно із стильовою реконструкцією старовинних жанрових моделей, контамінацією текстів, екстраполяцією Гри на високий мистецький рівень, утворюючи найширший спектр атипових концептуальних рішень. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины