СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРАВА ЄС, ВЕЛИКОБРИТАНІЇ ТА УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сьогодні Україна переживає складний процес докорінної зміни свого правоустрою і його адаптації до нових соціально-політичних і економічних умов. Необхідно віднайти принципи і цінності нової соціально-правової реальності в Україні, яка формується в умовах демократії, ринку і громадянського суспільства.

Закріплення на конституційному рівні природного права і суспільного договору (преамбула, статті 1, 3, 5, 6, 8, 19, 21, 22 та ін.) основою сучасного правоустрою України засвідчило, що ми визнали європейську правову традицію у вченні про державу і право. Відтепер теорія природного права вписана в чинне право України.

Згідно з природним, або невідчужуваним, правом і суспільним договором людина наділена юрисдикцією (jurisdictio – від jus (juris) – право і dico – проголошую) від природи, вона є приватним законодавцем. Саме в ідеї природної або приватної юрисдикції теорія джерел права знаходить своє обґрунтування і виправдання. Ця ідея визначає характер всієї аргументації в роботі.

Теорія правової держави є здобутком європейських природно-правових (а не позитивних) шкіл і, відповідно, наскрізь пронизана вимогами природного права. У правовій державі влада обмежена природним правом і суспільним договором. Віднині держава не має монополії у творен­ні права. Норми звичаю чи договору за своїм походженням демократичніші за законодавче право, бо їх створюють самі учасники реальних життєвих відносин. Аналогічно, джерелами права недержавного походження є правова доктрина і судовий прецедент. Закон має смисл лише в єдності з цими джерелами, або формами, права недержавного походження. Санкціонування державою звичаю, договору, доктрини чи прецеденту підтверджує їхню нормативну або зобов'язуючу силу як джерел права; несанкціонуванння – не позбавляє цієї сили. Такий підхід неабияк актуалізує питання про підставу нормативності звичаєвої, договірної, доктринальної, суддівської норми. Різні правові школи, зокрема позитивного і природного права, по-різному обґрунтовують джерело, яке живить право зобов'язуючою силою. Позиція дослідника визначається тим, прибічником якої з цих шкіл він є.

Зі сказаного випливає, що проблема джерел права не є якоюсь однією виокремленою проблемою. Вирішенню цієї проблеми передує вирішення таких фундаментальних проблем, як методологія права, концепція держави, концепція людини, концепція суспільства, концепція права. Тож означена проблема складна як з філософського погляду, так і суто юридичного. Вона стала предметом багаточисленних авторитетних досліджень, і вона ж була підставою для одвічних дискусій. Усе це неабияк ускладнювало дослідження.

Досвід країн з високою правовою культурою засвідчує про існування різноджерельного права як в їхній історії, так і сьогоденні. Держава існує в системі різних юрисдикцій, де кожна юрисдикція, включаючи і юрисдикцію держави, зв'язана правом інших юрисдикцій. З метою поступу права і унеможливлення повернення етатизму держави, важливо скористатися прогресивним ліберально-правовим досвідом при вирішенні аналогічних завдань у нашій державі. Такими є вимоги основного закону компаративістики, згідно з яким одні й ті самі правові проблеми однаково чи здебільшого однаково вирішуються в усіх розвинених правоустроях світу. Збереження самобутності національного правоустрою не має бути нищим за європейські і світові стандарти, до яких підійшло людство на початку XXI ст. В умовах "глобалізованого світу" державно-правовий партикуляризм неминуче призведе до формування режиму-вигнанця, що не сприяє розвитку держави і суспільства в цілому.

У сучасних умовах євроінтеграції вкрай важливо зважувати й на феномен нового права держав-учасниць Європейського Союзу і Ради Європи. Вступ до Євросоюзу і Ради Європи являє собою фундаментальну конституційну зміну стосовно джерел права. Різноджерельне право цих міжнародних спільнот спонукає до необхідної трансформації у напрямі різних юрисдикцій і українське право.

Означена проблема набуває ще більшої значущості та гостроти і вимагає невідкладності свого вирішення, якщо зважити на те, що дорадянська Україна належала до романо-германської сім'ї права, а отже, мала спільні з нею підходи до вирішення проблеми джерел права та їх ієрархії.

Важливим чинником, що обумовив актуальність дослідження, є й той факт, що різноджерельним є не лише європейське, а й азійсько-мусульманське право.

Теорія різноджерельного права дозволяє по-іншому, ніж це відбувається на ділі, вирішувати сучасні актуальні проблеми українського державознавства і правознавства. Щонайперше, це стосується теорії і практики народного суверенітету, безпосередньої демократії, розподілу влади, права, верховенства права, правової держави, громадянського суспільства. Різноджерельне право здатне відіграти вирішальну роль при здійсненні демократичних перетворень у галузі права і забезпечити їх відповідність до європейських і світових стандартів.

Таким чином, актуальність дослідження обумовлена низкою як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Головний внутрішній чинник вбачається в сучасній трансформації України в ліберально-демократичну і соціально-правову державу, а головний зовнішній чинник – у глобалізації правоустроїв у сучасному світі.

Теорія правової держави і громадянського суспільства, яка концептуально обґрунтовує і виправдовує різноджерельне право, стала об'єктом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених, про що свідчить низка конференцій та симпозіумів останніх років, а також монографічних досліджень. Цю теорію опрацьовують українські правознавці: В. Бабкін, В. Забігайло, А. Заєць, О. Зайчук, А. Козловський, М. Козюбра, Є. Кубко, О. Мурашин, Є. Назаренко, Н. Оніщенко, В. Опришко, М. Орзіх, В. Погорілко, О. Петришин, П. Рабінович, І. Римаренко, В. Селіванов, О. Скакун, Є. Тихонова, М. Цвік, В. Шаповал, Я. Шевченко, Ю. Шемшученко, Л. Юзьков та ін.

Проблеми трансформації держави в демократичну і правову, роль свободи, справедливості і природного права в цій трансформації розкривають у своїх працях російські правознавці: С. Алексєєв, О. Васильєв, В. Карташов, Д. Керімов, В. Кудрявцев, О. Лукашова, О. Малько, М. Марченко, М. Матузов, В. Синюков, Ю. Тихомиров, Л. Тіунова, Л. Явич та ін.

В аспекті метафізичної і ліберальної традиції всебічно опрацьоване західне різноджерельне право. Закономірності виникнення, розвитку, функціонування і сучасні тенденції в різноджерельному праві досліджують Е. Аннерс, Ж.-Л. Бержель, Г. Берман, Р. Давід, В. Кернз, Х. Кьотц, Д. Ллойд, Т. Оноре, К. Оуенз, Л. Фуллер, О. Хеффе, К. Цвайгерт, Р. Циппеліус, Я. Шапп та ін.

Не применшуючи ролі і значення доробки попередніх науковців, необхідно визнати, що в Україні ще немає фундаментальних досліджень різноджерельного права, на підґрунті якого можливо було б опрацювати новітню концепцію права.

Усе вищенаведене обумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну і практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямованість дисертаційного дослідження визначається програмою наукових досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова відповідно до фундаментальної теми: "Затвердження загальнолюдських цінностей у процесі становлення в Україні демократичної правової держави" (номер державної реєстрації 0104U004620), а також плану науково-дослідної роботи Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова на 2002–2006 роки.