ЕМАЛЬЄРНЕ МИСТЕЦТВО В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ТА СУЧАСНИЙ СТАН

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ЕМАЛЬЄРНЕ МИСТЕЦТВО В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ТА СУЧАСНИЙ СТАН
Альтернативное Название: Эмальерное ИСКУССТВО В УКРАИНЕ: ИСТОРИЧЕСКИЙ ОПЫТ И СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначаються її мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслено географічні межі та хронологічні рамки, розкрита наукова новизна, практичне значення роботи, особистий внесок, представлено інформацію щодо апробації результатів дослідження.


У першому розділі дисертації «Огляд літератури, джерельна база та методи дослідження» проаналізовано та типологізовано літературу з обраної проблеми, проаналізовано джерельну базу та заявлено методи, що використовувались для вирішення поставлених в роботі завдань.


1.1. Огляд літератури. У процесі роботи автором вивчено і систематизовано літературні джерела, які за їх спрямованістю було розділено на чотири групи:


Першу склали праці та публікації, присвячені історії виникнення та розвитку емальєрного мистецтва, зокрема на території України. Як було зазначено, комплексні дослідження, в яких би розвиток емалі на території України розглядався як суцільний єдиний процес від найдавніших пам’яток до сучасних творів, на даний час відсутні. Найчастіше зустрічаються праці, присвячені окремому періоду, найбільше – емалям Київської Русі: праці та публікації Б.Рибакова, Т.Макарової, Г.Бочарова, М.Русяєвої; виїмчастим емалям київської культури присвячені праці Г.Корзухіної, А.Спіцина, Н.Сухоліт; розвитку емалі в добу українського бароко – О.Мішнєва, І.Шульц; в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Ж.Арустамян, Л.Волошин, В.Поповича, Р.Шмагала. Також, для більш повного розуміння особливостей розвитку емальєрства в країнах близького та далекого зарубіжжя, та їхнього впливу на розвиток і еволюцію емальєрного мистецтва на території України були опрацьовані іншомовні літературні джерела, серед авторів яких:
І. Беллі Барсалі, А.Гілодо, А.Банк та ін.


Другу групу джерел склали дослідження, присвячені технології емалі, серед яких найбільш цікавими є праці і публікації зарубіжних авторів Е.Бреполя, В.Селезньова, А.Фльорова, М.Постнікової-Лосєвої. В Україні відсутні праці, присвячені технології емалі, українськими авторами технологія емалювання згадується досить побіжно (Ю.Легенький).


Третю групу джерел складають наукові дослідження, публікації та каталоги, що висвітлюють та аналізують творчість українських та зарубіжних художників-емальєрів. У цій групі переважають публікації в журналах та часописах: А.Попов, О.Ріпко, З.Чегусова.


Четверту групу складають каталоги та публікації, присвячені творчим виставкам, симпозіумам, конференціям, об’єднанням українських і зарубіжних художників-емальєрів, а також впровадженню емальєрної освіти. З тієї причини, що лідерами в цих напрямках є Угорщина та Росія, найбільше в цій групі робіт угорських та російських авторів: Л.Дьєрдядес, А.Банк.


В результаті критичного аналізу літературних джерел встановлено, що наявні публікації оминають низку важливих проблем, зокрема комплексного розгляду сучасної художньої емалі в Україні як окремого явища в образотворчому мистецтві з його витоками, станом, тенденціями та перспективами розвитку. А саме: відсутній розгляд історії емальєрного мистецтва на території України як цілісного процесу; відсутні роботи, присвячені технології і способам виконання емальєрних творів сучасними українськими художниками; відсутній аналіз цих творів з позицій образотворчого, зокрема станкового мистецтва; фактично відсутній науковий розгляд проблеми застосування емалі в сучасних умовах як самодостатніх за своєю художньою цінністю монументальних творах. Теми емальєрного мистецтва в архітектурному середовищі торкається лише декілька авторів.


1.2. Джерельна база та методи дослідження. Окрім значного корпусу літератури, що зберігається в фондах бібліотеки відділу образотворчих мистецтв Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Інституту археології НАНУ, наукової бібліотеки МУНДМ, бібліотек НАОМА та КНУБА, джерельною базою дисертації стали мистецькі твори, що знаходяться в МІКУ, НМІУ, МУНДМ, АМ ІА НАНУ, Музеї емалі м. Кечкемет, Музеї декоративного мистецтва м. Будапешт, в авторських та в приватних колекціях України. Так, в МІКУ знаходиться найбільша в Україні колекція творів з емалями часу Київської Русі і доби бароко. Колекції НМІУ, а особливо АМ ІА НАНУ стали основою для вивчення виїмчастих емалей ранньослов’янської доби. Велике значення для дослідження сучасного емальєрного мистецтва мало відвідання автором творчих симпозіумів в м. Кечкемет (1995, 1999, 2004, 2008 рр.), де окрім практичного досвіду, була отримана ексклюзивна інформація щодо стану і проблем сучасної емалі через спілкування з емальєрами з різних країн та участі у конференціях з проблем і історії емалі. Неоціненну інформацію було отримано в Музеї емалі м. Кечкемет, де знаходяться найкращі зразки сучасних станкових емальєрних творів художників з усього світу. Вивчення колекції Музею декоративного мистецтва в Будапешті дало можливість ознайомитись зі зразками виробів з емалями доби модерну, а також з розписними емалями з колекції Габсбургів.


Значна кількість інформації, особливо щодо творчості, виставок, шкіл, об’єднань, симпозіумів та інших емальєрних заходів, що відбуваються за кордоном, була отримана при користуванні інтернет-ресурсами, при листуванні із зарубіжними емальєрами, а також шляхом особистого спілкування з ними.


Методологічну основу дисертації складають принципи системності та історизму. Для розв’язання завдань, поставлених у дисертації, було застосовано синтетичний принцип, який включає низку наукових підходів та методів дослідження. А саме: спираючись на метод історизму, були опрацьовані дані щодо історії розвитку емальєрного мистецтва на території України в контексті мистецтва загальноєвропейського. На основі методів типології, класифікації та образно-стилістичного аналізу були проаналізовані твори сучасних українських художників-емальєрів. Аналіз кожного з творів проводився в такій послідовності: тема, стилістичні ознаки, композиція, колір, техніка, розміри твору. Компаративний метод був використаний для виділення регіональних центрів розвитку сучасного емальєрства в Україні – мистецьких осередків та їх особливостей.


У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою стали дослідження з питань історії і теорії образотворчого мистецтва таких фахівців, як Н.Ю.Белічко, О.М.Голубець, В.Я.Даниленко, Л.Є.Жоголь, Т.В.Кара-Васильєва, О.В.Кащенко, Л.С.Міляєва, Л.Д.Соколюк, О.К.Федорук, З.А.Чегусова та ін.


У другому розділі дисертації «Історія розвитку емальєрного мистецтва на території України» подано історію становлення емальєрного мистецтва на українській території, включаючи передумови, витоки, причини виникнення та етапи розвитку мистецтва художньої емалі, починаючи від скіфських ювелірних виробів V ст. і закінчуючи станковими творами середини ХХ ст. В дисертації наголошено, що цей процес відбувався в нерозривному зв’язку з розвитком загальноєвропейського мистецтва.


2.1. Розвиток емальєрного мистецтва в контексті історичних художніх стилів. Історичні процеси розвитку емалі на території України тісно пов’язані із західноєвропейськими. Кожному новому «злету» популярності емальєрного мистецтва на українській території завжди передував період активного його розвитку в Західній Європі. Лінія розвитку емальєрства на території України мала дискретний характер: під впливом поширення нових технологій та стилістичних тенденцій популярність емальєрного мистецтва на українській території зростала, проте значно зменшувалася у складні з економічної точки зору періоди.


2.2. Емальєрне мистецтво скіфів та раннього середньовіччя. На основі археологічних знахідок та публікацій істориків і археологів можна стверджувати, що перші витвори з емалями з’явилися на українських землях у V ст. до н.е. (скіфська культура). Це була емаль по скані на золотій основі. Предмети з емалевим декором походили з майстерень грецьких міст, заснованих на узбережжі Чорного моря та в Криму переселенцями з Еллади та Малої Азії часів Великої грецької колонізації. Художня культура грецьких держав мала значний вплив на розвиток цього виду мистецтва на території України.


Наступною сторінкою в історії емальєрства в Україні стало продукування творів у техніці виїмчастої емалі на землях ранньослов’янських племен, які належали до так званої київської культури. Вже на ранньому етапі формування цієї спільноти науковці відзначають поглиблення її контактів із балтськими племенами. Під впливом художніх традицій останніх слов’яни створили костюм, який вирізняли оздоби з виїмчастою емаллю.


2.3. Специфіка емалей Київської Русі. Візантійська перегородчаста емаль з’явилась вже в VІ ст. Її вперше використовували не як спосіб імітації дорогоцінного каміння, а як самостійний художній прийом. Майстерно виконані ікони із золотим тлом вплинули на розвиток мистецтва емалі у Грузії, Вірменії, Сербії і Київській Русі. У Київській Русі розквіт мистецтва емалі припадає на Х-ХІІІ ст., а зникнення технології зумовлено монголо-татарською навалою, в результаті якої були зруйновані українські міста.


2.4. Художньо-образні та технологічні особливості емалей доби бароко. В ХV ст. у французькому м. Лімож виникає цілком нова техніка – живописна (розписна) емаль, що отримала розвиток на території України з ХVІІ ст. Твори, виконані в цій техніці, характеризувались широтою кольорової палітри і найтоншими колірними відтінками, завдяки чому стало можливим створення мініатюр на емалі; вони носили переважно сакральний характер.


2.5. Провідні тенденції емальєрства кінця ХІХ – середини ХХ ст. Новим етапом зацікавленості в емалі, перш за все як оздоблення для ювелірних виробів, став стиль модерн. На українській території починають працювати ювелірні підприємства, що спеціалізуються на серійному виготовленні емалевих виробів, одним з яких була фабрика Й.Маршака. В цей же час розпочинає свій розвиток нова гілка емальєрного мистецтва як самостійного станкового виду. Перші українські твори такого роду виконані двома українськими художницями, які навчалися у Відні, – Оленою Кульчицькою та Марією Дольницькою.


У пореволюційні і повоєнні роки на території України, як і у всьому Радянському Союзі, активно пропагували відмову від будь-яких надмірностей і коштовних матеріалів. До кінця 60-х років ХХ ст. емаль в ювелірних виробах практично не застосовували, повернення до цієї техніки в ювелірному мистецтві пов’язують з відродженням національних традицій та забутих технік у кінці 60-х – середині 70-х років. А починаючи з 80-х років ХХ ст. в Україні почав активно відбуватися процес розвитку емалі як станкового мистецтва. В цей час емаль привернула увагу не лише ювелірів, але й живописців, графіків, скульпторів, художників-монументалістів.


Аналіз етапів розвитку виробництва емалі в Україні дозволив констатувати той факт, що цей вид творчості має велику історію. Це створює багате підґрунтя для подальшого формування різних напрямків у сучасному декоративному та станковому мистецтві. Історичні процеси розвитку емальєрного виробництва на території України тісно пов’язані із західноєвропейськими: адже кожному новому «злету» емальєрного мистецтва на території України завжди передував період активного його розвитку в Західній Європі. Не зважаючи на цілий ряд технологічних і стилістичних запозичень і впливів, а також періодичну відсутність ресурсної бази, протягом історичного розвитку емальєрства, виконані місцевими майстрами, все ж мають свої особливості: і художні, і технологічні, і функціональні та тісно пов’язані з основними тенденціями розвитку українського образотворчого мистецтва.


У третьому розділі дисертації «Проблеми сучасного емальєрного мистецтва та перспективи його розвитку» на основі зарубіжного і вітчизняного досвіду художня емаль розглядається як самостійний вид станкового і монументального мистецтва. Завданням цього розділу було проаналізувати еволюційний процес переходу емалі до станкових і монументальних форм, причини широкої популярності мистецтва емалі серед професійних художників різного фаху та причини зростаючої зацікавленості в цьому виді мистецтва архітекторів і дизайнерів. Також були окреслені і обґрунтовані шляхи подальшого розвитку емалі як окремого виду образотворчого мистецтва.


3.1. Причини та особливості переходу від декоративно-прикладних до станкових та монументальних форм. На початку ХХ ст. в емальєрному мистецтві відбувся певний еволюційний «стрибок» – від мініатюрних декоративно-прикладних до станкових і монументальних форм. Особливостями цього переходу стало значне збільшення розмірів творів, розширення сюжетної основи, ускладнення кольорів та значне розширення колірної палітри, збільшення стильових напрямків та ускладнення композиції. Такий перехід був викликаний перш за все технологічними причинами, а саме значними досягненнями в галузі хімії, спрощенням та вдосконаленням технології: менш шкідливим приготуванням склоподібної маси (емалі), переходом на більш дешеві метали: мідь та листову сталь (для якої були винайдені спеціальні ґрунтові фарби), використанням електроенергії (що значно спрощує і пришвидшує процес випалу), можливістю проводити необхідну кількість випалів емалі для досягнення того результату, який відповідає творчому задуму художника.


Також важливими чинниками, що зумовили перехід в емалі від декоративно-прикладних до станкових і монументальних форм, стали пошуки художниками поч. ХХ ст. нових виражальних засобів, прагнення до розширення можливостей вирішення художнього образу, зацікавленість у нових матеріалах і техніках. Ці зміни відбувалися в річищі стилю модерн.


3.2. Образно-стилістичні та технологічні засади станкової та монументальної емалі. Прихід в мистецтво емалі професійних майстрів різного фаху: монументалістів, живописців, графіків, скульпторів та художників декоративно-прикладного мистецтва в останні десятиріччя спричинений рядом можливостей емальєрства, що розширюють коло художніх задумів цих майстрів порівняно з іншими видами. Такими специфічними можливостями емалі є її універсальність (можливість створювати живописні, скульптурні, графічні твори, імітувати олівцеву графіку, акварельний та олійний живопис тощо); неповторність (кожен емальєрний твір існує лише в одному екземплярі); тривимірність (навіть абсолютно площинний твір в емалі виграє при змінному освітленні, адже в основі фарб – склоподібна маса); поліхромія (прозорі, непрозорі, напівпрозорі фарби, вплив кольору основи, залежність кольору від фактури, кількість кольорів емалі, що збільшується й донині) та довговічність (твори, що пролежали в землі тисячі років, не змінили ні свого кольору, ні якості, ні блиску).


Виявлений цілий ряд характерних особливостей емалі і якісних переваг порівняно із найбільш популярними видами монументального мистецтва (вітражем, мозаїкою, розписом, сграфіто тощо): емаль стійка до затирання (може застосовуватись у місцях великого скупчення людей) – багатство кольору і блиску емалі доречно і вишукано виглядає в інтер’єрах церков, в умовах недостатнього та нерівномірного освітлення; стійка до підвищеної вологості (значної кількості атмосферних опадів) і температурних змін; до дії хімічних реагентів і до вібрацій (вологостійкість і стійкість до коливань роблять емаль незамінною в такому специфічному середовищі як станціях метро). Такі відмінні якості емалі спричиняють витіснення нею традиційних видів монументального мистецтва в багатьох випадках: різні прояви емалі як виду монументального мистецтва були проілюстровані творами зарубіжних авторів.


3.3. Перспективи розвитку емальєрного мистецтва. Досліджено європейський досвід розвитку і популяризації емальєрного мистецтва, що відбувається через створення об’єднань емальєрів, відкриття спеціалізованих музеїв і галерей, випуск періодичних видань, присвячених емальєрній тематиці, проведення емальєрних виставок, пленерів і симпозіумів. Останні мали найбільше значення для розвитку і розповсюдження емальєрства, розвиваючись ще починаючи із 1960-их років, в тому числі і в українському контексті. Найбільш постійними і популярними (більше 30-ти років) є симпозіуми в угорському місті Кечкемет. Кечкемет вплинув на розвиток емалі в різних країнах, зумовив пожвавлення художніх пошуків, стимулював оформлення національних осередків емальєрного мистецтва, тому в даному досліджені так багато уваги приділено цьому місту як всесвітньому центру сучасного емальєрства.


Також був проаналізований закордонний досвід розвитку емальєрної освіти, адже для емалі, як і для кожного іншого виду мистецтва важливим є не лише підтримання творчої активності, але й закріплення досвіду, основних художніх та технічних методів, вивчення принципів та підкріплення практики теорією. Були також проаналізовані передумови для впровадження емальєрної освіти в Україні та доведена необхідність таких мистецьких закладів.


У четвертому розділі дисертації «Сучасні осередки емальєрства та творчість провідних художників-емальєрів України». Проаналізовані найтиповіші твори художників-емальєрів західного, південного та центрального осередків, їх тематичні, стилістичні, композиційні, колористичні та технологічні особливості, згідно з якими виділені найбільш характерні ознаки певних мистецьких осередків. Відслідковані шляхи освоєння емальєрного мистецтва представниками різних осередків, переважно станковістів і монументалістів за фахом, та вплив на розвиток емалі їх робіт в інших видах образотворчого мистецтва.


4.1. Шляхи формування та регіональні особливості емальєрства західного осередку. У темах, кольорі, техніці творів художників західного мистецького осередку В.Тимка, І.Юркова, С.Юркова, С.Вольського, С.Марчука відчувається емальєрна традиція, що склалася у м. Львові завдяки доробку О.Кульчицької, М.Дольницької, Я.Музики, та бере свій початок ще від доби модерну. Художники західного осередку віддають перевагу перегородчастій техніці, способу насипної емалі, їх творам, переважно невеликого формату, притаманні глибокі, темні, насичені кольори: коричневий, помаранчевий, темносиній, темнозелений, фіалковий. Для багатьох авторів характерне звернення до релігійної тематики, вирішення якої набуває як максимально абстрагованих, так і більш натуралістичних форм.


4.2. Своєрідність емальєрних творів південного осередку. Проаналізовані твори та виділені риси, характерні для емалей художників українського Півдня: Л.Косигіна, Н.Княжковської, О.Михальянца, П.Чакіра. Суттєвим поштовхом для творчості яких стала участь в емальєрних симпозіумах в містах Паланга та Кечкемет, та у виставках «Художня емаль» у Москві. Основним жанром багатьох творів є пейзаж, переважає морська тематика. В кольорах відчутний вплив «одеської живописної школи»: переважно світлі тони, яскраві соковиті фарби в контрасті із білим тлом; композиції – динамічні, рухливі, з великою кількістю дрібних елементів, лінії криволінійні, хвилеподібні. В творах застосована комбінація перегородчастої та живописної технік в поєднанні із живописною емаллю. Більшість художників південного регіону працює як в емальєрному, так і в ювелірному мистецтві, тому їх твори переважно невеликих розмірів.


4.3. Художнє угруповання «Майстерня О.Бородая» та творча практика майстрів центрального осередку. В багатьох випадках розвиток станкової та монументальної емалі в центральній Україні пов’язують з творчою діяльністю О.Бородая, котрий об’єднав навколо себе і більшість емальєрів цього осередку: У.Федька, Т.Турдиєву, С.Юшкова, О.Єрофеєву, І.Моргунова, А.Моргунову, А.Рябчук, Т.Дреєву, Т.Ільїну, Л.Мисько, разом з якими регулярно виконує спільні монументальні твори в емалі. Однією з характерних рис, що вирізняє емальєрний доробок художників центрального осередку (окрім названих, це В.Хоменко, І.Кириченко, О.Стратійчук, М.Ніколаєв, С.Колечко, Т.Колечко), є глибока філософічність, заглибленість у внутрішній світ та світ своїх передчуттів, емоцій, підсвідомості, дуже популярними є теми сну та гри. В частині робіт відчувається тонкий гумор іноді з елементами сарказму та повчань, що ймовірно є реакцією на реальне життя з його соціополітичними змінами. Ці твори характеризуються подвійним змістом і багатошаровістю, причому сюжетні «нашарування» впливають і на технологію: саме в емальєрних творах представників центрального мистецького осередку використана найбільша кількість накладок і різних матеріалів. Тематичні особливості відбиваються і у стильових ознаках творів, що тяжіють до постмодерну, кубізму, неоміфологізму та неоромантизму. Порівняно з іншими – південним і західним осередками, творам центрального притаманні значно більші формати, складні кольори (всі відтінки сірого, чорне, червоне), графічність зображення, складна, деколи хаотична, неврівноважена композиція. Серед емальєрних технік першість належіть живописній емалі в поєднанні з різного виду краклє, чеканним рельєфом та ін. Представники цього осередку найбільш схильні до всякого роду експериментів і неочікуваних поєднань. Більшість з них отримали освіту як майстри станкового та монументального мистецтва, вони переносять до мистецтва емалі художньо-виражальні принципи цих видів в трактуванні образів, колірному вирішенні тощо. Художня емаль в цьому регіоні найбільш віддалилася від декоративно-прикладних форм.


 




ВИСНОВКИ


 


Аналіз розвитку емальєрного мистецтва в Україні дозволив створити цілісну картину сучасного стану проблеми і констатувати, що:


1. При опрацюванні та аналізі наявних літературних джерел було встановлено, що мистецтво художньої емалі в Україні, досі залишалося маловивченим з наукової точки зору явищем, і комплексні дослідження, присвячені цій проблемі, практично відсутні. А саме: відсутній розгляд історії емальєного мистецтва на території України як безперервного процесу; відсутні роботи, присвячені технології і способам виконання емальєрних творів сучасними українськими художниками; відсутній аналіз цих творів з позицій образотворчого мистецтва; відсутні роботи, присвячені сучасному емальєрному мистецтву в Україні як окремому явищу.


2. Розглянуто еволюцію емальєрного мистецтва в Україні як цілісне явище, включаючи витоки, передумови виникнення, етапи становлення і розвитку. На підставі принципів системності та історизму доведено, що процес розвитку емалі на території України мав дискретний характер та відбувався під постійним впливом розвитку емальєрного мистецтва в Європі: більшість технологій, пов’язаних з цим видом, є адаптованим запозиченням з давньогрецьких, давньоримських, візантійських, французьких, австрійських і російських зразків. На основі наявних мистецьких творів в емалі, що експонуються на виставках, зберігаються в музейних колекціях та приватних зібраннях, доведено, що мистецькі твори в емалі в Україні мають цілий ряд місцевих характерних особливостей і здобутків. Про це свідчать численні знахідки на території України, які переважно належать до періодів «розквіту» емальєрного мистецтва – скіфської та київської культур, Київської Русі, доби бароко та модерну. Також доведено, що історичні традиції є багатим підґрунтям для подальшого формування різних напрямків в емальєрному мистецтві.


3. Висвітлено розвиток емалі як окремого виду українського образотворчого мистецтва, на якому протягом розвитку позначилися впливи і тенденції, що були характерні для вітчизняного мистецтва в цілому. Метод образно-стилістичного аналізу дозволяє визначити характерні ознаки сучасної емалі в Україні:


- широкий жанровий діапазон з переважанням пейзажу і портрета;


- зв'язок з національними традиціями емалі Київської Русі, бароко, модерну та зацікавлення новітніми західно-європейськими засобами виразності;


- застосування всіх технологічних прийомів, відомих і поширених у світі.


Специфіка сучасної емалі як виду образотворчого мистецтва полягає у тому, що вона нерозривно пов’язана із технологією, яка в даному випадку не є гальмівним фактором, а навпаки: неповторність емальєрних творів не дає відбутися серійності та масовому виробництву; неочікувані результати є поштовхом до численних експериментів і новаторських прийомів; широта колірної палітри і різноманітність фактур, можливість створення об’єму та імітації традиційних образотворчих видів (олійного та акварельного живопису, графіки тощо) дає підстави для втілення набагато ширшого обсягу художніх задумів. Основними критеріями, що привертають увагу до емальєрного мистецтва монументалістів, станковістів–живописців, графіків, скульпторів, є універсальність, неповторність, тривимірність, поліхромія і довговічність.


4. Використання методів типології, класифікації у поєднанні зі стилістичним аналізом переконливо доводить, що сучасна художня емаль – це також оригінальний самостійний вид станкового і монументального мистецтва, який має свої особливості і розвивається в річищі загальнохудожнього процесу. Процес переходу до станкових і монументальних форм, що остаточно відбувся в емальєрному мистецтві в Україні в останні десятиріччя, спричинений змінами культурно-історичних умов, ознайомленням із досвідом зарубіжних колег (переважно шляхом участі в симпозіумах, виставках і творчих пленерах), приходом в цю галузь монументалістів, живописців, графіків, скульпторів та цілим рядом технологічних факторів, серед яких: суттєве спрощення технології за рахунок електрифікації багатьох процесів, значне здешевлення матеріалів для емалювання, використання сталі, в якості основи для художньої емалі, та значне розширення колірної палітри емалевих фарб (за рахунок нових сучасних здобутків в розробці їх складу).


5. У досліджені визначено основні центри сучасного емальєрства в Україні. Регіони найбільш активного розвитку творчості українських художників, які працюють в станковій емалі, були умовно об’єднані у три мистецькі осередки: західний, південний і центральний, кожен з яких має свої відмінності, що позначилися на емальєрних творах. Опанування технологією емальєрства та ознайомлення з основними принципами емалі художників кожного осередку відбувалось також різними шляхами. Художники, котрі прийшли з інших видів образотворчого мистецтва (монументалісти, графіки, скульптори тощо) збагачують емальєрну творчість, привносячи у неї особливі риси цих видів. На рубежі ХХ-ХХІ ст. емаль як станковий і монументальний вид в Україні розвивають більше двадцяти українських художників, а саме: В.Тимко, І.Юрков, С.Юрков, С.Вольський, С.Марчук, П.Чакір, Л.Косигін, Н.Княжковська, О.Михальянц, В.Хоменко, І.Кириченко, О.Стратійчук, М.Ніколаєв, С.Колечко, Т.Колечко, О.Бородай, Т.Турдиєва, У.Федько, Л.Мисько, Т.Дреєва, Т.Ільїна, А.Рябчук, С.Юшков, А.Моргунова, О.Єрофеєва та І.Моргунов.


6. На основі опрацювання закордонного досвіду популяризації емальєрного мистецтва визначено та запропоновано основні напрямки такої діяльності для України. Ними є: проведення виставок і конференцій, симпозіумів і творчих пленерів, створення об’єднань емальєрів та видання спеціалізованих періодичних видань. Проведення симпозіумів по емалі в Україні та створення творчих об’єднань художників-емальєрів – можливість не лише обміну досвідом та підняття технічного рівня, але й ознайомлення з нашою історією і культурою художників і мистецтвознавців всього світу. Такі заходи сприяють підвищенню кваліфікації художників та ознайомленню з новими тенденціями, сучасним вдосконаленим устаткуванням і технологіями в емальєрному мистецтві.


7. Аналіз значної кількості творів емальєрства в архітектурі європейських міст переконливо довів, що емаль активно розвивається як вид монументального мистецтва. Був розглянутий цілий ряд особливостей, що виділяють емаль серед інших видів (мозаїка, вітраж, розпис, сграфіто). Значні художні та відмінні експлуатаційні якості емалі, а також постійно зростаючий інтерес і звернення до неї художників-монументалістів, свідчить про значні перспективи емалі в цій сфері.


8. Розкриті та означені можливості, котрі надає емаль для втілення широкого кола творчих задумів. Творча активність та процеси, що відбуваються в цьому виді (об’єднання, виставки, розвиток освіти), входження емалі до контексту сучасного мистецтва (інсталяції, просторові композиції тощо), та тісний зв'язок сучасної емалі з архітектурою і дизайном є підставами для розвитку емальєрного мистецтва як окремої сфери світового образотворчого мистецтва в майбутньому. Активізація емальєрного мистецтва протягом останніх десятиріч в Україні, значний обсяг станкових і монументальних творів в емалі, що належать українським художникам, є засадами майбутнього успішного розвитку емалі як повноцінного станкового і монументального виду в Україні.


Дана робота є першою працею в межах сучасного мистецтвознавства, де емаль системно розглянута як окремий вид образотворчого мистецтва. Подальші дослідження мають містити порівняльний аналіз художніх принципів емалі з іншими видами станкового та монументального мистецтва в проекції на різні жанрові системи; більш докладний виклад технології та систематизацію різноманітних способів емалі.


 



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины