ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ XIX – XX СТ. (Історія, типологія, стилістичні відміни)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ XIX – XX СТ. (Історія, типологія, стилістичні відміни)
Альтернативное Название: ХУДОЖЕСТВЕННЫЕ ОСОБЕННОСТИ ДЕКОРАТИВНОЙ ИСКУССТВА Западного Подолья XIX - XX в. (История, типология, стилистические отмены)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, окреслено географічні межі та хронологічні рамки роботи, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, вказано на характер їх апробації.


У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” розглядається сучасний стан і ступінь дослідженості теми, зазначаються у роботі наукові методи, окреслюються обсяги джерельної бази.


1.1. Огляд літератури за темою. Поява у вітчизняній літературі перших публікацій, присвячених пам’яткам народного декоративного мистецтва західних подолян, припадає на середину XIX ст. Перші згадки про особливості народного одягу і предметів побуту знаходимо у замітках Я. Головацького, опубліковані у “Часописі чеського музею” (1841), а згодом у Санкт-Петербурзі (1877). На сторінках тодішніх періодичних видань (“Слово”, “Kurier Lwówski”, “Słowo Polskie”) публікуються замітки про розвиток художнього промислу краю наприкінці XIX – початку XX ст. Стислі відомості про різноманітні мистецькі події, майстрів та їх твори у Тернопільському воєводстві в другій половині XIX ст. містять каталоги господарських, промислових та етнографічних виставок. Зокрема, про етнографічну виставку у Тернополі (1887) пише низку газетних репортажів І. Франко, в яких дається аналітична оцінка, ставляться завдання, які виникли перед тодішньою українською етнологічною наукою.


Важливу інформацію про матеріальну культуру дають монографічні описи Тернопільського та Теребовлянського повітів, виконані В. Сатке (1896) і Я. Бейгером (1899), в яких започаткована тенденція до інвентарно-описового репрезентування досліджуваних об’єктів. Більш повно висвітлює заснування килимарської школи та майстерні у селі Вікно (1886) К. Ганкевич (1894).


Етапними для опрацювання окремих питань теми стали праці А. Зарембського, В. Щербаківського, К. Шероцького (1909), які поклали початок вивченню українського народного мистецтва, як мистецького явища. Короткі поточні відомості про народні художні промисли, ремесла, школи містить двотижневик “Подільський голос”, що виходить у Тернополі з перервою у 1904 – 1908, 1928 – 1930 рр., та тижневик “Подільське слово”, та у краєзнавчих путівниках і нарисах (1920 – 1930). Утім, період 1920 – 1940-х рр. має дуже мало літературних джерел, значно більше їх у другій половині XX ст. Одним із найважливіших джерел дослідження народного мистецтва Тернопільщини є праця Р. Гарасимчука (1954), в якому здійснено комплексне вивчення усіх видів народного мистецтва, здійснено порівняльний аналіз. У другій половині XX ст. з’явились індивідуальні синтезовані праці І. Гургули (1960), в яких знаходимо окремі відомості, що стосуються декоративного мистецтва Західного Поділля, зокрема, наводяться окремі факти локальних особливостей творів народного мистецтва. У 1960 – 1990 рр. з’явились мистецтвознавчі дослідження К. Матейко (1959), С. Сидорович (1979), Р. Захарчук-Чугай (1979), О. Чар­новського (1980), А. Будзана (1960), С. Боньковської (1991), Г. Горинь (1986), М. Станкевича (1986, 2002), Р. Шмагало (2005) і їхні праці стали вагомим внеском в опрацюванні теми. Дослідники звертались до вислідів художніх особливостей, розглядали типологію виробів, художню виразність творів окремих майстрів, або акцентували свою увагу на певних центрах локалізації народного мистецтва Західного Поділля. До нечисельних досліджень декоративного мистецтва Західного Поділля належать статті методиста Центру народної творчості Тернопільщини А. Гриба, в яких висвітлено творчість окремих майстрів і дано стислий художній аналіз. Серед обласних видань, де постійно висвітлюються питання етнографії, фольклору, народного мистецтва виокремлюється історико-краєзнавчий збірник “Літопис Борщівщини” Борщівського краєзнавчого музею, в якому періодично друкуються статті Л. Булгакової, І. Герети, Н. Николин. Всебічне вивчення народного декоративного мистецтва вимагає координування із науковими дослідженнями зарубіжних вчених. Необхідні для порівняльного аналізу матеріали містяться у виданнях польських дослідників А. Яцковського та Я. Ярнушкевич, Ю. Грабовського (1978), К. Пивоцького (1981), О. Ганцької (1970).


Отже, історіографічний огляд з даної проблематики  засвідчує, що наявні публікації тільки частково розкривають обрану для дослідження тему. Залишаються нез’ясованими ряд проблем, зокрема, не висвітлено локальні особливості творів вишивки, не розкрито типологію виробів та умови існування сучасних гончарних осередків, не простежено важливу особливість народного мистецтва Західного Поділля – його традиційність.


1.2. Основні методи і джерела дослідження. Для здобування первинної інформації, для побудови гіпотез, обґрунтування нових знань закономірностей застосовано принципи системності та історизму. Народне декоративне мистецтво Західного Поділля розглядається як цілісне явище національної культури. Для визначення основних історичних етапів у розвитку народного декоративного та цехового ремесла використано порівняльно-історичний метод, як у синхронному, так і діахронному вимірах. Базовим для досягнення поставленої мети та завдання дисертації є метод мистецтвознавчого аналізу, тоді як за допомогою системного аналізу проаналізовано орнамент, декор, форму, колорит творів декоративного мистецтва.


У загальнотеоретичному мистецькому аспектах осмислення проблеми порушеної у дисертації, автор опирається на концептуальні дослідження українських і зарубіжних вчених Г. Павлуцького, М. Драгана, П. Жолтовського, Я. Запаска, Т. Кари-Васильєвої, М. Селівачова, Р. Захарчук-Чугай, Г. Стель­мащук, О. Федорука, М. Некрасової, К. Матейко, Ю. Грабовського, О. Ганцької.


Джерельною основою дослідження стали польові матеріали, зібрані автором упродовж 2002 – 2005 рр. У дисертації використано археологічні дані, значна увага надана творам, що зберігаються у Тернопільському художньому музеї, у Національному музеї Львова, Тернопільському краєзнавчому музеї, Бучацькому краєзнавчому музеї, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, у приватних збірках.


Другий розділ “ДО ІСТОРІЇ ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ”.


2.1. Мистецтво з найдавніших часів. На основі вивчення археологічних пам’яток, які представлені залишками поселень, поховань, майстерень різноманітними засобами праці, зброєю, прикрасами, предметами домашнього користування, що дозволяють відтворити етапи формування матеріальної культури у синтезі з духовним аспектом людської діяльності. Розглянуто художні стереотипи у найдавніших культурах починаючи з неолітичних часів свідченням якого є керамічні вироби трипільської культури, мистецька виразність яких побудована на триколірному орнаменті, а їх антропоморфна пластика свідчить про появу зображувальних зацікавлень у трипільців.


2.2. Давньоруське мистецтво періоду Галицького князівства. Серед давньоруських центрів XIXII ст. на Західному Поділлі важливе місце відведено Теребовлі (правління Василька Ростиславича (1092 – 1124), через яку проходить Дністровський торговий шлях. Основними формами розвитку декоративного мистецтва Західного Поділля княжої доби були домашні промисли (ткацтво, бондарство, гончарство) та міські ремесла (ковальство, кушнірство, різьбярство).


2.3. Народне мистецтво і ремесла XVXVIII ст. Ужиткове мистецтво XVXVIII ст. стало одним з провідників західних впливів, що відбулось на ґрунті власної традиції, але за умов дії  історично-культурних факторів. Традиційність найповніше виявилась у тих видах мистецької творчості, що виходили з власних коренів. Серед них домінують ткацтво і вишивка, які найменше зазнали перетворень, а серед традиційних ремесел найбільше змінювалось гончарство та ті ремесла, що виготовляли вироби для церковних потреб.


Домашнє ткацтво та килимарство було поширене у першій половині XVII ст. у Чернихівцях Збаразького району, у Зборові, у селі Заложці (Зборів­ського району), де почала діяти суконна мануфактура, основною продукцією якої стали килими, ковдри та ткацький цех у Гримайлові. Гончарство мало широку мережу осередків (гончарний цех у Підгайцях, Бучачі, Товстому, Теребовлі), розбудовану систему видів продукції і опиралося на глибокі традиції у виробництві посуду, форми якого були традиційними і одночасно демонстрували ряд новаторських тенденцій, що виявлялись у багатому оздобленні полив’яного посуду рослинними мотивами.  


Друга половина XVI – перша половина XVII ст. ознаменована появою цехів, провідним в еволюції ужиткового мистецтва стає міське середовище і такими міськими мистецькими осередками стає Теребовля (друга половина XVI – початок XVII ст.) та Бучач (друга половина XVIII ст.).


2.4. Народне декоративне мистецтво XIX ст. Висвітлюється ряд новаційних змін, що відбулися у народному декоративному мистецтві Західного Поділля на тлі загальних тенденцій, притаманних народному мистецтву на зламі століть. Цей період означений двома напрямами розвитку художньої традиції – народне мистецтво та продовження міських ремісничих традицій, що формувались протягом XVII XX ст. Для каменярства, гончарства, ковальства характерні два напрями розвитку: традиційний та інноваційний, що формувалися під впливом західноєвропейської ремісничої традиції. Інноваційних змін зазнала вишивка, ткацтво та народний одяг. У художній традиції народної дерев’яної скульптури з’являється світська тематика, а у різьбленні надгробків поширюються західні фігуративні іконо­графічні схеми. Остання третина XIX ст. ознаменувала течію відродження і вдосконалення ремесла, а для його збереження і поширення впроваджено фахову освіту та популяризацію народних промислів. Наявні два основних фактори цієї активізації – утвердження ідеї національного відродження, посилення національно-етнічних начал та освоєння і розвиток здобутків європейського мистецтва. Формування осередків, їх локальних особливостей проходить у XIX ст. під впливом міського ремісництва.


2.5. Народне і професійне декоративне мистецтво XX ст. Перші десятиліття XX ст. означені модерністично орієнтованими мистецькими течіями і цей інноваційний процес на Західному Поділлі опирається на попередній ресурс мистецького досвіду. На 1920 – 1940 рр. припадає розквіт каменеобробництва, формуються локальні осередки, серед яких виокрем­люється каменярська спілка Б. Земського. Творча активність майстрів простежується у надгробках Струсова та Теребовлі, які означені впливом стилю модерн. У народному ковальстві окрім традиційних, з’являються вироби, створені під впливом міського ремісництва. У ці ж роки активно діяли центри розписної кераміки у Копичинцях та у селі Товсте Заліщицького району, ви­роби яких (миски) декорувались вазоноподібними та розеткоподібними моти­вами. Особливий творчий внесок мистецького професіоналізму у 1950-х  рр. привнесли лемки-переселенці (поява натуралістичних мотивів у різьбі високого рельєфу, жанровий поділ). У 1950 – 1980-х рр. на Західному Поділлі ство­рюється низка підприємств, цехів, дільниць, що виготовляють сувеніри та вироби широкого вжитку оздоблені вишивкою, різьбленням. Для популяризації народних промислів створено у Тернополі обласний Будинок народної творчості (1945), який практикував виставки-звіти сільських народних майстрів. У декоративно-прикладному мистецтві цього періоду спостерігається посилення елементів декоративізму. Мотиви, що використовуються в орна­ментиці збільшуються, зникає кольорова стриманість, виникають замінники народних розписів, тканин домашнього ткацтва. Їх певний утилітарно-масовий адекват починає випускати промисловість та художньо виробничі майстерні (1968), що виготовляли сувенірну продукцію з дерева, тканини, а згодом зі шкіри.


Третій розділ “ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ, ТИПОЛОГІЯ, ТЕХНІКИ ТКАЦТВА, ВИШИВКИ ТА ВИГОТОВЛЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ТРАДИЦІЙНОГО ОДЯГУ”.


3.1. Ткацтво. У підрозділі розглядається генеза цього виду народної творчості, яка ґрунтуючись на загальноукраїнській основі позначена регіональною специфікою. На основі порівняльних характеристик з тканими виробами Покуття та Гуцульщини визначено художню виразність західноподільських тканин та типологію тканих виробів. Головний аспект художньої мови західноподільських тканин це особливий кольоровий лаконізм, що підкреслюється симетрією та рівновагою орнаментальних смужок. З сере­дини XX ст. помітні ознаки зменшення виробництва тканих виробів і окреслюється нова тенденція – посилення декоративності.


3.2. Вишивка. На основі великого фактологічного матеріалу (одягові та інтер’єрні тканини) аналізується художня структура західноподільської вишивки зі з’ясуванням її генези, районування, виявлення локальних осередків, структурної спорідненості з вишивкою сусідніх регіонів. Виявляється механізм функціонування вишивки, як комплексу взаємопов’язаних між собою компонентів – матеріалу, техніки і орнаментального вирішення. Визначається хронологія утворення орнаментальних мотивів і при цьому вирішальним чинником є техніка виконання народної вишивки та матеріал. У композиціях початку XX ст. зустрічається поєднання архаїчних форм геометричного та рослинного взорів. З архаїчних мотивів переважають зображення пов’язані з культом богині-берегині у сюжетних та орнаментальних вишивках Чортківського та Гусятинського районів 1920 – 1930-тих рр. З середини XX ст. домінуючою стає декоративна функція і порівняно за короткий час формується незнана раніше вишивка, якою декоруються інтер’єрні тканини.


3.3. Одяг. В основу дослідження західноподільського національного костюму покладено аналіз етнографічних ознак, що допомагають виділити певні типи, види, форми одягу. В основний комплекс вбрання входять групи натільного (сорочка) поясного або стегнового (двоплатова запаска, обгортка, спідниця, холошні, штани-портки), нагрудного (катанка, камізелька, лейблики, жилетки, безрукавки-нагрудники). Розкрито регіональні та локальні особ­ливості одягових форм, показано спільні та відмінні риси в порівнянні з народним одягом інших етнічних груп. Визначається художня виразність таких одягових форм, як жіноча та чоловіча сорочки, зокрема, тип тунікоподібної жіночої сорочки, що є найбільш архаїчним. Розглядаються способи декорування, крій, колорит сорочок різних районів Західного Поділля, а також стильові особливості орнаменту.


На початку XX ст. відбулись зміни у формуванні основних компонентів одягу, що позначились на художньо-естетичних ознаках одягу, а з середини XX ст. перехід на нові урбанізовані форми. Відмічено творчий досвід народного майстра П. Ткачука (1946 – 1997) з Теребовлі, який відтворював одягові зразки, що повторюють етнографічну достовірність у вторинних (фольклоризованих) формах.


Розділ четвертий “ХУДОЖНЯ ВИРАЗНІСТЬ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОЗНАКИ ВИРОБІВ З ДЕРЕВА І ПЛЕТІННЯ З ПРИРОДНИХ МАТЕРІАЛІВ”.


4.1. Столярні вироби. Простежуються особливості збереження і транслювання локальної традиції виготовлення народних меблів ремісниками – вихованцями столярної школи у Гримайлові, які оздоблювали свої вироби профілюванням, накладними декоративними елементами. Розглянуті столярні вироби для обладнання житла, їхні конструкції і модифікаційні варіанти (лави – “бамбетлі”, скриня-стіл, мисник – “креденс”), а також реміснича продукція початку XX ст. підсилена елементами архітектурних стилів.


4.2. Різьблення. Наводяться дані про використання різьблення у XIX ст. у конструкціях іконостасів та ручних дерев’яних хрестів, які виготовляли у двох осередках Західного Поділля (село Кошилівці Заліщицького району, смт. Золотий Потік Бучацького району). Велику групу становлять твори першого стилістичного пласту – народного з виявом “примітиву” у техніці виконання та способі інтерпретації фігур. Народна дерев’яна скульптура кінця XIX – початку XX ст. виявляє нові засади творення, що виявляються у прагненні до самовиразу, до широкого спектру іконографічних запозичень, прийомів. Характерною рисою самодіяльної сфери різьбярства є запозичення широкого кола форм, прийомів, художніх ідей, здатність творити в різних галузях, жанрах, стилістичних напрямах.


4.3. Плетені вироби з лози, рогози та соломи. Висвітлюються передумови формування давніх центрів лозоплетіння, рогозоплетіння, розглянуто типологію виробів, декоративні якості різних технік плетіння, серед яких найбагатшим є ажурне плетіння з відкритими чарунками. На прикладі осередків виявлено дві тенденції – виготовлення традиційних виробів та предметів меблів. Відзначено використання мистецьких засад традиційного де­корування у творах майстрів XX ст., що виявляється у зверненні майстрів до звичної системи декорування ажурними смугами-рядами з усталеною візерун­ковою розробкою (творчість народної майстрині Г. Вівчар). Нова художня виразність притаманна мініатюрним композиціям з рогози Я. І. Ремінецького, де традиційний принцип використання особливостей матеріалу поєднується з пластичною своєрідністю тематичних композицій.


П’ятий розділ. “ТИПОЛОГІЯ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСЕРЕДКІВ ГОНЧАРСТВА, КАМЕНЯРСТВА І ХУДОЖНЬОГО МЕТАЛУ”.


5.1. Гончарство. Зосереджено увагу на вивченні гончарних осередків XIX ст., на функціонуванні сучасних гончарних осередків, простежується морфологічна належність творів, їх стилістичні витоки. Проведений аналіз художніх особливостей дає підставу стверджувати, що поряд з чорнодимленим посудом з’являються осередки гончарства, в яких виготовляли полив’яний посуд з центром розписної кераміки у селі Товсте Гусятинського району. Визначається спорідненість з розписами гончарних осередків інших регіонів. Виявлено гончарний осередок у селі Гончарівка Монастириського району зі збереженою традиційною типологією виробів. Декоративні особливості цих виробів найочевидніші у способі нанесення декору “накатом”. Даний матеріал допоміг визначити комплекс чинників, що обумовили своєрідність композиційних, декоративних характеристик творчого доробку родин гончарів, проаналізувати корпус творів, в яких дотримані традиційні формотворчі принципи.


5.2. Ковальство і ливарництво. Художній метал представлено творами ковальства, до яких долучаються вироби виконані технікою лиття. Розглядаються ці твори на матеріалі ремісничої продукції кількох осередків, серед яких виокремлюється Теребовля, де особливе звучання отримали надгробкові хрести та огорожі. Вироби сільських ковалів початку XX ст. зазнали впливу ремісничої продукції, що зумовило появу ширшої типології творів ковальства у сільському середовищі. Декоративні якості оздоблення творів ковальства трактуються шляхом надання їм масштабності, конст­руктивної міцності, а поява “натуралізованих” мотивів зближує їх з народною картиною. У виробах виконаних технікою лиття, спостерігається багато­варіантність орнаментальних мотивів, що створюють ефект “ажурності” та литих надгробкових хрестах, а пізніше у 1950 – 1980-х рр. в огорожах та брамах. Відмічено мистецьку виразність творів сучасних ковальських осередків, зокрема ковальського осередку села Мушкатівка Борщівського району.


5.3. Каменярство. Розглядаються етапи становлення монументально-меморіальної кам’яної різьби, наскельного скульптуротворення та чинники, що сприяли формуванню каменярських осередків на Західному Поділлі. У XIX на початку XX ст. сформувались каменярські осередки виготовлення меморіальної пластики і в цей час відбувається формування стилістики ремісничих виробів, активне впровадження фігуративних зображень, розширення усталеного для надгробкової пластики іконографічного кола. Показовим для цього періоду (1880 – 1940 рр.) є новаційні зміни, що відбулись у ремісничому середовищі струсівських каменярів на зламі століть і їхній подальший вплив на традиції застіноцького каменярського осередку. Висвітлюється визначальна особливість творчості каменярської спілки Б. Земського у найбільш активний період (1910 – 1940 рр.), коли було створено надгробкові композиції з постаттю молодої скорботної жінки. Витоки цього образу типові для мистецтва модерну, що свідчить про налаштованість майстра на інноваційне збагачення свого доробку та подальший вплив на становлення творчих особливостей каменярів Струсова, Теребовлі, Застіночого, Різдвян.


Шостий розділ “ДЕКОРАТИВНА ВИРАЗНІСТЬ ВИТИНАНОК І ПИСАНОК”.


6.1. Витинанки. Західноподільські витинанки належать до найхарактерніших витворів народної орнаментики і засвідчують власну стилістику, яка розпізнається за декоративними мотивами та за технікою виконання. Народне витинанкарство Західного Поділля представлено групою давніх оздоб житла та творами окремих майстрів Бучацького, Чортківського, Гусятинського та Борщівського районів. Давні витинанки здебільшого одинарні і в яких використано центральну симетрію. Найпоширеніші витинанки у квадратних та ромбовидних формах, а для Борщівського району характерні стрічкові витинанки заповнені попарно згрупованими площинними зобра­женнями “півників”, “зозульок”, “ляльок”. Очевидна декоративність західно­подільської витинанки пов’язана з обрядовістю (елементи обрядових ре­квізитів) з якої відокремились декоративні форми. Для розвитку цього виду народного мистецтва важливим залишався особистісний фактор. Впровадження нових мотивів і композиційних вирішень найбільш здібними майстрами (В. Й. Яс­кілка, С. А. Чайківська з села Підзамочок Бучацького району; С. І. Намака з села Вікно Чортківського району) у 1950 рр. розширили типологію витинанок великого розміру: “фіранки”, “рушники”, “панно”, “рамочки”.


Витинанкарство, як одна з форм сучасного мистецтва виконується аматорами і стало галуззю сучасної непрофесійної пластики. Втрата первинних функцій надало цьому виду народного мистецтва якісно інший рівень – декоративно-виставковий. Як особливий напрям у сучасному витинанкарстві є творчість окремих майстрів, серед яких вирізняються твори Д. Г. Мимрика виконані в традиційній техніці штемпелювання; М. П. Бездільного, що є автором сюжетних тематичних витинанок.


 


6.2. Писанки. Західноподільська писанка за художніми особливостями відображає два напрями писанкарства: західноподільський, лемківський і позначена поліфункційністю (обрядова, ігрова, декоративна). Писанкам цього субрегіону притаманна певна лапідарність стилістики, що простежується у простоті та чіткості побудови нечисленних великомасштабних елементів, невеликій кількості доповнюючих елементів, обмеженій колористичній гамі. У структурі первинних базових форм орнаменту є коло, квадрат, трикутник, лінії, рослинні форми, зберігається обмежена кольорова гама, що обумовлює не більше двох кольорів. Різноманітність символів відображає локальні особливості кожного району, зокрема для північних районів характерна геометрична візерункова розробка, а для південних – абстрактні мотиви (“спіралі”, “вужі”). Особливий осередок писанкарства склався у Бучацькому районі, у селі Підзамочок, де майже п’ятдесять років живуть переселенці-лемки. Писанки цього осередку позначені неповторною самобутністю і прадавньою символікою орнаментальних мотивів, пов’язаних з землеробством, стародавньою слов’янською культурою, язичництвом. В осередку працює декілька писанкарок, серед яких вирізняються А. Комарніцька, Г. Бачинська,  М. Пиж. Їхні твори привертають увагу специфічною образотворчою мовою, в якій з повнотою виявились декоративність, стилізація, умовність зображення і частково зникає символіко-ритуальне значення, хоча у композиціях писанок ще існують варіанти давніх знаків.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины