КИЛИМ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ ХХ СТ. ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
КИЛИМ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ ХХ СТ. ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО
Альтернативное Название: Ковер Северной Буковины ХХ СТ. ТРАДИЦИИ И НОВАТОРСТВО
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслено територіальні і хронологічні межі, наукову новизну та практичне значення роботи.


Розділ 1. Джерела і методи дослідження здійснено аналіз наукової літератури за темою дослідження, обґрунтовано методику дослідження.


Килимарство, як об’єкт дослідження, привернуло увагу науковців на початку ХХ століття. У цей період відбулося накопичення фактологічного матеріалу та формування критеріїв його наукової оцінки. До ґрунтовних належать праці Д.Пещанського (1925), С.Шумана (1929), Д. Щербаківського (1927), Я.Риженка (1928), Б. Крижанівського (1925, 1926), А. Зарембського (1926, 1928) та інших. Стислу інформацію про буковинське килимарство подає C. Hankiewicz (Wien, 1894), каталоги експозицій (віденських — 1873, 1890 рр., краківської — 1887 року, львівських — 1891, 1913 рр.)


У першій половині ХХ ст. велику увагу було приділено висвітленню питань народного промислу, важливими джерелами якого є звіти про народний промисел С. Давидової. Вони подають цінний історичний матеріал, який відображає загальний стан розвитку галузі (ремісничі школи, осередки, виставкова діяльність) та головні проблеми (зокрема, у питанні збуту продукції).


У джерелах другої половині ХХ ст. буковинський килим висвітлюється фрагментарно, зокрема в монографіях провідних дослідників вітчизняного художнього текстилю А.Жука (1966, 1973), Я.Запаска (1973), С. Сидорович (1979). Єдиною працею, присвяченою особливостям буковинського текстилю, залишається дисертаційна робота Т.Бушиної (1972).


Інтерес до вивчення буковинського декоративно-прикладного мистецтва проявляють румунські автори. Поряд із комплексними працями з питань художнього текстилю — Serbulescu A. (1930), Filipescu D., Gavriliu J. (1939), Petrescu P., Stahe P. (1966), трапляються окремі монографії, присвячені саме даному регіону: Filipescu D., Banateanu T. (1975).


Вагомими для даного дослідження є етнографічні праці Г.Кожолянка (1989, 1999) та Я.Кожолянко (1994), у яких розглянуто широкий спектр матеріальної культури Буковини.


Важливою джерельною базою для висвітлення проблематики та основних засад килимарства стали мистецтвознавчі праці другої половини ХХ ст. На значення техніки виконання у художньому ткацтві одним з перших звернув увагу С. Колос (1949). Детальний аналіз орнаментальних форм здійснив молдавський дослідник Д.Гоберман (1960). У вітчизняному мистецтвознавстві даного питання торкнулися А. Жук (1966), С.Сидорович (1957, 1959, 1963, 1979). Питання типології текстильних виробів розглядаються С.Сидорович, ґрунтовні розробки у даному контексті належать О.Постолакі (1987) та О.Никорак (2004).


В історіографії вітчизняного килимарства проблема традиції й новаторства гостро актуалізувалася разом із появою сюжетно-тематичного килима. Питання розвитку сюжетно-тематичного килима висвітлені М. Новицькою (1948), Н. Велігоцькою (1966), А.Жуком (1973), Я.Запаском (1973). У загальному контексті буковинського декоративно-прикладного мистецтва сюжетно-тематичний килим розглянуто Т.Бушиною (1986).


Окреме місце у матеріалах, присвячених дослідженню декоративно-прикладного мистецтва другої половини ХХ ст., відводиться масовому виробництву. У галузі художнього текстилю його різноаспектно досліджено А.Жуком (1973, 1985).


Питання розвитку мистецьких освітніх інституцій на Буковині розглянув Р.Шмагало у монографії „ Мистецька освіта в Україні середини ХІХ — середини ХХ ст.” (2005).


Творчість народних, самодіяльних майстрів художнього текстилю Буковини у мистецтвознавстві фактично не висвітлено. Діяльності художників текстильних виробництв торкаються А.Жук (1967, 1999), Т.Бушина (1967). Цінні матеріали, у сенсі презентації творів художників, надають каталоги персональних виставок, а також збірки чернівецьких музеїв. Значно менше відомостей існує про сучасних буковинських митців художнього текстилю, тому в даному питанні автор ґрунтується на власних польових дослідженнях. На цій же основі написано підрозділ про художні навчальні заклади, де залучені фото та методичні матеріали, зібрані у ВКПМ ім. В.Ю.Шкрібляка та у КІДПМ.


Методологічною основою роботи є принципи системності та історизму. Висвітлення специфіки традиційного буковинського килима проводилось шляхом співставлення з іншими килимарськими традиціями. Порівняльний аналіз здійснюється за принципами контрастності та подібності в історичному, синхронно-діахронному, типологічному та формально-стилістичному вимірах. На основі порівняльно-історичного аналізу розглянуто особливості виробництва та художньо-стильового розвитку буковинського килимарства в загальноукраїнському контексті. При дослідженні композиційних схем, орнаментики килимів застосовано структурний аналіз. Вирішуючи суперечливі питання, автор користується методом припущень, обираючи з низки гіпотез ту, яка найбільш обґрунтована фактологічно. Додатково залучається метод аналогії. Узагальнення та висновки сформульовано за принципом дедуктивно-індуктивного методу.   


У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою для автора стали дослідження А.Жука, Я.Запаска, С.Сидорович, О.Никорак,М.Станкевича, М.Селівачова, Р.Захарчук-Чугай, Р.Шмагала, О.Салтикова, О.Падовської, Г.Вагнера та інших українських і зарубіжних учених.


Джерельну базу для дослідження склали пам’ятки з музейних колекцій Чернівців, Львова та фондових збірок музеїв Вижницького коледжу і Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Вагомим джерелом даної роботи є матеріали, зібрані автором протягом 1997 — 2005 років у експедиціях та під час участі у мистецьких акціях, присвячених сучасному художньому текстилю.


Розділ 2. Буковинський килим як традиція представлено комплексне висвітлення традицій народного килимарства Буковини: подано характеристику Буковини як етнорегіону, диференційовано типи килимових виробів, розглянуто техніки виконання, проаналізовано компоненти художньо-стильової структури буковинського килима. 


2.1. Етнорегіональна специфіка Буковини та її вплив на формування килимарства. Усі історичні зміни на території Буковини мали великий вплив на етнос регіону, залишивши глибокий слід в її мистецьких формах. На теренах Північної Буковини, специфіку килимарства визначали взаємозв’язки із контактними територіями Поділля, Бессарабії (Хотинський р. Чернівецької обл. та правобережна частина Молдавії), Гуцульщини, а також Молдавії та Румунії. Ці зв’язки почасти відобразились у вирішенні художньо-стильових завдань та позначилися на формуванні типології килимових виробів Буковини.


2.2. Типологічний діапазон килимових виробів. Асортимент килимових виробів на Буковині є різноманітним. За функціональними та художніми ознаками виділяються три основні групи: настінні килими (скорці, коверці, килими «на три нити», резбої); налавники (лаічери); залавники або оббиванці. Формування окремих типів виробів, зокрема килимів-скорців та налавників-лаічерів, відбулося під впливом молдавського та румунського килимарства. Спільність із бессарабським й північно-молдавським художнім ткацтвом виявляють килими „на три нити”. Водночас, домінування гладкого двобічного ткання у килимарстві Буковини та питома вага килимів-доріжок відповідає основним засадам західноукраїнського ткацтва.


За технікою та художньо-композиційним вирішенням до килимових виробів належать ліжники та джерги. Характерною й самобутньою формою килимарства досліджуваного регіону можна назвати виготовлення тканих сумок — тайстр. Крім того, у буковинському ткацтві вплив килимарства помітно відображений у художньо-стильовому устрої одягових тканин — горбаток.


2.3. Техніка виробу як чинник формування художньої системи буковинського килима. Дослідження дозволяє стверджувати, що в буковинському килимарстві домінують три типи килимових технік: „закладне” ткання (включає техніки „на косу нитку” й „на межову нитку”), перебірне, ворсове. При цьому їх перелік здійснюється в порядку значимості. У буковинському ткацтві вони досягли подекуди властивої саме для даного регіону технічно-зображальної специфіки: килимарство базується на рахункових методах створення зображення. Чіткість рисунка досягається завдяки геометричним технікам, серед яких перевага надається тканню „на межову нитку”. Дана техніка якнайкраще виявляє модульну структуру форми, до якої найбільше схильне художньо-стильове вирішення зображення у буковинських килимах. Деякі техніки втратили свою актуальність, як то ворсові. Інші техніки (перебори «на три нити», «під полотно»), навпаки, продовжили розвиватися як у народному, так і в промисловому килимарстві, а також у авторських роботах художників.


2.4. Композиція, орнамент та колорит у художній системі буковинського килима. З’ясовано художньо-стильові засади досліджуваного регіонального килимарства. Традиційний буковинський килим належить до типу геометричних килимів. Його конструктивну модель представляють значно видовжені килими-доріжки із відкритою тектонічною структурою стрічкового орнаменту. Базовою для розвитку композиційного устрою буковинських килимів є поперечно-смугаста композиція. Її похідними формами є схема поділу килима поперечними відтинками, медальйонні й рапортні композиції, здебільшого у вигляді діагональної сітки, а також схема закритого ряду й композиції вазонного типу. Окремо виділяється схема побудови скісними рядами, як властива для налавників-лаічерів. Відкритість тектонічної конструктивно-орнаментальної структури буковинських килимів підкреслюється нівелюванням берега. Специфічним перетворенням берега в буковинській килимарській традиції відзначаються коверці, де він застосовується вибірково для окремих частин композиції.  


Щодо загальних принципів організації декору, буковинським килимам притаманні метричність, дотримання повної симетрії, модульна структура орнаменту і, як наслідок, — статична структура композиції. Натомість кольорову концепцію характеризує поліхромність, контрастні відношення, локальність та активний ритм кольорових плям.


Орнаментальний діапазон у традиційних буковинських килимах представлено трьома групами мотивів — геометричними, рослинними та зооморфними. Серед них група зооморфних мотивів найменш виражена і зводиться  до зображень птахів та подекуди — коней.  


Орнаментику геометричних буковинських килимів складає невеликий набір архаїчних ромбоподібних, хрестоподібних, звіздчастих, гачкуватих, зубчастих мотивів, що розвиваються на основі кількох елементарних форм, передусім — квадрата. Обмежений добір орнаментальних мотивів (як графічного компонента) компенсується насиченістю кольорової палітри, де одночасно дієвими й однаково активними можуть бути 7—9 барв. Перевага надається холодним відтінкам. Для тла виділяються чорна, темно-синя і бордова барви, а також блакитно-сіра або бірюзова.    


У буковинських квіткових килимах присутні деякі засади геометричних килимів — у них домінуючою залишається традиційна тектонічна структура, розробка композиції здійснюється переважно на основі коверцової схеми (поділу на поперечні відтинки) на чорному тлі, залишається базовою модульна побудова рисунка. До набутих ознак належать: об’ємна, тональна розробка форми, зображення берега на суцільному однорідному тлі, дотримання відносної симетрії. На нашу думку, ці показники свідчать про те, що в буковинських квіткових килимах художньо-стильові інновації розвинулися на основі традиційних композиційних схем.


Таким чином геометричний килим, як більш давній тип та квітковий килим, як набута форма представляють частини єдиного цілого — вони становлять модель традиційного буковинського народного килимарства, що склалася на початку ХХ ст.


Розділ 3. Буковинське килимарство у ХХ столітті: основні напрями розвитку. Розглядаються різні форми новаторства, що з’явилися у практиці килимарства впродовж ХХ ст. Їх висвітлення здійснюється на предмет генези та взаємозв’язку з традицією.


3.1. До становлення килимарської інфраструктури на Буковині: осередки народного ткацтва, промислове виробництво, освітні інституції. Протягом ХХ ст. на Буковині було створено потужну килимарську інфраструктуру, що виникла на ґрунті широко розвиненого у краї ткацького промислу. Первинною формою організації килимарів були спеціалізовані артілі, що з’явилися на Буковині у 1945 році. Більшість з них були реорганізовані та об’єднані у масштабні виробництва. У другій половині ХХ ст. профільні килимарські підприємства Буковини представляли Хотинська, Путильська фабрики, а також Чернівецький текстильний комбінат. Кожне з них відзначалося своєю специфікою, як у зверненні до традицій, так і у характері самого виробництва. Так, вироби Хотинської фабрики поєднують буковинську та східно-подільську килимарські традиції, продукція Путильської фабрики відображає традиції Буковинської Гуцульщини, а жакардові килимки Чернівецького об’єднання «Восход» поєднують риси буковинського та центральноукраїнського художнього ткацтва. Це було зумовлено характером місцевих народних традицій ткацтва, а також інших мистецьких шкіл, що мали вплив на формування стилю художників цих виробництв. 


До сьогодні на Буковині поширене виробництво килимів у домашніх умовах. Воно розвивається як традиційна канонічна форма килимарства. У більшості локальних осередків, крім тих, що належать до Буковинської Гуцульщини, переважає ткання квіткових килимів з об’ємним трактуванням форм.   


На рівні освітніх інституцій буковинський килим презентує фахова школа художнього ткацтва Вижницького училища прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка, що донині залишається активною складовою в розвитку сучасного українського художнього текстилю.


3.2. Орнаментальний килим масового виробництва як виразник взаємодії традиції й новаторства. Як явище, орнаментальний килим масового виробництва розвинувся в другій половині ХХ ст. На цьому шляху головними формотворчими чинниками були народна килимарська традиція, що відіграла роль прототипу, професійне декоративне мистецтво, тенденції якого визначали характер новаторства, а також специфіка масового типу виробництва, що стала модератором розвитку попередніх складових у художньо-стильовій канві виробу.


Аналіз продукції Хотинської, Путильської фабрик та Чернівецького текстильного комбінату свідчить, що буковинський орнаментальний килим масового зразка належить до геометричного типу. У його композиційному ладі домінує схема поділу поперечними смугами. Саме на цій основі розвиваються як класичні схеми килимів, так і нові комбіновані розробки. Буковинські килими вирізняються лапідарністю орнаментальної побудови, розміреністю ритмічного поділу та яскравим колоритом, для якого властиві поєднання вишневого, чорного, сірого тла з лимонно-жовтою, зеленою, червоною, білою барвами.


У виробах Хотинської фабрики творчо трансформуються традиції геометричного буковинського килима та елементи східно-подільського ткацтва. Здебільшого, це варіанти поперечно-смугастих композицій з ритмічним чергуванням смуг, заповнених геометричними або рослинними мотивами. Значний вплив на художньо-стильовий розвиток килимів Хотинської фабрики у середині 50-80-х рр. мала творчість І.Пастуха. Він винайшов нові принципи творчого осмислення народних традицій. Доробок художника вирізняє образність композицій, що досягається умовністю зображення (орнаментальні форми) і яскраво вираженою декоративністю (колористична побудова). 


У килимах Путильської фабрики використовувались традиційні для горян геометричні малюнки — «гуцул», «граничник». У проектах здійснювались незначні перетворення: усувалися дрібні деталі, спрощувався орнамент, що було продиктовано вимогами масового виробництва. Як правило, це призводило до зниження художньо-естетичної якості виробів. 


Самобутністю у килимарстві Буковини відзначаються вироби Чернівецького текстильного комбінату (об’єднання „Восход”). Художники об’єднання у своїх розробках поєднали буковинські та центрально-українські мотиви. Джерелом інтерпретації слугували не тільки традиції килимарства, а широкий діапазон художніх тканин.


3.3. Орнаментальний килим у контексті традиційної народної та самодіяльної творчості. Виявлено шляхи та засади розвитку килима народного виробництва. Народне килимарство у ХХ ст. отримало нові стимули для розвитку. Одним із активних чинників, що змінив його традиційний уклад стало промислове виробництво, у способі організації якого було закладено механізми взаємодії народного та професійного мистецтва. Ці процеси стимулювали розвиток самодіяльної творчості.


Орнаментальний килим у народному виробництві пов’язаний із традиційним народним мистецтвом та самодіяльною творчістю. У традиційному мистецтві розвиток килимарства відбувається згідно канону. Залишаються актуальними характерні для Буковини типи килимових виробів, зокрема коверці й залавники. У художньо-стильовому плані надається перевага композиціям з рослинною орнаментикою, що сформувалися до початку ХХ ст. Традиційне народне килимарство переважно є територіально віддаленим від промислових осередків.


Розвиток орнаментального килима у контексті самодіяльної творчості більш варіативний. Цьому сприяє незалежність від традиційного канону, домінування індивідуальних мотивацій та орієнтація на професійне мистецтво. Значним стимулом для розширення кола самодіяльних майстрів стали промислові виробництва: вони сприяли співпраці народних майстрів та художників. Запозичення народними майстрами у художників деяких принципів декорування килимових виробів лягло в основу розвитку самодіяльної творчості. 


3.4. Сюжетно-тематичний килим як новаторська практика у буковинському ткацтві. Сюжетно-тематичний килим виявився новим явищем у буковинському художньому текстилі. Оскільки народне килимарство у цьому плані не створило значних передумов, його становлення було пов’язане із розробками професійних художників. Буковинський сюжетно-тематичний килим перейшов усі етапи художньо-стильового розвитку, притаманні українському сюжетно-тематичному килиму: від „килима-картини” 30-50-х рр. ХХ ст., сюжетно-орнаментального килима у 60-х рр., — до стилістично розмаїтої художньої структури 70-80-х рр. та поступового згасання практики на тлі заміни її гобеленом у 90-хрр. Помічено, що художньо-стильова еволюція сюжетно-тематичного килима тісно пов’язана із традиціями килимарства, у контексті Буковини — з орнаментальним геометричним килимом. Характер такого взаємозв’язку відрізняється на різних етапах — у 40-50-х рр. зводиться до технічних прийомів, з 60-х рр. переходить у площину художньо-виражальних засобів і проявляється спочатку у прямих методах засвоєння традицій — цитуванні та перекладі першоджерела, згодом — у його стилізації. Більш абстраговані форми перетворення традиції властиві розробкам  гобеленів.    


Розділ 4. Традиції буковинського килима у професійних мистецьких практиках художнього текстилю. Висвітлено шляхи засвоєння та перетворення традиції в сучасній творчості. Увагу приділено розвитку творчого процесу у навчальних практиках та в індивідуальній творчості митців.


4.1. Килим у навчальних програмах вижницької ткацької школи. Серед багатьох регіональних килимарських традицій буковинська, знайшла безпосереднє продовження у навчальних практиках відділення художнього ткацтва Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В.Шкрібляка та у творчості митців-вихованців його фахової школи. Навчальні методики ткацької школи ВКПМ базуються на комплексному вивченні технік, технологій та композиційних структур традиційного народного килимарства. Водночас, метою програмних завдань є структурно—технічна переробка та художньо-стильова інтерпретація народних прототипів. У цьому контексті традиція виступає як один із профілюючих орієнтирів, а новаторство — як носій модерних засобів, що пропонує нові моделі трактування художнього текстилю.


Велике значення для становлення вижницької ткацької школи мали методичні розробки навчальних програм та практик старшої генерації викладачів (В. Куров і І.Баричев), які заклали базові принципи вивчення способів утворення та комбінаторики орнаментальних килимових мотивів. Їх розвинули та удосконалили у 70-80-х рр. провідні педагоги, випускники ЛДІПДМ М.Кукош, Г.Лозинська. У період формування нових засад декоративно-прикладного мистецтва (90-ті рр.) викладачами відділення (І.Баричевою, Л.Столєтовою, В.Баричевим) в навчальний процес були впроваджені прогресивні методики: використання синтезу ткацьких технік; образно-асоціативний принцип побудови композиції; експериментально-новаційні пошуки форми та стилістичної мови як активного чинника у розробці нових творчих концепцій.


Твори випускників вижницької ткацької фахової школи відзначаються пластичним відчуттям кольору, що виявляє безпосередній вплив буковинського килимарства. Їм притаманний виразний, тектонічний контрастний колорит, багатство та специфічна пластика тканої поверхні, що на структурному рівні генерується від усього арсеналу народних буковинських тканин.


 4.2. Впровадження традицій буковинського килимарства в сучасний мистецький процес. На сучасному етапі розвитку українського декоративного мистецтва утвердилися два типи творчого пошуку: експериментально-новаційний, спрямований на нові засоби формотворення та інший — зорієнтований на національну традицію як джерело ідейних концепцій. Шляхи розв’язання проблеми збереження та розвитку традицій у сучасному декоративному мистецтві пов’язані з індивідувальною творчою активністю професійних художників. Комплексне вивчення народного мистецтва є базою, необхідною для здійснення трансформації традиційного в сучасне. Забезпечення професійності даного процесу досягається завдяки опануванню сучасними методами образотворення. Найбільш продуктивним механізмом активізації творчого потенціалу художників є організація різноманітних мистецьких акцій (пленерів, майстер-класів, симпозіумів), спрямованих на тісний діалог з носіями народної традиції.


 


З’ясовано, що традиція народного буковинського ткацтва, як складова художнього текстилю України, також продовжує інтегрувати в сучасний мистецький процес. Важливою ознакою  сучасного буковинського мистецтва є орієнтація на місцевий етнографічний матеріал. При цьому стійкими залишаються характерні естетичні категорії формотворення, утверджуються устремління художників до новаторських пошуків та створення індивідуальної стилістичної манери. Традиція буковинського килима продовжує розвиватися в основних видах сучасного художнього текстилю: гобелені, батику, моделюванні одягу, тканинах інтер’єрного призначення та сакральних тканинах.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины