КАМ’ЯНА ПЛАСТИКА ПІВДНЯ УКРАЇНИ СКІФО – САРМАТСЬКОГО ПЕРІОДУ: ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ І ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ : Каменная пластиа ЮГА УКРАИНЫ скифов - сарматского периода: характеристика ВИДОВ И ХУДОЖЕСТВЕННЫЕ ОСОБЕННОСТИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, його хронологічні й територіальні межі, наукова новизна, наукове та практичне значення отриманих результатів, можливості їхнього теоретичного та практичного використання. Подано інформацію про апробацію основних результатів, структуру й обсяг дисертації.

Перший розділ “Аналіз літератури, джерела та методика дослідження” містить аналіз літератури з обраної теми, характеристику джерельної бази, висвітлює сучасний стан наукового опрацювання теми й характеристику методів дослідження.

Розглядаючи історіографію кам’яної пластики скіфо-сарматського періоду від середини XIX ст. до початку ХХІ ст., уперше комплексно охарактеризовано літературні джерела з цієї теми, визначено їхній напрямок і основні проблемні питання. Виокремлено дві групи літературних джерел: дослідження монументальної кам’яної скульптури скіфо-сарматського періоду XIX — першої половини ХХ ст. та другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

У першій групі розглянуто публікації вчених-археологів (Б.О. Латиніна, В.В. Латишева, Т.С. Пассек, В.В. Шкорпіла, В.М. Ястребова та ін.), які почали досліджувати кам’яну скульптуру скіфо-сарматського часу. Встановлено, що скульптура вказаного періоду вивчалась як окреме явище, а дослідження носили виключно історико-археологічний характер. Пояснюється це недостатністю матеріалів для ґрунтовного аналізу, що не давало можливості виявити взаємозв’язок між періодами протягом VIII ст. до н.е. – початку ІV ст. н.е.

Дослідження кам’яної скульптури скіфо-сарматського періоду в літературі другої половини ХХ – початку ХХІ ст. відбувається з наростаючою динамікою. Встановлено, що протягом 1950-70-х рр. накопичено достатню інформаційну базу для написання фундаментальних праць, використовуючи історико-порівняльний та морфологічно-іконографічний аналіз пам’яток. Монографії Е.І.Соломонік (1959), О.І.Тереножкіна (1976), В.С.Драчука (1975) та змістовні статті Н.Г.Єлагіної (1959, 1963), П.М.Шульца (1967, 1976) й багатьох інших дослідників висвітлюють історичні аспекти створення окремих комплексів скіфо-сарматської скульптури та вперше підкреслюють її важливе значення для вивчення давньої культури.

Для написання дисертації важливе значення мали окремі публікації 1980-х – початку 1990-х рр., у яких дослідження скіфо-сарматської скульптури стає цілеспрямованим і докладним. Це книга „Степ європейської частини СРСР у скіфо-сарматський час”, видана 1989 року під редакцією академіка О.Б.Рибакова, монографії Е.А.Попової (1984), В.П.Білозора (1986), Д.Я.Телєгіна (1991), В.С.Ольховського й Г.Л. Євдокимова (1994, 2002) та ін.

Отже, дослідження вчених від середини XIX ст. до початку ХХІ ст. свідчать про те, що комплекс скульптури скіфо-сарматського періоду розглядався лише в межах історико-археологічного процесу й залишився поза сферою наукових зацікавлень мистецтвознавства, не виявлено особливостей цих пам’яток як творів мистецтва, а це доводить актуальність і наукову новизну нашої дисертації.

Методологія дослідження передбачає застосування мистецтвознавчих методів: описового, порівняльного та узагальнення фактологічного матеріалу, що дозволяє здійснити всебічний аналіз кам’яної пластики Півдня України VIII ст. до н.е. – початку IV ст. н.е.

У другому розділі “Еволюція кам’яної пластики Півдня України скіфо-сарматського періоду” розглянуто етапи розвитку кам’яної скульптури VІІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е. на теренах сучасного Півдня України, розкрито їхні видові особливості та уточнено територіально-хронологічні межі побутування пам’яток.

2.1. Ареал розповсюдження та етапи розвитку кам’яної скульптури VІІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е. У підрозділі проаналізовано етапи розвитку кам’яної скульптури VIII ст. до н.е. – початку IV ст. н.е. та уточнено територіально-хронологічні межі побутування пам’яток. Увесь цей період монументальна кам’яна скульптура розвивалась динамічно і виконувала важливу релігійно-обрядову роль у житті скіфо-сарматських племен.

У цьому контексті простежено умови, в яких розвивалося мистецтво кам’яної пластики скіфо-сарматського періоду, проаналізовано формування композиційної побудови антропоморфного образу „людини-воїна”, втіленого в скульптурі, визначено технологію її виконання.

Зазначено, що за час перебування на теренах Півдня України кіммерійські племена розвинули самобутню культуру, винайшли своєрідний вид монументальної надгробної скульптури у формі менгіра з умовним зображенням воїна. Скіфи, витіснивши кіммерійців, продовжили традицію виготовлення нагробної скульптури, відкривши нову епоху розвитку кам’яної антропоморфної пластики. Вони запровадили інші композиційні прийоми в оздобленні кам’яної брили. По-перше, змінюють зовнішній вигляд статуй відповідно до своїх традицій, включаючи до композиції військові атрибути, одяг, елементи головного убору. По-друге, ставлять скульптуру на базу у вигляді кам’яного кільця, надаючи їй стійкості та композиційно-просторової завершеності. З’являються деталі анатомічної побудови, щоправда, із порушенням пропорцій. По-третє, скіфи намагалися надати скульптурному зображенню портретності. Кам’яна пластика сарматських племен також характеризується стовпо- та плитоподібною формою, де вперше впроваджено зображення різних за змістом знаків-символів.

Дослідження показало, що еволюція формо- та образотворення кам’яної скульптури протягом VIII ст. до н.е. – початку IV ст. н.е. відбувалась як єдиний безперервний етногенетичний процес, за яким розвиток культури був послідовним, внаслідок поступового накопичення нових знань і технологій. Вдосконалювалися та урізноманітнювались інструменти й засоби обробки каменю, що сприяло підвищенню художнього рівня антропоморфної пластики, впроваджувалися нові образно-пластичні вирішення, що виражено через форму та декор.

У підрозділі визначено й територіально-хронологічні межі побутування антропоморфної кам’яної скульптури. Встановлено, що ареал кіммерійської монументальної скульптури зосереджено на західній, східній і північній частинах Надчорномор’я, розповсюдження антропоморфних скіфських статуй зосереджено на території південноукраїнських земель. Перша група статуй розташована на узбережжі Дніпра-Борисфена по обидва боки Каховської водойми, охоплюючи Херсонську, Запорізьку та Дніпропетровську області. Інша численна група, що належить до пізнішого часу – IV–ІІІ ст. до н.е., займає лише західну частину степової зони Криму. Осередки монументальної сарматської скульптури І ст. до н.е. – початку IV ст. н.е. зосереджено в трьох територіальних зонах: столиці пізніх скіфів – Неаполі Скіфському, столиці Боспорського царства – Пантикапеї, а також у східній столиці Боспору – Танаїсі.

Отже, визначено, що формування головних осередків кам’яної пластики скіфо-сарматського періоду відбувається саме на території Півдня України та прилеглій зоні Надчорномор’я.

2.2. Видові художні особливості антропоморфної скульптури скіфо-сарматського періоду. Розглядаючи монументальну кам’яну пластику скіфо-сарматського періоду, виокремлено сім її видів, простежено розвиток та еволюцію образно-пластичного вирішення антропоморфного образу VI ст. до н.е. – початку IV ст. н.е. Це антропоморфний стовп, плитоподібна антропоморфна скульптура, пласка скульптура, статуарний рельєф, кругла скульптура, плитоподібна стела та культові камені.

На основі проведеного аналізу визначено характерні риси кожного виду. Встановлено, що в кам’яній скульптурі кіммерійського періоду VIII ст. до н.е. домінує форма менгіроподібного стовпа, яка вирізнялася багатим орнаментом і контурним різьбленням. У ранньоскіфський період, протягом VI ст. до н.е. форма стовпа набуває рис антропоморфності та виконана з більшою ретельністю, із застосуванням принципів стилізації та умовності зображення. Відзначено, що саме в цей час з’являється і починає домінувати форма плитоподібної скульптури. У класичний скіфській період (V – ІV ст. до н.е.), крім антропоморфного стовпа та плитоподібної скульптури, з’являється нова форма – пласка скульптура, що відзначається виразністю декорування. Пізньоскіфський період (кінець IV – ІІІ ст. до н.е.) проходить під впливом елліністичного мистецтва, тому монументальна скульптура того часу зазнає кардинальних змін. Пласка скульптура перетворюється на фігурний рельєф і круглу скульптуру, що характеризуються максимальною подібністю до натури, точністю пропорцій, впровадженням наскрізних прийомів різьблення та обробкою всієї поверхні.

Аналізуючи кам’яну скульптуру сарматського часу, виявлено, що в I ст. до н.е. – I ст. н.е. вона має форму антропоморфного стовпа та культових каменів з декоруванням у вигляді знакових символів, а в пізньосарматський період (І – початок IV ст. н.е.) на зміну їм приходить форма плитоподібної стели з контурним і рельєфним декоруванням, що було пов’язано із сарматизацією Боспорської держави.

Усі розглянуті видові особливості досліджено за морфологічними ознаками, а це дає повну картину основних композиційних і технологічних принципів побудови художнього образу кам’яної пластики скіфо-сарматського періоду на Півдні України. На цьому ґрунті простежено еволюцію формотворення пластичного вирішення скульптури VIІІ ст. до н.е. – початку IV ст. н.е. та визначено її динамічний розвиток, що відбувався і в колі власних традицій, і під впливом інших культур Північного Надчорномор’я.

Третій розділ “Художні особливості кам’яної пластики Півдня України скіфо-сарматського періоду” складається з трьох підрозділів, розглядаючи окремими групами художні риси, характерні кам’яній скульптурі VIІІ ст. до н.е. – початку IV ст. н.е.: менгіри кіммерійського періоду, скіфську антропоморфну скульптуру, сарматські стели та знаки Північного Надчорномор’я.

3.1. Особливості художнього вирішення менгірів кіммерійського періоду. Досліджуючи художні особливості кіммерійської кам’яної скульптури, відзначимо, що, оселившись на території Надчорномор’я, кіммерійські племена створили новий вид монументальної скульптури – антропоморфний стовп (менгір), який вирізнявся самобутньою формою та декором. Протягом VIII ст. до н.е. кіммерійська кам’яна пластика пройшла певні етапи розвитку й характеризується двома різновидами: стовпами вертикальної та горизонтальної форми.

Менгіри вертикальної форми з’явилися на території Надчорномор’я на початку VIII ст. до н.е. Вони мали фалічну форму з плескатим завершенням і були прикрашені ромбовидними намистинками, кільцями та амулетом, зображення яких наносили лише у верхній частині стовпа. Ці елементи вважалися символами влади.

У середині VIII ст. до н.е. менгіри змінюються: до основної форми додаються невеличкий виступ-п’єдестал, елементи військового обладунку та верхнього одягу. З’являються зображення меча-акінака, гориту з луком, широкого бойового пояса, точильного бруска, монет тощо. Ця різноманітність предметів була зумовлена прагненням майстрів надати максимальної подібності до реального образу вождя з його атрибутами військової слави. Пластика кіммерійської скульптури не враховує зображення рук, ніг, обличчя. За основу бралася фалічна форма, що була традиційною для скіфо-сарматської скульптури. Застосовуючи принцип антропоморфної стилізації та умовної декоративності, а також міфологічні уявлення, кіммерійці, як і майстри мідного та бронзового віків, сформували новий канон творення художнього образу „людини-воїна”.

3.2. Скіфська антропоморфна скульптура VII – ІІІ ст. до н.е.: художні риси та пластичні характеристики.

Досліджуючи художні особливості скіфської кам’яної скульптури Півдня України, зазначимо, що вона зародилась у VІІ ст. до н.е. у колі власних традицій. У її основі – антропоморфний образ „вождя-воїна”, який відображав релігійно-культові уявлення племен.

Розглядаючи розвиток мистецтва монументальної скіфської скульптури, простежено формування закономірностей побудови форми й декору та проблеми образотворчого характеру. Відзначається, що в VІІ – VІ ст. до н.е. декор виконаний схематично, що є ознакою канонізації образу. У V – початку ІV ст. до н.е. з’являються  різноманітніші вирішення, що було пов’язано з удосконаленням технологічних прийомів і зміною канонів зображення. А наприкінці VІ – ІІІ ст. до н.е. форма та зображення мали певну взаємодію з елліністичним мистецтвом.

Аналізуючи декор і композицію антропоморфної кам’яної пластики VII – III ст. до н. е. Півдня України, окремими групами розглянуто варіації зображення статуй, виявлено особливості трактування обличчя, рук, одягу, атрибутів влади, зброї. Визначено, що деталізація посідає особливе місце і разом з формою відображає важливі для цього мистецтва образи. Унікальність їх полягає в різнорідності декорування, композиційно-пластичних принципах та ідейно-образному вирішенні.

Розглядаючи предметний репертуар, до якого входять меч, меч-акінак, горит, сокира, пояс, гривна, ритон і моделювання верхнього одягу, позначених на фронтальній і тильній частині статуй, здійснено аналіз їхніх художніх особливостей, комплексно розглянуто композиційну структуру та пластичні характеристики. Встановлено важливу роль предметного репертуару в ідейно-образній концепції світобудови.

Моделюючи форму статуй, скіфські майстри вдаються до порушення пропорцій, деформації фігури. Неспівмірність об’ємів у скіфській скульптурі є одним із засобів посилення образної виразності. Використання природних можливостей матеріалу зумовлювали застосовувати оригінальні художні прийоми. Усі ці якості свідчать про творче мислення скіфських майстрів, побудоване найчастіше на здобутих навичках. Важливим фактором вирішення нових задумів у кам’яній скульптурі було вдосконалення технологічних і композиційних прийомів виконання.

Аналізуючи символіку зображення, встановлено, що всі предмети, образи, мотиви стосуються водночас і релігії і мистецтва. Вони мали чітко визначений зміст і були неодмінною частиною космогонічного культу.

3.3. Кам’яна пластика сарматського періоду. У підрозділі розглянуто основні пластичні характеристики кам’яних стел сарматського періоду, що домінують у мистецтві Півдня України  І ст. до н.е. – початку IV ст. н.е.

Скульптура, що виникає на зламі І ст. до н.е. – I ст. н. е., має форму стовпа. Її декор свідчить, що в цей час відбувається поступовий перехід від об’ємного зображення до схематичного, а згодом до форми знака-символа. Аналізуючи художні особливості декору плитоподібних стел сарматського періоду, визначено певні закономірності форми та зображення, а саме — стели І ст. н.е. мають архітектурно-декоративний стиль, а від ІІ – ІІІ ст. н.е. у композиції утверджується образотворче начало. Виокремлено три різновиди плитоподібних стел: стели із контурним оздобленням, „стели-енциклопедії” та стели з рельєфним оздобленням. Їх вкривають знаки, давньогрецький напис та зображення воїна. Розрізняють одно-, дво- та три’ярусні рельєфи (стели з с. Мала Козирка (Ольвія) та м.Сімферополь (Неаполь Скіфський).

Іншим видом сарматської скульптури були культові камені, що є неодмінною складовою сарматської кам’яної пластики І ст. до н.е. – І ст. н.е. На відміну від плитоподібних стел і антропоморфних стовпів, їх майже не обробляли й використовували лише для культових обрядів. Розглядаючи характер і особливості культових каменів, визначено, що на їхню поверхню наносили знаки релігійного змісту (один або кілька). Це була первинна форма родових тамг, що символізувала здебільшого богиню або першобога, які допомагали людям у землеробстві, пізніше скотарстві та в бою.

3.3.1. Сарматські знаки Північного Надчорномор’я: система, композиція та декор. Важливими для нашого дослідження є сарматські знаки Північного Надчорномор’я, що були неодмінною складовою кам’яної скульптури І ст. до н.е. – початку IV ст. н.е. Визначено їх територію росповсюдження, проведено, композиційно-пластичний і порівняльний аналіз, у результаті чого розкрито закономірності їхнього формотворення, композиційну побудову, декор, символіку та знакову систему.

Розглядаючи художні риси сарматських знаків, виокремлено три групи: царські тамги боспорських царів, культові знаки та ідеограми-монограми. Визначено, що царські тамги в сарматській скульптурі з’явились у І ст. до н.е. і з часом трансформувались у символ влади. Знаки цієї групи були своєрідними родовими царськими гербами на території Боспорської держави. Встановлено, що культові знаки відображали релігійні уявлення сарматських племен. Це були символи Сонця і Неба, землеробства й родючості в різних аспектах, а ідеограми-монограми мають пряме відношення до давньої ідеографічної писемності, зустрічаються на кам’яних плитах з контурним декоруванням і відображають певне поняття, конкретну дію або ім’я власника.

Аналізуючи пластичні особливості знаків кам’яної скульптури І ст. до н.е. – початку ІV ст. н.е., уперше проведено їх хронологічний розподіл, визначено композиційні принципи та простежено еволюцію формотворення. Встановлено, що наприкінці І ст. до н.е. знак мав прямолінійну форму з чіткою симетрією, що свідчить про встановлення загальних канонів зображення знака на основі простих елементів. У І ст. н.е. поряд з геометричними елементами на знаках з’являються криволінійні, S-подібні форми та гачкоподібні завершення. Від ІІ ст. н.е. до початку IV ст. н.е. з’являються і домінують тричленні знаки у формі „триденса”, що з’явилися на знаках боспорських царів у процесі сарматизації (тамги Реміталка, Тиберія Юлія Євпатора, Савромата ІІ, Рискупорида ІІІ, Фофорса). Визначено, що їхня симетрична форма походить від симетрії рис обличчя, не порушуючи гармонійності та рівноваги зображення.

Проводячи порівняльний аналіз рис обличчя скіфських статуй VII –V ст. до н.е. з групою сарматських знаків І ст. до н.е. – ІІ ст. н.е., визначено концепцію композиційно-змістової побудови тамг на основі виявлення особливостей трансформації образу „людини-воїна” у схематичний символ. У цьому контексті простежено його еволюцію і встановлено закономірності та характер трактування образу, а також передумови його виникнення на теренах Півдня України.

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного в дисертації мистецтвознавчого аналізу можемо стверджувати, що кам’яна пластика Півдня України скіфо-сарматського періоду постає своєрідним цілісним мистецьким явищем. Упродовж VIII ст. до н.е. — початку IV ст. н.е. вона розвивалася на території сучасного Півдня України, пройшла певні періоди розвитку, протягом яких, як довело дослідження, відбувалися зміни в її образно-пластичному та декоративному вирішеннях. Скульптура була неодмінною складовою життя племен, що проживали на цих землях, і відображала їхні релігійні світоглядні уявлення.

Проведене дослідження художніх особливостей кам’яної пластики Півдня України скіфо-сарматського періоду дозволяє зробити наступні висновки:

1.Розглядаючи історіографію кам’яної пластики скіфо-сарматського періоду від середини XIX ст. до початку ХХІ ст., комплексно проаналізовано джерела дослідження, визначено їхній напрямок і основні проблеми. Виокремлено дві групи літературних джерел: дослідження монументальної кам’яної скульптури скіфо-сарматського періоду в XIX — першій половині ХХ ст. та в другій половині ХХ — початку ХХІ ст. В результаті  встановлено, що комплекс скульптур скіфо-сарматського періоду розглядався лише в межах історико-археологічних дисциплін й залишився поза сферою наукових зацікавлень мистецтвознавства. Ці джерела не виявляють особливостей згаданих пам’яток як творів мистецтва, що підтверджує актуальність і наукову новизну пропонованої дисертаційної роботи.

2.Дослідження кам’яної скульптури VIII ст. до н.е. — початку IV ст. н.е. у контексті загальних історичних процесів виявило етапи розвитку й внесло уточнення територіальних та хронологічних меж побутування пам’яток. Простежено умови, в яких розвивалося мистецтво кам’яної пластики скіфо-сарматського періоду, проаналізовано формування композиційної побудови антропоморфного образу „людини-воїна”, втіленого в скульптурі. У процесі дослідження встановлено, що еволюція формо- та образотворення кам’яної пластики протягом VIII ст. до н.е. — початку IV ст. н.е. відбувалося послідовно, унаслідок поступового накопичення нових знань і технологій.

Також визначено, що формування головних осередків кам’яної пластики скіфо-сарматського періоду відбувалося саме на території Півдня України та прилеглої зони Надчорномор’я, чим визначилося їхнє важливе місце в історії мистецтва України.

3.На основі визначення особливостей образно-пластичної та композиційної побудови антропоморфного образу у кам’яній пластиці Півдня України скіфо-сарматського періоду розкрито її видові характеристики. Виокремлено сім морфологічних ознак: антропоморфний стовп, плитоподібна антропоморфна скульптура, пласка скульптура, статуарний рельєф, кругла скульптура, плитоподібна стела та культове каміння. Досліджуючи художні риси кожного з них, визначено, що вони мали релігійний характер і розвивалися як на основі власних традицій, так і під впливом інших культур Північного Надчорномор’я. Особливе значення тут мають впливи елліністичного мистецтва.

4.Розглядаючи художні особливості кам’яної пластики Півдня України VIII ст. до н.е. — початку IV ст. н.е., визначено, що особливе місце в її композиційно-змістовій побудові посідає скульптурний декор. Аналізуючи його визначальні риси, виявлено художні особливості, характер орнаментики, які відображали самобутність і релігійні уявлення цих племен. Встановлено, що поступовий розвиток образно-пластичних вирішень кіммерійських менгірів призвів до змін їхнього композиційного укладу, які відбувалися протягом VIII ст. до н.е. Композиція декору урізноманітнилася, мала продумане компонування деталей і передбачала зображення символів влади, військового обладунку, деталей верхнього одягу, нашийних прикрас.

Аналізуючи декор антропоморфної скіфської кам’яної скульптури, до якого належить зброя, атрибути влади, одяг і деталі анатомічної побудови, ми визначаємо, що їхні художні риси відображають у сукупності з формою важливі для тогочасного мистецтва образи. Спостерігається, що в VІІ — VІ ст. до н.е. декор виконаний схематично, що є ознакою канонізації образу. У V — початку ІV ст. до н.е. з’являються більш різноманітні вирішення, що було пов’язано з удосконаленням технологічних прийомів і зміною певних канонів зображення. А наприкінці VІ — ІІІ ст. до н.е. форма та зображення певним чином взаємодіяли з елліністичним мистецтвом.

Аналізуючи художні риси декору плитоподібних стел І ст. до н.е. — початку IV ст. н.е., визначено закономірності форми і виокремлено три різновиди плитоподібних стел: стели з контурним оздобленням, „стели-енциклопедії” та стели з рельєфним оздобленням. Також уперше визначені пластичні характеристики та символіка культових каменів, що мали обрядове призначення.

5.          Вивчаючи знаки, нанесені на кам’яну скульптуру сарматського періоду, проведено територіальний, композиційно-пластичний та порівняльний аналіз. Виокремлюючи групи родових тамг царської династії, культових символів та ідеограм-монограм, визначено, що сарматський знак, як схематичне зображення, моделювався на підставі конструктивних аналогів, які містять в собі інформацію сюжетно-змістового характеру, використовуючи образне та композиційно-конструктивне вирішення форми.

6.          Проводячи порівняльний аналіз рис обличчя скіфських статуй VII — V ст. до н.е. з групою сарматських знаків І ст. до н.е. — ІІ ст. н.е., визначено, що еволюція зображення у кам’яній пластиці призвела до трансформації реалістичного образу „людини-воїна” на форму знака-символа, що чітко повторював риси обличчя воїна.

7.          Уперше укладено найповніший альбом ілюстрацій кам’яної пластики Півдня України скіфо-сарматського періоду з мистецтвознавчим аналізом пам’яток.

Проведене дослідження кам’яної пластики Півдня України скіфо-сарматського періоду, де розглянуто декор, основні види, композицію та еволюцію формо- та образотворення, виявляє художні особливості цієї кам’яної пластики та розкриває її як унікальне мистецьке явище художньої історії культури України.